П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
19 грудня 2025 р.м. ОдесаСправа № 420/18991/25
Перша інстанція: суддя Білостоцький О.В.
Колегія суддів П'ятого апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого судді - Вербицької Н.В.,
суддів - Джабурії О.В.,
- Кравченка К.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Регіонального управління морської охорони Адміністрації державної прикордонної служби України на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 05 листопада 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,
13 червня 2025 року ОСОБА_1 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з позовною заявою, в якій просив:
- визнати протиправною бездіяльність Регіонального управління Морської охорони Адміністрації Державної прикордонної служби України щодо нарахування та виплати йому середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні з військової служби по день фактичного розрахунку, а саме несвоєчасної виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 року по 01.08.2021 року, яка була йому виплачена на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 14.08.2024 року у справі №420/17378/24, частково зміненого постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 25.10.2024 року, тобто за період з 02.08.2021 року по 18.07.2022 року, з врахуванням правових висновків, викладених Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц, та з 19.07.2022 року по 19.01.2023 року, тобто не більше як за шість місяців. виходячи із середнього грошового забезпечення, розрахованого відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100;
- зобов'язати Регіональне управління Морської охорони Адміністрації Державної прикордонної служби України нарахувати та виплатити йому середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні з військової служби по день фактичного розрахунку, а саме несвоєчасну виплату індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 року по 01.08.2021 року, яка була йому виплачена на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 14.08.2024 року у справі №420/17378/24, частково зміненого постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 25.10.2024 року, тобто за період з 02.08.2021 року по 18.07.2022 року, з врахуванням правових висновків, викладених Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-2, та з 19.07.2022 року по 19.01.2023 року, тобто не більше як за шість місяців, виходячи із його середнього грошового забезпечення, розрахованого відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100.
В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначив, що він проходив службу у відповідача до 01 серпня 2021 року. Крайню виплату при звільненні відповідачем здійснено 15.05.2025 року, тобто поза межами строку встановленого статтею 116 КЗпП України. Викладене, на переконання позивача, є підставою для нарахування і виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, у відповідності до приписів ст.117 КЗпП.
Відповідач заперечував проти задоволення позову, зазначаючи, що на спірні правовідносини не розповсюджуються ст.117 КЗпП України.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 05 листопада 2025 року позовну заяву ОСОБА_1 задоволено.
Визнано протиправними дії Регіонального управління морської охорони Адміністрації державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_1 ) щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 02.08.2021 року по 19.01.2023 року.
Зобов'язано ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 02.08.2021 року по 19.01.2023 року у розмірі 144 933,09 грн.
Не погодившись з прийнятим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на невірне застосування судом норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог. Зокрема, апелянт зазначив, що іншим рішенням суду, що набрало законної сили Регіональне управління Морської охорони вже було зобов'язано нарахувати та виплатити на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби по день фактичного розрахунку, тобто з 01.08.2021 року по 12.10.2022 року у розмірі 74 621 грн. 55 коп.
Позивач надав відзив на апеляційну скаргу, в якому просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, у зв'язку із необґрунтованістю доводів апелянта.
Відповідно до п.3 ч.1 ст.311 КАС України справа розглядається в порядку письмового провадження.
Заслухавши доповідача, дослідивши доводи апеляційних скарг, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів зазначає наступне.
Судом першої інстанції встановлено та з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 проходив службу у ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) по 01.08.2021 року, що підтверджується витягом з наказу начальника Регіонального управління морської охорони Адміністрації державної прикордонної служби України від 30.07.2021 року №166-ОС.
Відповідно до наданої до суду відповідачем довідки №17 від 17.07.2025 року щодо проведених виплат ОСОБА_1 у зв'язку з його звільненням зі служби та на виконання рішень суду, вбачається, що на підставі наказу від 30.07.2021 року №166-ОС позивачу добровільно при звільненні виплачено 373 364,46 грн (а.с.79).
Разом з тим, позивачу у період проходження служби не нараховано та не виплачено індексацію грошового забезпечення, з огляду на що позивач була змушений звернутися суду.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 14.08.2024 року по справі №420/17378/24 зобов'язано Регіональне управління Морської охорони Адміністрації Державної прикордонної служби України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію-різницю грошового забезпечення у сумі 2248,09 за період з 01.03.2018 по 01.08.2021 із врахуванням приписів абзаців 3,4,6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078.
Постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 25.10.2024 року апеляційну скаргу Свідера Василя Вікторовича в інтересах ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 14 серпня 2024 року - задоволено частково.
Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 14 серпня 2024 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії - скасовано в частині зобов'язання Регіональне управління Морської охорони Адміністрації Державної прикордонної служби України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію-різницю грошового забезпечення у сумі 2 248, 09 грн. за період з 01.03.2018 року по 01.08.2021 року із врахуванням приписів абзаців 3, 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078.
Прийнято нове рішення в цій частині, яким зобов'язано Регіональне управління Морської охорони Адміністрації Державної прикордонної служби України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію-різницю грошового забезпечення у сумі 4434, 99 грн. за період з 01.03.2018 року по 01.08.2021 року із врахуванням приписів абзаців 3, 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року № 1078, з урахуванням раніше виплачених сум.
На виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 14.08.2024 року по справі №420/17378/24, зміненого постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 25.10.2024 року, позивачу 12.11.2024 року та 15.05.2025 року перераховано суму індексації грошового забезпечення в загальному розмірі 181 977,65 грн, що також підтверджуються довідкою Військової частини НОМЕР_1 №17 від 17.07.2025 року та виписками з АТ КБ «Приватбанк» від 12.11.2024 року та 15.05.2025 року.
Тобто остаточний розрахунок з позивачем було здійснено 15.05.2025 року, чого відповідачем у справі не заперечувалось. Крім того, як стверджує позивач, повідомлення про надходження коштів у вищезазначену дату є фактом, що свідчить про несвоєчасний остаточний розрахунок Регіонального управління морської охорони Адміністрації державної прикордонної служби України з позивачем.
Не погоджуючись із протиправними діями відповідача щодо ненарахування та невиплати йому середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в частині індексації грошового забезпечення, позивач звернувся до суду з адміністративним позовом у справі №420/18991/25.
Вважаючи протиправним невиплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, ОСОБА_1 звернувся до суду з цим позовом.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції зменшив розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, з урахуванням розміру недоплаченої при звільненні суми у порівнянні із середнім заробітком, який підлягав стягненню.
Судова колегія частково погоджується з висновками суду першої інстанції, враховуючи наступне.
Правовідносини з приводу грошового забезпечення військовослужбовців регулюються низкою спеціальних актів, а саме: Законом України від 20 грудня 1991 року № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», постановою Кабінету Міністрів України від 07 листопада 2007 року № 1294 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу», Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженим Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008, Законом України «Про військовий обов'язок та військову службу» тощо.
Водночас, спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум.
Отже, в даному випадку вірним є застосування норм статті 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення з військової служби.
Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 28 січня 2021 року (справа № 240/11214/19), від 24 грудня 2020 року (справа № 340/401/20), від 5 серпня 2020 року (справа № 826/20350/16), від 15 липня 2020 року (справа № 824/144/16-а), від 31 жовтня 2019 року (справа № 2340/4192/18), від 26 червня 2019 року у справі № 826/15235/16, від 18 листопада 2022 року у справі № 1.380.2019.005781.
Статтею 116 КЗпП України встановлено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Відповідно до ст.117 КЗпП України (в чинній редакції) у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Період затримки розрахунку при звільненні - це весь час затримки належних звільненому працівникові сум та виплат по день фактичного розрахунку.
Судова колегія звертає увагу на правову позицію, висловлену Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17, відповідно до якої під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Також у цій постанові Великої Палати Верховного Суду зазначено, що якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України).
Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов'язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливу відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.
Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.
Ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця. Відшкодування ж передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.
Враховуючи, що повний розрахунок із позивачем проведено не у день його виключення зі списків особового складу 01.08.2021 року, а 15.05.2025 року, тобто поза межами строку, встановленого статтею 116 КЗпП України, є підстави для настання відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Отже, позивач має право на отримання такого відшкодування за затримку виплати повного розрахунку при звільненні, що вірно визначено судом першої інстанції.
Середній заробіток визначається за правилами, закріпленими у Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100.
Згідно з пунктом 2 Порядку №100 середньомісячна заробітна плата, зокрема, обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
Відповідно до пункту 8 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Судова колегія враховує, що відповідно до Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України та деяким іншим особам, затвердженої наказом МВС України 25.06.2018 № 558, Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, який затверджено наказом Міністерства оборони України 07 червня 2018 року № 260, та зареєстровано в Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 р. за № 745/32197, середньоденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення, належного військовослужбовцю за повний календарний місяць, на кількість календарних днів місяця, за який здійснюється виплата.
Враховуючи правові висновки, викладені в постановах Верховного Суду від 30.11.2023 у справі № 380/19103/22, від 29.01.2024 у справі № 560/9586/22, від 15.02.2024 у справі № 420/11416/23, від 22.02.2024 у справі № 560/831/23, від 29.02.2024 у справі № 460/42448/22, від 25.07.2024 у справі № 420/36/23, судова колегія наголошує, що спірний період стягнення середнього заробітку у цій справі умовно варто поділити на дві частини: з 02.08.2021 до 18.07.2022 та з 19.07.2022 по 15.05.2024, однак у межах шести місяців, визначених у новій редакції статті 117 Кодексу законів про працю України.
Щодо періоду по 18.07.2022 року, судова колегія наголошує, що згідно сталої правової позиції Верховного Суду, середній заробіток за час затримки розрахунку за період до 18 липня 2022 року виплачується в розмірі прямо пропорційному розміру невиплачених звільненому працівникові сум.
Особливості обчислення середнього заробітку до 19 липня 2022 року, зокрема випадки та критерії його зменшення сформульовані у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 вересня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц.
У вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду зазначила, що, якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення.
Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.
Зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно ураховувати:
- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
- ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Спираючись на вказані критерії, Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 30 листопада 2020 року у справі № 480/3105/19 розвинув вказані висновки з урахуванням специфіки відносин, що виникають під час проходження публічної служби та визначив формулу, яку необхідно застосовувати для обчислення частки середнього заробітку, яка підлягає стягненню у випадку зменшення його розміру.
Так, у пунктах 58-60 Верховний Суд зазначив, що статтею 117 КЗпП України визначено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні. Частиною першою цієї статті встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Аналіз такого правового врегулювання дає змогу суду зробити правовий висновок, який непрямо випливає з приписів частини першої статті 117 КЗпП України, про те, що в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується відповідно розмір відповідальності. І цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку.
Отже, для цілей обчислення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 02 серпня 2021 року (наступний після звільнення день) по 18 липня 2022 року (до внесення змін у статтю 117 КЗпП України) має застосовуватись норма статті 117 КЗпП України, у редакції, яка діяла до 19 липня 2022 року, та встановленню підлягає:
(1) розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, обчислений за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100;
(2) загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат;
(3) частку коштів, яка була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат; (4) частку коштів, яку не було виплачено позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних при звільненні виплат.
Тобто в даному випадку стягненню на користь позивача підлягає такий відсоток суми середнього заробітку, який би відповідав відсотку несвоєчасно виплаченої суми по відношенню до загальної суми, що належала йому при звільненні.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом в постановах по справі № 560/5923/24 від 27 березня 2025 року, по справі № 620/7207/24 від 24 квітня 2025 року.
Для належного розгляду справи спочатку необхідно встановити загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат.
Так, з обставин справи вбачається, що при звільненні у добровільному порядку відповідачем нараховане грошове забезпечення позивачу у розмірі 373 364,46 грн.
Крім того, на виконання рішення по справі № 420/19837/21 позивачу нараховано недоплачене грошове забезпечення у сумі 9 252,51 грн та 213 407,41 грн, на виконання рішення по справі № 420/25337/21 позивачу нараховано 90 533,15 грн та на виконання рішення по справі № 420/17378/24 позивачу нараховано недоплачене грошове забезпечення 92 268,20 грн та 89 709,45 грн.
Отже, загальна сума, яка належала позивачу при звільненні становить - 868 535,18 грн (373 364,46 +9 252,51+213 407,41+90 533,15+92 268,20+89 709,45)
З викладених розрахунків вбачається, що істотність частки несвоєчасно виплаченого грошового забезпечення 181 977,65 грн (в межах заявлених позовних вимог на виконання рішення по справі № 420/17378/24) від загального розміру належних позивачеві при звільненні виплат становить 20,95 % (181 977,65/ 868 535,18 *100).
Період затримки розрахунку при звільненні з 08 серпня 2021 року по 18 липня 2022 року - 360 днів.
Згідно довідки Військової частини НОМЕР_1 від 17.07.2025 року за №16, у червні 2021 року та липні 2021 року позивачу нараховано грошового забезпечення в загальному розмірі 45 472,59 грн (у червні 2021 року - 23 140,86 грн, та у липні 2021 року - 22 331,73 грн).
Отже, середньоденне грошове забезпечення позивача становить 745,45 грн, з розрахунку 45 472,59 грн. / 61 день (кількість календарних днів у червні та липні 2021 року), що вірно встановлено судом першої інстанції.
Загальний розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні до 18.07.2022 становить 260 907,50 (745,45 х 350) грн.
Виходячи з принципу пропорційності, за період з 02.08.2021 по 18.07.2022, стягненню на користь позивача підлягає середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні у розмірі 54 660,12 грн, тобто 20,95 % від 260 907,50 грн.
Аналогічна правова позиція щодо застосування принципу пропорційності застосована Верховним Судом в постанові по справі № 420/12808/23 від 09 вересня 2025 року.
Щодо періоду з затримки розрахунку при звільненні з 19 липня 2022 року по 15 травня 2025 року, то як зазначалось вище, він обчислюється із застосуванням статті 117 КЗпП України в редакції Закону № 2352-IX, яка обмежує виплату середнього заробітку 6 місяцями, проте без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які роботодавець невчасно сплатив працівникові.
Аналогічна правова позиція підтримана Верховним Судом в постанові по справі № 380/15041/22 від 31 січня 2025 року, по справі № 520/22859/23 від 30 квітня 2025 року.
Тобто після 19 липня 2022 року позивач, незалежно від складових недоплаченого при звільненні грошового забезпечення та дат їх виплати, має право на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні лише за 06 місяців.
З викладеного вбачається, що середній заробіток за всі недоплачені позивачу складові грошового забезпечення, з 19 липня 2022 року не може перевищувати суму 137 162,80 грн (745,45*184 дні).
Судова колегія враховує, що Велика Палата Верховного Суду в постанові по справі від 08.10.2025 у справі № 489/6074/23 відступила від висновку Касаційного адміністративного суду, викладених у постанові від 6 грудня 2024 року у справі № 440/6856/22 щодо неможливості застосування до спірних сум (після 19.02.2022 року) принципу співмірності.
Так, ВП ВС зазначила, що розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19 липня 2022 року, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові ВП ВС від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц, зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин.
Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців.
Враховуючи, що тривалий період виплати індексації грошового забезпечення виник як з вини відповідача, так і у в'язку із тим, що з відповідним позовом ОСОБА_1 звернувся до суду лише у 2024 році, через три роки після звільнення, колегія суддів вважає за можливе застосувати до спірної суми також принцип співмірності.
Враховуючи викладене, стягненню на користь позивача підлягає середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 19.07.2022 року по 15.05.2025 року у розмірі 28 735,61 грн, тобто 20,95 % від 137 162,80 грн.
Аналогічна правова позиція щодо застосування принципу співмірності та пропорційності застосована Верховним Судом в постанові по справі № 420/12808/23 від 09 вересня 2025 року.
Тобто, загальна сума середнього заробітку, яка підлягає стягненню на користь позивача за весь період затримки виплати індексації грошового забезпечення, на виконання рішення по справі № 420/17378/24, становить 83 395,73 грн (54 660,12 +28 735,61).
Суд першої інстанції, зробивши вірний висновок про необхідність визначення істотності частки, невірно обрахував таку частку, у зв'язку із чим невірно визначив суму середнього заробітку, яка підлягає стягненню на користь позивача.
Доводи апелянта про те, що Регіональне управління Морської охорони вже було зобов'язано нарахувати та виплатити на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби по день фактичного розрахунку, тобто з 01.08.2021 року по 12.10.2022 року у розмірі 74 621,55 грн, судова колегія вважає такими, що висновків суду не спростовують, оскільки вказана сума виплачена позивачу на виконання судового рішення у справі № 420/15980/22 у зв'язку із недоотриманням грошового забезпечення із визначенням посадового окладу та окладу за військовим званням шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2020 та 2021 року на відповідний тарифний коефіцієнт, право на яке визначено постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 19.09.2022 року у справі № 420/19839/21. Проте, у даній справі позивач вимагає стягнення середнього заробітку за несвоєчасне отримання індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 року по 01.08.2021 року, яка була йому виплачена на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 14.08.2024 року у справі №420/17378/24, частково зміненого постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 25.10.2024 року.
Відповідно до ч.4 ст.317 КАС України колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, рішення суду першої інстанції підлягає зміні в частині суми середнього заробітку, який підлягає стягненню на користь позивача. В іншій частині рішення підлягає залишенню без змін.
Враховуючи, що дана справа правомірно віднесена судом першої інстанції до категорії незначної складності та розглядалась за правилами спрощеного провадження, що підтверджується ухвалою суду про відкриття провадження від 18 червня 2025 року, постанова суду апеляційної інстанції може бути оскаржена до Верховного Суду лише з підстав, передбачених пп. "а"-"г" п.2 ч.5 ст.328 КАС України.
Керуючись ст.ст.308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328 КАС України, судова колегія
Апеляційну скаргу Регіонального управління морської охорони Адміністрації державної прикордонної служби України - задовольнити частково.
Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 05 листопада 2025 року - змінити, виклавши абзац третій його резолютивної частини у наступній редакції:
"Зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 02.08.2021 року по 19.01.2023 року у розмірі 83 395,73 грн (вісімдесят три тисячі триста дев'яносто п'ять гривень сімдесят три копійки)".
В іншій частині рішення Одеського окружного адміністративного суду від 05 листопада 2025 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення з підстав, передбачених ст.328 КАС України.
Головуючий: Н.В. Вербицька
Суддя: О.В. Джабурія
Суддя: К.В. Кравченко