19 грудня 2025 року
м. Київ
справа №640/26517/21
адміністративне провадження № К/990/47078/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Білак М.В.,
суддів: Мацедонської В.Е., Мельник-Томенко Ж.М.,
перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського окружного адміністративного суду від 31 березня 2025 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 02 липня 2025 року у справі №640/26517/21 за позовом ОСОБА_1 до Кабінету Міністрів України, Державної служби геології та надр України, Служби безпеки України та Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України про визнання протиправними та скасування рішень, зобов'язання вчинити певні дії,
У вересні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Кабінету Міністрів України, Державної служби геології та надр України, Служби безпеки України та Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України, у якому просив:
- визнати протиправним та скасувати рішення Служби безпеки України про відмову у наданні позивачу допуску до державної таємниці;
- визнати протиправним та скасувати Наказ;
- визнати протиправним акт фіксації відмови позивача від ознайомлення із листом Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України 25/1-19/16165-21 від 29 липня 2021 року, складеного 06 серпня 2021 року Державної службою геології та надр України;
- визнати протиправним акт фіксації відмови позивача від зайняття запропонованих вакантних посад Державної служби геології та надр України від 06 серпня 2021 року, складений Державною службою геології та надр Україні;
- визнати протиправною бездіяльність Державної служби геології та надр України щодо неповідомлення Кабінет Міністрів України та Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України про повторне подання позивачем документів до Служби безпеки України для оформлення допуску до державної таємниці;
- визнати протиправною бездіяльність Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України щодо не відкликання пропозиції №25/1-19/17124-21 від 11 серпня 2021 року про звільнення позивача з посади заступника Голови Держгеонадр через повторне подання позивачем документів для оформлення допуску до державної таємниці;
- визнати протиправним та скасувати розпорядження Кабінету Міністрів України №939-Р від 18 серпня 2021 року Про звільнення позивача з посади заступника Голови Держгеонадра;
- визнати протиправним наказ Державної служби геології та надр України №116-к від 19 серпня 2021 року №116-к Про оголошення розпорядження Кабінету Міністрів України №939-Р від 18 серпня 2021 року, яким було оголошено розпорядження Кабінету Міністрів України №939-Р від 18 серпня 2021 року про звільнення позивача з посади заступника Голови Держгеонадра у зв'язку з відмовою у наданні допуску до державної таємниці (пункт 2 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України) та звільнено позивача з 20 серпня 2021 року з посади заступника Голови Держгеонадра;
- скасувати запис в трудовий книжці позивача про звільнення з посади заступника Голови Державної служби геології та надр України;
- поновити позивача на посаді заступника Голови Державної служби геології та надр України з дати звільнення, тобто 20 серпня 2021 року;
- зобов'язати Державну службу геології та надр України видати наказ про допуск позивача до виконання посадових обов'язків;
- стягнути з Державної служби геології та надр України на користь позивача суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу;
- допустити негайне виконання рішення в частині поновлення позивача на посаді заступника Голови Державної служби геології та надр України та стягнення середнього заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 02 лютого 2022 року роз'єднано у самостійні провадження позовні вимоги у цій справі.
Позовні вимоги ОСОБА_1 до Служби безпеки України про визнання протиправним та скасування рішення Служби безпеки України про відмову у надання позивачу допуску до державної таємниці було виділено в окреме (самостійне) провадження, справа № 640/5553/22, та рішенням Окружного адміністративного суду від 21 жовтня 2022 року, залишене без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 07 лютого 2023 року, у задоволені цих позовних вимог відмовлено.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 31 березня 2025 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 02 липня 2025 року, у задоволені решти позовних вимог відмовлено.
Справа розглянута судом першої інстанції за правилами загального позовного провадження.
Не погодившись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, позивач звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою.
Ухвалами Верховного Суду від 06 серпня 2025 року та від 23 вересня 2025 року касаційні скарги повернуто особі, яка її подала, на підставі пункту 4 частини п'ятої статті 332 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у зв'язку з незазначенням у касаційній скарзі належних доводів та обґрунтувань щодо підстав оскарження судових рішень.
17 листопада 2025 року Верховним Судом зареєстровано втретє подано касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського окружного адміністративного суду від 31 березня 2025 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 02 липня 2025 року у справі №640/26517/21, яка надійшла через підсистему «Електронний суд». Заявник, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.
Ухвалою Верховного Суду від 08 грудня 2025 року касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського окружного адміністративного суду від 31 березня 2025 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 02 липня 2025 року у справі №640/26517/21 залишено без руху. Надати заявнику касаційної скарги строк у десять днів з дня вручення копії цієї ухвали для усунення недоліків касаційної скарги, а саме для надання до суду клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження із зазначенням поважних і об'єктивних причин його пропуску та надати докази, що їх підтверджують, уточнену касаційну скаргу. Роз'яснено, що в разі невиконання вимог цієї ухвали у встановлений судом строк у відкритті касаційного провадження буде відмовлено.
На виконання вимог ухвали Суду позивачем через підсистему «Електронний суд» надіслано клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження, у якому просить поновити строк на касаційне оскарження рішення Київського окружного адміністративного суду від 31 березня 2025 року та постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 02 липня 2025 року у справі №640/26517/21, прийняти до розгляду уточнену касаційну скаргу. В обґрунтування клопотання про поновлення строку позивач зазначає, що причини пропуску є поважними та об'єктивними, оскільки на момент прийняття оскаржуваних судових рішень (02 липня 2025 року), а також під час складання та реєстрації попередніх ухвал Верховного Суду про повернення касаційних скарг (06 серпня 2025 року та 23 вересня 2025 року), він перебував і продовжує перебувати за межами території України у зв'язку з тимчасовим захистом. Ця обставина об'єктивно ускладнює та уповільнює отримання поштової кореспонденції та судових рішень (навіть якщо вони надсилаються в електронний кабінет, доступ до них та можливість реагувати є обмеженими), а також унеможливлює оперативне оформлення та подання належних процесуальних документів. Також зазначає, що попередні касаційні скарги були повернуті на підставі пункту 4 частини п'ятої статті 332 КАС України через незазначення належних доводів та обґрунтувань. Усвідомлюючи необхідність ретельного та глибокого доопрацювання скарги відповідно до складних вимог статті 328 КАС України (зокрема, з посиланнями на постанови Великої Палати та Касаційного адміністративного суду), знадобився додатковий час. Перебування за кордоном унеможливило швидкий доступ до необхідної юридичної літератури, судової практики та фахових консультацій, а також якісний час для самостійного аналізу та обґрунтування підстав оскарження. Час з моменту отримання останньої ухвали про повернення (приблизно кінець вересня/початок жовтня 2025 року) до подання поточної скарги (16 листопада 2025 року) був використаний мною максимально ефективно для усунення принципових недоліків скарги, на які вказав суд. Зазначає, що вжив усі можливі заходи для реалізації свого права на касаційне оскарження, про що свідчить триразове звернення до Верховного Суду.
До клопотання про поновлення строку позивачем додано копію закордонного паспорту.
Верховний Суд зазначає, що питання поважності причин пропуску процесуального строку оцінюються судом на власний розсуд, в кожному конкретному випадку, з урахуванням обставин справи і належних доказів поважності пропуску процесуального строку на оскарження.
Так, приписами статті 44 КАС України встановлено обов'язок учасників справи добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов'язки, зокрема виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки, а також виконувати інші процесуальні обов'язки, визначені законом або судом (пункти шостий, сьомий частини п'ятої цієї статті).
Наведеною процесуальною нормою чітко окреслено характер процесуальної поведінки, який зобов'язує учасників справи діяти сумлінно, тобто проявляти добросовісне ставлення до наявних у них прав і здійснювати їх реалізацію таким чином, щоб забезпечити неухильне та своєчасне (без суттєвих затримок та зайвих зволікань) виконання своїх обов'язків, встановлених законом або судом, зокрема щодо дотримання строку касаційного оскарження, а також належного оформлення касаційної скарги. Для цього особа, зацікавлена у поданні касаційної скарги, повинна вчиняти усі можливі та залежні від неї дії, використовувати у повному обсязі наявні засоби та можливості, передбачені законодавством.
Учасники справи, мають право оскаржити судові рішення у встановлений Кодексом строк та у передбаченому процесуальним законом порядку. Кодекс адміністративного судочинства України передбачає можливість поновлення пропущеного строку лише у разі його пропуску з поважних причин.
Встановлення процесуальних строків процесуальним законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених Кодексом адміністративного судочинства процесуальних обов'язків.
Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Підстави пропуску строку касаційного оскарження можуть бути визнані поважними, строк поновлено лише у разі, якщо вони пов'язані з непереборними та об'єктивними перешкодами, труднощами, які не залежать від волі особи та унеможливили своєчасне, тобто у встановлений законом процесуальний строк подання касаційної скарги.
Та обставина, що повернення касаційної скарги не позбавляє повторного звернення до суду не означає наявність у особи безумовного права оскаржувати судові рішення у будь-який момент після повернення вперше поданої касаційної скарги без урахування процесуальних строків встановлених для цього, а у Суду - обов'язку поновлювати такий строк, у разі його пропуску, тим більш за відсутності поважних причин.
Суд звертає увагу скаржника, що чинне законодавство України не передбачає зупинення процесуального строку у разі звернення до Верховного Суду з касаційною скаргою та повернення такої касаційної скарги.
Верховний Суд зазначає, що касаційна скарга позивача неодноразово йому поверталася у зв'язку з недотриманням ним вимог статей 328 і 330 КАС України щодо належного викладення підстав касаційної скарги, тобто неналежного оформлення касаційної скарги.
При цьому, приведення касаційної скарги у відповідність з вимогами КАС України в частині належного викладення підстав для касаційного оскарження судових рішень, передбачених частиною четвертою статті 328 КАС України, є процесуальним обов'язком сторони, яка не погоджується з судовими рішеннями, і для його виконання процесуальний закон встановлює достатній строк - тридцять днів з дня складення повного тексту оскаржуваного судового рішення (з дня отримання копії судового рішення).
Верховний Суд повторно зазначає, що повернення касаційної скарги не надає особі права у будь-який необмежений час після сплину строку касаційного оскарження реалізовувати право на оскарження судового рішення повторно.
Також колегія суддів зауважує, що норми КАС України не містять виключень або підстав для звільнення учасників процесу від обов'язку подавати докази до суду та доводити ті обставини, які є підставами для поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження.
Особа, яка заявляє відповідне клопотання, згідно з частиною першою статті 77 КАС України повинна навести доводи та подати докази на підтвердження того, що пропуск такого строку дійсно пов'язаний з об'єктивно непереборними обставинами чи істотними перешкодами.
Також Суд вважає за необхідне зазначити, що Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у своїй практиці неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, не е абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтованою пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 33 рішення ЄСПЛ від 21 грудня 2010 року у справі «Перетяка та Шереметьєв проти України», пункт 53 рішення ЄСПЛ від 08 квітня 2010 року у справі «Меньшакова проти України»)
У рішенні від 18 жовтня 2005 року у справі «МШ «Голуб» проти України» ЄСПЛ зазначив, що право на звернення до суду, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним: воно може бути обмеженим, особливо щодо умов прийнятності скарги, оскільки за своєю природою це право вимагає регулювання з боку держави, яка щодо цього користується певними межами самостійного оцінювання.
Отже, за практикою ЄСПЛ, застосування судами наслідків пропущення строків звернення до суду не є порушенням права на доступ до суду. І навпаки, безпідставне поновлення таких строків свідчить про порушення принципу правової визначеності.
У пункті 46 рішення Європейського суду з прав людини «Устименко проти України» (N°32053/13) зазначено, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, повинно тлумачитися у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін.
Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна із сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обґрунтованого рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення.
Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли він зумовлює особливими і непереборними обставинами. Суд постановив, що якщо звичайний строк оскарження поновлюється зі спливом значного періоду часу, таке рішення може порушити принцип правової визначеності.
Відповідно до правових висновків Європейського Суду з прав людини, право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 33 рішення у справі «Перетяка та Шереметьєв проти України» від 21 грудня 2010 року, заява N°45783/05). Норми, що регулюють строки подачі скарг, безсумнівно, спрямовані на забезпечення належного здійснення правосуддя і юридичної визначеності. Зацікавлені особи мають розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані (пункти 22-23 рішення у справі «Мельник проти України» від 28 березня 2006 року, заява N°23436/03).
Отже, зважаючи на значний пропуск строку на касаційне оскарження, вказані позивачем причини пропуску строку касаційного оскарження не дають підстав для висновку про наявність об'єктивних непереборних обставин, які б перешкоджали своєчасному оскарженню судового рішення у цій справі та які б могли зумовити перегляд остаточного і обов'язкового судового рішення після закінчення строку його касаційного оскарження.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на касаційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку касаційного оскарження, визнані судом неповажними.
З огляду на викладене, наявні підстави для відмови у відкритті касаційного провадження.
На підставі викладеного, керуючись статтею 333 КАС України,
Визнати неповажними, зазначені ОСОБА_1 , підстави для поновлення пропущеного процесуального строку.
Відмовити у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про поновлення строку на касаційне оскарження на рішення Київського окружного адміністративного суду від 31 березня 2025 року та постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 02 липня 2025 року у справі №640/26517/21.
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Київського окружного адміністративного суду від 31 березня 2025 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 02 липня 2025 року у справі №640/26517/21 за позовом ОСОБА_1 до Кабінету Міністрів України, Державної служби геології та надр України, Служби безпеки України та Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України про визнання протиправними та скасування рішень, зобов'язання вчинити певні дії.
Копію цієї ухвали разом із касаційною скаргою та доданими до неї матеріалами направити особі, яка її подала, у спосіб їх надсилання до суду.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Судді М.В. Білак
В.Е. Мацедонська
Ж.М. Мельник-Томенко