19 грудня 2025 рокуЛьвівСправа № 140/13504/24 пров. № А/857/15402/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:
головуючого судді: Матковської З.М.,
суддів: Гінди О.М., Ніколіна В.В.
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 11 березня 2025 року у справі №140/13504/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії, (головуючий суддя першої інстанції Плахтій Н.Б., час ухвалення не вказано, за правилами спрощеного позовного провадження, без повідомлення учасників справи, місце ухвалення м. Луцьк, дата складання повного тексту 11.03.2025),-
ОСОБА_1 (далі по тексту позивач) звернувся до Волинського окружного адміністративного суду із позовною заявою до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі по тексту відповідач), про визнання протиправною бездіяльності щодо відмови у проведенні обчислення вислуги років за період з 08.04.2022 по 16.02.2024; зобов'язання провести обчислення вислуги років за період з 08.04.2022 по 16.02.2024.
На обґрунтування позову позивач зазначає, в період з 28.04.2022 по 16.02.2024 перебував на військовій службі у лавах Збройних Сил України за мобілізацією у різних військових частинах, а саме: з 28.04.2022 по 25.07.2022 у військовій частині НОМЕР_1 (далі - в/ч НОМЕР_1 ), з 21.07.2022 по 19.09.2022 у військовій частині НОМЕР_2 (далі - в/ч НОМЕР_2 ), з кінця вересня до початку жовтня 2022 у ІНФОРМАЦІЯ_2 (далі - ІНФОРМАЦІЯ_3 ), з 06.10.2022 по 18.02.2023 у військовій частині НОМЕР_3 (далі - в/ч НОМЕР_3 ), з 20.02.2023 по 06.06.2023 у військовій частині НОМЕР_4 (далі - в/ч НОМЕР_4 ), з 09.06.2023 по 10.07.2023 у військовій частині НОМЕР_5 (далі - в/ч НОМЕР_5 ), з 17.07.2023 по 16.02.2024 у військовій частині НОМЕР_6 (далі - в/ч НОМЕР_6 ), яка організаційно входила до складу в/ч НОМЕР_7 .
Однак, під час перебування на військовій службі було втрачено його особову справу за невияснених обставин.
ОСОБА_1 зауважує, що звернувшись у лютому 2024 року до посадових осіб відповідача з проханням провести обчислення вислуги років з 28.04.2022 по 16.02.2024, отримав відмову у зв'язку з відсутністю особової справи військовослужбовця.
Позивач, не погодившись із відмовою, 19.02.2024 звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_4 з письмовою заявою, в якій повідомив про втрату його особової справи та відмову посадових осіб провести обчислення вислуги років за вказаний період, яке необхідне для оформлення (перерахування розміру) пенсії з урахуванням вислуги років, і просив надати письмову відповідь з даного питання.
Листом від 19.02.2024 № 2120 у відповідь на дану заяву ІНФОРМАЦІЯ_5 зазначив, що в оформленні пенсії йому не відмовляли, а проінформували, що для оформлення пенсії у його випадку потрібна особова справа з останнього місця проходження військової служби.
Позивач вважає протиправною бездіяльність відповідача щодо не проведення обчислення вислуги років за період з 28.04.2022 по 16.02.2024, оскільки обчислення вислуги років можливе не лише за послужним списком особової справи військовослужбовця.
При цьому покликається на те, що попри відсутність його особової справи, він отримав на власні запити документи, які підтверджують перебування на військовій службі у різних військових частинах за увесь період з 28.04.2022 по 16.02.2024. Також, дані з Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування про застраховану особу (форма ОК-5) підтверджують проходження ним служби у різних військових частинах і отримання грошової винагороди. На думку позивача, відповідач мав можливість отримати всі необхідні дані і провести обчислення вислуги років, однак не виявив такого бажання.
З наведених підстав просив позов задовольнити.
Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 11 березня 2025 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено.
Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій зазначає, що неповнота розгляду справи, не встановлення дійсних обставин, порушення норм матеріального і процесуального права призвело до безпідставної відмови у задоволенні позовної заяви.
Апелянт зазначає, що суд зробив висновок, що ОСОБА_1 не звертався до органу, що призначає пенсію, щоб оформити пенсію за вислугу років. Однак, на переконання позивача, такий висновок суду не стосується предмета даного адміністративного позову.
Вказує, що предметом даного адміністративного позову є не зобов'язання ПФУ оформити пенсію за вислугою років, а зобов'язання ІНФОРМАЦІЯ_4 провести обчислення вислуги років (службового стажу) для передачі результатів до ПФУ для зарахування військового стажу.
Оскільки у позивача відсутня мінімальна вислуга років, що б отримувати пенсію за вислугою років, то ОСОБА_1 отримує пенсію за віком, при розрахунку якої частина стажу була зарахована, а частина (з 28.04.2022 по 16.02.2024) зарахована як загальний трудовий стаж (не службовий).
Для зарахування вислуги років (службового стажу) за вказаний період відповідач, на думку позивача, на вимогу ОСОБА_1 зобов'язаний був здійснити відповідні обчислення та передати їх до ПФУ, щоб при розрахунку (перерахунку) розміру пенсії були підстави для зарахування цього періоду стажу.
Проте суд не звернув уваги на предмет позову та обставини, викладені у позовній заяві. Натомість, без будь яких підстав фактично «узаконив» незарахування позивачу вказаного у позові періоду, в тому числі участі в бойових діях, до загального стажу, а не службового стажу, від якого залежить розмір пенсії.
З урахуванням наведеного просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги повністю.
Відзив на апеляційну скаргу відповідач не подав. Відповідно до ч. 4 ст. 304 КАС України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі: подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів виходить з наступного.
Суд встановив та з матеріалів справи слідує, що ОСОБА_1 з 17.02.2019 перебуває на обліку у Головному управлінні Пенсійного фонду України у Волинській області та отримує пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV (далі - Закон №1058-IV) з урахуванням норм Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 №796-XII . Вказана обставина підтверджується встановленими у судовому рішенні в адміністративній справі №140/13784/24 обставинами.
В період з 28.04.2022 по 16.02.2024 позивач проходив військову службу по мобілізації, що підтверджується наказами командира в/ч НОМЕР_1 від 28.04.2022 №113, від 25.07.2022 №210, листом в/ч НОМЕР_2 від 13.10.2024 №3997, довідкою в/ч НОМЕР_3 від 21.10.2024 №11930/1, наказами командира в/ч НОМЕР_4 від 20.02.2023 №61, від 06.06.2023 №171, довідкою в/ч НОМЕР_5 від 14.09.2024 №3-29/5350, довідкою в/ч НОМЕР_6 від 28.10.2024 №3073, а також індивідуальними відомостями про застраховану особу форми ОК-5 (а.с.5-22).
Позивач звернувся до начальника ІНФОРМАЦІЯ_6 із заявою від 19.02.2024, в якій вказав про відмову йому в оформленні пенсії за вислугу років у зв'язку з відсутністю його особової справи; вважає, що відсутність справи не є підставою для відмови йому в оформленні пенсії; просив надати письмову відповідь щодо даного питання (а.с.23).
Листом від 19.02.2024 № 2120 відповідач повідомив позивача, що йому не відмовляли в оформленні пенсії, а проінформували, що для оформлення пенсії, у його випадку, потрібна особова справа з останнього місця проходження військової служби (а.с.24).
Уважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо відмови у проведенні обчислення вислуги років, позивач звернувся до суду із цим позовом.
Суд першої інстанції у задоволенні адміністративного позову відмовив, виходячи з тих підстав, що зважаючи на положення Порядку № 3-1, на уповноважені структурні підрозділи покладено функції щодо підготовки та подання до органів, що призначають пенсії, необхідних для призначення пенсії документів. Суд вказав, що позивач не звертався до ІНФОРМАЦІЯ_4 із заявою про призначення пенсії за вислугу років відповідно до вимог Закону №2262-ХІІ за формою, наведеною у додатку 1 до Порядку №3-1, та відповідач не здійснював оформлення всіх необхідних документів, в тому числі розрахунку вислуги років для призначення пенсії. Доказів відмови ІНФОРМАЦІЯ_4 в оформленні позивачу документів та подання для призначення пенсії за вислугу років матеріали справи не містять.
Також зауважив, що звертаючись до відповідача із заявою про обчислення вислуги років за період з 08.04.2022 по 16.02.2024, позивач не мотивував, в чому полягає необхідність такого обчислення та яким нормативно-правовим актом передбачено здійснення такого обчислення відповідачем без звернення за призначенням пенсії за вислугу років.
З урахуванням встановлених у даній справі обставин, суд першої інстанції дійшов висновку, що діями відповідача не порушено прав та законних інтересів позивача, позовні вимоги не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства, отже заявлені безпідставно.
Апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог, однак з інших мотивів, зважаючи на наступне.
Згідно із ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 1 ст. 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 9 квітня 1992 року № 2262-XII (далі - Закон № 2262-XII) визначає умови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції, Державному бюро розслідувань, Національному антикорупційному бюро України, Службі судової охорони, державній пожежній охороні, Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації України, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції, Бюро економічної безпеки України чи Державній кримінально-виконавчій службі України, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом.
Згідно із абзацом другим преамбули Закону № 2262-XII, цей закон має на меті реалізацію особами, які мають право на пенсію за цим Законом, свого конституційного права на державне пенсійне забезпечення у випадках, передбачених Конституцією України та цим Законом, і спрямований на встановлення єдності умов та норм пенсійного забезпечення зазначеної категорії громадян України.
Статтею 1 Закону № 2262-XII визначено види пенсійного забезпечення, а саме: довічна пенсію за вислугу років; пенсія по інвалідності; пенсія в разі втрати годувальника.
Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV (далі - Закон № 1058-IV) визначено принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам.
Частиною 1 статті 9 Закону № 1058-IV передбачено, що відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Апеляційний суд встановив, що позивач стверджує, а відповідач не заперечує, що у ОСОБА_1 недостатньо вислуги років, щоб отримувати пенсію за вислугу років, тому, позивач отримує пенсію за віком.
Отже, позивач отримує пенсію відповідно до положень Закону № 1058-IV.
Предметом позовних вимог позивача є протиправна, на думку позивача, бездіяльність відповідача щодо проведення обчислення вислуги років та зобов'язання відповідача провести обчислення вислуги років.
Так, згідно із частиною 1 статті 172 Закону № 2262-XII, обчислення вислуги років для призначення пенсії здійснюється, як правило, за послужним списком особової справи військовослужбовця, особи, яка має право на пенсію за цим Законом.
Відповідно до частини 2 статті 171 Закону № 2262-XII, порядок обчислення вислуги років особам, які мають право на пенсію за цим Законом, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Кабінет Міністрів України постановою від 17 липня 1992 року № 393 встановив порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам, які мають право на пенсію відповідно до Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», крім військовослужбовців строкової служби і членів їх сімей та прирівняних до них осіб.
Таким чином, апеляційний суд звертає увагу, що обрахунок вислуги років в розрізі питання призначення, перерахунку, обчислення пенсії, здійснюється відносно осіб, які отримують пенсію відповідно Закону № 2262-XII.
У той же час, статтею 24 Закону № 1058-IV визначено, зокрема, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Страховий стаж обчислюється в місяцях. Неповний місяць роботи, якщо застрахована особа підлягала загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню або брала добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, зараховується до страхового стажу як повний місяць за умови, що сума сплачених за цей місяць страхових внесків є не меншою, ніж мінімальний страховий внесок.
Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше.
Отже, страховий стаж обчислюється безпосередньо органами Пенсійного фонду на підставі даних персоніфікованого обліку про сплачені страхові внески.
Апеляційний суд наголошує, що зважаючи на наведений вище правовий аналіз положень Закону № 2262-XII та Закону № 1058-IV страховий стаж не залежить від обчислення вислуги років.
Відповідно до змісту заяви позивача від 19 лютого 2024 року, позивач звернувся до відповідача із проханням надати письмову відповідь щодо відмови ІНФОРМАЦІЯ_7 у призначенні пенсії за вислугою років, у зв'язку із відсутністю особової справи.
Однак, у апеляційній скарзі, ОСОБА_1 зазначає, що підставою звернення до суду було, власне, зобов'язання ІНФОРМАЦІЯ_4 провести обчислення вислуги років (службового стажу) для передачі результатів до ПФУ для зарахування військового стажу.
Водночас, апеляційний суд зауважує, що незалежно від того, як позивач формулює свої вимоги та трактує предмет спору: чи то як обчислення вислуги років для пенсії за вислугу років, чи то як обчислення для зарахування до страхового стажу, - у будь-якому випадку ІНФОРМАЦІЯ_5 не має повноважень на вчинення таких дій з огляду на наступне.
Наказом Міністерства оборони України від 14 серпня 2014 року № 530 затверджено Положення про організацію в Міністерстві оборони України роботи з обчислення вислуги років для призначення пенсій військовослужбовцям і забезпечення соціальними виплатами осіб, звільнених з військової служби у Збройних Силах України, та членів їх сімей (далі - Положення № 530).
Згідно із п. 3.1. Положення № 530, оформлення та подання до органів Пенсійного фонду України документів для призначення пенсій особам, звільненим з військової служби, та пенсій в разі втрати годувальника членам сімей померлих військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової військової служби) відповідно до Закону, а також визначення розміру грошового забезпечення, що враховується при обчисленні та перерахунках пенсій колишнім військовослужбовцям (крім колишніх військовослужбовців строкової військової служби), здійснюються уповноваженими органами Міністерства оборони України - обласними ТЦКСП згідно з постановою правління Пенсійного фонду України від 30 січня 2007 року № 3-1 «Про затвердження Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (зі змінами), зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 15 лютого 2007 року за № 135/13402 (далі - Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій).
З урахуванням викладеного, апеляційний суд дійшов висновку, що позовні вимоги є безпідставними з огляду на те, що позивач непослідовний у формулюванні предмета спору, що свідчить про нерозуміння правової природи своїх вимог. Крім того, відповідач, як районний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки не має повноважень ані обчислювати вислугу років (це компетенція обласних ТЦКСП), ані впливати на зарахування періодів до страхового стажу (це компетенція Пенсійного фонду).
Також, обчислення вислуги років не є способом зарахування періоду до страхового стажу - це різні правові процедури для різних видів пенсій.
Апеляційний суд також зазначає, що відповідь ІНФОРМАЦІЯ_8 від 19.02.2024 № 2120, в якій роз'яснено позивачу про необхідність подання особової справи для оформлення пенсії, не є свідченням протиправної бездіяльності, оскільки відповідач надав роз'яснення на звернення позивача, що є виконанням обов'язку органу влади щодо розгляду звернень громадян. Разом із тим, як районний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, відповідач не має повноважень обчислювати вислугу років та не може вплинути на зарахування періодів до страхового стажу.
Не менш важливим є також той факт, що ОСОБА_1 вже отримує пенсію за віком відповідно до положень Закону № 1058-IV, тому, для перерахунку її розміру з урахуванням періоду військової служби, йому необхідно звертатися до пенсійного органу із відповідними документами, а не до ІНФОРМАЦІЯ_8 .
За таких обставин, апеляційний суд вважає, що в задоволенні позову необхідно відмовити, оскільки позивач не довів наявності у відповідача обов'язку вчинити дії, про які просить позивач, оскільки ІНФОРМАЦІЯ_5 як районний територіальний центр не має повноважень обчислювати вислугу років, тим більше впливати на зарахування періодів до страхового стажу, а крім того, обчислення вислуги років не є способом зарахування періоду військової служби до страхового стажу, оскільки це різні правові процедури.
Таким чином, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позову, однак обґрунтував своє рішення іншими мотивами, зосередившись на відсутності звернення позивача із заявою за встановленою формою для призначення пенсії за вислугу років. Натомість, ключовою підставою для відмови є те, що ІНФОРМАЦІЯ_5 як районний територіальний центр не має повноважень обчислювати вислугу років, а також те, що обчислення вислуги років не є способом зарахування періоду до страхового стажу для пенсії за віком, яку отримує позивач.
Згідно із п. 4 ч. 1 ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини (ч. 4 ст. 317 КАС України).
З наведених обставин, апеляційний суд дійшов висновку про необхідність зміни рішення суду в мотивувальній частині, з урахуванням висновків апеляційного суду, встановлених вище.
Згідно із п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Інші доводи апеляційної скарги зроблених висновків не спростовують, та зводяться до переоцінки доказів та незгоди з ними і трактуванні їх на власний розсуд.
Відповідно до вимог ст. 139 КАС України, перерозподіл судових витрат не здійснюється.
Керуючись статтями 243, 250, 311, 315, 316, 317, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Волинського окружного адміністративного суду від 11 березня 2025 року у справі № 140/13504/24 змінити в частині мотивів відмови у задоволенні позову.
У решті рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Головуючий суддя З. М. Матковська
судді О. М. Гінда
В. В. Ніколін