Провадження № 11-кп/803/3784/25 Справа № 211/13769/25 Суддя у 1-й інстанції - ОСОБА_1 Суддя у 2-й інстанції - ОСОБА_2
18 грудня 2025 року м. Кривий Ріг
колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Дніпровського апеляційного суду у складі:
судді-доповідача: ОСОБА_2 ,
суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю секретаря судового засідання ОСОБА_5 ,
прокурора ОСОБА_6 ,
захисника адвоката ОСОБА_7 ,
обвинуваченого ОСОБА_8 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у місті Кривому Розі Дніпропетровської області в режимі відеоконференції, апеляційну скаргу захисника адвоката ОСОБА_7 , діючого в інтересах обвинуваченого ОСОБА_8 , на ухвалу Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 03 грудня 2025 року про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою у кримінальному провадженні № 42025041330000409 від 15.08.2025 року за обвинуваченням ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 332 КК України, -
ухвалою Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 03 грудня 2025 року продовжено дію запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно ОСОБА_8 на 60 днів, тобто до 31 січня 2026 року включно. Визначено ОСОБА_8 альтернативний запобіжний захід у вигляді застави. Розмір застави визначено 165 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, тобто в сумі 499 620 (чотириста дев'яносто дев'ять тисяч шістсот двадцять) гривень.
Із вказаним судовим рішенням не погодився захисник адвоката ОСОБА_7 , діючий в інтересах обвинуваченого ОСОБА_8 , та оскаржив в апеляційному порядку.
В апеляційній скарзі просить ухвалу суду скасувати та постановити нове рішення, яким змінити запобіжний захід на більш м'який у вигляді цілодобового домашнього арешту за зареєстрованим місцем його проживання. В разі, якщо суд не погодиться з тим, що відсутні підстави для застосування більш м'якого запобіжного заходу ніж тримання під вартою, визначити підозрюваному альтернативний запобіжний захід у вигляді застави в мінімальному розмірі, передбаченому для осіб, підозрюваних у вчиненні тяжких злочинів.
На обґрунтування своїх вимог вказує, що суд першої інстанції жодним чином не обґрунтував наведені в оскаржуваному рішенні висновки та не зазначив те, які саме обставини судом були досліджені та чим саме прокурор довів неможливість обрання більш м'якого запобіжного заходу, або зменшення розміру застави до мінімального.
Також суд не навів доводів та доказів на підтвердження свого висновку про те, що кримінальне провадження начебто викликало значний суспільний резонанс. Суд першої інстанції проігнорував той факт, що прокурором не було наданого жодного доказу того, що вчинене обвинуваченим ОСОБА_8 взагалі набуло будь-якої огласки і викликало конкретну негативну реакцію хоча б однієї сторонньої людини чи організації.
Звертає увагу, що наведені судом дані про особу обвинуваченого ОСОБА_8 окрім посилання на тяжкість злочину, навпаки свідчать про досить низький ризик того, що ОСОБА_8 може переховуватись від суду, а однієї тяжкості злочину для цього недостатньо.
Наголошує, що вплив на свідків також є недоведеним, прокурором не надано суду доказів і аргументів на користь того, що ОСОБА_8 має будь-який значний вплив на свідків чи співучасників злочину чи можливість такого впливу через якісь наявні певні обставини. Всі обвинувачені мають захисників та жодних заяв про те, що інші обвинувачені наприклад побоюються ОСОБА_8 , до суду чи прокурора не поступало. Навпаки всі обвинувачені підтримали клопотання про зміну йому запобіжного заходу.
Зауважує, що виходячи з обставин вчинення кримінального правопорушення, впливати на свідків у кримінальному провадженні немає жодного сенсу, оскільки майже все їх спілкування з обвинуваченими, яке має значення для справи, задокументоване і жоден зі свідків не повідомляв про тиск чи побоювання можливого тиску на них зі сторони ОСОБА_8 чи інших, обвинувачених, які перебувають на волі, і жоден ризик не настав.
Стверджує, що на теперішній час досудове розслідування у справі завершено і відповідно до змісту обвинувального акту не знайшло свого підтвердження припущення Індустріального районного суду м. Дніпро стосовно того, що ОСОБА_8 та інші підозрювані мали налагоджену схему незаконного переправлення чоловіків через державний кордон України за значну плату. Жоден інший епізод такої діяльності виявлений не був, не було встановлено існування реальної можливості у обвинувачених здійснити таке переправлення через державний кордон України чоловіків, а переміщення останніх в межах території України не утворює склад злочину, передбаченого ч. 3 ст. 332 КК України.
Вказує, що запобіжний захід у вигляді домашнього арешту зможе забезпечити належну процесуальну поведінку підозрюваного та дотримання покладених на нього процесуальних обов'язків.
Наголошує, що відсутні дані, які б вказували на те, що зменшення розміру застави до мінімально передбаченого законом або цілодобовий домашній арешт з застосуванням засобу електронного контролю з покладенням на підозрюваного відповідних обов'язків не виключить настання ризиків, оскільки ОСОБА_8 в цьому випадку буде обмежений у пересуванні та перебувати цілодобово під повним контролем правоохоронних органів, а в разі внесення застави, ризик її втрати буде достатнім стимулом для забезпечення його належної поведінки.
Вислухавши доповідь судді-доповідача, думку захисника адвоката ОСОБА_7 , який просив задовольнити апеляційну скаргу та засотувати до ОСОБА_8 запобіжний захід у виді домашнього арешту, обвинуваченого ОСОБА_8 , який просив обрати запобіжний захід не пов'язаний з триманням під вартою, прокурора ОСОБА_6 , який зауважив, що ухвала суду є законною та обґрунтованою, просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, дослідивши матеріали, що надійшли на запит апеляційного суду в порядку ст. 422-1 КПК України, зваживши доводи апеляційних скарг, колегією суддів зауважується про наступне.
Відповідно до ч. 2 ст. 177 КПК України підставою для застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті, тобто з метою запобігання спробам: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Згідно ч. 1 ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частиною п'ятою статті 176 цього Кодексу.
Слід враховувати вимоги статей 5, 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод та положень, встановлених у рішеннях Європейського суду з прав людини щодо необхідності дотримання розумних строків тримання особи під вартою.
Застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою не повинне перебувати за межами розумних строків, необхідних для вирішення провадження і забезпечення належної поведінки обвинуваченого на цей період, та його продовження, - має бути спів розмірним меті заходу, і має забезпечить виконання засад судочинства і змагального процесу відповідно до процедур гл. 18 КПК України.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини та роз'яснень Пленуму ВСУ (Постанова N 4 від 25.04.2003 р. "Про практику застосування судами запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та продовження строків тримання під вартою на стадіях дізнання та досудового слідства"), тримання під вартою направлено на полегшення здійснення правосуддя та забезпечення громадського порядку та обирається як запобіжний захід при наявності підстав вважати, що інші (більш м'які) запобіжні заходи, можуть не забезпечити виконання підозрюваним (обвинуваченим) обов'язків та його належної поведінки.
Ризик втечі підсудного не може бути встановлений лише на основі суворості можливого вироку. Оцінка такого ризику має проводитись з посиланням на ряд інших факторів, які можуть або підтвердити існування ризику втечі або вказати, що вона маловірогідна і необхідність в утриманні під вартою відсутня (рішення ЄСПЛ "Панченко проти Росії"). Ризик втечі має оцінюватися у світлі факторів, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейними зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідуванню (рішення ЄСПЛ "Бекчиєв проти Молдови").
Врахування тяжкості злочину має раціональний зміст, оскільки тяжкість свідчить про ступінь суспільної небезпечності особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем ймовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за тяжкий злочин підвищує ризики ухилення підозрюваного від слідства, суду (рішення ЄСПЛ "W проти Швейцарії").
У справі "Москаленко проти України" ЄСПЛ зазначив, що суворість покарання, яке може бути призначено, є належним елементом при оцінці ризику переховування від суду чи скоєння іншого злочину. Суд визнає, що, враховуючи серйозність висунутих щодо заявника обвинувачень, державні органи могли виправдано вважати, що такий ризик існує.
Аналогічно у справі "Ілійков проти Болгарії" N 33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначено, що "суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів".
Рішенням ЄСПЛ "Клоот проти Бельгії" визначено: "Серйозність обвинувачення може служити для суду підставою для постановлення рішення про поміщення та утримання підозрюваного під вартою з метою запобігання спробі вчинення подальших правопорушень. Однак, необхідно, щоб небезпека була явною, а запобіжний захід необхідним в світлі обставин справи і, зокрема, біографії та характеристики особи, про яку йдеться".
Тримання особи під вартою завжди може бути виправдано, за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи.
Наведених вимог закону місцевий суд дотримався не в повній мірі.
При розгляді апеляційної скарги колегія суддів перевіряє дотримання судом вимог ст.ст. 177, 178, 194 КПК України і бере до уваги сукупність усіх чинників і обставин, передбачених зазначеними нормами кримінального процесуального закону.
Колегією суддів встановлено, що ОСОБА_8 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 332 КК України, за співучастю з ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11
27.11.2025 року до Довгинцівського районного суду міста Дніпра надійшов обвинувальний акт у кримінальному провадженні № 42025041330000409 від 15.08.2025 року за обвинуваченням ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 332 КК України.
На даний час триває стадія підготовчого судового засідання, питання щодо можливості призначення кримінального провадження до судового розгляду не вирішено.
Прокурор, у клопотанні про продовження строку запобіжного заходу у виді тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_8 належним чином обґрунтував наявність ризиків передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України та неможливість застосування більш м'якого запобіжного заходу ніж тримання під вартою.
Суд першої інстанції задовольняючи клопотання прокурора, визнав доведеним наявність ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України, та зазначив, що обвинувачений ОСОБА_8 є раніше не судимим, на утриманні має малолітню дитину, обвинувачується у вчиненні тяжкого злочину, у зв'язку з чим, може переховуватись від суду, з метою уникнення покарання. Крім того, залишаючись на волі він може впливати на свідків та інших обвинувачених, які ще не допитані в судовому засіданні, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином. Також існує ризик вчинення інших кримінальних правопорушень. Будь-яких даних про зменшення чи відсутність ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, для застосування стосовно обвинуваченого більш м'якого запобіжного заходу, ніж тримання під вартою в судовому засіданні не встановлено.
Перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів встановила, що судом першої інстанції, відповідно до ст. 177 КПК України, повно та об'єктивно досліджені усі обставини, з якими закон пов'язує можливість продовження цього запобіжного заходу, а також враховані інші обставини, передбачені ст. 178 КПК України, в тому числі дані про особу обвинуваченого, які, в сукупності, давали суду достатні підстави вважати, що обвинувачений ОСОБА_8 може здійснити дії, передбачені ч. 1 ст. 177 цього Кодексу.
В свою чергу місцевий суд належним чином перевірив можливість застосування до ОСОБА_8 більш м'якого запобіжного заходу ніж тримання під вартою та не встановив належних підстав для пом'якшення запобіжного заходу на даному етапі кримінального провадження.
За змістом ст. 199 КПК України при розгляді клопотання про продовження строку тримання під вартою суд досліджує подані йому матеріали на предмет законності й обґрунтованості застосування даного запобіжного заходу, з'ясовує конкретні причини тривалого строку тримання особи під вартою, інші обставини, необхідні для вирішення справи, чи не з'явилися причини, що дозволяють скасувати тримання під вартою та обрати інший передбачений законом запобіжний захід, тощо.
Як вбачається з наданих матеріалів провадження, суд, оцінив в сукупності всі обставини, що враховуються при розгляді клопотання про продовження строку тримання під вартою. Судом першої інстанції прийнято до уваги обставини інкримінованого кримінального правопорушення, особу обвинуваченого ОСОБА_8 та в тому числі обставини на які посилається захисник в апеляційній скарзі.
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів. Також у своїх рішеннях суд зазначав, що особлива тяжкість деяких злочинів може викликати таку реакцію суспільства і соціальні наслідки, які виправдовують попереднє ув'язнення як виключну міру запобіжного заходу протягом певного часу.
Отже, враховуючи характер інкримінованого кримінального правопорушення ОСОБА_8 , колегія суддів вважає цілком ймовірним, що обвинувачений може вчинити дії пов'язані з перешкоджанням кримінальному провадженню шляхом реалізації ризиків передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України.
Твердження захисника про відсутність доказів наявності заявлених ризиків, не заслуговують на увагу, оскільки чинний КПК України не вимагає доказів того, що обвинувачений обов'язково, тобто, поза всяким сумнівом, здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що вони мають реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні, надалі. На даний час, враховуючи характер інкримінованого кримінального правопорушення, особу обвинуваченого та стадію судового провадження, існує ймовірність, що ОСОБА_8 може здійснити дії, щодо протидії кримінальному провадженню задля уникнення від кримінальної відповідальності та як наслідок покарання, а тому підстави вважати заявлені ризики є реальними.
На переконання апеляційного суду, з моменту взяття обвинуваченого під варту 03.09.2025 року та до моменту вирішення вказаного клопотання дані обставини не зменшилися та не змінились, які дають суду підстави вважати, що належну процесуальну поведінку обвинуваченого не може забезпечити більш м'який запобіжний захід.
Колегія суддів вважає, що запобіжний захід у вигляді особистого зобов'язання, особистої поруки, домашнього арешту не зможуть запобігти викладеним вище ризикам, оскільки такі запобіжні заходи не пов'язані із ізоляцією обвинуваченого у відповідній кримінально-виконавчій установі, а тому обвинувачений може мати беззаперечну можливість вчиняти дії на перешкоджання кримінальному провадженню, при цьому не маючи будь-яких стримуючих факторів.
У відповідності до рішення Європейського суду з прав людини у справі «Лабіта проти Італії» від 06.04.2000 року тримання під вартою є виправданим у певному випадку, лише якщо конкретні ознаки розкривають наявність публічного інтересу, що переважає, попри презумпцію невинуватості, над повагою до особистої свободи.
Європейський суд з прав людини в справах «Летельє проти Франції», «І.А. проти Франції», зазначив, що особлива тяжкість деяких злочинів може викликати таку реакцію суспільства і соціальні наслідки, які виправдовують попереднє ув'язнення, як виключну міру запобіжного заходу протягом певного часу.
Отже, суд, першої інстанції належно дослідив обставини, з якими закон пов'язує можливість обрання та продовження строку тримання під вартою, правильно прийшов до висновку, що ризики, які були підставою для обрання запобіжного заходу, на даний час не зменшилися та продовжують існувати, а тому неможливо на даний час застосування більш м'якого запобіжного заходу ніж тримання під вартою стосовно ОСОБА_8 .
На даний час, таке обмеження права ОСОБА_8 на свободу не суперечить положенням ст. 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, так як існують ознаки суспільного інтересу, які, не зважаючи на презумпцію невинуватості, переважають принцип поваги до особистої свободи.
Разом з тим, дійшовши належного висновку про необхідність задоволення клопотання прокурора та продовження щодо обвинуваченого найсуворішого запобіжного заходу, суд першої інстанції не в повному обсязі дотримався вимог КПК України при визначенні розміру застави.
У всіх випадках, коли ризику ухилення обвинуваченого від слідства можна запобігти за допомогою застави чи інших запобіжних заходів, обвинуваченого має бути звільнено і в таких випадках національні органи завжди мають належним чином досліджувати можливість застосування таких альтернативних запобіжних заходів (рішення у справі "Буров проти України" п. 51).
Так, відповідно до вимог ч. 4 ст. 182 КПК України, розмір застави визначається слідчим суддею, судом з урахуванням обставин кримінального правопорушення, майнового та сімейного стану підозрюваного, обвинуваченого, інших даних про його особу та ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу. Розмір застави повинен достатньою мірою гарантувати виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов'язків та не може бути завідомо непомірним для нього.
Як вбачається із матеріалів провадження, ОСОБА_8 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 332 КК України, яке згідно ст. 12 КК України відносяться до категорії тяжких злочинів, оскільки передбачає покарання до дев'яти років позбавлення волі з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років з конфіскацією майна.
Згідно із ч. 5 ст. 182 КПК України розмір застави визначається у межах, щодо особи, підозрюваної чи обвинуваченої у вчиненні тяжкого злочину, від 20 до 80 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Позиція Європейського суду стосовно питання обрання національними судами запобіжного заходу у вигляді застави та призначення її розміру, цілковито прослідковується в рішенні Суду у справі «Мангурас проти Іспанії» (Mangouras v. Spain) від 28 вересня 2010 року. У цій справі, Суд, посилаючись на пункт 3 статті 5 Конвенції, підтвердив, що внесення застави може вимагатися лише за наявності законних підстав для затримання особи, а також те, що уповноважені органи влади повинні приділити визначенню суми застави стільки ж уваги, скільки і вирішенню питання про необхідність подальшого тримання обвинуваченого під вартою. Більше того, якщо навіть сума застави визначається виходячи із характеристики особи обвинуваченого та його матеріального становища, за певних обставин є обґрунтованим врахування також і суми збитків, у заподіянні яких ця особа обвинувачується.
Отже, з одного боку, розмір застави повинен бути таким, щоб загроза її втрати утримувала б підозрюваного від намірів та спроб порушити покладені на нього обов'язки, а з іншого не має бути таким, щоб через очевидну неможливість виконання умов цього запобіжного заходу це фактично призвело б до подальшого його ув'язнення, яке в останньому випадку перетворилося б на безальтернативне.
Положення КПК та практика ЄСПЛ орієнтують суд на такі критерії, які слід враховувати при визначенні розміру застави: обставини кримінального правопорушення; особливий характер справи; майновий стан підозрюваного; його сімейний стан, у тому числі матеріальне становище близьких осіб; масштаб його фінансових операцій; даних про особу підозрюваного; встановлені ризики, передбачених статтею 177 КПК; «професійне середовище» підозрюваного; помірність обраного розміру застави та можливість її виконання, а також за певних обставин; шкода, завдана кримінальним правопорушенням.
Колегія суддів враховує характер інкримінованого кримінального правопорушення, яке вчинене групою осіб, при цьому щодо співучасників даного кримінального провадження застосовано запобіжний захід не пов'язаний із триманням під вартою, з покладенням певних обов'язків, які обвинуваченими виконуються.
Разом з цим, обвинуваченому ОСОБА_8 не інкримінується за окремою нормою співучасті із визначенням відповідної ролі співучасника, задля встановлення ієрархії ролі самого ОСОБА_8 в такій співучасті та відповідно збільшення або зменшення існуючи ризиків.
В той же час, колегія суддів зазначає, що визначення застави у розмірі, який завідомо не помірний для сплати обвинуваченим фактично не створить для нього жодної альтернативи, а відтак, тримання під вартою протягом тривалого строку не може бути прийнятним.
Враховуючи, суму неправомірної вигоди, якою заволоділи всі учасники кримінального правопорушення, дані про особу обвинуваченого ОСОБА_12 , соціальні зв'язки, колегія суддів вбачає очевидну неспроможність внести визначений розмір застави, а тому приходить до висновку, що альтернативний запобіжний захід у вигляді застави у вказаному розмірі не є помірним для обвинуваченого, та його необхідно зменшити та визначити у розмірі 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 151 400 гривень.
На переконання колегії суддів, такий розмір застави є відповідним і достатнім у даному кримінальному провадженні, а також є достатнім і прийнятним з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, відповідно до якої розмір застави повинен визначатися тим ступенем довіри, при якому перспектива втрати застави, буде достатнім стримуючим засобом, щоб відбити у особи, щодо якої застосовано заставу, бажання будь-яким чином перешкоджати встановленню істини у кримінальному провадженні.
За таких обставин, враховуючи вимоги п. 2 ч. 3 ст. 407 КПК України, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга захисника в інтересах обвинуваченого ОСОБА_8 підлягає частковому задоволенню, а ухвала суду скасуванню з постановленням апеляційним судом нової ухвали про часткове задоволення клопотання прокурора про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою з визначенням альтернативного запобіжного заходу у вигляді застави в розмірі 151 400 гривень, з покладенням обов'язків, передбачених ч. 5 ст. 194 КПК України.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 177, 182, 183, 194, 376, 405, 407, 422-1 КПК України, колегія суддів, -
апеляційну скаргу захисника адвоката ОСОБА_7 , діючого в інтересах обвинуваченого ОСОБА_8 , - задовольнити частково.
Ухвалу Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 03 грудня 2025 року про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно обвинуваченого ОСОБА_8 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 332 КК України, - скасувати та постановити нове рішення.
Клопотання прокурора Криворізької спеціалізованої прокуратури у сфері оборони східного регіону ОСОБА_6 , - задовольнити частково.
Продовжити дію запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 на 60 днів, тобто до 18 лютого 2026 року включно, у ДУ «Криворізька установа виконання покарань №3».
Визначити ОСОБА_8 альтернативний запобіжний захід у вигляді застави, у розмірі 50 прожиткового мінімуму для працездатних осіб, тобто в сумі 151 400 (сто п'ятдесят одна тисяча чотириста) гривень, яку підозрюваний або інша фізична чи юридична особа може сплатити на депозитний рахунок Дніпровського апеляційного суду (отримувач коштів), код ЄДРПОУ 42270629 , МФО 820172, банк отримувача: Державна казначейська служба України м. Київ, поточний рахунок отримувача: UA168201720355229001500086699, та надати документи, що підтверджують сплату застави слідчому та прокурору.
У разі сплати суми застави, звільнити обвинуваченого ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з-під варти та покласти на нього обов'язки, передбачені ч. 5 ст. 194 КПК України, до 18 лютого 2026 року, а саме:
- прибувати за кожним викликом слідчого, прокурора, суду;
- не відлучатися із населеного пункту, в якому він проживає, без дозволу слідчого, прокурора, суду;
- повідомляти, прокурора, суд про зміну свого місця проживання, перебування;
- не спілкуватися зі свідками та іншими обвинуваченими у даному кримінальному провадженні;
- здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, а також інші документи, що дають право на виїзд з України і в'їзд в Україну.
Ухвала є остаточною та касаційному оскарженню не підлягає.
Судді