19 грудня 2025 рокуЛьвівСправа № 140/9830/25 пров. № А/857/42799/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Затолочного В.С.,
суддів: Глушка І.В., Судової-Хомюк Н.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження в електронній формі в місті Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Волинського окружного адміністративного суду від 26 вересня 2025 року про повернення позовної заяви у справі № 140/9830/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Маневицької селищної ради Маневицького району Волинської області про визнання протиправним та скасування рішення (ухвала суду першої інстанції прийнята суддею Мачульським В.В м. Луцьку в порядку письмового провадження), -
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Маневицької селищної ради Маневицького району Волинської області (далі - відповідач) з адміністративним позовом, в якому просить:
1) визнати протиправним та скасувати рішення Маневицької селищної ради від 23.05.2018 № 31/5 «Про внесення змін до структури та штатного розпису Маневицької селищної ради»;
2) визнати протиправним та скасувати розпорядження Маневицького селищного голови від 13.08.2018 № 27-ос «Про звільнення ОСОБА_1 »;
3) Поновити ОСОБА_1 на посаді інспектора з юридичних питань виконавчого апарату Маневицької селищної ради з 13.08.2018;
4) стягнути з Маневицької селищної ради середньомісячну заробітну плату за час вимушеного прогулу.
Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 05.09.2025 у відкритті провадження у справі в частині вимог про визнання протиправним та скасування розпорядження Маневицького селищного голови від 13.08.2018 № 27-ос «Про звільнення ОСОБА_1 », поновлення ОСОБА_1 на посаді інспектора з юридичних питань виконавчого апарату Маневицької селищної ради з 13.08.2018, стягнення з Маневицької селищної ради середньомісячну заробітну плату за час вимушеного прогулу - відмовлено.
В іншій частині ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 26 вересня 2025 року позовну заяву повернуто позивачу.
Не погодившись із вказаною ухвалою від 26 вересня 2025 року, її оскаржив позивач, який покликаючись на те, що ухвала є незаконною та необґрунтованою, ухваленою з порушенням норм матеріального і процесуального права, з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, просить ухвалу скасувати, а справу направити на продовження розгляду.
В обґрунтування апеляційних вимог покликається на те, що на виконання ухвали суду першої інстанції про залишення позовної заяви без руху, позивачем надано всі пояснення і документи для поновлення пропущеного строку.
Відповідач не скористався правом подання відзиву на апеляційну скаргу.
Справа, в силу вимог частини другої статті 312 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), розглядається апеляційним судом в порядку письмового провадження.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши та обговоривши матеріали справи, суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Приймаючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції виходив з того, що позовна заява подана з пропуском строку звернення до суду, при цьому позивач не навів доводів та їх документального підтвердження, які б свідчили про наявність об'єктивно непереборних обставин, пов'язаних з дійсними істотними перешкодами та труднощами для своєчасного вчинення дій щодо звернення до суду з позовом за захистом порушеного права протягом установленого законом строку.
Порядок здійснення судочинства в адміністративних судах визначено КАС України, частиною першою статті 5 якого визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду за захистом, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
Частиною першою статті 118 КАС України визначено, що процесуальні строки - це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом.
Відповідно до частин першої та другої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Статтею 123 КАС України визначено наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду.
Так, частиною першою зазначеної статті передбачено, що у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею в заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву (частина друга статті 123 КАС України).
Апеляційним судом встановлено, що позивач звернувся до суду першої інстанції з позовною заявою у якій просив поновити строк звернення до суду.
Обґрунтовуючи прохання поновлення строку, позивач зазначив, що причини пропуску строку звернення до суду є поважними, оскільки строк для подання позову до адміністративного суду необхідно рахувати з 05.08.2025, тобто з дати отримання поштового конверта та відповіді від Маневицької селищної ради.
Як вище зазначалось, ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 05.09.2025 у відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Маневицької селищної ради в частині вимог про визнання протиправним та скасування розпорядження Маневицького селищного голови від 13.08.2018 № 27-ос «Про звільнення ОСОБА_1 », поновлення ОСОБА_1 на посаді інспектора з юридичних питань виконавчого апарату Маневицької селищної ради з 13.08.2018, стягнення з Маневицької селищної ради середньомісячну заробітну плату за час вимушеного прогулу - відмовлено.
Крім того, в іншій частині ухвалою судді від 05.09.2025 позовну заяву ОСОБА_1 до Маневицької селищної ради про визнання протиправними та скасування рішення було залишено без руху та надано позивачу строк для усунення недоліків (із зазначенням способу їх усунення) - десять днів з дня вручення копії ухвали про залишення позовної заяви без руху.
У заяві на виконання вимог ухвали про залишення позовної заяви без руху позивач вказав, що обставини неознайомлення з оскаржуваним штатним розписом виникли не з волі позивача, а через несвоєчасне та не повне надання інформації на запити ОСОБА_1 відповідачем.
Оскаржуваною ухвалою від 26 вересня 2025 року заявлений адміністративний позов повернуто позивачу.
Дотримання строків звернення до адміністративного суду є однією з умов дисциплінування учасників цих відносин у випадку, якщо вони стали спірними, а також однією із гарантій дотримання у суспільних відносинах принципу правової визначеності, як складової принципу верховенства права. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними та після завершення таких строків, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Перебіг строку на звернення до адміністративного суду починається від дня виникнення права на адміністративний позов, тобто, коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
День, коли особа дізналася про порушення свого права, - це встановлений доказами день, коли їй стало відомо про прийняття певного рішення, вчинення дії чи допущення бездіяльності, внаслідок чого відбулося порушення прав, свобод чи інтересів особи. Якщо цей день встановити точно неможливо, строк обчислюється з дня, коли особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав (свобод чи інтересів).
При цьому повинна слід тлумачити як неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися, а не обов'язок особи дізнатися про порушення своїх прав.
Зокрема, особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав, якщо вона знала про обставини прийняття рішення чи вчинення дії, і у неї не було перешкод для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені.
Вказана правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 28.05.2021 в справі № 380/2355/20.
З матеріалів справи встановлено, що позивачем до позовної заяви та заяви про поновлення строку звернення до суду додано запити надіслані відповідачу, які датовані 2024 та 2025 роками.
Однак, позивач, в межах 2018-2023 років, доказів його звернення до відповідача з інформаційними запитами не надав.
Більше того як встановлено із програмного комплексу «Діловодство спеціалізованого суду», ОСОБА_1 періодично у продовж 2021-2024 років звертався до суду щодо оскарження дій як Маневицької селищної ради, так і безпосередньо селищного голови щодо прийняття оскаржуваного рішення від 23.05.2018 № 31/5 «Про внесення змін до структури та штатного розпису Маневицької селищної ради».
При цьому, отримання позивачем листа відповідача від 05.08.2025 не змінює момент, з якого позивач повинен був дізнатись про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли позивач почав вчиняти дії щодо реалізації свого права і ця дата не пов'язується з початком перебігу строку звернення до суду у цьому випадку.
Аналізуючи вищевикладене, а саме доводи апелянта щодо пропущеного строку звернення до суду, апеляційний суд приходить до висновку про те, що такі доводи є надуманими, не відповідають дійсності та спрямовані виключно для поновлення пропущеного строку.
Згідно із частиною першою статті 121 КАС України, суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
При цьому, норми Кодексу адміністративного судочинства України не містять вичерпного переліку підстав, які вважаються поважними для вирішення питання про поновлення пропущеного процесуального строку. Такі причини визначаються в кожному конкретному випадку з врахуванням обставин у справі.
Правовий інститут строків звернення до адміністративного суду за захистом свого порушеного права не містить вичерпного, детально описаного переліку причин чи критеріїв їх визначення. Натомість закон запроваджує оцінні, якісні параметри визначення таких причин - вони повинні бути поважними, реальними або, як згадано вище, непереборними і об'єктивно нездоланними на час плину строків звернення до суду. Ці причини (чи фактори об'єктивної дійсності) мають бути несумісними з обставинами, коли суб'єкт звернення до суду знав або не міг не знати про порушене право, ніщо правдиво йому не заважало звернутися до суду, але цього він не зробив і через власну недбалість, легковажність, байдужість, неорганізованість чи інші подібні за суттю ставлення до права на доступ до суду порушив ці строки.
Інакшого способу визначити, які причини належить віднести до поважних, ніж через зовнішню оцінку (кваліфікацію) змісту конкретних обставин, хронологію та послідовність дій суб'єкта правовідносин перед зверненням до суду за захистом свого права, немає. Під таку оцінку мають потрапляти певні явища, фактори та їх юридична природа; тривалість строку, який пропущений; те, чи могли і яким чином певні фактори завадити вчасно звернутися до суду, чи перебувають вони у причинному зв'язку із пропуском строку звернення до суду; яка була поведінка суб'єкта звернення протягом цього строку; які дії він вчиняв, і чи пов'язані вони з готуванням до звернення до суду тощо.
Отже, процесуальний строк звернення до суду покликаний забезпечувати принцип правової визначеності і є гарантією захисту прав сторін спору. Вирішуючи питання про поновлення процесуального строку суди повинні надавати оцінку причинам, що зумовили пропуск строку.
Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду від 05.07.2022 у справі № 160/18326/21.
Колегія суддів враховує правову позицію Верховного Суду (постанова від 31.03.2021 по справі № 240/12017/19) про те, що для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час, коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом встановленого строку. В той же час триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання такою особою строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.
З огляду на ці обставини та подані на їх підтвердження докази колегія суддів не вважає їх такими, що відповідають вищезазначеним критеріям поважності, реальності, непереборності і такими, що об'єктивно були нездоланними на час плину строків звернення до суду.
Поновлення пропущеного процесуального строку є правом суду, яким він користується, виходячи із поважності причин пропуску строку. У цьому випадку обставин, які б об'єктивно перешкоджали позивачу реалізувати своє право на подання позовної заяви протягом законодавчо встановленого строку, не вбачається, а підстави, наведені у клопотанні про поновлення строку звернення до суду, не є поважними та об'єктивно непереборними і не пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами, оскільки залежали від самого позивача та його представника.
Європейський суд з прав людини у своїй практиці неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 33 рішення від 21.12.2010 у справі «Перетяка та Шереметьєв проти України»).
Отже, суд апеляційної інстанції вважає, що позивач пропустив строк звернення до адміністративного суду для захисту свого права, а клопотання про його поновлення не містить посилань на конкретні обставини, які б могли слугувати причиною його поновлення.
Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводами апеляційної скарги висновки, викладені в судовому рішенні, не спростовуються і підстав для його скасування не вбачається.
Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v. Spain)» № 303-A, пункт 29).
Також згідно з пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Відповідно до частини другої статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Приведені в апеляційні скарзі доводи, висновку суду не спростовують, а зводяться до переоцінки доказів та незгоди з ними.
Відповідно до статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких підстав апеляційна скарга задоволенню не підлягає, підстав для скасування рішення суду першої інстанції колегія суддів не знаходить.
Відповідно до ст. 139 КАС України, судові витрати розподілу не підлягають.
Керуючись статтями 243, 250, 286, 308, 310, 313, 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Волинського окружного адміністративного суду від 26 вересня 2025 року про повернення позовної заяви у справі № 140/9830/25 - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Постанову разом із паперовими матеріалами апеляційної скарги надіслати до суду першої інстанції для приєднання до матеріалів справи.
Головуючий суддя В. С. Затолочний
судді І. В. Глушко
Н. М. Судова-Хомюк