Провадження № 22-ц/803/6060/25 Справа № 204/4895/24 Суддя у 1-й інстанції - Гусейнов К. А. Суддя у 2-й інстанції - Ткаченко І. Ю.
19 грудня 2025 року Дніпровський апеляційний суд у складі:
головуючого - судді: Ткаченко І.Ю.,
суддів: Свистунової О.В., Пищиди М.М.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу
за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про захист прав споживачів
за апеляційною скаргою ОСОБА_1
на рішення Жовтоводського міського суду Дніпропетровської області від 19 березня 2025 року, -
17 травня 2024 року 2024 року з Красногвардійського районного суду м.Дніпропетровська на адресу Жовтоводського міського суду Дніпропетровської області надійшла за підсудністю цивільна справа за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про захист прав споживачів. В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на те, що 29.01.2021 року з коштів її рахунку в АТ КБ «ПриватБанк» було здійснено платіж у сумі 3000,00 грн. на розрахунковий рахунок фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 НОМЕР_1 , призначення платежу: «за послуги». Вказане підтверджується платіжною інструкцією від 29.01.2021 року № 0.0.1997161649.1. Платіж було вчинено з розрахункового рахунку позивача в АТ КБ «ПриватБанк» за рахунок кредитних коштів. Позивач зазначає, що у січні 2021 року вона натрапила на шахрайську фінансову організацію під назвою « ІНФОРМАЦІЯ_1 » (« ІНФОРМАЦІЯ_2 ). Менеджер описував «Траст Макворі Кепітал» як поважну міжнародну фінансову організацію з багаторічною історією. Скориставшись її довірливістю та некомпетентністю у питаннях фінансів та інвестицій, позивача вмовили вносити кошти на її так званий «торговий рахунок». Виконуючи інструкції менеджера, позивач встановила на своєму мобільному телефоні програму для віддаленого доступу «AnyDesk», у такий спосіб менеджери отримали доступ до керування її рахунками в системі «Приват24». У ході співробітництва з цією начебто фінансовою організацією, яка на думку позивачки виявилася шахрайською, від її імені було вчинено декілька платежів. Ці платежі, як вважала позивач, і як її переконували менеджери, були спрямовані на внесення коштів на її «торговий рахунок» у цій організації та на обслуговування цього рахунку. Фактично ж кошти сплачувалися на рахунки декількох різних суб'єктів господарської діяльності (ФОП та ТОВ). Менеджери пояснювали позивачці, що ці підприємці є представниками або керівниками компанії, а ТОВ - це їхні партнерські організації, також уповноважені на здійснення платіжних операцій з прийняття інвестицій від громадян. Усі платежі фактично виконувалися менеджерами компанії «Траст Макворі Кепітал» через віддалений доступ до телефону позивача, тобто вона особисто не заповнювала реквізити платіжних доручень. Оскільки ці реквізити вносилися менеджерами дуже швидко, позивач навіть не встигала побачити точне найменування одержувача платежу. Лише пізніше їй вдалося одержати платіжні документи, з яких стало відомо, на рахунки яких саме суб'єктів сплачувалися її кошти. Зокрема, наприкінці січня 2021 року менеджер запропонував позивачу поповнити її «торговий рахунок» на суму 3 тисячі грн. Позивачка погодилася на цю пропозицію. Платіж фактично виконувався менеджером компанії «Траст Макворі Кепітал» через віддалений доступ до її телефону. Як виявилося, кошти в сумі 3000,00 грн. фактично були сплачені на зазначений вище рахунок ФОП ОСОБА_2 . Як зазначає позивач, лише згодом вона зрозуміла, що має справу із шахрайською схемою. Їй стало відомо, що фінансової організації з назвою « ІНФОРМАЦІЯ_1 » офіційно не існує ані в Україні, ані за кордоном. Від імені цієї «організації» на території України не виступав жоден легітимний суб'єкт господарської діяльності. Позивач особисто не знайома з відповідачем, ніколи з ним не зустрічалася і не спілкувалася. У позивачки з відповідачем ніколи не було і немає дотепер жодних домовленостей (угод, договорів тощо). Жодних послуг відповідач їй не надавав. За даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, ОСОБА_2 зареєструвався як фізична особа-підприємець 27.10.2020 року. В реєстраційних даних ФОП ОСОБА_2 зазначені наступні види діяльності: 41.10 - організація будівництва будівель; 41.20 - будівництво житлових і нежитлових будівель (основний вид діяльності); 42.21 - будівництво трубопроводів; 43.12 - підготовчі роботи на будівельному майданчику; 43.21 - електромонтажні роботи; 43.22 - монтаж водопровідних мереж, систем опалення та кондиціонування; 43.29 - інші будівельно-монтажні роботи; 43.34 - малярні роботи та скління; 43.39 - інші роботи із завершення будівництва; 43.91 - покрівельні роботи; 43.99 - інші спеціалізовані будівельні роботи. Однак, вже 24.02.2021 року, тобто менше ніж через чотири місяці, ОСОБА_2 зареєстрував припинення підприємницької діяльності. При пошуку в мережі Інтернет позивачу не вдалося знайти жодного веб-сайту, веб- сторінки, та жодного окремого оголошення на форумах або сайтах оголошень, які б містили інформацію про реальну, легальну господарську діяльність, яку здійснював ОСОБА_2 у період своєї діяльності як ФОП. Натомість, на сайті ТОВ «Чарджбек-Україна» вдалося знайти інформацію про те, що діяльність ФОП ОСОБА_2 була пов'язана з прийомом коштів на користь шахрайських форекс-платформ. У червні 2021 року інформація про шахрайську організацію «Trust Macquarie Capital» була розміщена в розділі «Попередження інвесторам» на офіційному веб-сайті Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку. Наявна на той час інформація містила попередній висновок НКЦПФР із детальним описом діяльності проекту, в якому було зазначено, що кошти жертв переводяться не на рахунки « ІНФОРМАЦІЯ_3 », а на рахунки фізичних осіб - підприємців та товариства з обмеженою відповідальністю, у тому числі ФОП ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 . З Єдиного державного реєстру судових рішень та веб-порталу судової влади України позивачу стало відомо, що ОСОБА_2 був відповідачем у цивільній справі №176/590/21 за позовом ОСОБА_3 , яка розглядалася Жовтоводським міським судом Дніпропетровської області. Предметом позову було стягнення безпідставно одержаних відповідачем коштів у сумі 14490,00 грн, сплата яких була пов'язана з діяльністю шахрайських фінансових організацій «Квантум Сістем» та «Траст Макворі Кепітал». Рішенням Жовтоводського міського суду Дніпропетровської області від 05.10.2021 року, яке було залишено без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 24.01.2022 року, у задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено, оскільки позивачем не було надано належних та допустимих доказів в обґрунтування позовних вимог. Інформація з Єдиного державного реєстру судових рішень та веб-порталу судової влади України дозволяє стверджувати, що відповідач у справі № 176/590/21 і відповідач за теперішнім позовом - одна і та сама особа. Відтак, позивач стверджує, що між нею та відповідачем склалися правовідносини, які мали ознаки правочину з надання послуг. Разом із тим, на думку позивача, цей правочин мав дефектний характер та зі сторони ФОП ОСОБА_2 був здійснений з використанням нечесної підприємницької практики. Як вже вказувалося вище позивачем, кошти в сумі 3000,00 грн., згідно з платіжною інструкцією, були сплачені нею відповідачу за «послуги». Однак, позивач не мала наміру замовляти у відповідача будь-які послуги. Станом на 29.01.2021 року, як вказувалося вище, позивач мала намір поповнити свій «торговий рахунок» в організації «Траст Макворі Кепітал» на вимогу її менеджера. Лише пізніше вона зрозуміла, що ця вимога була абсолютно безпідставною та безглуздою, а особи, причетні до організації «Траст Макворі Кепітал», взагалі не планували відкривати їй будь-які рахунки і лише мали намір заволодіти її коштами. Позивач вважає, що під час вказаних подій була також використана її вразливість, зумовлена похилим віком, довірливістю та некомпетентністю в питаннях фінансів та інвестицій, що унеможливлювало свідомий і компетентний вибір з її сторони. Участь ФОП ОСОБА_2 у цьому правочині полягала в тому, що він прийняв від позивачки оплату за послуги, хоча насправді жодних послуг їй не надавав. З урахуванням викладених вище даних позивачем зроблено висновок, що відповідач взагалі не мав ані наміру, ані можливості надавати будь-які послуги. Відтак належним способом захисту порушених прав позивач вважає застосування наслідків недійсності правочину (здійсненого з використанням нечесної підприємницької практики) у вигляді стягнення з відповідача ОСОБА_2 на її користь коштів у сумі 3000,00 грн. Позивач зазначає, що при вчиненні платежу на користь ФОП ОСОБА_2 була нарахована комісія банку в сумі 3,00 грн. Крім того, оскільки сума в 3000,00 грн. була сплачена за рахунок кредитних коштів, на цей платіж була нарахована додаткова комісія за використання кредитних коштів у сумі 90 грн, тобто 3% від суми платежу з урахуванням 3,00 грн. комісії за платіжну операцію (що є стандартною комісією АТ КБ «ПриватБанк» за платежі з використанням кредитних коштів). Усього було списано з рахунку 3093 грн. Загальна сума списання коштів у зв'язку з цією платіжною операцією відображена у виписці. Таким чином, збитки позивача, пов'язані зі сплатою коштів на рахунок ФОП ОСОБА_2 , складаються з банківської комісії в загальній сумі 93,09 грн. Позивач, окрім іншого, вважає, що з відповідача слід стягнути інфляційні втрати за період з 30.01.2021 року по 30.04.2024 року, обчислення яких здійснюється за такою методикою (3000,00 грн + 93,09 грн) х (1,46518622-1,00000000) = 1438,86 грн. Розмір 3% річних від суми заборгованості розраховувався пропорційно кількості днів прострочення протягом кожного року з урахуванням кількості днів у відповідному році (365 днів у невисокосному та 366 днів у високосному). При такому розрахунку сума 3% річних за період прострочення загальною тривалістю 1187 днів складає 301,68 грн. У зв'язку з описаними подіями позивач стверджує, що перенесла сильне душевне потрясіння - як через втрату коштів, так і через усвідомлення непорядності, недобросовісності дій відповідача, що було для неї неочікуваним і не вкладалося в її світогляд. З'ясувавши, що її кошти сплачені на рахунок відповідача, позивач перебувала у психологічному напруженні, переживала через невизначеність ситуації, сподівалася на добровільне повернення відповідачем цих коштів. Переконавшись у відсутності таких намірів у відповідача, позивач була охоплена розпачем та відчуттям краху. Її постійно турбували пригнічений настрій, нервозність, порушення сну, коливання артеріального тиску, перебої в роботі серця. Переслідували нав'язливі спогади про події, пов'язані із втратою коштів. Вона знову і знову переживала ті події, аналізувала та обдумувала їх. Внаслідок недобросовісних дій відповідача позивач втратила відчуття довіри до людей, у неї з'явилися непритаманні їй раніше підозріливість, повсякчасне очікування недобросовісних вчинків від оточуючих. Це вплинуло на її особисті та сімейні стосунки, їй стало важко виконувати звичайні повсякденні справи, вона віддалилася від близьких та від суспільного життя. Як вже вказувалося, спірні кошти були сплачені відповідачу за рахунок кредитних коштів АТ КБ «ПриватБанк». Відтак позивач була змушена погашати кредитну заборгованість, яка виникла у зв'язку із цим платежем, відмовляючи собі у звичайних побутових витратах. Позивач зазначає, що протягом останніх років страждає на ряд хронічних захворювань - ішемічну хворобу серця, атеросклеротичний кардіосклероз, серцеву недостатність та гіпертонічну хворобу. В подальшому, незважаючи на похилий вік та зазначені хронічні захворювання, позивач була змушена витрачати особистий час на підготовку цієї позовної заяви, консультації з юристами, збирання доказів та друк документів. Таким чином, неправомірні дії або бездіяльність відповідача, які полягали в одержанні коштів позивача у розмірі 3000,00 грн. з використанням нечесної підприємницької практики, спричинили їй душевні страждання, внаслідок чого виникла необхідність застосування значних зусиль для організації її життя та відновлення її порушених прав. При визначенні розміру компенсації моральної шкоди позивач виходить з того, що моральну шкоду не можна відшкодувати в повному обсязі, оскільки немає і не може бути точних критеріїв майнового виразу душевного болю. Будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватна душевним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз. З урахуванням заподіяних позивачу моральних страждань, беручи до уваги поведінку відповідача, керуючись принципами справедливості та розумності, позивач просить стягнути з відповідача компенсацію моральної шкоди у розмірі 1500,00 грн., тобто в розмірі половини суми коштів, сплачених нею на його користь (без урахування збитків, інфляційних втрат та 3% річних). Така компенсація, з огляду на наведені обставини, не призведе до збагачення позивача за рахунок відповідача і не поставить відповідача у вкрай тяжкий матеріальний стан.
У зв'язку з вищевикладеним позивач просить стягнути з відповідача на її користь кошти в сумі 3000 грн., стягнути відшкодування збитків у сумі 93,09 грн., інфляційні втрати в сумі 1438,86 грн. і три проценти річних у сумі 301,68 грн., а також стягнути відшкодування моральної шкоди в сумі 1500,00 грн.(а.с.1-11).
Рішенням Жовтоводського міського суду Дніпропетровської області від 19 березня 2025 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про захист прав споживачів - відмовлено (а.с.118-122).
Не погодившись з таким рішенням, ОСОБА_1 звернулася з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі (а.с.124-133).
Відповідно до ч.1 ст.368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з особливостями встановленими цією главою.
Розглянувши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, колегія суддів не знаходить підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду.
Відповідно до ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Розглядаючи позов, суд має встановити фактичні обставини справи виходячи з фактичних правовідносин сторін, але в межах заявлених вимог.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 29 січня 2021 року здійснила грошовий платежі на суму 3000 грн. на рахунок одержувача ФОП ОСОБА_2 , що підтверджується платіжною інструкцією АТ КБ «ПриватБанк», в яких зазначено призначення платежу «за послуги» (а.с.12).
З виписки по рахунку ОСОБА_1 в АТ КБ «ПриватБанк» вбачається, що 29.01.2021 року позивачем на рахунок ФОП ОСОБА_2 було здійснено переказ грошових коштів у сумі 3003 грн; усього витрат 3093, 09 грн; сума комісії 3,00 грн (а.с.13).
Згідно довідки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань вбачається, що ОСОБА_2 зареєстрований у як фізична особа-підприємець 27.10.2020 року. Види діяльності: 41.20 - будівництво житлових і нежитлових будівель (основний); 41.10 - організація будівництва будівель; 42.21 - будівництво трубопроводів; 43.12 - підготовчі роботи на будівельному майданчику; 43.21 - електромонтажні роботи; 43.22 - монтаж водопровідних мереж, систем опалення та кондиціонування; 43.29 - інші будівельно-монтажні роботи; 43.34 - малярні роботи та скління; 43.39 - інші роботи із завершення будівництва; 43.91 - покрівельні роботи; 43.99 - інші спеціалізовані будівельні роботи. Дата припинення підприємницької діяльності: 24.02.2021 року (а.с.14-15).
Позивачем надано також роздруківку публікацій з веб-сайту ТОВ «Чарджбек-Україна» з рекомендаціями як повернути гроші з шахрайських проектів, перераховані на рахунки фізичних осіб і підприємців та роздруківку коментарів до публікації з веб-сайту ТОВ «Чарджбек-Україна» (а.с.16-25).
Згідно інформації з сайту Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 22.06.2021 року оновлено список сумнівних інвестиційних проектів та додано, крім іншого, TrustMacquaireCapital (а.с.26-27).
Позивачем ОСОБА_1 на підтвердження моральної шкоди надано копію запису з амбулаторної картки. Згідно записів кардіолога від 23.03.2022 року ОСОБА_1 має скарги на біль у серці давлючого характеру (а.с.28).
Згідно довідки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань вбачається, що ОСОБА_2 є засновником Всеукраїнського благодійного фонду «Руки надії» (дата державної реєстрації юридичної особи: 16.10.2015 року) та Товариства з обмеженою відповідальністю «Ліберті інвестмент компані» (дата державної реєстрації: 15.02.2016 року) (а.с.29-34).
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, заявлені вимоги є недоведеними та необґрунтованими.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції виходячи з наступного.
Так, у преамбулі до ЗУ «Про захист прав споживачів» визначено, що цей Закон регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлює права споживачів, а також визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів.
Відповідно до п.17 ст.1 ЗУ «Про захист прав споживачів», послуга - діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб.
Згідно п.22 ст.1 ЗУ «Про захист прав споживачів» споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або з виконанням обов'язків найманого працівника.
Відтак, з огляду на характер правовідносин, які регулюються ЗУ «Про захист прав споживачів», його дія поширюється на відносини, які виникають із договорів. Актів законодавства та інших угод, які не суперечать Закону.
Як вбачається із матеріалів справи, позивачка у позовній заяві зазначає, що у неї з відповідачем немає жодних домовленостей (угод, договорів тощо), жодних послуг відповідач не надавав.
Отже, виходячи зі змісту позову, суд 1 інстанції дійшов вірного висновку, що у спірних правовідносинах позивач не є споживачем послуг, а фактично ставить питання перед судом про стягнення з відповідача коштів, які той отримав без достатніх правових підстав (безпідставно отриманих коштів).
Ст.1212 ЦК України, яка регулює випадки набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав. Предметом регулювання інституту безпідставного набуття чи збереження майна є відносини, які виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.
Зобов'язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна.
Об'єктивними умовами виникнення зобов'язань з набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виступають: 1) набуття або збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) шкода у вигляді зменшення або незбільшення майна в іншої особи (потерпілого); 3) обумовленість збільшення або збереження майна з боку набувача шляхом зменшення або відсутності збільшення на стороні потерпілого; 4) відсутність правової підстави для вказаної зміни майнового стану цих осіб.
Відповідно до ст.1212 ЦК України безпідставно набутим є майно, набуте особою або збережене нею в себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.
Відповідно до ч. 1 ст.1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно.
Верховний Суд в постанові від 30.08.2018 року по справі № 334/2517/16-ц зазначає, що майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в незаборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення породження учасниками відповідних правовідносин у майбутньому певних цивільних прав та обов'язків, зокрема, внаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які прямо передбачені частиною другою статті 11 ЦК України.
Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовiдношення i його юридичному змісту. Тобто, відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.
Набуття чи збереження майна буде безпідставним не тільки за умови відсутності відповідної підстави з самого початку при набутті майна, а й тоді, коли первісно така підстава була, але у подальшому відпала.
Отже, для виникнення зобов'язання, передбаченого статтею 1212 ЦК України, важливим є сам факт безпідставного набуття або збереження, а не конкретна підстава, за якою це відбулося.
Тобто у разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 ЦК України може бути застосована тільки після того, якщо така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена, або була відсутня взагалі.
Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в не заборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення породження учасниками відповідних правовідносин у майбутньому певних цивільних прав та обов'язків. Зокрема, унаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які прямо передбачені частиною другою статті 11 ЦК України.
Частиною 2 статті 11 ЦК України визначено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Набуття однією із сторін зобов'язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов'язання не є безпідставним.
Тобто, у разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень частини першої статті 1212 ЦК України, у тому числі й щодо зобов'язання повернути майно позивачу.
Загальна умова ч.1 ст.1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов'язальних (договірних) відносинах, бо отримане однією зі сторін у зобов'язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі цієї статті тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.
З матеріалів справи вбачається, що спірні грошові кошти у розмірі 3000,00 грн. перераховані позивачем на рахунок відповідача, що вбачається із наданої позивачем копії платіжної інструкції.
Отримання відповідачем коштів відбулось в не заборонений цивільним законодавством спосіб. Суду не було надано жодних належних та допустимих доказів на підтвердження того, що перерахування грошових коштів відбулося в межах надання фінансових послуг.
Позивачкою ані суду 1 інстанції, а ні суду апеляційної інстанції не було надано суду жодних доказів на підтвердження того, що вищевказані грошові кошти були отримані відповідачем без достатньої правової підстави.
Факт отримання відповідачем ОСОБА_2 вказаних коштів, що підтверджується наявною у справі платіжною інструкцією, сам по собі не є належним та допустимим доказом тієї обставини, що відповідач зберігає у себе майно без достатньої правової підстави та зобов'язаний його повернути на користь позивачки.
Відповідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
За вимогами ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
За правилами статті 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Аналіз наведених норм процесуального права дає підставу вважати, що кожна сторона сама визначає зміст своїх вимог і заперечень, тягар доказування лежить на сторонах спору, сторона, яка звернулася до суду, повинна довести належними та допустимими доказами вимоги, що нею заявлені, суд розглядає справу виключно у межах заявлених ними вимог та наданих доказів.
Так, у даному спорі позивач повинен довести наявність трьох умов, які б підтверджували зобов'язання з безпідставного набуття майна, а саме: набуття або збереження майна; набуття або збереження за рахунок іншої особи; відсутність правової підстави для набуття або збереження майна, проте такі факти позивачем не доведені належними та допустимими доказами.
Більш того, на обґрунтування позовних вимог позивачка ОСОБА_1 посилається та наголошує на те, що вона натрапила на шахрайську організацію «Траст Макворі Кепітал» та нею було здійснено грошовий переказ, який фактично був отриманий відповідачем ФОП ОСОБА_2 .
При цьому, позивачкою ОСОБА_1 не надано суду доказів на підтвердження того, що вона зверталась до органів Національної поліції з заявою про шахрайські дії ОСОБА_2 . Суду не було надано жодних доказів, які б підтверджували факт існування кримінального провадження, де б статус обвинуваченого чи підозрюваного був присвоєний відповідачеві, зокрема, витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань, що на теперішній час здійснюється досудове розслідування з урахування підстав, які є предметом розгляду даних позовних вимог, чи вироку суду, який підтвердив би факт вчинення злочину саме відповідачем ОСОБА_2 чи певною юридичною особою, до якої останній має відношення та який набрав законної сили.
Отже, враховуючи вище викладене суд 1 інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.
Виходячи з вищевикладеного колегія суддів приходить до висновку, що вирішуючи даний спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов'язки сторін, обставини по справі, перевірив доводи і дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджені письмовими доказами по справі.
Доводи апеляційної скарги, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки вони є безпідставними, не спростовують обґрунтованих висновків суду щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог, та зводяться до викладення обставин справи із наданням особистих коментарів, висвітлення цих обставин у спосіб, що є зручним для апелянта, власним тлумаченням норм права, що має за мету задоволення апеляційної скарги, а не спростування висновків суду першої інстанції. Крім того, вказані доводи були предметом розгляду у суді першої інстанції та судом першої інстанції їм було надано обґрунтовану оцінку, а тому вони додатковому правовому аналізу не підлягають.
Крім того, апелянт не скористався наданими йому правами, не обґрунтував свої позовні вимоги та доводи апеляційної скарги, не надав суду доказів на їх підтвердження, а згідно із ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачений цим Кодексом випадках, а відповідно до ч.3 ст.12, ч.1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана надати суду докази на підтвердження своїх вимог або заперечень.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що вирішуючи даний спір, суд першої інстанції повно, всебічно та об'єктивно з'ясувавши обставини справи, оцінивши надані сторонами докази, дійшов вірного висновку про відмову у задоволені позовних вимог.
Оскаржуване рішення як таке, що відповідає нормам матеріального та процесуального права повинне бути залишене без змін, а апеляційні скарги без задоволення.
Відповідно до ст.141 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишаючи рішення суду без змін не змінює розподіл судових витрат.
Керуючись ст.ст.367, 374, 375, 381-383 ЦПК України,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Жовтоводського міського суду Дніпропетровської області від 19 березня 2025 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 19 грудня 2025 року.
Судді: