Харківський окружний адміністративний суд
61700, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
19 грудня 2025 року Справа № 520/19609/25
Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Садової М.І., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні в приміщенні суду в місті Харкові адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
Позивач звернувся до суду з позовом до відповідача, у якому просить (з урахуванням уточнених вимог): - визнати протиправною бездіяльність головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області щодо не проведення перерахунку пенсії ОСОБА_1 шляхом збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії ОСОБА_1 , на коефіцієнти у розмірі 1,197, у розмірі 1,0796, починаючи з 23.01.2025 та у розмірі 1,115, починаючи з 01.03.2025 для забезпечення індексації пенсії та щодо не зарахування до страхового стажу періоду роботи ОСОБА_1 з 12.01.1994 по 01.11.1996, з 01.11.1996 по 10.07.1997 та з 11.07.1997 по 20.03.1998 відповідно до трудової книжки НОМЕР_1 ; - зобов'язати головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області провести починаючи з 23.01.2025 перерахунок пенсії ОСОБА_1 у відповідності до частини другої статті 42 Закону України № 1058-ІV “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» шляхом послідовного збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховувався для обчислення пенсії ОСОБА_1 за 2019-2021 роки в розмірі 10846,37 грн, на коефіцієнт збільшення у розмірі 1,197 відповідно пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 24.02.2023 № 168 “Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2023 році», на коефіцієнт збільшення у розмірі 1,0796 відповідно до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 24.02.2024 №185 “Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2024 році» та починаючи з 01.03.2025 на коефіцієнт збільшення у розмірі 1,115 (з урахуванням коефіцієнтів збільшення 1,197 та 1,0796) відповідно до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 25.02.2025 №209 “Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткові заходи щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2025 році» та у зв'язку з цим провести виплату недоотриманих сум пенсії та зарахування до страхового стажу періоду роботи ОСОБА_1 з 12.01.1994 по 01.11.1996, з 01.11.1996 по 10.07.1997 та з 11.07.1997 по 20.03.1998 відповідно до трудової книжки НОМЕР_1 і у зв'язку з цим провести виплату недоотриманих сум пенсії, починаючи з 25.01.2025; - вирішити питання розподілу судових витрат.
В обґрунтування позову покликається на те, що індексація пенсії проводиться із застосування відповідного коефіцієнта збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії. Попри те, відповідач замість цього застосував збільшення пенсії сталі величини. Позивач ознайомившись із відомостями про отриману пенсію, установив, що така виплачується без додержання вимогам Закону України № 1058-ІV та відповідним постановам КМУ. Разом із тим, зазначає що позивачу не зараховано до страхового стажу оспорювані періоди роботи. Просить позов задовольнити. У відповідності до ст. 139 КАС України вирішити питання розподілу судових витрат.
Відповідачем подано до суду відзив, який містить заперечення на позов. Наводить аргументи про те, що ОСОБА_1 перебуває на обліку та отримує пенсію за віком обчислену відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 року №1058 з 07.11.2021 року. Пенсію було призначено із середньомісячної заробітної плати, розрахованої із застосуванням середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески 10846,37 грн. (за 2019-2021 роки). Відповідно до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 24.02.2023 року №168 «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2023 році» коефіцієнт збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні для індексації пенсій з 1 березня 2023 року склав 1,197. З урахуванням зазначеного показник середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з урахуванням якого проводиться перерахунок пенсії з 01.03.2023 року склав 7405,03 грн. (1,17Ч1,11Ч1,11Ч1,14Ч1,197). Перерахунки пенсії з 01.03.2023 та з 01.03.2024 проведені, але застосовувати при розрахунках пенсії проіндексований заробіток недоцільно. З 01.03.2025 ОСОБА_1 проведено відповідний перерахунок пенсії автоматизованим способом. Просить у позові відмовити.
Ухвалами суду від 28.07.2025 та 08.08.2025 адміністративний позов залишено без руху для усунення недоліків викладених у мотивувальній частині цих ухвал.
Ухвалою суду від 27.08.2025 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Розгляд і вирішення адміністративної справи проводиться за правилами письмового провадження на підставі матеріалів справи.
Відповідно до вимог частини четвертої статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши дійсні обставини справи та перевіривши їх доказами, суд прийшов до наступного з огляду на таке.
Позивач перебуває на обліку в головному управлінні Пенсійного фонду України в Харківській області та отримує пенсію за віком з 06.01.2022 у відповідності до вимог Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV (надалі -Закон №1058-IV).
02.06.2025 позивач звернувся до відповідача із заявою, в якій просив повідомити про перерахунок пенсії позивача шляхом послідовного збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення ня пенсії на коефіцієнт збільшення.
Відповідач листом від 03.07.2025 повідомив позивача про те, що згідно з Порядком № 124 внаслідок індексації пенсія не підлягала підвищенню. З 01.03.2023 на підставі пункту 6 Постанови КМУ №168 щомісячну доплату до пенсії в розмірі 100 грн. З 01.03.2024 на підставі пункту 6 Постанови КМУ № 185 встановлено щомісячну доплату у розмірі 100,00 грн. З 01.03.2025 перерахунок пенсії проведено автоматизованим способом у відповідності до постанови КМУ № 209 від 25.02.2025.
Попри те позивач вважає дії відповідача протиправними, у зв'язку із чим звернувся до суду за захистом свого порушеного права.
Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України визначає Закон України "Про індексацію грошових доходів населення" (надалі - Закон № 1282-XII) .
Відповідно до статті 1 Закону № 1282-XII індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.
Згідно з приписами статті 2 Закону № 1282-XII індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема пенсії.
Обов'язковий характер індексації визначається статтею 18 Закону України від 05 жовтня 2000 року № 2017-III "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" (надалі - Закон № 2017-III), у якій зазначається, що законами України з метою надання соціальної підтримки населенню України в цілому та окремим категоріям громадян встановлюються державні гарантії, зокрема щодо індексації доходів населення з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін.
Державні соціальні гарантії є обов'язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (частина друга статті 19 Закону № 2017-III).
Економічною підставою для проведення індексації грошових доходів населення згідно зі статтею 4 Закону № 1282-XII є факт, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.
Порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України (частина друга статті 9 Закону № 1282-XII).
У зв'язку із необхідністю вдосконалення пенсійного забезпечення громадян, визначення дати щорічної індексації пенсії та кола осіб, яким пенсії індексуються, 15 лютого 2022 року було прийнято Закон України № 2040-ІХ "Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення пенсійного законодавства" (надалі - Закон № 2040-ІХ), яким частину п'яту статті 2 Закону № 1282-XII було викладено в новій редакції.
Так, частиною п'ятою статті 2 Закону № 1282-XII в редакції Закону № 2040-ІХ визначено, що індексація пенсій проводиться у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, із застосуванням коефіцієнта збільшення, що визначається відповідно до абзаців другого і третього частини другої статті 42 Закону № 1058-IV.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, визначені Законом № 1058-IV.
Відповідно до частини другої статті 42 Закону № 1058-IV для забезпечення індексації пенсії щороку з 01 березня проводиться перерахунок раніше призначених пенсій шляхом збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії.
Показник середньої заробітної плати (доходу) в Україні, який застосовується для обчислення пенсії, щороку збільшується на коефіцієнт, що відповідає 50 відсоткам показника зростання споживчих цін за попередній рік та 50 відсоткам показника зростання середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року, в якому проводиться збільшення, порівняно з трьома календарними роками, що передували року, який є попереднім щодо року, в якому проводиться збільшення.
У разі відсутності дефіциту коштів Пенсійного фонду для фінансування виплати пенсій у солідарній системі розмір щорічного збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, який застосовується для обчислення пенсії, передбачений абзацом другим цієї частини, може бути збільшений, але не повинен перевищувати 100 відсотків показника зростання середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року, в якому проводиться збільшення, порівняно з трьома календарними роками, що передували року, який є попереднім щодо року, в якому проводиться збільшення.
Розмір та порядок такого збільшення визначаються у межах бюджету Пенсійного фонду за рішенням Кабінету Міністрів України з урахуванням мінімального розміру збільшення, визначеного абзацом другим цієї частини.
З метою забезпечення ефективної реалізації права громадян на перерахунок їх пенсії Кабінетом Міністрів України затверджено Порядок № 124, відповідно до пункту 5 якого у 2019 році перерахунок пенсій у зв'язку зі збільшенням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії, проводиться шляхом збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховувався для обчислення пенсії, станом на 01 жовтня 2017 року на коефіцієнт, визначений згідно з абзацом першим пункту 4 цього Порядку.
Кожен наступний перерахунок у зв'язку зі збільшенням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії, проводиться з урахуванням збільшеного у попередніх роках показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачені страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії.
Пунктом 4 Порядку № 124 визначено формулу обчислення коефіцієнта збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії, а також формулу визначення показника зростання середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії (у відсотках).
У разі відсутності дефіциту коштів Пенсійного фонду України для фінансування виплати пенсій у солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування коефіцієнт щорічного збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії, може бути збільшено, але він не повинен перевищувати 100 відсотків показника зростання середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії, за три календарних роки, що передують року, в якому проводиться збільшення, порівняно з трьома календарними роками, що передували року, який є попереднім щодо року, в якому проводиться збільшення.
Розмір коефіцієнта збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії, визначається щороку Кабінетом Міністрів України у межах бюджету Пенсійного фонду України. При цьому в разі відсутності даних про заробітну плату (дохід) в Україні, з якої сплачено страхові внески та яка враховується для обчислення пенсії, для визначення розміру коефіцієнта збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії, враховується наявна заробітна плата (дохід) в Україні, з якої сплачено страхові внески та яка враховується для обчислення пенсії, з наступним перерахунком зазначеного коефіцієнта для підвищення пенсії відповідно до цього Порядку.
Перерахунок пенсій відповідно до цього Порядку проводиться щороку з 01 березня.
Запровадивши удосконалений механізм щорічної індексації пенсій, зокрема особам, пенсія яким призначена за Законом № 1058-IV, для сталості пенсійного забезпечення громадян та видатків на його фінансування, держава взяла на себе зобов'язання забезпечити підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін шляхом підвищення пенсій із застосуванням нового уніфікованого механізму через збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, і який враховувався для обчислення пенсії, який не є сталим, та підвищення рівня матеріального забезпечення найбільш вразливих верств населення з числа пенсіонерів.
Пунктом 3 розділу "Прикінцеві положення" Закону України від 03 листопада 2022 року № 2710-IX "Про Державний бюджет України на 2023 рік" (надалі - Закон № 2710-IX) на 2023 рік зупинено дію Закону № 1282-XII. У свою чергу пунктом 8 розділу "Прикінцеві положення" Закону № 2710-IX установлено, що у 2023 році, зокрема, частина друга статті 42 Закону № 1058-IV застосовується у порядку, на умовах та у строки, що визначені Кабінетом Міністрів України.
З метою реалізації пункту 8 розділу "Прикінцеві положення" Закону № 2710-IX Кабінет Міністрів України 24 лютого 2023 року прийняв Постанову № 168, пунктом 1 якої установлено, що з 01 березня 2023 року перерахунок пенсій згідно з Порядком № 124 проводиться із застосуванням коефіцієнта збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії у розмірі 1,197.
Також, у пункті 1 Постанови № 185 установлено, що з 01 березня 2024 року перерахунок пенсій згідно з Порядком № 124 проводиться із застосуванням коефіцієнта збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії, у розмірі 1,0796.
Отже, індексація пенсій відповідно до Постанов Кабінету Міністрів України № 168 і № 185 проводиться згідно з Порядком № 124 шляхом збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії станом на 01 жовтня 2017 року на відповідні коефіцієнти.
Верховний Суд у постанові від 13 січня 2025 року у справі № 160/28752/23 в аналогічному спорі резюмував, що положення Порядку № 124 не узгоджені з приписами частини другої статті 42 Закону № 1058-IV, оскільки по-різному визначають показник, який збільшується на відповідні коефіцієнти: показник середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії (за приписами Закону); показник середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії, станом на 01 жовтня 2017 року (за приписами Порядку № 124).
Усуваючи юридичну колізію та визначаючись щодо правозастосування за подібних зі спірними правовідносин Верховний Суд виходив з такого.
Відповідно до статті 7 Закону № 1058-IV загальнообов'язкове державне пенсійне страхування здійснюється, серед іншого, за принципами: законодавчого визначення умов і порядку здійснення загальнообов'язкового державного пенсійного страхування та диференціації розмірів пенсій залежно від тривалості страхового стажу та розміру заробітної плати (доходу).
Так, принцип законодавчого визначення умов і порядку його здійснення, полягає у забезпеченні чітких, рівних та прозорих правил для всіх суб'єктів, що беруть участь у цій системі. Умови, права та обов'язки щодо пенсійного страхування встановлюються виключно законами України. Це забезпечує правову визначеність і недопущення свавільного регулювання. При цьому, цей принцип також передбачає рівність прав і гарантій, адже законодавство повинно гарантувати однакові умови участі в системі для всіх осіб, незалежно від їхнього соціального чи економічного статусу. Крім того, зазначений принцип загальнообов'язкового державного пенсійного страхування полягає у прозорості умов нарахування пенсій, обчислення страхового стажу, розмір внесків і виплат, що дає змогу громадянам чітко розуміти свої права та обов'язки. Цей принцип правового регулювання також втілює принцип соціальної справедливості, адже законодавчо врегульовані умови покликані забезпечити справедливий розподіл пенсійних коштів між усіма учасниками системи, враховуючи сплачені внески та тривалість страхового стажу.
Принцип диференціації розмірів пенсій залежно від тривалості страхового стажу та розміру заробітної плати (доходу) спрямований на забезпечення соціальної справедливості та мотивації до участі в системі страхування. Оскільки розмір пенсії прямо залежить від тривалості страхового стажу - чим довший стаж, тим вищий розмір пенсії. Це стимулює громадян працювати довше та сплачувати страхові внески протягом більшого періоду. Крім того, пенсійні виплати обчислюються з урахуванням заробітної плати, з якої сплачувалися страхові внески. Більший розмір заробітної плати означає більший внесок до Пенсійного фонду, що впливає на кінцевий розмір пенсії. Отже, вказаний принцип стимулює громадян працювати офіційно, отримуючи легальну заробітну плату, з якої сплачуються страхові внески, адже це безпосередньо впливає на майбутні пенсійні виплати. Отже, принцип диференціації розмірів пенсії залежно від тривалості страхового стажу та розміру заробітної плати спрямований на створення прозорої, справедливої та економічно обґрунтованої пенсійної системи. Він забезпечує зв'язок між внесками, зробленими до Пенсійного фонду, і рівнем соціального забезпечення у пенсійному віці.
Таким чином, законодавче визначення умов і порядку загальнообов'язкового державного пенсійного страхування забезпечує передбачуваність, стабільність і довіру до пенсійної системи. Це є ключовою складовою соціального захисту населення.
Тому Верховний Суд виснував, що абзац перший в сукупності з абзацом другим пункту 5 Порядку № 124 повинні застосовуватися у відповідності з частиною другою статті 42 Закону № 1058-IV, тобто під час проведення індексації повинен застосовуватися показник середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховувався для обчислення пенсії під час її призначення.
У згаданій постанові від 13 січня 2025 року у справі № 160/28752/23 Верховний Суд зробив висновок, що при проведенні перерахунку пенсій, призначених у 2020 - 2023 роках згідно з Законом № 1058-IV, у зв'язку з щорічною індексацією, збільшенню підлягає показник середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії, як це передбачено частиною другою статті 42 Закону № 1058-IV. Застосуванню також підлягають відповідні Постанови Кабінету Міністрів України № 127, № 118, № 168. Порядок № 124 підлягає застосуванню виключно в частині, яка не суперечить положенням Закону № 1058-IV.
З огляду на визначення загальних засад пріоритетності законів над підзаконними актами Верховний Суд вказав на те, що застосування при проведенні індексації пенсій починаючи з 2020 року відповідно до частини другої статті 42 Закону № 1058-IV положень пункту 5 Порядку № 124, є протиправним.
За встановлених обставин у цій справі та наведеного правового регулювання, а також з урахуванням висновку щодо застосування норм права за подібних зі спірними у цій справі правовідносин, викладеного у постанові Верховного Суду від 13 січня 2025 року у справі № 160/28752/23, суд доходить висновку, що абзац 1 в сукупності з абзацом 2 пункту 5 Порядку № 124 повинні застосовуватися лише у відповідності з частиною другою статті 42 Закону № 1058-IV, тобто під час проведення індексації повинен застосовуватися показник середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховувався для обчислення пенсії.
Отже, застосування відповідачем при проведенні індексації пенсії позивачки відповідно до частини другої статті 42 Закону № 1058-IV положень пункту 5 Порядку № 124 не ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права.
Вищенаведені висновки суду узгоджуються з висновками Верховного Суду, що викладені у постановах від 27.01.2025 у справі №200/422/24, від 27.01.2025 у справі №620/7211/24, які в силу ч.5 ст.242 КАС України є обов'язковими для врахування при розгляді даної справи.
З огляду на викладене суд прийшов переконання про те, що відповідач, здійснюючи перерахунок пенсії позивача на підставі частини другої статті 42 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», встановивши їй щомісячну доплату до пенсії в розмірі 100,00 грн у 2023 році та 100,00 грн у 2024 році, замість застосування коефіцієнта збільшення 1,197 та 1,0796 відповідно до показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, який безпосередньо враховувався для обчислення пенсії позивачки, діяв не відповідно до вимог чинного законодавства.
Доводи відповідача, які викладені у листі, про те, що внаслідок перерахунку пенсії позивача з 01.03.2023 та з 01.03.2024 не допущено протиправної поведінки та не порушено право позивача на належне пенсійне забезпечення, спростовані приведеними вище обставинами та нормативно-правовим обґрунтуванням.
Щодо перерахунку пенсії позивача у відповідності до постанови КМУ від 25.02.2025 № 209, суд прийшов наступного з огляду на таке.
25.02.2025 Кабінет Міністрів України прийняв постанову №209 "Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткові заходи щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2025 році" (надалі - постанова №209), відповідно до пункту 1 якої установлено, що з 1 березня 2025 року перерахунок пенсій згідно з Порядком проведення перерахунку пенсій відповідно до частини другої статті 42 Закону України Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 20 лютого 2019 р. № 124 Питання проведення індексації пенсій у 2019 році (Офіційний вісник України, 2019 р., № 19, ст. 663), проводиться із застосуванням коефіцієнта збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії (далі - коефіцієнт збільшення), у розмірі 1,115.
У підпункті 6 пункту 2 постанови №209 установлено, що з 1 березня 2025 року з метою зменшення диспропорцій у розмірах пенсій, призначених у різні роки, пенсії, призначені відповідно до Закону України Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування за зверненнями, що надійшли до 31 грудня 2024 р. включно, які не підвищені згідно з пунктом 1 цієї постанови, перераховуються шляхом збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, який використовувався для призначення/перерахунку їх пенсії, на коефіцієнт збільшення:
для пенсій, призначених/перерахованих із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховувався для призначення пенсії у 2021 році, - 1,0575;
для пенсій, призначених/перерахованих із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховувався для призначення пенсії у 2022 році, - 1,046;
для пенсій, призначених/перерахованих із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховувався для призначення пенсії у 2023 році, - 1,0345;
для пенсій, призначених/перерахованих із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховувався для призначення пенсії у 2024 році, - 1,023.
Отже, з 01.03.2025 передбачено перерахунок пенсій шляхом збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, який використовувався для призначення/перерахунку їх пенсії, на коефіцієнт збільшення 1,115, а для пенсій, призначених у 2021 - 2024 рр. - на коефіцієнт збільшення, який залежить від року, в якому призначено пенсію.
Щодо не застосування під час обчислення (індексації) пенсії позивача з 01.03.2025 коефіцієнта збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховувався для призначення пенсії замість коефіцієнта збільшення 1,115, що визначений пунктом 1 постанови №209, суд звертає увагу на такі обставини.
Відповідно до абзацу другого частини другої статті 42 Закону №1058-IV коефіцієнт збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, який застосовується для обчислення пенсії, не може бути меншим суми доданків, що відповідають 50 відсоткам показника зростання споживчих цін за попередній рік та 50 відсоткам показника зростання середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року, в якому проводиться збільшення, порівняно з трьома календарними роками, що передували року, який є попереднім щодо року, в якому проводиться збільшення.
Виходячи з темпів зростання споживчих цін у 2024 році (12%) і зростання середньої заробітної плати (11%) за останні три роки (2022-2024 роки) порівняно з попередніми трьома роками (2021-2023 роки) постановою №209 встановлено для підвищення пенсії коефіцієнт 1,115, що відповідає приписам абзацу другого частини другої статті 42 Закону №1058-IV.
Водночас Закон №1058-IV не передбачає випадків зменшення коефіцієнта збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, який застосовується для обчислення пенсії та не уповноважує Кабінет Міністрів України на визначення розміру такого зменшеного коефіцієнта.
З урахуванням наведеного, суд дійшов висновку, що приписи підпункту 6 пункту 2 постанови №209 в частині визначення коефіцієнтів збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, який застосовується для обчислення пенсії, для цілей індексації пенсій, призначених у 2021-2024 роках, не відповідають положенням частини другої статті 42 Закону №1058-IV, а тому не підлягають врахуванню.
За наведених обставин, індексація пенсії позивача з 01.03.2025 мала бути проведена шляхом збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, який безпосередньо враховувався для обчислення пенсії на коефіцієнт збільшення 1,115, передбачений пунктом 1 постанови №209, а не на коефіцієнт 1,046.
Доводи відповідача, які викладені у листі, про те, що внаслідок перерахунку пенсії позивача з 01.03.2025 не допущено протиправної поведінки та не порушено право позивача на належне пенсійне забезпечення, спростовані приведеними вище обставинами та нормативно-правовим обґрунтуванням.
Таким чином суд дійшов висновку про визнання протиправною бездіяльність відповідача щодо не проведення індексації пенсії позивачу із застосуванням коефіцієнта збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії у розмірі 1,115.
Відповідно до ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Отже, особливістю адміністративного судочинства є те, що обов'язок (тягар) доказування в спорі покладається на відповідача - орган публічної влади, який повинен надати докази, що свідчать про правомірність його дій, законність прийнятих рішень.
Відповідачем жодних належних доказів на підтвердження правомірності власних дій, які є предметом оскарження, надано не було.
При цьому, Європейський суд з прав людини у рішенні від 29 червня 2006 року у справі «Пантелеєнко проти України» зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.
Засіб захисту повинен бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (параграф 75 рішення Європейського суду з прав людини від 05 квітня 2005 у справі «Афанасьєв проти України»).
Враховуючи наведене вище суд прийшов переконання про те, що ефективним та належним способом відновлення порушеного права позивача буде визнання протиправними дій головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області щодо не проведення позивачу індексації пенсії із застосуванням коефіцієнта збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні за 2019-2021 роки, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії у розмірі 1,197, у розмірі 1,0796, у розмірі 1,115 та зобов'язати головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області здійснити індексацію та перерахунок пенсії позивача з 18.04.2025 із застосуванням коефіцієнта збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні за 2019-2021 роки, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії у розмірі 1,197 та у розмірі 1,0796, у розмірі 1,115.
Щодо частини позовних вимог про виплату недоотриманих сум, суд прийшов висновку про те, що спір між сторонами виник не у зв'язку із невиплатою перерахованої суми пенсії, адже таке є обов'язками відповідача, а тому права та інтереси позивача у цій частині позову не порушено та докази цього відсутні, а відтак, оскільки судовому захисту підлягають порушені права чи інтереси особи, а не ті, що можливо/ймовірно будуть порушені у майбутньому, суд приходить висновку про відмову у задоволені такої частини позовних вимог.
У випадку, якщо позивач за результатом вчиненого відповідачем, на підставі рішення суду у вказаній справі, перерахунку буде незгоден з нарахованою до сплати сумою пенсії, він не позбавлений права звернутися до суду із відповідним позовом.
Щодо позовних вимог про визнання бездіяльності протиправною щодо не зарахування до страхового стажу періодів роботи та зобов'язання до вчинення відповідних дій, у зв'язку із чим провести виплату недоотриманих сум, суд прийшов наступного.
Відповідно до відповіді відповідача від 26.06.2025 на запит представника позивача від 20.06.2025 установлено наступне.
Рішенням головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 16.02.2022 №204650013242 ОСОБА_1 було призначено пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Пенсію обчислено при страховому стажі 38 років 9 місяців 24 дні.
Період роботи з 12.01.1994 по 01.11.1996 не зараховано до страхового стажу, оскільки дата звільнення зазначена « 01.11.1996», а наказ про звільнення - « 29.10.1997».
Період роботи з 01.11.1996 по 10.07.1997 не зараховано до страхового стажу, оскільки при звільненні з ресторану «Слов'янський» стоять дві різні печатки - АТ «АНКЛАВ» та АТ «АКЛАВ - Філія Слов'янський», також назва підприємства при працевлаштуванні відрізняється від назви на відбитку печатки при звільненні.
Період роботи з 11.07.1997 по 20.03.1998 не зараховано до страхового стажу, оскільки зазначена невірна дата про звільненні.
Умови, порядок нарахування та розмір пенсій визначаються, зокрема, законами України "Про пенсійне забезпечення" від 05 листопада 1991 року №1788-ХІІ та "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09 липня 2003 року № 1058-IV (далі - Закон №1058-IV), які є чинними на час виникнення спірних відносин.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 8 Закону № 1058-ІV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані інвалідами в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.
Згідно з ч.1 ст. 24 Закону № 1058-ІV страховий стаж - це період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Відповідно до ч. 2 ст. 24 Закону № 1058-ІV страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (ч. 4 ст. 24 Закону № 1058-ІV).
До набрання чинності Закону №1058-IV питання пенсійного забезпечення, в тому числі й порядок обчислення стажу для призначення пенсій регулювалися Законом №1788-XII.
Відповідно до ст.62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Так, згідно з п.1-2 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637 (далі - Порядок №637) основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка.
Приписами абз.1 п.3 Порядку № 637 визначено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Суд установив, згідно з записами у трудовій книжці серія НОМЕР_2 періоди роботи позивача:
з 12.01.1994 по 01.11.1996 обіймала посаду бухгалтера, дата звільнення зазначена « 01.11.1996», а наказ про звільнення - « 29.10.1997»
з 01.11.1996 по 10.07.1997 обіймала посаду бухгалтера, при звільненні з ресторану «Слов'янський» стоять дві різні печатки - АТ «АНКЛАВ» та АТ «АКЛАВ - Філія Слов'янський», також назва підприємства при працевлаштуванні відрізняється від назви на відбитку печатки при звільненні;
з 11.07.1997 по 20.03.1998, обіймала посаду бухгалтера, не зараховано до страхового стажу, оскільки зазначена невірна дата про звільненні « 120.03.1998», хоч наказ про звільнення від 20.03.1998.
Відповідно до п. 2.8 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затверджена наказом Міністерства праці України, Міністерства соціального захисту населення України, Міністерства юстиції України за № 58 від 29 липня 1993 року, якщо підприємство, яке зробило неправильний або неточний запис, ліквідоване, відповідний запис робиться правонаступником і засвідчується печаткою, а в разі його відсутності - вищестоящою організацією, якій було підпорядковане підприємство, а в разі його відсутності - облархівом, держархівом м.Києва, держархівом м.Севастополя і держархівом при Раді Міністрів Криму.
Відповідно до Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 637 від 12.08.1993, відповідальність за своєчасне та правильне заповнення трудових книжок, за їх облік, зберігання та видачу, несуть спеціально уповноважені особи, що призначені наказом керівника підприємства, установи, організації.
Органи Пенсійного фонду можуть надавати допомогу у пошуку та зборі необхідних документів. Відповідно до частини третьої статті 44 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. Відповідачу слід врахувати, що у випадку якщо поданих позивачем документів про призначення пенсії було не достатньо, то орган пенсійного фонду мав всі правові підстави для того, щоб самостійно витребувати документи, необхідні для перевірки трудового стажу позивача, провести перевірку, зустрічну перевірку для з'ясування спірних обставин, запропонувати позивачу надати інформацію щодо двох свідків, які б знали заявника по спільній з ним роботі на одному підприємстві, в установі, організації або в одній системі і мали документи про свою роботу за час, стосовно якого вони підтверджують роботу заявника.
З огляду на викладене вище суд прийшов переконання про те, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у її трудовій книжці. Посилання на відсутність чи неточність записів у первинних документах по обліку трудового стажу на конкретній посаді, яку займав позивач у той чи інший період його роботи, за наявності у трудовій книжки відомостей достатніх у своїй сукупності для визначення конкретного періоду роботи, не може бути підставою для виключення вказаного періоду роботи з трудового стажу позивача, оскільки відповідальність за порядок ведення трудової книжки покладено безпосередньо на посадових осіб установи-роботодавця, а відтак недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для особи, щодо якої такі порушення було вчинено, а отже, й не може впливати на особисті права позивача.
Верховного Суду, зокрема від 06.02.2018 по справі № 677/277/17, від 21.02.2018 у справі № 687/975/17, від 11.05.2022 у справі № 120/1089/19, від 17.09.2024 у справі № 440/4164/23.
Згідно з пунктом 4.2 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постанова правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1 (далі - Порядок № 22-1) при прийманні документів орган, що призначає пенсію: перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів; перевіряє копії відповідних документів, фіксує й засвідчує виявлені розбіжності (невідповідності). Орган, що призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі.
Також, згідно зі статтею 101 Закону України "Про пенсійне забезпечення" органи, що призначають пенсії, мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі. Підприємства та організації несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну громадянам або державі внаслідок несвоєчасного оформлення або подання пенсійних документів, а також за видачу недостовірних документів, і відшкодовують її.
Крім того, згідно із частиною 3 статті 44 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію.
На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.
Отже, пенсійний орган в силу діючого законодавства наділений повноваженнями вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі.
Суд зауважує, що працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в постанові від 21.02.2018 у справі №687/975/17.
Формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для органів пенсійного фонду для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.
Подібна позиція була висловлена Верховним Судом у постановах від 25.04.2019 у справі №593/283/17 та від 30.09.2019 у справі №638/18467/15-а
Відповідно до правової позиції викладеної у постанові Верховного Суду від 12.09.2022 у справі №569/16691/16-а відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 №301 “Про трудові книжки працівників» відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, а тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для особи, а отже, й не може впливати на її особисті права.
В свою чергу згідно правової позиції, наведеної у постанові Верховного Суду від 19.12.2019 у справі №307/541/17 однією з підстав для призначення пенсії за віком є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки. Управління ПФУ не врахувало, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці».
З огляду на викладене суд прийшов переконання про те, що відповідачем не надано до суду доказів вчинення ним дій щодо перевірки записів у трудовій книжці та інших документах позивача для призначення пенсії.
Тобто, органом пенсійного фонду не вчинено заходів, визначених Законом України "Про пенсійне забезпечення" та Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", для з'ясування обставин наявності у позивача стажу.
При цьому суд вважає за необхідне зазначити, що дії суб'єкта владних повноважень - активна поведінка, яка може мати вплив на права, свободи та інтереси фізичних та юридичних осіб, в той час коли протиправна бездіяльність суб'єкта владних повноважень - це пасивна поведінка суб'єкта владних повноважень, зовнішня форма поведінки (діяння) цього органу, яка полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи у нездійсненні юридично значимих й обов'язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб'єкта владних повноважень, були об'єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені.
Враховуючи наведене вище, а також відсутність суттєвості недоліків в трудовій книжці позивача суд прийшов висновку, що відповідачем допущено бездіяльність у не врахуванні спірних періодів до страхового стажу позивача у зв'язку із недоліками зроблених у записах трудової книжки, а відтак таку суд визнає протиправною.
Щодо позовної вимоги про зобов'язання до вчинення дій, суд прийшов наступного.
При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у Постанові від 21 березня 2019 року у справі №817/498/17 наголосив, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Враховуючи вищевикладене та те, що заява позивача про призначення пенсії була розглянута головним управління Пенсійного фонду України в Харківській області та саме зазначеним органом прийнято рішення про призначення пенсії та про не зарахування оспорюваних періодів до страхового стажу позивача, а відтак суд зазначає, що ефективним способом захисту порушених прав позивача є зобов'язання відповідача зарахувати до страхового стажу позивача періоди роботи, а саме: з 12.01.1994 до 01.11.1996, з 01.11.1996 до 10.07.1997, 11.07.1997 до 20.03.1998.
Щодо дати зарахування періодів роботи за страхового стажу позивача з 25.01.2025, суд відмічає наступне.
Пенсію позивачу призначена з 06.01.2022, що підтверджено рішенням відповідача від 16.02.2022 № 204650013242.
Про порушення свого права щодо не зарахування оспорюваних періодів роботи до страхового стажу позивач дізнався із листа відповідача від 26.06.2025 наданий на запит від 20.06.2025.
З урахуванням наведено суд прийшов переконання про те, що датою зарахування оспорюваних періодів до страхового стажу слід вважати дату звернення із відповідним запитом (20.06.2025), адже саме з цією датою пов'язано звернення позивача до суду за захистом свого порушеного права в частині цього предмету позову.
Відносно частини позовних вимог про виплату недоотриманих сум, суд прийшов висновку про те, що спір між сторонами виник не у зв'язку із невиплатою перерахованої суми пенсії у зв'язку із зарахуванням періодів роботи до страхового стажу, адже таке є обов'язком відповідача, а тому права та інтереси позивача у цій частині позову не порушено та докази цього відсутні, а відтак, оскільки судовому захисту підлягають порушені права чи інтереси особи, а не ті, що можливо/ймовірно будуть порушені у майбутньому, суд приходить висновку про відмову у задоволені такої частини позовних вимог.
У випадку, якщо позивач за результатом вчиненого відповідачем, на підставі рішення суду у вказаній справі, перерахунку буде незгоден з нарахованою до сплати сумою пенсії, він не позбавлений права звернутися до суду із відповідним позовом.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.
З огляду на викладене вище суд дійшов висновку, що позовні вимоги необхідно задовольнити частково.
У відповідності до ст. 139 КАС України стягнути з відповідача за рахунок бюджетних асигнувань на користь позивача судовий збір у розмірі 2906,88 грн.
Керуючись ст. ст. 241-246, 255, 293, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Адміністративний позов ОСОБА_1 до головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнано протиправними дії головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області щодо не проведення ОСОБА_1 індексації пенсії із застосуванням коефіцієнта збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні за 2019-2021 роки, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії у розмірі 1,197 у розмірі 1,0796, у розмірі 1,115.
Зобов'язати головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області здійснити індексацію та перерахунок пенсії ОСОБА_1 із застосуванням коефіцієнта збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні за 2019-2021 роки, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії з 18.04.2025 на коефіцієнт збільшення у розмірі 1,197 відповідно до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 24.02.2023 № 168 «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2023 році», на коефіцієнт збільшення у розмірі 1,0796 відповідно до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 23.02.2024 № 185 «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2024 році», на коефіцієнт збільшення у розмірі 1,115 відповідно до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 25.02.2025 №209 «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткові заходи щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2025 році», з урахуванням виплачених сум.
Визнати протиправною бездіяльність головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області щодо не зарахування ОСОБА_1 періодів роботи до страхового стажу.
Зобов'язати головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 з 20.06.2025 періоди роботи, а саме: з 12.01.1994 до 01.11.1996, з 01.11.1996 до 10.07.1997 та з 11.07.1997 до 20.03.1998.
В решті позовних вимог - відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 2906,88 грн.
Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасники справи:
позивач ОСОБА_1 , місце проживання - АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ;
відповідач головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області, місцезнаходження - місто Харків, майдан Свободи, 5, код ЄДРПОУ 14099344.
Повне судове рішення складено та підписано суддею 19.12.2025.
Суддя М. І. Садова