Провадження № 22-ц/803/5521/25 Справа № 188/1344/22 Суддя у 1-й інстанції - Бурда П. О. Суддя у 2-й інстанції - Ткаченко І. Ю.
19 грудня 2025 року Дніпровський апеляційний суд у складі:
головуючого - судді: Ткаченко І.Ю.,
суддів: Пищиди М.М., Свистунової О.В.,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу
за позовом ОСОБА_1 до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 , третя особа: АТ «Альфа-Банк» про захист прав споживача шляхом стягнення безпідставно набутого майна (грошових коштів), відшкодування збитків, процентів за користування безпідставно набутим майном, 3% річних, інфляційних втрат та відшкодування моральної шкоди
за апеляційною скаргою ОСОБА_1
на заочне рішення Петропавлівського районного суду Дніпропетровської області від 05 лютого 2025 року,-
16 листопада 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ФОП ОСОБА_2 , третя особа: АТ «Альфа-Банк» про захист прав споживача шляхом стягнення безпідставно набутого майна (грошових коштів), відшкодування збитків, процентів за користування безпідставно набутим майном, 3% річних, інфляційних втрат та відшкодування моральної шкоди. Позивач обґрунтовує позовні вимоги тим, що між позивачем та відповідачем укладено договір № 2581 від 28.05.2021 року на поставку конструкцій (металопластикові вікна). 28.05.2024 року позивачем шляхом укладанням кредитного договору з банком АТ «Альфа-Банк» було профінансовано відповідачу половину суми від вартості конструкцій в розмірі 35 714,00 грн. У зв'язку з виниклими фінансовими труднощами через сімейні обставини 02.06.2021 позивач звернувся до відповідача із заявою про розірвання договору № 2581 від 28.05.2021 року. Відповідач запевнила, що негайно поверне банку отримані кошти в сумі 35 714,00 грн. за часткове виконання договору на поставку конструкцій, але до цього часу кошти ні позивачу, ні банку не повернені. Посилаючись на ст.ст. 1212,1214 Цивільного кодексу (далі - ЦК) України, позивач просить суд стягнути з відповідача на користь позивача: безпідставно збережене (утримане) майно - грошові кошти у розмірі 35 714,00 грн за користування без достатньої правової підстави грошовими коштами; у відшкодування збитків у вигляді простроченої заборгованості за кредитним договором від 28.05.2021 № 402165903, укладеним між позивачем та третьою особою у загальному розмірі 4 587,67 грн, яка складається з поточних відсотків за користування кредитом - 0,26 грн; прострочених відсотків за користування кредитом - 1,73 грн; комісії - 50,00 грн; простроченої комісії - 250,00 грн; простроченої заборгованості по кредиту 4 285,68 грн; проценти за користування безпідставно отриманими грошовими коштами у розмірі ставки НБУ 6 896,71 грн за період з 03.06.2021 року по 01.11.2022 року; 3% річних від простроченої суми у розмірі 1 517,60 грн за період з 03.06.2021 року по 01.11.2022 року; інфляційні втрати у розмірі 9 374,22 грн. за період з 03.06.2021 року по 01.11.2022 року; у відшкодування моральної шкоди 13 400,00 грн., всього 71 490,20 грн, а також судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000,00 грн.(а.с.1-6).
Заочним рішенням Петропавлівського районного суду Дніпропетровської області від 05 лютого 2025 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 , третя особа: АТ «Альфа-Банк» про захист прав споживача шляхом стягнення безпідставно набутого майна (грошових коштів), відшкодування збитків, процентів за користування безпідставно набутим майном, 3% річних, інфляційних втрат та відшкодування моральної шкоди - відмовлено (а.с.44-46).
Не погодившись з таким рішенням, ОСОБА_1 , звернувся з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі (а.с.50-55).
Відповідно до ч.1 ст.368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з особливостями встановленими цією главою.
Розглянувши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду, в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, колегія суддів доходить висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги.
Статтями 12,81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Розглядаючи позов, суд має встановити фактичні обставини справи виходячи з фактичних правовідносин сторін, але в межах заявлених вимог.
Судом першої інстанції встановлено, що сторонами укладено договір № 2581 від 28.05.2021 року на поставку конструкцій (металопластикові вікна).
28.05.2024 року позивачем за рахунок коштів, отриманих за кредитним договором позивача з банком АТ «Альфа-Банк», було профінансовано відповідачу половину суми від вартості конструкцій в розмірі 35 714,00 грн.
У зв'язку з виниклими фінансовими труднощами через сімейні обставини 02.06.2021 року позивач звернувся до відповідача із заявою про розірвання договору № 2581 від 28.05.2021 року.
Відповідач отримані від позивача кошти після заяви позивача про розірвання договору добровільно не повернув.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що при вирішенні спору про повернення коштів, отриманих відповідачем від позивача на підставі договору між ними, суд має враховувати правову природу цих коштів: аванс або завдаток, умови їх надання або повернення, визначені у договорі між ними та відповідних нормах ЦК України. Позивач не послався на жодну норму ЦК, яка регулює правовідносини сторін, які виникли після укладення між ними договору № 2581 від 28.05.2021 на поставку конструкцій (металопластикові вікна) та жодний пункт договору, який би зобов'язував відповідача повернути позивачу кошти, отримані відповідачем на виконання п. 3.1 цього договору.
Із вказаними висновками суду 1 інстанції колегія суддів погоджується, виходячи з наступного.
Так, згідно з ч. 2, 3 ст. 653 ЦК України у разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються. У разі зміни або розірвання договору зобов'язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни.
Відповідно до частин першої та другої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно.
Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Матеріалами справи встановлено, що сторони уклали договір № 2581 від 28.05.2021 року на поставку металопластикових конструкцій.
Позивач сплатив частину вартості товару - 35 714,00 грн, що підтверджується матеріалами справи.
02.06.2021 року позивач подав відповідачу заяву про розірвання договору у зв'язку з фінансовими труднощами.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справу в межах заявлених вимог і на підставі доказів сторін, кожна з яких відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Оскільки між сторонами існували договірні стосунки, то повернення сплачених позивачем відповідачу коштів у якості авансу або завдатку, про що у позові не зазначено, має відбуватися за умовами цього договору та нормами, що регулюють відповідні договірні стосунки, а тому приписи ст. 1212 ЦК України у такому випадку не підлягають застосуванню.
При вирішенні спору про повернення коштів, отриманих відповідачем від позивача на підставі договору між ними, суд 1 інстанції враховував правову природу цих коштів: аванс або завдаток, умови їх надання або повернення, визначені у договорі між ними та відповідних нормах ЦК України.
Однак, позивач в своєму позові не послався на жодну норму ЦК, яка регулює правовідносини сторін, які виникли після укладення між ними договору № 2581 від 28.05.2021 року на поставку конструкцій (металопластикові вікна) та жодний пункт договору, який би зобов'язував відповідача повернути позивачу кошти, отримані відповідачем на виконання п. 3.1 цього договору.
Отже, враховуючи вище викладене суд 1 інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, оскільки позовні вимоги є необґрунтованими.
Виходячи з вищевикладеного колегія суддів приходить до висновку, що вирішуючи даний спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов'язки сторін, обставини по справі, перевірив доводи і дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджені письмовими доказами по справі.
Доводи апеляційної скарги, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки вони є безпідставними, не спростовують обґрунтованих висновків суду щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог, та зводяться до викладення обставин справи із наданням особистих коментарів, висвітлення цих обставин у спосіб, що є зручним для апелянта, власним тлумаченням норм права, що має за мету задоволення апеляційної скарги, а не спростування висновків суду першої інстанції. Крім того, вказані доводи були предметом розгляду у суді першої інстанції та судом першої інстанції їм було надано обґрунтовану оцінку, а тому вони додатковому правовому аналізу не підлягають.
Крім того, апелянт не скористався наданими йому правами, не обґрунтував свої позовні вимоги та доводи апеляційної скарги, не надав суду доказів на їх підтвердження, а згідно із ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачений цим Кодексом випадках, а відповідно до ч.3 ст.12, ч.1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана надати суду докази на підтвердження своїх вимог або заперечень.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що вирішуючи даний спір, суд першої інстанції повно, всебічно та об'єктивно з'ясувавши обставини справи, оцінивши надані сторонами докази, дійшов вірного висновку про відмову у задоволені позовних вимог.
Оскаржуване рішення як таке, що відповідає нормам матеріального та процесуального права повинне бути залишене без змін, а апеляційні скарги без задоволення.
Відповідно до ст.141 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишаючи рішення суду без змін не змінює розподіл судових витрат.
Керуючись ст.ст.367, 374, 375, 381-383 ЦПК України, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Заочне рішення Петропавлівського районного суду Дніпропетровської області від 05 лютого 2025 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 19 грудня 2025 року.
Судді: