18 грудня 2025 рокуЛьвівСправа № 140/12622/24 пров. № А/857/11673/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
судді-доповідача: Гінди О.М.,
суддів: Заверухи О.Б., Матковської З.М.,
розглянувши в письмовому провадженні апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 17 лютого 2025 року (головуючий суддя: Шепелюк В.Л., місце ухвалення - м. Луцьк) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії, -
встановив:
ОСОБА_1 , 01.11.2024, звернувся з позовом до суду, в якому просив:
- визнати протиправним та скасувати рішення ГУ ПФУ у Львівській області від 07 жовтня 2024 року № 032350019023;
- зобов'язати зарахувати до страхового стажу період роботи в Луцькому м'ясокомбінаті з 27 травня 1985 року по 27 березня 1998 року та призначити пенсію по інвалідності.
В обґрунтування позову, позивач зазначає, що 30 вересня 2024 року звернувся до ГУ ПФУ у Волинській області із заявою про призначення пенсії по інвалідності. За результатом розгляду заяви, рішенням ГУ ПФУ у Львівській області від 07 жовтня 2024 року № 032350019023 було відмовлено у призначенні пенсії у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу. До страхового стажу не зараховано період роботи з 27 серпня 1985 року по 27 березня 1998 року у Луцькому м'ясокомбінаті, відповідно до уточнюючої довідки від 06 квітня 1998 року № 178/02-2, оскільки у акті позапланової перевірки достовірності даних від 29 серпня 2023 року № 0300-1105-1/3488 зазначено про відсутність суб'єкта господарювання за місцем реєстрації.
Позивач вважає рішення ГУ ПФУ у Львівській області протиправним та таким, що підлягає скасуванню. Покликаючись на статтю 24 Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», вказав, що до 01 січня 2004 року законодавство передбачає зарахування стажу на підставі записів у трудовій книжці. На переконання позивача відповідач неправомірно не зарахував спірний період роботи за записами у трудовій книжці. Також позивач вважає, що відповідачем протиправно не враховано копію уточнюючої довідки від 06 квітня 1998 року № 178/02-2, оскільки він не може нести відповідальність за фактичне місце розташування підприємства, де він працював більше 25 років тому. Окрім того, зауважує, що ГУ ПФУ у Львівській області не були враховані відомості із особових рахунків працівників Луцького м'ясокомбінату, у яких вівся облік виплаченої заробітної плати та платежів до Пенсійного фонду, в тому числі й щодо позивача.
Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 17 лютого 2025 року позов задоволено частково.
Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного України у Львівській області від 07 жовтня 2024 року № 032350019023.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного України у Львівській області призначити ОСОБА_1 пенсію по інвалідності з 30 вересня 2024 року, зарахувавши до страхового стажу період роботи з 27 серпня 1985 року по 27 березня 1998 року.
Із цим рішенням суду першої інстанції не погодився відповідач та оскаржив в апеляційному порядку. Вважає його таким, що прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому просить його скасувати та постановити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
Обґрунтовуючи апеляційні вимоги, апелянт покликається на те, що 30 вересня 2024 року ОСОБА_1 звернувся до ГУ ПФУ у Волинській області із заявою про призначення пенсії по інвалідності. Засобами програмного забезпечення ГУ ПФУ у Львівській області було визначене уповноваженим органом на розгляд вказаної заяви. Так, відповідно до статті 32 Закону № 1058-IV для осіб, які визнані особами з інвалідністю (незалежно від групи) після досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 Закону № 1058-IV, необхідний страховий стаж становить 15 років. Страховий стаж позивача складає 06 років 08 місяців 15 днів, тому ГУ ПФУ у Львівській області 07 жовтня 2024 року прийнято рішення № 032350019023 про відмову позивачу у призначенні пенсії по інвалідності у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу. За доданими документами до страхового стажу не зараховано період роботи з 27 серпня 1985 року по 27 березня 1998 року згідно з уточнюючою довідкою від 06 квітня 1998 року № 178/02-2, оскільки у акті позапланової перевірки достовірності даних від 29 серпня 2023 року № 0300-1105-1/3488 зазначено про відсутність суб'єкта господарювання за місцем реєстрації. Страховий стаж після 01 січня 1998 року зараховано відповідно до даних, що містяться в системі персоніфікованого обліку. Відповідач вважає, що його рішення є законним та підстави для його скасування відсутні.
Позивачем подано відзив на апеляційну скаргу у якому він просить апеляційну скаргу ГУ ПФУ у Львівській області залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Згідно п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Враховуючи те, що апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, суд апеляційної інстанції вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких мотивів.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) , 30 вересня 2024 року звернувся до ГУ ПФУ у Волинській області з заявою про призначення пенсії по інвалідності (а.с. 50).
За принципом екстериторіальності така заява розглядалася ГУ ПФУ у Львівській області, рішенням якого від 07 жовтня 2024 року № 032350019023 позивачу відмовлено в призначенні пенсії по інвалідності у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу (а.с. 25).
У рішенні вказано, що необхідний страховий стаж визначений статтею 32 Закону № 1058-IV для осіб, які визнані особами з інвалідністю (незалежно від групи) після досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 Закону № 1058-IV, становить 15 років. Страховий стаж позивача складає 06 років 08 місяців 15 днів; вік заявника 62 роки 09 місяців 15 днів.
За доданими документами до страхового стажу не зараховано: період роботи з 27 серпня 1985 року по 27 березня 1998 року згідно з уточнюючою довідкою від 06 квітня 1998 року № 178/02-2, оскільки у акті позапланової перевірки достовірності даних від 29 серпня 2023 року № 0333-1105-1/3488 зазначено про відсутність суб'єкта господарювання за місцем реєстрації. Страховий стаж з 01 січня 1998 року зараховано згідно з даних, що містяться в системі персоніфікованого обліку.
Позивач не погоджується з таким рішенням суб'єкта владних повноважень, вважає його протиправним, а тому звернувся до суду з позовом.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що підстави підтвердження трудової діяльності уточнюючими довідками, іншими документами про роботу виникає лише у разі відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній. У випадку позивача у дублікаті трудової книжки вчинено усі необхідні записи, які однозначно дозволяють встановити період роботи, а тому період роботи з 27 серпня 1985 року по 27 березня 1998 року (12 років 7 місяців 1 день) підлягає зарахуванню за відомостями трудової книжки.
Частиною 1 ст. 308 КАС України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Оскільки, позивачем не оскаржується в апеляційному порядку судове рішення суду першої інстанції, а тому, предметом розгляду в суді апеляційної інстанції, у відповідності до вимог ч. 1 ст. 308 КАС України, є законність і обґрунтованість судового рішення суду у частині задоволення позову.
З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити наступне.
Правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, порядок призначення, перерахунку і виплати пенсій, а також надання соціальних послуг за рахунок коштів Пенсійного фонду України визначені Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV).
Згідно зі статтею 30 Закону № 1058-IV пенсія по інвалідності призначається у разі настання інвалідності, що спричинила повну або часткову втрату працездатності, за наявності страхового стажу, визначеного статтею 32 цього Закону.
Статтею 32 Закону № 1058-IV передбачено, що особи, яким установлено інвалідність після досягнення пенсійного віку, визначеного статтею 26 цього Закону, мають право на пенсію по інвалідності за наявності страхового стажу, передбаченого абзацом першим частини першої статті 26 зазначеного Закону.
Відповідно до абзацу першого частини першої статті 26 Закону № 1058-IV право на призначення пенсії за віком мають особи після досягнення 60-річного віку за наявності страхового стажу не менше 15 років (по 31 грудня 2017 року).
Абзацом першим частини першої статті 24 Закону № 1058-IV визначено, що страховий стаж - це період, протягом якого особа підлягала загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачувалися страхові внески у сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Згідно з частиною другою статті 24 Закону № 1058-IV страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду України відповідно до вимог цього Закону за даними системи персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження такої системи - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Частиною четвертою статті 24 Закону № 1058-IV передбачено, що періоди трудової діяльності та інші періоди, які враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, установлених законодавством, що діяло раніше, за винятком випадків, прямо передбачених цим Законом.
Отже, до 01 січня 2004 року стаж роботи підтверджується у порядку, визначеному законодавством, чинним до набрання чинності Законом № 1058-IV, тоді як з 01 січня 2004 року до страхового стажу зараховуються періоди роботи на підставі відомостей персоніфікованого обліку. Основним документом, що підтверджує трудову діяльність особи за періоди до 01 січня 2004 року, є трудова книжка.
За встановлених у цій справі обставин предметом спору є правомірність зарахування позивачу до страхового стажу періодів його трудової діяльності, набутих до набрання чинності Законом № 1058-IV.
Відповідно до статті 56 Закону України від 05 липня 1991 року № 1788-XII «Про пенсійне забезпечення» (далі - Закон № 1788-XII) до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах незалежно від форми власності та господарювання, а також робота на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру і тривалості такої роботи та перерв.
Згідно зі статтею 62 Закону № 1788-XII основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу у разі відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Зазначеним положенням Закону № 1788-XII кореспондує пункт 1 Порядку підтвердження наявного стажу роботи для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 (далі - Порядок № 637), відповідно до якого основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування, є трудова книжка.
У разі відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. Якщо документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження стажу здійснюється органами Пенсійного фонду України на підставі показань свідків (абзац другий пункту 1, пункт 2 Порядку № 637).
Відповідно до пункту 3 Порядку № 637 за відсутності трудової книжки або у випадках, коли в ній відсутні необхідні записи чи містяться неправильні або неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються, зокрема, дані з реєстру застрахованих осіб, а також довідки, виписки з наказів, особові рахунки, відомості на видачу заробітної плати, письмові трудові договори та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Згідно з частиною третьою статті 44 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» № 1058-IV органи Пенсійного фонду України мають право вимагати відповідні документи, видані підприємствами, установами та організаціями для оформлення пенсії, а також у необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей.
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що основним та пріоритетним документом, який підтверджує трудовий стаж за періоди до впровадження персоніфікованого обліку, є трудова книжка. Лише за її відсутності або за відсутності відповідних записів у ній органи Пенсійного фонду вправі встановлювати трудовий стаж на підставі інших документів. У разі виникнення сумнівів щодо обґрунтованості чи достовірності поданих документів пенсійний орган має право перевірити такі відомості шляхом направлення відповідних запитів до підприємств, установ або організацій, де працювала особа.
При цьому чинним законодавством встановлено пріоритетність записів у трудовій книжці порівняно з іншими документами, а необхідність подання уточнюючих довідок для підтвердження спеціального стажу виникає лише за умови відсутності відповідних відомостей у трудовій книжці.
Такий правовий висновок узгоджується з правовими позиціями Верховного Суду, викладеними у постановах від 05 грудня 2019 року у справі № 235/805/17, від 06 грудня 2019 року у справах № 663/686/16-а та № 500/1561/17, а також від 05 грудня 2019 року у справі № 242/2536/16-а.
Як установлено судом апеляційної інстанції, відповідачем не зараховано до страхового стажу позивача період його роботи у Луцькому м'ясокомбінаті (з 10 квітня 1996 року - ВАТ «Луцький м'ясокомбінат») з 27 серпня 1985 року по 27 березня 1998 року.
Матеріалами справи підтверджено, що відомості про зазначений період роботи містяться у дублікаті трудової книжки позивача серії НОМЕР_1 . Відповідні записи здійснені у хронологічній послідовності, не містять виправлень, оформлені з посиланням на належні накази та відповідають вимогам Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом від 29 липня 1993 року № 58.
Отже, факт роботи позивача у Луцькому м'ясокомбінаті з 27 серпня 1985 року по 27 березня 1998 року належним чином підтверджується записами у дублікаті його трудової книжки.
Суд апеляційної інстанції критично оцінює доводи відповідача щодо неврахування уточнюючої довідки від 06 квітня 1998 року № 178/02-2, оскільки така довідка видана належним чином, містить усі необхідні реквізити та підтверджує обставини трудової діяльності позивача. Сам по собі факт неможливості перевірки відповідних відомостей у подальшому не свідчить про їх недостовірність та не є підставою для відмови у зарахуванні стажу. При цьому частиною другою статті 101 Закону № 1788-XII передбачено відповідальність підприємств за видачу недостовірних документів.
Матеріали справи не містять доказів вчинення відповідачем дій, спрямованих на витребування додаткових документів або уточнення відомостей щодо спірного періоду роботи позивача. Натомість сумніви пенсійного органу щодо достовірності поданих документів без їх належної перевірки не можуть бути самостійною підставою для відмови у зарахуванні стажу та призначенні пенсії.
Таким чином, за наявності належних і допустимих доказів у вигляді записів у трудовій книжці період роботи позивача з 27 серпня 1985 року по 27 березня 1998 року (12 років 7 місяців 1 день) підлягає зарахуванню до страхового стажу. Водночас вимога про зарахування періоду з 27 травня 1985 року по 26 серпня 1985 року є необґрунтованою, оскільки такі відомості не підтверджуються записами трудової книжки.
З огляду на викладене, відмова відповідача у зарахуванні спірного періоду до страхового стажу та, як наслідок, у призначенні пенсії по інвалідності свідчить про прийняття оскаржуваного рішення не на підставі, не в межах повноважень та не у спосіб, визначені чинним законодавством.
З урахуванням установлених у справі обставин, аналізу норм Конституції України, Закону України «Про пенсійне забезпечення» № 1788-XII, Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» № 1058-IV, Порядку № 637, а також правових позицій Верховного Суду, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що основним та пріоритетним документом, який підтверджує трудовий стаж особи за періоди до впровадження персоніфікованого обліку, є трудова книжка.
Належним чином оформлені записи у дублікаті трудової книжки позивача достовірно підтверджують його трудову діяльність у Луцькому м'ясокомбінаті з 27 серпня 1985 року по 27 березня 1998 року, а відтак зазначений період підлягає зарахуванню до страхового стажу. Відсутні правові підстави для незарахування такого стажу чи для покладення на позивача обов'язку подання додаткових уточнюючих документів.
Сумніви органу Пенсійного фонду щодо достовірності поданих документів без вчинення передбачених законом дій, спрямованих на їх перевірку, не можуть вважатися достатньою та законною підставою для відмови у зарахуванні спірного періоду роботи та призначенні пенсії.
Таким чином, рішення відповідача про відмову у зарахуванні позивачу спірного періоду трудової діяльності до страхового стажу та, як наслідок, у призначенні пенсії по інвалідності прийняте не на підставі, не в межах повноважень та не у спосіб, визначені чинним законодавством, у зв'язку з чим є протиправним і підлягає скасуванню.
Таким чином, апеляційна скарга Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області не спростовує правильність доводів, яким мотивовано судове рішення, зводиться по суті до переоцінки проаналізованих судом доказів та не дає підстав вважати висновки суду першої інстанції помилковими.
З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, тому відповідно до ст. 316 КАС України, апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, рішення суду без змін.
Згідно приписів ст. 139 КАС України підстав для стягнення судових витрат не має.
Керуючись ст. ст. 311, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд
постановив:
апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області залишити без задоволення, а рішення Волинського окружного адміністративного суду від 17 лютого 2025 року у справі № 140/12622/24 - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п'ятої статті 328 КАС України.
Головуючий суддя О. М. Гінда
судді О. Б. Заверуха
З. М. Матковська