18 грудня 2025 року ЛьвівСправа № 159/4188/25 пров. № А/857/39344/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:
головуючого судді Судової-Хомюк Н.М.,
суддів Глушка І.В., Затолочного В.С.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові питання про прийняття додаткової постанови в адміністративній справі №159/4188/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління патрульної поліції у Волинській області Департаменту патрульної поліції Національної поліції України про визнання протиправною та скасування постанови по справі про адміністративне правопорушення,
ОСОБА_1 (далі також позивач), від імені якого діє представник Панасюк І.І. (далі також представник позивача), звернувся в суд з адміністративним позовом до Управління патрульної поліції у Волинській області Департаменту патрульної поліції Національної поліції України (далі також відповідач) про визнання протиправною та скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення серії ЕНА №4911233 від 07.06.2025, якою останній притягнутий до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 126 КУпАП (далі - оскаржувана постанова).
Рішенням Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 08 вересня 2025 року у справі № 159/4188/25 у задоволенні позову ОСОБА_1 до Управління патрульної поліції у Волинській області Департаменту патрульної поліції про скасування та визнання протиправної постанови ЕНА № 4911233 від 07.06.2025 про накладення на ОСОБА_1 адміністративного стягнення у справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі за ч. 2 ст. 126 КУпАП відмовлено в повному обсязі.
Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, позивач в особі уповноваженого представника оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає, що оскаржуване рішення прийняте з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального і процесуального права та підлягає скасуванню.
Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 25 листопада 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено.
Рішення Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 08 вересня 2025 року у справі № 159/4188/25 скасовано, прийнято постанову, якою позовні вимоги ОСОБА_1 до Управління патрульної поліції у Волинській області Департаменту патрульної поліції Національної поліції України про визнання протиправною та скасування постанови по справі про адміністративне правопорушення - задоволено.
Визнано протиправною та скасовано постанову ЕНА № 4911233 від 07.06.2025 про накладення на ОСОБА_1 адміністративного стягнення у справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі за ч. 2 ст. 126 КУпАП та закрито справу про адміністративне правопорушення щодо ОСОБА_1 .
Стягнуто на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління патрульної поліції у Волинській області Департаменту Патрульної поліції (ЄДРПОУ 40108646) судові витрати на сплату судового збору в сумі 1514 (одна тисяча п'ятсот чотирнадцять) грн 00 коп.
04 грудня 2025 року від представника позивача надійшла заява про ухвалення додаткового рішення стосовно розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу у сумі 10000 грн.
Розгляд справи №159/4188/25 суд апеляційної інстанції здійснював у відкритому судовому засіданні.
Відповідно до ч.3 ст. 252 КАС України суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів з дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення, а в разі якщо суд вирішує лише питання про судові витрати - без повідомлення учасників справи. У разі необхідності суд може розглянути питання ухвалення додаткового судового рішення в судовому засіданні з повідомленням учасників справи. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду заяви.
Перевіривши доводи заяви та матеріали справи, колегія суддів вважає, що подана заява підлягає частковому задоволенню, з таких підстав.
Положеннями статті 59 Конституції України передбачено, що кожен має право на правову допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав. Для забезпечення права на захист від обвинувачення та надання правової допомоги при вирішенні справ у судах та інших державних органах в Україні діє адвокатура.
Відповідно до частини першої статті 16 КАС України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.
За частиною третьою статті 132 КАС України до складу витрат, пов'язаних з розглядом справи належать витрати, в тому числі і на професійну правничу допомогу.
Відповідно до приписів частин 1-4 статті 134 КАС України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Системний аналіз вищенаведених норм дає підстави для висновку, що на підтвердження надання правової допомоги необхідно долучати, у тому числі, розрахунок погодинної вартості правової допомоги, наданої у справі, який має бути передбачений договором про надання правової допомоги, та може міститися у акті приймання-передачі послуг за договором.
Розрахунок платної правової допомоги повинен відображати вартість години за певний вид послуги та час витрачений на: участь у судових засіданнях; вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням; ознайомлення з матеріалами справи в суді тощо.
Водночас, склад та розміри витрат, пов'язаних з оплатою правничої допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правничої допомоги, документи, що свідчать про оплату обґрунтованого гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правничої допомоги, оформлені у встановленому законом порядку.
Частиною сьомою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Виходячи з положень частини 9 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд ураховує чи пов'язані такі витрати з розглядом справи.
Пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009 передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб'єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб'єктами права.
При визначенні суми відшкодування суд повинен виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).
У пункті 269 Рішення у цій справі Суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов'язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов'язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (див. вищезазначене рішення щодо справедливої сатисфакції у справі «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece), п. 55 з подальшими посиланнями).
Тобто, питання розподілу судових витрат пов'язане із суддівським розсудом (дискреційні повноваження).
Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної в постанові від 02.09.2020 у справі № 826/4959/16, вирішенню питання про розподіл судових витрат передує врахування судом, зокрема, обґрунтованості та пропорційності розміру таких витрат до предмета спору, значення справи для сторін. При цьому, принципи обґрунтованості та пропорційності розміру таких витрат до предмета спору повинні розглядатися, у тому числі, через призму принципу співмірності, який, як вже було зазначено вище, включає у себе такі критерії: складність справи та виконаних робіт (наданих послуг); час, витрачений на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих послуг та виконаних робіт; ціна позову та (або) значення справи для сторони.
Окрім того, відповідно до правової позиції Верховного Суду, яка викладена в постанові від 01.09.2020 у справі № 640/6209/19, вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також, судом мають бути враховані критерії об'єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв'язку з цим суд, з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
За висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 19 листопада 2020 року у справі № 520/7431/19, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України, заява № 19336/04, п. 269).
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» від 28 листопада 2002 року зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
При цьому, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
На підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Як підтверджується матеріалами справи на підтвердження витрат з оплати професійної правничої допомоги у суді апеляційної інстанції, позивачем надано:
- копію договору про надання правової допомоги від 16 червня 2025 року;
- копію додатку №1 до договору про надання правничої допомоги від 16 червня 2025 року із розрахунком вартості послуг;
- копію акту прийому-передачі наданих послуг від 29 листопада 2025 року на суму 10000 грн;
- квитанцію до прибуткового касового ордеру від 29 листопада 2025 року;
- прибутковий касовий ордер від 29 листопада 2025 року.
Отже, надані до суду апеляційної інстанції документи дозволяють встановити зміст наданих послуг та їх вартість.
Згідно із актом прийому-передачі наданих послуг від 29 листопада 2025 року, адвокатом Панасюком Іваном Івановичем надано юридичні послуги у вигляді опрацювання документів, підготовка позовної заяви та апеляційної скарги, участь у судових засіданнях, вартість яких складає 10000 грн (згідно квитанції про оплату правової допомоги).
Проаналізувавши наведений акт прийому-передачі наданих послуг, опис наданих позивачу послуг та подані ним документи колегія суддів вважає, що відображена у цих доказах інформація щодо характеру та обсягу виконаної адвокатом відповідача роботи (наданих послуг) не відповідає критерію розумності та часу, витраченому адвокатом на виконання відповідних робіт.
Враховуючи наведене, предмет спірних правовідносин, колегія суддів дійшла висновку, що витрати, які підлягають відшкодуванню слід зменшити до 4000,00 грн.
Отже, колегія судів апеляційної інстанції вважає розумно обґрунтованими заявлені витрати на професійну правничу допомогу позивача у суді апеляційної інстанції, які підлягають компенсації позивачу за рахунок відповідача у сумі 4000,00 грн.
Керуючись ст. ст. 229, 243, 252, 292, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Заяву ОСОБА_1 про ухвалення додаткового судового рішення задовольнити частково.
Прийняти додаткову постанову, якою стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Управління патрульної поліції у Волинській області Департаменту патрульної поліції Національної поліції України (ЄДРПОУ 40108646) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати на професійну правничу допомогу в сумі 4000,00 (чотири тисячі) грн. 00 коп.
В іншій частині у задоволенні заяви відмовити.
Додаткова постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п'ятої статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя Н. М. Судова-Хомюк
судді І. В. Глушко
В. С. Затолочний