Харківський окружний адміністративний суд
61700, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
19 грудня 2025 року Справа № 520/8124/25
Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Садової М.І., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні в приміщенні суду в місті Харкові адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправними та скасування наказів, зобов'язання вчинити певні дії,
Позивач звернувся до суду з позовом до відповідача, у якому просить:
- визнати протиправними та скасувати накази начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 25 грудня 2024 року №75-рс та від 05 березня 2025 року №73 по стройовій частині начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 про звільнення ОСОБА_1 з військової служби (публічної служби) у відставку і виключення зі списків особового складу ІНФОРМАЦІЯ_2 (вимога-1);
- зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_3 поновити на військовій службі (публічній службі) ОСОБА_1 та виплатити грошове забезпечення з урахуванням щомісячних основних та додаткових видів грошового забезпечення, які я отримував за займаною штатною посадою на день незаконного звільнення за період з 05.03.2025 до часу фактичного поновлення на військовій службі (вимога-2);
- визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо звільнення з військової служби ОСОБА_1 за станом здоров'я (вимога-3);
- зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_3 вчинити дії по звільненню з військової служби ОСОБА_1 у відповідності до приписів Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та в порядку встановленому “Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України», затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008 з урахуванням стану здоров'я, травм та захворювань отриманих під час проходження військової служби та виконання обов'язків військової служби (вимога-4);
- визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо проведення військово-лікарської експертизи стану здоров'я ОСОБА_1 на час звільнення з військової служби 05.03.2025, встановлення розміру шкоди здоров'ю під час проходження військової служби та виконання обов'язків військової служби, виплати одноразової допомоги в разі часткової втрати працездатності чи інвалідності, а також лікування та реабілітації за наслідками оперативного лікування 26.11.2024 (вимога-5);
- зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_3 вчинити вичерпні дії щодо проведення військово-лікарської експертизи стану здоров'я ОСОБА_1 на час протиправного звільнення з військової служби 05.03.2025 та упродовж 3 місяців після звільнення у відставку, встановлення розміру шкоди здоров'ю під час проходження військової служби та виконання обов'язків військової служби, виплати одноразової допомоги в разі часткової втрати працездатності чи інвалідності, а також лікування та реабілітації за наслідками оперативного лікування 26.11.2024 (вимога-6);
- визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 , щодо не проведення усіх необхідних розрахунків належних ОСОБА_1 при звільненні з військової служби у відставку на час звільнення з військової служби - 05.03.2025 (вимога-7);
- зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_3 провести усі необхідні розрахунки з ОСОБА_1 при звільненні з військової служби у відставку, призначені йому на час звільнення з військової служби 05.03.2025 та виплатити середнє грошове забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку 15 травня 2025 року, але не більш як за шість місяців (вимога-8).
В обґрунтування позовних вимог покликається на те, що на день звільнення з військової служби та виключення зі списків особового складу у відставку на підставі підпункту «а» пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» за віком, у разі досягнення граничного віку перебування на військовій службі - протиправним, оскільки повинно бути звільнення на підставі підпункту «б» пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», або за станом здоров'я, чого протиправно не зробило, порушивши при цьому порядок мого звільнення з військової служби встановленого Законом. Крім того, на день звільнення з військової служби не було виплачено всі належні на час звільнення зі служби грошові виплати. Всупереч приписам пунктів 235, 240 Положення командування мене не направило для визначення ступеня придатності до військової служби за станом здоров'я та причинного зв'язку між захворюваннями, травмами і проходженням військової служби на обстеження до військоволікарської комісії, висновки якої в обов'язковому порядку повинні були враховуватися під час визначення підстав звільнення з військової служби та МСЕК. Як наслідок мене звільнили з військової служби за невірних підстав (або не за станом здоров'я), попри те що я висловлював бажання пройти обстеження військово-лікарською комісією в разі звільнення зі служби, надав відповідну медичну документацію, скаржився на стан здоров'я та вимагав продовжити контракт зі мною щоб мати час на проходження ВЛК та МСЕК. мені було відмовлено у підготовці При цьому, без зазначення причин, командуванням документів і направленні для встановлення інвалідності, яка пов'язана у мене з наслідками захворювань, поранень (травм, контузій, каліцтв), одержаних під час виконання обов'язків військової служби та проходження військової служби. Зауважу також, що зазначення невірної причини звільнення з військової служби спричиняє мені майнову шкоду. У зв'язку з настанням інвалідності, якщо інвалідність настала в період проходження мною служби, про що ішла мова у висновках спеціалістів, як описано вище, я відповідно набував право на умовах статей 18-28 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», яка за розміром значно більша, ніж пенсія, яку я отримую сьогодні. Проте через протиправне звільнення зі служби командуванням це питання вирішено не було. Крім того в разі звільнення у відставку за станом здоров'я мені згідно підпункту 1 пункту 2 статті 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» повинні були нарахувати і виплатити одноразову грошову допомогу в розмірах 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, натомість при звільненні за віком згідно підпункту 2 пункту 2 статті 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби нараховується при наявності вислуги 10 календарних років і більше. Тобто таке порушення підстав звільнення з військової служби звузило моє право на отримання вказаної одноразової допомоги. наказом від 05 березня 2025 року №73 по стройовій частині начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 мені призначено до виплати компенсацію за невикористане речове майно у сумі 30613.98 грн. Проте на день звільнення з військової служби мені не було виплачено таку компенсацію. Не давав згоду на звільнення з військової служби до проведення усіх необхідних розрахунків зі мною, належних мені при звільненні. При виключенні зі списків особового складу ІНФОРМАЦІЯ_2 (звільненні) мене не повідомлено про нараховані суми, належні мені при звільненні, ІНФОРМАЦІЯ_4 повинен був письмово повідомити мене про це перед виплатою зазначених сум та видати належним чином заповнену трудову книжку, чого не зробив.
Відповідачем подано до суду відзив, який містить заперечення на позов. Наводить аргументи про те, що звільнення відбулося у повній відповідності з підпунктом "а" пункту 3 частини 5 статті 26 цього Закону, досягнення граничного віку перебування на військовій службі. Позивач стверджує, що його слід було звільнити за станом здоров'я, посилаючись на підпункт "б" пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу". Однак, відповідач наголошує, що на момент прийняття рішення про звільнення позивача (25 грудня 2024 року) та на момент його фактичного виключення зі списків особового складу (05 березня 2025 року), не існувало офіційного висновку військово-лікарської комісії (ВЛК) про непридатність позивача до військової служби за станом здоров'я. Такий висновок є єдиною законною підставою для звільнення військовослужбовця за станом здоров'я. Висновок ВЛК КНП «Люботинська міська лікарня» від 21 січня 2025 року № 13/05, на який посилається позивач, лише рекомендував надання йому відпустки для лікування на 30 календарних діб, що було виконано наказом від 03 лютого 2025 року № 39.1 Цей висновок не містив рішення про непридатність до військової служби, яка б вимагала звільнення. Консультативний висновок лікаря-спеціаліста КНП «Криворізька міська лікарня №7» Пащенка Дениса Володимировича від 27 лютого 2025 року, на який також посилається позивач, є висновком цивільного лікаря. Хоча цей висновок кваліфікує захворювання як тяжке та рекомендує направити на ОПФ для визначення групи інвалідності, він не є офіційним рішенням військово-лікарської комісії, яке б мало юридичну силу для зміни підстави звільнення з військової служби відповідно до військового законодавства. Сам позивач у своїй заяві зазначає, що він вимагав проведення ВЛК для встановлення причинного зв'язку між захворюванням та проходженням військової служби, а також проведення медичної експертизи з метою визначення групи інвалідності після повернення з відпустки 05 березня 2025 року. Це прямо підтверджує, що на момент його фактичного звільнення (05 березня 2025 року) такого офіційного висновку ВЛК, що зобов'язував би змінити підставу звільнення, не існувало. Відповідач звертає увагу суду, що Наказ № 73 від 05 березня 2025 року про виключення позивача зі списків особового складу прямо посилається на "рапорт майстер-сержанта ОСОБА_1 від 05 березня 2025 року вх. № 1717" як підставу для виключення.1 Наявність рапорту позивача, не скасовує правомірності звільнення за віком, яке є імперативною нормою закону після досягнення граничного віку. У цьому контексті рапорт є лише адміністративним документом, що фіксує факт передачі справ та посади, а не основною підставою для звільнення, яка вже була визначена наказом від 25 грудня 2024 року за віком. Щодо відсутності аркуша бесіди, відповідач може визнати, що це є процедурним недоліком. Однак, такий недолік не є істотним порушенням, яке б могло призвести до скасування наказу про звільнення, особливо враховуючи наявність законної та імперативної підстави для звільнення - досягнення граничного віку. Судова практика схиляється до того, що незначні процедурні порушення не є підставою для скасування правомірного по суті рішення, якщо воно прийняте на законних підставах. Основний фокус суду має бути на суттєвій законності підстави звільнення, а не на другорядних процедурних аспектах. Відповідач не заперечує обізнаність щодо стану здоров'я позивача, про що свідчить надання йому відпустки для лікування за висновком ВЛК.1 Це демонструє, що командування вживало заходів щодо його лікування та реагувало на медичні рекомендації. Однак, обов'язок направлення на ВЛК/МСЕК для визначення придатності до служби або групи інвалідності виникає за наявності відповідних медичних показань та у встановленому порядку, зокрема, після завершення лікування або за наявності стійких порушень функцій організму, які можуть бути підставою для визнання непридатним до служби. На момент звільнення позивача (05 березня 2025 року) не було офіційного висновку ВЛК, який би зобов'язував відповідача змінити підставу звільнення або затримати звільнення для проведення додаткових медичних експертиз. Позивач сам підтверджує, що він вимагав ВЛК після повернення з відпустки, що свідчить про відсутність такого висновку на момент його звільнення. Відповідач зазначає, що право на одноразову грошову допомогу у разі інвалідності або часткової втрати працездатності (ст. 16 Закону №2011-ХІІ) виникає лише за умови встановлення інвалідності або відсотка втрати працездатності у встановленому законом порядку (через ВЛК та МСЕК) та за наявності причинного зв'язку з проходженням служби. Оскільки на момент звільнення позивача такого висновку не було, право на цю допомогу не виникло. Відповідач зазначає, що наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_5 № 73 від 05 березня 2025 року прямо передбачав виплату позивачу "Надбавку за особливості проходження служби у розмірі 65% посадового окладу з урахуванням окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років за період з 01 березня 2025 року по 05 березня 2025 року". Це спростовує твердження позивача про повну невиплату грошового забезпечення за цей період. Відповідач підтверджує, що остаточний розрахунок з позивачем, який включав більшість зазначених позивачем сум (за винятком тих, що вимагають окремого встановлення права, як-от допомога по інвалідності), був здійснений 15 травня 2025 року. Відповідно до довідки ІНФОРМАЦІЯ_6 №878/ВФЗ від 13.08.2025 про нараховане та виплачене грошове забезпечення з 24.09.2023 по 05.03.2025 окрім безпосередньо грошового забезпечення в повному обсязі було нараховано та виплачено компенсація відпустки в розмірі 115452,63 грн. та одноразова грошова допомога у разі звільнення зі служби. Крім того, відповідач зазначає, що згідно наказу МОУ від 07.06.2018 №260 грошове забезпечення виплачується в поточному місяці за минулий. Відповідач не заперечує право позивача на медичну допомогу та експертизу стану здоров'я. Проте, ці питання мають вирішуватися у встановленому порядку, який не передбачає поновлення на службі для їх проведення, якщо особа вже звільнена на законних підставах. Проведення ВЛК та МСЕК для встановлення інвалідності або відсотка втрати працездатності є компетенцією відповідних медичних установ та комісій, а не відповідача як територіального центру комплектування
Вимога позивача про виплату одноразової допомоги у разі інвалідності є передчасною. Як вже зазначалося, інвалідність позивача не була встановлена у встановленому законом порядку на момент звільнення. Право на таку допомогу виникає лише після офіційного встановлення інвалідності та її причинного зв'язку з проходженням служби відповідними медичними комісіями. Вимога про виплату грошового забезпечення за вимушений прогул є похідною від вимоги про поновлення на службі. Оскільки звільнення позивача було законним, і відсутні підстави для його поновлення на військовій службі, то і вимога про виплату грошового забезпечення за вимушений прогул не підлягає задоволенню. Ці вимоги є взаємопов'язаними і доля однієї залежить від долі іншої. З огляду на викладені заперечення сторона відповідача просить у позові відмовити.
14.04.20025, 12.05.2025 ухвалою судді адміністративний позов залишено без руху для усунення недоліків викладених у мотивувальній частині цих ухвал.
Ухвалою суду від 23.06.2025 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі за правилами загального позовного провадження.
Ухвалою суду від 15.12.2025 виправлено описку у резолютивній частині ухвали суду від 23.06.2025.
Ухвалою суду від 19.12.2025 поновлено строк звернення до суду із цим позов в частині оспорюваного наказу від 25.12.2024.
Розгляд і вирішення адміністративної справи проводиться за правилами письмового провадження на підставі матеріалів справи.
Відповідно до вимог частини четвертої статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши дійсні обставини справи та перевіривши їх доказами, суд прийшов до наступного з огляду на таке.
Суд установив, наказом відповідача від 25.12.2024 № 72-рс відповідно до пункту частини 5 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" нижчепойменованих осіб рядового та сержантського складу звільнено з військової служби у відставку за підпунктом «а» (за віком у разі досягнення граничного віку перебування на військовій службі) майстер-сержанта ОСОБА_1 , стрільця відділення взводу охорони ІНФОРМАЦІЯ_7 .
Згідно з наказу відповідача від 05.03.2025 № 73 майстер-сержанта ОСОБА_1 , стрільця відділення взводу охорони ІНФОРМАЦІЯ_7 , звільненого наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 25 грудня 2024 року № 72-рс з військової служби у відставку відповідно до підпункту "а" пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" (за віком у разі досягнення граничного віку перебування на військовій службі), вважати таким, що 05 березня 2025 року справи та посаду здав.
Позивач наводить аргументи про те, що підставою для його звільнення мав бути підпункт «б» пункту 3 частини 5 статті 26 вищевказаного Закону (за станом здоров'я), що підтверджено наступними документами.
Відповідно до виписки із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого 8822 позивач у період з 21.12.2024 до 11.12.2024 перебував на стаціонарі у травматологічному відділенні. Діагноз: Двобічний гонартроз III ст. Стан після оперативного лікування 27.07.2023. Комбінована контрактура обох колінних суглобів. Стійкий больовий синдром. ПФС ІІ. Поуршення функції опорно-кінематичної функції обох кінцівок.
Згідно з консультативного висновку спеціаліста від 03.01.2025 рекомендації: потребує продовження лікування, повторний ВЛК з метою визначення ступеня придатності.
Відповідно до довідки ВЛК КНП «Люботинська міська лікарня» від 21 січня 2025 року № 13/05, стан після ТЕП правого колінного суглобу 26.11.2024. Післятравматична комбінована контрактура правого колінного суглобу. СДПФ опори та ходи II ступеня. Лівобічний гонартроз II (третього ступеня. Больовий синдром На підставі статті 81 11 Розкладу хвороб Потребує лікування на 30 календарних діб.
Консультативний висновок лікаря-спеціаліста КНП «Криворізька міська лікарня №7» Пащенка Дениса Володимировича від 27 лютого 2025 року, кваліфікує захворювання позивача як тяжке та рекомендує направити на ОПФ для визначення групи інвалідності.
На переконання позивача - всі ці дані були підставою для звільнення із військової служби у відповідності до підпункт «б» пункту 3 частини 5 статті 26 вищевказаного Закону (за станом здоров'я).
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначені Законом України "Про військовий обов'язок і військову службу" від 25.03.1992за№2232-XII(далі -Закон №2232-XII).
Статтею 1 Закону №2232-XII визначено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
За змістом частини 2статті 1 Закону №2232-XII військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (надалі по тексту також - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.
Військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності (частина 1статті 2 Закону №2232-XII).
Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні»(затвердженим Законом України від 24.02.2022 №2102-ІХ), введено в Україні воєнний стан із 05 год. 30 хв. 24.02.2022.
На час розгляду справи строк дії воєнного стану в Україні продовжено.
Звільнення військовослужбовців з військової служби регламентовано статтею 26 Закону №2232-XII.
Підпунктом "б" пункту 3 частини 4 статті 26 коментованого Закону визначено, що військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом осіб офіцерського складу, звільняються із служби на підставах: б) за станом здоров'я - на підставі висновку (постанови) військово-лікарської комісії про непридатність до військової служби.
Згідно з частиною 7 статті 26 Закону №2232-XII звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Згідно з підпунктом 2 пункту 225 "Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України", затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 за №1153/2008 (далі Положення №1153/2008) звільнення військовослужбовців із військової служби здійснюється під час дії особливого періоду (з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації) - на підставах, передбачених частиною третьою, пунктом 2 частини четвертої, пунктом 3 частини п'ятої та пунктом 3 частини шостої статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" у військових званнях до майстер-сержанта (майстер-старшини) включно за всіма підставами - командирами бригад (полків, кораблів 1 рангу) і посадовими особами, які відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України прирівняні до них.
Пунктом 233 Положення № 1153/2008 передбачено, що військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються:
- підстави звільнення з військової служби;
- думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю;
- районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.
Відповідно до п. 1 розділу ІІІ наказу Міністерства оборони України від 06.08.2024 року № 531 "Про затвердження Порядку організації роботи з рапортами військовослужбовців у системі Міністерства оборони України"(далі - Наказ № 531), у паперовому рапорті військовослужбовець вказує найменування посади командира (начальника), якому адресується рапорт; заголовок " ІНФОРМАЦІЯ_3 "; суть порушеного питання; перелік доданих до рапорту документів або їх копій (за потреби); найменування займаної посади; військове звання, власне ім'я та прізвище; дату; особистий підпис.
Суд зауважує, що відповідно до положень п. 4-5 розділу ІІІ Наказу № 531, якщо для прийняття рішення по суті рапорту недостатньо наданих військовослужбовцем інформації або документів, безпосередній або прямий командир (начальник) військовослужбовця, уповноважений приймати рішення стосовно порушеного в рапорті питання, може не погодити рапорт, зазначивши вичерпний перелік підстав та документів (копій документів), які необхідно додати до рапорту для вирішення його по суті.
Відповідач наводить аргументи про те, що позивачем подано рапорт про звільнення у зв'язку із досягнення граничного віку перебування на службі. Будь-яких доказів щодо звільнення позивача за станом здоров'я не було додано.
Відповідно до наказу МО України від 14.08.2008 № 402 «Про затвердження Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України» згідно пункту 1.2. Розділу І Положення про ВЛК військово-лікарська експертиза визначає придатність за станом здоров'я до військової служби призовників, військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, установлює причинний зв'язок захворювань, травм (поранень, контузій, каліцтв) з військовою службою та визначає необхідність і умови застосування медико-соціальної реабілітації та допомоги військовослужбовцям.
Військово-лікарська експертиза визначає придатність за станом здоров'я до військової служби призовників, військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, установлює причинний зв'язок захворювань, травм (поранень, контузій, каліцтв) з військовою службою та визначає необхідність і умови застосування медико-соціальної реабілітації та допомоги військовослужбовцям.
Військово-лікарська експертиза - це:
медичний огляд призовників; військовослужбовців та членів їхніх сімей (крім членів сімей військовослужбовців строкової військової служби); військовозобов'язаних, резервістів (кандидатів у резервісти); громадян, які приймаються на військову службу за контрактом; кандидатів на навчання у вищих військових навчальних закладах, військових навчальних підрозділах закладів вищої освіти та закладах фахової передвищої військової освіти (далі - ВВНЗ), ліцеїстів військових (військово-морських, військово-спортивних) ліцеїв (далі - ліцеїсти); осіб, звільнених з військової служби;
визначення ступеня придатності до військової служби, навчання у ВВНЗ;
встановлення причинного зв'язку захворювань, травм (поранень, контузій, каліцтв) військовослужбовців, військовозобов'язаних, резервістів, осіб, звільнених з військової служби, а також причинного зв'язку захворювань, травм (поранень, контузій, каліцтв), які призвели до смерті військовослужбовців, осіб, звільнених з військової служби (п. 1.2 гл. 1 р.І Положення № 402).
Відповідно до пункту 2.1. Розділу І Положення про ВЛК для проведення військово-лікарської експертизи створюються військово-лікарські комісії, штатні та позаштатні (постійно і тимчасово діючі).
Штатні та позаштатні (постійно і тимчасово діючі) ВЛК (лікарсько-льотні комісії (далі - ЛЛК)) приймають постанови. Постанови ВЛК (ЛЛК) оформлюються свідоцтвом про хворобу, довідкою військово-лікарської комісії, протоколом засідання штатної військово-лікарської комісії.
Штатні та позаштатні (постійно і тимчасово діючі) ВЛК (лікарсько-льотні комісії (далі - ЛЛК)) приймають постанови. Постанови ВЛК (ЛЛК) оформлюються свідоцтвом про хворобу, довідкою військово-лікарської комісії, протоколом засідання військово-лікарської комісії з визначення причинного зв'язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв у колишнього військовослужбовця.
Пунктом 1.1 розділу ІІ Положення № 402 передбачено, що медичний огляд включає в себе вивчення та оцінку стану здоров'я і фізичного розвитку громадян на момент огляду в цілях визначення ступеня придатності до військової служби, навчання за військово-обліковими спеціальностями, вирішення інших питань, передбачених цим Положенням, з винесенням письмового висновку (постанови). Під придатністю до військової служби у цьому Положенні розуміється такий стан здоров'я і фізичного розвитку громадян, який дозволяє їм виконувати передбачені статутами, інструкціями службові обов'язки з конкретної військової спеціальності у виді Збройних Сил України та інших військових формуваннях у мирний та воєнний час.
Медичний огляд проводиться ВЛК з метою визначення придатності, зокрема військовослужбовців до військової служби.
Відповідно до підпункту 1.2 розділу ІІ Положення № 402 Постанови ВЛК приймаються на підставі Розкладу хвороб, станів та фізичних вад, що визначають ступінь придатності до військової служби (далі - Розклад хвороб) (додаток 1), пояснень щодо застосування статей Розкладу хвороб (додаток 2) та таблиць додаткових вимог до стану здоров'я (далі - ТДВ) (додаток 3).
Розклад хвороб розроблений відповідно до вимог Міжнародної статистичної класифікації хвороб та споріднених проблем охорони здоров'я 10-го перегляду (далі - МКХ-10).
Порядок встановлення причинного зв'язку захворювань (поранень, контузій, травм, каліцтв) у військовослужбовців, військовозобов'язаних і резервістів, які призвані на збори, та колишніх військовослужбовців зі службою у Збройних Силах України визначено положеннями розділу 21 розділу II Положення № 402, пунктами 21.1-21.5 якого передбачено, що у разі коли під час медичного огляду військовослужбовців встановлено діагноз, ВЛК встановлює причинний зв'язок захворювання, травми, контузії, каліцтва, поранення.
Причинний зв'язок захворювань, поранень, травм, контузій, каліцтв у військовослужбовців, які проходять військову службу, військовозобов'язаних і резервістів, призваних військовими комісаріатами на навчальні (перевірочні) збори, при медичному огляді вирішують позаштатні постійно діючі госпітальні, гарнізонні ВЛК і ЛЛК та за потреби - штатні ВЛК (пункт 21.2).
Причинний зв'язок захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв у колишніх військовослужбовців визначають штатні ВЛК; у колишніх військовослужбовців інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, та військових формувань колишнього СРСР, правонаступниками яких вони стали, - штатні ВЛК цих військових формувань та оформлюють протоколом за формою, наведеною в додатку 19 (пункт 21.3).
Отже як убачається із наведених вище норм Положення № 402 для проведення військово-лікарської експертизи створюються штатні та позаштатні військово-лікарські комісії, які проводять медичний огляд осіб, зазначених у пункті 1.2 розділу І Положення № 402 з метою визначення придатності за станом здоров'я до військової служби військовослужбовців та установлення причинного зв'язку захворювань, травм (поранень, контузій, каліцтв), за результатами якого приймають постанови, що оформлюються свідоцтвом про хворобу, довідкою військово-лікарської комісії, протоколом засідання ВЛК.
Відповідно до підпункту «б» пункту 6.1 глави 6 розділу ІІ Положення №402 направлення на медичний огляд військовослужбовців проводиться: прямими начальниками від командира окремої частини, йому рівних та вище, штатних ВЛК, керівниками ТЦК та СП, начальниками (керівниками) закладів охорони здоров'я за місцем лікування, органів військового управління та підрозділів Військової служби правопорядку Збройних Сил України, органами прокуратури, слідчим, судом у порядку та з метою, визначеними цим Положенням.
Прямі начальники від командира окремої частини, йому рівних та вище мають право направляти підпорядкованих військовослужбовців на медичний огляд ВЛК з метою визначення ступеня придатності до військової служби виключно за рекомендацією лікаря закладу охорони здоров'я (установи), у разі виявлення у військовослужбовця під час обстеження або лікування захворювань, наслідків травми (поранення, контузії, каліцтва), що можуть зумовлювати непридатність до військової служби.
На підставі постанови ВЛК відпустка для лікування у зв'язку з хворобою надається військовослужбовцям на 30 календарних днів, а за медичними показаннями після травм (поранень, контузій) або оперативного лікування - на 45 або 60 календарних днів. За наявності медичних показань відпустка для лікування у зв'язку з хворобою або відпустка для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва) продовжується ВЛК на 30 календарних днів, а в окремих випадках - на 45 або на 60 календарних днів.
У разі визнання військовослужбовця ВЛК непридатним до військової служби, документи про його звільнення з військової служби можуть бути надіслані посадовій особі, яка видає наказ про звільнення, до виписки військовослужбовця із закладу охорони здоров'я (установи).
Суд установив, відповідно до довідки ВЛК від 21.03.2025 установлено необхідність надання позивачу лікування на 30 календарних днів.
В подальшому така відпустка була надана позивачу з 03.02.2025 до 04.03.2025, що підтверджено відпускним квитком відповідача від 02.02.2025.
Відповідно до пункту 240 Положення №1153/2008 військовослужбовці, які визнані непридатними до військової служби за станом здоров'я, підлягають звільненню з військової служби за станом здоров'я, крім військовослужбовців, визнаних військово-лікарськими комісіями непридатними до військової служби за станом здоров'я за наслідками захворювань, поранень (травм, контузій, каліцтв), одержаних під час виконання обов'язків військової служби, що призвело до встановлення їм інвалідності, часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності (за винятком розумових, сенсорних, психологічних вад та інших захворювань, визначених Міністерством оборони України), які виявили бажання проходити військову службу та стосовно яких прийнято рішення про залишення на військовій службі за контрактом. Військовослужбовці, які були визнані військово-лікарськими комісіями непридатними до військової служби за станом здоров'я за наслідками захворювань, поранень (травм, контузій, каліцтв), одержаних під час виконання обов'язків військової служби, що призвело до встановлення їм інвалідності, часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності, та яким згідно з прийнятими рішеннями дозволено проходити військову службу за контрактом на визначених посадах, можуть бути звільнені з військової служби до закінчення строку контракту в порядку, визначеному пунктом 35 цього Положення.
Після отримання відповідного висновку (постанови) військово-лікарської комісії про непридатність військовослужбовця до військової служби за станом здоров'я документи про його звільнення з військової служби оформлюються та надсилаються посадовій особі, яка видає наказ про звільнення негайно.
З огляду на викладене вище суд дійшов переконання про те, що будь-яких даних на момент подання рапорту про звільнення із військової служби, а також на час прийняття оспорюваних наказів про існування доказів наявності підстав для звільнення позивача у зв'язку до із непридатністю до військової служби за станом здоров'я, адже надані останнім докази щодо стану здоров'я його не є належними та допустимими доказами, підтвердження факту непридатності до військової служби, що б було підставою для його звільнення за пп «б» п. 3 ч. 5 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову служби» суду не надано. Разом із тим, будь-яких рекомендацій лікаря закладу охорони здоров'я (установи) щодо направлення позивача на медичний огляд ВЛК з метою визначення ступеня придатності до військової служби станом на 05.03.2025 суд не встановив.
Враховуючи наведене вище суд прийшов переконання про відсутність підстав для задоволення позовних вимог-1 до -6, а тому у таких слід відмовити.
Щодо позовних вимог про ненарахування та невиплати усіх сум на день звільнення із військової служби та у зв'язку із чим просить стягнути середній заробіток за час розрахунку при звільненні, суд прийшов наступного.
Відповідно до ст. 40 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», гарантії правового і соціального захисту громадян України, які виконують конституційний обов'язок щодо захисту Вітчизни, забезпечуються відповідно до законів України «Про Збройні Сили України», «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», «Про державні гарантії соціального захисту військовослужбовців, які звільняються із служби у зв'язку з реформуванням Збройних Сил України, та членів їхніх сімей» та іншими законами.
Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Частина 3 ст. 9 цього ж Закону встановлює, що грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 № 260 затверджено Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам (далі по тексту Порядок № 260).
Грошове забезпечення згідно з цим Порядком виплачується: військовослужбовцям, які проходять військову службу в апаратах Міністерства оборони України та Головнокомандувача Збройних Сил України, Генеральному штабі Збройних Сил України, органах військового управління, з'єднаннях, військових частинах, вищих військових навчальних закладах та військових навчальних підрозділах закладів вищої освіти, установах та організаціях Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту, військовій частині НОМЕР_1 (далі - військові частини).
Згідно п. 2 розділу І Порядку № 260 грошове забезпечення включає: - щомісячні основні види грошового забезпечення; - щомісячні додаткові види грошового забезпечення; - одноразові додаткові види грошового забезпечення.
До щомісячних основних видів грошового забезпечення належать: - посадовий оклад; - оклад за військовим званням; - надбавка за вислугу років.
До щомісячних додаткових видів грошового забезпечення належать: - підвищення посадового окладу; - надбавки; - доплати; - винагорода військовослужбовцям, які обіймають посади, пов'язані з безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту; - винагорода за особливості проходження служби (навчання) під час воєнного стану (особливого періоду); - премія.
До одноразових додаткових видів грошового забезпечення належать: винагороди (крім винагороди військовослужбовцям, які обіймають посади, пов'язані з безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту, винагороди за особливості проходження служби (навчання) під час воєнного стану (особливого періоду), а також додаткова винагорода та одноразова винагорода на період дії воєнного стану; допомоги.
Види надбавок: за вислугу років; за особливості проходження служби; за службу в Силах спеціальних операцій Збройних Сил України; за кваліфікацію; за кваліфікаційну категорію військовослужбовцям медичного і фармацевтичного складу; за виконання функцій державного експерта з питань таємниць і фахівців, які залучаються до підготовки рішень і висновків державних експертів з питань таємниць; надбавки військовослужбовцям, які працюють в умовах режимних обмежень; за безперервний стаж на шифрувальній роботі; за почесні звання; за спортивні звання; надбавки військовослужбовцям-донорам.
Види доплат: за науковий ступінь та за вчене звання.
Види винагород: морська винагорода; за стрибки з парашутом; за розшук, піднімання, розмінування та знешкодження вибухових предметів, тралення і знешкодження (знищення) мін; за водолазні роботи; за бойове чергування.
Види виплат грошової допомоги: одноразова грошова допомога військовослужбовцям після укладення ними першого контракту; грошова допомога для оздоровлення; матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань; одноразова грошова допомога у разі звільнення з військової служби.
Інші види виплат грошового забезпечення: за час тимчасового виконання обов'язків за посадою; у зв'язку з переведенням військової частини на інший штат (внесення змін до штату); у період перебування у розпорядженні або звільнення від посад; грошове забезпечення військовослужбовцям, усуненим або відстороненим від виконання службових обов'язків, відстороненим від виконання повноважень на посаді або відстороненим від посад, а також тим, яких взято під варту чи які перебувають під домашнім арештом, а також за час відбування покарання на гауптвахті та в дисциплінарних частинах; в разі захоплення в полон чи заручниками, смерті (загибелі) військовослужбовців або якщо вони визнані безвісно відсутніми чи оголошені померлими; у разі звільнення з військової служби.
Відповідно до довідки ІНФОРМАЦІЯ_6 №878/ВФЗ від 13.08.2025 про нараховане та виплачене грошове забезпечення з 24.09.2023 по 05.03.2025 окрім безпосередньо грошового забезпечення в повному обсязі було нараховано та виплачено компенсація відпустки в розмірі 115452,63 грн та одноразова грошова допомога у разі звільнення зі служби у сумі 59716,88 грн, що підтверджено довідкою відповідача від 13.08.2025.
Суд установив, позивачу 06.03.2025 виплачено грошове забезпечення у розмірі 23528,45 грн як заробітна плата за лютий, 21.03.2025 у сумі 176336,87 грн як заробітна плата, 15.05.2025 у сумі 30154,77 грн як компенсація за речове майно. Дані обставини підтверджено рухом коштів по банківському рахунку позивача.
Суд зазначає, що опорюваним питання є саме невиплата сум на день звільнення, а не питання щодо вірного обчислення нарахування та виплати таких сум.
З огляду на викладене вище суд прийшов переконання про те, що з позивачем проведено виплату усіх сум, які були розраховані на день звільнення із служби, а тому у цій частині позовних вимог слід відмовити.
Позивач стверджує, що розрахунок був затриманий на 80 днів (з 05 березня 2025 року по 15 травня 2025 року) та вимагає виплати середнього заробітку за весь час затримки, посилаючись на статті 116 та 117 Кодексу законів про працю України (КЗпП України).
Відповідно до ст.1 Закону України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей від 20.12.1991 № 2011-XII (далі Закон № 2011-XII) соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до ч.2 ст.1-2 Закону № 2011-XII у зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
Згідно з ч.1 та 2 ст.9 Закону № 2011-XII установлено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Відповідно до ч.2 ст.12 Закону № 108/95-ВР, норми і гарантії в оплаті праці, передбачені ч.1 цієї статті та Кодексом законів про працю України, є мінімальними державними гарантіями.
Суд зауважує, що за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, суд дійшов висновку про можливість застосування норм ст.117 КЗпП України як такої, що є загальною та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення.
Відповідно до ч. 1 ст. 47 КЗпП України роботодавець зобов'язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.
Положення ст.116,117 КЗпП України, входять до гл. VII КЗпП України - оплата праці.
Таким чином, приписи ст.116, 117 КЗпП України поширюються та встановлюють обов'язок для роботодавця виплатити компенсацію у разі допущення з їх вини затримки у здійсненні виплат, що пов'язані саме з оплатою праці.
Так, за приписами законодавства, особа, звільнена зі служби, має бути повністю забезпечена грошовим забезпеченням.
Строки проведення розрахунку при звільненні та відповідальність за недотримання таких строків визначені ст. 116 та 117 КЗпП України.
Ст.116 КЗпП України встановлено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.
У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.
Положеннями ст. 117 КЗпП України визначено, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
У постанові від 01.05.2024 у справі № 140/16184/23 Верховний Суд зазначив, що, незважаючи на визначення приписами статті 117 Кодексу законів про працю України невиплачених працівнику сум як оспорюваних та неоспорюваних, ця обставина не впливає на дату виникнення спірних правовідносин, оскільки вони прямо пов'язані з обов'язком роботодавця розрахуватися з працівником у строк, встановлений приписами статті 116 Кодексу законів про працю України, яким переважно є день звільнення.
При цьому, суд враховує, що за правовою позицією, висловленою Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.02.2020 у справі №821/1083/17, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем.
Відповідно до правової позиції викладеної у постанові Верховного Суду від 06.12.2024 у справі № 440/6856/22 період з 19.07.2022 регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 Кодексу законів про працю України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями.
Середній заробіток працівника визначається відповідно до ст.27 Закону України Про оплату праці за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою КМУ від 08.02.1995 №100.
Абз.3 п.2 Порядку №100 визначає, що у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.
Механізм та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, визначений Порядком виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженим наказом Міністерства оборони України №260 від 07.06.2018, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26.06.2018 за №745/32197 (далі Порядок №260).
Згідно з пунктом 2 Порядку №260 грошове забезпечення військовослужбовця включає: щомісячні основні види грошового забезпечення; щомісячні додаткові види грошового забезпечення; одноразові додаткові види грошового забезпечення.
До щомісячних основних видів грошового забезпечення належать: посадовий оклад; оклад за військовим званням; надбавка за вислугу років.
До щомісячних додаткових видів грошового забезпечення належать: підвищення посадового окладу; надбавки; доплати; винагорода військовослужбовцям, які обіймають посади, пов'язані з безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту; премія.
Відповідно до довідки відповідача від 13.08.2025 розмір грошового забезпечення позивача за січень 2025 року становить 23474,25 грн, за лютий 2025 року у сумі 23528,45 грн.
Отже, середньоденне грошове забезпечення позивача складає 770,54 (47002,70 грн : 61 календарний день) грн.
Відповідно до правової позиції викладно у постанові Верховного Суду від 20.03.2025 у справі № №400/5427/24 суд апеляційної інстанції не взяв до уваги, що період стягнення середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні охоплюється періодом з наступного дня після виключення позивача зі списків особового складу військової частини до дня, що передує дню фактичного розрахунку.
Остаточний розрахунок з позивачем мав бути проведений 05.03.2025 в день звільнення. Натомість, належні до виплати суми були виплачені також 15.05.2025.
Таким чином, першим днем затримки є 06.03.2025. Щодо кінцевого строку проведення розрахунку, суд обмежує його шістьма місяцями у відповідності до ст. 117 КЗпП України, тобто до 14.05.2025.
Так, кількість календарних днів обмеженого шестимісячного періоду невиплати середньої заробітної плати з 06.03.2025 до 14.05.2025 становить 70 календарних днів.
Отже, розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за обмежений період становить 53937,52 грн (770,54 грн*70 днів).
Відповідно до правової позиції викладеної у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.10.2025 у справі № 489/6074/23 обмеження періоду нарахування відшкодування за затримку розрахунку при звільненні шістьма місяцями, запроваджене до статті 117 КЗпП України Законом № 2352-IX, установлює максимальну межу відповідальності роботодавця. Ця законодавча межа не нівелює фундаментальних принципів розумності, справедливості та пропорційності, а також не змінює компенсаційного характеру відповідної виплати. Розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19 липня 2022 року, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо) для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин. Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців.
Отже в даному випадку наявні підстави для зменшення розміру відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України.
З урахуванням вищенаведеної правової позиції Великої Палати Верховного Суду при вирішенні питання про визначення розміру суми середнього заробітку, яка підлягає стягненню на користь позивача за затримку розрахунку, суд зазначає.
У цій справі загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат складав 230772,68 грн, з яких сума заборгованості виплачена із затримкою складала 2300772,68 грн, що складає 100 % від загальної суми.
Обрахована судом відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100, сума середнього заробітку за несвоєчасну виплату грошового забезпечення становить 53937,52 грн.
Отже, з урахуванням принципу справедливості балансу інтересів сторін та співмірності заявленої до стягнення суми відшкодування, виплаченими сумами на день звільнення та із простроченою заборгованістю, яка сплачена відповідачем у добровільному порядку, а також розміру майнових втрат, що зазнав позивач, поведінку сторони відповідача при невиплаті середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні одночасно із виплатою заборгованості; розмір щомісячного грошового забезпечення позивача під час проходження військової служби у відповідача (23528,45 грн), розмір мінімальної заробітної плати станом на 01.01.2025 (8000,00 грн), суд прийшов висновку про зменшенням розміру середнього заробітку незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум до 18580,64 грн (16000 грн х 2 місяці та 10 днів) оскільки при цьому враховано справедливий і розумний баланс між інтересами позивача і відповідача, що відповідає обставинам цієї справи, які мають юридичне значення та наведеним вище критеріям, визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат у сумі 18580,64 грн.
З зазначених сум роботодавець утримує податок з доходів та інші обов'язкові платежів. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 08.11.2018 у справі № 805/1008/16-а.
Згідно зі статтею 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. А згідно частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідачем не доведена правомірність відмови щодо виплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
З огляду на викладене вище, ураховуючи що спірні правовідносини регулюються положеннями чинної ст. 117 КЗпП України, суд прийшов переконання про необхідність стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні обмежившись шістьма місяцями, тобто за період з 06.03.2025 до 14.05.2025 в загальному розмірі 18580,64 грн.
Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи наведене вище, суд прийшов до переконання про те, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково.
У відповідності до ст. 139 КАС України за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача стягнути судовий збір у сумі 1211,20 грн (за немайнову вимогу у якій відмовлено пропорційність не застосовується, постанова ВС від 13.08.2020 у справі № 440/3005/19 ) та 417,14 грн (за вимогу майнового характеру пропорційна задоволенні сумі), а всього 1628,34 грн.
Керуючись ст. ст. 2, 6-10, 13, 14, 77, 139, 205, 242-246, 250, 255, 257-262, 293, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Адміністративний позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправними та скасування наказів, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнені за період з 06.03.2025 до 14.05.2025.
Зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільнені за період з 06.03.2025 до 14.05.2025 у розмірі 18580 (вісімнадцять тисяч пятсот вісімдесят) гривень 64 копійки.
В решті позовних вимог - відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 1628,34 грн.
Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасники справи:
позивач ОСОБА_1 , місце проживання - АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ;
відповідач ІНФОРМАЦІЯ_3 , місцезнаходження - АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 .
Повне судове рішення складено та підписано суддею 19.12.2025.
Суддя М. І. Садова