19 грудня 2025 рокуСправа № 160/34440/25
Суддя Дніпропетровського окружного адміністративного суду Бухтіярова М.М., перевіривши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії, -
03.12.2025 до Дніпропетровського окружного адміністративного суду через підсистему «Електронний суд» надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, в якій позивач просить:
-визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо переведення виплати пенсії ОСОБА_1 через відділення поштового зв'язку, протиправними дії щодо визначення як працюючого пенсіонера, протиправною бездіяльність щодо не здійснення перерахунку розміру пенсії, протиправною бездіяльність щодо не виплати пенсії на визначений пенсіонером банківський рахунок;
-зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області виключити ОСОБА_1 з кола осіб, яким не здійснюється масовий перерахунок розміру пенсії, перерахувати розмір пенсії з 21.07.2017 року, в порядку передбаченому ст. 27, 42 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», як непрацюючому пенсіонеру та виплачувати пенсію на визначений пенсіонером банківський рахунок за заявою поданою представником;
-зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходу за невиплату пенсії з 21.07.2017 року по грудень 2018 року. З грудня 2018 року по травень 2021 року за невиплату пенсії у встановленому Законом розмірі. З травня 2021 року по лютий 2025 року за невиплату пенсії. З лютого 2025 року по дату виплати боргу на визначений пенсіонером банківський рахунок за невиплату пенсії у встановленому Законом розмірі.
При вирішенні питання про відкриття провадження у справі встановлено, що позов подано без додержання вимог, встановлених ст.ст.160, 161 КАС України.
Ухвалою суду від 08.12.2025 позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачеві строк - десять днів з дня отримання копії цієї ухвали, для усунення недоліків позову шляхом подання до суду оригіналу документа про сплату судового збору за подання до суду цієї позовної заяви у розмірі 3875,84грн., сплаченого установленому порядку, або докази на підтвердження наявності підстав для звільнення від сплати судового збору; оригіналу довіреності, скріпленого апостилем, для засвідчення підписом судді копії документа, що підтверджує повноваження представника Акермана Олега Матвійовича (оригінал яких судом буде повернуто за відповідним клопотанням представника позивача); заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду із позовними вимогами щодо перерахунку пенсії з 21.07.2017 та доказів на підтвердження поважності причин його пропуску.
Копія ухвали суду від 08.12.2025 скеровано представнику позивача - Акерману Олегу Матвійовичу через Електронний суд та доставлена до електронного кабінету.
15.12.2025 від представника позивача - Акермана Олега Матвійовича надійшла заява про усунення недоліків, в якій просить звільнити позивача від сплати судового збору та поновити строк звернення до суду.
Дослідивши подані представником позивача документи на виконання вимог ухвали від 08.12.2025, суд доходить висновку про наявність підстав для повернення позовної заяви, зважаючи на наступне.
Згідно з ч.3 ст. 161 КАС України передбачено, що до позовної заяви додається документ про сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі або документи, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.
Відповідно до ч. 2 ст. 132 КАС України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Правові засади справляння судового збору, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначений Законом України «Про судовий збір» від 08.07.2011 № 3674-VI.
Згідно з ч. 1 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
Відповідно до положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» встановлено з 1 січня 2025 року прожитковий мінімум для працездатних осіб у сумі 3028,00 грн.
За приписами п.3 ч.2 ст.4 Закону України «Про судовий збір», за подання до адміністративного суду адміністративного позову немайнового характеру, який подано фізичною особою, встановлено ставку судового збору 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, тобто 1211,20 грн.
Згідно з ч.3 ст. 6 цього Закону за подання позовної заяви, що має одночасно майновий і немайновий характер, судовий збір сплачується за ставками, встановленими для позовних заяв майнового та немайнового характеру. У разі коли в позовній заяві об'єднано дві і більше вимог немайнового характеру, судовий збір сплачується за кожну вимогу немайнового характеру.
Відповідно до ч.3 ст.4 Закону України «Про судовий збір» при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.
З позовних матеріалів слідує, що позивачем заявлено декілька позовних вимог немайнового характеру.
Так, позовні вимоги в частині щодо визнання протиправними дій відповідача щодо переведення виплати пенсії ОСОБА_1 через відділення поштового зв'язку - є однією позовною вимогою немайнового характеру, судовий збір становить 968,96 грн.
Позовні вимоги в частині щодо визнання протиправними дій відповідача щодо визначення ОСОБА_1 як працюючого пенсіонера - є іншою позовною вимогою немайнового характеру, судовий збір становить 968,96 грн.
Позовні вимоги в частині щодо визнання протиправною бездіяльність щодо не здійснення перерахунку розміру пенсії - є третьою позовною вимогою немайнового характеру, судовий збір становить 968,96 грн.
Позовні вимоги в частині щодо визнання протиправною бездіяльність щодо не виплати пенсії на визначений пенсіонером банківський рахунок - є четвертою позовною вимогою немайнового характеру, судовий збір становить 968,96 грн.
Отже, судовий збір за подання до суду цієї позовної заяви становить 3875,84 грн.
Разом з тим, доказів сплати судового збору позивачем до позовної заяви не надано.
До заяви про усунення недоліків представником позивача також на надано доказів доплати судового збору, водночас в прохальній частині заявлено клопотання про звільнення від сплати судового збору.
Вирішуючи клопотання про звільнення від сплати судового збору, суд виходить з наступного.
Питання зменшення розміру судових витрат або звільнення від їх оплати, відстрочення та розстрочення судових витрат врегульовані статтею 133 КАС України, яка кореспондується з приписами частин 1, 2 статті 8 Закону України № 3674-VІ «Про судовий збір».
Так, враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою за її клопотанням відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі, зменшити розмір належних до сплати судових витрат або звільнити від їх сплати повністю або частково, за таких умов:
1) розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік; або
2) позивачами є: а) військовослужбовці; б) батьки, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів; в) одинокі матері (батьки), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда; г) члени малозабезпеченої чи багатодітної сім'ї; ґ) особа, яка діє в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена; або 3) предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров'ю.
Слід зауважити, що Законом України «Про судовий збір» визначений перелік осіб, які безумовно звільнені від сплати судового збору у всіх інстанціях у силу закону, який наділяє їх певним статусом, або виходячи із чітко визначеного предмета спору. Цей перелік наведений у статті 5 зазначеного Закону та є вичерпним.
При цьому, з аналізу ж статті 8 Закону України «Про судовий збір» чітко вбачається, що законодавець, застосувавши конструкцію «суд, враховуючи майновий стан сторони, може…», тим самим визначив, що питання звільнення, зменшення розміру, відстрочення чи розстрочення сплати судового збору осіб, які не зазначені в статті 5, або у справах із предметом спору, не охопленим статтею 5, є правом, а не обов'язком суду навіть за наявності однієї з умов для такого звільнення, зменшення розміру, відстрочення чи розстрочення.
Отже, частина перша статті 133 КАС України визначає право суду на звільнення, зменшення розміру, відстрочення чи розстрочення сплати судового збору, виходячи із майнового стану сторони, водночас стаття 8 Закону України «Про судовий збір» конкретизує порядок, умови такого звільнення та коло осіб, які можуть бути звільнені від сплати судового збору.
Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.01.2021 року у справі № 0940/2276/18 (провадження № 11-336апп20).
З урахуванням наведених норм права, підставою для відстрочення або розстрочення сплати судового збору, звільнення від сплати судового збору на підставі частини першої статті 8 Закону України «Про судовий збір», є врахування судом майнового стану сторони.
Особа, яка заявляє відповідне клопотання, згідно зі статтею 133 КАС України, статтею 8 Закону України «Про судовий збір» повинна навести доводи і надати докази на підтвердження того, що її майновий стан перешкоджав (перешкоджає) сплаті нею судового збору у встановленому законодавством порядку і розмірі.
На підтвердження матеріального стану позивача до клопотання про звільнення від сплати судового збору долучено відомості з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків про джерела та суми нарахованого доходу, нарахованого (перерахованого) податку та військового збору, 17.01.2025 за період з І квартал 2024 року по 4 квартал 2024 року, які не можуть бути враховані судом, оскільки основна функція Державного реєстру фізичних осіб платників податків - це облік доходів, з яких утримуються податки та збори, а отже, надані відомості не відображають об'єктивний матеріальний стан позивача станом на дату подання позовної заяви, зважаючи, що позивач тривалий час (з жовтня 1996 року) проживає не на території України, отже, може мати і інші джерела доходу для існування та забезпечення своїх потреб, зокрема, для сплати судового збору (вклади, нерухоме та рухоме майно, з якого отримується дохід, компенсації, допомоги, сукупний дохід родини тощо).
Суд зазначає, ненадання позивачем достатніх доказів на підтвердження свого скрутного фінансового становища зумовлює відсутність підстав для звільнення його від сплати судового збору.
Також, суд вважає за необхідне зазначити, що відповідно до рішення Європейського суду з прав людини від 19.06.2001 у справі «Креуз проти Польщі» право на суд не є абсолютним, воно може обмежуватися державою різноманітними засобами, в тому числі фінансовими. Вимога сплатити судовий збір не обмежує право заявників на доступ до правосуддя.
Така позиція узгоджується з правовою позицією, викладеною в ухвалі Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду від 21.06.2019 у справі №810/1728/18.
Позивачем не доведено суду відсутність можливості сплатити судовий збір за подання до суду цього позову.
За таких обставин, клопотання про звільнення від сплати судового збору необґрунтоване та задоволенню не підлягає.
Не надано позивачем на вимогу суду і оригіналу довіреності, скріпленого апостилем, для засвідчення підписом судді копії документа, що підтверджує повноваження представника позивача - Акерман Олега Матвійовича.
Щодо зауважень представника Акерман Олега Матвійовича про те, що судом не враховано, що позовна заява подана через підсистему Електронний суд, документи на підтвердження повноважень представника подані в електронному вигляді з накладенням електронного цифрового підпису, суд зазначає, що такі документи як довіреність від 27.03.2023, складену в м. Бат Ям, Держава Ізраїль, видану позивачем на ім'я Акерман Олега Матвійовича, та апостиль від 30.04.2023, надані окремим аркушем та з них не вбачається відомостей щодо кількості скріплених аркушів, які повинні бути підтверджені підписом посадової особи, яка проставляє апостиль, та що вони скріплені шляхом прошивання стрічкою у спосіб, який унеможливлює їх роз'єднання без пошкодження аркуша.
Саме з цих підстав суд в ухвалі від 08.12.2025 дійшов висновку, що позивачу необхідно надати до суду докази на підтвердження повноважень Акермана Олега Матвійовича на підписання та подання позовної заяви від імені Табаки Михайла Семеновича.
За змістом частин 5, 6 статті 59 КАС України відповідність копії документа, що підтверджує повноваження представника, оригіналу може бути засвідчена підписом судді. Оригінали документів, зазначених у цій статті, копії з них, засвідчені суддею, або копії з них, засвідчені у визначеному законом порядку, приєднуються до матеріалів справи, про що зазначено в ухвалі від 08.12.2025.
Довіреність видана на ім'я, зокрема, Акермана Олега Матвійовича, тому один з примірників має бути в уповноваженого представника за довіреністю, відтак для надання представником позивача оригіналу такої довіреності та апостилю для огляду судом та для засвідчення копії суд не вбачає перешкод.
Згідно із вимогами пункту 2 частини першої статті 171 КАС України суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи має представник належні повноваження (якщо позовну заяву подано представником).
Обґрунтувань причин невиконання ухвали суду в частині надання для огляду судом оригіналу довіреності, скріпленого апостилем, для засвідчення підписом судді копії документа, що підтверджує повноваження представника Акермана Олега Матвійовича, у заяві про усунення недоліків не вказано, окрім не погодження з самою ухвалою суду.
Щодо клопотання про поновлення строку звернення до суду.
Частиною першою статті 5 КАС України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду за захистом, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
Право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Обмеження строку звернення до суду шляхом встановлення відповідних процесуальних строків, не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя (Рішення Конституційного Суду України від 13 грудня 2011 року № 17-рп/2011). Такі обмеження направленні на досягнення юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулюють учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків та поважати права та інтереси інших учасників правовідносин.
Відповідно до статті 118 КАС України процесуальні строки - це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом.
Процесуальні строки визначаються днями, місяцями і роками, а також можуть визначатися вказівкою на подію, яка повинна неминуче настати.
За змістом частини першої, абзацу 1 частини другої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
За змістом частини шостої статті 161 КАС України, у разі пропуску строку звернення до адміністративного суду позивач зобов'язаний додати до позову заяву про поновлення цього строку та докази поважності причин його пропуску.
Наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду регламентовані статтею 123 КАС України, відповідно до частини другої якої, якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Таким чином, строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. При цьому перебіг такого строку починається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. У разі неподання особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Аналогічна позиція застосована Верховним Судом, зокрема, у постановах від 6 лютого 2018 року у справі № 607/6231/17, від 17 квітня 2018 року у справі № 438/769/13-а (2а/438/29/13), від 24 квітня 2018 року у справі № 357/18214/14, від 26 червня 2018 року у справі № 663/1012/16-а, від 10 липня 2018 року у справі № 820/4856/17, від 28 серпня 2018 року у справі № 826/11545/17, від 9 листопада 2018 року у справі № 334/3536/17(2-а/334/402/17), від 27 листопада 2018 року у справі № 537/2348/16-а, від 27 листопада 2018 року у справі № 305/2056/15-а, від 20 грудня 2018 року у справі № 756/513/17, від 20 грудня 2018 року у справі № 712/7831/16-а, від 22 січня 2019 року у справі № 201/9987/17(2-а/201/304/2017), від 7 лютого 2019 року у справі № 802/497/16-а, від 14 травня 2019 року у справі № 826/26174/15, від 21 грудня 2019 року у справі №826/12776/15 та від 5 травня 2022 року у справі № 240/10663/20.
Водночас для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час, коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів.
Вжиття конструкції «повинен був дізнатись» в розумінні положень частин 2 та 3 статті 122 КАС України означає неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися, а не обов'язок особи дізнатися про порушення своїх прав. Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду (постанова Великої Палати Верховного Суду від 24.02.2021 у справі № 800/30/17).
Скаржнику недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду.
В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.
Суд зазначає, що причина пропуску строку може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам:
1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк;
2) це обставина, яка виникла об'єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено;
4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.
Отже, поновленню підлягають лише порушені з поважних причин процесуальні строки, встановлені законом. Поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були чи об'єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов'язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами (постанова Верховного Суду від 17.07.2018 року у справі №521/21851/16-а).
При цьому, у визначенні моменту виникнення права на позов має значення, коли особа дізналася про факт порушення свого права, інтересу або коли саме вона повинна була дізнатись про це, і обов'язок доказування поважності причин пропуску строку звернення до суду покладений саме на позивача.
Як слідує з позовних вимог, позивач просить, зокрема, визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не здійснення перерахунку розміру пенсії та зобов'язати відповідача перерахувати розмір пенсії з 21.07.2017, як непрацюючому пенсіонеру.
З позовних матеріалів вбачається, що постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 10.09.2018 по справі №208/6479/17 визнано протиправним рішення Кам'янського об'єднаного управління Пенсійного фонду України №32 від 28.07.2017 та №34 від 28.07.2017 про відмову в призначенні пенсій за віком ОСОБА_1 та ОСОБА_2 та зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області призначити ОСОБА_1 та ОСОБА_2 пенсії за віком з 21.07.2017.
Позивачу листом відповідача від 14.08.2024 №45625-31810/Т-01/8-0400/24 повідомлено, що на виконання постанови Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 10.09.2018 по справі №208/6479/17 йому призначено пенсію за віком з 21.07.2017.
Листами відповідача від 19.11.2024 №62040-45591/Т-01/8-0400/24 та від 24.01.2025 №4365-626/Т-01-01/8-0400/25 позивачу повідомлено, що розрахунок пенсії з урахуванням звільнення з роботи не здійснено, оскільки в рішенні Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 10.09.2018 по справі №208/6479/17 не зазначено проведення розрахунку пенсії, як непрацюючому пенсіонеру.
Отже, позивач є обізнаним про порушення своїх прав та інтересів принаймні з отриманням листа Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 19.11.2024 №62040-45591/Т-01/8-0400/24, яким роз'яснено про причини непроведення розрахунку пенсії, як непрацюючому пенсіонеру.
Водночас, до суду із цими позовними вимогами позивач звернувся лише 03.12.2025, тобто із пропуском строку, встановленого абз.1 ч.2 ст.122 КАС України.
На виконання вимог ухвали суду представником позивача - Акерманом Олегом Матвійовичем у заяві про усунення недоліків заявлено клопотання про поновлення строку звернення до суду, однак не вказано жодних обставин, які об'єктивно унеможливлювали реалізацію позивачем його права щодо своєчасного звернення до суду із цими позовними вимогами, а також не надано доказів на підтвердження поважності причин пропуску строку звернення до суду, оскільки фактично викладено непогодження з ухвалою суду від 08.12.2025.
Щодо доводів представника позивача про те, що законодавчі норми не обмежують будь-якими строками період, протягом якого проводиться перерахунок пенсій, у разі, якщо такий не проведений у встановлені строки з вини органів Пенсійного фонду України, суд зазначає, що спір між сторонами щодо такої бездіяльності не вирішений судом, а лише переданий на вирішення, провадження у справі не відкрито і наразі вирішується питання щодо поважності причин пропуску процесуального строку звернення до суду із цим позовом, тому доводи представника позивача про вину пенсійного органу у спірних відносинах є безпідставними.
Крім того, наведені доводи представника позивача жодним чином не обґрунтовують причини пропуску строку звернення до суду із цими позовними вимогами, зважаючи на те, що позивачеві з отриманням листа Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 19.11.2024 №62040-45591/Т-01/8-0400/24 достеменно відомо про порушення прав.
Суд повторно зазначає, що триваюча пасивна поведінка позивача не свідчить про дотримання строку звернення до суду з урахуванням наявної у нього можливості знати про стан своїх прав та інтересів.
З огляду на викладене, клопотання про поновлення строку звернення до суду не обґрунтоване, не містить доказів на підтвердження тієї обставини, що мали місце непереборні обставини, перешкоди чи труднощі, що унеможливили своєчасне звернення позивача до суду із цими позовними вимогами без зайвих зволікань з отриманням листа Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 19.11.2024 №62040-45591/Т-01/8-0400/24, відтак позивачем не доведено пропуск строку звернення до суду з поважних причин, тому таке клопотання задоволенню не підлягає.
Суд звертає увагу, що законодавче обмеження строку, протягом якого особа може звернутися до суду, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах.
Дотримання строків звернення до адміністративного суду є однією з умов дисциплінування учасників публічно-правових відносин у випадку, якщо вони стали спірними. У випадку пропуску строку звернення до суду, підставами для визнання поважними причин такого пропуску є лише наявність обставин, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами.
Необхідно зазначити, що інститут строків у адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах та стимулює суд і учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків.
Строки звернення до адміністративного суду з позовом обмежують час, протягом якого такі правовідносини вважаються спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Аналогічні правові висновки були висловлені Верховним Судом у постановах від 28 березня 2018 року у справі №809/1087/17 та від 22 листопада 2018 року у справі №815/91/18.
Крім того, обмеження строку звернення до суду шляхом встановлення відповідних процесуальних строків, не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя (Рішення Конституційного Суду України від 13 грудня 2011 року № 17-рп/2011). Такі обмеження направленні на досягнення юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулюють учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків та поважати права та інтереси інших учасників правовідносин.
При вирішенні питання щодо дотримання строків звернення до суду, суд також звертає увагу на практику Європейського суду з прав людини.
Практика Європейського суду з прав людини свідчить про те, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав (справа «Стаббігс на інші проти Великобританії», справа «Девеер проти Бельгії»).
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях наголошує, що процесуальні строки (строки позовної давності) є обов'язковими для дотримання. Правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані (рішення Європейського суду у справі «Перез де Рада Каванілес проти Іспанії» від 28.10.1998 року, заява № 28090/95, пункт 45). Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.
У рішенні «Міраґаль Есколано та інші проти Іспанії» Європейський суд встановив, що строки позовної давності, яких заявники мають дотримуватися при поданні скарг, спрямовані на те, щоб забезпечити належне здійснення правосуддя і дотримання принципів правової певності. Сторонам у провадженні слід очікувати, що ці норми будуть застосовними (рішення від 25.01.2000 року, пункт 33).
Згідно частин першої-другої статті 123 КАС України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Відповідно до пункту 9 частини 4 статті 169 КАС України позовна заява повертається позивачеві у випадках, передбачених частиною другою статті 123 цього Кодексу.
Згідно з пунктом 1 частини 4 статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку про наявність підстав для повернення позовної заяви.
Суд звертає увагу на те, що згідно з приписами частини 8 статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України, повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.
Керуючись ст.ст. 123, 169, 248, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У задоволенні клопотання представника позивача - Акермана Олега Матвійовича про звільнення від сплати судового збору - відмовити.
У задоволенні клопотання представника позивача - Акермана Олега Матвійовича про поновлення строку звернення до суду - відмовити.
Позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії - повернути позивачеві.
Копію ухвали про повернення позовної заяви надіслати особі, яка її подала, разом із позовною заявою та доданими до неї документами.
Роз'яснити позивачеві, що відповідно до ч.8 ст.169 Кодексу адміністративного судочинства України повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом. Ухвала суду набирає законної сили відповідно до ст. 256 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до Третього апеляційного адміністративного суду в порядку та у строки, передбачені ст.ст. 294-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя М.М. Бухтіярова