Справа № 580/1236/25 Суддя (судді) першої інстанції: Анжеліка БАБИЧ
19 грудня 2025 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді Штульман І.В.,
суддів: Кобаля М.І.,
Черпака Ю.К.,
при секретарях: Григор'єві С.О., Красновій О.Р.
за участі: позивача ОСОБА_1 та його представника адвоката Сухої Альони Вікторівни; Міненка Сергія Анатолійовича - представника відповідача; Свислоцького Олексія Георгійовича - представника третьої особи, -
розглянувши у відкритому судовому засіданні, в режимі відеоконференції, апеляційну скаргу НОМЕР_1 мобільного прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 11 липня 2025 року за позовом ОСОБА_1 до НОМЕР_1 мобільного прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ), третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмету спору на стороні відповідача Державна прикордонна служба України, про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії, -
30 січня 2025 року ОСОБА_1 та його представник адвокат Суха Альона Вікторівна звернулися в Черкаський окружний адміністративний суд з позовом до НОМЕР_1 мобільного прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ), в якому просив суд:
- визнати протиправним і скасувати пункт 2.2. наказу відповідача від 11 січня 2025 року №35-ОС "Про особовий склад", яким ОСОБА_1 призначено на посаду заступника начальника третьої прикордонної застави другого відділу прикордонної служби (тип С) першої прикордонної комендатури швидкого реагування (з місцем дислокації АДРЕСА_1 ), звільнивши з посади начальника першого відділу прикордонної служби (тип С) першої прикордонної комендатури швидкого реагування (з місцем дислокації АДРЕСА_1 ), на нижчу посаду згідно з пунктом 310 Положення «Про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України» затвердженого Указом Президента України від 29 грудня 2009 року №1115/2009, з 11 січня 2025 року;
- зобов'язати відповідача поновити (призначити) ОСОБА_1 з 11 січня 2025 року на рівнозначну посаду категорії "Б", що відповідає його освітньо-кваліфікованому рівню, досвіду роботи, штатно посадовій категорії "майор" та тарифному розряду, що мав на попередній посаді: відповідно до його фахового рівня, враховуючи стаж перебування на керівних посадах, на яких його неодноразово заохочувало керівництво прикордонних загонів, керівництво регіональних управлінь, керівництво адміністрації Державної прикордонної служби України та органи місцевого самоврядування за вагомий внесок в оборону та охорону держави. Крім того, при призначенні ОСОБА_1 на посаду просять суд врахувати: вислугу років, а саме 24 роки безперервної служби; стан його здоров'я, що відображений у висновку військово-лікарської комісії (далі - ВЛК) від 08 листопада 2024 року №873, перевести його за межі НОМЕР_1 мобільного прикордонного загону в інший прикордонний загін відповідно до поданого ним 10 листопада 2024 року рапорту (в органах (підрозділах) забезпечення, навчальних закладах, науково-дослідних установах, підрозділах технічного матеріального, медичного та інших видах забезпечення, охорони); факт, що рішенням Кельменецького районного суду Чернівецької області від 25 грудня 2024 року у справі №717/2327/24 ОСОБА_1 призначено опікуном недієздатної особи ОСОБА_2 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 у селі Романківці Сокирянського району Чернівецької області (т.1 а.с.1-11).
Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 11 липня 2025 року вирішено: «Адміністративний позов адвокатки Сухи А.В. від імені ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ) задовольнити повністю. Визнати протиправним і скасувати пункт наказу НОМЕР_1 мобільного прикордонного загону Державної прикордонної служби України ( АДРЕСА_2 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) від 11.01.2025 №35-ОС "Про особовий склад", згідно з яким ОСОБА_1 призначено на посаду заступника начальника третьої прикордонної застави другого відділу прикордонної служби (тип С) першої прикордонної комендатури швидкого реагування (з місцем дислокації АДРЕСА_1 ), звільнивши з посади начальника першого відділу прикордонної служби (тип С) першої прикордонної комендатури швидкого реагування (з місцем дислокації АДРЕСА_1 ), на нижчу посаду згідно з п.310 Положення, з 11.01.2025; Зобов'язати НОМЕР_1 мобільний прикордонний загін Державної прикордонної служби України ( АДРЕСА_2 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) поновити (призначити) ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 ; РНОКПП НОМЕР_4 ) з 11.01.2025 на рівнозначну посаду категорії "Б", що відповідає його освітньо-кваліфікованому рівню, досвіду роботи, штатно посадовій категорії "майор" та тарифному розряду, що мав на попередній посаді: відповідно до його фахового рівня, враховуючи його стаж перебування на керівних посадах, на яких його неодноразово заохочувало керівництво прикордонних загонів, керівництво регіональних управлінь, керівництво адміністрацій ДПСУ та органи місцевого самоврядування за вагомий внесок в оборону та охорону держави; при призначенні на посаду врахувати вислугу років, а саме 24 роки безперервної служби; при призначенні на посаду врахувати стан його здоров'я, що відображений у висновку ВЛК від 08.11.2024 №873, перевести його за межі НОМЕР_1 мобільного прикордонного загону в інший прикордонний загін відповідно до поданого ним рапорту від 10.11.2024 (в органах (підрозділах) забезпечення, навчальних закладах, науково-дослідних установах, підрозділах технічного матеріального, медичного та інших видах забезпечення, охорони); при призначенні на посаду врахувати факт, що рішенням Кельменецького районного суду Чернівецької області від 25.12.2024 у справі №717/2327/24 його призначено опікуном недієздатної особи ОСОБА_2 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_3 у с. Романківці Сокирянського району Чернівецької області…» (т.1 а.с.152-155).
Задовольняючи позов, суд першої інстанції зазначив, що ОСОБА_1 із посади, за якою передбачено 26 тарифний розряд, призначено на посаду із 20 тарифним розрядом, тобто на 6 (шість) ступенів нижчу посаду та без його згоди, що суперечить вимогам Положення «Про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України», затвердженого Указом Президента України від 29 грудня 2009 року №1115/2009 (далі - Положення №1115/2009). Прийняттю відповідачем оспорюваного пункту наказу передувало службове розслідування стосовно позивача, оцінка правомірності якому надана судами в адміністративній справі №520/32396/24. Так, рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 03 лютого 2025 року визнано протиправним та скасовано пункт 9 наказу ІНФОРМАЦІЯ_4 від 29 жовтня 2024 року №20-АГ-гриф "Про результати службового розслідування", відповідно до якого за порушення вимог статей 11, 30 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, статті 16 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, підпункту 5 пункту 6 розділу III Положення про відділ прикордонної служби Державної прикордонної служби України, затвердженого наказом МВС від 15 квітня 2016 року №311, а також зобов'язано ІНФОРМАЦІЯ_5 поновити ОСОБА_1 у військовому званні - "майор" з 29 жовтня 2024 року. Крім того, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач, приймаючи оспорюваний пункт наказу, не врахував стан здоров'я позивача, а саме визнання ВЛК придатним ОСОБА_1 до служби в органах (підрозділах) забезпечення, навчальних закладах, науково-дослідних установах, підрозділах технічного, матеріального, медичного та інших видах забезпечення, охорони, а також звернення позивача з відповідним рапортом про переведення його для подальшого проходження ним військової служби до Національної академії прикордонної служби України або ІНФОРМАЦІЯ_6 (військова частина НОМЕР_5 ) на підставі пункту 113 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2018 року, у зв'язку із сімейними обставинами (важким проходженням вагітності у дружини, розгляду питання щодо призначення його опікуном за недієздатною особою). Черкаський окружний адміністративний суд 11 липня 2025 року дійшов висновку, що приймаючи спірне рішення про зарахування ОСОБА_1 зі званням капітана на посаду заступника начальника третьої прикордонної застави другого відділу прикордонної служби (тип С) першої прикордонної комендатури швидкого реагування (з місцем дислокації АДРЕСА_1 ), попередньо звільнивши з посади начальника першого відділу прикордонної служби (тип С) першої прикордонної комендатури швидкого реагування (з місцем дислокації АДРЕСА_1 ) на нижчу посаду, відповідач порушив переважне право позивача на призначення на рівнозначну посаду категорії "Б", що відповідає його освітньо-кваліфікованому рівню, досвіду роботи, штатно посадовій категорії "майор" та тарифному розряду, що мав на попередній посаді.
Не погоджуючись з рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 11 липня 2025 року, НОМЕР_1 мобільний прикордонний загін Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) 11 серпня 2025 року подав апеляційну скаргу до Шостого апеляційного адміністративного суду, в якій просить скасувати вказане судове рішення та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 . Представник відповідача вважає, що рішення суду першої інстанції необґрунтоване та підлягає скасуванню у зв'язку з невідповідністю висновків суду обставинам справи, неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального та процесуального права.
Представник відповідача вказує, що позивач ОСОБА_1 , будучи на посаді заступника начальника третьої прикордонної застави другого відділу прикордонної служби (тип С) першої прикордонної комендатури швидкого реагування (з місцем дислокації АДРЕСА_1 ), безпосередньо в зоні бойових дій не перебував, бойові завдання не виконував та був старшим групи охорони першої прикордонної комендатури швидкого реагування АДРЕСА_1 , а саме: організовував службу та охорону об'єктів, здійснював контроль за переміщенням особового складу, хоча в цей час відповідні підрозділи першої прикордонної комендатури швидкого реагування виконували бойові завдання на території Сумської області. На думку апелянта, посилання позивача на те, що його призначили на посаду, яка є нижчою від попередньої посади більш ніж на один ступінь, з якої його звільнено, не відповідає дійсності, оскільки займані позивачем ОСОБА_1 посади відповідають військовому званню «капітан» у відповідності до вимог пункту 94 Положення та абзацу другого пункту 310 Положення №1115/2009. Діюча посада, як і попередня посада, не є посадами в органах (підрозділах) забезпечення, навчальних закладах, науково-дослідних установах, підрозділах технічного, матеріального, медичного та інших видах забезпечення. Посада начальника першого відділу прикордонної служби (тип С) першої прикордонної комендатури швидкого реагування (з місцем дислокації АДРЕСА_1 ) є відповідно з більшим рівнем навантаження, а тому керівництвом враховано стан здоров'я позивача ОСОБА_1 та інші сімейні обставини останнього, в зв'язку з чим йому надано посаду з меншим навантаженням, в зв'язку з відсутністю вакантних посад для позивача в підрозділах забезпечення. Висновок суду першої інстанції про те, що позивача ОСОБА_1 переведено 11 січня 2025 року із посади за якою передбачено 26 тарифний розряд і призначено на посаду із 20 тарифним розрядом, тобто на 6 (шість) ступенів нижчу та без його згоди, що на думку представника відповідача, не ґрунтується на вимогах закону та практиці Верховного Суду з подібних правовідносин, оскільки за попередньою посадою у нього було граничне військове звання «майор», а за новою «капітан». На думку представника відповідача, суд першої інстанції при визначенні нижчого ступіню помилково врахував лише тарифний розряд, а не військове звання - «капітан». Зобов'язавши НОМЕР_1 мобільний прикордонний загін Державної прикордонної служби України поновити (призначити) ОСОБА_1 з 11 січня 2025 року на рівнозначну посаду категорії "Б", що відповідає його освітньо-кваліфікованому рівню, досвіду роботи, штатно посадовій категорії "майор" та тарифному розряду, що мав на попередній посаді, апелянт вважає, що суд першої інстанції допустив втручання в дискреційні повноваження відповідача. Також, представник відповідача вважає, що приймаючи оскаржуване рішення судом першої інстанції не враховано, що поновлення позивача ОСОБА_1 на попередній «бойовій посаді» начальника першого відділу прикордонної служби (тип С) першої прикордонної комендатури швидкого реагування призведе до не можливості виконання ним обов'язків за станом здоров'я, як не враховано наявність або відсутність у відповідача відповідних посад з урахуванням визначених критеріїв, що призводить до втручання суду в права командира щодо здійснення заходів з оборони, зокрема, і з кадрового забезпечення підрозділів (т.1 а.с.165-174).
У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача зазначає, що відповідач неправильно трактує норми пункту 310 Положення №1115/2009, вважаючи, що відсутні підстави для скасування рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 11 липня 2025 року (т.1 а.с.196-204).
За змістом частини першої статті 309 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції має бути розглянута протягом шістдесяти днів з дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження.
За приписами частини другої статті 309 КАС України, у виняткових випадках апеляційний суд за клопотанням сторони та з урахуванням особливостей розгляду справи може продовжити строк розгляду справи, але не більш як на п'ятнадцять днів, про що постановляє ухвалу.
Згідно з частиною четвертою статті 9 КАС України, суд вживає визначені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі.
Пунктом 1 статті 6, ратифікованої Законом України №475/97-ВР від 17 липня 1997 року, Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод закріплено право вирішення спірного питання упродовж розумного строку.
Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду з метою забезпечення повного та всебічного розгляду справи, а також прийняття законного та обґрунтованого рішення з дотриманням процесуальних прав усіх учасників судового процесу, дійшла висновку про наявність підстав для продовження строку розгляду апеляційної скарги на розумний строк.
Позивач та його представник у судовому засіданні надали пояснення аналогічні викладеним у позовній заяві, просили суд залишити рішення суду першої інстанції без змін.
Представник відповідача у судовому засіданні підтримав доводи апеляційної скарги, просив апеляційний суд скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову.
Представник третьої особи у судовому засіданні підтримав доводи апеляційної скарги відповідача.
Заслухавши суддю-доповідача, вислухавши пояснення позивача, представників сторін та третьої особи, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду вважає за належне апеляційну скаргу відповідача задовольнити, мотивуючи це наступним.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , є громадянином України (паспорт громадянина України № НОМЕР_6 ) (т.1 а.с.12), проходить військову службу за контрактом в Державній прикордонній службі України.
Відповідно до посвідчення серії НОМЕР_7 , виданого ІНФОРМАЦІЯ_5 21 січня 2021 року, позивач ОСОБА_1 має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни-учасників бойових дій (т.1 а.с.16).
З довідки гарнізонної військово-лікарської комісії №519 від 31 березня 2021 року вбачається, що майор ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , визнаний непридатним для навчання у Національній академії Державної прикордонної служби України ім. Б. Хмельницького (денна форма) та придатний до військової служби (т.1 а.с.20).
Згідно службового посвідчення серії НОМЕР_8 від 06 квітня 2022 року (термін дії до 31 грудня 2027 року) позивач ОСОБА_1 станом на дату видачі вказаного посвідчення був майором та займав посаду військовослужбовця НОМЕР_9 прикордонного загону (т.1 а.с.15).
Наказом начальника НОМЕР_1 мобільного прикордонного загону Державної прикордонної служби України від 23 липня 2024 року №1017-ОС майора ОСОБА_1 (П-004625) зараховано до списків особового складу, та на всі види забезпечення та призначено на посаду начальника першого відділу прикордонної служби (тип С) першої прикордонної комендатури швидкого реагування (з місцем дислокації АДРЕСА_1 ) (т.1 а.с.17).
Наказом ІНФОРМАЦІЯ_4 від 29 жовтня 2024 року №20-АГ-гриф "Про результати службового розслідування" (пункт 9) за порушення вимог статей 11, 30 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, статті 16 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, підпункту 5 пункту 6 розділу ІІІ Положення про відділ прикордонної служби Державної прикордонної служби України, затвердженого наказом МВС від 15 квітня 2016 року №311, які полягають у тому, що в умовах дії правового режиму воєнного стану, будучи відповідальним за охорону визначеної ділянки та правильне застосування підпорядкованих сил і засобів, неналежно організував оперативно-службову діяльність підпорядкованого особового складу, який виконував бойові (спеціальні) завдання на ПВ "Пупс" в період з 08 жовтня 2024 року до 10 жовтня 2024 року та не вжив заходів щодо інженерного облаштування ПВ " ІНФОРМАЦІЯ_8 ", начальника першого відділу прикордонної служби (тип С) першої прикордонної комендатури швидкого реагування майора - позивача ОСОБА_1 притягнуто до дисциплінарної відповідальності та накладено дисциплінарне стягнення у виді пониження у військовому званні на один ступінь - «капітан».
ОСОБА_1 визнаний придатним до служби в органах (підрозділах) забезпечення, навчальних закладах, науково-дослідних установах, підрозділах технічного, матеріального, медичного та інших видах забезпечення, охорони (довідка гарнізонної військово-лікарської комісії ІНФОРМАЦІЯ_9 від 08 листопада 2024 року №873) (т.1 а.с.21).
Рішенням Кельменецького районного суду Чернівецької області від 25 грудня 2024 року у справі №717/2327/24 позивача ОСОБА_1 призначено опікуном недієздатної особи ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_10 .
11 січня 2025 року пунктом 2.2. наказу №35-ОС начальника НОМЕР_1 мобільного прикордонного загону Державної прикордонної служби України ОСОБА_1 зараховано зі званням капітана на посаду заступника начальника третьої прикордонної застави другого відділу прикордонної служби (тип С) першої прикордонної комендатури швидкого реагування (з місцем дислокації АДРЕСА_1 ), звільнивши з посади начальника першого відділу прикордонної служби (тип С) першої прикордонної комендатури швидкого реагування (з місцем дислокації АДРЕСА_1 ) на нижчу посаду згідно з пунктом 310 Положення №1115/2009 з 11 січня 2025 року (т.1 а.с.19).
Вказаний наказ прийнято за результатами розгляду службової записки №22.1/3474/25-Вн від 11 січня 2025 року коменданта першої прикордонної комендатури швидкого реагування полковника ОСОБА_3 (т.1 а.с.81).
Не погоджуючись із пунктом 2.2 наказу відповідача від 11 січня 2025 року №35-ОС ОСОБА_1 та його представник - адвокат Суха Альона Вікторівна звернулися в суд із цим позовом за захистом прав та інтересів першого.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правове регулювання відносин між державою та громадянином у зв'язку з виконанням ним конституційного обов'язку щодо військової служби здійснюється Законом України №2232-ХІІ від 25 березня 1992 року «Про військовий обов'язок і військову службу» (далі - Закон №2232-ХІІ), Положенням про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України, Статутами Збройних Сил України тощо.
Відповідно до статті 65 Конституції України, захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Відповідно до частини першої статті 2 Закону №2232-ХІІ, військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Частиною четвертою статті 2 цього Закону №2232-ХІІ визначено, що порядок проходження військової служби, права та обов'язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно - правовими актами.
Статтею 28 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженого Законом України №548-ХІV від 24 березня 1999 року, дія якого поширюється на військовослужбовців Державної прикордонної служби України, та інших утворених відповідно до законів України військових формувань, органів спеціального призначення з правоохоронними функціями передбачено, що єдиноначальність є одним із принципів будівництва і керівництва Збройними Силами України і полягає в: наділенні командира (начальника) всією повнотою розпорядчої влади стосовно підлеглих і покладенні на нього персональної відповідальності перед державою за всі сторони життя та діяльності військової частини, підрозділу і кожного військовослужбовця; наданні командирові (начальникові) права одноособово приймати рішення, віддавати накази; забезпеченні виконання зазначених рішень (наказів), виходячи із всебічної оцінки обстановки та керуючись вимогами законів і статутів Збройних Сил України.
Положенням №1115/2009 визначається порядок проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України (далі - Держприкордонслужба) у мирний час та особливості проходження військової служби в особливий період.
Згідно статті 1 Закону України «Про Державну прикордонну службу України» від 03 квітня 2003 року №661-ІV (далі - Закон №661-ІV), на Державну прикордонну службу України покладаються завдання щодо забезпечення недоторканності державного кордону та охорони суверенних прав України в її прилеглій зоні та виключній (морській) економічній зоні.
Зі змісту статті 10 Закону №661-ІV вбачається, що Прикордонний загін є основною оперативно-службовою ланкою Державної прикордонної служби України, на яку покладаються охорона певної ділянки державного кордону самостійно чи у взаємодії з іншими органами охорони державного кордону та Морською охороною, забезпечення дотримання режиму державного кордону і прикордонного режиму, здійснення в установленому порядку прикордонного контролю і пропуску через державний кордон України та до тимчасово окупованої території і з неї осіб, транспортних засобів, вантажів, охорона та захист пунктів пропуску через державний кордон України, припинення у взаємодії з відповідними військовими частинами та підрозділами Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, відповідними правоохоронними органами збройних та інших провокацій на державному кордоні України. Під час дії воєнного стану прикордонні загони у встановленому законом порядку можуть залучатися відповідними органами військового управління Збройних Сил України до ліквідації (нейтралізації) збройного конфлікту на державному кордоні України, міжнародного збройного конфлікту, відсічі збройній агресії проти України.
Відповідно до пункту 1 Контракту від 18 березня 2015 року про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України, на посадах осіб офіцерського складу, що укладений між Головою Держприкордонслужби та громадянином України ОСОБА_1 , позивач взяв на себе зобов'язання протягом дії укладеного Контракту проходити службу на посадах осіб офіцерського складу, з дотриманням визначених законодавством вимог та порядку, військову службу в будь-якому регіоні України на посадах, вимоги до заміщення яких відповідають професійній (фаховій) підготовці за відповідним напрямом і основною або спорідненою спеціальністю, освітньо-кваліфікаційним рівнем підготовки та досвіду служби за фахом (т.2 а.с.98-100).
У зв'язку з військовою агресією Російською Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану», Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/202 в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 строком на 30 діб, який в подальшому указами Президента України неодноразово продовжено і діє до теперішнього часу.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану», воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
За приписами пункту 2 Указу Президента України від 24 лютого 2022 року №64/202, військовому командуванню (Генеральному штабу Збройних Сил України, командуванням видів, окремих родів військ (сил) Збройних Сил України, управлінням оперативних командувань, командирам військових з'єднань, частин Збройних Сил України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Управління державної охорони України) разом із Міністерством внутрішніх справ України, іншими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування наказано запроваджувати та здійснювати передбачені Законом України «Про правовий режим воєнного стану» заходи і повноваження, необхідні для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави.
Відповідно до положень Закону України «Про Державну прикордонну службу України», Державна прикордонна служба України є правоохоронним органом спеціального призначення, основними обов'язками якої зокрема є припинення будь-яких спроб незаконної зміни проходження лінії державного кордону України; припинення у взаємодії з відповідними правоохоронними органами збройних конфліктів та інших провокацій на державному кордоні України; участь у взаємодії із Збройними Силами України та іншими військовими формуваннями у відбитті вторгнення або нападу на територію України збройних сил іншої держави або групи держав; участь у виконанні заходів територіальної оборони, а також заходів, спрямованих на додержання правового режиму воєнного і надзвичайного стану.
Таким чином, військовослужбовці Державної прикордонної служби України, починаючи з 24 лютого 2022 року здійснюють передбачені законами України «Про правовий режим воєнного стану» та «Про Державну прикордонну службу України» заходи і повноваження, необхідні для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави, захисту її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності.
Як вбачається з матеріалів справи, 29 листопада 2024 року позивач ОСОБА_1 звернувся з рапортом до Коменданта першої прикордонної комендатури швидкого реагування полковника ОСОБА_4 (вх.№22.1/63927/24-Вн) (т.1 а.с.74), в якому просив перевести його за сімейними обставинами для подальшого проходження служби до Національної академії прикордонної служби України або ІНФОРМАЦІЯ_6 військова частина НОМЕР_5 . До рапорту позивач долучив копію довідки №873 гарнізонної військово-лікарської комісії в якій зазначено, що ОСОБА_1 придатний до служби в органах (підрозділах) забезпечення, навчальних закладах, науково-дослідних установах, підрозділах технічного, матеріального, медичного та інших видах забезпечення (т.1 а.с.24).
Згідно підпункту 2 пункту 89 Положення №1115/2009, вказаний рапорт було направлено на розгляд до ІНФОРМАЦІЯ_4 , оскільки переміщення військовослужбовця можливе лише на підставі наказу Голови Державної прикордонної служби України за поданням відповідного регіонального управління.
З урахуванням відсутності посади за якою позивач міг використовуватись в силу стану здоров'я та обмежень, до ІНФОРМАЦІЯ_4 було направлено лист начальника НОМЕР_1 Мобільного прикордонного загону №08/18732-24-Вих від 10 грудня 2024 року «Про переміщення капітана ОСОБА_1 » з клопотанням про переміщення капітана ОСОБА_1 (П-004625), - начальника першого відділу прикордонної служби (тип С) першої прикордонної комендатури швидкого реагування, за межі НОМЕР_1 мобільного прикордонного загону у зв'язку з тим, що в умовах дії правового режиму воєнного стану, будучи відповідальним за охорону визначеної ділянки та правильне застосування підпорядкованих сил і засобів, неналежно організував оперативно-службову діяльність підпорядкованого особового складу, який виконував бойові (спеціальні) завдання та не вжив заходів щодо інженерного облаштування.
Згідно пункту 2 наказу НОМЕР_1 мобільного прикордонного загону від 12 грудня 2024 року №5197-АГ «Про переміщення підрозділів», для охорони пунктів постійної дислокації прикордонних комендатур швидкого реагування з 12 грудня 2024 року капітана Вадима Сухого, до окремого розпорядження, призначено старшим групи охорони першої прикордонної комендатури швидкого реагування: АДРЕСА_1 (т.1 а.с.82).
Наказом НОМЕР_1 мобільного прикордонного загону від 11 січня 2025 року №35-ОС (пункт 2.2.) капітана ОСОБА_1 (П-005625) призначено на посаду заступника начальника третьої прикордонної застави другого відділу прикордонної служби (тип С) першої прикордонної комендатури швидкого реагування (з місцем дислокації АДРЕСА_1 ), з 11 січня 2025 року (т.1 а.с.19).
Відповідно до частини першої статті 6 Закону №2232-ХІІ, військові посади (штатні посади, що підлягають заміщенню військовослужбовцями) і відповідні їм військові звання передбачаються у штатах (штатних розписах) військових частин, кораблів, органів військового управління, установ, організацій, вищих військових навчальних закладів та військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти.
Згідно пункту 88 Положення №1115/2009, військовослужбовці призначаються на посади, звільняються з посад та зараховуються у розпорядження прямими начальниками, яким надано право видавати накази по особовому складу відповідно до номенклатури посад, що затверджується наказом Міністерства внутрішніх справ України.
Відповідно до пункту 94 Положення №1115/2009, посада вважається вищою, якщо штатом за цією посадою передбачено вище граничне військове звання, а в разі рівних граничних військових звань - більший тарифний розряд (посадовий оклад); нижчою, якщо штатом за цією посадою передбачено нижче граничне військове звання, а в разі рівних граничних військових звань - менший тарифний розряд (посадовий оклад); рівною, якщо штатом за цією посадою передбачено рівне граничне військове звання та рівні тарифні розряди (посадові оклади).
Згідно абзацу другого пункту 310 Положення №1115/2009, призначення військовослужбовців на вищі, рівні та нижчі (не більше ніж на один ступінь) посади у воєнний час здійснюється без згоди цих військовослужбовців.
Відповідно до Переліку посад військовослужбовців Державної прикордонної служби України, що підлягають заміщенню особами офіцерського складу, та граничних військових звань за цими посадами, затвердженим наказом Адміністрації Державної прикордонної служби України від 28 вересня 2012 року №770, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 18 жовтня 2012 року за №1757/22069 та передбачені наступні граничні військові звання за посадами:
в Відділі прикордонної служби (мобільна прикордонна застава) - Начальник окремого відділу прикордонної служби типу «С» - капітан;
в Відділі прикордонної служби (мобільна прикордонна застава) - Заступник начальника мобільної прикордонної застави зі штатною чисельністю особового складу 30 і більше штатних одиниць прикордонного загону усіх категорій - капітан.
Отже, враховуючи вищенаведене, посада «заступника начальника третьої прикордонної застави другого відділу прикордонної служби (тип С) першої прикордонної комендатури швидкого реагування (з місцем дислокації АДРЕСА_1 )» є рівноцінною до посади «начальника першого відділу прикордонної служби (тип С) першої прикордонної комендатури швидкого реагування (з місцем дислокації АДРЕСА_1 )» в розумінні статі 94 Положення №1115/2009.
Щодо посилань позивача на те, що його призначили на посаду, яка є нижчою від попередньої посади більш ніж на один ступінь з якої його звільнено, то колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду виходить з того, що займана ОСОБА_1 11 січня 2025 року посада, у відповідності до вимог пункту 94 Положення №1115/2009 та абзацу другого пункту 310 Положення №1115/2009, відповідає військовому званню «капітан», тобто званню позивача на час виникнення спірних правовідносин.
З моменту ратифікації Верховною Радою України 17 липня 1997 року Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція), Україна приєдналася до визнання і забезпечення проголошених у ній прав людини і основоположних свобод та взяла на себе зобов'язання забезпечувати повагу до прав людини шляхом гарантування цих прав. Забезпечення прав людини з боку держави може здійснюватися як шляхом активних дій, зокрема шляхом судового захисту прав, передбачених Конвенцією, коли втручання не походить безпосередньо від держави, так і шляхом утримання від будь-яких дій, а саме утримання від безпосереднього втручання в права людини з боку держави, її органів та представників. Такі дії держави щодо гарантування прав людини пов'язані з видами зобов'язань з боку держав-учасниць Конвенції.
Стаття 17 Європейська конвенція з прав людини забороняє будь-кому зловживати правами для будь-якого обмеження конвенційних прав, а саме: «Ніщо в цій Конвенції не може тлумачитися як таке, що уповноважує будь-яку державу, групу осіб чи окрему особу займатися будь-якою діяльністю або вчиняти будь-які дії, спрямовані на скасування будь-яких прав чи свобод, визнаних у цій Конвенції, або на їх обмеження в більшій мірі, ніж передбачено в Конвенції». Загальні визначення прав людини в Європейській Конвенції з прав людини передбачають, що негативні зобов'язання держави визначають негативний аспект свободи і захищають особу від небажаного, надмірного втручання держави у сферу її індивідуальних прав і свобод, а саме: право на життя, повагу до честі і гідності, заборону катувань, право на свободу думки, слова, віросповідання, заборону дискримінації, право на мирні зібрання та об'єднання тощо. Негативні зобов'язання держави та її агентів в особі органів державної влади, місцевого самоврядування та їх посадових осіб, полягають в утриманні від будь-яких дій, спрямованих на порушення або незаконне обмеження прав людини. Конвенція встановлює умови для виправдання втручання держави в права людини. Такі умови є поєднанням трьох елементів: втручання здійснюється відповідно до закону, відповідає легітимній меті та є необхідним у демократичному суспільстві. Верховенство права, один з основоположних принципів демократичного суспільства, притаманний усім статтям Конвенції.
Дотримання справедливого балансу між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи, виникає виключно, якщо втручання відповідає вимогам законності і не було свавільним, тобто необхідним.
Необхідність у демократичному суспільстві полягає в наступному: по-перше, причини, що виправдовують втручання, є релевантними і достатніми; по-друге, існує нагальна суспільна потреба в такому втручанні; по-третє, втручання є пропорційним до законної мети.
Стаття 15 Конвенції встановлює підстави для відступу від зобов'язань під час надзвичайного стану. Відповідно до частини першої цієї статті, під час війни або іншої суспільної небезпеки, що загрожує життю нації, держава може вживати заходів у відступ від своїх зобов'язань за цією Конвенцією лише в тих межах, яких вимагає гострота становища, і за умови, що такі заходи не суперечать іншим її зобов'язанням згідно з міжнародним правом.
Це положення встановлює три умови для дійсного відступу від зобов'язань, які мають виконуватися державою одночасно. Такий відступ має відбуватися під час війни або іншої суспільної небезпеки, що загрожує життю нації, заходи, що вживаються у відповідь на таку війну або суспільну небезпеку, не повинні виходити за межі того, що вимагає гострота ситуації, а також заходи не повинні бути несумісними з іншими зобов'язаннями держави за міжнародним правом.
Частина друга статті 3 Конституції України проголошує, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави. Стаття 64 Конституції України проголошує, що в умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Але не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції, а саме: право на рівність конституційних прав та право на рівність перед законом, право на громадянство України та його захист за межами України, право на життя та його захист, право на повагу до його гідності, право на свободу та особисту недоторканість, право на звернення до органів державної влади та місцевого самоврядування, право на житло, право на шлюб, право дітей на рівність незалежно від походження, право на справедливий судовий захист, право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень, право на обізнаність у своїх правах та обов'язків, право не відповідати за діяння, які на час їх вчинення не визнавалися законом як правопорушення, право на професійну правничу допомогу, право на невиконання явно злочинного розпорядження чи наказу, право на презумпцію невинуватості, право на захист.
У зв'язку з введенням воєнного стану в Україні з 24 лютого 2022 року тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, обмежуються конституційні права і свободи людини і громадянина, гарантовані державою та закріплені Конституцією України, а саме: - право на недоторканність житла (стаття 30); право на таємницю листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції (ст. 31); право на недопущення втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України (стаття 32); право на свободу пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом (стаття 33); право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань (стаття 34); право на мирні зібрання (стаття 39); право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності (стаття 41); право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом (стаття 42); право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку кожен вільно обирає або на яку вільно погоджується (стаття 43); право на освіту (стаття 53), право брати участь в управлінні державними справами, у всеукраїнському та місцевих референдумах, вільно обирати і бути обраними до органів державної влади та органів місцевого самоврядування, право на доступ до державної служби та служби в органах місцевого самоврядування (стаття 38).
Практика ЄСПЛ вимагає від держав певного рівня обґрунтування того, що заходи захисту інтересів національної безпеки мають реальне підґрунтя, а сама загроза, на яку посилається держава, має достатні підстави (рішення у справі «Яновец проти Російської Федерації 32 та Костянтин Маркін проти Російської Федерації 33»).
Конституційний Суд України в абзаці четвертому підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 20 грудня 2016 року №7-рп/2016 зазначав, що особи, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, створених відповідно до законів України мають спеціальний статус та особливі умови соціального захисту.
За змістом Рішення Конституційного Суду України (Другий сенат) від 25 квітня 2019 року №1-p(II)/2019 вказав, що статус військовослужбовців будь-яких категорій обумовлено військовою службою, інститут якої надає їм спеціальний статус. Такий статус обумовлений особливістю військової служби її функціями та її призначенням.
Згідно Рішення Конституційного Суду України від 29 червня 2010 року №17-рп/2010 у справі №1-25/2010, одним з елементів верховенства права є принцип правової визначеності, у якому стверджується, що обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці є допустимим за умови передбачуваності застосування правових норм, встановлюваних такими обмеженнями.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі №202/4494/16-ц загальновизнаний принцип правової визначеності передбачає стабільність правового регулювання і виконуваність судових рішень. Принцип юридичної визначеності є одним із суттєвих елементів принципу верховенства права. Дія вказаного принципу проявляється не лише у чіткості та зрозумілості закону, скільки в процесі його правозастосування.
У постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 лютого 2018 року у справі №800/284/17, 22 травня 2018 року у справі №800/474/16 (Р/9901/197/18), 07 листопада 2018 року у справі №214/2435/17, 12 грудня 2018 року у справі №703/1181/16-ц, від 03 липня 2019 року у справі №127/2209/18 вказано, що елементом верховенства права є принцип правової визначеності, який, зокрема, передбачає, що закон, як і будь-який інший акт держави, має характеризуватися якістю, щоб виключити ризик свавілля.
Суд зазначає, що загальними вимогами, які висуваються до актів індивідуальної дії, як актів правозастосування, є їх обґрунтованість та вмотивованість, тобто наведення суб'єктом владних повноважень конкретних підстав його прийняття (фактичних і юридичних), а також переконливих і зрозумілих мотивів його прийняття.
Сталою є позиція Верховного Суду, що вмотивоване рішення демонструє особі, що вона була почута, дає стороні можливість апелювати проти нього. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватися належний публічний та, зокрема, судовий контроль за адміністративними актами суб'єкта владних повноважень. І навпаки, не наведення мотивів прийнятих рішень «суб'єктивізує» акт державного органу і не дає змоги суду встановити дійсні підстави та причини, з яких цей орган дійшов саме таких висновків, надати їм правову оцінку, та встановити законність, обґрунтованість, пропорційність рішення (постанови Верховного Суду від 18 вересня 2019 року у справі №826/6528/18, від 10 квітня 2020 року у справі №819/330/18, від 10 січня 2020 року у справі №2040/6763/18).
Суд зазначає, що враховуючи інтереси національної безпеки, територіальної цілісності, громадського порядку тощо, відбуваються певні обмеження прав особи, в період оголошеного в країні воєнного стану (в особливий період). Права та інтереси військовослужбовця в особливий період відповідно також піддаються обмеженню, але з урахуванням забезпечення оборони та захисту держави, її суверенітету, територіальної цілісності, захисту життя громадян та враховуючи обставини несення військовослужбовцем військової служби.
З метою покращення стану справ в підпорядкованих підрозділах, безпосередній командир позивача ОСОБА_1 - комендант першої прикордонної комендатури швидкого реагування полковник ОСОБА_5 надав 11 січня 2025 року начальнику ІНФОРМАЦІЯ_11 ОСОБА_6 службову записку, в якій просив дати вказівку начальнику відділу кадрів розглянути питання щодо перепризначення на посаду наступних військовослужбовців, зазначивши в ній, крім інших: «капітана ОСОБА_1 П-004625, начальника першого відділу прикордонної служби (тип С) першої прикордонної комендатури швидкого реагування, на нижчу посаду (для більш доцільного використання), заступника начальника третьої прикордонної застави другого відділу прикордонної служби (тип С) першої прикордонної комендатури швидкого реагування» (т.1 а.с.81).
Проаналізувавши норми права та дослідивши матеріали справи в їх сукупності, колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду дійшла висновку, що приймаючи 11 січня 2025 року наказ №35-ОС начальник НОМЕР_1 мобільного прикордонного загону Державної прикордонної служби України діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, оспорюваний позивачем пункт 2.2. відповідного наказу відповідача відповідає критеріям правомірності рішення суб'єкта владних повноважень, викладеним у частині другій статті 2 КАС України є мотивованим, законним, обґрунтованим та пропорційним, і підстав для його скасування апеляційним судом не встановлено.
Покликання Черкаського окружного адміністративного 11 липня 2025 року на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 03 лютого 2025 року по справі №520/32396/24, яке залишено без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 18 червня 2025 року, також не має вирішального значення для цієї справи №580/1236/25, оскільки стосується оспорення наказу ІНФОРМАЦІЯ_4 від 29 жовтня 2024 року №20-АГ-гриф, яким на позивача ОСОБА_1 накладено дисциплінарне стягнення.
Крім того, суд апеляційної інстанції звертає увагу на безпідставність покликання в оскаржуваному рішенні Черкаського окружного адміністративного суду від 11 липня 2025 року на рішення Кельменецького районного суду Чернівецької області від 25 грудня 2024 року по справі №717/2327/24, як на встановлений факт, що позивача ОСОБА_1 призначено опікуном недієздатної особи, а саме: його тестя ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_10 , оскільки рішення суду по справі №717/2327/24 станом на момент розгляду 11 липня 2025 року судом першої інстанції справи №580/1236/25 по суті не набрало законної сили.
До того ж, постановою Чернівецького апеляційного суду від 14 жовтня 2025 року згадане рішення Кельменецького районного суду Чернівецької області від 25 грудня 2024 року по справі №717/2327/24 скасовано, у задоволенні заяви про визнання ОСОБА_1 опікуном ОСОБА_2 - відмовлено (т.2 а.с.69-84).
Також під час апеляційного розгляду не знайшло свого підтвердження зауваження представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Сухої Альони Вікторівни, що підставою для прийняття оспорюваного пункту 2.2. наказу №35-ОС став саме наказ ІНФОРМАЦІЯ_4 від 29 жовтня 2024 року №20-АГ-гриф "Про результати службового розслідування", оскільки у наказі міститься чітке посилання на підставу його прийняття, а саме службова записка безпосереднього командира позивача. На думку колегії суддів Шостого апеляційного адміністративного суду, дії/бездіяльність відповідача чи третьої особи щодо переведення позивача (розгляду/не розгляду чи неналежного розгляду відповідних рапортів) до іншого структурного підрозділу Державної прикордонної служби України поза межами ІНФОРМАЦІЯ_4 не є предметом розгляду цієї справи.
Судом апеляційної інстанції враховується, що згідно пункту 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Приписи пунктів 1, 2, 3, 4 частини першої статті 317 КАС України визначають, що підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є:
1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи;
2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;
3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;
4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Проаналізувавши норми права та дослідивши матеріали справи, колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду приходить до висновку, що при ухваленні рішення по справі №580/1236/25 судом першої інстанції неправильно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, не доведено обставини, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, неправильно застосовано норми права, допущено порушення норм процесуального права, що стало підставою для неправильного вирішення справи, а отже апеляційна скарга НОМЕР_1 мобільного прикордонного загону Державної прикордонної служби України підлягає задоволенню, а рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 11 липня 2025 року у справі №580/1236/25 - скасуванню, з постановленням нового судового рішення про відмову у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 .
Керуючись статтями 308, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Апеляційну скаргу НОМЕР_1 мобільного прикордонного загону Державної прикордонної служби України - задовольнити.
Рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 11 липня 2025 року у справі №580/1236/25 - скасувати, постановити нове рішення.
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до НОМЕР_1 мобільного прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії - відмовити повністю.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає крім випадків, передбачених пунктом 2 частини п'ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя І.В. Штульман
Судді: М.І. Кобаль
Ю.К. Черпак