Провадження № 22-ц/803/7189/25 Справа № 183/1319/25 Суддя у 1-й інстанції - Парфьонов Д. О. Суддя у 2-й інстанції - Космачевська Т. В.
17 грудня 2025 року м. Дніпро
Дніпровський апеляційний суд у складі:
головуючого судді Космачевської Т.В.,
суддів: Агєєва О.В., Халаджи О.В.,
за участю секретаря судового засідання Карпенка В.Д.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпро апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області на рішення Самарівського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 08 травня 2025 року у цивільній справі номер 183/1319/25 за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області про визнання права власності на недоотриману пенсію померлої в порядку спадкування за законом та стягнення суми недоотриманої пенсії,
У лютому 2025 року до Самарівського міськрайонного суду Дніпропетровської області звернулась ОСОБА_1 з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області про визнання права власності на недоотриману пенсію померлої в порядку спадкування за законом та стягнення суми недоотриманої пенсії, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що згідно з постановою Полтавського апеляційного суду від 03 травня 2023 року у справі №619/981/21 за ОСОБА_1 визнано право власності в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 , на недоотриману пенсію у сумі 31465,00 грн., нараховану ОСОБА_3 Управлінням Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області.
За даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб України діяльність Управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області - припинено. Отже, належним відповідачем є Головне управління Пенсійного фонду України в Луганській області. До теперішнього часу вказані кошти ОСОБА_1 не отримані, що стало підставою для звернення з цим позовом.
Впродовж 2023-2024 років ОСОБА_1 неодноразово безрезультатно зверталась до Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області з питання виплати на підставі рішення суду від 03 травня 2023 року належних їй на праві власності грошових коштів у сумі 31465,00 грн, недоотриманої пенсії, нарахованої ОСОБА_3 Управлінням Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області. Відповідачем неодноразово надані позивачці рішення про відмову у виплаті з підстав: неможливості опрацювання заяви у відповідності з чинним законодавством внаслідок не звернення до органів Пенсійного фонду України протягом шести місяців з дня відкриття спадщини для виплати недоотриманої пенсії ОСОБА_3 : незалучення Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області стороною у справі №619/981/21, на яку покладено будь-які зобов'язання; ненадання ОСОБА_1 свідоцтва про спадщину.
Позивачка просила суд стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області на її користь недоотриману пенсію, нараховану ОСОБА_3 , померлій ІНФОРМАЦІЯ_3 , у сумі 31465,00 грн та право власності на яку в порядку спадкування за законом визнано за ОСОБА_1 на підставі постанови Полтавського апеляційного суду від 03 травня 2023 року у справі №619/981/21, стягнути з відповідача судові витрати.
Рішенням Самарівського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 08 травня 2025 року позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області про визнання права власності на недоотриману пенсію померлої в порядку спадкування за законом та стягнення суми недоотриманої пенсії - задоволено.
Стягнуто з Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області на користь ОСОБА_1 недоотриману пенсію, нараховану ОСОБА_3 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_3 , у сумі 31465,00 грн, у порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 , який прийняв спадщину після ОСОБА_3 , однак не оформив своїх спадкових прав.
Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області на користь ОСОБА_1 судові витрати на правову допомогу у розмірі 6058,00 грн.
Із вказаним рішенням не погодився відповідач ГУ ПФУ в Луганській області, подав апеляційну скаргу, просив апеляційний суд скасувати рішення Самарівського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 08.05.2025 року у справі №183/1319/25 в повному обсязі.
Доводами апеляційної скарги наведено, що рішення суду першої інстанції прийнято внаслідок неправильного застосування норм матеріального права.
Виплату пенсії ОСОБА_3 призупинено з 01.02.2015 року, згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 05.11.2014 року №637 «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам», в якій визначено, що призначення та продовження виплати усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення, надання соціальних послуг за рахунок коштів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування внутрішньо переміщеним особам здійснюються за місцем перебування таких осіб на обліку, що підтверджується довідкою, виданою згідно з Порядком оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 01.10.2014 року №509.
ОСОБА_3 за життя до органів Пенсійного фонду України із заявою про поновлення виплати пенсії згідно з Порядком призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, не зверталася, відповідно пенсійні виплати з 01.02.2015 року не отримані з вини пенсіонера.
Підтверджуючі документи щодо призупинення виплати пенсії та відповідь на запит державного нотаріуса Четвертої Харківської державної нотаріальної контори про недоотриману пенсію у сумі 31465,00 виданої Управлінням Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку відсутні, оскільки макет пенсійної справи ОСОБА_3 перебуває у приміщенні, розташованому на окупованій території.
Судом першої інстанції не були враховані доводи відповідача відносно того, що виплати недоотриманої пенсії померлого пенсіонера, яка ввійшла до складу спадщини, здійснюється виключно на підставі свідоцтва про право на спадщину.
Оскільки ОСОБА_1 не надала свідоцтво про спадщину, а відповідачем у справі №619/981/21 є управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області (код ЄДРПОУ 21792459), а не Головне управління Пенсійного фонду України в Луганській області, на яке не покладено жодних зобов'язань, опрацювання заяви №1791 від 12.06.2024 року не є можливим у відповідності з чинним законодавством та винесено рішення від 17.06.2024 року №1200-0501-8/15686 про відмову у виплаті недоотриманої пенсії померлої ОСОБА_3 .
ГУ ПФУ в Луганській області вважає заявлений позивачкою розмір витрат на правову допомогу неспівмірним зі складністю справи; часом, витраченим адвокатом; обсягом наданих послуг, ціною позову і значенням справи для сторони. Крім того, відсутні законодавчо передбачені підстави для компенсації витрат позивача на правничу допомогу у сумі 6058,00 грн. Отже, виконати рішення суду в цій частині відповідач не має можливості у зв'язку з відсутністю в Законі №1058-ІV такої цілі та коштів, призначених на цю мету.
Від інших учасників справи відзив в письмовій формі на апеляційну скаргу до апеляційного суду не надійшов.
Відповідно до частини 3 статті 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Сторони в судове засідання апеляційного суду не з'явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином. (а.с. 119, 120, 121).
Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Тому апеляційний суд вважає можливим розглянути справу за відсутністю сторін.
Заслухавши суддю - доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до статей 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до вимог ч. 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судом встановлено і це вбачається з матеріалів цивільної справи, що ухваленим Дергачівським районним судом Харківської області рішенням від 08 січня 2019 року у справі №619/35/19 заяву ОСОБА_2 , заінтересована особа: Відділ державної реєстрації актів цивільного стану по Дергачівському та Золочівському районах Головного територіального управління юстиції у Харківській області, про встановлення факту смерті особи на тимчасово окупованій території України, задоволено. Встановлено факт смерті громадянки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , уродженки м. Луганськ, померлої ІНФОРМАЦІЯ_3 на тимчасово окупованій території України в місті Луганськ Луганської області.
Ухваленою Полтавським апеляційним судом постановою від 03 травня 2023 року у справі №619/981/21, окрім іншого, позовні вимоги ОСОБА_1 до Солоницівської селищної ради, Управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області про встановлення фактів, що мають юридичне значення, визнання права власності на спадкове майно, задоволено частково. Встановлено факт реєстрації шлюбу між ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , і ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , який зареєстрований Кам'янобродським відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Луганського міського управління юстиції 30 грудня 2014 року. Визнано за ОСОБА_1 право власності в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 , в тому числі, на недоотриману пенсію у сумі 31 465,00 грн, нараховану ОСОБА_3 Управлінням Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області (а.с. 7-18).
Суд апеляційної інстанції мотивував постанову тим, що за життя ОСОБА_2 не звернувся до суду із заявою про встановлення юридичного факту, а саме про реєстрацію шлюбу із ОСОБА_3 , проте ця обставина не позбавляє ОСОБА_1 , як спадкоємицю ОСОБА_2 , порушувати у суді питання про встановлення такого факту. Вирішуючи цей спір, апеляційний суд, керувався висновками щодо застосування норми права у спірних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду, та, як виняток, приймає до уваги свідоцтво про укладення шлюбу, видане повторно 30 жовтня 2018 року так званим «Кам'янобродським відділом записів актів цивільного стану луганського міського управління юстиції міністерства юстиції лнр». Оцінюючи зазначений письмовий доказ у відповідності до правил, встановлених ст. 89 ЦПК України, тобто у сукупності з іншими письмовими доказами, які долучені позивачем у справу, апеляційний суд визнав можливим встановити факт реєстрації шлюбу між ОСОБА_2 і ОСОБА_3 30 грудня 2014 року, який зареєстрований Кам'янобродським відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Луганського міського управління юстиції. ОСОБА_2 як спадкоємець першої черги - той з подружжя, який пережив спадкодавця (ч. 1 ст. 1261 ЦК України), у встановленому законом порядку прийняв спадщину після смерті ОСОБА_3 , а саме подав заяву про прийняття спадщини (ст. 1269, ст. 1270 ЦК України), отже за життя ОСОБА_2 набув право на спадщину після смерті ОСОБА_3 (ст. 1296 ЦК України). Матеріали справи не містять даних про наявність інших спадкоємців після смерті ОСОБА_3 , які у встановленому порядку прийняли спадщину, тобто слід виходити з того, що ОСОБА_2 прийняв спадщину після смерті ОСОБА_3 , яка складається із двох транспортних засобів і недоотриманої пенсії. Матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 , як спадкоємець першої черги у встановленому порядку прийняла спадщину після смерті свого батька - ОСОБА_2 , проте позбавлена можливості у позасудовому порядку оформити право на частину спадщини, а саме на те майно, що було успадковане її батьком після смерті ОСОБА_3 . За таких обставин вимоги про визнання права власності в порядку спадкування на зазначене майно суд апеляційної інстанції визнав законними і обґрунтованими.
Згідно з ч. 5 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 09 жовтня 2020 року №925 реорганізовано деякі територіальні органи Пенсійного фонду України в Донецькій та Луганській областях шляхом приєднання до головних управлінь Пенсійного фонду України в Донецькій та Луганській областях за переліком згідно з додатком. Управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку приєднано до Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області.
З даних ЄДРПОУ, які є загальнодоступними, станом на 08 травня 2025 року юридична особа Управління пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області має статус: припинено, Дата та номер запису про державну реєстрацію припинення юридичної особи, підстава для його внесення: 22 червня 2021 року, номер запису 1003831120020002540, стан суб'єкта: ДР припинення ЮО в результаті реорганізації.
Також, сторонами у справі, як у позовній заяві, так і у відзиві визнано, що ОСОБА_3 перебувала на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Луганській області, як внутрішньо переміщена особа.
17 червня 2024 року відповідачем на заяву позивачки від 12 червня 2024 року винесено рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області про відмову у виплаті недоотриманої пенсії померлої ОСОБА_3 . Рішення обґрунтоване тим, що ОСОБА_4 не подано заяву до органів Пенсійного фонду України протягом шести місяців з дня відкриття спадщини для виплати недоотриманої пенсії ОСОБА_3 та ГУ ПФУ в Луганській області не було стороною у справі №619/981/21, на яку було покладено будь-які зобов'язання (а.с. 12-13).
Листом від 26 грудня 2024 року на адвокатський запит Міщенко Н. в інтересах ОСОБА_1 , який зареєстрований в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Луганській області за вхідним №6773/8 від 23 грудня 2024 року повідомлено, що 12 червня 2024 року ОСОБА_1 звернулася до ГУ ПФУ в Харківській області з заявою №1791 щодо виплати недоотриманої пенсії померлої ОСОБА_3 . Оскільки ОСОБА_1 не надала свідоцтво про спадщину та відповідачем у справі №619/981/21 є управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області (код ЄДРПОУ 21792459), а не Головне управління Пенсійного фонду України в Луганській області, на яке не покладено жодних зобов'язань, опрацювання заяви №1791 від 12 червня 2024 року не є можливим у відповідності з чинним законодавством (а.с. 34).
На підтвердження понесення позивачкою витрат на професійну правничу допомогу надано:
свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю представниці позивачки, ордер про надання правничої допомоги (а.с. 6, 23);
договір про надання правової допомоги від 14 листопада 2024 року (а.с. 27), п. 2 якого передбачено, що оплата витрат здійснюється на підставі рахунків/розрахунків. Розмір ставки гонорару визначається окремою додатковою угодою;
додаткову угоду №1 від 29 січня 2025 року до договору від 14 листопада 2024 року(а.с. 25-26), якою узгоджено надання послуг: консультація ОСОБА_1 , аналіз наданих клієнтом документів, вивчення судової практики 1 година на суму 1211,60 грн, складання запиту 1 година на суму 1211,60 грн, складання позовної заяви 3 години на суму 3634,80 грн;
розрахунок вартості наданої допомоги від 29 січня 2025 року (а.с. 31).
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з їх обґрунтованості.
Стягуючи з відповідача на користь позивачки витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 6058,00 грн, суд першої інстанції виходив з їх обґрунтованості в наведеному розмірі.
Апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх правильними, з огляду на наступне.
Статтею 41 Конституції України гарантовано право кожного володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю.
Відповідно до статті 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Відповідно до положень статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
Згідно зі статтею 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
До складу спадщини, як це передбачено статтею 1218 ЦК України, входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті, крім прав і обов'язків що нерозривно пов'язані з особою спадкодавця, зокрема: 1) особисті немайнові права; 2) право на участь у товариствах та право членства в об'єднаннях громадян, якщо інше не встановлено законом або їх установчими документами; 3) право на відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 4) права на аліменти, пенсію, допомогу або інші виплати, встановлені законом; 5) права та обов'язки особи як кредитора або боржника, передбачені статтею 608 ЦК України (стаття 1219 ЦК України).
Відповідно до статті 1227 ЦК України суми заробітної плати, пенсії, стипендії, аліменти, допомоги у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю, відшкодувань у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, інших соціальних виплат, які належали спадкодавцеві, але не були ним одержані за життя, передаються членам його сім'ї, а у разі їх відсутності - входять до складу спадщини.
Системний аналіз положень статей 1219 ЦК України та статті 1227 ЦК України при застосуванні до встановлених у цій справі обставин дає підстави для висновку, що потрібно розрізняти: право на пенсію, яке нерозривно пов'язане із особою, яке відповідно не входить до складу спадщини та припиняється зі смертю особи, яка мала таке право; та право на суми пенсії, нараховані за життя спадкодавцю, тобто належали йому, але не отриманні ним за життя, які передаються членам його сім'ї, а у разі їх відсутності - входять до складу спадщини.
Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у постанові від 14 лютого 2022 року у справі № 243/13575/19 (провадження № 61-11268сво20) зазначив, що тлумачення статті 1227 ЦК України доводить, що:
- цією правовою нормою встановлено сингулярне правонаступництво членів сім'ї спадкодавця на отримання належних йому та не отриманих ним за життя грошових сум заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, інших соціальних виплат. Указані суми включаються до складу спадщини лише у разі відсутності у спадкодавця членів сім'ї чи їх відмови від права на отримання вказаних сум. Специфіка правонаступництва прав на отримання сум заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, допомоги у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю, відшкодувань у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, інших соціальних виплат обґрунтовується необхідністю: а) створення умов для охорони майнових інтересів членів сім'ї спадкодавця в разі, коли вони не є його спадкоємцями; б) забезпечення можливості реалізації права на одержання членами сім'ї спадкодавця належних йому грошових коштів без дотримання передбаченої ЦК України процедури оформлення спадщини;
- право на одержання грошових сум заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, інших соціальних виплат виникає у членів сім'ї спадкодавця внаслідок вказівки закону (стаття 1227 ЦК України) та додаткового юридичного факту - смерті спадкодавця. Окрім цього, звичайно, необхідно, щоб спадкодавець не реалізував належне йому право на отримання певних сум. Причини, через які ці суми не були отримані, можуть бути різноманітними, але закон не надає їм юридичного значення. Моментом, з якого виникатимуть права на отримання виплат, буде момент смерті спадкодавця. Законодавець не вказує, що перехід права на отримання цих сум є спадкуванням, а члени сім'ї - спадкоємцями. Це має важливе значення, оскільки дозволяє зробити висновок, що на набуття права на одержання грошових сум відповідно до статті 1227 ЦК України не поширюються норми про спадкування за заповітом або законом, зокрема, щодо усунення від спадкування (стаття 1224 ЦК України), прийняття, строків прийняття та оформлення спадщини, врахування цих сум при визначенні розміру обов'язкової частки (стаття 1241 ЦК України), задоволення вимог кредиторів (стаття 1281 ЦК України). Відповідно, при включенні зазначених прав до складу спадщини їх спадкування має відбуватися за правилами, встановленими для спадкування за заповітом або законом;
- право на перерахунок певних виплат, яке мав винятково спадкодавець, що був їх одержувачем, оскільки така можливість пов'язана з його суб'єктивним правом (зокрема, право на страхові виплати). Саме тому у членів сім'ї спадкодавця або ж у спадкоємців не виникає права вимагати перерахунку відповідних сум. Теж саме стосується і випадку вимагати призначення тієї чи іншої виплати. Тому потрібно відмежовувати ситуації при застосуванні положень статті 1217 ЦК України, за яких члени сім'ї чи спадкоємці вимагають перерахунку чи призначення певних виплат, та випадки, за яких спадкодавцю неправомірно припиняють ті чи інші виплати.
Відповідно до ст. 52 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» сума пенсії, що належала пенсіонерові і залишилася недоотриманою у зв'язку з його смертю, виплачується - по місяць смерті включно членам його сім'ї, які проживали разом з пенсіонером на день його смерті, у тому числі непрацездатним членам сім'ї, зазначеним у частині другій статті 36 цього Закону, які знаходилися на його утриманні, незалежно від того, проживали вони разом з померлим пенсіонером чи не проживали. Члени сім'ї, зазначені в частині першій цієї статті, повинні звернутися за виплатою суми пенсії померлого пенсіонера протягом шести місяців з дня відкриття спадщини. У разі звернення кількох членів сім'ї, які мають право на отримання суми пенсії, зазначеної у частині першій цієї статті, належна їм відповідно до цієї статті сума пенсії ділиться між ними порівну. У разі відсутності членів сім'ї, зазначених у частині першій цієї статті, або у разі незвернення ними за виплатою вказаної суми в установлений частиною другою цієї статті строк сума пенсії, що належала пенсіонерові і залишилася недоотриманою у зв'язку з його смертю, входить до складу спадщини.
Крім того, зміст вищевказаних норм узгоджується із положеннями Закону України «Про пенсійне забезпечення», де в частині першій статті 91 вказано, що суми пенсії, що належали пенсіонерові і залишилися недоодержаними у зв'язку з його смертю, передаються членам його сім'ї, а в разі їх відсутності - входять до складу спадщини.
За змістом цієї норми, можна дійти висновку, що законодавцем встановлено альтернативний механізм набуття права власності на недоотриману пенсію померлого пенсіонера, а саме пріоритет наданий членам сім'ї спадкодавця, які проживали з ним на момент смерті, та непрацездатним членам сім'ї, які перебували на його утриманні. Зазначені особи мають звернутися за виплатою цих грошових коштів протягом шести місяців з дня відкриття спадщини, тобто з моменту смерті спадкодавця. Якщо такі особи відсутні або не звернулися у встановлений строк із заявами, недоотримана пенсія входить до складу спадщини і успадковується спадкоємцями померлого на загальних підставах.
При цьому, за ч. 1, 3, 5 ст. 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї. Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.
Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини (ч. 1 ст. 1269 ЦК України).
Згідно з ч. 1, 3 ст. 1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. Відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину.
Спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є майно та/або майнові права, які обтяжені, та/або нерухоме майно та інше майно, щодо якого здійснюється державна реєстрація, зобов'язаний звернутися до нотаріуса або в сільських населених пунктах - до уповноваженої на це посадової особи відповідного органу місцевого самоврядування за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на таке майно (ч. 1 ст. 1297 ЦК України).
Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно з частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Судом встановлено, що ухваленим Дергачівським районним судом Харківської області рішенням від 08 січня 2019 року у справі №619/35/19 заяву ОСОБА_2 , заінтересована особа: Відділ державної реєстрації актів цивільного стану по Дергачівському та Золочівському районах Головного територіального управління юстиції у Харківській області, про встановлення факту смерті особи на тимчасово окупованій території України задоволено. Встановлено факт смерті громадянки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , уродженки м. Луганськ, померлої ІНФОРМАЦІЯ_3 на тимчасово окупованій території України в місті Луганськ Луганської області.
Ухваленою Полтавським апеляційним судом постановою від 03 травня 2023 року у справі №619/981/21, окрім іншого, позовні вимоги ОСОБА_1 до Солоницівської селищної ради, Управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області про встановлення фактів, що мають юридичне значення, визнання права власності на спадкове майно, задоволено частково. Встановлено факт реєстрації шлюбу між ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , і ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , який зареєстрований Кам'янобродським відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Луганського міського управління юстиції 30 грудня 2014 року. Визнано за ОСОБА_1 право власності в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 , в тому числі, на недоотриману пенсію у сумі 31465,00 грн, нараховану ОСОБА_3 Управлінням Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області.
Суд апеляційної інстанції мотивував постанову тим, що за життя ОСОБА_2 не звернувся до суду із заявою про встановлення юридичного факту, а саме про реєстрацію шлюбу із ОСОБА_3 , проте ця обставина не позбавляє ОСОБА_1 , як спадкоємицю ОСОБА_2 , порушувати у суді питання про встановлення такого факту. Вирішуючи цей спір, апеляційний суд, керувався висновками щодо застосування норми права у спірних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду, та, як виняток, приймає до уваги свідоцтво про укладення шлюбу, видане повторно 30 жовтня 2018 року так званим «Кам'янобродським відділом записів актів цивільного стану луганського міського управління юстиції міністерства юстиції лнр». Оцінюючи зазначений письмовий доказ у відповідності до правил, встановлених ст. 89 ЦПК України, тобто у сукупності з іншими письмовими доказами, які долучені позивачем у справу, апеляційний суд визнав можливим встановити факт реєстрації шлюбу між ОСОБА_2 і ОСОБА_3 30 грудня 2014 року, який зареєстрований Кам'янобродським відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Луганського міського управління юстиції. ОСОБА_2 як спадкоємець першої черги - той з подружжя, який пережив спадкодавця (ч. 1 ст. 1261 ЦК України), у встановленому законом порядку прийняв спадщину після смерті ОСОБА_3 , а саме подав заяву про прийняття спадщини (ст. 1269, ст. 1270 ЦК України), отже за життя ОСОБА_2 набув право на спадщину після смерті ОСОБА_3 (ст. 1296 ЦК України). Матеріали справи не містять даних про наявність інших спадкоємців після смерті ОСОБА_3 , які у встановленому порядку прийняли спадщину, тобто слід виходити з того, що ОСОБА_2 прийняв спадщину після смерті ОСОБА_3 , яка складається із двох транспортних засобів і недоотриманої пенсії. Матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 , як спадкоємець першої черги у встановленому порядку прийняла спадщину після смерті свого батька - ОСОБА_2 , проте позбавлена можливості у позасудовому порядку оформити право на частину спадщини, а саме на те майно, що було успадковане її батьком після смерті ОСОБА_3 . За таких обставин вимоги про визнання права власності в порядку спадкування на зазначене майно суд апеляційної інстанції визнав законними і обґрунтованими.
Згідно з ч. 5 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 09 жовтня 2020 року №925 реорганізовано деякі територіальні органи Пенсійного фонду України в Донецькій та Луганській областях шляхом приєднання до головних управлінь Пенсійного фонду України в Донецькій та Луганській областях за переліком згідно з додатком. Управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку приєднано до Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області.
З даних ЄДРПОУ, які є загальнодоступними, станом на 08 травня 2025 року юридична особа Управління пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області має статус: припинено, Дата та номер запису про державну реєстрацію припинення юридичної особи, підстава для його внесення: 22 червня 2021 року, номер запису 1003831120020002540, стан суб'єкта: ДР припинення ЮО в результаті реорганізації.
Також, сторонами у справі, як у позовній заяві, так і у відзиві визнано, що ОСОБА_3 перебувала на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Луганській області, як внутрішньо переміщена особа.
17 червня 2024 року відповідачем на заяву позивачки від 12 червня 2024 року винесено рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області про відмову у виплаті недоотриманої пенсії померлої ОСОБА_3 . Рішення обґрунтоване тим, що ОСОБА_1 не подано заяву до органів Пенсійного фонду України протягом шести місяців з дня відкриття спадщини для виплати недоотриманої пенсії ОСОБА_3 та ГУ ПФУ в Луганській області не було стороною у справі №619/981/21, на яку було покладено будь-які зобов'язання.
Листом від 26 грудня 2024 року на адвокатський запит Міщенко Н. в інтересах ОСОБА_1 , який зареєстрований в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Луганській області за вхідним № 6773/8 від 23 грудня 2024 року повідомлено, що 12 червня 2024 року ОСОБА_1 звернулася до ГУ ПФУ в Харківській області з заявою № 1791 щодо виплати недоотриманої пенсії померлої ОСОБА_3 . Оскільки ОСОБА_1 не надала свідоцтво про спадщину та відповідачем у справі № 619/981/21 є управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області (код ЄДРПОУ 21792459), а не Головне управління Пенсійного фонду України в Луганській області, на яке не покладено жодних зобов'язань, опрацювання заяви №1791 від 12 червня 2024 року не є можливим у відповідності з чинним законодавством.
Судом першої інстанції було правильно встановлено, що ОСОБА_2 був спадкоємцем першої черги за законом після смерті ОСОБА_3 , ОСОБА_1 є спадкоємицею за законом першої черги після смерті ОСОБА_2 , які у встановлений законом строк звернулися до нотаріусів з заявами про прийняття спадщини. Відповідно, після смерті ОСОБА_3 , а потім ОСОБА_2 , отже успадкували належні спадкоємиці ОСОБА_3 суми пенсії відповідно до статті 1227 ЦК України в тому розмірі, в якому спадкодавець мав право на їх виплату на момент своєї смерті. Дата звернення до органу ПФУ з вимогою про надання інформації щодо нарахованої, але не виплаченої за життя спадкодавця пенсії, дата звернення за видачею такої суми на підставі свідоцтва про право на спадщину не впливає на розмір виплат та не надає права на обмеження цих виплат. Спадкодавиця ОСОБА_3 у період часу з 01 лютого 2015 року по день смерті пенсійні виплати не отримувала, проте мала право на отримання пенсії в зазначений період, а тому суд висновує про те, що позивачка має право на всю суму недоотриманої пенсіонером пенсії, яка входить до складу спадщини. При цьому розмір пенсії, який належить до виплати позивачці, як спадкоємиці ОСОБА_2 , який прийняв спадщину після ОСОБА_3 визначений постановою Полтавського апеляційного суду та становить суму в розмірі 31465,00 грн. Крім того, з цих же підстав є неправомірними дії відповідача щодо невиплати суми, присудженої Полтавським апеляційним судом постановою від 03 травня 2023 року у справі № 619/981/21.
Крім того, відповідач, у силу постанови Кабінету Міністрів України від 09 жовтня 2020 року №925, є правонаступником управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області, мав право у випадку незгоди оскаржити ухвалену постанову Полтавського апеляційного суду від 03 травня 2023 року у справі №619/981/21 в касаційному порядку, однак означеним правом не скористався.
За таких обставин, виходячи з наведеного, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, з яким погоджується апеляційний суд, про обґрунтованість позовних вимог, оскільки сума пенсії, не виплаченої ОСОБА_3 в розмірі 31465,00 грн, визначена повідомленням УПФУ в м. Сєвєродонецьку Луганської області від 06 грудня 2019 року на запит нотаріуса, встановлена постановою Полтавського апеляційного суду від 03 травня 2023 року у справі №619/981/21 та підлягає стягненню з відповідача на користь позивачки.
Розглядаючи довід апеляційної скарги про неправильність стягнення з відповідача судових витрат на професійну правничу допомогу, апеляційний суд виходить з наступного.
Положеннями ст. 133 ЦПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до ст. 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Згідно з ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Приписами ч. 3 ст. 141 ЦПК України визначено, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Згідно з ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Згідно п. 3 ч. 1 ст. 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за власною ініціативою ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.
Отже, для відшкодування витрат на професійну правову допомогу учасник справи зобов'язаний надати суду докази понесення таких витрат до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Судом встановлено, що на підтвердження понесення позивачкою витрат на професійну правничу допомогу надано:
свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю представниці позивачки, ордер про надання правничої допомоги;
договір про надання правової допомоги від 14 листопада 2024 року, п.2 якого передбачено, що оплата витрат здійснюється на підставі рахунків/розрахунків. Розмір ставки гонорару визначається окремою додатковою угодою;
додаткову угоду № 1 від 29 січня 2025 року до договору від 14 листопада 2024 року, якою узгоджено надання послуг: консультація ОСОБА_1 , аналіз наданих клієнтом документів, вивчення судової практики 1 година на суму 1211,60 грн, складання запиту 1 година на суму 1211,60 грн, складання позовної заяви 3 години на суму 3634,80 грн;
розрахунок вартості наданої допомоги від 29 січня 2025 року.
З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що вимоги про стягнення витрат на професійну правничу допомогу є обґрунтованими в певному обсязі, тому з відповідача на користь позивача слід стягнути витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 6058,00 грн.
Апеляційний суд погоджується з даним висновком.
Інші, наведені в апеляційній скарзі доводи, були предметом дослідження в суді першої інстанції із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд апеляційної інстанції.
Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Суд, у цій справі, враховує положення Висновку №11(2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32 - 41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи в апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява №65518/01; від 06 вересня 2005 року; пункт 89), «Проніна проти України» (заява №63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява №4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58) (Рішення): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).
Враховуючи наведене, апеляційний суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судового рішення.
За таких обставин, апеляційний суд вважає, що, вирішуючи спір, суд першої інстанції в повному обсязі встановив права і обов'язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку та ухвалив судове рішення, яке відповідає вимогам закону.
Підстав для його скасування не вбачається.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Згідно з частиною 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки апеляційний суд дійшов висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, витрати ГУ ПФУ в Луганській області по сплаті судового збору, пов'язані з поданням апеляційної скарги на рішення суду, відшкодуванню не підлягають.
Керуючись статтями 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області залишити без задоволення, рішення Самарівського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 08 травня 2025 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Судді: