19 грудня 2025 рокуЛьвівСправа № 380/4992/25 пров. № А/857/29431/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:
судді-доповідача Шинкар Т.І.,
суддів Хобор Р.Б.,
Пліша М.А.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції у Львівській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 11 червня 2025 року (головуючий суддя Брильовський Р.М.), ухвалене за правилами спрощеного позовного провадження в м. Львів, у справі №380/4992/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у Львівській області про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні,
13 березня 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Національної поліції у Львівській області (далі - ГУ НП у Львівській області), в якому просив: визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції у Львівській області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за шість місяців затримки розрахунку при звільненні, починаючи з 15 березня 2023 року; зобов'язати Головне управління Національної поліції у Львівській області нарахувати та виплати ОСОБА_1 середній заробіток за шість місяців затримки розрахунку при звільненні, починаючи з 15 березня 2023 року, з урахуванням наданої судом правової оцінки при винесенні рішення.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 11 червня 2025 року позов задоволено.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки відповідач не провів з позивачем при звільненні зі служби остаточний розрахунок, водночас позивач має право на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. При цьому суд зазначив, що позивач має право на отримання середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні починаючи з 15.03.2023, проте не більше як за шість місяців. З огляду на викладені обставини, суд дійшов висновку, що середній заробіток за час затримки розрахунку має бути перерахований та виплачений позивачу у розмірі 123 272,64 грн.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ГУ НП у Львівській області подало апеляційну скаргу, просить рішення Львівського окружного адміністративного суду від 11 червня 2025 року скасувати та в позові відмовити повністю. Апеляційну скаргу мотивовано тим, що виходячи з принципів розумності та справедливості, пропорційності, враховуючи співмірність, справедливий та розумний баланс інтересів між інтересами працівника і роботодавця, розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, у межах чинного правового регулювання та стану суспільних відносин належним і достатнім способом захисту порушених прав позивача є стягнення на його користь значно зменшеної суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Вважає, що суд що суд першої інстанції провів розрахунок спірних виплат у календарних днях, водночас не врахував, що до спірних правовідносин підлягає застосуванню розрахунок у робочих днях.
Враховуючи положення статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд апеляційної інстанції дійшов висновку щодо можливості розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, на підставі наявних у ній доказів.
Згідно з ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Суд апеляційної інстанції, переглядаючи справу за наявними у ній доказами та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які посилаються учасники справи, приходить до переконання, що рішення суду першої інстанції статті 242 КАС України відповідає частково.
З матеріалів справи судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 з 7 листопада 2015 року по 15 березня 2023 року включно проходив службу в Головному управлінні Національної поліції у Львівській області у Сколівському відділенні поліції Стрийського відділу поліції ГУНП у Львівській області та в порядку реорганізації у відділенні поліції №3 Стрийського районного управління поліції ГУНП у Львівській області.
Наказом Головного управління Національної поліції у Львівській області від 14 березня 2023 року №110 о/с за пунктом 6 частини 1 статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» позивача звільнено зі служби в поліції з посади начальника сектору дізнання ВП №3 Стрийського РУП ГУНП у Львівській області.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 6 вересня 2023 року у справі №380/14966/23 зобов'язано Головне управління Національної поліції у Львівській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з листопада 2015 року по жовтень 2017 року включно.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 23 лютого 2024 року у справі №380/20769/23 зобов'язано Головне управління Національної поліції у Львівській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані дні основної оплачуваної відпустки за 2021 рік у кількості 20 діб і додаткової за цей же рік у кількості 10 діб та основної оплачуваної відпустки за 2022 рік у кількості 30 діб і додаткової оплачуваної відпустки за цей же рік у кількості 14 діб, виходячи з грошового забезпечення станом на виключення зі списків особового складу - 15.03.2023 року та зобов'язано Головне управління Національної поліції у Львівській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні соціальної додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2016 року по 2023 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на виключення зі списків особового складу - 15.03.2023 року.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 2 серпня 2024 року у справі №380/5700/24 зобов'язано Головне управління Національної поліції у Львівській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 з 07.11.2015 по 31.03.2016 підвищення до посадового окладу на 25% на підставі Закону України «Про статус гірських населених пунктів в Україні» та Постанови Кабінету Міністрів України від 02.08.1995 №648 «Про умови оплати праці осіб, які працюють в гірських районах» та зобов'язано Головне управління Національної поліції у Львівській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні за весь час затримки розрахунку при звільненні, з 15.03.2023 по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 16 грудня 2024 року у справі №380/5700/24 апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції у Львівській області задоволено частково. Рішення Львівського окружного адміністративного суду в частині зобов'язання Головне управління Національної поліції у Львівській нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні за весь час затримки розрахунку при звільненні, з 15.03.2023 по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців - скасовано та в цій частині в позові відмовлено. В решті рішення Львівського окружного адміністративного суду від 02 серпня 2024 року у справі №380/5700/24 залишено без змін.
На виконання рішень Львівського окружного адміністративного суду від 6 вересня 2023 року у справі №380/14966/23, 23 лютого 2024 року у справі №380/20769/23 та від 2 серпня 2024 року у справі №380/5700/24 та відповідачем здійснено виплату на рахунок позивача у розмірі 3324,54 грн, 71947,03 грн та 2736,00 грн. Остаточний розрахунок з позивачем відповідач здійснив 27 лютого 2025 року.
Позивач вважає, що оскільки у день звільнення з служби відповідачем не виплачено йому всіх належних сум, то відповідно до ст.117 Кодексу законів про працю України він має право на виплату середнього заробітку за весь період затримки такого розрахунку, у зв'язку із чим звернувся до суду з вказаним позовом.
Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції враховує такі підстави.
Враховуючи вимоги частини 2 статті 19 Конституції України та частини 2 статті 2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України визначає Закон України «Про Національну поліцію» (далі - Закон №580-VIII).
Питання звільнення зі служби в поліції врегульовує стаття 77 Закону №580-VIII.
Згідно з правовою позицією, висловленою колегією суддів Верховного Суду України у постанові від 17.02.2015 (справа №21-8а15), за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Суд апеляційної інстанції зауважує, що ані Законом №580-VIII, ані іншими нормативно-правовими актами, які регулюють питання прийняття, проходження та звільнення зі служби в поліції, не врегульовані питання порушення роботодавцем, у спірному випадку відповідачем, строку проведення розрахунків при звільненні, а також наслідків такого порушення, зокрема, не врегульовано порядок відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні поліцейського зі служби в поліції.
У Рішенні Конституційного Суду України від 07 травня 2002 року №8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) зазначено, що при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов'язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), у якому визначені основні трудові права працівників.
Отже, враховуючи те, що нормами спеціального законодавства не врегульовано порядок виплати поліцейським грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні, до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення Кодексу законів про працю України.
Так, згідно частини першої статті 47 КЗпП України роботодавець зобов'язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 вказаного Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.
Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.
У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.
У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців (частина перша статті 117 КЗпП України у реакції Закону України від 01.07.2022 № 2352-IX).
Так, предметом спору в даній справі, як це правильно встановив суд першої інстанції, є стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки виплати розрахунку при звільненні.
Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку про те, що передбачений частиною першою статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значущі обставини, як виплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.
Отже, непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Так, після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Відповідно до частини другої статті 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою вказаної статті.
За змістом частини 1 статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов'язку. І саме з цією обставиною пов'язаний період, протягом якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності. Період затримки розрахунку при звільненні - це весь час затримки належних звільненому працівникові сум та виплат по день фактичного розрахунку.
Відповідно до правової позиції, висловленої Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17, під належними звільненому працівникові сумами необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Законом №2352-ІХ від 01.07.2022, який набрав чинності 19.07.2022, у статтю 117 КЗпП України внесені зміни, а саме обмежено шестимісячним строком проведення виплати працівникові середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
До змін, внесених Законом № 2352-ІХ, Верховний Суд сформував усталену практику у правозастосуванні указаних норм при вирішенні спорів щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Після ухвалення постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц викладена в ній позиція (зокрема, щодо наявності передбачених статтею 117 КЗпП України підстав для стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, якщо навіть остаточний розрахунок відбувся на підставі/виконання судового рішення) не піддавалася зміні (відступу).
Проте, правовий висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц, на який покликається апелянт, викладено щодо приписів статті 117 КЗпП України в редакції, яка діяла до набрання чинності Законом № 2352-ІХ.
Наведений у цій постанові підхід щодо критеріїв/способів зменшення суми середнього заробітку, який підлягає стягненню у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, був побудований з урахуванням, зокрема, того, що оплаті середнім заробітком підлягав весь час затримки по день фактичного розрахунку, оскільки на той час стаття 117 КЗпП України не обмежувала періоду, за який може стягуватися середній заробіток у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні.
Отже, право суду зменшити розмір середнього заробітку, що має сплатити роботодавець працівникові за час затримки виплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України, залежить від таких чинників: наявність спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплати працівникові сум за трудовим договором на день звільнення; виникнення спору між роботодавцем та працівником після того, коли належні до виплати працівникові суми за трудовим договором у зв'язку з його звільненням повинні бути сплачені роботодавцем; прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 вказаного Кодексу.
Як встановлено судом першої інстанції, остаточний розрахунок з позивачем у зв'язку зі звільненням проведено 27 лютого 2025 року враховуючи звільнення позивача з Головного управління Національної поліції у Львівській області 15 березня 2023 року.
Визначаючи період, за який відповідач повинен виплатити позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, суд враховує, що станом на дату виплати позивачу грошового забезпечення діяла редакція частини першої статті 117 КЗпП України, яка передбачала, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
Суд апеляційної інстанції зауважує, що виплата, установлена статтею 117 КЗпП України, має компенсаторний характер і за своєю правовою суттю є різновидом юридичної відповідальності роботодавця за невиконання ним обов'язку повністю розрахуватися з працівником у день його звільнення.
Відповідно до пункту 2 Порядку № 100, середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
Згідно з пунктом 8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.
Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Разом з тим, відповідно до пункту 7 Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 № 260, за службу понад установлений службовий час, у дні відпочинку, святкові, вихідні та неробочі дні грошове забезпечення військовослужбовцям додатково не виплачується. Розмір грошового забезпечення, що належить військовослужбовцю не за повний календарний місяць, визначається шляхом множення середньоденного розміру грошового забезпечення на кількість календарних днів, прослужених військовослужбовцем у цьому місяці. При цьому середньоденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення, належного військовослужбовцю за повний календарний місяць, на кількість календарних днів місяця, за який здійснюється виплата.
Як вбачається з наданої відповідачем довідки про грошове забезпечення №46, грошове забезпечення позивача становить у січні 2023 році - 17 348,95 грн та у лютому 2023 року - 22 178,76 грн.
Застосовуючи правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 25.11.2020 у справі №160/2867/19 щодо визначення середньоденного грошового забезпечення поліцейським за аналогічних правовідносин, суд апеляційної інстанції зазначає, що кількість робочих днів у січні 2023 становила 22 дні, а у лютому 2023 - 20 днів. Отже, середньоденне грошове забезпечення позивача становить 941,14 грн (39527,71 грн (розмір грошового забезпечення за січень - лютий 2023 року) / 42 (кількість робочих днів).
Водночас, кількість робочих днів за шість місяців з 15.03.2023 по 15.09.2023 становить 133 дні, а відтак середній заробіток за час затримки виплати позивачеві при звільненні зі служби як грошова компенсація з урахуванням визначеного статтею 117 КЗпП України шестимісячного терміну становить 125 171,08 грн (941,14 грн х 133 робочі дні).
Така сума підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, оскільки відповідач провів фактичний розрахунок з позивачем поза межами строку, встановленого статтею 116 КЗпП.
Водночас суд апеляційної інстанції не вбачає підстав для застосування критеріїв/способів зменшення суми середнього заробітку, який підлягає стягненню у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, оскільки за встановлених обставин мала місце триваюча протиправна бездіяльність починаючи з березня 2023 року, що слугувало підставою звернення позивача тричі до суду за захистом порушених прав, щодо спонукання відповідача у проведенні позивачу належних виплат.
Статтею 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Підсумовуючи вказане, надаючи правову оцінку аргументам сторін, в обсязі встановлених у цій справі фактичних обставин, враховуючи їхній зміст та юридичну природу, застосовуючи до спірних правовідносин правову позицію Верховного Суду, суд апеляційної інстанції вважає правильними висновки суду першої інстанції щодо протиправної бездіяльності відповідача у нарахуванні позивачу середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні, водночас у сумі 125 171,08 грн, а не 123 272,64 грн., помилкового застосовуючи до спірних правовідносин положення Порядку №100, а не Порядку №260.
Частиною 2 статті 6 КАС України та статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» передбачено застосування судами Конвенції та практики ЄСПЛ як джерела права.
У пункті 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.
З огляду на викладене, враховуючи положення статті 317 КАС України прецедентну практику ЄСПЛ, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права, що є підставою задоволення апеляційної скарги частково, водночас позовні вимоги позивача підлягають до задоволення з визначенням суми стягнення 125 171,08 грн для гарантування повного захисту прав.
Керуючись статтями 241, 243, 308, 311, 317, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції у Львівській області задовольнити частково.
Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 11 червня 2025 року у справі №380/4992/25 скасувати в частині визначення суми стягнення, та в цій частині позов задовольнити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Національної поліції у Львівській області (ЄДРПОУ 40108833) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні в сумі 125 171,08 грн.
В решті рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків встановлених ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя Т. І. Шинкар
судді М.А. Пліш
Р. Б. Хобор