18 грудня 2025 рокуЛьвівСправа № 460/393/25 пров. № А/857/15673/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
судді-доповідача: Гінди О.М.,
суддів: Заверухи О.Б., Матковської З.М.,
розглянувши в письмовому провадженні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 09 квітня 2025 року (головуючий суддя: Борискін С.А., місце ухвалення - м. Рівне) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,-
встановив:
ОСОБА_1 , 10.01.2025, звернувся до суду з позовом, в якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо не нарахування та невиплати, ОСОБА_1 , середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 02.09.2024 по 24.12.2024, виходячи з середньомісячного грошового забезпечення за останні два календарні місяці служби, що передують місяцю звільнення з військової служби відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» від 08 лютого 1995 року № 100;
- зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 нарахувати та виплатити, ОСОБА_1 , середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 02.09.2024 по 24.12.2024, виходячи з середньомісячного грошового забезпечення за останні два календарні місяці служби, що передують місяцю звільнення з військової служби відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» від 08 лютого 1995 року № 100;
- зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 здійснити ОСОБА_1 компенсацію сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року № 44 «Про затвердження Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу».
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на виконання судового рішення йому виплачено грошове забезпечення. Позивач вказує, що відповідно до статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Тому, позивач стверджує про наявність права на отримання середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку за період з 02.09.2024 по 24.12.2024.
Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 09 квітня 2025 року у задоволенні позову відмовлено.
З цим рішенням суду першої інстанції не погодився позивач та оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає, що таке прийняте з порушенням норм матеріального права, а тому просить його скасувати та постановити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.
Обґрунтовуючи апеляційні вимоги апелянт покликається на аналогічні підстави викладені в позовній заяві.
Згідно п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Враховуючи те, що апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, суд апеляційної інстанції вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких мотивів.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що переміщення військовослужбовця по службі, яке також передбачає виключення його зі списків особового складу однієї військової частини та зарахування до таких списків іншої, все ж не може вважатися звільненням з військової служби, тобто тим юридичним фактом, з яким законодавець пов'язує виникнення у відповідача обов'язку з проведення всіх необхідних розрахунків за правилами п. 242 Положення № 1153/2008, недотримання якого має своїм наслідком відповідальність, передбачену ст. 117 КЗпП України.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що витягом з наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 (по стройовій частині) № 246 від 02.09.2024 позивача було виключено зі списків особового складу ІНФОРМАЦІЯ_3 та всіх видів забезпечення, при цьому позивача було призначено на посаду головного спеціаліста фінансово-економічного відділу військової частини НОМЕР_1 наказом командувача Сухопутних військ Збройних Сил України від 22 липня 2024 року № 757.
Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 19.11.2024 у справі № 460/10556/24 позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинення певних дій - задоволено частково. Визнано протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 05.10.2016 по 28.02.2018 із застосуванням базового місяця - січень 2008 року; зобов'язано ІНФОРМАЦІЯ_2 нарахувати і виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 05.10.2016 по 28.02.2018 із застосуванням базового місяця - січень 2008 року; визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо неврахування вимог абзаців 4, 5, 6 пункту 5 постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078 при обрахунку ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 31.12.2022 та з 01.01.2024 по 02.09.2024; зобов'язано ІНФОРМАЦІЯ_2 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 31.12.2022 та з 01.01.2024 по 02.09.2024 із врахуванням абзаців 4, 5, 6 пункту 5 постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року № 1078 та з урахуванням раніше виплачених сум. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
На виконання вказаного судового рішення відповідачем, 24.12.2024 здійснено позивачу виплату грошового забезпечення.
Ці обставини підтверджуються виписками по картковому рахунку ОСОБА_1 від 24.12.2024.
Вважаючи, що з відповідача необхідно стягнути середній заробіток за час затримки виплати грошового забезпечення за період з 02.09.2024 по 24.12.2024, позивач звернувся до суду з цим позовом.
З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити наступне.
Відповідно до статті 1-2 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.
У зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
Абзацом 1 частини першої статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» обумовлено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Відповідно до частини другої статті 24 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
У Рішенні Конституційного Суду України від 07 травня 2002 року № 8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) зазначено, що при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов'язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), у якому визначені основні трудові права працівників.
Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012 за статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Отже, до спірних правовідносин необхідно застосовувати приписи КЗпП України.
За правилами статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити неоспорювану ним суму.
Статтею 117 КЗпП України визначено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні.
Частиною першою цієї статті встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Згідно з частиною другою статті 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» (далі - Закон № 2352-ІХ) текст статті 117 КЗпП України викладено в такій редакції:
«У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті».
Закон № 2352-ІХ та відповідно і нова редакція статті 117 КЗпП України набрали чинності з 19 липня 2022 року.
Отже, відповідно до статті 117 КЗпП України, у чинній редакції, згідно з Законом № 2352-ІХ, час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає оплаті середнім заробітком, обмежений шістьма місяцями.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що позивача 02.09.2024 виключено зі списків особового складу ІНФОРМАЦІЯ_3 та всіх видів забезпечення, при цьому позивача було призначено на посаду головного спеціаліста фінансово-економічного відділу військової частини НОМЕР_1 наказом командувача Сухопутних військ Збройних Сил України.
Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 19.11.2024 у справі № 460/10556/24 позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинення певних дій задоволено частково. Визнано протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 05.10.2016 по 28.02.2018 із застосуванням базового місяця - січень 2008 року; зобов'язано ІНФОРМАЦІЯ_2 нарахувати і виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 05.10.2016 по 28.02.2018 із застосуванням базового місяця - січень 2008 року; визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо неврахування вимог абзаців 4, 5, 6 пункту 5 постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078 при обрахунку ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 31.12.2022 та з 01.01.2024 по 02.09.2024; зобов'язано ІНФОРМАЦІЯ_2 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 31.12.2022 та з 01.01.2024 по 02.09.2024 із врахуванням абзаців 4, 5, 6 пункту 5 постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078 та з урахуванням раніше виплачених сум. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
На виконання вказаного судового рішення відповідачем 24.12.2024 здійснено позивачу виплату грошового забезпечення.
Оскільки остаточний розрахунок із позивачем у зв'язку із звільненням з ІНФОРМАЦІЯ_1 проведено 24.12.2024 (а. с. 13), а тому із відповідача належить стягнути середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 02.09.2024 (дата виключення із списків) по 23.09.2024 (день перед остаточним розрахунком).
Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100.
Нормами абзацу 3 пункту 2 Порядку № 100 визначено, що середньомісячна заробітна плата за час вимушеного прогулу працівника обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана виплата, тобто, що передують дню звільнення працівника з роботи.
Згідно з пунктом 5 розділу ІV Порядку № 100 основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка згідно з пунктом 8 цього Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством календарних днів за цей період.
Після визначення середньоденної заробітної плати, як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику, здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абзац другий пункту 8 Порядку № 100).
Середньоденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення, належного військовослужбовцю за повний календарний місяць, на кількість календарних днів місяця, за який здійснюється виплата (п. 7 Наказ Міністерства оборони України від 07.06.2018 № 260 «Про затвердження Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам»).
Суд апеляційної інстанції зазначає, що суд першої інстанції відмовляючи у задоволенні позову покликався на те, що переміщення військовослужбовця по службі, яке також передбачає виключення його зі списків особового складу ІНФОРМАЦІЯ_3 та зарахування до таких списків військової частини НОМЕР_1 , не може вважатися звільненням з військової служби, тобто тим юридичним фактом, з яким законодавець пов'язує виникнення у відповідача обов'язку з проведення всіх необхідних розрахунків, недотримання якого має своїм наслідком відповідальність, передбачену ст. 117 КЗпП України.
Однак, суд апеляційної інстанції вважає такі висновки помилковими, оскільки по суті позивача звільнено з ІНФОРМАЦІЯ_3 і саме відповідач вважався роботодавцем позивача, з яким ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах до дня звільнення, а саме до 02.09.2024.
Тобто, дата 02.09.2024 є датою звільнення позивача з ІНФОРМАЦІЯ_1 .
У подальшому, позивач перебував у трудових відносинах з іншим роботодавцем, військовою частиною НОМЕР_1 .
Отже, факт переміщення (переведення) позивача по службі в іншу військову частину жодним чином не може впливати на право позивача на отримання компенсації майнових втрат, яких він зазнав внаслідок несвоєчасного здійснення із ним розрахунку з боку роботодавця при звільненні з ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Отже, за встановлених обставин, у контексті наведених вимог законодавства, яким врегульовані спірні правовідносини, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що оскільки бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 , середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, виходячи з середньомісячного грошового забезпечення за останні два календарні місяці служби, що передують місяцю звільнення з військової служби відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» від 08 лютого 1995 року № 100 є протиправною, а тому необхідно зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 02.09.2024, однак по 23.12.2024 (день перед остаточним розрахунком), виходячи з середньомісячного грошового забезпечення за останні два календарні місяці служби, що передують місяцю звільнення з військової служби відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» від 08 лютого 1995 року № 100.
Щодо компенсації сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44, то суд апеляційної інстанції зазначає таке.
Згідно з пунктом 1 Порядку № 44 Цей Порядок визначає умови та механізм щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу (в тому числі відрядженими до органів виконавчої влади та інших цивільних установ), співробітниками Служби судової охорони у зв'язку з виконанням ними своїх обов'язків під час проходження служби (далі - грошова компенсація).
Відповідно до пункту 2 Порядку № 44 грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця, поліцейського або є особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, ДСНС, податкової міліції, Національного антикорупційного бюро, Державного бюро розслідувань, співробітникам Служби судової охорони, а також особам, звільненим із служби, для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв'язку з виконанням обов'язків під час проходження служби.
Пунктом 3 Порядку № 44 визначено, що виплата грошової компенсації здійснюється установами (організаціями, підприємствами), що утримують військовослужбовців, поліцейських та осіб рядового і начальницького складу, за рахунок відповідних коштів, які є джерелом доходів цих осіб, шляхом рівноцінного та повного відшкодування втрат частини грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних у зв'язку з виконанням ними своїх обов'язків під час проходження служби (далі - грошове забезпечення), що пов'язані з утриманням податку з доходів фізичних осіб у порядку та розмірах, визначених Законом України «Про податок з доходів фізичних осіб».
Відповідно до пункту 4 Порядку № 44 виплата грошової компенсації військовослужбовцям, поліцейським та особам рядового і начальницького складу здійснюється одночасно з виплатою їм грошового забезпечення.
Аналіз наведених положень Порядку № 44 надає суду апеляційної інстанції підстави для висновку, що грошова компенсація сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних, зокрема, військовослужбовцями, а також особами, звільненими із служби, виплачується їм для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв'язку з виконанням обов'язків під час проходження служби одночасно з виплатою грошового забезпечення за місцем його одержання у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.
Отже, за встановлених обставин, у контексті наведених вимог законодавства, яким врегульовані спірні правовідносини, суд апеляційної інстанції вважає, що оскільки компенсація втрати частини доходу у зв'язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення є складовою грошового забезпечення військовослужбовця, а тому, при нарахуванні та виплаті такої має бути проведена одночасна компенсація суми податку з доходів фізичних осіб відповідно до Порядку № 44.
З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що суд першої інстанції відмовляючи у задоволенні позову, допустив невідповідність своїх висновків обставинам справи та неправильно застосував норми матеріального, що відповідно до приписів ст. 317 КАС України є підставою для скасування судового рішення та прийняття постанови про часткове задоволення позову.
Згідно з ч. 3 ст. 139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат (частина 6 статті 139 КАС України).
Матеріалами справи підтверджено, що за подання позову позивач сплатив судовий збір в розмірі 1211,20 грн, за подання апеляційної скарги в розмірі 1816,80 грн, що відповідає ставці судового збору за подання до адміністративного суду адміністративного позову немайнового характеру фізичною особою.
Суд апеляційної інстанції зауважує, що вимога немайного характеру - вимога, яка не підлягає вартісній оцінці, вимога про захист права або інтересу, об'єктом якої виступає благо, що не піддається грошовій оцінці, а тому розрахувати судовий збір у співвідношенні до частини (обсягу) задоволеної однієї вимоги немайнового характеру не можливо.
Оскільки, судом апеляційної інстанції задоволено частково позов немайнового характеру, то відповідно до вимог статті 139 КАС України, сплачений судовий збір за подання позовної заяви та апеляційної скарги у повному розмірі необхідно стягнути на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань пенсійного органу в розмірі 3028 грн.
Керуючись ст. ст. 311, 317, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд -
постановив:
апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 09 квітня 2025 року скасувати та прийняти нову постанову, якою позов задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 02.09.2024 по 23.12.2024, виходячи з середньомісячного грошового забезпечення за останні два календарні місяці служби, що передують місяцю звільнення з військової служби відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» від 08 лютого 1995 року № 100.
Зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 02.09.2024 по 23.12.2024, виходячи з середньомісячного грошового забезпечення за останні два календарні місяці служби, що передують місяцю звільнення з військової служби відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» від 08 лютого 1995 року № 100.
Зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 здійснити ОСОБА_1 компенсацію сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року № 44 «Про затвердження Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу».
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 (ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 (РПНОКПП НОМЕР_3 ) судовий збір за подання позову та апеляційної скарги в розмірі 3028 грн (три тисячі двадцять вісім гривень).
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п'ятої статті 328 КАС України.
Головуючий суддя О. М. Гінда
судді О. Б. Заверуха
З. М. Матковська