19 грудня 2025 року
м. Київ
справа № 320/7835/23
адміністративне провадження № К/990/2142/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Білак М.В.,
суддів: Желєзного І.В., Мацедонської В.Е.,
розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу
за касаційною скаргою Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області
на рішення Київського окружного адміністративного суду від 19 квітня 2024 року (головуючий суддя - Леонтович А.М.)
та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 16 грудня 2024 року (головуючий суддя - Мєзєнцев Є.І., судді: Епель О.В., Файдюк В.В.)
у справі № 320/7835/23
за позовом ОСОБА_1
до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у місті Києві та Київській області
про визнання протиправними дій.
I. РУХ СПРАВИ
1. У березні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вказаним позовом, в якому просив:
- визнати протиправним рішення Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України у місті Києві та Київській області (далі - ЦМУ ДМС України у місті Києві та Київській області) від 05 грудня 2022 року про скасування рішення ГУ ДМС України в місті Києві від 28 липня 2014 року про оформлення набуття громадянства України за територіальним походженням відповідно до частини першої статті 8 Закону України від 18 січня 2001 року № 2235-III «Про громадянство України» (далі - Закон № 2235-III) ОСОБА_2 ;
- скасувати рішення ЦМУ ДМС України у місті Києві та Київській області від 05 грудня 2022 року про скасування рішення ГУДМС України в місті Києві від 28 липня 2014 року про оформлення набуття громадянства України за територіальним походженням відповідно до частини першої статті 8 Закону № 2235-III ОСОБА_2 .
2. Позовні вимоги мотивовано тим, що рішення ЦМУ ДМС України у місті Києві та Київській області від 05 грудня 2022 року про скасування рішення ГУДМС України в місті Києві від 28 липня 2014 року про оформлення набуття громадянства України за територіальним походженням, є незаконним та таким, що порушує права позивача, а відтак підлягає скасуванню.
3. Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 19 квітня 2024 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 16 грудня 2024 року, позовні вимоги задоволено.
Визнано протиправним рішення ЦМУ ДМС України у місті Києві та Київській області від 05 грудня 2022 року про скасування рішення ГУДМС України в місті Києві від 28 липня 2014 року про оформлення набуття громадянства України за територіальним походженням відповідно до частини першої статті 8 Закону № 2235-III ОСОБА_2 .
Скасувати рішення ЦМУ ДМС України у місті Києві та Київській області від 05 грудня 2022 року про скасування рішення ГУДМС України в місті Києві від 28 липня 2014 року про оформлення набуття громадянства України за територіальним походженням відповідно до частини першої статті 8 Закону № 2235-III ОСОБА_2 .
Стягнуто на користь ОСОБА_2 судові витрати у розмірі 2 147,20 грн за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень ЦМУ ДМС України у місті Києві та Київській області.
4. Не погоджуючись із рішенням судів попередніх інстанцій, відповідач звернувся із касаційною скаргою, в якій просив скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове про відмову у задоволенні позовних вимог.
5. Ухвалою Верховного Суду від 05 лютого 2025 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.
II. ОБСТАВИНИ СПРАВИ
6. Рішенням ЦМУ ДМС України у місті Києві та Київській області від 05 грудня 2022 року (далі - спірне рішення) скасовано рішення ГУ ДМС України в місті Києві від 28 липня 2014 року про оформлення набуття громадянства України відповідно до частини першої статті 8 Закону №2235-III ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у зв'язку з тим, що громадянство України було набуто внаслідок подання свідомо неправдивих відомостей, а саме: листом ДПГР ДМС від 30 листопада 2022 року № 6-8873/6-22 до ЦМУ ДМС у місті Києві та Київській області надіслано лист Служби Безпеки України від 29 листопада 2022 року № 5/6/1-3371 з копією вироку Оболонського районного суду міста Києва від 21 лютого 2019 року у справі № 756/9555/18 про визнання ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , винним у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною третьою статті 358, частини четвертої статті 358 Кримінального кодексу України.
7. У листі Служби безпеки України від 29 листопада 2022 року № 5/6/1-3371 ДМС України повідомлено, що в рамках кримінального провадження № 12017100000000828 від 07 серпня 2017 року слідчими СУ ГУНП в місті Києві розслідувалися факти підробки та використання ОСОБА_3 спільно з іншими особами документів для отримання громадянства України.
8. 21 лютого 2019 року Оболонським районним судом міста Києва стосовно ОСОБА_2 винесено обвинувальний вирок, за яким визнано винним у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною третьою статті 358, частини четвертої статті 358 Кримінального кодексу України.
9. Не погоджуючись із спірним рішенням, позивач звернувся до суду.
III. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
10. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку, що рішення ГУДМС України в місті Києві від 28 липня 2014 року про оформлення набуття громадянства України за територіальним походженням відповідно до частини першої статті 8 Закону № 2235-III ОСОБА_2 за своєю правовою природою є актом індивідуальної дії, оскільки є результатом застосування норм права, адресований конкретному суб'єкту, створює права та/чи обов'язки для цього суб'єкту, регулює конкретну життєву ситуацію і його дія закінчується у зв'язку з припиненням конкретних правовідносин, тобто вичерпує свою дію після його виконання, а тому спірне рішення є протиправним.
11. Окрім того, суди вказали, що спірним рішенням позивач притягується повторно до юридичної відповідальності за одне й те саме правопорушення, що є підставою для скасування такого рішення.
V. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ
12. У касаційній скарзі скаржник зазначає про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме статті 61 Конституції України у взаємозв'язку з положеннями пункту 19 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України та статті 8, 21 Закону № 2235-III (у контексті правової природи рішення про оформлення набуття громадянства України за територіальним походженням, як акта індивідуальної дії, можливості та підстав його скасування в силу приписів статті 21 Закону № 2235-III, а також підстав визначення сукупності обставин, що виключають повторне притягнення особи до юридичної відповідальності за одне і те саме порушення в силу статті 61 Основного Закону з урахуванням фактичних обставин цієї справи).
13. Скаржник наголосив, що необхідною та обов'язковою умовою для скасування рішення про оформлення набуття громадянства України, відповідно до статті 21 Закону № 2235-III є встановлення центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері громадянства, факту набуття особою громадянства України шляхом обману, внаслідок подання свідомо неправдивих відомостей або фальшивих документів, приховування будь-якого суттєвого факту, за наявності якого особа не може набути громадянство України. Вказані обставини повинні бути підтверджені відповідними документами, які свідчать, зокрема, про факт подання особою свідомо неправдивих відомостей або фальшивих документів. Крім того, встановленню підлягають також факти, підтверджуючи провину або злочинний намір, подачу завідомо хибних відомостей, обман заявника при отриманні ним паспорта України. При цьому, факт набуття 28 липня 2014 року ОСОБА_3 (після зміни прізвища - ОСОБА_1 ) громадянства України за територіальним походженням, відповідно до частини першої статті 8 Закону № 2235-III, на підставі надання завідомо підроблених документів встановлений вироком суду у справі №756/9555/18 і ці фактичні обставини є доведеними та не потребують доказування.
14. Скаржник звертає увагу, що суди попередніх інстанцій, надаючи оцінку спірним правовідносинам, обмежились лише констатацією факту та підставами прийняття спірного рішення, що є предметом позову у вказаній справі, зазначаючи, що стосовно ОСОБА_2 20 липня 2017 року та 28 липня 2020 року вже приймалось рішення про скасування рішення щодо оформлення набуття ним громадянства та результати вирішення судових справ № 826/13926/18 та № 640/13944/21.
15. Також у касаційній скарзі скаржник посилається на порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, а саме: частин другої, третьої статті 2, частини першої-четвертої статті 242, пунктів, 2, 3 ,6 частини четвертої статті 246 Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки судами не було досліджено та не надано оцінки відзиву з додатками на позовну заяву з долученням доказів у справі в обґрунтування законності прийнятого відповідачем спірного рішення.
16. Скаржник зазначає, що на виконання ухвали Київського окружного адміністративного суду від 28 березня 2023 року про відкриття провадження в адміністративній справі та користуючись своїм процесуальним правом на подання доказів та заперечень, 10 квітня 2024 року засобами поштового зв'язку до суду першої інстанції направив відзив на позовну заяву з додатками та долученням доказів у справі в обґрунтування законності прийнятого ним спірного рішення. Проте, суд першої інстанції вказаним матеріалам не надав правової оцінки, натомість вказав, що «відповідач своїм правом на відзив не скористався та не надав, як суб'єкт владних повноважень, доказів на підтвердження правомірності своїх дій». При цьому, суд апеляційної інстанції, аналізуючи спірні правовідносини на предмет дотримання вимог закону, не проаналізували доводи заперечення відповідача, викладені у відзиві на позовну заяву та апеляційну скаргу.
17. Представник позивача подав відзив на касаційну скаргу, в якому просив оскаржувані судові рішення залишити без змін, а скаргу - без задоволення.
VI. ОЦІНКА ВЕРХОВНОГО СУДУ
18. Верховний Суд, перевіривши і обговоривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), вважає за необхідне зазначити таке.
19. Касаційне провадження відкрито на підставі пунктів 3, 4 частини четвертої статті 328 КАС України.
20. Спірні правовідносини у цій справі виникли у зв'язку з прийняттям Центральним міжрегіональним управлінням Державної міграційної служби України у місті Києві та Київській області рішення про скасування рішення ГУ ДМС України в місті Києві від 28 липня 2014 року про оформлення набуття громадянства України громадянину Російської Федерації за територіальним походженням відповідно до частини першої статті 8 Закону № 2235-III.
21. Суди попередніх інстанцій, приймаючи оскаржувані рішення, дійшли висновку щодо протиправності спірного рішення.
22. Верховний Суд вважає такий висновок передчасним.
23. Відповідно до статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
24. Колегія суддів Верховного Суду вважає, що оскаржувані рішення судів попередніх інстанцій не відповідають вимогам статті 242 КАС України з огляду на таке.
25. Правовий зміст громадянства України, підстави і порядок його набуття та припинення, повноваження органів державної влади, що беруть участь у вирішенні питань громадянства України, порядок оскарження рішень з питань громадянства, дій чи бездіяльності органів державної влади, їх посадових і службових осіб визначає Закон № 2235-III.
26. Статтею 6 Закону № 2235-III визначено підстави набуття громадянства України, одною із яких є територіальне походження.
27. Відповідно до частини першої статті 8 Закону № 2235-III особа (іноземець або особа без громадянства), яка сама чи хоча б один із її батьків або її дід чи баба, прадід чи прабаба, або її рідні (повнорідні та неповнорідні) брат чи сестра, син чи дочка, онук чи онука народилися або постійно проживали до 24 серпня 1991 року на території, яка стала територією України відповідно до Закону України «Про правонаступництво України», або яка сама чи хоча б один із її батьків або її дід чи баба, прадід чи прабаба, або її рідні (повнорідні та неповнорідні) брат чи сестра народилися або постійно проживали на інших територіях, що входили на момент їх народження або під час їх постійного проживання до складу Української Народної Республіки, Західноукраїнської Народної Республіки, Української Держави, Української Соціалістичної Радянської Республіки, Закарпатської України, Української Радянської Соціалістичної Республіки (УРСР), а також її неповнолітні діти мають право на набуття громадянства України за територіальним походженням.
28. Згідно з пунктом 19 частини першої статті 4 КАС України індивідуальний акт - акт (рішення) суб'єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.
29. Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_2 , відповідно до рішення ГУ ДМС України в місті Києві від 28 липня 2014 року набув громадянство України відповідно до частини першої статті 8 Закону № 2235-III.
30. Статтею 21 Закону № 2235-III передбачено, що рішення про оформлення набуття громадянства України скасовується, якщо особа набула громадянство України відповідно до статей 7, 8, 10-13, 15 цього Закону внаслідок подання неправдивих відомостей або фальшивих документів, приховування особою будь-якого суттєвого факту, за наявності якого особа не може набути громадянство України, у тому числі невиконання зобов'язання, взятого особою у зобов'язанні припинити іноземне громадянство (підданство), в декларації про відмову від іноземного громадянства або в декларації про відсутність іноземного громадянства.
Не може бути скасовано рішення про оформлення набуття громадянства України стосовно особи, яка на момент прийняття такого рішення була неповнолітньою, недієздатною, крім випадків подання неправдивих відомостей або фальшивих документів, приховування особою будь-якого суттєвого факту, за наявності якого особа не може набути громадянство України.
31. Аналіз викладених норм законодавства дозволяє дійти висновку, що скасування рішення про оформлення набуття громадянства відбувається на підставі документів, які підтверджують, що особа набула громадянство України за територіальним походженням внаслідок подання неправдивих відомостей або фальшивих документів, приховування особою будь-якого суттєвого факту, за наявності якого особа не може набути громадянства України, у тому числі невиконання зобов'язання, взятого особою у зобов'язанні припинити іноземне громадянство (підданство), в декларації про відмову від іноземного громадянства або в декларації про відсутність іноземного громадянства.
32. Скасування рішення про оформлення набуття громадянства потребує наявності достатніх і належних доказів щодо встановлення факту подання особою свідомо неправдивих відомостей або фальшивих документів, приховування особою будь-якого суттєвого факту, за наявності якого особа не може набути громадянство України, чи невиконання узятого зобов'язання.
33. Аналогічний правовий висновок викладено Верховним Судом, зокрема у постановах від 14 листопада 2018 року у справі № 820/1293/16, від 24 квітня 2019 року у справі № 2040/5642/18, від 19 грудня 2019 року у справі № 815/3575/15, від 28 лютого 2020 року у справі № 520/4398/19, від 21 серпня 2020 року у справі № 520/2915/19, від 15 грудня 2020 року у справі № 640/3004/19, від 27 січня 2021 року у справі № 826/15657/16, від 19 серпня 2025 року у справі № 400/8794/23.
34. Верховний Суд наголошує, що одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов'язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відступ від цього принципу можливий лише коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами (п.46 рішення у справі «Устименко проти України», п.п.51,52 рішення у справі «Рябих проти Росії», п.31 рішення у справі «Марушин проти Росії», п.61 рішення у справі «Брумареску проти Румунії»).
35. У справах щодо України Європейський Суд неодноразово відзначав, що відступи від принципу правової визначеності виправдані лише у випадках необхідності при обставинах істотного і непереборного характеру (справи: "Салов проти України", п.93, "Проценко проти України", п.26, "Кравченко проти Росії", п.45). Зокрема, відступ від принципу правової визначеності допустимий не в інтересах правового пуризму, а з метою виправлення "помилки, що має фундаментальне значення для судової системи" (рішення у справі "Сутяжник" проти Росії", п.38).
36. Отже, аналізуючи приписи пункту 19 частини першої статті 4 КАС України та статті 21 Закону № 2235-III рішення про набуття особою громадянства України є актом індивідуальної дії, однак може бути скасовано у визначених законодавцем випадках з метою виправлення помилки органу, яка допущена через завідомо неправомірні дії самої особи.
37. Колегія суддів Верховного Суду наголошує, що питання громадянства безпосередньо пов'язані із забезпеченням національної безпеки та запобіганням вчиненню правопорушень на майбутнє, особливо під час дії воєнного стану. Відсутність у міграційного органу можливості скасування акту про надання громадянства особам, які надали неправдиві відомості за для отримання відповідного статусу, ставить під загрозу, перш за все, національну безпеку України. А тому є необґрунтованим висновок суду апеляційної інстанції про те, що спірне рішення є актом разового застосування та не може бути скасоване після його виконання, оскільки такий висновок суперечить вимогам статті 21 Закону № 2235-III.
38. Судами встановлено, що підставою прийняття спірного рішення став лист Департаменту з питань громадянства, паспортизації та реєстрації Державної міграційної служби України від 30 листопада 2022 року, яким надіслано лист Служби безпеки України № 5/6/1-3371 від 29 листопада 2022 року, в додатку до якого надано вирок Оболонського районного суду міста Києва від 21 лютого 2019 року у кримінальному провадженні № 12017100000000828, яким ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнано винним у вчиненні кримінальних правопорушень та засуджено за частинами третьою, четвертою статті 358 Кримінального кодексу України (підроблення документів, печаток, штампів та бланків, а також їх збуту чи використання).
39. Однак, судами першої та апеляційної інстанцій не надано належної правової оцінки підставам та обставинам, що слугували для прийняття спірного рішення, не здійснено належної оцінки фактам і обставинам, викладеним у вказаному вироку суду, які, відповідно до вимог частини шостої статті 78 КАС України, не потребують доказування.
40. Також колегія суддів Верховного Суду наголошує, що вирок Оболонського районного суду міста Києва від 21 лютого 2019 року у справі № 756/9555/18 набрав законної сили 25 березня 2019 року. Судами попередніх інстанцій не враховано, що вказаним вироком встановлено, що ОСОБА_1 вчинив умисні дії, що виразились у поданні до Шевченківського територіального відділу Головного управління Державної міграційної служби України в місті Києві заяви про прийняття до громадянства України із завідомо неправдивими даними щодо народження його діда на території України, що стало підставою для прийняття його до громадянства України.
41. Окрім того, приймаючи оскаржувані рішення, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку, що спірним рішенням позивач притягується повторно до юридичної відповідальності за одне й те саме правопорушення, що є підставою для скасування такого рішення.
42. Проте, колегія суддів Верховного Суду вважає такий висновок передчасним.
43. Статтею 61 Конституції регламентовано, що ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення. Юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.
44. Стаття 4 Протоколу № 7 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод закріплює принцип "non bis in idem" - право не бути двічі притягнутим до кримінальної відповідальності або покараним за одне і те саме правопорушення в межах однієї держави. Положення цієї статті забороняють повторний судовий розгляд, якщо справа була остаточно вирішена (виправданням або засудженням), але роблять винятки у разі виявлення нових фактів чи істотних процесуальних недоліків, що могли вплинути на результат справи.
45. Верховний Суд наголошує, що притягнення до юридичної відповідальності є повторним лише у разі дублювання підстав та обставин такого притягнення.
46. Судами попередніх інстанцій встановлено, що раніше щодо ОСОБА_1 вже приймались рішення про скасування рішення про оформлення набуття громадянства України.
47. Вперше таке рішення прийнято 20 липня 2017 року ГУДМС України в місті Києві. Проте, постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 27 травня 2020 року (справа № 826/13926/18) визнано протиправним та скасовано рішення ГУДМС України в місті Києві від 20 липня 2017 року про скасування рішення ГУДМС України в місті Києві від 28 липня 2014 року про оформлення набуття громадянства України за територіальним походженням відповідно до частини першої статті 8 Закону № 2235-III ОСОБА_1 . Ухвалою Верховного Суд від 17 грудня 2020 року закрито касаційне провадження за касаційною скаргою Прокуратури міста Києва на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 27 травня 2020 року.
48. У подальшому, рішенням Центрального міжрегіонального управління ДМС у місті Києві та Київській області від 28 липня 2020 року вдруге скасовано рішення ГУ ДМС України в місті Києві від 28 липня 2014 року про оформлення набуття громадянства України за територіальним походженням відповідно до частини першої статті 8 Закону № 2235-III ОСОБА_1 . Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 листопада 2021 року (справа № 640/13944/21), яке набрало законної сили, визнано протиправним та скасовано рішення Центрального міжрегіонального управління ДМС у місті Києві та Київській області від 28 липня 2020 року про скасування рішення ГУ ДМС України в місті Києві від 28 липня 2014 року про оформлення набуття громадянства України за територіальним походженням відповідно до частини першої статті 8 Закону № 2235-III ОСОБА_1 .
49. Констатуючи вказані факти, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що підстави для скасування рішення про оформлення набуття громадянства ОСОБА_1 у спірному рішенні зазначені аналогічні, як і в попередніх рішеннях органів ДМС від 20 липня 2017 року та від 28 липня 2020 року про скасування рішення про оформлення набуття громадянства ОСОБА_1 .
50. При цьому, суди застосували до спірних правовідносин положення статті 61 Конституції України, якою передбачено, що ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.
51. Однак, такий висновок є передчасним, оскільки станом на 20 липня 2017 року ще не було ухвалено вироку Оболонського районного суду міста Києва від 21 лютого 2019 року у справі № 756/9555/18, що став однією з підстав для прийняття спірного рішення.
52. Таким чином, суди попередніх інстанцій застосували до спірних правовідносин положення статті 61 Конституції України, за відсутності висновку щодо необхідності такого застосування, передумовою якого є визначення обставин, за яких особа вважається притягнутою до відповідальності вперше та відповідно надання належної правової оцінки усім подальшим рішенням про притягнення особи юридичної відповідальності.
53. Водночас, суди попередніх інстанцій вказаних обставин не встановили та належної правової оцінки усім рішенням ДМС, якими скасовувались рішення про надання громадянства позивачу, що стали підставою для висновків судів попередніх інстанцій про подвійне притягнення до юридичної відповідальності, не надали. Правовий аналіз щодо підстав прийняття таких рішень міграційною службою залишився поза увагою судів попередніх інстанцій, тому висновок судів про повторне притягнення позивача до юридичної відповідальності в контексті статті 61 Конституції України, є передчасним.
54. У касаційній скарзі відповідач вказує на порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права: частин другої, третьої статті 2, частини першої-четвертої статті 242, пунктів, 2, 3 ,6 частини четвертої статті 246 КАС України, оскільки судами не було досліджено та не надано оцінки відзиву на позовну заяву та додаткам до нього на підтвердження законності прийнятого відповідачем спірного рішення.
55. Однак, Верховний Суд зазначає, що за результатами касаційного перегляду матеріалів цієї справи вказані доводи касаційної скарги не підтвердилися, оскільки відзив на позовну заяву та додатки до нього в матеріалах справи були відсутні, про що правильно зазначено у рішенні суду першої інстанції. Зокрема вказано, що «відповідач своїм правом на відзив не скористався та не надав, як суб'єкт владних повноважень, доказів на підтвердження правомірності своїх дій». Водночас суд апеляційної інстанції, аналізуючи спірні правовідносини на предмет дотримання вимог закону, не надавав цьому оцінку, оскільки апеляційна скарга таких доводів не містила, як і самого відзиву.
56. У постанові від 16 березня 2023 року у справі № 600/747/22-а Верховний Суд наголошував, що обов'язок суду встановити дійсні обставини справи під час розгляду адміністративного позову безвідносно до позиції сторін випливає з офіційного з'ясування всіх обставин справи як принципу адміністративного судочинства, закріпленого статтею 2 та частиною четвертою статті 9 КАС України, відповідно до змісту якого суд уживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.
57. Виходячи зі змісту принципу офіційного з'ясування всіх обставин у справі в адміністративному судочинстві, саме на суд покладається обов'язок визначити характер спірних правовідносин і зміст правової вимоги, матеріальний закон, який їх регулює, а також факти, що підлягають встановленню і лежать в основі позовних вимог та заперечень; з'ясувати, які є докази на підтвердження зазначених фактів, і вжити заходів для виявлення та витребування доказів.
58. Оскільки суди попередніх інстанцій не вжили усіх визначених законом заходів та не встановили фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, Верховний Суд уважає їх висновки передчасними.
59. За правилами частини другої статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 328 цього Кодексу.
60. Справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції (частина четверта статті 353 КАС України).
61. Таким чином, з огляду на положення частини другої статті 353 КАС України, касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а оскаржувані судові рішення - скасуванню із направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
62. Під час нового розгляду суду першої інстанції необхідно взяти до уваги викладене в мотивувальній частині цієї постанови, установити з урахуванням принципу офіційного з'ясування всі обставини, які мають значення для правильного вирішення спору; надати оцінку обставинам та аргументам сторін і, у залежності від установленого, правильно застосувати до спірних правовідносин норми матеріального права і постановити рішення відповідно до вимог статті 242 КАС України.
63. З огляду на результат розгляду касаційної скарги судові витрати не розподіляються.
Керуючись статтями 341, 345, 353, 359 КАС України,
Касаційну скаргу Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у місті Києві та Київській області задовольнити частково.
Рішення Київського окружного адміністративного суду від 19 квітня 2024 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 16 грудня 2024 року скасувати, а справу № 320/7835/23 направити на новий розгляд до Київського окружного адміністративного суду.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
...........................
...........................
...........................
М.В. Білак
І.В. Желєзний
В.Е. Мацедонська,
Судді Верховного Суду