18 грудня 2025 рокуЛьвівСправа № 303/5652/25 пров. № А/857/41986/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:
судді-доповідача -Шевчук С.М.
суддів -Кухтея Р.В.
Носа С.П.
розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 09 вересня 2025 року про залишення позовної заяви без розгляду у справі № 303/5652/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про скасування постанови,
місце ухвалення судового рішення м. Мукачево
розгляд справи здійснено за правиламиписьмового провадження
суддя у І інстанціїМирошниченко Ю.М.
дата складання повного тексту рішенняне зазначено
І. ОПИСОВА ЧАСТИНА
У липні 2025 року до Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі - відповідач), у якій позивач просив суд скасувати постанову відповідача від 28 квітня 2025 року № 966, про притягнення до адміністративної відповідальності за порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, вчинене в особливий період у вигляді штрафу в сумі 17000 грн.
Ухвалою Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 09 вересня 2025 року у справі № 303/5652/25 позов залишено без розгляду.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції позивач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та прийняти постанову, якою позовну заяву направити на продовження розгляду до суду першої інстанції.
У обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач зазначає, що постанову по справі про адміністративне правопорушення від 28 квітня 2025 року він отримав 14.07.2025 року у відповідь на адвокатський запит його представника. Тому позивач вважає, що не пропустив строк звернення до суду, подавши позов 23.07.2025 року.
Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу, у якому заперечує проти задоволення апеляційної скарги та просить суд залишити рішення суду першої інстанції без змін, оскільки позивач пропустив строк звернення до суду про оскарження постанови в справі про адміністративне правопорушення, який обчислюється з моменту прийняття постанови, а не її отримання.
Про розгляд апеляційної скарги представник позивача та відповідач повідомлені шляхом надіслання ухвал про відкриття апеляційного провадження та про призначення апеляційної скарги до розгляду через електронний кабінет сервісу "Електронний суд" Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи (ЄСІТС), підтвердженням чого є відповідні дані автоматизованої системи документообігу суду.
Враховуючи те, що клопотання від учасників справи про розгляд справи за їх участю відсутні, суд апеляційної інстанції з урахуванням п.1 ч.1 ст.311 КАС України здійснює розгляд апеляційної скарги в порядку письмового провадження.
ІІ. ОЦІНКА СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ
Ухвалюючи судове рішення про залишення позову без розгляду, суд першої інстанції виходив з того, що позивач пропустив строк звернення до суду, оскільки строк на оскарження постанови в справі про адміністративне правопорушення обчислюється з моменту прийняття постанови, а не її отримання.
ІІІ. ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що 26.04.2025 відповідач склав протокол про адміністративне правопорушення № 966 у присутності позивача, у якому серед іншого була зазначена дата розгляду справи про адміністративне правопорушення 28.04.2025 року про яку позивач повідомлений під підпис.
28.04.2025 року відповідач прийняв постанову в справі про адміністративне правопорушення, якою притягнув позивача до адміністративної відповідальності за порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, вчинене в особливий період.
Матеріали справи не містять доказів вручення позивачу оскаржуваної постанови позивачу в період з 28.04.2025 року по 13.07.2025 року.
Оскаржувану постанову позивач отримав 14.07.2025 року.
Позов про скасування цієї постанови позивач подав 24.07.2025 року.
ІV. ПОЗИЦІЯ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ
Відповідно до частини 1 статті 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до частини другої статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Для реалізації конституційного права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності вказаних суб'єктів у сфері управлінської діяльності в Україні створено систему адміністративних судів.
Порядок здійснення судочинства в адміністративних судах визначає Кодекс адміністративного судочинства України (далі - КАС), частиною першою статті 5 якого визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду за захистом, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
Частина перша статті 118 КАС визначає, що процесуальні строки - це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом.
Процесуальні строки визначаються днями, місяцями і роками, а також можуть визначатися вказівкою на подію, яка повинна неминуче настати.
Відповідно до частин першої та другої статті 122 КАС позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Згідно із частиною третьою статті 122 КАС для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Особливості провадження у справах з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо притягнення до адміністративної відповідальності встановлені статтею 286 КАС, частиною другою якої передбачено, що позовну заяву щодо оскарження рішень суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності може бути подано протягом десяти днів з дня ухвалення відповідного рішення (постанови), а щодо рішень (постанов) по справі про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, у тому числі зафіксовані в автоматичному режимі, - протягом десяти днів з дня вручення такого рішення (постанови).
Таким чином, строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. При цьому перебіг такого строку починається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Відтак, для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду. В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.
Окрім того, Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (пункт 1 статті 32 зазначеної Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22.10.1996 за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства», пункт 570 рішення від 20.09.2011 за заявою у справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»).
Наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду регламентовані статтею 123 КАС, згідно із частиною третьою якої якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Встановлення строків звернення до суду з відповідними позовними заявами законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними, передбачених КАС, певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків.
Отже, право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою соціальних спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Рішенням Конституційного Суду України від 13.12.2011 №17-рп/2011 визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.
Аналіз практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) свідчить про те, що у процесі прийняття рішень стосовно поновлення строків звернення до суду або оскарження судового рішення, ЄСПЛ виходить із наступного: 1) поновлення пропущеного строку звернення до суду або оскарження судового рішення є порушенням принципу правової визначеності, відтак у кожному випадку таке поновлення має бути достатньо виправданим та обґрунтованим; 2) поновленню підлягає лише той строк, який пропущений з поважних причин, внаслідок непереборних, незалежних від волі та поведінки особи обставин; 3) оцінка поважності причин пропуску строку має здійснюватися індивідуально у кожній справі; 4) будь-які поважні причини пропуску строку не можуть розцінюватися як абсолютна підстава для поновлення строку; 5) необхідно враховувати тривалість пропуску строку, а також можливі наслідки його відновлення для інших осіб.
Поважними причинами пропуску строку звернення до суду можуть бути визнані ті обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов'язані з дійними істотними перешкодами та труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами.
Чітко визначені та однакові для всіх учасників справи строки звернення до суду, здійснення інших процесуальних дій є гарантією забезпечення рівності сторін та інших учасників справи. А для цього має бути також виконано умову щодо недопустимості безпідставного поновлення судами пропущеного строку.
Предметом оскарження даного адміністративного позову є постанова від 28 квітня 2025 року № 966 про притягнення позивача до адміністративної відповідальності за порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, вчинене в особливий період у вигляді штрафу в сумі 17000 грн.
Звертаючись до суду із позовом 23.07.2025 позивач зазначав, що копія оскаржуваної постанови представником позивача була отримана 14.07.2025, що не спростовано відповідачем, а тому просить поновити строки на звернення із позовом.
У свою чергу приймаючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції вказав, що відлік строку на звернення до адміністративного суду із позовом у даній справі починає спливати із дня винесення оскаржуваної постанови, а про розгляд справи про адміністративне правопорушення у день її винесення позивачу було достовірно відомо.
З цих підстав суд першої інстанції вважав, що вказані позивачем причини пропуску строку звернення до адміністративного суду не є поважними, а тому позовну заяву належить залишити без розгляду.
Суд апеляційної інстанції вважає такі висновки суду першої інстанції помилковими.
Так дійсно, строк звернення до суду із позовом у даній справі обчислюється з дня винесення оскаржуваної постанови. Проте, важливо наголосити, що такий строк не є присічним та може бути поновлений за наявності поважних на це причин.
За даних обставин, отримання оскаржуваної постанови позивачем наприкінці 14.07.2025 року є цілком поважною причиною для поновлення строку, позаяк не будучи обізнаним про фактичні обставини винесення постанови та не ознайомлення з її змістом є об'єктивною перешкодою для звернення до суду з адміністративним позовом у строк, визначений статтею 286 КАС.
Суд апеляційної інстанції наголошує на тому, що з моменту отримання оскаржуваної постанови позивач не допускав зволікань та у межах десятиденного строку звернувся до суду із цим позовом.
Факт інформування позивача про дату й час розгляду справи про адміністративне правопорушення, а так само і направлення адвокатом запиту щодо наявності винесених відносно позивача постанов, не є обставинами, які свідчать про недобросовісність позивача у питанні своєчасного звернення до адміністративного суду, позаяк про обставини щодо винесення оскаржуваної постанови позивач не було повідомлено.
У свою чергу, припущення «про свідоме ухилення як від мобілізації, так і від адміністративної відповідальності шляхом не звернення за постановою» не мають жодного відношення до дотримання позивачем процесуальної дисципліни, а так само й не можуть бути підставою для позбавлення його права на звернення до адміністративного суду.
Враховуючи викладене, оскільки позивач звернувся до суду із позовом протягом десяти днів із моменту отримання спірної постанови, то строк звернення до суду пропущений ним з поважних причин, у зв'язку із чим, суд першої інстанції прийняв помилкове рішення про залишення позову без розгляду.
Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .
Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 09.12.1994, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи
Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Інші доводи учасників справи висновків суду не спростовують, оскільки ґрунтуються на невірному трактуванні фактичних обставин та норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини.
Таким чином, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги знайшли своє підтвердження, а висновки суду першої інстанції є такими, що зроблені за відсутності повного, всебічного та об'єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.
Враховуючи викладене, колегія суддів апеляційного суду приходить до висновку, що оскаржувана ухвала не відповідає дійсним обставинам справи та нормам матеріального права, а відтак апеляційну скаргу слід задовольнити, а рішення суду скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Керуючись ст. 308, ст. 311, ст. 315, ст. 317, ст.320, ст. 321, ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Ухвалу Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 09 вересня 2025 року про залишення позовної заяви без розгляду у справі № 303/5652/25 скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п'ятої статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя С. М. Шевчук
судді Р. В. Кухтей
С. П. Нос