Справа № 236/12/16-ц
Провадження № 2/202/213/2025
12 грудня 2025 року м. Дніпро
Індустріальний районний суд м. Дніпра в складі :
судді Доценко С.І.,
за участю:
секретаря судового засідання Тарасової К.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до Кабінету Міністрів України, Уряду Російської Федерації про відшкодування майнової і моральної шкоди завданої внаслідок збройної агресії Російської Федерації,-
Справа надійшла за підсудністю із Краснолиманського міського суду Донецької області у зв'язку зі зміною підсудності ( Розпорядження Верховного Суду №7 /0/9-22 від 14.03.2022 року « Про зміну територіальної підсудності судових справ в умовах воєнного стану»)
04.06.2016 року позивачі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ОСОБА_3 звернулись до суду з позовом до Кабінету Міністрів України, Уряду Російської Федерації про відшкодування майнових збитків в рівних частках на загальну суму 720000 грн за руйнування будинку АДРЕСА_1 ,що належав кожному з позивачів в рівних частках , 170 000 грн за пограбування побутового майна , що належало всім позивачам в рівних частках та знаходилось в зруйнованому будинку АДРЕСА_1 , а також стягнути на користь з кожного з позивачів моральну шкоду грошовим еквівалентом по 160000 грн кожному. Виконання рішення покласти на Уряд України у спосіб покладення зобов'язання сплати позивачам присуджених сум коштів в межах сум стягнення з масиву грошового державного боргу України перед РФ , у наслідок чого зменшити на суму виконаного Україною рішення .
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивачі проживали в будинку АДРЕСА_1 , який належав їм в рівних частках. Так, на підставі договору міни від 19.08.1994 року зареєстрованим державним нотаріусом Другої Днецької державної нотаріальної контори власниками будинку були позивач ОСОБА_1 та його батько ОСОБА_4 ,який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 ,що підтверджено свідоцтвом про смерть від 27.02.2013 року . ОСОБА_1 є спадкоємцем першої черги після смерті батька, але не встиг прийняти спадщину у зв'язку із початком військових дій в м. Донецьку. Разом з тим, він фактично прийняв спадщину, тому що проживав з спадкодавцем за однією адресою. На 2013 рік ринкова вартість нерухомого майна та його батька оцінювалась в понад 30000 доларів США . ОСОБА_3 та ОСОБА_2 є членами сім'ї ОСОБА_1 та проживали в будинку. Їх права на будинок обґрунтовуються тим, що вони проживали в цьому будинку і своєю спільною працею сім'ї істотно збільшили вартість домоволодіння. З березня 2014 року реалізувались сепаратистські настрої . Уряд України не вживав достатніх заходів для припинення сепаратизму. З квітня 2014 року в Донецьку розпочались військові дії , самопроголошена влада , користуючись підтримкою уряду РФ намагались мобілізувати позивача №1 проти України і вони всією сім'єю вимушені були покинути домівку. З жовтня 2014 року позивачі отримали статус внутрішніх переселенців . В подальшому їм стало відомо від знайомих що будинок розграбований та зруйнований. Внаслідок втручання РФ позивачі втратили домівку, їх майно було зруйновано та розграбовано. Просять відшкодувати завдану шкоду.
05.01.2016 року Ухвалою Краснолиманського міського суду Донецької області позовна заява була повернута позивачам .
26.02.2016 року виправлена описка в ухвалі суду від 05.01.2016 року в написанні імені одного з позивачів « ОСОБА_2 »
24.03.2016 року ухвалою Апеляційного суду Донецької області скасована ухвала Краснолиманського міського суду Донецької області від 05.01.2016
11.04.2016 року Краснолиманським міським судом Донецької області відкрите провадження в справі . Залучено до участі в справі Державну казначейську службу в якості 3-ї особи.
14 травня 2016 року позивачі уточнили та збільшили свої позовні вимоги. Залучили до участі в справі як відповідача Державну казначейську службу України та виклали свої вимоги в наступній редакції : Стягнути з держави Російська Федерація на користь позивачів в рівних частках 795000 грн за руйнування будинку АДРЕСА_1 , 500000 грн . за пограбування побутового майна , що належало всім позивачам в рівних частках та знаходилось в зруйнованому будинку АДРЕСА_1 , а також стягнути на користь з кожного з позивачів моральну шкоду грошовим еквівалентом по 160000 грн кожному. Виконання судового рішення покласти на Уряд України у спосіб покладення зобов'язання сплати позивачам присуджених сум коштів в межах сум стягнення з масиву грошового державного боргу України перед РФ , у наслідок чого зменшити на суму виконаного Україною рішення.
13.06.2016 року Краснолиманським міським судом Донецької області направлено доручення до Міністерства юстиції України для передачі дипломатичними каналами позовної заяви та доданих матеріалів для вручення Урду РФ. Провадження по справі зупинено.
06.09.2016 року Головне територіальне управління юстиції у Донецькій області направило доручення Краснолиманського міського суду Донецької області до Міністерства юстиції для вручення Уряду РФ.
Розпорядженням №71 від 07.11 2018 року призначений повторний автоматичний перерозподіл справи.
09.11.2018 року ухвалою Краснолиманського міського суду Донецької області справа прийнята до провадження іншим суддею
09.09.2020 року Краснолиманським міським судом Донецької області зроблено звернення до ГТУ юстиції в Донецькій області про виконання судового доручення.
16.07.2020 року Східним міжрегіональним управлінням Міністерства юстиції ( м.Харків) направлено запит до Міністерства юстиції про виконання доручення суду.
Із протоколу автоматизованого розподілу справи від 17.10.2023 року справа надійшла до Індустріального районного суду м. Дніпра і розподілена в провадження іншого судді.
08.01.2024 року цивільна справа прийнята до провадження суддею Індустріального районного суду м. Дніпра.
Представником Кабінету Міністрів України подано відзив на позовну заяву, в якому проти задоволення позову заперечує та просить відмовити в повному обсязі тому що позивачами не надано належних доказів на підтвердження права власності на домоволодіння. В позові перелічено знищеним 116 одиниць знищеного майна ,проте відсутні докази на його придбання та вартості. Тому відсутні підстави для звернення з позовом про отримання компенсації за знищене та пошкоджене майно. З 20.02.2014 року тривають силові дії РФ проти України З 14.04.2014 року Указом Президента України №405/2014 було введено в дію рішення РНБО України від 13.04.2014 року « Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України . РФ як держава - окупант відповідно до IV Гаазької конвенції про закони і звичаї війни на суходолі , та інших міжнародних актів , несе відповідальність за порушення прав цивільного населення. Відповідно до п.9 ст.5 Закону України « Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» відшкодування моральної та матеріальної шкоди , внаслідок тимчасової окупації держави Україна юридичним особам,громадським об'єднанням, громадянам України покладається на РФ як на державу , що здійснює окупацію. У цивільних відносинах діє презумпція вини заподіювача шкоди, яким є держава - агресор РФ. Уряд України є неналежним відповідачем в справі . Щодо виконання рішень українських судів по стягненню з РФ грошової компенсації, то 24.02.2022 року у зв'язку із військовою агресією РФ Міністерство закордонних справ України опублікувало офіційну заяву щодо розриву дипломатичних відносин з РФ 01.12.2022 року Президентом України підписано Закон України № 2783-ІХ « Про зупинення дії та вихід із Конвенції про правову допомогу і правові відносини в цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року» Тому відсутнє законодавче врегулювання стягнення збитків за судовими рішеннями. В задоволенні позову до КМ України просила відмовити , тому що необґрунтовані та пред'явлені до неналежного відповідача.
Позивачі в судове засідання не з'явилися, хоча належним чином повідомлялись про час судового розгляду подали заяву, в якій просить розглядати справу без їх участі.
Представник відповідача КМ України в судове засідання не з'явився, подав відзив на позовну заяву та заяву про розгляд у його відсутність та відмовити в задоволенні позову .
Представник відповідача - Уряду РФ в судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлявся своєчасно та належним чином, шляхом розміщення інформації про розгляд справи на офіційному веб-сайті суду. Окрім того попереднім судом направлялось доручення про отримання документів позовної заяви. У встановлений ухвалою строк, представник відповідача держави російська федерація, не скористався правом надання відзиву на позовну заяву.
Касаційним цивільним судом у складі Верховного Суду у постанові від 14.04.2022 у справі № 308/9708/19 (провадження № 61-18782св21) викладено правову позицію, відповідно до якої у цій категорії спорів (про відшкодування шкоди, завданої фізичній особі, її майну, здоров'ю, життю у результаті збройної агресії російської федерації) іноземна держава-відповідач не користується судовим імунітетом проти розгляду судами України таких судових справ. При цьому зазначено, що оскільки вчинення Російською федерацію з 2014 року збройної агресії проти України не припиняється, російська федерація заперечує суверенітет України, тому зобов'язань поважати та дотримуватися суверенітету цієї країни немає. А отже, і направляти до посольства цієї країни запит на згоду про участь у справі і зупиняти провадження у справі до отримання відповіді від російської федерації або повідомлення про вручення такого запиту не потрібно.
Верховний Суд у постанові від 14 квітня 2022 року у справі № 308/9708/19 вказав, що в разі застосування деліктного винятку (наявність факту заподіяння шкоди) будь-який спір, що виник на території України в громадянина України, навіть з іноземною країною, зокрема РФ, може бути розглянутий і вирішений судом України як належним та повноважним судом. Суд України, розглядаючи справу, де відповідачем визначено РФ, має право ігнорувати імунітет цієї країни та розглядати справи про відшкодування шкоди, завданої фізичній особі в результаті збройної агресії РФ, за позовом, поданим саме до цієї іноземної країни.
Верховний Суд також встановив підстави для висновку про те, що, починаючи з 2014 року, немає необхідності в направленні до посольства рф в Україні запитів щодо згоди рф бути відповідачем у справах про відшкодування шкоди у зв'язку з вчиненням рф збройної агресії проти України й ігноруванням нею суверенітету та територіальної цілісності Української держави. А з 24 лютого 2022 року таке надсилання неможливе ще й з огляду на розірвання дипломатичних відносин України з рф у зв'язку з повномасштабною збройною агресією.
З огляду на те, що в Україні введено воєнний стан у зв'язку з триваючою повномасштабною збройною агресією РФ проти України, чим порушено її суверенітет, отримання згоди РФ бути відповідачем у цій справі наразі є недоречним. Зупинення провадження у справі до отримання відповіді на доручення Краснолиманського міськрайонного суду Донецької області є недоречним .
Враховуючи викладене, суд вважає за можливе провести судове засідання за відсутності учасників справи.
Дослідивши матеріали справи, обґрунтування позовних вимог, проаналізувавши та оцінивши кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, в сукупності зібраних у справі доказів з точки зору достатності та взаємозв'язку, суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог з таких підстав.
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод та ст.8 Конституції України гарантовано кожному право звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина.
Згідно зі ст.ст.15,16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до ч.2ст.2 ЦК України, учасниками цивільних відносин є, зокрема, іноземні держави та інші суб'єкти публічного права.
Статтею 79 Закону України «Про міжнародне приватне право»,визначено поняття судовий імунітет, відповідно до якого пред'явлення позову до іноземної держави, залучення іноземної держави до участі у справі як відповідача або третьої особи, накладення арешту на майно, яке належить іноземній державі та знаходиться на території України, застосування щодо такого майна інших засобів забезпечення позову і звернення стягнення на таке майно можуть бути допущені лише за згодою компетентних органів відповідної держави, якщо інше не передбачено міжнародним договором України або законом України.
Преамбулою Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», визначено, що Україна ,згідно з Конституцією, є суверенною і незалежною державою. Суверенітет України поширюється на всю її територію, яка в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною. Перебування на території України підрозділів збройних сил інших держав з порушенням процедури, визначеної Конституцією та законами України, Гаазькими конвенціями 1907 року, IV Женевською конвенцією 1949 року, а також всупереч Меморандуму про гарантії безпеки у зв'язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї 1994 року, Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і російською федерацією 1997 року та іншими міжнародно-правовими актами є окупацією частини території суверенної держави Україна та міжнародним протиправним діянням з усіма наслідками, передбаченими міжнародним правом.
З 2014 року Російська Федерація здійснює збройну агресію проти України, тобто вчиняє дії, визначені статтею 3 Резолюції 3314 (ХХІХ) Генеральної Асамблеї Організації Об'єднаних Націй від 14 грудня 1974 року, як акт збройної агресії.
Згідно з заявою Верховної Ради України «Про відсіч збройній агресії російської федерації та подолання її наслідків», текст якої схвалено постановою Верховної Ради України від 21 квітня 2015 року №337-VІІІ, збройна агресія Російської Федерації проти України розпочалася 20 лютого 2014 року з тимчасової окупації Кримського півострову, зокрема, Автономної Республіки Крим і міста Севастополя (перша фаза збройної агресії).
Друга фаза збройної агресії російської федерації проти України розпочалася у квітні 2014 року, коли контрольовані, керовані і фінансовані спецслужбами російської федерації озброєні бандитські формування проголосили створення «Донецької народної республіки» (7 квітня 2014 року) та «Луганської народної республіки» (27 квітня 2014 року).
Третя фаза збройної агресії російської федерації розпочалася 27 серпня 2014 року масовим вторгненням на територію Донецької та Луганської областей регулярних підрозділів збройних сил російської федерації.
24 лютого 2022 року розпочалася та триває ще одна фаза збройної агресії Російської Федерації проти України - повномасштабне вторгнення РФ на суверенну територію України.
24 лютого 2022 року згідно Указу Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022«Про введення воєнного стану в Україні», введено в Україні воєнний стан.
02 березня 2022 року збройну агресію РФ проти України у резолюції ES-11/1Агресія проти України визнала Генеральна Асамблея ООН. Вона вимагає від російської федерації негайного припинення застосування сили проти України, утримання від погроз чи застосування сили проти будь-якої держави ООН, повного та безумовного виведення збройних сил з території України у межах її міжнародно-визнаних кордонів, а також забезпечення повного захисту цивільних осіб, включаючи гуманітарний персонал, журналістів та осіб, які перебувають у вразливому становищі, у тому числі жінок і дітей.
14 квітня 2022 року Верховна Рада України визнала дії, вчинені збройними силами російської федерації та її політичним і військовим керівництвом під час останньої фази збройної агресії проти України, яка розпочалася 24 лютого 2022 року, геноцидом Українського народу (пункт 1 Заяви Верховної Ради України «Про вчинення російською федерацією геноциду в Україні», схваленої згідно зПостановою Верховної Ради України № 2188-IX).
27 квітня 2022 року Парламентська Асамблея Ради Європи ухвалила резолюцію Наслідки продовження агресії російської федерації проти України: роль і відповідь Ради Європи№ 2433. Визнала, що агресія рф проти України є безпрецедентним актом як сама по собі, так і за її далекосяжними наслідками, бо провокує найважчу гуманітарну кризу в Європі з найбільшою кількістю жертв, наймасштабнішим внутрішнім і зовнішнім переміщенням населення з часів Другої світової війни.
З 07.04.2014 року м. Донецьк Донецької області є тимчасово окупованою РФ територією .
Постановою Кабінету Міністрів України від 20 березня 2022 року № 326 затверджено порядок визначення шкоди та збитків, завданих внаслідок збройної агресії.
Верховний Суд у постанові від 18 травня 2022 року у справі № 428/11673/19 дійшов висновку, що звернення позивача до українського суду із позовом до Російської Федерації про відшкодування шкоди, завданої збройною агресією Росії проти України, є можливим засобом захисту права.
Відповідно до ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитки у результаті порушення її цивільного права, має право на відшкодування. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі. Якщо особа, яка порушила право, одержала у зв'язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право. На вимогу особи, якій завдано шкоди, та відповідно до обставин справи майнова шкода може бути відшкодована і в інший спосіб, зокрема, шкода, завдана майну, може відшкодовуватися в натурі (передання речі того ж роду та тієї ж якості, полагодження пошкодженої речі тощо), якщо інше не встановлено законом.
Згідно зі ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Конституційний Суд України у своєму рішенні від 12 квітня 2012 року № 9-рп/2012 (справа № 1-10/2012) наголосив, що в Україні як демократичній, правовій державі людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю; права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави; держава відповідає перед людиною за свою діяльність; утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави (статті1,3 Основного Закону України).
Преамбула Статуту Організації Об'єднаних Націй визначає, що держави-учасниці ООН сповнені рішучості позбавити прийдешні покоління нещасть війни, проявлятимуть терпимість та житимуть в світі як добрі сусіди, об'єднуватимуть зусилля для підтримки міжнародного миру та безпеки.
Пункт 122 Резолюції 60/1, прийнятої Генеральною Асамблеєю ООН 24 жовтня 2005 року, підкреслює, що всі держави зобов'язані поважати права людини та основні свободи.
Відповідно до ст. 28 Загальної декларації прав людини кожному гарантується право на соціальний і міжнародний порядок, при якому права і свободи, викладені в цій Декларації, можуть бути повністю здійснені.
Кожен має право жити в мирі в умовах заохочення і захисту всіх прав людини і повної реалізації розвитку (ст. 1 Декларації про право на мир, затвердженої резолюцією Генеральної Асамблеї ООН 71/189 від 19 грудня 2016 року).
Згідно зі ст. 1 Закону України «Про оборону України»,збройна агресія - це, в тому числі, застосування іншою державою або групою держав збройної сили проти України. Збройною агресією проти України вважається будь-яка з таких дій, зокрема: вторгнення або напад збройних сил іншої держави або групи держав на територію України, а також окупація або анексія частини території України; напад збройних сил іншої держави або групи держав на військові сухопутні, морські чи повітряні сили або цивільні морські чи повітряні флоти України.
Силові дії РФ, що тривають з 20 лютого 2014 року є актами збройної агресії відповідно до пунктів "a", "b", "с", "d" та "g" статті 3 Резолюції 3314 (XXIX) Генеральної Асамблеї ООН "Визначення агресії" від 14 грудня 1974 року.
Таким чином, Російська Федерація є суб'єктом, внаслідок збройної агресії якого проти України та окупації частини території України порушено низку прав та свобод громадян України, зокрема, особистих прав позивача, та, відповідно, саме російська федерація є суб'єктом, на якого покладено обов'язок з відшкодування завданих цими діями збитків.
У постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 18 травня 2022 року № 760/17232/20-ц (61-15925 св 21) зазначено:Визначаючи, чи поширюється на Російську Федерацію судовий імунітет у справі, яка переглядається, Верховний Суд врахував таке: предметом позову є відшкодування моральної шкоди, завданої збройною агресією РФ проти України; місцем завдання шкоди є територія суверенної держави Україна; передбачається, що шкода завдана агентами РФ, які порушили принципи та цілі, закріплені у Статуті ООН, щодо заборони військової агресії, вчиненої стосовно іншої держави - України; вчинення актів збройної агресії іноземною державою не є реалізацією її суверенних прав, а свідчить про порушення зобов'язання поважати суверенітет та територіальну цілісність іншої держави - України, що закріплено у Статуті ООН; національне законодавство України виходить із того, що за загальним правилом шкода, завдана в Україні фізичній особі в результаті протиправних дій будь-якої іншої особи (суб'єкта), може бути відшкодована за рішенням суду України (за принципом генерального делікту).
Російська федерація, здійснивши збройну агресію щодо України, окупувавши частину території України, порушила чисельну кількість міжнародних норм та правил, в тому числі норми та принципи Статуту ООН, Загальної декларації прав людини, Будапештського меморандуму, Гельсінського заключного акту наради по Безпеці та Співробітництву в Європі від 01 серпня 1975 року та Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і російською федерацією.
Пунктом 2 Будапештського меморандуму російська федерація взяла на себе зобов'язання разом зі Сполученим Королівством Великої Британії та Північної Ірландії і Сполученими Штатами Америки утримуватися від загрози силою чи її використання проти територіальної цілісності чи політичної незалежності України, і що ніяка їхня зброя ніколи не буде використовуватися проти України, крім цілей самооборони або будь-яким іншим чином згідно зі Статутом Організації Об'єднаних Націй.
Таким чином, держава, яка грубо порушує гарантовані нормами міжнародного права основні свободи та права людини, не може використовувати імунітет від судового переслідування іноземними судами як гарантію уникнення відповідальності за вчинені злочини проти життя та здоров'я людини, а також нанесення шкоди її майну.
Російська федерація, порушивши наведені міжнародні норми, вийшла за межі своїх суверенних прав, гарантованих ст. 2 Статуту ООН, а тому не має судового імунітету в частині вимог позивача про відшкодування шкоди.
Беззаперечний факт порушення російською федерацією територіальної цілісності України та прав і основоположних свобод громадян України не є безумовною підставою для відшкодування кожному громадянину України, зокрема позивачу, майнової шкоди. Така шкода може бути відшкодована у разі фактичного завдання матеріальних збитків майну громадян внаслідок незаконної збройної агресії.
Відповідно до Закону України Про компенсацію за пошкодження та знищення окремих категорій об'єктів нерухомого майна внаслідок бойових дій, терористичних актів, диверсій, спричинених військовою агресією російської федерації № 7198 визначено, що знищені об'єкти нерухомого майна - об'єкти нерухомого майна, які розташовані в Україні та стали непридатними для використання за цільовим призначенням внаслідок бойових дій, терористичних актів, диверсій, спричинених збройною агресією російської федерації проти України, відновлення яких є неможливим шляхом поточного або капітального ремонту, реконструкції, реставрації чи економічно недоцільним квартири, інші житлові приміщення в будівлі, будинки садибного типу, садові та дачні будинки.
Відповідно до преамбули вказаного Закону, даний Закон визначає правові та організаційні засади надання компенсації за пошкодження та знищення окремих категорій об'єктів нерухомого майна внаслідок бойових дій, терористичних актів, диверсій, спричинених збройною агресією російської федерації проти України, з дня набрання чинності Указом Президента України Про введення воєнного стану в Україні від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України Про затвердження Указу Президента України Про введення воєнного стану в Україні від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, а також правові засади створення та ведення Державного реєстру майна, пошкодженого та знищеного внаслідок бойових дій, терористичних актів, диверсій, спричинених збройною агресією російської федерації проти України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 19 квітня 2022 року №473Про затвердження Порядку виконання невідкладних робіт щодо ліквідації наслідків збройної агресії Російської Федерації, пов'язаних із пошкодженням будівель та споруд.
Пунктом 2-1 Порядку визначено, що цей Порядок застосовується для фіксації пошкоджень, зумовлених збройною агресією російської федерації (далі - фіксація пошкоджень), будівель та споруд приватної та комунальної форми власності, а також може застосовуватися для фіксації пошкоджень будівель і споруд державної форми власності.
У справі встановлено, що позивачі є громадянами України, місце проживання яких зареєстроване за адресою АДРЕСА_1 з 21.04.2010 року.
Факт реєстрації місця проживання позивачів за цією адресою підтверджується також домовою книгою для прописки громадян.
Відповідно до свідоцтва про одруження ОСОБА_1 і ОСОБА_3 є подружжям з 20.03.1999 року, а відповідно до свідоцтва про народження ОСОБА_2 є їх донькою .
Відповідно до довідок про взяття на облік від 21.10.2014 року ОСОБА_1 , ОСОБА_3 та ОСОБА_2 взяті на облік як внутрішньо переміщені особи ( а.с. 28-30)
На підставі копії нотаріально посвідченого договору міни від 19.08.1994 року ОСОБА_1 є набувачем домоволодіння АДРЕСА_1 разом з ОСОБА_4 ( договір зареєстрований державним нотаріусом Другої Донецької державної нотаріальної контори за № 3248)
Разом з тим , позивачами не надано доказів про державну реєстрацію нерухомого майна в порядку , передбаченому законом на час укладення угоди.
Наданий технічний паспорт на домоволодіння не підтверджує право власності.
Відповідно до свідоцтва про смерть, інший набувач за договором міни ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Позивачі заявляють про спадкування майна після його смерті . Разом з тим, не надані докази про отримання права власності після смерті спадкодавця у встановленому законом порядку.
Суд не приймає доводи позивачів про неможливість прийняти спадщину після смерті ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 у зв'язку із початком збройної агресії та окупації. Враховуючи час виникнення правовідносин, а також діюче законодавство та нормативні про спадкування Право на спадкування сторона мала можливість оформити на підконтрольній території України.
Окрім того, немає будь-якого витягу із спадкового реєстру заповітів, що є важливим, тому що спадкодавець міг залишити заповіт на випадок своєї смерті.
Також, ні чим не підтверджені права на спадкування та взагалі на домоволодіння позивачів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .
Окрім того, позивачами заявлено вимогу про відшкодування пошкодженого майна із 116 одиниць, але ж не надано жодного належного доказу про наявність цього майна та його вартість.
Згідно зі ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно зі ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Таким чином, суд приходить до висновку що позивачами не надано жодного належного доказу на підтвердження належності позивачам зазначеного домоволодіння на праві власності , тим більше в рівних частках, як про це зазначено в позовній заяві , та доказів на підтвердження наявності майна із 116 пунктів , що зазначено в позові, вартості знищеного та пошкодженого майна саме належного позивачам майна за вказаною позивачем адресою, в розумінні положення п. 1 ч. 2ст. 22 ЦК України.
Таким чином, у зв'язку із недоведеністю спричинення їм майнової шкоди та розміру завдання збитків пошкодженням майна , відповідно до норм ст.ст.22,1166 ЦК України, в цій частині в задоволенні позову слід відмовити .
Враховуючи, що позивачами на підтвердження завданої матеріальної шкоди не надано суду належних та допустимих доказів, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову у цій частині.
Щодо заявлених позовних вимог про стягнення моральної шкоди у розмірі по 160 000 грн кожному з позивачів слід зазначити наступне.
Згідно з частинами 2, 3, 4ст. 23 ЦК України моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення.
При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Відповідно до ч. 1ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Відповідно до ч. 1ст. 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
Згідно з ч. 1ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Способи захисту цивільних прав визначено ст. 16 ЦК України.
Пунктом 9 ч. 2ст. 16 ЦК України передбачено, що способом захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди.
Заявник, який вважає себе жертвою більш одного порушення Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, може вимагати або одну одноразову суму, яка покриває всі передбачувані порушення, або окрему суму щодо кожного передбаченого Європейською конвенцією порушення.
У ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» вказано, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
У позовній заяві позивачі зазначають про те, що внаслідок окупації та військовою агресією РФ позивачі були вимушені залишити своє постійне місце проживання, роботи та переїхати з місця свого постійного проживання у м. Донецьку, як внутрішньо-переміщені особи на іншу контрольовану Україною територію.
Суд погоджується з доводами позивачів, що внаслідок військової агресії РФ та окупації території де сім'я позивачів мешкала , вони зазнали сильних душевних страждань та переживань, що полягало в т ому, що позивачі залишили місце постійного проживання, з яким були пов'язані їх соціальні зв'язки . Вони вимушені були змінити звичний уклад свого життя, змінити місце проживання, роботи, круг спілкування , що викликало серед іншого невпевненість в завтрашньому дні і незахищеність. Позивачі вимушені були додавати додаткових зусиль для організації свого життя на новому місці проживання .Місто Донецьк до тепер залишається окупованим, а тому вони тривалий час не можуть повернутись додому, що додає додаткових страждань.
Враховуючи тривалість та характер моральних переживань, що пов'язані з із військовою агресією Російської федерації проти України, суд вважає що позовні вимоги в частині стягнення з держави Російська Федерація компенсації в розмірі по 160 000 грн кожному з позивачів підлягають задоволенню.
Що стосується позовних вимог про покладення зобов'язання покладення на Уряд України зобов'язання сплатити позивачам присуджених сум коштів в межах сум стягнення з масиву грошового державного боргу України перед Російською Федерацією, то на думку суду ця вимога є необґрунтованою і не може бути задоволена, тому що заподіювачем шкоди є держава Російська Федерація , яка і має за нормами 1167 ЦК України та нормами міжнародних актів відшкодовувати завдану шкоду як держава окупант і агресор.
Тому суд погоджується з доводами представника Кабінету Міністрів України про те, що Уряд України є неналежним відповідачем в справі.
Відповідно до ч. 1, 6ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог.
Згідно з п.22 ст.5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються: позивачі - у справах за позовами до держави-агресора російської федерації про відшкодування завданої майнової та/або моральної шкоди у зв'язку з тимчасовою окупацією території України, збройною агресією, збройним конфліктом, що призвели до вимушеного переселення з тимчасово окупованих територій України, загибелі, поранення, перебування в полоні, незаконного позбавлення волі або викрадення, а також порушення права власності на рухоме та/або нерухоме майно.
Таким чином, враховуючи, що позивач звільнений від сплати судового збору, він стягується з належного відповідача- держави РФ в дохід держави в розмірі 4800 грн.
На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст. 1, 2, 77-78, 81, 89, 141, 223, 247, 259, 263-265, 273, 279, 280, 354 ЦПК України, суд, -
Позов ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до Кабінету Міністрів України, Уряду Російської Федерації про відшкодування матеріальної і моральної шкоди внаслідок збройної агресії Російської Федерації задовольнити частково.
Стягнути з держави Російська Федерація на користь ОСОБА_1 ( РНОКПП НОМЕР_1 ) моральну шкоду в розмірі 160 000 ( ста шістдесяти тисяч гривень, 00 коп)
Стягнути з держави Російська Федерація на користь ОСОБА_2 ( РНОКПП НОМЕР_2 ) моральну шкоду в розмірі 160 000 ( ста шістдесяти тисяч гривень, 00 коп)
Стягнути з держави Російська Федерація на користь ОСОБА_3 ( НОМЕР_3 ) моральну шкоду у розмірі моральну шкоду в розмірі 160 000 ( ста шістдесяти тисяч гривень, 00 коп)
В іншій частині позову відмовити.
Стягнути з держави Російська Федерація на користь держави Україна судовий збір у розмірі 4800грн. (чотири тисячі вісімсот гривень, 00 коп)
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повний текст рішення складений 12.12.2025 року.
Суддя С. І. Доценко