18 грудня 2025 року
м. Київ
справа № 120/6603/24
адміністративне провадження № К/990/29498/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючої судді Блажівської Н.Є.,
суддів: Білоуса О.В., Желтобрюх І.Л.,
за участі
секретаря судового засідання: Пугач Д.
представника Позивача: Коновалової А.П.,
представників відповідача: Лозінської І.А.,
розглянувши у судовому засіданні в режимі відеоконференції касаційну скаргу Головного управління ДПС у Вінницькій області
на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 17 лютого 2025 року (суддя Воробйова І.А.)
та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 11 червня 2025 року (судді Мацький Є.М., Залімський І. Г., Сушко О.О.)
у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ДЖУЛИНСЬКИЙ ЕЛЕВАТОР»
до Головного управління ДПС у Вінницькій області
про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення,
1. ІСТОРІЯ СПРАВИ
1.1. Короткий зміст позовних вимог
Товариство з обмеженою відповідальністю «Джулинський Елеватор» (далі також - Позивач, ТОВ «ДЕ») звернулося до суду з позовом до Головного управління ДПС у Вінницькій області (далі також - Відповідач, ГУДПС) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 31 січня 2024 року № 0023012300 (далі також - ППР).
Обґрунтовуючи позовні вимоги, зазначало, що AGROPROSPERIS 2 LIMITED (далі також - A2L) є резидентом Республіки Кіпр та бенефіціарним (фактичним) власником доходу, що підтверджується відповідними документами. За таких обставин застосування пільгової ставки оподаткування у розмірі 2 % є правомірним, а висновки контролюючого органу про транзитний характер коштів - необґрунтованими.
1.2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
Вінницький окружний адміністративний суд рішенням від 17 лютого 2025 року позов задовольнив у повному обсязі, визнав протиправним та скасував оскаржуване податкове повідомлення-рішення, виходячи з того, що визначальною умовою для застосування пільгової ставки оподаткування є наявність у нерезидента статусу бенефіціарного (фактичного) власника доходу, а компанія A2L мала всі ознаки такого статусу, зокрема:
- не мала договірних чи юридичних зобов'язань щодо подальшого перерахування отриманих процентів третім особам, що підтверджується листами компетентного органу Республіки Кіпр;
- здійснювала самостійну господарську діяльність у сфері інвестування, що підтверджується її установчими документами та управлінською і фінансовою звітністю;
- відсутність штатного персоналу обумовлена застосуванням поширених моделей аутсорсингу та аутстафінгу і сама по собі не свідчить про фіктивність діяльності;
- фінансова звітність спростовує доводи контролюючого органу про відсутність активів, оскільки отримані процентні доходи використовувалися для надання нових позик та здійснення інвестицій.
Суд першої інстанції також відхилив доводи контролюючого органу щодо «транзитного» характеру коштів, оскільки операції з отримання процентного доходу та подальшого викупу привілейованих акцій не мали дзеркального характеру: відповідні суми не співпадали, а між такими операціями існував суттєвий часовий розрив.
За результатами оцінки доказів у їх сукупності суд дійшов висновку, що висновки податкового органу ґрунтуються на припущеннях та інформації з відкритих джерел, а не на належних і допустимих доказах.
Колегія суддів апеляційної інстанції повністю погодилася з установленими судом першої інстанції фактичними обставинами справи та його правовими висновками. Повторно проаналізувавши доводи сторін, апеляційний суд підтвердив, що при визначенні статусу бенефіціарного (фактичного) власника доходу підлягає застосуванню підхід «превалювання суті над формою».
Суд апеляційної інстанції встановив, що компанія A2L самостійно несла підприємницькі ризики, мала право вільно розпоряджатися отриманим доходом та не діяла як агент, номінальний утримувач чи посередник, у зв'язку з чим обґрунтовано визнавалася бенефіціарним власником процентного доходу.
Крім того, апеляційний суд констатував, що контролюючий орган не надав жодних належних і допустимих доказів, які б спростовували висновки суду першої інстанції, а наведені у апеляційній скарзі доводи є тотожними аргументам, що вже були предметом дослідження та отримали належну правову оцінку.
2. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
14 листопада 2011 року Позивач уклав кредитний договір № 80 з компанією «ЕЙТІЕС АГРІБІЗНЕС ІНВЕСТМЕНТС ЛІМІТЕД» на суму 7 000 000 доларів США зі ставкою 11 % річних з метою поповнення обігових коштів. Позивач входить до транснаціональної інвестиційної групи NCH.
У 2016 році в межах групи компаній NCH було здійснено реструктуризацію внутрішньогрупового фінансування. Зокрема, 1 грудня 2016 року між компаніями «ЕЙТІЕС АГРІБІЗНЕС ІНВЕСТМЕНТС ЛІМІТЕД», «Амаріста Лімітед» та новоствореною компанією A2L було укладено договір про реструктуризацію, за результатами якого кредитний портфель, у тому числі заборгованість Позивача, було передано компанії AGROPROSPERIS 2 LIMITED як внесок до її статутного капіталу.
16 грудня 2016 року Додатковою угодою № 5 до кредитного договору первісного кредитора було замінено на нового - A2L, зареєстровану в Республіці Кіпр. Надалі, 10 серпня 2017 року, Додатковою угодою № 6 суму кредиту було збільшено до 12 000 000 доларів США.
Протягом 2017- 2018 років Позивач сплачував проценти на користь A2L та застосовував зменшену ставку податку у розмірі 2 %, передбачену Конвенцією між Урядом України та Урядом Республіки Кіпр про уникнення подвійного оподаткування.
За результатами проведеної позапланової перевірки Відповідачем складено акт від 1 січня 2023 року № 1/02-32-23-00-09/36833831, в якому зроблено висновок про порушення Позивачем вимог пунктів 103.2, 103.3 статті 103, підпункту 141.4.2 пункту 141.4 статті 141 Податкового кодексу України (далі також - ПК України), що, на думку контролюючого органу, призвело до заниження податку з доходів нерезидента за період з 1 січня 2017 року по 31 грудня 2018 року на загальну суму 11 465 235 грн.
В акті перевірки зазначено, що Позивач не мав правових підстав для застосування зниженої ставки податку у розмірі 2 %, оскільки компанія A2L, за твердженням Відповідача, не є бенефіціарним (фактичним) отримувачем процентного доходу, а виступає проміжною ланкою (агентом), через яку здійснюється транзит грошових коштів безпосередньо або через акціонера HAUGENS ENTERPRISES LIMITED на користь компанії NCH New Europe Property Fund LP (Кайманові Острови).
На підставі зазначеного акта Відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 31 січня 2024 року № 0023012300, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток іноземних юридичних осіб на 14 331 544 грн, у тому числі 11 465 235 грн основного податкового зобов'язання та 2 866 309 грн штрафних санкцій.
3. ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
3.1. Доводи Відповідача (особи, яка подала касаційну скаргу)
Відповідач не погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій і як підстави касаційного оскарження визначає пункти 1 та 4 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі також - КАС України), а саме: застосування пунктів 103.2, 103.3 статті 103, підпункту 141.4.2 пункту 141.4 статті 141 Податкового кодексу України без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 17 квітня 2025 року у справі № 160/18691/23, від 18 березня 2025 року у справі № 500/1744/24, від 2 квітня 2024 року у справі № 826/6241/17, від 5 грудня 2023 року у справі № 804/3765/16, від 22 квітня 2021 року у справі № 640/8578/19, від 27 липня 2020 року у справі № 826/5911/18.
Скаржник стверджує, що під час розгляду справи суди попередніх інстанцій застосували формальний підхід до з'ясування фактичних обставин справи, не навели належних та обґрунтованих мотивів для спростування встановлених в акті перевірки обставин і, на його думку, беззаперечно не підтвердили, що нерезидент - компанія A2L - є бенефіціарним (фактичним) власником доходу у розумінні пунктів 103.2, 103.3 статті 103 ПК України за кредитним договором, укладеним із Позивачем.
Відповідач також зазначає, що судами не було належним чином перевірено економічну сутність спірних операцій, доцільність укладення договору з нерезидентом, функції, які виконує отримувач процентного доходу, наявність у нього реального комерційного інтересу у відповідних правовідносинах, можливість самостійного визначення подальшої економічної долі отриманого доходу, а також обставини пов'язаності нерезидента договірними або юридичними зобов'язаннями щодо перерахування такого доходу іншим особам.
На переконання Відповідача, для правильного вирішення цього спору необхідним є комплексне дослідження доказів, оскільки для цілей податкового обліку при звільненні або зменшенні оподаткування доходів із джерелом їх походження з України визначальне значення мають економічні наслідки, створені відповідними господарськими операціями, а не лише формальні особливості їх документального оформлення. У зв'язку з цим при визначенні бенефіціарного (фактичного) власника доходу, на думку скаржника, має застосовуватися підхід превалювання суті над формою з метою з'ясування реального змісту відповідних правовідносин.
Покликаючись на відповідні висновки Верховного Суду, Відповідач доводить, що у справі, в якій подано касаційну скаргу:
- розмір сплаченого податку (tax expense) з прибутку до оподаткування (profit before tax) на 99 % складається зі сплаченого податку на доходи нерезидентів на території України, і лише 0,14 % - зі сплаченого корпоративного податку на території Республіки Кіпр протягом 2017-2018 років. Тобто майже вся сума отриманих дивідендів була перерахована компанією на користь власних акціонерів, а рух доходу з джерелом походження з України мав транзитний характер - кошти перераховувалися між компаніями у короткий строк;
- уся сума отриманих компанією A2L (Кіпр) процентів від Позивача перераховувалася на користь її акціонера - компанії AMARISTA LIMITED (Кіпр), яка, своєю чергою, перераховувала такі кошти як повернення авансів своєму акціонеру - компанії NCH AGRIBUSINESS PARTNERS LP (Кайманові Острови). При цьому єдиним джерелом доходу компанії є проценти за позиками, наданими українським підприємствам;
- компанія A2L зареєстрована на Кіпрі 27 жовтня 2016 року за адресою: Arch. Makariou III Aven. 2- 4, Capital Center, 9th floor, 1065 Nicosia, Cyprus; за цією ж адресою зареєстровані й інші компанії групи NCH;
- основним видом діяльності компанії A2L є утримання інвестицій та фінансування;
- бенефіціарними власниками компанії є George Rohr (громадянство США) та Moris Tabacinic (громадянство Австрії), які також є керівниками компанії NCH Capital Inc., заснованої ними у 1993 році та такої, що стала одним із найбільших західних фінансових інвесторів; штаб-квартира NCH розташована у Нью-Йорку, а ще десять офісів - у країнах Східної Європи та Південної Америки;
- компанія A2L є дочірньою компанією одного з фондів, заснованих NCH Capital Inc.; згідно з даними реєстратора компаній, у період з 1 січня 2017 року по 31 грудня 2019 року акціонером компанії A2L з часткою володіння 100 % та контролюючою особою була AMARISTA LIMITED (Кіпр);
- кінцевою контролюючою особою є NCH Agribusiness Partners LP (Кайманові Острови);
- персонал компанії надавався на підставі договорів про надання послуг або аутсорсингу між ATS Agribusiness Investments Limited та A2L;
- директори A2L отримують винагороду на ринкових умовах від іншої пов'язаної компанії на Кіпрі; така винагорода також розподіляється між кіпрськими компаніями групи NCH;
- A.T.S. Services Limited (Кіпр) є юридичним секретарем компанії; оплата послуг секретаря не включалася до витрат компанії, а рахунки за надані послуги виставлялися нью-йоркському офісу;
- за даними компанії, до обов'язків її директорів належить нагляд за фінансовими операціями, тоді як послуги глобального контролю надаються нью-йоркським офісом; директори компанії уповноважені здійснювати операції за рахунками з контролем з боку нью-йоркського офісу; директори A2L Angela Avgousti та Andreas Santis одночасно виконують функції директорів в інших кіпрських компаніях групи;
- за даними офіційного сайту NCH Capital Inc. (https://nchcapital.com), Andreas Santis є керуючим директором у NCH Capital Inc. та відповідає за управління сектором нерухомості NCH у відповідному регіоні;
- за даними офіційного сайту реєстратора компаній Республіки Кіпр (https://efiling.drcor.mcit.gov.cy), директори A2L (Andreas Santis, Angela Avgousti) виконують функції директорів у низці компаній групи AGROPROSPERIS, зокрема: ATS Agribusiness Investments Limited, Amarista Limited, Allis Enterprises Ltd, Agroprosperis 3 Ltd, Agroprosperis Trading 2 Ltd, Agro Holdings (Ukraine) Limited, Agro Development (Ukraine) Limited, Agro Investments (Ukraine) Limited та інших.
Усе описане вище, на думку Відповідача, свідчить, що:
- адреса реєстрації компанії A2L збігається з адресою інших компаній групи;
- формальне управління (рішення щодо викупу привілейованих акцій хоча й приймалось членами ради директорів в ролі директорів компанії A2L , але фактично такі рішення погіршували майновий стан компанії A2L на користь компанії AMARISTA LIMITED, директорами якої є ті самі особи);
- реєстрація компанії A2L була здійснена за 1 місяць і кілька днів до дати укладення договору про реструктуризацію від 01 грудня 2016 року. Власне, саме існування цієї компанії має сенс виключно в контексті цього договору про реструктуризацію від 01 грудня 2016 року. Відтак, виплата процентів Позивачем на користь компанії A2L та викуп компанією привілейованих акцій у свого акціонера AMARISTA LIMITED не просто мають мінімальний часовий інтервал між датами їх виникнення, але вони виникли в силу однієї й тієї самої причини - договору про реструктуризацію від 1 грудня 2016 року;
- відсутність інших доходів, окрім процентів від українських підприємств, відсутність власних коштів, активів, ризиків;
- відсутність працівників, крім директорату компанії;
- відсутність приміщень, що належать компанії або орендованих приміщень, крім зареєстрованого офісу;
- основним видом діяльності компанії є утримання інвестицій та фінансування;
- діяльність не має характеристик окремої частини бізнесу (бізнес-мети), а операції, що свідчать про господарську діяльність, відсутні;
- операційні витрати, які свідчили б про господарську діяльність, відсутні;
- наявність лише адміністративних витрат, що обумовлені вимогами країни, де компанія зареєстрована;
- відсутність оподаткування корпоративним податком на території Кіпру.
Як наполягає Відповідач, суди, вирішуючи справу на користь Позивача, врахували надані ним докази, зокрема свідоцтва бенефіціарного власника процентного доходу за 2017- 2018 роки, видані компанією A2L, а також одноголосні письмові рішення Ради директорів компанії A2L за 2017- 2018 роки.
Водночас, на переконання Відповідача, зазначені докази не мали братися судами до уваги як належні та достовірні докази на підтвердження обставин щодо статусу бенефіціарного власника доходу, з огляду на те, що вони видані компанією A2L щодо самої себе, а також з урахуванням того, що як компанія A2L, так і Позивач мають спільних кінцевих бенефіціарних власників - ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , і перебувають під спільним контролем компанії NCH.
На думку Відповідача, наведені докази не відповідають критерію «поза розумним сумнівом», могли бути створені з метою формування хибного уявлення про обставини справи, що мають значення, зокрема в частині підтвердження статусу бенефіціарного власника доходу нерезидента.
При цьому Відповідач зазначає, що чинним законодавством не передбачено окремого документа, який би підтверджував бенефіціарний статус отримувача доходу, зокрема свідоцтва бенефіціарного власника процентного доходу, а такий статус має встановлюватися на підставі сукупності документів та обставин.
Крім того, як зазначає Відповідач, суди врахували додаткові угоди № 5 від 16 грудня 2016 року та № 6 від 10 серпня 2017 року до кредитного договору № 80 від 14 листопада 2011 року як докази того, що компанія A2L є бенефіціарним власником доходу у вигляді процентів. Водночас, на переконання Відповідача, суди не зважили на те, що такі угоди відображають лише наміри сторін, мають декларативний характер і самі по собі не можуть підтверджувати статус бенефіціарного власника доходу.
Отже, за твердженням Відповідача, обставини справи щодо наявності у компанії A2L статусу бенефіціарного власника доходу були встановлені судами на підставі неналежних та недостовірних доказів.
Водночас, як зазначається у касаційній скарзі, суди проігнорували докази, надані Відповідачем. Зокрема, судам не надано жодної оцінки відповідям компетентного іноземного органу - Міністерства фінансів Республіки Кіпр - щодо компанії A2L та пов'язаних із нею осіб (AMARISTA LIMITED, ATS AGRIBUSINESS INVESTMENTS LIMITED, ALLIS ENTERPRISES LIMITED), а саме листам від 18 січня 2021 року № 3.10.43.2/AV.216 P.822, від 22 лютого 2021 року № 3.10.43.2/AV.225 P.848, від 18 червня 2018 року № TD 3.10.43.2/AV.150 P.634, від 11 травня 2023 року № 3.10.43.2/AV.268 P.972, а також фінансовій звітності зазначених компаній, що є невід'ємною частиною відповідних листів-відповідей.
З огляду на викладене, у касаційній скарзі представник Відповідача просить скасувати рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 17 лютого 2025 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 11 червня 2025 року і ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог ТОВ «ДЖУЛИНСЬКИЙ ЕЛЕВАТОР».
3.2. Позиція Позивача (наведена у додаткових поясненнях)
На думку Позивача, підстави для задоволення касаційної скарги Відповідача відсутні, оскільки:
1. правовідносини у справах, на які посилається Відповідач у касаційній скарзі, не є подібними до правовідносин, що розглядаються у цій справі;
2. доводи касаційної скарги фактично зводяться до переоцінки доказів та повторного встановлення фактичних обставин справи, що не належить до повноважень суду касаційної інстанції відповідно до статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України;
3. оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій є законними, обґрунтованими та такими, що відповідають усталеній судовій практиці Верховного Суду, зокрема викладеній у постановах у справах № 120/14477/24, № 120/10439/24, № 560/8133/24.
Як наполягає представник Позивача, укладення у 2016 році договору про реструктуризацію саме по собі не свідчить про відсутність у компанії A2L статусу бенефіціарного (фактичного) власника процентного доходу, отриманого у 2017- 2018 роках, з огляду на таке:
1. договір було укладено з метою внутрішньогрупової передачі функції фінансування, що підтверджується листом компетентного органу Республіки Кіпр від 11 травня 2023 року щодо компанії «Амаріста Лімітед»;
2. кредитний портфель, до складу якого входив і кредит, наданий Позивачу, було передано до акціонерного капіталу A2L та обліковувалося як актив цієї компанії у 2017- 2018 роках, що виключає виникнення боргових зобов'язань між зазначеними компаніями;
3. матеріали справи не містять жодного доказу того, що A2L діяла як агент чи посередник або мала зобов'язання щодо викупу акцій компанії «Амаріста Лімітед» у спірний період;
4. статус компанії «ЕЙТІЕС АГРІБІЗНЕС ІНВЕСТМЕНТС ЛІМІТЕД» як бенефіціарного власника процентних доходів за 2014- 2016 роки підтверджено постановою Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 14 серпня 2018 року у справі № 817/1045/17 за аналогічних правовідносин.
Крім того, на думку представника Позивача, твердження Відповідача про подальше перерахування компанією A2L процентного доходу на користь «Амаріста Лімітед» або компанії NAP (Кайманові Острови) є безпідставними, оскільки:
1. A2L є самостійною юридичною особою, незалежною від інших компаній групи NCH;
2. у неї були відсутні договірні або законодавчі зобов'язання щодо подальшого перерахування процентного доходу;
3. компанія мала власні активи та задовільний фінансовий стан для самостійного здійснення кредитування;
4. висновки податкового органу про співставність отриманих та перерахованих сум є необґрунтованими;
5. умови кредитних договорів, на підставі яких компанія отримувала процентний дохід, та умови викупу привілейованих акцій не є взаємопов'язаними та мають різну правову природу;
6. податковий орган не наділений повноваженнями оцінювати правомірність застосування компанією A2L режиму відрахування умовних відсотків (NID) за законодавством Республіки Кіпр, що належить до компетенції відповідних органів цієї держави.
З урахуванням наведеного представник Позивача просила залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.
4. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
4.1. Оцінка доводів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій
Верховний Суд, заслухавши представників Відповідача та Позивача, обговоривши доводи касаційної скарги, переглянувши судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, що стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, звертає увагу на таке.
Відповідно до статті 3 ПК України податкове законодавство України складається з Конституції України; цього Кодексу; Митного кодексу України та інших законів з питань митної справи у частині регулювання правовідносин, що виникають у зв'язку з оподаткуванням митом операцій з переміщення товарів через митний кордон України (далі - законами з питань митної справи); чинних міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України і якими регулюються питання оподаткування; нормативно-правових актів, прийнятих на підставі та на виконання цього Кодексу та законів з питань митної справи; рішень Верховної Ради Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування з питань місцевих податків та зборів, прийнятих за правилами, встановленими цим Кодексом.
Якщо міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені цим Кодексом, застосовуються правила міжнародного договору.
Згідно з пунктами 103.1, 103.2, 103.3 статті 103 ПК України застосування правил міжнародного договору України здійснюється шляхом звільнення від оподаткування доходів із джерелом їх походження з України, зменшення ставки податку або шляхом повернення різниці між сплаченою сумою податку і сумою, яку нерезиденту необхідно сплатити відповідно до міжнародного договору України.
Особа (податковий агент) має право самостійно застосувати звільнення від оподаткування або зменшену ставку податку, передбачену відповідним міжнародним договором України на час виплати доходу нерезиденту, якщо такий нерезидент є бенефіціарним (фактичним) отримувачем (власником) доходу і є резидентом країни, з якою укладено міжнародний договір України.
Застосування міжнародного договору України в частині звільнення від оподаткування або застосування пониженої ставки податку дозволяється тільки за умови надання нерезидентом особі (податковому агенту) документа, який підтверджує статус податкового резидента згідно з вимогами пункту 103.4 цієї статті.
Бенефіціарним (фактичним) отримувачем (власником) доходу для цілей застосування пониженої ставки податку згідно з правилами міжнародного договору України до дивідендів, процентів, роялті, винагород тощо нерезидента, отриманих із джерел в Україні, вважається особа, що має право на отримання таких доходів.
При цьому бенефіціарним (фактичним) отримувачем (власником) доходу не може бути юридична або фізична особа, навіть якщо така особа має право на отримання доходу, але є агентом, номінальним утримувачем (номінальним власником) або є тільки посередником щодо такого доходу.
Підпунктами 141.4.1, 141.4.2 пункту 141.4 статті 141 ПК України передбачено, що доходи, отримані нерезидентом із джерелом їх походження з України, оподатковуються в порядку і за ставками, визначеними цією статтею. Для цілей цього пункту такими доходами, зокрема, є проценти, дисконтні доходи, що сплачуються на користь нерезидента, у тому числі проценти за позиками та борговими зобов'язаннями, випущеними (виданими) резидентом.
Резидент або постійне представництво нерезидента, що здійснюють на користь нерезидента або уповноваженої ним особи (крім постійного представництва нерезидента на території України) будь-яку виплату з доходу з джерелом його походження з України, отриманого таким нерезидентом від провадження господарської діяльності (у тому числі на рахунки нерезидента, що ведуться в національній валюті), утримують податок з таких доходів, зазначених у підпункті 141.4.1 цього пункту, за ставкою в розмірі 15 відсотків (крім доходів, зазначених у підпунктах 141.4.3-141.4.6 та 141.4.11 цього пункту) їх суми та за їх рахунок, який сплачується до бюджету під час такої виплати, якщо інше не передбачено положеннями міжнародних договорів України з країнами резиденції осіб, на користь яких здійснюються виплати, що набрали чинності.
Між Урядом України і Урядом Республіки Кіпр укладено Конвенцію про уникнення подвійного оподаткування та запобігання податковим ухиленням стосовно податків та доходів від 08 листопада 2012 року, яка ратифікована - 04 липня 2013 року, дата набрання чинності для України - 7 серпня 2013 року.
Статтею 11 Конвенції передбачено, що проценти, що виникають у Договірній Державі і сплачуються резиденту іншої Договірної Держави, можуть оподатковуватись в цій іншій Державі, якщо такий резидент є особою - фактичним власником таких процентів. Однак такі проценти можуть також оподатковуватись у Договірній Державі, в якій вони виникають, і відповідно до законодавства цієї Держави, але якщо особа - фактичний власник процентів є резидентом іншої Договірної Держави, податок, що стягується таким чином, не повинен перевищувати 2 відсотків від загальної суми процентів.
Докладне визначення терміну "бенефіціарний власник" наведено в Коментарях до Модельної конвенції ОЕСР.
Відповідно до пункту 9 Коментарів до статті 11, вимогу щодо бенефіціарного власника додано до пункту другого статті 11 для того, щоб роз'яснити значення слів "і сплачуються резиденту", які використовуються в пункті 1. Зрозумілим є той факт, що країна джерела не зобов'язана поступатись у праві оподатковувати проценти на тій лише підставі, що проценти були сплачені саме резиденту Держави, з якою укладено міжнародний договір. Термін "фактичний власник доходу" використовується не у вузькому технічному сенсі, а розуміється в контексті та світлі завдань і цілей Конвенції, включаючи уникнення подвійного оподаткування, попередження випадків ухилення від сплати податків та уникнення оподаткування.
Пільга або звільнення від оподаткування по будь-якому із видів доходу, що надається Державою, з якої походить дохід, резиденту іншої Договірної держави з метою уникнення повністю або частково подвійного оподаткування, яке може виникнути у зв'язку із повторним оподаткуванням такого доходу Державою резиденства. Коли цей вид доходу отримує резидент Договірної Держави, що діє як агент чи номінальний отримувач, надання Державою, з якої походить дохід, такої пільги або звільнення виключно на підставі статусу безпосереднього отримувача доходу як резидента іншої Договірної Держави буде суперечити цілям та завданням Конвенції. Безпосередній отримувач в цій ситуації кваліфікуватиметься як резидент, однак цей статус не призводить до потенційного подвійного оподаткування, оскільки отримувач не розглядається як власник доходу для цілей оподаткування в Державі резиденства. Надання державою, з якої походить дохід, пільги або звільнення від оподаткування також буде суперечити цілям та завданням Конвенції, якщо резидент Договірної Держави, не використовуючи такі інструменти, як агентування або номінальної власності, буде діяти як проміжна ланка для іншої особи, котра фактично отримує вигоду від відповідного доходу. Проміжна ланка не може розглядатися як фактичний власник, якщо навіть за свого формального статусу власника, на практиці вона має досить вузькі повноваження щодо такого доходу, що надає можливість її розглядати як просту довірену особу, або управляючу особу, що діє від імені зацікавлених осіб (пункт 10 Коментарів до статті 11).
Отже, Угоди про уникнення подвійного оподаткування не можуть застосовуватися до ситуацій, коли відповідні відносини між резидентом та нерезидентом не пов'язані з фактичним веденням господарської діяльності, а дії учасників цих відносин спрямовані лише на створення зручного (пільгового) податкового режиму. Пільги за міжнародними угодами щодо уникнення подвійного оподаткування повинні відноситися лише до податкового резидента, який є дійсним одержувачем доходу.
Застосування податкових преференцій визнається неправомірним, коли сукупність угод (операцій) дозволяє зробити висновок про те, що основною їхньою метою були виведення доходу з-під оподаткування і формальне здійснення операцій з метою використання переваг за міжнародною угодою.
Результатом такої оцінки може стати перекваліфікація виплати з відповідною зміною режиму оподаткування, а також кваліфікація сукупності угод із застосуванням норм національного законодавства по виведеному з-під оподаткування доходу.
У випадках, які наводяться в Коментарях (агент, номінал, посередник тощо), безпосередній отримувач процентів не вважається бенефіціарним власником, оскільки право отримувача вільно розпоряджатись такими процентами обмежено в силу наявності договірних або інших юридичних обов'язків передати отриманий платіж іншій особі. Такий обов'язок зазвичай випливає з юридичних документів, однак також може з'ясовуватись на підставі фактів та обставин, які вказують, що по суті отримувач процентів не має право вільно розпоряджатись такими процентами.
За загальним правилом ознаками, які можуть вказувати на те, що особа-нерезидент не є кінцевим бенефіціарним власником доходу у вигляді процентів, є, зокрема:
1) відсутність фактичного самостійного здійснення господарської діяльності особою нерезидентом, яка зареєстрована в Державі, з якою Україною укладений договір про уникнення подвійного оподаткування, на відповідній території;
2) характер грошових потоків свідчить про наявність юридичних та фактичних обов'язків щодо подальшого перерахування отримуваних процентів особою-нерезидентом третій особі та відсутність у особи-нерезидента можливості самостійного прийняття рішення щодо долі отримуваного доходу та контролю щодо отримуваного доходу;
3) мінімальний часовий інтервал між: укладенням договору (видачею позики) між резидентом та особою-нерезидентом, з Державою якого укладено договір про уникнення подвійного оподаткування, а також договору (видачею позики) між останнім та третьою особою; отриманням доходу особою-нерезидентом, з Державою якого укладено договір про уникнення подвійного оподаткування, і виплатою грошових коштів третій особі;
4) відсутність диференційованих, що розрізняються умов договорів, правових документів, на підставі яких особа-нерезидент отримує дохід і в подальшому перераховує кошти;
5) вчинення дзеркальних, тобто ідентичних операцій між резидентом та особою-нерезидентом, що зареєстрована в Державі, з якою укладено договір про уникнення подвійного оподаткування, та між останнім і третьою особою;
6) фактичні ризики, пов'язані із наданням позики резиденту, несе третя особа, а не особа-нерезидент.
Отже, враховуючи зазначене правове регулювання, колегія суддів Верховного Суду висновує, що право на застосування зменшеної ставки податку, передбачену відповідним міжнародним договором України, виникає, за умови одночасного виконання таких вимог:
- нерезидент є резидентом країни, з якою укладено міжнародний договір України;
- нерезидентом надано довідку (або її нотаріально засвідчену копію), яка підтверджує, що нерезидент є резидентом країни, з якою укладено міжнародний договір України;
- нерезидент є бенефіціарним власником доходу.
Для визначення особи як фактичного отримувача доходу, така особа повинна володіти не тільки правом на отримання доходу, але повинна бути і особою, яка визначає подальшу економічну долю доходу.
Тобто, коли отримувач процентів має право отримувати вигоду та визначати подальшу економічну долю доходу і не пов'язаний договірними або юридичними зобов'язаннями щодо перерахування такого доходу іншій особі, отримувач є бенефіціарним власником доходу.
Передбачені міжнародними договорами пільги зі сплати податку не можуть бути застосовані у випадку, коли нерезидент діє як проміжна ланка в інтересах іншої особи, яка фактично отримує вигоду від доходу. Зокрема, не можуть бути застосовані пільгові ставки податку у випадку, коли дохід (у рамках угоди або серії угод) з джерелом його походження з України виплачується таким чином, що нерезидент (проміжна ланка, яка має вузькі, обмежені повноваження у відношенні доходу), який претендує на отримання пільгової ставки податку з доходів у вигляді роялті, дивідендів, процентів, виплачує весь дохід (його більшу частину) іншому нерезиденту, який би не міг застосувати пільгову ставку у разі, коли б такий дохід виплачувався останньому.
В момент виплати доходу достатньою підставою для застосування зниженої ставки податку є наявність довідки (або її нотаріально засвідченої копії), яка підтверджує, що нерезидент є резидентом країни, з якою укладено міжнародний договір України і така довідка видається компетентним (уповноваженим) органом відповідної країни, визначеним міжнародним договором України, за формою, затвердженою згідно із законодавством відповідної країни, і повинна бути належним чином легалізована, перекладена відповідно до законодавства України.
Чинним законодавством не встановлено форми документу, що підтверджує статус контрагента як бенефіціарного власника доходу, та який повинна мати особа на момент проведення виплати.
При вирішенні спорів щодо правомірності формування платниками податків своїх даних податкового обліку, суди повинні враховувати, що відповідно до вимог статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України обов'язок доведення відповідних обставин у спорах між особою та суб'єктом владних повноважень покладається на суб'єкта владних повноважень.
У разі надання контролюючим органом доказів, які в сукупності з іншими доказами у справі свідчать, що платник податків сформував дані податкового обліку необґрунтовано та з порушенням вимог податкового законодавства, або на підставі документів, які містять інформацію, що не відповідає дійсності, платник податків має спростовувати ці доводи.
Спір у справі обумовлений невизнанням контролюючим органом права позивача на застосування зменшеної ставки оподаткування податком з доходів нерезидента із джерелом їх походження з України у розмірі 2% на підставі Конвенції з посиланням на те, що компанія A2L не була бенефіціарним власником процентного доходу, отриманого від Позивача, оскільки, на думку контролюючого органу, здійснювала подальше перерахування процентів.
Суд зазначає, що при вирішенні справ між пов'язаними особами, де можуть бути наявні механізми податкової оптимізації, судам слід встановити чи є нерезидент бенефіціарним власником доходу (процентів) шляхом послідовного аналізу відповідних критеріїв (ознак), зокрема: нерезидент не повинен бути агентом (номінальним утримувачем); нерезидент має самостійно визначати економічну долю доходу; компанія нерезидент не повинна передавати отриманий дохід або переважну його частину на користь іншої особи. У таких спорах має досліджуватися "транзит" коштів компанії-нерезидента, часовий інтервал між укладенням договорів; вчинення дзеркальних, тобто ідентичних операцій між резидентом та особою-нерезидентом, що зареєстрована в Державі, з якою укладено договір про уникнення подвійного оподаткування, та між останнім і третьою особою; хто несе фактичні ризики, пов'язані із наданням позики резиденту.
Колегія суддів зазначає, що орієнтовні критерії наведено в Коментарях до Модельної конвенції ОЕСР та в подальшому перелік ознак унормований пунктом 103.3 статті 103 Податкового кодексу України (в редакції Закону від 16 січня 2020 року № 466-IX, який набрав чинності 23 травня 2020 року).
Для того щоб нерезидент визнавався бенефіціарним (фактичним) отримувачем (власником) доходу, такий нерезидент не повинен виконувати "транзитну" роль (бути виключно посередником) у русі коштів. Як зазначено в розділі цієї постанови "Правове регулювання", нормативно закріпленою ознакою посередницької функції нерезидента є, зокрема, те, що зазначена особа не має достатньо повноважень або у випадку, підтвердженому фактами та обставинами, не має права користуватися та розпоряджатися таким доходом.
Якісною стороною цього критерію є відсутність кореспондуючого обов'язку передати права на дохід третій особі (самостійне визначення нерезидентом економічної долі доходу).
Кількісний критерій полягає у тому, що компанія нерезидент не повинна передавати отриманий дохід або переважну його частину на користь іншої особи (незалежно від способу оформлення такої передачі).
Вказаний критерій передбачає обов'язок контролюючого органу довести співставність, в тому числі арифметичну, операцій між виплатою доходу з української компанії на користь нерезидента і подальшого перерахування сум грошових коштів з компанії нерезидента - встановити "транзитний" характер компанії-нерезидента за фактичними обставинами, а також дослідити обставини справи відносно господарської діяльності компанії-нерезидента з урахуванням особливостей її провадження.
Аналогічний за змістом підхід до застосування норм права Верховний Суд неодноразово демонстрував у своїх постановах, зокрема у постановах від 28 жовтня 2025 року у справі № 560/10203/24, від 27 жовтня 2025 року у справі № 120/7999/24, від 12 серпня 2025 року у справі № 560/12637/24.
Повертаючись до обставин цієї справи, колегія суддів звертає увагу на встановлене судами попередніх інстанцій.
Протягом 2007- 2012 років українські аграрні підприємства групи NCH, у тому числі ТОВ "Джулинський елеватор", уклали кредитні договори та договори позики з компанією "ЕЙТІЕС АГРІБІЗНЕС ІНВЕСТМЕНТС LIMITED", відповідно до умов яких ця компанія надала зазначеним сільськогосподарським підприємствам кредити з метою поповнення обігових коштів та забезпечення здійснення їх фінансово-господарської діяльності.
У жовтні 2016 року було утворено компанію A2L, кінцевими бенефіціарними власниками якої є George Rohr (США) та Moris Tabacinic (Австрія), які одночасно є керівниками групи компаній NCH.
01 грудня 2016 року між компаніями було укладено договір реструктуризації, відповідно до умов якого компанія "ЕЙТІЕС АГРІБІЗНЕС ІНВЕСТМЕНТС LIMITED" зменшила свій акціонерний капітал шляхом викупу власних привілейованих акцій, що належали її акціонеру - компанії "AMARISTA LIMITED", а натомість передала цій компанії кредитний портфель, до складу якого входили кредитні договори та договори позики, укладені з окремими українськими аграрними підприємствами, як компенсацію за викуплені акції.
У подальшому компанія A2L збільшила свій акціонерний капітал шляхом випуску привілейованих акцій, що підлягали викупу, та передала їх своєму акціонеру - компанії "AMARISTA LIMITED" - в обмін на всі права, титули та відсотки, пов'язані з кредитним портфелем, який належав компанії "AMARISTA LIMITED". При цьому такий кредитний портфель було передано компанії A2L як внесок до її акціонерного капіталу.
У зв'язку з укладенням зазначеного договору реструктуризації у грудні 2016 року в кредитних договорах та договорах позики було здійснено заміну кредитора, внаслідок чого новим кредитором стала компанія A2L.
Вказане, як констатували суди попередніх інстанцій, в свою чергу, свідчить про подальше здійснення компанією A2L діяльності у сфері інвестування.
Водночас відповідно до доводів Відповідача, які він наводив протягом розгляду справи у всіх судових інстанціях, A2L не є кінцевим отримувачем грошових коштів, а виконує виключно транзитну функцію, оскільки у 2017- 2019 роках усі нараховані та отримані проценти від українських підприємств компанія A2L, на думку Відповідача, перераховувала безпосередньо або опосередковано через свого акціонера на користь компанії групи NCH.
Також Відповідач посилався на те, що дата реєстрації компанії A2L (27 жовтня 2016 року) та дата передачі кредитного портфеля (1 грудня 2016 року) свідчать про створення цієї компанії виключно з метою переведення на неї кредитного портфеля. При цьому, за твердженням Відповідача, A2L не використовувала власні кошти для фінансування українських підприємств.
На думку Відповідача, метою випуску привілейованих акцій було забезпечення передачі кредитного портфеля українських підприємств від первинного кредитора компанії "ЕЙТІЕС АГРІБІЗНЕС ІНВЕСТМЕНТС LIMITED" до нового кредитора A2L через спільного акціонера "AMARISTA LIMITED", а також подальше спрямування процентного доходу на користь компанії NCH (Кайманові Острови).
Водночас, суди першої та апеляційної інстанцій у цій справі установили, що договір про реструктуризацію було укладено з метою передачі функцій фінансування в межах групи компаній із концентрацією таких функцій на рівні компанії A2L.
Крім того, за змістом обставин, що установили суди попередніх інстанцій, внаслідок укладення договору про реструктуризацію компанія A2L набула права вимоги за кредитними договорами з українськими компаніями групи та стала їх стороною як кредитор, при цьому не набувши статусу агента, номінального утримувача чи посередника щодо отримуваного доходу, що підтверджується, зокрема додатковими угодами, якими здійснено заміну кредитора як особи, що має право вимоги за відповідним зобов'язанням.
Крім того, як вказали суди попередніх інстанцій, аналіз умов кредитних договорів та додаткових угод свідчить про відсутність у A2L будь-яких зобов'язань щодо передання отриманих за такими договорами процентів третім особам.
Також, як підкреслили суди першої та апеляційної інстанцій у цій справі, сам по собі факт спрямування компанією A2L, з урахуванням саме обставин, установлених у межах цієї справи, отриманого процентного доходу на викуп власних привілейованих акцій не свідчить про відсутність у неї статусу бенефіціарного (фактичного) отримувача доходу.
Крім того, відповідно до установлених судами попередніх інстанцій фактів, наявність ознак бенефіціарного (фактичного) отримувача доходу у компанії A2L підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, зокрема: свідоцтвами про бенефіціарного власника процентного доходу; висновками компанії Deloitte (Кіпр) від 18 травня 2018 року № AP/SL/MP 03, від 25 червня 2019 року № AP/SL/MP 03, від 25 лютого 2021 року № AP/SL/MP 03.
Також відповідно до інформації, наданої листом Міністерства економіки і фінансів Республіки Кіпр від 18 січня 2021 року № 3.10.43.2/AV.216 P.822 (пункт 32), отримані компанією A2L проценти не передавалися іншим особам у зв'язку з відсутністю договірних або законних зобов'язань щодо такої передачі, а компанія має повне право самостійно використовувати та розпоряджатися отриманими процентами; при цьому директори компанії уповноважені здійснювати операції за її рахунками за умови контролю з боку офісу в Нью-Йорку.
Крім того, у листі Міністерства економіки і фінансів Республіки Кіпр від 11 травня 2023 року № 3.10.43.2/AV.268 P.972 зазначено, що кредитний портфель був переданий до статутного капіталу A2L, при цьому компанія AMARISTA LIMITED не здійснювала жодних переказів на користь цієї компанії або інших осіб.
Додатково, у листі від 18 червня 2018 року № TD 3.10.43.2/AV.150 P.634 вказано, що компанія "ЕЙТІЕС АГРІБІЗНЕС ІНВЕСТМЕНТС ЛІМІТЕД" є безпосереднім одержувачем відсотків і не має жодних зобов'язань щодо їх подальшої передачі третім особам.
Надаючи оцінку доводам Відповідача щодо того, що реструктуризація внутрішньогрупового фінансування у 2016 році нібито свідчить про відсутність у компанії A2L статусу бенефіціарного власника процентного доходу, суди попередніх інстанцій указали, що сам по собі факт зміни структури внутрішньогрупового фінансування за обставин цієї справи не може бути доказом відсутності у A2L статусу бенефіціарного (фактичного) отримувача доходу, отриманого від Позивача в процесі здійснення господарської діяльності. Загальновідомим, як кконстатували суди попередніх інстанцій, є те, що група компаній NCH має розгалужену корпоративну структуру, однак сама по собі наявність такої багаторівневої корпоративної мережі не свідчить про відсутність у створених у її межах компаній, зокрема A2L, статусу самостійних учасників відповідного ринку фінансових та інвестиційних послуг, які діють від власного імені, на власний ризик та у власних економічних інтересах.
Надаючи оцінку доводам Відповідача про відсутність у компанії A2L власного персоналу, приміщень та обладнання, а також про виконання управлінських функцій директорами, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що такі обставини самі по собі не свідчать про відсутність у компанії господарської діяльності чи статусу бенефіціарного власника доходу, оскільки здійснення управлінських повноважень директорами підтверджується кредитними договорами, додатковими угодами, рішеннями про викуп привілейованих акцій, а також Генеральним договором про надання послуг, укладеним з ATS Agribusiness Investments Limited, на підставі якого компанія оплачувала послуги, у тому числі витрати на оплату праці залучених працівників; водночас використання моделей аутсорсингу та аутстафінгу є звичайною сучасною бізнес-практикою і не заперечує самостійності компанії, а надані листи компетентного органу Республіки Кіпр підтверджують, що бухгалтерські та операційні функції виконувалися на Кіпрі, а інвестиційні рішення приймалися директорами компанії у межах повсякденної господарської діяльності, що спростовує твердження про повний контроль з боку офісу в Нью-Йорку та не впливає на оцінку статусу A2L як бенефіціарного (фактичного) отримувача процентного доходу.
Надаючи оцінку доводам контролюючого органу про відсутність у компанії A2L власних активів для надання кредитів українським підприємствам, суди попередніх інстанцій зазначили, що внаслідок укладення договору про реструктуризацію компанія набула кредитний портфель (дебіторську заборгованість) українських юридичних осіб групи NCH, який є самостійним майновим активом і включає права вимоги за кредитними договорами. При цьому, як указали суди у цій справі, акт перевірки не містить аналізу фінансової звітності первісного кредитора ЕЙТІЕС АГРІБІЗНЕС ІНВЕСТМЕНТС LIMITED. Також як вказали суди першої та апеляціної інстанцій A2L мала право вимоги і за кредитами, укладеними не лише в порядку реструктуризації, а й самостійно, та використовувала отримані процентні доходи для надання нових позик, що свідчить про наявність у неї власних активів і фінансових ресурсів для здійснення кредитної діяльності.
Суди попередніх інстанцій, надаючи оцінку твердженням контролюючого органу про те, що A2L є ланкою у структурі міжнародної групи компаній NCH (Кайманові Острови), створеною виключно з метою виведення процентного доходу з-під оподаткування шляхом випуску та викупу привілейованих акцій, установили, що аналіз матеріалів справи не підтверджує наявності транзитності таких операцій, оскільки вони не мають "дзеркального" характеру та не свідчать про формальне переміщення коштів. Крім того, судами встановлено, що кредитні договори, на підставі яких A2L отримувала дохід у вигляді процентів, є самостійними фінансовими інструментами, спрямованими на фінансування та поповнення обігових коштів українських підприємств, що відповідає основному та єдиному виду діяльності цієї компанії - наданню фінансування.
Суди також звернули увагу на те, що кредитний договір, на підставі якого компанія A2L отримувала дохід у вигляді процентів, є фінансовим інструментом, спрямованим виключно на поповнення обігових коштів та налагодження фінансово-господарської діяльності, оскільки надання фінансування є єдиним видом діяльності цієї компанії, а нараховані за таким договором проценти відображаються у складі її активів. У контексті цієї справи, як зазначили у цій справі суди першої та апеляційної інстанцій, випуск та викуп компанією певного класу привілейованих акцій є виключно корпоративним рішенням ради директорів, спрямованим на залучення фінансових ресурсів на прийнятних для компанії умовах, у зв'язку з чим такі рішення мають своїм результатом зміни у структурі капіталу та підтверджують різну правову природу і спрямованість кредитних та корпоративних інструментів. При цьому суди зауважили, що прийняття організаційно-розпорядчих рішень власниками корпоративних прав саме по собі не утворює господарської діяльності. Окремо встановлено, що відповідно до рішень ради директорів компанії A2L про викуп привілейованих акцій їх номінальна вартість сплачується за рахунок прибутку компанії, що підлягає розподілу.
Відповідно до висновків Відповідача за 2017- 2019 роки українські підприємства виплатили на користь A2L процентні доходи у сумі 215 439 доларів США, тоді як викуп привілейованих акцій у AMARISTA LIMITED становив 218 000 доларів США. Водночас, як зазначили суди попередніх інстанцій:
- аналіз банківських виписок A2L не підтверджує послідовного переказу саме отриманих від українських підприємств процентних доходів для викупу акцій у будь-якому з місяців 2017- 2019 років:
- зазначені суми не є арифметично тотожними, а між датами отримання процентів і перерахування коштів за викуп акцій існував значний часовий розрив.
За таких обставин суди попередніх інстанцій указали, що не доведено причинно-наслідкового зв'язку між виплатою процентного доходу та викупом привілейованих акцій, який би свідчив про відсутність у A2L права самостійно розпоряджатися отриманим прибутком.
Щодо посилань Відповідача на застосування компанією A2L режиму умовного відрахування відсотків (NID) як доказу відсутності у неї статусу бенефіціарного власника доходу, суди попередніх інстанцій зазначили, що формування власного капіталу (у тому числі акційної премії) за рахунок кредитного портфеля прямо допускається законодавством Республіки Кіпр для цілей застосування режиму NID. Такий режим, як вказали суди попередніх інстанцій, є інструментом, який дозволяє скоротити запозичені кошти, шляхом заміни запозичених коштів на фінансування за рахунок власного капіталу. Сам по собі факт застосування режиму NID, який може знижувати ефективне податкове навантаження кіпрської компанії, як вказали суди попередніх інстанцій у цій справі, не свідчить про відсутність у неї статусу бенефіціарного (фактичного) отримувача доходу.
Крім того, оцінка правомірності застосування платником податків режиму NID відповідно до законодавства Республіки Кіпр, як указали суди попередніх інстанцій, належить виключно до повноважень компетентних органів цієї держави, тоді як контролюючі органи України такими повноваженнями не наділені.
За таких обставин, з урахуванням наведеного вище, оцінивши ці доводи та надані докази, суди попередніх інстанцій у цій справі дійшли висновку про недоведеність тверджень Відповідача щодо транзитного характеру грошових коштів компанії A2L у 2017- 2019 роках.
Водночас колегія суддів наголошує, що наведені у цій постанові висновки сформульовані з урахуванням установлених судами попередніх інстанцій обставин, доводів сторін та доказів, поданих на їх підтвердження, і не можуть тлумачитися як універсальний підхід поза межами цього спору. Такі висновки є результатом оцінки доказів у цій справі та доводів, наведених сторонами на їх підтвердження. При цьому у цій справі Суд не встановив, а Відповідач належним чином не обґрунтував наявності порушень, які б давали підстави вважати, що суди попередніх інстанцій здійснили оцінку доказів із порушенням вимог процесуального законодавства або дійшли відповідних висновків за результатами неналежної оцінки доказів.
А тому у Суду немає підстав вважати, що висновки судів попередніх інстанцій про недоведеність у цій справі Відповідачем своїх тверджень щодо того, що у спірних правовідносинах компанія A2L не була кінцевим бенефіціарним (фактичним) власником доходу, виплаченого їй Позивачем у спірний період, не ґрунтуються на нормах матеріального права.
За практикою Європейського суду з прав людини, викладеною, зокрема, у рішенні від 23 липня 2002 року у справі "Компанія "Вестберґа таксі Актіеболаґ" та Вуліч проти Швеції", адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів, має саме податкове управління.
У касаційній скарзі Відповідач, посилаючись на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України, зазначає, що судами першої та апеляційної інстанцій ухвалено рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права, зокрема через незастосування висновків, викладених у постановах Верховного Суду. Водночас наведені у касаційній скарзі правові позиції Верховного Суду стосуються виключно критеріїв оцінки доказів та висновків, сформульованих за результатами їх дослідження, що саме по собі не свідчить про застосування судами попередніх інстанцій норм права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах.
Варто зазначити, що Верховний Суд у своїй практиці неодноразово сформував послідовний та усталений підхід до застосування норм права під час тлумачення положень, які регулюють порядок встановлення статусу кінцевого бенефіціарного власника доходів у справах зі схожими за змістом правовідносинами, в яких заперечувався статус A2L. Зокрема, у відповідних постановах Верховний Суд погоджувався з оцінкою фактичних обставин, наданою судами попередніх інстанцій, у тому числі у постановах від 27 жовтня 2025 року у справі № 120/7999/24 та від 19 березня 2025 року у справі № 560/8133/24. Водночас Відповідач не подав жодних заяв чи клопотань щодо необхідності відступу від таких висновків Верховного Суду, викладених у зазначених постановах.
Аналізуючи доводи скаржника в контексті підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 4 частини четвертої статті 328 КАС України, а саме допущення судом апеляційної інстанції порушення норм процесуального права внаслідок встановлення обставин щодо наявності бенефіціарного статусу отримувача доходу у компанії A2L на підставі неналежних чи недостовірних доказів, колегія суддів касаційної інстанції зауважує, що саме на Відповідача як на суб'єкта владних повноважень покладається обов'язок доведення та спростування обставин, які ним заперечуються. Водночас, заявляючи про порушення судами норм процесуального права у частині оцінки доказів, скаржник так і не навів і не довів жодних обставин, які б переконливо свідчили про неналежність чи недопустимість будь-якого з письмових доказів, досліджених судами попередніх інстанцій, чи інших порушень, які б могли спростувати висновки судів попередніх інстанцій.
Наведене вище у сукупності дає підстави вважати, що судами першої та апеляційної інстанцій повно та всебічно встановлено фактичні обставини справи та надано об'єктивний та обґрунтований їх аналіз з урахуванням доводів сторін. Доводи касаційної скарги не спростовують правильних по суті висновків судів першої та апеляційної інстанцій та фактично зводяться до переоцінки обставин справи, проте положення статі 341 КАС України не наділяють суд касаційної інстанції повноваженнями встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
У межах установлених у цій справі фактичних обставин колегія суддів дійшла висновку, що доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій. За таких обставин, з урахуванням наведеного у сукупності, Суд не знайшов передбачених КАС України підстав для задоволення касаційної скарги.
4.2. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
У суду касаційної інстанції немає підстав вважати, що ухвалені у справі судові рішення не відповідають вимогам частин першої - четвертої статті 242 КАС щодо законності і обґрунтованості судового рішення, принципу верховенства права та завданню адміністративного судочинства.
Згідно із частиною першою статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуті в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відтак, суд дійшов висновку про необхідність залишення рішень судів першої та апеляційної інстанції без змін, а касаційної скарги - без задоволення.
Керуючись статтями 3, 349, 350, 355, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд
Касаційну скаргу Головного управління ДПС у Вінницькій області залишити без задоволення.
Рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 17 лютого 2025 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 11 червня 2025 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуюча суддя Н.Є. Блажівська
Судді О.В. Білоус
І.Л. Желтобрюх
Повний текст постанови складено 18 грудня 2025 року