09 грудня 2025 року м. Харків Справа № 917/1416/25
Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Слободін М.М., суддя Гребенюк Н.В. , суддя Шутенко І.А.
за участю секретаря судового засідання Бєлкіної О.М.
за участю представників сторін:
позивача - Шимко А.Р.
відповідача - Гуйванюк Й.Є.
розглянувши апеляційну скаргу АТ "ТРАНСНАЦІОНАЛЬНА ФІНАНСОВО-ПРОМИСЛОВА НАФТОВА КОМПАНІЯ "УКРТАТНАФТА" (вх. № 2420П/1) на рішення господарського суду Полтавської області від 29.10.2025 у справі № 917/1416/25 (повне рішення складено 05.11.2025 в приміщенні господарського суду Полтавської області суддею Сірошем Д. М.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ТОРГОВИЙ ДІМ КАРПАТИНАФТОТРЕЙД", 78405, Надвірнянський р-н, Івано - Франківська обл., м. Надвірна, вул. Майданська, буд., 5, код ЄДРПОУ 40090786,
до Акціонерного товариства "ТРАНСНАЦІОНАЛЬНА ФІНАНСОВО-ПРОМИСЛОВА НАФТОВА КОМПАНІЯ "УКРТАТНАФТА", Полтавська обл., м. Кременчук, вул. Свіштовська, буд., 3, код ЄДРПОУ 00152307
про стягнення суми основного боргу, інфляційних та 3 % річних
Товариство з обмеженою відповідальністю "ТОРГОВИЙ ДІМ КАРПАТИНАФТОТРЕЙД" звернулося з позовом до Акціонерного товариства "ТРАНСНАЦІОНАЛЬНА ФІНАНСОВО-ПРОМИСЛОВА НАФТОВА КОМПАНІЯ "УКРТАТНАФТА" про стягнення грошових коштів в сумі 30 331 958,90 грн., з яких: 23 000 000,00 грн. основний борг у вигляді неповернутої оплати за Товар, що була перерахована як попередня оплата за нафтопродукти згідно з укладеним сторонами договором № 2679/2/2118 поставки нафтопродуктів від 31.08.2016; 5 589 000 грн. інфляційних втрат та 1 742 958,90 грн. 3 % річних.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов договору поставки № 2679/2/2118 нафтопродуктів, оскільки відповідач постачання товару не здійснив, передплату в розмірі 23 000 000,00 грн. не повернув.
Рішенням господарського суду Полтавської області від 29.10.2025 у справі № 917/1416/25 позов задоволено.
Стягнуто з Акціонерного товариства "ТРАНСНАЦІОНАЛЬНА ФІНАНСОВО-ПРОМИСЛОВА НАФТОВА КОМПАНІЯ "УКРТАТНАФТА" (Полтавська обл., м. Кременчук, вул. Свіштовська, буд., 3, код ЄДРПОУ 00152307) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ТОРГОВИЙ ДІМ КАРПАТИНАФТОТРЕЙД" (78405, Надвірнянський р-н, Івано - Франківська обл., м. Надвірна, вул. Майданська, буд., 5, код ЄДРПОУ 40090786) 23 000 000,00 (двадцять три мільйони) грн основного боргу, 5 589 000,00 (п'ять мільйонів п'ятсот вісімдесят дев'ять тисяч) гривень інфляційних втрат, 1 742 958 (один мільйон сімсот сорок дві тисячі дев'ятсот п'ятдесят вісім) гривень 90 коп. 3 % річних та 363 984,00 грн судового збору.
Ухвалюючи оскаржуване рішення, місцевий господарський суд виходив з того :
- відповідно до пункту 1.1 укладеного сторонами Договору № 2679/2/2118 поставки нафтопродуктів від 31.08.2016 предметом договору було зобов'язання Постачальника (відповідача) поставити Покупцю (позивачу) нафтопродукти, а покупець зобов'язаний їх прийняти і оплатити в асортименті, кількості та за ціною, узгодженою Сторонами в Додатках (Специфікаціях) до цього договору, 29.09.2016 позивач здійснив попередню оплату за нафтопродукти згідно з цим Договором у розмірі 23 000 000,00 гривень, проте в установлені Договором строки (вересень 2016 - грудень 2016) відповідач поставку товару не здійснив.
- станом на дату підписання першої з чотирьох додаткових угод (31.12.2016) до Договору № 2679/2/2118 поставки нафтопродуктів позивачем вже було проведено попередню оплату за поставлений товар, тобто, розрахунки з відповідачем зі сторони позивача були здійснені в повному обсязі, а тому перше і наступні підтвердження (додаткові угоди від 31.12.2019, 31.12.2020, 31.12.2021 до договору №2679/2/2118 поставки нафтопродуктів) умов Договору щодо дії договору до повного проведення розрахунків не могло мати іншої мети, окрім як зафіксувати заборгованість відповідача перед позивачем, інших суттєвих договірних обставин, що могли б бути зафіксовані у додаткових угодах, сторони не мали, адже позивачем свої обов'язки із поставки товару перед відповідачем виконано;
- укладаючи додаткові угоди до договору, сторони підтверджували свої зобов'язання за договором, з огляду на положення частини 1 статті 631 Цивільного кодексу України, відповідно до якої строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору;
- отже шляхом підписання додаткових угод відповідач вчиняв активні дії, що свідчать про визнання ним боргу у вигляді неповернутого авансового платежу за товар, що свідчить про переривання (в порядку статті 264 Цивільного кодексу України) строку позовною давності до вимоги про повернення попередньої оплати, отже позовна вимога про стягнення з відповідача 23 000 000,00 гривень основного боргу у вигляді неповернутої оплати за Товар є обґрунтованою, підтвердженою документально та нормами матеріального права, відповідачем не спростована, а тому підлягає задоволенню;
- здійснивши перевірку наданого позивачем розрахунку в частині позовних вимог щодо стягнення з відповідача 5 589 000,00 гривень інфляційних втрат та 1 742 958,90 гривень 90 коп. - 3 % річних за період 01.01.2023 по 11.07.2025, суд дійшов висновку, що розрахунок є правильним, тому заявлені вимоги є правомірними, обґрунтованими і підлягають задоволенню в повному обсязі.
Не погодившись з рішенням, ухваленим господарським судом першої інстанції, до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою звернулось АТ "ТРАНСНАЦІОНАЛЬНА ФІНАНСОВО-ПРОМИСЛОВА НАФТОВА КОМПАНІЯ "УКРТАТНАФТА", в якій просить скасувати рішення господарського суду Полтавської області від 29.10.2025 у справі № 917/1416/25 та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ТОВ “ТД Карпатинафтотрейд» до АТ “Укртатнафта» відмовити у повному обсязі. Судові витрати по справі просить покласти на позивача.
Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що:
- в установлені Договором строки (вересень 2016 - грудень 2016) відповідач поставку товару не здійснив, у той же час, позивач не вимагав ні поставки товару, ні повернення коштів (попередньої оплати) аж до 2025 року (претензія позивача №7 від 12.06.2025 про повернення коштів), поряд з цим, сторони укладали Додаткові угоди до Договору, за змістом яких, продовжувався строк дії Договору, а інші пункти, розділи та умови Договору - не змінювались, отже встановлений статтею 257 Цивільного кодексу України трирічний строк позовної давності щодо вимоги про примусове стягнення 23 000 000 грн. минув 01.01.2020 року;
- щодо сум нарахувань за статтею 625 ЦК України, вказана вимога є похідною від основної вимоги і на її задоволення теж минув строк позовної давності, окрім цього, на попередню оплату положення статті 625 Цивільного кодексу України не розповсюджуються;
- сторони не змінювали умов Договору щодо строку поставки товару і не встановили строків повернення попередньої оплати за товар; в Додаткових угодах не зазначено про те, що відповідач повністю або частково визнає заборгованість у розмірі 23 000 000,00 грн. перед позивачем та не вказано про збільшення строків позовної давності згідно з ч. 1 ст.259 ЦК України;
- провадження у справі №917/1416/25 відкрито 21.07.2025 за місцезнаходженням відповідача, слухання справи по суті та прийняття рішення відбулось 29.10.2025, разом з цим, ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 07.10.2025 відкрито провадження у справі №904/5289/25 про банкрутство ТОВ «ТД Карпатинафтотрейд», тобто на початок розгляду справи №917/1416/25 по суті та на момент ухвалення в ній рішення відносно позивача - ТОВ «ТД Карпатинафтотрейд» вже 22 дні як тривало провадження у справі про його неплатоспроможність;
- при розгляді справи №917/1416/25 по суті та до прийняття рішення представниками ТОВ «ТД Карпатинафтотрейд» не повідомлялось про зміну юридичної адреси підприємства та про відкриття щодо цього підприємства справи про банкрутство, водночас, господарський суд першої інстанції не пересвідчився у наявності підстав, що унеможливлюють винесення ним судового рішення, отже, розглянувши 29.10.2025 справу №917/1416/25 по суті та ухваливши рішення, господарський суд Полтавської області порушив приписи статті 7 Кодексу України з процедур банкрутства та статті 30 ГПК України, за вимогами яких дана справа мала розглядатися в рамках справи про банкрутства ТОВ «ТД Карпатинафтотрейд», тобто Господарський суд Полтавської області був неповноважним на прийняття рішення у справі №917/1416/25.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 24.11.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою АТ "ТРАНСНАЦІОНАЛЬНА ФІНАНСОВО-ПРОМИСЛОВА НАФТОВА КОМПАНІЯ "УКРТАТНАФТА" (вх. № 2420П/1) на рішення господарського суду Полтавської області від 29.10.2025 у справі № 917/1416/25. Розгляд скарги призначено на 09.12.2025 о 14:30 год. Позивачу встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу - протягом 10 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.
Ухвалу Східного апеляційного господарського суду 24.11.2025 було доставлено в електронні кабінети учасників справи того ж дня, а саме: відповідачу - 24.11.2025 о 14:44 год.; позивачу - 24.11.2025 о 14:50 год, отже останнім днем для подання відзиву на апеляційну скаргу для позивача є 04.11.2024.
Від позивача 03.12.2025, тобто у встановлений судом строк, надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому він проти доводів апеляційної скарги заперечує, просить залишити її без задоволення, а рішення місцевого господарського суду - без змін.
Свої заперечення обґрунтовує тим, що :
- оскільки зобов'язання позивача за Договором було виконано в повному обсязі шляхом перерахування на рахунок відповідача попередньої оплати у розмірі 100% вартості товару, вбачається, що укладення додаткових угод щодо подовження строку дії Договору було здійснено з єдиною метою, а саме: надання відповідачу Додаткового строку на виконання ним своїх зобов'язань за Договором щодо поставки товару або повернення попередньої оплати, а з боку відповідача - отримання додаткового часу на виконання такого зобов'язання, що об'єктивно не могло відбуватися без визнання відповідачем існування боргу;
- враховуючи обставини щодо багаторазовості укладення додаткових угод між сторонами, дії відповідача об'єктивно свідчать про визнання ним своїх договірних обов'язків перед позивачем, а оскільки інших обов'язків, окрім як поставити Товар чи повернути суму отриманої передоплати відповідач перед позивачем не мав, то такими активними діями, які повторювались чотири рази поспіль, відповідач кожного разу як боржник за Договором визнавав існування боргу (зобов'язань), а тому строк позовної давності щодо вимоги про повернення попередньої оплати у розмірі 23000000,00 грн. перервався в порядку статті 264 Цивільного кодексу України;
- лише строк поставки товару був обумовлений Договором, тоді як строк повернення авансового платежу є іншим грошовим зобов'язанням, строк виконання якого Договором не передбачений, отже, відповідно до положень частини 2 статті 530 Цивільного кодексу України позивач мав право вимагати виконання грошового зобов'язання відповідача у будь-який час, зважаючи на наведене, ТОВ «ТД КАРПАТИНАФТОТРЕЙД» звернулося із позовом про стягнення зазначених коштів у межах трьох річного строку позовної давності ;
- ТОВ «ТД КАРПАТИНАФТОТРЕЙД» звернулося із позовною заявою про стягнення зазначених коштів у межах трьох річного строку позовної давності, у зв'язку з чим і вимога про стягнення інфляційних збитків і 3 % річних заявлена в межах строку позовної давності;
- не є підставою для скасування рішень при апеляційному/касаційному перегляді з передачею справи до господарського суду відкриття провадження у справі про банкрутство, яке відбулося після ухвалення судового рішення судом першої інстанції, за винятком якщо судове рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції .
В судове засідання 09.12.2025 з'явився представник відповідача, який підтримав апеляційну скаргу та представник позивача, який заперечував проти апеляційної скарги відповідача з підстав, викладених у відзиві на апеляційну скаргу.
Відповідно до статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Перевіривши повноту встановлення господарським судом обставин справи та докази по справі на їх підтвердження, їх юридичну оцінку, а також доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених статтею 269 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду встановила таке.
Як свідчать матеріали справи та було правильно встановлено місцевим господарським судом, 31.08.2016 Товариством з обмеженою відповідальністю “ТОРГОВИЙ ДІМ КАРПАТИНАФТОТРЕЙД» та Публічне акціонерне товариство “ТРАНСНАЦІОНАЛЬНА ФІНАНСОВО-ПРОМИСЛОВА НАФТОВА КОМПАНІЯ “УКРТАТНАФТА» (в подальшому Акціонерне товариство “ТРАНСНАЦІОНАЛЬНА ФІНАНСОВО-ПРОМИСЛОВА НАФТОВА КОМПАНІЯ «УКРТАТНАФТА“») уклали договір № 2679/2/2118 поставки нафтопродуктів (далі- Договір).
Відповідно до пункту 1.1 Договору предметом договору було зобов'язання Постачальника (відповідача) поставити Покупцю (позивачу) нафтопродукти, а покупець зобов'язаний їх прийняти і оплатити в асортименті, кількості та за ціною, узгодженою Сторонами в Додатках (Специфікаціях) до цього договору.
Згідно зі Специфікацією на поставку нафтопродуктів - Додатку № 1/09 до договору, Сторони дійшли згоди про постачання наступного Товару за такою ціною:
Паливо дизельне ДП-Л-Євро5ВО (УКТ ЗЕД 2710194300); кількість у тонах: 1 120,858; ціна без ПДВ у гривнях за тону: 17 100,00; сума ПДВ у гривнях 3 420,00; ціна з ПДВ у гривнях за тону 20 520,00.
Загальна вартість Товару згідно з цим Додатком становила 23 000 006,16 грн (двадцять три мільйони шість гривень 16 коп.), у тому числі ПДВ 3 833 334, 36 грн.
29.09.2016 позивач здійснив попередню оплату за нафтопродукти згідно з договором № 2679/2/2118 поставки нафтопродуктів від 31.08.2016 у розмірі 23 000 000,00 гривень, що підтверджується банківською випискою за 29.09.2016, у якій відображено відомості про сплату 29.09.2016 на користь відповідача суми у розмірі 23 000 000,00 грн на підставі платіжного документа № 454.
На підтвердження факту оплати за Товар згідно з договором № 2679/2/2118 поставки нафтопродуктів від 31.08.2016, у розмірі 23 000 000,00 гривень відповідач зареєстрував в ЄРПН на адресу позивача (Покупець, Отримувач) податкову накладну від 29.09.2016 на суму 23 000 000,00 (двадцять три мільйони) гривень.
Відповідно до пункту 3.2 договору, передача Товару здійснюється партіями на підставі актів приймання-передачі нафтопродуктів, підписаних уповноваженими представниками Сторін. Зобов'язання Постачальника по поставці Товару вважаються виконаними, право власності на Товар та ризики його втраті (псуванню) переходять від Постачальника до Покупця з моменту підписання акту приймання - передачі нафтопродуктів.
Відповідно до пункту 3.3 договору, строк передачі: вересень 2016 року - грудень 2016 року.
У пункті 3.4 договору встановлено, що Постачальник гарантує можливість безперервного постачання Товару Покупцеві. Під безперервним мається на увазі забезпечення Постачальником можливості для Покупця отримувати Товар в будь-який час доби і в будь-який день тижня узгодженого сторонами строки поставки Товару.
Проте у визначені в Договорі спосіб та строки відповідач поставку Товару не здійснив.
Разом з цим, ТОВ “ТОРГОВИЙ ДІМ КАРПАТИНАФТОТРЕЙД» періодично укладав з відповідачем додаткові угоди, якими строк дії договору продовжувався.
Так, сторонами були укладені такі додаткові угоди:
- 31.12.2016 укладена Додаткова угода №1 до договору, відповідно до пункту 1 якої вони домовились внести зміни в розділ 7 “Строки дії договору», виклавши пункт 7.1 у новій редакції: “ 7.1 Строк дії договору: з моменту підписання по 31.12.2019, а в частині розрахунків - до повного їх здійснення».
- 31.12.2019 укладена Додаткова угода № 2 до договору, відповідно до пункту 1 якох Сторони домовились внести зміни в розділ 7 “Строки дії договору», виклавши пункт 7.1 у новій редакції: “ 7.1 Строк дії договору: з моменту підписання по 31.12.2020, а в частині розрахунків - до повного їх здійснення».
- 18.12.2020 укладена Додаткова угода № 3 до договору, відповідно до пункту 1 якої Сторони домовились внести зміни в розділ 7 “Строки дії договору», виклавши пункт 7.1 у новій редакції: “ 7.1 Строк дії договору: з моменту підписання по 31.12.2021, а в частині розрахунків - до повного їх здійснення».
- 17.12.2021 укладена Додаткова угода № 4 до договору, відповідно до пункту 1 якої Сторони домовились внести зміни в розділ 7 “Строки дії договору», виклавши пункт 7.1 у новій редакції: “ 7.1 Строк дії договору: з моменту підписання по 31.12.2022, а в частині розрахунків - до повного їх здійснення».
Однак відповідач поставку Товару за договором не здійснив, передплату в розмірі 23 000 000,00 (двадцять три мільйони) гривень не повернув.
12.06.2025 позивач звернувся до відповідача з Претензією за вих. № 7 з вимогою сплатити заборгованість за договором № 2679/2/2118 поставки нафтопродуктів від 31.08.2016 року в розмірі в розмірі 23000000,00 (двадцять три мільйони) гривень.
Відповідач у відповідь на вказану претензію листом №14/02-497 від 26.06.2025 повідомив, що відноситься до об'єктів критичної інфраструктури, по яких під час дії воєнного стану не допускаються примусове стягнення та обтяження, у зв'язку з чим, порушене питання буде розглянуто після завершення воєнного стану.
Як вказує позивач, станом на дату звернення до суду з цим позовом відповідач постачання товару не здійснив, передплату в розмірі 23 000 000 гривень не повернув, отже, сума основного боргу відповідача перед позивачем за договором становить 23 000 000,00 гривень.
Крім того, за прострочення виконання грошового зобов'язання позивач нарахував відповідачу інфляційні втрати у розмірі 5 589 000,00 гривень за період з лютого 2023 року по червень 2025 року та 1 742 958,90 грн. -3 % річних за період з 01.01.2023 по 11.07.2025.
Здійснюючи апеляційний перегляд, колегія суддів керується таким.
Статтею 712 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Згідно із частиною 1 статті 693 Цивільного кодексу України якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.
Згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим до виконання сторонами.
Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно зі статтею 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Як свідчать матеріали справи та було правильно встановлено місцевим господарським судом, позивач на виконання пункту 4.2 договору здійснив оплату за Товар у розмірі 23 000 000,00 (двадцять три мільйони) гривень, однак відповідач поставку товару не здійснив.
Відповідно до частини 2 статті 693 Цивільного кодексу України якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі №918/631/19 вказано, що попередня оплата - це грошова сума, яка не забезпечує виконання договору, а є сумою, що перераховується згідно з договором наперед, у рахунок майбутніх розрахунків, зокрема, за товар, який має бути поставлений, за роботи, які мають бути виконані.
У постанові від 22.09.2020 у справі № 918/631/19 Велика Палата Верховного Суду підтвердила виникнення у постачальника (продавця) зобов'язання повернути покупцю суму попередньої оплати (тобто сплатити грошові кошти) відповідно до частини другої статті 693 ЦК України, частини першої статті 530 ЦК України з наступного дня після спливу строку поставки.
Отже, враховуючи факт здійснення позивачем попередньої оплати за товар та нездійснення відповідачем свого зустрічного зобов'язання у встановлений Договором строк (Відповідно до пункту 3.3 договору строк передачі: вересень 2016 року - грудень 2016 року), у позивача з 01.01.2025 виникло право вимагати повернення здійсненої ним передоплати.
Відповідач 28.07.2025 здійснив заяву про застосування строку позовної давності, посилаючись на те, що відповідно до пункту 3.3. договору № 2679/2/2118 від 31.08.2016 передача товару мала від відбутися в строк вересень 2016 року - грудень 2016 року, отже, враховуючи положення статті 257 Цивільного кодексу України, строк позовної давності щодо позовної вимоги про стягнення з відповідача суми попередньої оплати обчислювався з 01.01.2017 по 01.01.2020.
Крім того, відповідач стверджує, що строк дії договору відповідно до пункту 7.1 Договору- з моменту його підписання сторонами по 31 грудня 2016, а частині розрахунків - до повного їх здійснення. Укладені Додаткові угоди до Договору № 1 від 31.12.2016, № 2 від 31.12.2019, № 3 від 18.12.2020, № 4 від 17.12.2021 передбачали лише зміни розділу 7 “строк дії договору» , а в інших частинах сторони керувались договором.
Отже, за твердженням відповідача, позивач, звернувшись із позовною заявою 17.07.2025, пропустив трирічний строк позовної давності, що є підставою для відмови у задоволенні позову.
Однак колегія суддів не може погодитися із таким твердженням відповідача з таких підстав.
Відповідно до статті 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
При цьому відповідно до частин першої та п'ятої статті 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Крім того, інститут позовної давності передбачає обставини, які є підставами для зупинення та переривання строку давності, вичерпний перелік яких встановлено статтями 263, 264 Цивільного кодексу України.
Так, згідно з частиною першою статті 264 Цивільного кодексу перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку.
У постанові Верховного Суду від 14.02.2018 у справі №161/15679/15-ц здійснено правовий висновок про те, що частина 1 статті 264 Цивільного кодексу України пов'язує переривання позовної давності з будь-якими активними діями зобов'язаного суб'єкта (боржника). У цьому випадку, такими діями є підписання сторонами додаткових угод, щодо продовження строку дії договору та продовження строку проведення взаєморозрахунків, згідно яких ним визнавалося наявність грошового зобов'язання перед позивачем, тобто в яких була виражена воля боржника.
Також Верховний Суд у постанові від 10.09.2019 у справі №916/2403/18 зазначив, що до дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку можуть належати, зокрема, зміна договору, з якої вбачається, що боржник визнає існування боргу, а так само прохання боржника про таку зміну договору.
Колегія суддів погоджується із висновком місцевого господарського суду про те, що укладенням Додаткових угод до Договору щодо продовження його строку, відповідач вчинив дії щодо визнання боргу, при цьому колегія суддів керується таким.
Згідно зі частиною 1 статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до статті 538 Цивільного кодексу України виконання свого обов'язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов'язку, є зустрічним виконанням зобов'язання.
Як вже зазначалося, відповідно до пункту 1.1 договору предметом договору було зобов'язання Постачальника (відповідача) поставити Покупцю (позивачу) нафтопродукти, а покупець зобов'язаний їх прийняти і оплатити в асортименті, кількості та за ціною, узгодженою Сторонами в Додатках (Специфікаціях) до цього договору.
Отже, за умовами Договору зобов'язанню Покупця оплатити товар відповідає зустрічне зобов'язання Постачальника поставити товар.
Як вже зазначалося, зобов'язання Позивача, яке входить до предмету Договору, було виконано в повному обсязі шляхом перерахування на рахунок Відповідача попередньої оплати у розмірі 100% вартості Товару, отже залишилось невиконаним лише зустрічне зобов'язання Постачальника поставити покупцеві товар.
Враховуючи дану обставину, укладення Додаткових угод щодо подовження строку дії Договору було здійснено з єдиною метою, а саме : надання відповідачу додаткового строку на виконання ним свого зобов'язання за Договором щодо поставки Товару або обумовленого вимогами статті 2 статті 693 Цивільного кодексу України обов'язку повернути Покупцеві суму попередньої оплати у разі нездійснення поставки товару.
Як правильно встановив місцевий господарський суд, іншої мети на подовження строку дії Договору, окрім як надання відповідачеві додаткової можливості для поставки Товару або для повернення коштів у разі неможливості поставити товар об'єктивно існувати не могло. При цьому колегія суддів виходить з того, що, враховуючи правову сутність договору поставки та умови укладеного сторонами Договору, інші зобов'язання сторін, які б були обумовлені предметом Договору, що визначений пунктом 1.1. Договору, на дати підписання додаткових угод не потребували продовження строку договору.
До того ж, відповідачем не наведено жодних доводів щодо існування іншої мети укладення Додаткових угод щодо продовження строку Договору, окрім як зафіксувати існуючи між сторонами права та обов'язки, до яких входить і обов'язок відповідача поставити товар або повернути суму попередньої плати та право позивача на отримання товару або повернення йому суми попередньої оплати.
Колегія суддів також погоджується із висновком місцевого господарського суду щодо необхідності застосування в зазначеному аспекті принципу Contra proferentem.
Так, як зазначив Верховний Суд у постанові від 18.04.2018 року у справі №753/11000/14-цContra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem - слова договору повинні тлумачитися проти того, хто їх написав). Особа, яка включила ту або іншу умову в договір, повинна нести ризик, пов'язаний з неясністю такої умови. Це правило застосовується не тільки в тому випадку, коли сторона самостійно розробила відповідну умову, але й тоді, коли сторона скористалася стандартною умовою, що була розроблена третьою особою. Це правило підлягає застосуванню не тільки щодо умов, які «не були індивідуально узгоджені» (no individually negotiated), але також щодо умов, які хоча і були індивідуально узгоджені, проте були включені в договір «під переважним впливом однієї зі сторін» (under the diminant sinfluence of the party).
Як зазначив позивач, проти чого не заперечував відповідач, саме відповідач як постачальник розробив як проєкт договору так і додаткові умови до нього, а тому тлумачення умов змісту додаткових угод в розрізі мети їх укладення трактується не на користь відповідача, який заперечував ту обставину, що метою укладення додаткових угод було надання відповідачеві додаткової можливості для поставки товару або для повернення коштів у разі неможливості поставити товар.
Отже, здійснивши підписання додаткових угод, відповідач вчиняв активні дії, що свідчать про визнання ним боргу у вигляді неповернутого авансового платежу за товар, що перериває позовну давність до вимоги про стягнення з відповідача попередньої оплати.
Зважаючи на наведене, колегія судів погоджується із висновком місцевого господарського суду про те, що позивач звернувся із позовною заявою про стягнення грошових коштів за договором № 2679/2/2118 поставки нафтопродуктів від 31.08.2016 в межах трирічного строку позовної давності, оскільки строк дії договору № 2679/2/2118 поставки нафтопродуктів продовжувався до 31.12.2022 на підставі укладеної Додаткової угоди № 2 до договору від 17.12.2021.
Водночас, місцевий господарський суд дійшов правильного висновку про те, що зобов'язання повернути попередню оплату по Договору у випадку нездійснення Постачальником поставки є грошовим зобов'язанням, пославшись при цьому на релевантну практику Верховнорго Суду., а саме постанову Верховного Суду від 22.09.2020 у справі №918/631/19, в якій вказано про те, що правовідношення, в якому у зв'язку із фактичним закінченням строку поставки у відповідача (постачальника, продавця) виникло зобов'язання повернути позивачу (покупцю) суму попередньої оплати (тобто сплатити грошові кошти) відповідно до частини другої статті 693 ЦК України, є грошовим зобов'язанням, а тому відповідно на нього можуть
Апелянт вказує на нерелевантність зазначеної постанови, звертаючи увагу пункт 86 цієї постанови Верховного Суду, в якому зазначено, що Велика Палата Верховного Суду не погоджується з доводами скаржника про те, що прострочення зобов'язання з повернення суми попередньої оплати пов'язано також із датою закінчення строку дії контракту (01 лютого 2017 року), оскільки відсутні підстави ототожнювати цю дату із строком (терміном) виконання постачальником (продавцем) обов'язку повернути суму попередньої оплати, а згідно з положеннями пункту 8.3 контракту останній в частині невиконаних зобов'язань діє до їх повного виконання сторонами.
Проте, виходячи зі змісту даного пункту постанови від 22.09.2020 у справі №918/631/19, Велика Палата Верховного Суду вказала на те, що виникнення у постачальника обов'язку повернути суму попередньої оплати не пов'язано із датою закінчення строку дії контракту. Отже, вказаний пункт постанови (86 ) не містить жодних висновків ані щодо переривання строку позовної давності, ані висновків, які б свідчили про нерелевантність даної постанови для вирішення справи 917/1416/25 в аспекті правової природи зобов'язання постачальника повернути покупцеві суму попередньої оплати (як грошового зобов'язання). Отже посилання апелянта на зазначений пункт постанови Великої Палати Верховного Суду логічно не пов'язане з висновками господарського суду першої інстанції у справі 917/1416/25 щодо наявності достатніх правових підстав для стягнення з відповідача 29000 000,00 грн., а тому не спростовує цих висновків та не свідчить про нерелевантність зазначеної постанови в тій частині, яка містить висновки Великої Палати Верховного Суду щодо правової природи обов'язку постачальника повернути покупцеві суму попередньої оплати як грошового зобов'язання.
Отже, господарський суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що позовна вимога щодо стягнення з відповідача на користь позивача 23 000 000,00 гривень основного боргу у вигляді неповернутої оплати за товар, що була перерахована як попередня оплата за нафтопродукти згідно з договором № 2679/2/2118 поставки нафтопродуктів від 31.08.2016, є обґрунтованою, а тому підлягає задоволенню.
Відповідно до частини другої статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Позивач також заявив до стягнення з відповідача 5 589 000,00 гривень інфляційних втрат та 1 742 958 ,90 гривень- 3 % річних за період 01.01.2023 по 11.07.2025.
У постанові постанови Великої Палати Верховного Суду зроблено висновок про те, що правовідношення, в якому у зв'язку із фактичним закінченням строку поставки у відповідача (постачальника, продавця) виникло зобов'язання повернути позивачу (покупцю) суму попередньої оплати (тобто сплатити грошові кошти) відповідно до частини другої статті 693 ЦК України, є грошовим зобов'язанням, а тому відповідно на нього можуть нараховуватися інфляційні втрати та 3 % річних на підставі частини другої статті 625 цього Кодексу.
Позивач заявив до стягнення з відповідача 5 589 000,00 грн. гривень інфляційних втрат та 1 742 958, 90 гривень- 3 % річних за період 01.01.2023 по 11.07.2025.
Стягнення за інший (з моменту прострочення поставки) період позивач не заявляв, а тому місцевий господарський суд правомірно дослідив правомірність заявлених вимог саме за період з 01.01.2023 по 11.07.2025.
Здійснивши перевірку наданого позивачем розрахунку в частині позовних вимог щодо стягнення з відповідача 5 589 000,00 гривень інфляційних втрат та 1 742 958, 90 грн. - 3 % річних за період 01.01.2023 по 11.07.2025, колегія суддів погоджується із висновком місцевого господарського суду про те, що зазначений розрахунок є арифметично правильним та документально і нормативно обгрунтованим правильним, а тому заявлені вимоги про стягнення вказаних сум є обґрунтованими і підлягають задоволенню в повному обсязі.
Відповідач в апеляційній скарзі вказує, що, враховуючи наявність порушеного провадження у справі про банкрутство щодо ТОВ «ТД КАРПАТИНАФТОТРЕЙД», господарський суд Полтавської області не мав права приймати рішення по суті позову, а повинен був передати матеріали справи №917/1416/25 для подальшого її розгляду в межах справи №904/5289/25 за правилами виключної підсудності та в порядку, встановленому Кодексом України з процедур банкрутства.
Однак колегія суддів не може погодитися із таким твердженням апелянта, зважаючи на таке.
Відповідно до статті 7 Кодексу України з процедур банкрутства спори, стороною в яких є боржник, розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими Господарським процесуальним кодексом України, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею. Господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство (неплатоспроможність), в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник. Матеріали справи, провадження в якій відкрито до або після відкриття провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність), за ініціативою учасника справи або суду невідкладно, але не пізніше п'яти робочих днів, надсилаються до господарського суду, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство (неплатоспроможність), який розглядає спір по суті в межах цієї справи.
Провадження у справі №917/1416/25 було відкрито 21.07.2025 за місцезнаходженням відповідача.
В наступному, 07.10.2025 ухвалою господарського суду Дніпропетровської області було відкрито провадження у справі №904/5289/25 про банкрутство ТОВ «ТД Карпатинафтотрейд».
Ухвалення рішення у даній справі відбулось 29.10.2025. Як зазначили обидві сторони на запитання колегії суддів, вони не інформували суд першої інстанції про порушення справи про банкрутство щодо позивача.
У постанові від 04.11.2024 у справі № 756/3328/20 Верховний Суд у складі Об'єднаної Палати Касаційного цивільного суду зазначено, що юрисдикція спору визначається на час відкриття провадження у справі в суді першої інстанції, тому і застосуванню підлягає процесуальне законодавство, що було чинним саме на час відкриття провадження.
На час відкриття провадження у справі №917/1416/25 справи провадження у справі про банкрутство ТОВ «ТД Карпатинафтотрейд» ще не існувало, отже місцевий господарський суд цілком правомірно вчинив зазначену процесуальну дію. Як зазначено вище, протягом всього періоду розгляду справи №917/1416/25 в суді першої інстанції жодною із сторін не було повідомлено суд про обставину відкриття провадження у справі №904/5289/25 про банкрутство ТОВ «ТД Карпатинафтотрейд» згідно з ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 07.10.2025 у справі №904/5289/25.
В даному аспекті слід зазначити, що частина 1 статті 14 ГПК України передбачає обов'язок господарського суду при здійсненні правосуддя керуватися принципом диспозитивності, суть якого полягає у тому, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Отже, доведення наявності у певного учасника справи певного статусу, який може вплинути на результати розгляду справи, в даному випадку - наявності у позивача статусу боржника у порушеній щодо нього справі про банкрутство, покладено саме на учасників процесу, тоді як жодна норма законодавства не зобов'язує суд здійснювати моніторинг Єдиного реєстру судових рішень щодо кожного учасника справи на предмет перебування його в статусі боржника у справі про банкрутство.
Крім того, завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави (частина перша статті 2 ГПК України).
Частиною другою статті 2 ГПК України визначено, що суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Провадження у справах про банкрутство є однією з форм господарського процесу, тому в його межах повинні виконуватися завдання господарського судочинства та досягатися його мета - ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави (аналогічні висновки викладені в постанові Верховного Суду від 16.06.2022 у справі № 905/813/20).
У Преамбулі Кодексу України з процедур банкрутства зазначено, що цей Кодекс встановлює умови та порядок відновлення платоспроможності боржника - юридичної особи або визнання його банкрутом з метою задоволення вимог кредиторів, а також відновлення платоспроможності фізичної особи.
Отже метою провадження у справі про банкрутство є задоволення вимог кредиторів, а також відновлення платоспроможності фізичної особи.
Водночас, відповідач не навів жодних доводів щодо того, яким чином вирішення справи 917/1416/25 поза межами справи про банкрутство позивача зашкодить меті провадженню справі про банкрутство - задоволенню вимог кредиторів у разі визнання позивача банкрутом, враховуючи той факт, що позовні вимоги у справі 917/1416/25 задоволені в повному обсязі, що свідчить про збільшення майнової сфери позивача, а значить, має позитивний характер для можливого формування ліквідаційної маси у разі визнання позивача банкрутом. Очевидно, що обставина порушення справи про банкрутство позивача жодним чином не порушує прав відвідача у даному спорі.
Крім цього, у постанові Верховного Суду від 23.09.2021 у справі №904/4455/19 зроблений правовий висновок про те, що не можна скасовувати прийняте по суті рішення з мотивів порушення порядку розгляду позовних вимог (в окремому позовному провадженні чи в межах справи про банкрутство), зосередившись лише на аналізі суб'єктного складу учасників у контексті порушення щодо них провадження у справі про банкрутство без урахування предмета заявленого позову, змісту спірних правовідносин та фактичних обставин справи. У такому разі відповідне рішення матиме ознаки видимої легітимності (дотримання ознак "форми") та не забезпечуватиме гарантування передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (Конвенція) права на доступ до суду і захист порушених прав (близький за змістом висновок викладено в постановах Верховного Суду від 19.12.2019 у справі № 926/358/19, від 23.02.2021 у справі № 913/567/19 (913/506/19).
Таким чином, відсутні будь-які підстави скасування вірного і законного рішення суду першої інстанції у зв'язку із обставиною порушення справи про банкрутство позивача після початку слухання даної справи по суті.
Отже, місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку щодо наявності достатніх правових підстав для задоволення позову. Разом з цим, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків місцевого господарського суду і в основному є дублюванням доводів відповідача, якими він обґрунтовував свою правову позицію в суді першої інстанції.
Враховуючи викладене, місцевий господарський суд, ухвалюючи оскаржуване рішення, повністю дослідив обставини, які мають значення для справи, правильно застосував норми матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим підстави для скасування чи зміни вказаного рішення відсутні.
Відповідно до вимог ст. 129 ГПК України судові витрати по розгляду апеляційної скарги відносяться на заявника апеляційної скарги.
Враховуючи викладене, керуючись ст. ст. 129, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Східний апеляційний господарський суд,
Апеляційну скаргу АТ "ТРАНСНАЦІОНАЛЬНА ФІНАНСОВО-ПРОМИСЛОВА НАФТОВА КОМПАНІЯ "УКРТАТНАФТА" (вх. № 2420П/1) на рішення господарського суду Полтавської області від 29.10.2025 у справі № 917/1416/25 залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Полтавської області від 29.10.2025 у справі № 917/1416/25 залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення.
Порядок і строки її оскарження визначені у статтях 286 - 289 Господарського процесуального кодексу України.
Повна постанова складена 19.12.2025.
Головуючий суддя М.М. Слободін
Суддя Н.В. Гребенюк
Суддя І.А. Шутенко