18 грудня 2025 рокуЛьвівСправа № 380/25021/24 пров. № А/857/12117/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі :
головуючого судді : Кухтея Р.В.,
суддів : Носа С.П., Шевчук С.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження у м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 28 лютого 2025 року (ухвалене головуючою-суддею Мричко Н.І. в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження у м. Львові) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
У грудні 2024 року ОСОБА_1 звернулася в суд із адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (далі - ГУ ПФУ, пенсійний орган, відповідач), в якому просила визнати протиправною бездіяльність ГУ ПФУ щодо відмови їй, як особі, що необгрунтовано зазнала політичних репресій, у проведенні розрахунку підвищення пенсії та невиплати їй підвищення пенсії у розмірі, передбаченому пунктом "г" статті 77 Закону України "Про пенсійне забезпечення" №1788-XII від 05.11.1991 (далі - Закон №1788) із розрахунку 50% від мінімальної пенсії за віком, а також у проведенні перерахунку стажу роботи відповідно до статті 58 цього Закону та зобов'язати відповідача здійснити їй перерахунок підвищення пенсії в розмірі 50% від мінімальної пенсії за віком згідно пункту "г" ст.77 Закону №1788, починаючи з 05.05.2018, та перерахунок стажу роботи згідно статті 58 цього Закону (зі змінами), як особі, що необгрунтовано зазнала політичних репресій і згодом реабілітованіх, починаючи з 05.05.2018.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 28.02.2025 позовні вимоги були задоволені частково. Визнано протиправними дії ГУ ПФУ щодо відмови ОСОБА_1 , як особі, що необгрунтовано зазнала політичних репресій, у проведенні розрахунку підвищення пенсії та невиплати їй підвищення пенсії у розмірі, передбаченому пунктом "г" статті 77 Закону №1788, з розрахунку 25% від мінімальної пенсії за віком, а також у проведенні перерахунку стажу роботи відповідно до статті 58 Закону №1788, зобов'язано відповідача здійснити з 28.10.2024 перерахунок підвищення пенсії ОСОБА_1 в розмірі 25% від мінімальної пенсії за віком, відповідно до пункту "г" статті 77 Закону №1788 та зобов'язано здійснити з 28.10.2024 перерахунок підвищення пенсії ОСОБА_1 згідно статті 58 Закону №1788, як пільгу по обчисленню стажу роботи до розрахунку пенсії у потрійному розмірі за час перебування у засланні у період з 24.05.1949 до 27.08.1956. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій через неправильне застосування норм матеріального та порушення норм процесуального права просить його скасувати та прийняти постанову, якою відмовити позивачці у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги пенсійний орган зазначає, що постановою Кабінету Міністрів України №654 від 16.07.2008 “Про підвищення рівня пенсійного забезпечення громадян» (далі - Постанова №654) установлено, що з 01.09.2008 репресованим особам, яких у подальшому було реабілітовано, до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачуються замість пенсії, підвищення проводиться в розмірі 54,40 грн, а членам їх сімей, яких було примусово переселено - 43,52 грн. Зазначає, що виплата позивачці проводиться відповідно до вимог чинного законодавства у розмірі 43,52 грн, як члену сім'ї репресованої особи, що узгоджується з нормами чинного законодавства. Також, зазначає, що для зарахування до страхового стажу періоду перебування на спецпоселенні, як члена сім'ї репресованого та згодом реабілітованого, в потрійному розмірі немає.
У відзиві на апеляційну скаргу позивачка просить залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Згідно п.3 ч.1 ст.311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наявні по справі матеріали та доводи апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково, рішення суду першої інстанції в частині зобов'язання відповідача здійснити перерахунок стажу роботи згідно зі статтею 58 Закону України “Про пенсійне забезпечення», як особі, що необґрунтовано зазнала політичних репресій і згодом реабілітованій скасувати та прийняти постанову, якою в задоволенні позову в цій частині відмовити, виходячи з наступного.
З матеріалів справи видно, що позивачка перебуває на пенсійному обліку у ГУ ПФУ як отримувач пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV від 09.07.2003 (далі - Закон №1058).
Головне управління Внутрішніх справ України у Львівській області видало архівну довідку №144 від 09.12.2024, згідно якої, ОСОБА_2 , 1920 р.н., ОСОБА_3 , 1945 р.н., 24.05.1949 із Старий Яр (Старий Ярів) Яворівського (Немирівського) району Львівської області, за рішенням Особливої Наради при МДБ СРСР від 18.06.1949, були виселені на спецпоселення з конфіскацією майна в Читинську область, по політичних мотивах, як члени сім'ї учасникам ОУН, звідки звільнені 27.08.1956. Відповідно до статті 3 Закону України «Про реабілітацію жертв політичних репресій на України» від 17.04.1991 вищевказані особи були реабілітовані.
Відповідно до свідоцтва про шлюб від 15.09.1973 серії НОМЕР_1 , позивачка після реєстрації шлюбу, змінила дівоче прізвище " ОСОБА_4 " на " ОСОБА_5 ".
У відповідь на заяву позивачки від 28.10.2024 щодо перерахунку пенсії, ГУ ПФУ листом №25418-27504/Б-52/8-1300/24 від 14.11.2024 відмовило позивачці у перерахунку її пенсії відповідно до п "г" статті 77 Закону №1788 та перерахунок стажу відповідно до статті 58 цього Закону.
Вважаючи відмову відповідача протиправною, ОСОБА_1 звернулася з даним позовом до суду.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що позивачка має право на пільги та компенсації, встановлені Законом України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років", однак не належить до категорії репресованих осіб, а є членом сім'ї репресованої особи, а тому суд дійшов висновку про наявність у позивачки права на підвищення до пенсії у розмірі, передбаченому пунктом “г» статті 77 Закону №1788, з розрахунку 25% мінімальної пенсії за віком, як члену сім'ї репресованої особи, а не 50% як репресованій особі, яку було реабілітовано. Щодо проведення перерахунку стажу роботи у потрійному розмірі відповідно до статті 58 Закону №1788, суд зазначив, що позивачка не відноситься до репресованих осіб, а є членом сім'ї репресованої особи. Натомість надання пільги щодо зарахування у потрійному розмірі в стаж роботи для призначення трудових пенсій певного часу, стосується лише репресованих осіб, а не членів їх сімей.
Проте, колегія суддів вважає, що висновки суду першої інстанції, викладені в оскаржуваному рішенні, не відповідають фактичним обставинам справи, до яких суд прийшов при неповному їх з'ясуванні, виходячи з наступного.
Згідно ч.1 ст.308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог не оскаржується, а тому суд апеляційної інстанції не надає правової оцінки спірним правовідносинам у цій частині та не вбачає підстав для застосування положень частини другої цієї статті.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
З метою відновлення історичної справедливості, встановлення порядку реабілітації репресованих осіб та осіб, які потерпіли від репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років, відновлення їхніх політичних, соціальних, економічних та інших прав, визначення порядку відшкодування шкоди, завданої таким особам внаслідок репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років, недопущення повторення злочинів тоталітарних режимів, було прийнято Закон №962.
Статтею Закону №962 (в редакції, чинній на час реабілітації позивачки) визначено вважати реабілітованими осіб, які з політичних мотивів були необґрунтовано засуджені судами або піддані репресіям позасудовими органами, в тому числі “двійками», “трійками», особливими нарадами і в будь-якому іншому позасудовому порядку, за вчинення на території України діянь, кваліфікованих як контрреволюційні злочини за кримінальним законодавством Української РСР до набрання чинності Законом СРСР “Про кримінальну відповідальність за державні злочини» від 25.12.1958.
Визнано реабілітованими також громадян, засуджених за : - антирадянську агітацію і пропаганду за статтею 7 Закону СРСР “Про кримінальну відповідальність за державні злочини» від 25.12.1958 і статтею 62 Кримінального кодексу Української РСР (2001-05, 2002-05 ) в редакціях до прийняття Закону Української РСР від 28.10.1989 “Про затвердження Указу Президії Верховної Ради Української РСР від 14.04.1989 “Про внесення змін і доповнень до Кримінального і Кримінально-процесуального кодексів Української РСР»; - поширення завідомо неправдивих вигадок, що порочать радянський державний і суспільний лад, тобто за статтею 187-1 Кримінального кодексу Української РСР; - порушення законів про відокремлення церкви від держави і школи від церкви, посягання на особу та права громадян під приводом справляння релігійних обрядів, якщо вчинені дії не були поєднані з заподіянням шкоди здоров'ю громадян чи статевою розпустою.
Підлягають реабілітації також особи, щодо яких з політичних мотивів застосовано примусові заходи медичного характеру.
Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення процедури реабілітації жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років» №2325-VIII від 13.03.2018 (далі - Закон №2235) були внесені зміни до Закону №962.
Відповідно до ст.11 Закону №962, репресована особа - особа, яка зазнала репресій з мотивів та у формах, визначених цим Законом; члени сім'ї - чоловік або дружина репресованої особи, діти репресованої особи, у тому числі повнолітні або усиновлені, батьки, вітчим, мачуха репресованої особи, усиновлювач, опікун, піклувальник, а також інші родичі або особи, які на момент здійснення репресій проживали з репресованою особою однією сім'єю і були пов'язані спільним побутом.
Згідно ст.12 Закону №962, реабілітованими визнаються особи, зокрема, стосовно яких до 24.08.1991 були здійснені репресії у формах, визначених статтею 2 цього Закону, за рішенням іншого репресивного органу, якщо встановлено факт здійснення репресій проти таких осіб з класових, національних, політичних, релігійних, соціальних мотивів.
Статтею 2 Закону №962 формою репресії визнано вислання - примусове виселення особи з місця її проживання з встановленням заборони на проживання у визначеній місцевості або примусове виселення чи переселення особи з місця її проживання в іншу місцевість або за межі СРСР.
Направлення у заслання, вислання та спеціальні поселення в адміністративному порядку - застосування репресій на підставі рішень місцевих органів влади, адміністративних органів, посадових осіб чи громадських організацій з політичних мотивів до сімей осіб, репресованих за обвинуваченням у контрреволюційних злочинах; до осіб, визнаних соціально небезпечними у політичному відношенні, противниками колективізації; до обвинувачених у зв'язках з так званими “ворогами народу», у приналежності до політичних партій тощо.
Статтею 4 Закону №962 передбачено поновлення реабілітованих в усіх громадянських правах, у тому числі в праві проживання у населених пунктах і місцевостях, в яких вони постійно проживали до репресій, поширивши це право на членів їх сімей.
Відповідно до пункту 6 розділу XV “Прикінцеві положення» Закону №1058, до прийняття відповідного закону до пенсій, передбачених цим Законом, установлюються надбавки та здійснюється їх підвищення згідно із Законом №1788. Зазначені надбавки та підвищення встановлюються в розмірах, що фактично виплачувалися на день набрання чинності цим Законом з наступною індексацією відповідно до законодавства про індексацію грошових доходів населення. Виплата їх здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.
Згідно п.“г» ст.77 Закону №1788, призначені пенсії підвищуються репресованим особам, яких у подальшому було реабілітовано, - на 50 процентів, а членам їх сімей, яких було примусово переселено, - на 25 процентів мінімальної пенсії за віком.
Відповідно до Постанови №654, репресованим особам, яких у подальшому було реабілітовано, до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачуються замість пенсії, підвищення проводиться в розмірі 54,4 гривні, а членам їх сімей, яких було примусово переселено - 43,52 гривні.
Як видно з матеріалів справи, позивачка відповідно Постанови №654 отримує підвищення до пенсії в розмірі 43,52 грн, як член сім'ї репресованої особи, яку реабілітовано.
Разом з тим, колегія суддів зазначає, що відповідно до вимог статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України та повинні відповідати їй.
Закон №1788 має вищу юридичну силу, ніж Постанова №654, а тому застосуванню в даному випадку підлягає саме вказаний Закон.
Враховуючи вищенаведене, виходячи з визначених загальних засад пріоритетності законів над підзаконними актами, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що підвищення до пенсії позивачці повинно обчислюватися не на підставі Постанови №654, яка істотно звужує обсяг встановлених законом прав, а відповідно до Закону №1788, який має вищу юридичну силу.
Вказане узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 10.10.2018 по справі №446/1549/16-а, від 21.11.2018 по справі №446/1563/16-а, від 31.10.2019 по справі №442/6456/17, від 04.03.2020 по справі №446/1566/16-а.
Разом з тим, 24.05.1949 позивачка із Старий Яр (Старий Ярів) Яворівського (Немирівського р-ну) Львівської області, за рішенням Особливої Наради при МДБ СРСР від 18.06.1949 року, була виселена на спецпоселення з конфіскацією майна в Читинську область, по політичних мотивах, як член сім'ї учасників ОУН, звідки звільнена 27.08.1956.
При цьому, як вірно встановлено судом першої інстанції, позивачка не вважається репресованою особою.
Отже, позивачка є членом сім'ї репресованої особи, яку згодом реабілітовано, в розумінні Закону №962 (зі змінами, внесеними Законом №2325), відтак колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що пенсія позивачці має бути підвищена на 25% мінімальної пенсії.
За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що дії відповідача щодо виплати позивачці надбавки до пенсії відповідно норм Постанови №654 є протиправним, тоді як позивачка має право на отримання вказаної надбавки у розмірі, встановленому Законом №1788, з розрахунку 25% мінімальної пенсії за віком, встановленої ст.28 Закону №1058, оскільки позивачку визнано членом сім'ї репресованої особи, яку у подальшому було реабілітовано.
Щодо позовних вимог в частині зарахування часу перебування позивачки, який перебувала на спецпоселенні і згодом реабілітована в потрійному розмірі в стаж роботи для призначення трудових пенсій, колегія суддів виходить з наступного.
Відповідно до ч.1 ст. 6 Закону № 962-XII реабілітованим громадянам відповідно до цього Закону час тримання під вартою, відбування покарання в місцях позбавлення волі, заслання або перебування на примусовому лікуванні зараховується у потрійному розмірі в стаж роботи для призначення трудових пенсій.
Статтею 58 Закону №1788 передбачено, що громадянам, необґрунтовано притягнутим до кримінальної відповідальності, репресованим особам, яких у подальшому було реабілітовано, час тримання під вартою, час відбування покарання в місцях позбавлення волі та заслання, а також перебування на примусовому лікуванні зараховується до стажу у потрійному розмірі.
Аналіз вказаних положень Закону № 962-XII та Закону №1788 свідчить про те, що такі застосовуються до реабілітованих громадян та громадян, необґрунтовано притягнутих до кримінальної відповідальності, репресованих осіб, яких у подальшому було реабілітовано.
При цьому, враховуючи те, що позивачка є членом сім'ї репресованої особи, відтак колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для застосування вказаних положень законів до позивачки.
Колегія суддів зазначає, що наявне у позивачки посвідчення підтверджує її право на пільги та компенсації встановлені Законом №962-XII, однак, оскільки цим Законом передбачено пільги як репресованим та реабілітованим особам, так і членам їх сімей як потерпілим від репресій, то позивачка не будучи репресованою особою має право на пільги саме як потерпіла від репресій.
Вказане узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 31.05.2024 по справі №500/3332/23.
Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що правові підстави для задоволення позовних вимог про зобов'язання відповідача здійснити перерахунок стажу роботи згідно статті 58 Закону №1788, як особі, що необґрунтовано зазнала політичних репресій і згодом реабілітованій відсутні.
Проте вказані висновки залишились поза увагою суду першої інстанції.
Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України та ст.17 Закону України “Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини», суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практику Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерела права.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, судом апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив ЄСПЛ у справі “Проніна проти України» (рішення від 18.07.2006).
Зокрема, у пункті 23 рішення ЄСПЛ зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи, що і зроблено апеляційним судом переглядаючи рішення суду першої інстанції, аналізуючи відповідні доводи скаржника.
Так, у рішенні від 10.02.2010 у справі “Серявін та інші проти України» ЄСПЛ наголосив на тому, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі “Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 09.12.1994). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі “Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland) від 01.07.2003). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі “Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland) від 27.09.2001).
Згідно п.3 ч.1 ст.317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи.
Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що доводи апеляційної скарги є суттєвими та складають підстави для висновку про невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, у зв'язку з чим оскаржуване рішення підлягає скасуванню з прийняттям постанови про часткове задоволення позовних вимог.
Керуючись ст.ст.12, 308, 311, 315, 317, 321, 325, 328, 329 КАС України, суд,
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області задовольнити частково.
Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 28 лютого 2025 року по справі №380/25021/24 в частині зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області здійснити з 28 жовтня 2024 року перерахунок підвищення пенсії ОСОБА_1 відповідно до статті 58 Закону України "Про пенсійне забезпечення", як пільгу по обчисленню стажу роботи до розрахунку пенсії у потрійному розмірі за час перебування у засланні - відмовити.
У решті рішення Львівського окружного адміністративного суду від 28 лютого 2025 року по справі №380/25021/24 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя Р. В. Кухтей
судді С. П. Нос
С. М. Шевчук