01010, м. Київ, вул. Князів Острозьких, 8, корп. 30. тел/факс 254-21-99, e-mail: inbox@6apladm.ki.court.gov.ua
Головуючий суддя у першій інстанції - Перепелиця А.М.
Суддя-доповідач - Епель О.В.
18 грудня 2025 року Справа 320/34629/23
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі:
Головуючого судді: Епель О.В.,
суддів: Карпушової О.В., Мєзєнцева Є.І.,
розглянувши у порядку письмового провадження в залі суду в м. Києві апеляційну скаргу Міністерства юстиції України на рішення Київського окружного адміністративного суду від 17 березня 2025 року у справі
за позовом ОСОБА_1
до Департаменту державної виконавчої служби
Міністерства юстиції України
про визнання протиправною бездіяльності,
зобов'язання вчинити певні дії
Історія справи.
1. ОСОБА_1 (далі - Позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України (далі - Відповідач), в якому, з урахуванням уточнених позовних вимог, просив:
- визнати протиправною бездіяльність Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України щодо незняття з нерухомого майна, що належить ОСОБА_1 , а саме: їдальні на 100 місць, розташованої за адресою АДРЕСА_1 , арешту (номер запису про обтяження: 8088149 (спеціальний розділ), накладеного на підставі постанови про арешт майна та оголошення заборони на його відчуження від 15.12.2014 у виконавчому провадженні НОМЕР_3, а також арешту (реєстраційний номер обтяження 12505980), накладеного на підставі постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони його відчуження від 11.05.2012 у виконавчому провадженні НОМЕР_2;
- зобов'язати Відділ примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України зняти з нерухомого майна, що належить ОСОБА_1 РНОКПП НОМЕР_1 , а саме: їдальні на 100 місць, розташованої за адресою АДРЕСА_1 , арешт (номер запису про обтяження: 8088149 (спеціальний розділ), накладений на підставі постанови про арешт майна та оголошення заборони на його відчуження від 15.12.2014 у виконавчому провадженні НОМЕР_3, а також арешт (реєстраційний номер обтяження 12505980), накладений на підставі постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони його відчуження від 11.05.2012 у виконавчому провадженні НОМЕР_2.
2. Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 17 березня 2025 року адміністративний позов було задоволено.
Ухвалюючи зазначене рішення, суд першої інстанції виходив з того, що як закінчення виконавчого провадження, так і повернення виконавчих документів з різних підстав, законодавцем визначено як стадію завершення виконавчого провадження, за яким ніякі інші дії державного виконавця не проводяться.
При цьому, суд врахував, що Відповідачем не було надано доказів існування незавершених виконавчих проваджень щодо Позивача, які обумовлювали б необхідність залишення в силі накладеного на його майно арешту, а відтак наступне застосування такого арешту на майно боржника, є невиправданим втручанням у право особи на мирне володіння своїм майном.
3. Не погоджуючись з таким судовим рішенням, Міністерство юстиції України подало апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити постанову, якою адміністративний позов залишити без розгляду. А в разі, якщо суд апеляційної інстанції не знайде підстав для залишення позову без розгляду, прийняти рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 у справі № 320/34629/23 - відмовити в повному обсязі.
В обґрунтування вимог скарги Апелянт стверджує про недопущення протиправної бездіяльності та зазначає, що у виконавця відсутні правові підстави та можливість для зняття арешту з майна Позивача, оскільки стан виконавчих проваджень - завершено, а матеріали виконавчих проваджень знищені.
Також Апелянт стверджує, що обов'язок державного виконавця зняти арешт з майна боржника існує лише у разі закінчення виконавчого провадження та стягнення виконавчого збору або витрат виконавчого провадження. Повернення виконавчого листа за статтею 37 Закону України «Про виконавче провадження» - не є закінченням виконавчого провадження, оскільки не звільняє боржника від обов'язку виконати рішення суду.
Також Апелянт посилається на неврахування судом правових висновків Верховного Суду, викладених зокрема у постановах від 16.03.2020 у справі № 137/1649/17, від 20.06.2024 у справі № 333/395/22, від 29.03.2023 у справі № 202/1182/22.
Окремо Мін'юст зазначає про пропуск Позивачем строку звернення до суду з цим позовом, оскільки з моменту направлення Відділом відповіді від 13.02.2023 на адвокатський запит від 06.02.2023, останнім днем для оскарження є 23.02.2023. Водночас, доказів отримання відповіді Відділу від 13.03.2023, яка була отримана засобами поштового зв'язку 25.03.2023 Позивачем не надано.
З цих та інших підстав Апелянт вважає, що оскаржуване ним рішення суду прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення спору в цілому.
4. Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 01.10.2025 було відкрито апеляційне провадження, встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу та призначено справу до судового розгляду.
5. Позивачем подано відзив на апеляційну скаргу у якому він просить таку скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
У відзиві Позивач, поміж іншого, зазначає, що виконавчі провадження, в межах яких накладено арешт, на виконанні не перебувають. Крім того, зазначає, що рішенням Господарського суду Київської області у справі №911/3533/23 встановлено, що зобов'язання за кредитним договором, в забезпечення яких був укладений Іпотечний договір, є припиненими.
6. Відповідно до частини першої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
З огляду на викладене, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.
7. Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - без змін з наступних підстав.
8. Обставини справи, установлені судом першої інстанції.
Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, на виконанні Відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України перебував виконавчий напис від 25.05.2011 №459, виданий приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Юдіним М.А. щодо звернення стягнення на нерухоме майно: їдальня на 100 місць, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 1369,4 кв.м, реєстраційний номер 23561630, що належить на праві власності громадянину України ОСОБА_1 .
Постановою головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України Хомишина Юрія Борисовича від 17.02.2012 відкрито виконавче провадження НОМЕР_2 з приводу виконання виконавчого напису від 25.05.2011 №459.
Постановою головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України Хомишина Юрія Борисовича від 11.05.2012 у виконавчому провадженні НОМЕР_2 накладено арешт на майно боржника: їдальня на 100 місць, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 1369,4 кв.м, реєстраційний номер 23561630.
У подальшому, постановою головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України Хомишина Юрія Борисовича від 11.06.2014 у виконавчому провадженні НОМЕР_2 повернуто виконавчий документ стягувачеві.
На підставі постанови від 11.05.2012 НОМЕР_2 старшим державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України Канцедалом Олександром Олександровичем відкрито виконавче провадження НОМЕР_3 про стягнення з ОСОБА_1 13 459 653,20 грн виконавчого збору.
У межах виконавчого провадження НОМЕР_3 старшим державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України Канцедалом Олександром Олександровичем прийнято постанову від 15.12.2024 про накладення арешту на все майно, що належить ОСОБА_1 .
У подальшому, постановою старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Канцедала Олександра Олександровича від 17.02.2017 НОМЕР_3 виконавчий документ повернуто стягувачу.
Позивач звернувся до Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України (Відділу примусового виконання рішень) із заявою від 06.03.2023, в якій просив зняти (скасувати, припинити) арешт на нерухоме майно ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ), накледений постановою державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України від 11.05.2012 ВП НОМЕР_2 (реєстраційний номер обтяження 12505980) та постановою державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України від 15.12.2014 ВП НОМЕР_3 (запис про обтяження 8088149 спеціальний розділ), про що винести відповідні постанови та зереєструвати відповідні записи в Державних реєстрах.
Листом від 13.03.2023 №30005/33491-31-23/20.1 відмовлено в задоволенні заяви позивача, оскільки у відповідності до вимог абзацу 1 частини другої статті 59 Закону України "Про виконавче провадження" у разі набрання законної сили судовим рішенням про зняття арешту з майна боржника арешт з такого майна знімається згідно з постановою виконавця не пізніше наступного дня, коли йому стало відомо про такі обставини.
9. Вважаючи протиправною бездіяльність Відповідача щодо зняття арешту з майна Позивача, останній звернувся з цим позовом до суду.
10. Нормативно-правове обґрунтування.
Частиною другою статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Щодо зняття арешту у виконавчому провадженні НОМЕР_2 внаслідок прийняття постанови від 11.06.2014 про повернення виконавчого документа стягувачу.
Відповідно до статті 1 Закону України "Про виконавче провадження" від 21.04.1999 №606-XIV (в редакції, чинній станом на момент виникнення спірних правовідносин, далі - Закон №606-XIV) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (далі - рішення).
Частиною першою статті 6 Закону № 606-XIV встановлено, що державний виконавець зобов'язаний використовувати надані йому права відповідно до закону і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб.
Виходячи зі змісту статті 25 Закону № 606-XIV за заявою стягувача державний виконавець одночасно з винесенням постанови про відкриття виконавчого провадження може накласти арешт на майно та кошти боржника, про що виноситься відповідна постанова.
Відповідно до частини першої статті 30 Закону № 606-XIV державний виконавець провадить виконавчі дії з виконання рішення до завершення виконавчого провадження у встановленому цим Законом порядку, а саме:
- закінчення виконавчого провадження - згідно із статтею 49 цього Закону;
- повернення виконавчого документа стягувачу - згідно із статтею 47 цього Закону;
- повернення виконавчого документа до суду чи іншого органу (посадовій особі), який його видав, - згідно із статтею 48 цього Закону.
Згідно пунктом 3 частини першої статті 47 Закону № 606-XIV виконавчий документ, на підставі якого відкрито виконавче провадження, за яким виконання не здійснювалося або здійснено частково, повертається стягувачу у разі, якщо стягувач відмовився залишити за собою майно боржника, не реалізоване під час виконання рішення.
Статтею 50 вказаного Закону також було передбачено, що у разі закінчення виконавчого провадження (крім направлення виконавчого документа за належністю іншому органу державної виконавчої служби, закінчення виконавчого провадження за рішенням суду, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій), повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, арешт, накладений на майно боржника, знімається, скасовуються інші вжиті державним виконавцем заходи примусового виконання рішення, а також провадяться інші дії, необхідні у зв'язку із завершенням виконавчого провадження. Завершене виконавче провадження не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом.
У разі, якщо у виконавчому провадженні державним виконавцем накладено арешт на майно боржника, у постанові про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, державний виконавець зазначає про зняття арешту, накладеного на майно боржника.
За заявою боржника державний виконавець видає йому додаткові копії постанови, зазначеної в частині другій цієї статті, для їх пред'явлення до органів, що здійснюють реєстрацію майна або ведуть реєстр заборони на його відчуження, для зняття арешту, накладеного на майно.
Щодо зняття арешту у виконавчому провадженні НОМЕР_3 внаслідок прийняття постанови від 17.02.2017 про повернення виконавчого документа стягувачу.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження» від 2 червня 2016 року № 1404-VIII (далі - Закон № 1404-VIII), виконавчий документ повертається стягувачу, якщо: у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернено стягнення, а здійснені виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними.
Висновки суду апеляційної інстанції.
11. Системний аналіз наведених правових норм дозволяє колегії суддів стверджувати, що арешт майна боржника є заходом звернення стягнення на майно боржника, який застосовується для забезпечення реального виконання рішення, що відповідно до Закону України "Про виконавче провадження" підлягає примусовому виконанню.
При цьому, як закінчення виконавчого провадження, так і повернення виконавчих документів з різних підстав, законодавцем визначено як стадію завершення виконавчого провадження, проте вони мають різні правові підстави та, відповідно, різні правові наслідки.
12. Як правильно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, в межах виконавчого провадження НОМЕР_2 на майно ОСОБА_1 було накладено арешт у розмірі 148056185, 15 грн.
13. Зазначене виконавче провадження завершено на підставі пункту 3 частини першої статті 47 Закону України "Про виконавче провадження" відповідно до якої виконавчий документ, на підставі якого відкрито виконавче провадження, за яким виконання не здійснювалося або здійснено частково, повертається стягувачу у разі, якщо стягувач відмовився залишити за собою майно боржника, не реалізоване під час виконання рішення. Матеріали виконавчого провадження передано до архіву, в подальшому знищено за закінченням терміну зберігання.
Разом з тим, як правильно зазначає Апелянт, виконавче провадження не можна вважати завершеним саме у контексті ст. 50 Закону № 606-XIV, яка була застосована судом першої інстанції, оскільки виконавчий документ повернутий стягувачу.
14. Водночас, переглядаючи рішення суду першої інстанції з урахуванням доводів Апелянта, колегія суддів повторно акцентує увагу на тому, що у межах виконавчого провадження НОМЕР_2 щодо майна Позивача здійснювалася процедура його реалізації і виконавчий документ був повернутий стягувачу у зв'язку з тим, що останній відмовився залишити за собою майно боржника, не реалізоване під час виконання рішення. А відповідно до ч. 7 ст. 62 Закону № 606-XIV та ч. 7 ст. 71 Закону № 1404-VIII у разі якщо стягувач не заявив про своє бажання залишити за собою нереалізоване майно, арешт з майна знімається і воно повертається боржникові, а виконавчий документ повертається стягувачу, що помилково не було враховано Відповідачем.
15. Отже, арешт з майна Позивача у межах виконавчого провадження НОМЕР_2 мав бути знятий виконавцем в силу дії спеціальної норми - ч. 7 ст. 62 Закону № 606-XIV, посилання на яку зазначено безпосередньо у постанові про повернення виконавчого документа. Та обставина, що виконавче провадження не є завершеним, не спростовує викладених вище висновків суду.
16. Крім того, апеляційний суд звертає увагу на те, що Господарським судом Київської області у рішенні від 22.02.2024 у справі №911/3533/23 встановлено, що зобов'язання ОСОБА_1 за кредитним договором, в забезпечення яких був укладений іпотечний договір, є припиненими. Зокрема суд зазначив, що іпотекодержатель (стягувач у межах виконавчого провадження НОМЕР_2) не скористався правом на залишення за собою нереалізованого на прилюдних торгах майна ОСОБА_1 : їдальні на 100 місць літера А-ІІ площею 1369,4 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , яке є власністю ОСОБА_1 і яке було передано в іпотеку по Іпотечному договору в забезпечення виконання зобов'язань ТОВ "ІБК "Адоніс" за Кредитним договором.
Відповідно до ч. 5 ст. 78 КАС України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
17. На підставі вищевикладеного, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції стосовно того, що незняття Відповідачем арешту з майна боржника у виконавчому провадженні НОМЕР_2 є протиправною бездіяльністю органу державної виконавчої служби і порушене право Позивача підлягає захисту шляхом зобов'язання Відповідача зняти арешт з нерухомого майна Позивача.
18. Посилання Апелянта на правові висновки Верховного Суду, викладені зокрема у постановах від 16.03.2020 у справі № 137/1649/17, від 20.06.2024 у справі № 333/395/22, від 29.03.2023 у справі № 202/1182/22 колегія суддів вважає помилковим, оскільки вони не є релевантними до обставин цієї справи. Зокрема, у зазначених вище справах суди не встановили, що щодо арештованого майна Позивача здійснювалася процедура реалізації, а також те, що його зобов'язання ОСОБА_1 за кредитним договором є припиненими, що має місце в межах справи № 320/34629/23.
19. Щодо арешту, накладеного в межах виконавчого провадження НОМЕР_3 про стягнення з ОСОБА_1 13 459 653,20 грн виконавчого збору, колегія суддів відзначає, що Вищий адміністративний суд України в ухвалі від 14.04.2016 прийшов до висновку, що підстав для відкриття виконавчого провадження від 04 листопада 2014 року НОМЕР_3 з примусового виконання постанови № 31295460 про стягнення виконавчого збору не було, оскільки виконавчий напис № 459 повернуто стягувачу з підстав, з якими законодавець не пов'язує можливість виділити постанову про стягнення виконавчого збору в окреме провадження.
20. Вказані висновки касаційного суду колегія суддів приймає до уваги як такі, що мають преюдиційне значення у справі № 320/34629/23, а відтак приходить до висновку, що арешт, накладений на майно Позивача в межах виконавчого провадження № 45326006, є таким, що накладений без достатньої правової підстави.
21. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог у цій справі, втім не погоджується з мотивами суду, а тому вважає за необхідне змінити рішення суду у мотивувальній частині з урахуванням висновків апеляційного суду.
22. Щодо доводів Апелянта про пропуск Позивачем строку звернення до суду з цим позовом, апеляційний суд зазначає наступне.
Так, відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 287 КАС України, позовну заяву може бути подано до суду у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи інтересів.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідь Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України хоч і була складена 13.03.2023, втім, як вбачається з штампу поштового відділення АТ «Укрпошта», лист був направлений простою поштовою кореспонденцією лише 16.03.2025. Разом з тим, колегія суддів відзначає, що простий лист пересилається простим порядком і не має трек-номера для відстеження. Відтак, неможливо встановити конкретний день, коли поштове відправлення було вкладено до абонентської поштової скриньки одержувача - Позивача.
У зв'язку з вищевикладеним, колегія суддів вважає безпідставним твердження Міністерства юстиції України про початок відліку строку звернення до суду з цим позовом з 13.03.2023, а також враховує Нормативи і нормативні строки тривалості пересилання поштових відправлень, затверджені наказом Міністерства інфраструктури України від 28.11.2013 № 958, якими затверджений час, установлений для пересилання простих листів та поштових карток з часу останнього виймання з поштових скриньок до часу вкладання до абонентської поштової скриньки одержувача.
Відповідно до пп. 2 п. 1 розд. 2 зазначених Нормативів, нормативні строки пересилання простої письмової кореспонденції операторами поштового зв'язку (без урахування вихідних днів об'єктів поштового зв'язку): у межах області та між обласними центрами України (у тому числі для міст Києва, Сімферополя, Севастополя) - Д+3.
Крім того, на офіційному веб-сайті АТ «Укрпошта» також опубліковані відповідні нормативи, згідно яких строки пересилання поштових відправлень у межах області та між обласними центрами України становлять Д+4 дні (без урахування вихідних днів об'єктів поштового зв'язку). А у разі, якщо відправлення подається до пересилання після граничного часу (14:00), нормативний термін збільшується на одну добу, тобто Д + 5 днів.
Як вбачається з копії конверту /т. 1 а.с. 32/, лист прямував з м. Києва до с. Садове, Баришівського району, Київської області, 07534 . Отже, має місце пересилання простої письмової кореспонденції у межах області. Відтак, термін доставки необхідно рахувати Д+3+ вихідні дні об'єктів поштового зв'язку, тобто 16.03.2023 + 3 дні+ 3 дні (п'ятниця, неділя, понеділок - вихідні дні поштового відділення 07543), або 16.03.2023 + 4 дні (за нормативами АТ «Укрпошти»)+ 3 дні (п'ятниця, неділя, понеділок - вихідні дні поштового відділення 07543). Отже, не пізніше 22.03.2023 поштове відправлення було вкладено в абонентську скриньку Позивача. Зворотнього Апелянтом не доведено. Оскільки з позовом у цій справі ОСОБА_1 звернувся 31.03.2023, десятиденний строк звернення, встановлений КАС України ним не порушений.
23. Аналізуючи всі доводи апеляційної скарги, колегія суддів також приймає до уваги висновки ЄСПЛ, викладені в рішенні у справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, в якому суд зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожний довід.
24. Згідно зі ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неправильне застосування норм матеріального права.
25. Таким чином, апеляційна скарга Міністерства юстиції України підлягає задоволенню частково, а рішення Київського окружного адміністративного суду від 17 березня 2025 року - зміні в мотивувальні частині.
26. Розподіл судових витрат.
Відповідно до ст. 139 КАС України, судові витрати в цій справі перерозподілу не підлягають.
Керуючись ст.ст. 242-244, 250, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд,
Апеляційну скаргу Міністерства юстиції України - задовольнити частково.
Рішення Київського окружного адміністративного суду від 17 березня 2025 року - змінити в мотивувальній частині, з урахуванням висновків, викладених в постанові суду апеляційної інстанції.
Рішення Київського окружного адміністративного суду від 17 березня 2025 року в іншій частині - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 328-331 КАС України.
Судове рішення виготовлено 18 грудня 2025 року.
Головуючий суддя О.В. Епель
Судді: О.В. Карпушова
Є.І. Мєзєнцев