18 грудня 2025 рокуЛьвівСправа № 500/6155/25 пров. № А/857/50937/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Затолочного В.С.,
суддів: Глушка І.В., Судової-Хомюк Н.М.,
з участю секретаря судового засідання Грищук В.Б.,
представника позивача Кузишин А.В.,
розглянувши у судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 11 листопада 2025 року у справі № 500/6155/25 за адміністративним позовом Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень в Івано-Франківській та Тернопільській областях Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про визнання протиправною та скасування постанови (рішення суду першої інстанції ухвалено суддею Дерех Н.В. у м. Тернопіль в порядку спрощеного позовного провадження (без повідомлення сторін), дата складення повного тексту судового рішення 11 листопада 2025 року), -
Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області (далі також - ГУ ПФУ, позивач) звернулося до суду з позовом до Відділу примусового виконання рішень управління забезпечення примусового виконання рішень в Івано-Франківській та Тернопільській областях Івано-Франківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції (далі також - Відділ, відповідач), в якому просить визнати протиправною та скасувати постанову старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень в Івано-Франківській та Тернопільській областях Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції у ВП № 79149959 від 17.10.2025 року про накладення штрафу у розмірі 5100 грн під час виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду у справі 380/2047/25.
Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 11 листопада 2025 року у задоволенні позову відмовлено повністю.
Не погодившись із вказаним рішенням, його оскаржило ГУ ПФУ, оскільки вважає що суд першої інстанції неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи та неправильно застосував норми матеріального права, просить оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове про задоволення позовних вимог у повному обсязі.
В обґрунтування апеляційних вимог вказує, що оскільки ОСОБА_1 не має 20 років стажу державної служби станом на 01.05.2016, а набуває 20 років стажу державної служби після зазначеної дати, лише у разі виконання покладених судом зобов'язань, підстави для врахування вказаної довідки для розрахунку пенсії відповідно до Порядку призначення пенсій деяким категоріям осіб, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14 вересня 2016 р. № 622 (далі також - Порядок № 622), відсутні.
Відповідач не скористався правом подання відзиву на апеляційну скаргу. Відповідно до частини четвертої статті 304 Кодексу адміністративного судочинства України (далі також - КАС України) відсутність відзиву не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Враховуючи положення частини сьомої статті 287 КАС України, суд розглядає справу у десятиденний строк після закінчення строку на апеляційне оскарження з повідомленням учасників справи.
Представник апелянта, яка приймає участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції, наполягала на задоволенні апеляційної скарги.
Відповідач був належним чином, відповідно до положень статті 268 КАС України, повідомлений про дату, час та місце розгляду справи, однак у судове засідання його представник не з'явився.
Згідно частини третьої статті 268, частини другої статті 313 КАС України неявка сторін, належним чином повідомлених про час та місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши обставини справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що на виконанні у Відділі перебуває виконавче провадження № 79149959 з примусового виконання виконавчого листа № 380/2047/25 від 16.07.2025, виданого Львівським окружним адміністративним судом, про зобов'язання ГУ ПФУ з урахуванням правової оцінки, наданої судом, повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про перехід, призначення та виплату з 21.01.2025 року пенсії за віком відповідно до Закону України «Про державну службу» з врахуванням довідок про складові заробітної плати для призначення пенсії державного службовця від 17.01.2025 року № 37-13-01-10-00-11 та від 17.01.2025 року № 38-13-01-10-00-11.
19.09.2025 державним виконавцем Відділу винесено постанову про відкриття виконавчого провадження у ВП № 79149959 з виконання виконавчого листа № 380/2047/25, виданого 16.07.2025 Львівським окружним адміністративним судом.
17.10.2025 державним виконавцем Відділу винесено Постанову про накладення штрафу у ВП № 79149959 в сумі 5100,00 грн., оскільки згідно повідомлення ГУ ПФУ встановлено, що рішення суду боржником в повному обсязі не виконано.
Не погоджуючись з діями відповідача щодо винесення постанови про накладення штрафу у розмірі 5100,00 грн, позивач звернувся до суду з цим адміністративним позовом.
Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не виконано рішення суду в повному обсязі без поважних причин.
Перевіривши за наявними у справі матеріалами доводи, викладені у апеляційній скарзі, правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права і правової оцінки обставин у справі у межах, визначених статтею 308 КАС України, колегія суддів встановила наступне.
Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку визначає Закон України від 2 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження» (далі також - Закон № 1404-VIII).
Відповідно до статті 1 Закону № 1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (рішення) - сукупність дій, визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Згідно з частиною першою статті 5 Закону № 1404-VIII примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 3 Закону № 1404-VIII підлягають примусовому виконанню рішення на підставі виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.
Частиною першою статті 13 Закону № 1404-VIII передбачено, що під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
Сторонами виконавчого провадження є стягувач і боржник. Стягувачем є фізична або юридична особа чи держава, на користь чи в інтересах яких видано виконавчий документ. Боржником є визначена виконавчим документом фізична або юридична особа, держава, на яких покладається обов'язок щодо виконання рішення (частини перша та друга статті 15 Закону № 1404-VIII).
Згідно з частиною першою статті 18 Закону № 1404-VIII виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Частина перша статті 26 Закону № 1404-VIII встановлює, що виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, зокрема, за заявою стягувача про примусове виконання рішення.
Відповідно до частини п'ятої статті 26 Закону № 1404-VIII виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов'язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей. У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону.
Згідно з частиною шостою статті 26 Закону № 1404-VIII за рішенням немайнового характеру виконавець у постанові про відкриття виконавчого провадження зазначає про необхідність виконання боржником рішення протягом 10 робочих днів (крім рішень, що підлягають негайному виконанню, рішень про встановлення побачення з дитиною).
У разі ненадання боржником у строки, встановлені частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного виконання рішення, документального підтвердження повного виконання рішення державний виконавець на наступний день після закінчення відповідних строків розпочинає примусове виконання рішення (стаття 27 Закону № 1404-VIII).
Відповідно до частин першої та другої статті 63 Закону № 1404-VІІІ за рішеннями, за якими боржник зобов'язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. У разі невиконання без поважних причин боржником рішення, виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність.
Статтею 75 Закону № 1404-VІІІ передбачена відповідальність за невиконання рішення, що зобов'язує боржника вчинити певні дії. Відповідно до цієї норми, у разі невиконання без поважних причин у встановлений виконавцем строк рішення, що зобов'язує боржника виконати певні дії, та рішення про поновлення на роботі виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника - фізичну особу у розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на посадових осіб - 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на боржника - юридичну особу - 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та встановлює новий строк виконання. У разі повторного невиконання рішення боржником без поважних причин виконавець у тому самому порядку накладає на нього штраф у подвійному розмірі та звертається до органів досудового розслідування з повідомленням про вчинення кримінального правопорушення.
Таким чином, колегія суддів зауважує, що невиконання боржником рішення суду, за яким він зобов'язаний вчинити певні дії у строки, визначені законодавством, без наявності для цього поважних причин, тягне за собою відповідальність у вигляді накладення штрафу.
Апеляційний суд звертає увагу, що накладення штрафу за невиконання рішення, що зобов'язує боржника до вчинення певних дій, є видом юридичної відповідальності боржника за невиконання покладеного на нього зобов'язання. Застосування такого заходу реагування є обов'язком державного виконавця і націлене на забезпечення реалізації мети виконавчого провадження як завершальної стадії судового провадження.
Невиконання боржником рішення суду тягне за собою певні наслідки, встановлені нормами Закону № 1404-VІІІ. Тобто на час прийняття державним виконавцем рішення про накладення штрафу має бути встановленим факт невиконання боржником судового рішення без поважних причин.
Враховуючи наведені норми, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що невиконання боржником рішення суду без поважних на те причин, тягне за собою певні наслідки, встановлені нормами Закону № 1404-VIII.
Як встановлено судом, рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 17.03.2025 у справі № 380/2047/25, серед іншого, зобов'язано ГУ ПФУ зарахувати ОСОБА_1 до стажу державної служби її період роботи в органах місцевого самоврядування з 26.04.1999 року по 07.06.2004 року та в органах державної податкової служби з 08.06.2004 року по 13.01.2025 року. Зобов'язано ГУ ПФУ з урахуванням правової оцінки, наданої судом, повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про перехід, призначення та виплати з 21.01.2025 року пенсії за віком відповідно до Закону України «Про державну службу» з врахуванням довідок про складові заробітної плати для призначення пенсії державного службовця від 17.01.2025 року № 37-13-01-10-00-11 та від 17.01.2025 року № 38-13-01-10-00-11.
Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 26.06.2025 апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області залишено без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 17.03.2025 у справі № 380/2047/25 - без змін.
На адресу державного виконавця Головним управлінням Пенсійного фонду України в Тернопільській області скеровано лист № 1900-0802-5/48296 від 14.10.2025.
З даного листа слідує, що ГУ ПФУ на виконання вказаного рішення суду повторно розглянуто заяву ОСОБА_1 з урахуванням висновків суду та зараховано до стажу державної служби період її роботи в органах місцевого самоврядування з 26.04.1999 по 07.06.2004 та в органах державної податкової служби з 08.06.2004 по 13.01.2025. Одночасно, за результатами повторного розгляду заяви, ОСОБА_1 переведено на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про державну службу» з 21.01.2025 з урахуванням довідки про складові заробітної плати для призначення особі пенсії державного службовця від 17.01.2025 № 37-13-01-10-00-11. Рішення суду виконано відповідно до покладених судом зобов'язань. Окремого зобов'язання щодо врахування при виконанні рішення суду довідки про інші складові заробітної плати для призначення пенсії особі, яка має не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорії посад державних службовців від 17.01.2025 № 38-13-01-10-00-11, на ГУ ПФУ не покладено.
Однак, таке твердження апелянта є безпідставним, адже резолютивною частиною рішення Львівського окружного адміністративного суду від 17.03.2025 у справі № 380/2047/25 визначено зобов'язання ГУ ПФУ повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про перехід, призначення та виплату з 21.01.2025 року пенсії за віком відповідно до Закону України «Про державну службу» з врахуванням довідок про складові заробітної плати для призначення пенсії державного службовця від 17.01.2025 року № 37-13-01-10-00-11 та від 17.01.2025 року № 38-13-01-10-00-11.
Крім цього, апелянт зазначає, що оскільки ОСОБА_1 не має 20 років стажу державної служби станом на 05.01.2016, а набуває 20 років стажу державної служби після зазначеної дати, лише у разі виконання покладених судом зобов'язань, підстави для врахування вказаної довідки для розрахунку пенсії відповідно до Порядку № 622, відсутні.
Колегія суддів не погоджується з такими доводами позивача та звертає увагу апелянта на те, що Львівський окружний адміністративний суд у рішенні від 17.03.2025 у справі № 380/2047/25 зазначає наступне: «матеріалами справи підтверджується, що стаж роботи позивача на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, на день набрання чинності Закону України «Про державну службу» № 889-VІІІ - 01.05.2016, становив більше 10 років, а також станом на час звернення до органів Пенсійного фонду досягла 60-річного віку та мала стаж державної служби понад 20 років та страховий стаж, що дає їй право на призначення пенсії відповідно до Закону України «Про державну службу»....суд, у відповідності до ч.2 ст.9 КАС України, вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та повторно розглянути її заяву про перехід, призначення та виплати з 21.01.2025 року пенсії за віком відповідно до Закону України «Про державну службу» з врахуванням довідок про складові заробітної плати для призначення пенсії державного службовця від 17.01.2025 року № 37-13-01- 10-00-11 та від 17.01.2025 року № 38-13-01-10-00-11, з урахуванням правової оцінки, наданої судом».
Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що позивачем добровільно у повному обсязі не забезпечено виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 17.03.2025 у справі № 380/2047/25, а саме при повторному розгляді заяви ОСОБА_1 про перехід, призначення та виплату з 21.01.2025 року пенсії за віком відповідно до Закону України «Про державну службу» не враховано довідку про складові заробітної плати для призначення пенсії державного службовця від 17.01.2025 року № 38-13-01-10-00-11.
На думку суду, наведене свідчить про невиконання позивачем рішення суду без поважних причин та, як наслідок, про правомірність прийнятої державним виконавцем спірної постанови про накладення штрафу в розмірі 5100,00 грн у виконавчому провадженні.
До того ж, суд зауважує, що судове рішення, яке набрало законної сили, стає незмінним (неспростовним), основні і додаткові судження (висновки) суду по суті справи стають остаточними.
У Рішенні від 26.06.2013 № 5-рп/2013 Конституційний Суд України зазначив, що право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов'язкове виконання судових рішень складовою права на справедливий судовий захист; набрання судовим рішенням законної сили є юридичною подією, з настанням якої виникають, змінюються чи припиняються певні правовідносини, а таке рішення набуває нових властивостей; основною з цих властивостей є обов'язковість - сутнісна ознака судового рішення як акта правосуддя (підпункт 2.4 мотивувальної частини Рішення від 23.11.2018 №10-р/2018); невід'ємною складовою права кожного на судовий захист є обов'язковість виконання судового рішення. Це право охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 13.12.2012 № 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини Рішення від 25.04.2012 № 11-рп/2012).
Конституційний Суд України у Рішенні від 26.06.2013 взяв до уваги практику Європейського суду з прав людини, який, зокрема, в пункті 43 рішення у справі «Шмалько проти України» (заява № 60750/00) вказав, що право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду (пункт 43).
Держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному й вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади (рішення у справі «Сокур проти України» (Sokur v. Ukraine), № 29439/02, від 26.04.2005, та у справі «Крищук проти України» (Kryshchuk v. Ukraine), № 1811/06, від 19.02.2009).
Також, колегія суддів наголошує, що відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Відповідно до частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Отже, з врахуванням процесуальних особливостей адміністративного судочинства, доведення факту правомірності своїх дій чи бездіяльності покладається на відповідача. У свою чергу, на переконання апеляційного суду, відповідачем повністю виконано свій процесуальний обов'язок доказування правомірності винесення оскаржуваної постанови. Натомість позивачем не доведено обставин на яких ґрунтуються його позовні вимоги.
Наведене дає підстави вважати, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку щодо правомірності постанови старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень в Івано-Франківській та Тернопільській областях Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції у ВП № 79149959 від 17.10.2025 року про накладення штрафу у розмірі 5100 грн під час виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду у справі 380/2047/25.
Відтак, суд першої інстанції правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків рішення суду, а тому підстав для скасування рішення суду колегія суддів не знаходить.
Як убачається з апеляційної скарги, наведені в ній доводи щодо помилковості висновків суду у цій справі фактично зводяться до необхідності нової правової оцінки обставин у справі та дослідження наявних у матеріалах справи доказів. Водночас зазначеним доводам судом першої інстанції вже була надана належна правова оцінка.
Інших доводів на підтвердження правомірності своїх дій відповідач не навів, що не дає підстав вважати висновки суду першої інстанцій помилковими, а застосування ним норм матеріального та процесуального права - неправильним.
Відповідно до пункту 1 статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Згідно зі статтею 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи вимоги наведених правових норм, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що при ухваленні оскаржуваного рішення в частині задоволених позовних вимог суд першої інстанцій правильно встановив обставини справи, не допустив неправильного застосуванням норм матеріального права чи порушень норм процесуального права, які могли б бути підставою для його скасування, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.
Керуючись статтями 241, 242, 268, 272, 287, 308, 311, 315, 316, 321, 325, 370 КАС України, суд -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області залишити без задоволення, а рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 11 листопада 2025 року у справі № 500/6155/25 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Постанову разом із паперовими матеріалами апеляційної скарги надіслати до суду першої інстанції для приєднання до матеріалів справи.
Головуючий суддя В. С. Затолочний
судді І. В. Глушко
Н. М. Судова-Хомюк
Повне судове рішення складено 19.12.25