17 грудня 2025 рокуЛьвівСправа № 380/15993/25 пров. № А/857/39133/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Кузьмича С. М.,
суддів Курильця А.Р., Мікули О.І.,
за участю секретаря Єршової Ю.С.,
представника апелянта Тарасович О.І.,
представників відповідача Жбадинського В.О., Кравчука О.А.,
представника третьої особи Беня Т.Т.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові справу за апеляційною скаргою Львівської міської ради на ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 02 вересня 2025 року (постановлену головуючим - суддею Кухар Н.А. о 10 год. 50 хв. у м. Львові) з питань закриття провадження у справі № 380/15993/25 за адміністративним позовом Львівської міської ради до Сокільницької сільської ради Львівського району Львівської області, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: Державне підприємство «Міжнародний аеропорт «Львів» імені Данила Галицького», Державна авіаційна служба України про визнання протиправним та нечинним рішення,
Позивач звернувся до суду із адміністративним позовом до відповідача в якому просив визнати протиправним та нечинним рішення Сокільницької сільської ради Львівського району Львівської області від 30.12.2024 №1370 «Про затвердження містобудівної документації «Внесення змін в генеральний план с.Сокільники Львівського району Львівської області із зміною меж населеного пункту за рахунок включення в межі с. Сокільники території, що знаходяться в межах Сокільницької об'єднаної територіальної громади».
Ухвалою судді Львівського окружного адміністративного суду від 06.08.2025 відкрито загальне позовне провадження в адміністративній справі, залучено до участі у справі у якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет позову на стороні позивача - Державне підприємство «Міжнародний аеропорт «Львів» імені Данила Галицького» та Державну авіаційну службу України.
25.08.2025 представник відповідача подав до суду клопотання про закриття провадження у справі, оскільки спір між Львівською міською радою та Сокільницькою сільською радою не може розглядатись за правилами адміністративного судочинства.
Представник позивача подала до суду заперечення на клопотання, у якому просила відмовити у задоволенні клопотання, так як Львівська міська рада є органом місцевого самоврядування, і юридичною особою публічного права, наділеною відповідними повноваженнями та здатною виступати у правовідносинах, зокрема щодо представництва відповідної територіальної громади, захисту прав, свобод та інтересів її населення. Зазначала, що право органу місцевого самоврядування на оскарження рішення іншого органу місцевого самоврядування щодо затвердження містобудівної документації генерального плану населеного пункту, детального плану території чи внесення змін до них, закріплено у висновках Верховного Суду, зокрема у постанові від 10.11.2022 у справі № 808/1638/18, постанові від 30.04.2025 у справі № 580/9644/21 та постанові від 06.08.2025 у справі № 580/6934/24.
Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 02.09.2025 клопотання про закриття провадження у справі задоволено. Закрито провадження у справі за позовом Львівської міської ради до Сокільницької сільської ради Львівського району Львівської області, за участі третіх осіб без самостійних вимог на стороні позивача Державного підприємства «Міжнародний аеропорт «Львів» імені Данила Галицького», Державної авіаційної служби України про визнання протиправним та скасування рішення.
Приймаючи оскаржене рішення суд першої інстанції виходив з того, що за загальним правилом суб'єкт владних повноважень не може звертатися з позовом до іншого органу, бо це означатиме позов держави до неї самої. Винятком є компетенційний спір. Втім, хоча формально цей спір вирішується у позовному провадженні, по суті це не є спором про право. Натомість у такому судовому процесі суд дає тлумачення законодавства, роз'яснюючи межі компетенції органів. Суд вважав, що спір у цій справі не відноситься до компетенційних, оскільки у цьому випадку не йдеться про спір про розмежування компетенції між Львівською міською радою до Сокільницькою сільською радою Львівського району Львівської області.
Як свідчать матеріали справи, Львівська міська рада обґрунтувала свій позов тим, що оскаржуване рішення відповідача є протиправним, оскільки порушено порядок його прийняття та не враховано інтереси суміжної громади.
Оскільки право Львівської міської ради на звернення до адміністративного суду з позовними вимогами про скасування рішення від 30.12.2024 №1370 «Про затвердження містобудівної документації «Внесення змін в генеральний план с.Сокільники Львівського району Львівської області із зміною меж населеного пункту за рахунок включення в межі с. Сокільники території, що знаходяться в межах Сокільницької об'єднаної територіальної громади» не закріплене у жодному нормативно-правовому акті, суд дійшов висновку, що позивач у цій справі не мав права на звернення до суду.
Вказану ухвалу в апеляційному порядку оскаржив позивач, у апеляційні скарзі покликається на те, що оскаржуване рішення винесене з порушенням норм процесуального права з неповним з'ясуванням обставин справи та є незаконним, просить ухвалу суду першої інстанції скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Зокрема в апеляційній скарзі зазначає, що висновки Львівського окружного адміністративного Суду щодо підстав для закриття провадження у справі № 380/15993/25 не відповідають обставинам справи.
Львівська міська рада як представницький орган відповідної територіальної громади, реалізуючи функції та повноваження місцевого самоврядування, визначені законом, звернулася до Суду з метою захисту порушених прав та інтересів територіальної громади. І таке право на звернення до Суду закріплено в законі, зокрема Законі України «Про місцеве самоврядування в Україні».
Також, Судом першої інстанції застосовано правову позицію, викладену в постановах Верховного суду, яка не підлягала до застосування.
Окрім того, за приписами ч. 1 ст. 239 КАС України якщо провадження у справі закривається з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої статті 238 цього Кодексу, суд повинен роз'яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи. Суд апеляційної або касаційної інстанції повинен також роз'яснити позивачеві про наявність у нього права протягом десяти днів з дня отримання ним відповідної постанови звернутися до суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією, крім випадків об'єднання в одне провадження кількох вимог, які підлягають розгляду в порядку різного судочинства. Заява подається до суду, який прийняв постанову про закриття провадження у справі.
В порушення норм процесуального права, Львівським окружним адміністративним судом, закриваючи провадження у справі № 380/15993/25 на підставі п. 1 ч. 1 ст. 238 КАС України у зв'язку з тим, що справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства, не було роз'яснено позивачу, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи.
Таким чином, зазначає, що права Львівської міської територіальної громади у зв'язку з прийняттям Сокільницькою сільською радою Львівського району Львівської області рішення № 1370 «Про затвердження містобудівної документації «Внесення змін в генеральний план с.Сокільники Львівського району Львівської області із зміною меж населеного пункту за рахунок включення в межі с. Сокільники території, що знаходяться в межах Сокільницької об'єднаної територіальної громади» без узгодження проекту генерального плану залишаються не захищеними.
Відповідач скористався своїм правом та подав відзив на апеляційну скаргу в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Представники апелянта та третьої особи в судовому засіданні підтримали апеляційну скаргу та надали пояснення, просять апеляційну скаргу задовольнити, а просить ухвалу суду першої інстанції скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
В судовому засіданні представники відповідача, заперечили проти задоволення апеляційної скарги та надали пояснення, просять апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Державна авіаційна служба України, в судове засідання на виклик суду не з'явилася, явку уповноваженої особи не забезпечила, хоча належним чином була повідомлена, що не перешкоджає розгляду справи за її відсутності.
Заслухавши суддю-доповідача, представників учасників справи, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково, а ухвалу суду першої інстанції - змінити, з наступних підстав.
Відповідно до ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.
Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень (ч. 1 ст. 2 КАС України).
Разом з цим, відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 238 КАС України суд закриває провадження у справі якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
У ст. 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.
За вимогами ч. 1 ст. 18 Закону України від 02.06.2016 № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.
З метою якісної та чіткої роботи судової системи міжнародним і національним законодавством передбачено принцип спеціалізації судів.
Згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
За визначенням пунктів 1 та 2 ч. 1 ст. 4 КАС України адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір; публічно-правовий спір, у якому, зокрема, хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.
Відповідно до ч. 1 ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження.
Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
Публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад. Участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама собою участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.
Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Як зазначено вище, пунктами 3 та 5 ч. 1 ст. 19 КАС України визначено два спеціальних види спорів, у яких позивачем може виступати суб'єкт владних повноважень:
1) спори між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління компетенційні спори, під якими слід розуміти спір між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління (публічної адміністрації), зокрема, делегованих повноважень. Особливість судового розгляду компетенційних спорів зумовлена необхідністю вирішення питання про те, чи належним чином реалізована компетенція відповідача та чи не порушена при реалізації повноважень відповідача компетенція позивача (постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.02.2019 у справі № 915/478/18, від 13.11.2019 у справі № 826/3115/17 та постанови Верховного Суду від 04.12.2019 у справі № 826/6228/17, від 12.05.2025 у справі № 520/13293/24);
2) спори за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, коли право звернення до суду для вирішення публічно-правового спору надано такому суб'єкту законом. У цій категорії справ можливі два випадки (види): 1) прямо передбачено КАС України (ч. 5 ст. 46); 2) прямо передбачено спеціальним законом.
Таким чином, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка правильності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб) відповідно до прийнятих або вчинених при здійсненні ними владних управлінських функцій.
З аналізу зазначених норм Закону вбачається, що предметом адміністративного процесуального права є взаємовідносини у сфері, що складаються у зв'язку з реалізацією зацікавленими особами права на судовий захист.
Особливістю цих відносин є те, що вони пов'язані із реалізацією прав, свобод та інтересів суб'єктів у сфері публічно - правових відносин і спрямовані на захист від порушень з боку публічної влади при здійсненні нею владних управлінських функцій.
Тобто, специфіку публічно - правового спору визначають: суб'єктивний склад, підстави виникнення цього спору і тісне пов'язане з цим питання визначення меж повноважень адміністративного суду.
Що стосується кола суб'єктів публічно - правового спору, то обов'язковим його учасником є суб'єкт публічного управління, який є виразником державних і суспільних інтересів, носієм публічної влади, має особливий правовий статус, тому що наділений владними управлінськими функціями щодо об'єктів управління.
Специфіка публічно - правового спору обумовлена, також, його підставою: він виникає у випадку порушення суб'єктом публічного управління суб'єктивних публічних прав та інтересів громадянина або організації.
Особливістю правовідносин, що розглядаються адміністративними судами, є їх публічно - правовий характер, пов'язаний із сферою реалізації публічної влади.
Суттєвою ознакою публічно - правового спору є участь у справі суб'єкту владних повноважень, який виконує владні управлінські функції відносно інших суб'єктів і його рішення є обов'язковими для виконання.
Тобто, до юрисдикції адміністративного суду належить спір, який виник між двома (кількома) суб'єктами стосовно їх прав та обов'язків у конкретних правових відносинах, у яких хоча б один суб'єкт законодавчо вповноважений владно керувати поведінкою іншого (інших) суб'єкта (суб'єктів), а останній (останні) відповідно зобов'язаний виконувати вимоги та приписи такого суб'єкта владних повноважень.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 914/2006/17.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.02.2019 у справі № 915/478/18 (провадження № 12-245гс18) сформульовано правову позицію згідно якої, поведінка органів, через які діє держава у цивільних або адміністративних відносинах, розглядається як поведінка держави у цивільних або адміністративних відносинах. Отже, як у цивільних, так і в адміністративних відносинах органи, через які діє держава, не мають власних прав і обов'язків, але наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних відносинах. Держава в особі відповідних органів може брати участь в судових процесах, в тому числі в якості позивача, за правилами цивільного, господарського або адміністративного судочинства, виходячи, в першу чергу, із суті правовідносин та з урахуванням, зокрема, суб'єктного складу сторін та інших чинників, які можуть впливати на визначення юрисдикції судів.
Отже, за загальним правилом один орган державної влади не може звертатися з позовом до іншого органу, бо це означатиме позов держави до неї самої.
Винятком є компетенційний спір, під час розгляду якого суд дає тлумачення законодавства, роз'яснюючи межі компетенції органів.
При цьому під компетенційним спором слід розуміти спір між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління (публічної адміністрації), у тому числі - делегованих повноважень. Особливість судового розгляду компетенційних спорів зумовлена необхідністю вирішення питання про те, чи належним чином реалізована компетенція відповідача та чи не порушена при реалізації повноважень відповідача компетенція позивача.
Також для звернення до адміністративного суду суб'єкт владних повноважень як позивач повинен відповідати основним умовам, а саме: такий суб'єкт має бути наділений повноваженнями для звернення до суду.
Наведене узгоджується із висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 13 листопада 2019 року по справі № 826/3115/17.
Дійсно, Велика Палата Верховного Суду, зокрема, у постановах від 13.11.2019 у справі № 826/3115/17 та від 04.12.2019 у справі № 826/6228/17 дійшла висновку, що, за загальним правилом, якщо право державного органу на звернення з відповідним позовом прямо не передбачено законодавством, один орган державної влади не може звертатися з позовом до іншого органу, бо це означатиме позов держави до неї самої. Винятком є компетенційний спір.
Як зазначив суд першої інстанції, що у справі, яка розглядається спірні правовідносини виникли у зв'язку з прийняттям Сокільницькою сільською радою Львівського району Львівської області рішення від 30.12.2024 року №1370 «Про затвердження містобудівної документації «Внесення змін в генеральний план с. Сокільники Львівського району Львівської області із зміною меж населеного пункту за рахунок включення в межі с. Сокільники території, що знаходяться в межах Сокільницької об'єднаної територіальної громади».
Згідно із ч. 1 ст. 12 Закону України від 16.11.1992 № 2780-XII «Про основи містобудування» до компетенції сільських, селищних, міських рад у сфері містобудування на відповідній території належить затвердження відповідно до законодавства місцевих програм, генеральних планів відповідних населених пунктів, планів зонування територій, а за відсутності затверджених в установленому законом порядку планів зонування території - детальних планів територій.
За приписами п. 2 ст. 1 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» генеральний план населеного пункту - одночасно містобудівна документація на місцевому рівні та землевпорядна документація, що визначає принципові вирішення розвитку, планування, забудови та іншого використання території населеного пункту.
Статтею 16 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» планування територій на місцевому рівні здійснюється шляхом розроблення та затвердження генеральних планів населених пунктів, планів зонування територій і детальних планів території, їх оновлення та внесення змін до них.
Містобудівна документація на місцевому рівні розробляється з урахуванням даних державного земельного кадастру на актуалізованій картографічній основі в цифровій формі як просторово орієнтована інформація в державній системі координат на паперових і електронних носіях.
Відповідно до положень ст. 17 Закону «Про регулювання містобудівної діяльності» генеральний план населеного пункту є основним видом містобудівної документації на місцевому рівні, призначеної для обґрунтування довгострокової стратегії планування та забудови території населеного пункту.
Послідовність виконання робіт з розроблення генерального плану населеного пункту визначається Кабінетом Міністрів України у Порядку розроблення, оновлення, внесення змін та затвердження містобудівної документації та завданням на розроблення (внесення змін, оновлення), яке складається і затверджується замовником за погодженням з розробником.
Обов'язковою складовою генерального плану населеного пункту є план зонування території цього населеного пункту.
Генеральний план населеного пункту розробляється та затверджується в інтересах відповідної територіальної громади з урахуванням державних, громадських та приватних інтересів.
Рішення про розроблення генерального плану приймає відповідна сільська, селищна, міська рада.
Виконавчі органи сільських, селищних і міських рад, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації є замовниками, які організовують розроблення, внесення змін та подання генерального плану населеного пункту на розгляд відповідної сільської, селищної, міської ради.
Виконавчі органи сільських, селищних і міських рад, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації у встановлений строк:
1) подають пропозиції до проекту відповідного місцевого бюджету на наступний рік або про внесення змін до бюджету на поточний рік щодо потреби у розробленні генерального плану населеного пункту;
2) визначають у встановленому законодавством порядку розробника генерального плану населеного пункту, встановлюють строки розроблення та джерела його фінансування;
3) звертаються до обласної державної адміністрації, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері будівництва, містобудування та архітектури (для міст Києва та Севастополя, обласних центрів, міст обласного значення), щодо визначення державних інтересів для їх врахування під час розроблення генерального плану населеного пункту;
4) повідомляють через місцеві медіа про початок розроблення генерального плану населеного пункту та визначають порядок і строк внесення пропозицій до нього фізичними та юридичними особами;
5) організовують проведення громадського обговорення проекту генерального плану;
6) забезпечують попередній розгляд проекту генерального плану населеного пункту архітектурно-містобудівною радою відповідного рівня;
7) узгоджують проект генерального плану населеного пункту з органами місцевого самоврядування, що представляють інтереси суміжних територіальних громад;
8) забезпечують розроблення проекту генерального плану населеного пункту з урахуванням обмежень у використанні земель, у тому числі обмежень використання приаеродромної території, встановлених відповідно до Повітряного кодексу України;
9) забезпечують здійснення стратегічної екологічної оцінки.
До складу генерального плану населеного пункту обов'язково включаються планувальні рішення детальних планів територій (у тому числі формування земельних ділянок), на яких планується розміщення.
Відтак, враховуючи наведене вище, колегія суддів поділяє твердження суду першої інстанції, що спір у цій справі не відноситься до компетенційних, оскільки у цьому випадку не йдеться про спір про розмежування компетенції між Львівською міською радою до Сокільницькою сільською радою Львівського району Львівської області.
Щодо доводів апелянта, що захист прав та законних інтересів відповідної територіальної громади прямо передбачено законом, у зв'язку з чим, виконуючи функції та повноваження місцевого самоврядування, Львівська міська рада наділена правом на звернення до суду з даним позовом то потрібно зазначити таке.
Згідно ч. 1 ст. 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.
Відповідно до ч. 1 ст. 16 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» органи місцевого самоврядування є юридичними особами і наділяються цим та іншими законами власними повноваженнями, в межах яких діють самостійно і несуть відповідальність за свою діяльність відповідно до закону.
Відповідно до ч. 10 ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.
Разом з цим, для звернення до адміністративного суду суб'єкт владних повноважень як позивач повинен відповідати основним умовам, а саме: такий суб'єкт має бути наділений повноваженнями для звернення до суду.»
Право на звернення до суду та способи судового захисту регламентовані положеннями ст. 5 КАС України, частиною четвертою якої визначено, що суб'єкти владних повноважень мають право звернутися до адміністративного суду виключно у випадках, визначених Конституцією та законами України.
Колегія суддів зазначає, що ані в Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні», ані в Законом України «Про регулювання містобудівної діяльності» не передбачено прямої норми, яка б закріплювала право позивача, як органу місцевого самоврядування, на звернення до суду із позовними вимогами про визнання протиправним та скасування рішення іншого органу місцевого самоврядування щодо затвердження містобудівної документації, а тому така позовна вимога не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.
Щодо покликання позивача на практику Верховного Суду, то суд вважає, що така не є релевантною до цієї справи, оскільки вимоги позивача на є тотожними і спір адресується від одного органу місцевого самоврядування до іншого.
Відтак, враховуючи наведене вище, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції, що даний спір не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, а тому належить закрити провадження у справі.
Разом з цим, суд апеляційної інстанції не погоджується з висновком суду першої інстанції в тій частині, що позивач у цій справі не має права на звернення до суду щодо визнання протиправним та нечинним спірне рішення Сокільницької сільської ради Львівського району Львівської області.
Так, суд звертає увагу на те, що Генеральний план населеного пункту містить правові приписи нормативного характеру, які розраховані на широке коло осіб та застосовуються неодноразово.
Затверджуючи своїм рішенням містобудівну документацію - генеральний план населеного пункту, орган місцевого самоврядування формує обґрунтування довгострокової стратегії планування та забудови території населеного пункту.
Генеральний план населеного пункту є основним видом містобудівної документації на місцевому рівні з чітко визначеною процедурою його розроблення та затвердження.
Відповідно до п. 7 ч. 8 ст. 17 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» виконавчі органи сільських, селищних і міських рад, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації в установлений строк узгоджують проект генерального плану населеного пункту з органами місцевого самоврядування, що представляють інтереси суміжних територіальних громад.
Механізм розроблення або внесення змін до містобудівної документації з планування території на державному рівні в частині схем планування окремих частин території України та містобудівної документації з планування території на регіональному і місцевому рівнях визначено Порядком розроблення містобудівної документації, затвердженим наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 16.11.2011 року №290.
Згідно абзацу 9 пункту 1.4 Порядку, організація розроблення містобудівної документації або внесення змін до неї здійснюється шляхом забезпечення узгодження проекту містобудівної документації з органами місцевого самоврядування, що представляють інтереси суміжних територіальних громад, в частині врегулювання питань щодо територій спільних інтересів.
З аналізу наведених вище норм можна виснувати, що організації розроблення містобудівної документації або внесення змін до неї передує узгодження проекту містобудівної документації з органами місцевого самоврядування, що представляють інтереси суміжних територіальних громад в частині врегулювання питань щодо територій спільних інтересів.
Однак, як зазначає позивач, що під час розроблення та затвердження містобудівної документації «Внесення змін в генеральний план с.Сокільники Львівського району Львівської області із зміною меж населеного пункту за рахунок включення в межі с. Сокільники території, що знаходяться в межах Сокільницької об'єднаної територіальної громади» відповідачем було порушено процедуру затвердження змін, проект містобудівної документації не узгоджувався з Львівською міською радою, як органом місцевого самоврядування, що представляє інтереси суміжної територіальної громади.
При цьому представник позивача на уточнююче запитання суду пояснив, що спірним рішенням порушені права позивача як суміжного землекористувача. Аналогічне вказав і представник третьої особи, Державного підприємства «Міжнародний аеропорт «Львів» імені Данила Галицького.
З огляду на такі пояснення колегія суддів дійшла висновку, що між сторонами наявні ознаки цивільного спору, а саме щодо права користування земельними ділянками та реалізації проектів розвитку територій.
Відтак, суд апеляційної інстанції погоджується із апелянтом в тій частині, що такий спір може бути предметом судового розгляду, проте не в порядку адміністративного судочинства.
Зважаючи на характер спірних правовідносин та суб'єктний склад учасників таких, згаданий спір підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства.
За приписами ч. 1 ст. 239 КАС України, якщо провадження у справі закривається з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої статті 238 цього Кодексу, суд повинен роз'яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи. Суд апеляційної або касаційної інстанції повинен також роз'яснити позивачеві про наявність у нього права протягом десяти днів з дня отримання ним відповідної постанови звернутися до суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією, крім випадків об'єднання в одне провадження кількох вимог, які підлягають розгляду в порядку різного судочинства. Заява подається до суду, який прийняв постанову про закриття провадження у справі.
За таких обставин, рішення суду необхідно змінити в частині мотивів закриття провадження у справі, а саме щодо роз'яснення позивачу до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи.
Згідно частини четвертої статті 317 КАС зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.
Враховуючи викладене, апеляційний суд приходить до висновку, що суд першої інстанції у справі, що розглядається не дав належної оцінки щодо юрисдикції розгляду позовної заяви, що призвело до ухвалення помилкового рішення, а відтак апеляційну скаргу слід задовольнити частково, а мотивувальну частину оскаржуваного судового рішення змінити.
Щодо розподілу судових витрат, то такий у відповідності до ст.139 КАС України не здійснюється.
Керуючись статтями 139, 229, 243, 308, 310, 317, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, -
Апеляційну скаргу Львівської міської ради задовольнити частково.
Ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 02 вересня 2025 року з питань закриття провадження у справі № 380/15993/25 змінити в частині мотивів та роз'яснити, що спір віднесений до юрисдикції господарського суду.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня проголошення судового рішення, у разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя С. М. Кузьмич
судді А. Р. Курилець
О. І. Мікула
Повне судове рішення складено 19 грудня 2025 року