19 грудня 2025 рокуЛьвівСправа № 380/19833/24 пров. № А/857/7974/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:
головуючого судді: Матковської З.М.,
суддів: Гінди О.М., Ніколіна В.В.
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 30 січня 2025 року у справі №380/19833/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії, (головуючий суддя першої інстанції Морська Г.М., час ухвалення не вказано, за правилами спрощеного позовного провадження, без повідомлення учасників справи, місце ухвалення м. Львів, дата складання повного тексту 30.01.2025),-
ОСОБА_1 (далі по тексту позивач) звернувся до Львівського окружного адміністративного суду із позовною заявою до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі по тексту відповідач), у якій просив:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо нерозгляду по суті заяви ОСОБА_1 від 12.07.2024 про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації і прийняття комісією з цього приводу рішення;
- зобов'язати відповідача розглянути заяву ОСОБА_1 від 12.07.2024 про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі п.13 ч.1 ст.23 ЗУ "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" та за наслідками розгляду заяви прийняти рішення про надання відстрочки від призову під час мобілізації або вмотивовану відмову в її наданні.
На обґрунтування позову позивач зазначає, що на підставі абз.11 ч.1 ст.23 чинного на той час Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», ОСОБА_1 звернувся 28.10.2023 до відповідача із письмовою заявою про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, до заяви додав нотаріально засвідчені копії необхідних документів, що підтверджують право на надання такої відстрочки. Проте відповідач не розглянув і не вирішив заяву по суті.
Зі зміною законодавства про мобілізацію, позивач, керуючись п.13 ч.1 ст.23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», вдруге (12.07.24) звернувся з цього приводу до відповідача у порядку, встановленому постановою КМУ від 16.05.24 № 560. Проте відповідач до цього часу не повідомив про прийняте комісією рішення щодо надання/ненадання позивачу відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації.
Стверджує, що така бездіяльність відповідача - суб'єкта владних повноважень призводить до порушення його права в отриманні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації.
З наведених підстав просить суд задовольнити позов.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 30 січня 2025 року в задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій зазначає, що таке рішення не відповідає обставинам справи і, відповідно, суд неправильно застосував норми матеріального і процесуального права.
Апелянт зазначає, що звертався до відповідача про надання відстрочки на підставі, визначеної у першому реченні п.13 ч.1 ст.23 Закону України № 3543-ХІІ, у зв'язку з наявністю батька-особи з інвалідністю ІІ групи за умови відсутності інших осіб, які не є військовозобов'язаними та відповідно до закону зобов'язані його утримувати (так званого першого варіанту). Проте, відповідач при розгляді звернення керувався не Законом № 3543-ХІІ, який за юридичною силою та ієрархією нормативно-правових актів має вищу юридичну силу ніж постанови КМУ, а постановою КМУ від 16.05.24 № 560 «Про проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період» та постановою КМУ від 16.08.24 №930 «Про внесення змін до Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період», внесені зміни щодо привидення окремих її норм у відповідність до Закону № 3543-ХІІ, спрощено механізм отримання належної по праву відстрочки.
Крім того, вважає, що суд першої інстанції не дав належної правової оцінки змінам у Постанові № 560 та помилкове покликання суду першої інстанції на ч. 2 ст. 202 СКУ в оскаржуваному рішенні призвело до неправильного тлумачення п. 13 ч. 1 ст. 23 Закону України № 3543-ХІІ.
Апелянт вважає, що суд першої інстанції неповно встановив фактичні обставини адміністративної справи, неправильно застосував норми матеріального та процесуального права, які регулюють спірні правовідносини та, надавши необґрунтовану правову оцінку наявним у матеріалах адміністративної справи доказам, дійшов необґрунтованого висновку про наявність правових підстав для відмови у задоволенні його позову, що, на думку позивача, є підставою для скасування оскаржуваного рішення з ухваленням нового судового рішення про задоволення його позову.
Від відповідача до суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, у якому ІНФОРМАЦІЯ_2 заперечує щодо доводів апелянта.
Відповідач зазначає, що Комісією при ІНФОРМАЦІЯ_3 дотримано порядок та вимоги закону щодо розгляду заяви та доданих документів ОСОБА_1 , та прийнято рішення про відмову у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі п. 13 ч. 1 ст. 23 ЗУ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію». Відповідач звертає увагу, що до апеляційної скарги апелянт подає документи відносно сестри ОСОБА_2 , які не були подані до заяви про надання відстрочки від 12.07.2024, ні до суду першої інстанції.
Стверджує, що незважаючи на наявність такого доказу, як перебування за межами України ОСОБА_2 , дана обставина не є визначальною при прийнятті рішення Комісією щодо надання чи відмови у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації та не спростовує факт не можливості утримання чи догляду за батьком ОСОБА_3 . Відповідач також зазначає, що відповідно до норм Сімейного Кодексу України проживання в іншій країні повнолітньої дочки, сина не позбавляє обов'язку утримувати своїх батьків, при цьому апелянтом не подано жодних документів, які б підтверджували факт неможливості утримувати свого батька ОСОБА_3 сестрою ОСОБА_4 , або те що вона є військовозобов'язаною.
Відповідач звертає увагу, що позивач стверджує про обставини, що його батько не потребує матеріальної допомоги тобто утримання, поряд з тим відсутня необхідність у здійсненні стороннього догляду, що підтверджується відповідною довідкою МСЕК. Так, Відповідач вказує, що наявність в одного із батьків з інвалідністю I чи II групи, без необхідності утримання чи догляду за такою особою, а також наявність іншої особи, яка є не військовозобов'язана та відповідно до закону зобов'язана їх утримувати не є підставою для отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації.
Відтак, вважає рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі: подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів виходить з наступного.
Суд встановив та з матеріалів справи слідує, що відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_4 . Його батько ОСОБА_3 .
Відповідно до довідки серії ЛВА-1 № 47105 ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_5 02.04.2010 встановлена друга група інвалідності за загальним захворюванням безтерміново.
12.07.2024 ОСОБА_1 звернувся до Голови комісії ІНФОРМАЦІЯ_6 у Львівській області із заявою наступного змісту: «… Я, громадянин України, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , цією заявою повідомляю, що я є особою, яка на підставі п.13 частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» не підлягає призову на військову службу під час мобілізації. На підставі вищевикладеного, прошу розглянути мою заяву та оформити мені в порядку визначеному постановою КМУ №560 від 16.05.2024 року, довідку про відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації…».
До заяви додані наступні документи:
1. Нотаріальна фотокопія-витяг паспорта громадянина України ОСОБА_3 (аркуші 1 (один), 2 (два), 3 (три), 10 (десять), 11 (одинадцять));
2. Нотаріальна копія Довідки про присвоєння ідентифікаційного номера ОСОБА_3 ;
3. Нотаріальна копія Довідки серії ЛВА-1 N?471705, видана 22 квітня 2010 року, міжрайонною спеціалізованою кардіологічною МСЕК №l ІНФОРМАЦІЯ_8 ;
4. Нотаріальна копія Пенсійного посвідчення, виданого 08.07.2010 року Пенсійним фондом України, серія НОМЕР_2 ;
5. Нотаріальна копія свідоцтва про народження ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , виданого Львівським палацом урочистих подій 12 січня 1985 року, серія НОМЕР_1 ;
6. Нотаріальна копія Свідоцтва про розірвання шлюбу серії НОМЕР_3 , виданого 09 липня 1992 року Залізничним районним відділом РАГСу м. Львова;
7. Нотаріально засвідчена заява ОСОБА_3 про те, що він обирає свого сина ОСОБА_1 для «свого піклування (догляду)».
Заява ОСОБА_1 № б/н від 12.07.2024, про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації до п. 13 ч. 1 ст. 23 ЗУ « Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» розглянута Комісією при ІНФОРМАЦІЯ_9 та згідно з протоколом №18 від 02.08.2024, розгляд даної заяви призупинено, у зв'язку із перевіркою достовірності інформації зазначеної у заяві та доданих копій.
Згідно з протоколом № 33 від 20.09.2024 Комісія при ІНФОРМАЦІЯ_9 прийняла рішення про відмову у наданні відстрочки.
Голова комісії ІНФОРМАЦІЯ_3 полковником ОСОБА_5 , на адресу заявника скерував повідомлення від 01.10.2024 № 1799/в про відмову у наданні ОСОБА_1 відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації відповідно до вимог п. 13 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію». У даному повідомленні зазначено причини відмови: відповідно до відомостей, що містяться ДРАЦС у ОСОБА_3 наявна особа першого ступеня споріднення, а саме донька, однак до заяви не долучено відомості що підтверджують не можливість такої особи здійснювати догляд за батьком ОСОБА_3 .
Не погодившись із відмовою, позивач звернувся до суду.
Суд першої інстанції в задоволенні позову відмовив з тих підстав, що до заяви про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації позивач не надав належних доказів того, що він є єдиною особою, хто може утримувати та здійснювати догляд за батьком, зокрема, про неможливість здійснення такого його повнолітньою донькою, яка не є військовозобов'язаною та зобов'язана за законом утримувати свого батька.
Крім того, до заяви про надання відстрочки та до матеріалів справи позивач не надав доказів, що його сестра ОСОБА_6 уже здійснює постійний догляд за одним із своїх батьків, як за особою, що за станом здоров'я потребує постійного догляду.
Також, матеріали справи не містять, а до заяви про надання відстрочки не додано відомостей, що ОСОБА_6 є військовозобов'язаною, хоча наведені обставини мають суттєве значення при прийнятті комісією з перевірки наявності прав громадян на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації рішення про надання відстрочки від призову на підставі пункту 13 частини 1 статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".
З огляду на вище викладене, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову, оскільки на час винесення рішення у даній справі позивач не підтвердив відсутності інших осіб, які не є військовозобов'язаними та відповідно до закону зобов'язані утримувати його батька.
Апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх правильними та такими, що відповідають нормам матеріального права та обставинам справи з огляду на наступне.
Згідно із ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Закон України від 25.03.1992 № 2232-XII «Про військовий обов'язок і військову службу» (далі Закон № 2232-ХІІ) здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби.
Згідно із ч.1 - 3 ст.1 Закону № 2232-ХІІ захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України. Військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення та Державної спеціальної служби транспорту, посади в яких комплектуються військовослужбовцями. Військовий обов'язок включає, окрім іншого, проходження військової служби.
Президент України 24.02.2022 Указом від № 64/2022, у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» постановив ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. Надалі неодноразово строк дії воєнного часу продовжувався та триває станом на час розгляду справи.
За приписами ч. 10 ст. 1 Закону № 2232-ХІІ, громадяни України, які приписані до призовних дільниць або перебувають у запасі Збройних Сил України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України чи проходять службу у військовому резерві, зобов'язані: прибувати за викликом районного (об'єднаного районного), міського (районного у місті, об'єднаного міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки (далі - відповідні районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки), Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, відповідного підрозділу Служби зовнішньої розвідки України для оформлення військово-облікових документів (посвідчень про приписку до призовних дільниць, військових квитків, тимчасових посвідчень військовозобов'язаних), приписки, проходження медичного огляду, направлення на підготовку з метою здобуття або вдосконалення військово-облікової спеціальності, призову на військову службу або на збори військовозобов'язаних та резервістів; проходити медичний огляд та лікування в лікувально-профілактичних закладах згідно з рішеннями комісії з питань приписки, призовної комісії або військово-лікарської комісії відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, закладів охорони здоров'я Служби безпеки України, а у Службі зовнішньої розвідки України - за рішенням керівників відповідних підрозділів або військово-лікарської комісії Служби зовнішньої розвідки України; проходити підготовку до військової служби, військову службу і виконувати військовий обов'язок у запасі; виконувати правила військового обліку, встановлені законодавством.
Згідно із ч. 1 ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21 жовтня 1993 року № 3543-XII (далі - Закон № 3543-XII), громадяни зобов'язані: з'являтися за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки (військовозобов'язані, резервісти Служби безпеки України за викликом Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, військовозобов'язані, резервісти Служби зовнішньої розвідки України - за викликом Служби зовнішньої розвідки України) для взяття на військовий облік військовозобов'язаних чи резервістів, визначення їх призначення на особливий період; надавати в установленому порядку під час мобілізації будівлі, споруди, транспортні засоби та інше майно, власниками яких вони є, Збройним Силам України, іншим військовим формуванням, Оперативно-рятувальній службі цивільного захисту з наступним відшкодуванням державою їх вартості в порядку, встановленому законом.
Постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.2022 № 1487 затверджено Порядок організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів далі - Порядок № 1487), який визначає механізм організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів (далі військовий облік) центральними і місцевими органами виконавчої влади, іншими державними органами (далі державні органи), органами місцевого самоврядування, органами військового управління (органами управління), військовими частинами (підрозділами) Збройних Сил та інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів спеціального призначення, територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки, підприємствами, установами та організаціями, закладами освіти, закладами охорони здоров'я незалежно від підпорядкування і форми власності (далі підприємства, установи та організації).
Відповідно до п. 2 Порядку № 1487 військовий облік є складовою змісту мобілізаційної підготовки держави. Він полягає у цілеспрямованій діяльності державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій щодо: фіксації, накопичення та аналізу наявних людських мобілізаційних ресурсів за військово-обліковими ознаками; здійснення заходів із забезпечення виконання встановлених правил військового обліку призовниками, військовозобов'язаними та резервістами; подання відомостей (персональних та службових даних) стосовно призовників, військовозобов'язаних та резервістів до органів ведення Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів.
Згідно з пп. 8 п. 1 Правил військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів (додаток 2 до Порядку № 1487) призовники, військовозобов'язані та резервісти повинні особисто повідомляти в семиденний строк органам, в яких вони перебувають на військовому обліку, про зміну персональних даних, зазначених у статті 7 Закону України «Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов'язаних та резервістів», а також надавати зазначеним органам документи, що підтверджують право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації з підстав, визначених у статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
З урахуванням зазначеного, військовозобов'язані повинні особисто повідомляти в семиденний строк органам, в яких вони перебувають на військовому обліку, про зміну персональних даних та надавати зазначеним органам документи, що підтверджують право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації.
Із матеріалів справи встановлено, що 12.07.2024 ОСОБА_1 звернувся до Голови комісії ІНФОРМАЦІЯ_9 із заявою про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації відповідно до вимог п. 13 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
Так, позивач дотримав процедуру особистого подання (направлення) документів, що підтверджують, на його думку заявника, право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації.
Як визначено п. 1, 8, 9, 11 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.02.2022 року № 154, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов'язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації. Територіальні центри комплектування та соціальної підтримки утворюються в Автономній Республіці Крим, областях, мм. Києві та Севастополі, інших містах, районах, районах у містах.
Завданнями територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки відповідно до покладених обов'язків є виконання законодавства з питань військового обов'язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації, керівництво військовим обліком призовників, військовозобов'язаних та резервістів на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці, контроль за його станом, зокрема в місцевих органах виконавчої влади, органах місцевого самоврядування та в органах, що забезпечують функціонування системи військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (крім СБУ та Служби зовнішньої розвідки), забезпечення в межах своїх повноважень адміністрування (територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, мм. Києва та Севастополя) та ведення Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів (далі Реєстр) (районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки), проведення заходів приписки громадян до призовних дільниць, призову громадян на військову службу, проведення відбору кандидатів для прийняття на військову службу за контрактом, участь у відборі громадян для проходження служби у військовому резерві Збройних Сил, підготовка та проведення в особливий період мобілізації людських і транспортних ресурсів, забезпечення організації соціального і правового захисту військовослужбовців, військовозобов'язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори до Збройних Сил (далі збори), ветеранів війни та військової служби, пенсіонерів з числа військовослужбовців Збройних Сил (далі пенсіонери) та членів їх сімей, участь у військово-патріотичному вихованні громадян, здійснення інших заходів з питань оборони відповідно до законодавства.
Територіальні центри комплектування та соціальної підтримки відповідно до покладених на них завдань, крім іншого: ведуть військовий облік призовників, військовозобов'язаних та резервістів, а також облік громадян України, які уклали контракт добровольця територіальної оборони, ветеранів війни та військової служби, та інших осіб, які мають право на пенсійне забезпечення відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб»; оформлюють та видають військово-облікові документи призовникам, військовозобов'язаним та резервістам; розглядають звернення військовослужбовців, працівників та членів їх сімей, а також громадян з питань, що належать до компетенції територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, а також ведуть прийом громадян, які звертаються із зазначених питань, видають необхідні довідки та інші документи.
Районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, крім функцій, зазначених у пункті 9 цього Положення, крім іншого: беруть участь в організації та забезпеченні роботи районних (міських) призовних комісій, готують для розгляду зазначеними комісіями матеріали з питань направлення громадян України для проходження базової військової служби, служби у військовому резерві, надання відстрочки або звільнення їх від направлення для проходження базової військової служби, служби у військовому резерві; оформляють для військовозобов'язаних, резервістів відстрочки від призову під час мобілізації, які надаються в установленому порядку, та проводять перевірку підстав їх надання, ведуть спеціальний облік військовозобов'язаних.
Відповідно до абз. 13 ч. 1 ст. 23 Закону № 3543 (в редакції чинні станом на час звернення позивача до відповідача із заявою) не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов'язані, зокрема, які мають одного із своїх батьків з інвалідністю I чи II групи або одного з батьків дружини (чоловіка) з числа осіб з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших осіб, які не є військовозобов'язаними та відповідно до закону зобов'язані їх утримувати (крім випадків, якщо такі особи самі є особами з інвалідністю, потребують постійного догляду, перебувають під арештом (крім домашнього арешту), відбувають покарання у вигляді обмеження чи позбавлення волі). У разі відсутності невійськовозобов'язаних осіб здійснювати догляд за особою з інвалідністю I чи II групи може лише одна особа з числа військовозобов'язаних за вибором такої особи з інвалідністю.
Відповідно до Додатку 5 Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 № 560 (в редакції чинній на час подання позивачем заяви про відстрочку), документами, що підтверджують право на відстрочку за пунктом 13 частини 1 статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" є:
- для особи, яка зайнята доглядом, - документи, що підтверджують родинні зв'язки, та один із документів що підтверджує неможливість інших осіб, які не є військовозобов'язаними та які зобов'язані за законом утримувати одного із своїх батьків з інвалідністю I чи II групи або одного з батьків дружини (чоловіка) з числа осіб з інвалідністю I чи II групи, здійснювати догляд за ними: інвалідність такої особи, її потребу у постійному догляді, перебування під арештом (крім домашнього арешту), відбування покарання у вигляді обмеження чи позбавлення волі, документи про отримання компенсації (допомоги, надбавки) на догляд або акт про встановлення факту здійснення особою догляду (постійного догляду) (додаток 8), у якому зазначаються відомості про відсутність інших осіб, які могли б здійснювати такий догляд;
- для особи, яка потребує догляду, - один із документів, що підтверджує інвалідність особи, яка потребує догляду: довідка до акта огляду медико-соціальною експертною комісією за формою, затвердженою МОЗ, або посвідчення, яке підтверджує відповідний статус, або пенсійне посвідчення чи посвідчення, що підтверджує призначення соціальної допомоги відповідно до Законів України «Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю», «Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та особам з інвалідністю», в яких зазначено групу та причину інвалідності, або довідка для отримання пільг особами з інвалідністю, які не мають права на пенсію чи соціальну допомогу, за формою, затвердженою Мінсоцполітики.
Аналізуючи твердження позивача про те, що документи, подані разом із заявою про надання відстрочки від призову, підтверджують його право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації згідно з пунктом 13 частини 1 статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", апеляційний суд зважає на наступне.
Як зазначено вище, однією із ключових умов надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації згідно з пунктом 13 частини 1 статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" є наявність у батька позивача ОСОБА_3 інших осіб, які не є військовозобов'язаними та відповідно до закону зобов'язані та мають можливість його утримувати.
Так, із матеріалів справи встановлено, що відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_4 . Його батько ОСОБА_3 , а мати ОСОБА_7 .
Із наявного матеріалах справи повного витягу з державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про народження апеляційний суд встановив, що міським відділом реєстрації актів цивільного стану Львівського міського управління юстиції 28.04.1977 складений актовий запис № 2954 про те, що ІНФОРМАЦІЯ_10 у м. Львів народилась ОСОБА_4 . Її батьками є ОСОБА_3 та ОСОБА_7 .
Отже, суд першої інстанції правильно встановив наявність у ОСОБА_3 , як особи з інвалідністю ІІ групи, повнолітніх доньку і сина.
Зі змісту повідомлення від 01.10.2024 № 1799/в про відмову у наданні ОСОБА_1 відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації вбачається, що наявність у ОСОБА_3 окрім позивача, повнолітньої доньки, стало підставою для відмови позивачу у надані відстрочки.
Апеляційний суд встановив, що позивач не повідомив у заяві про надання відстрочки про наявність у його батька повнолітньої доньки, яка не є військовозобов'язаною. Разом із тим, оскільки позивач не надав відповідачу документів про перебування його сестри за межами України і такі документи не були предметом розгляду, то відповідач правомірно не врахував цю обставину.
Отже, на переконання апеляційного суду, суд першої інстанції дійшов правильного висновку стосовно того, що оскільки позивач до заяви про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пункту 13 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», не долучив доказів підтвердження відсутності інших осіб, які не є військовозобов'язаними та відповідно до закону зобов'язані утримувати його батька, то і відсутні підстави для прийняття відповідачем рішення про надання відстрочки від призову під час мобілізації.
Щодо вимоги позивача про альтернативність надання відстрочки від мобілізації, або вмотивованої відмови у наданні такої, то апеляційний суд вважає, що зміст дослідженого повідомлення від 01.10.2024 № 1799/в, свідчить про вмотивованість рішення про відмову відповідача у наданні позивачу відстрочки від мобілізації, оскільки відповідач роз'яснив, що наявність у ОСОБА_3 особи першого ступеня споріднення, а саме доньки, та відсутність у заяві відомостей що підтверджують не можливість такої особи здійснювати догляд за батьком ОСОБА_3 , було підставою для прийняття відповідно рішення.
Крім цього, розмежування апелянтом у апеляційній скарзі поняття "утримання" і "догляд" не спростовує висновків суду, оскільки обидва варіанти в межах п. 13 ч. 1 ст. 23 Закону № 3543-ХІІ вимагають відсутності інших осіб, зобов'язаних утримувати батька. Позивач не підтвердив виконання цієї обов'язкової умови.
Поряд із цим, суд першої інстанції слушно звернув увагу на те, що позивач не позбавлений можливості повторно порушити процедуру розгляду питання щодо оформлення відстрочки, звернувшись до відповідача із заявою про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації відповідно пункту 13 частини 1 статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" в порядку постанови Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 №560 із наданням визначеного переліку документів.
Зважаючи на викладене вище, апеляційний суд дійшов висновку, що приймаючи рішення про відмову позивачу у наданні відстрочки від мобілізації відповідно до пункту 13 частини 1 статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" у зв'язку із наявністю у ОСОБА_3 особи першого ступеня споріднення, а саме доньки, та відсутністю у заяві відомостей що підтверджують не можливість такої особи здійснювати догляд за батьком ОСОБА_3 , відповідач діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Отже, вказані обставини свідчать про відсутність підстав для задоволення позовних вимог, а тому, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову у їх задоволені.
Також, суд апеляційної інстанції враховує, що згідно із п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Інші доводи апеляційної скарги зроблених висновків не спростовують, та зводяться до переоцінки доказів та незгоди з ними і трактуванні їх на власний розсуд.
Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, ухваливши судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводами апеляційної скарги висновки, викладені в судовому рішенні, не спростовуються і підстав для його скасування не вбачається.
Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких підстав, апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, оскільки підстав для скасування рішення суду першої інстанції колегія суддів не знаходить.
Відповідно до ст. 139 КАС України, перерозподіл судових витрат не здійснюється.
Керуючись статтями 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 30 січня 2025 року у справі № 380/19833/24 - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Головуючий суддя З. М. Матковська
судді О. М. Гінда
В. В. Ніколін