Провадження № 22-ц/803/9165/25 Справа № 203/422/25 Суддя у 1-й інстанції - Єдаменко С. В. Доповідач - Макаров М. О.
16 грудня 2025 року м. Дніпро
Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі:
головуючого - судді Макарова М.О.
суддів - Петешенкової М.Ю., Свистунової О.В.
при секретарі - Пікос А.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Центрального районного суду м. Дніпра від 04 липня 2025 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про стягнення заробітної плати, -
У січні 2025 року ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до Військової частини НОМЕР_1 про стягнення заробітної плати.
Позов мотивовано тим, що позивачка тривалий час працювала у Військовій частини НОМЕР_1 . Наказом №316 від 18 жовтня 2024 року її було звільнено з 28 вересня 2024 року з виплатою компенсації за 193 дні невикористаних щорічних відпусток за робочий період протягом 2002 - 2024 років. З розрахунком при звільненні позивачка не згодна, пояснювала, що мала право на щорічну відпустку тривалістю 31 календарних дні, на підставі колективної угоди, на додаткові оплачувані працівникам з ненормованим робочим днем тривалістю до 7 календарних днів згідно з Орієнтовним переліком професій і посад працівників Збройних Сил України з ненормованим робочим днем, робота на яких дає право на щорічну додаткову відпустку за особливий характер праці. За підрахунком позивачки, протягом 2002 -2024 років нею не було використано загалом 258 календарних днів щорічних відпусток, а саме: 2002 - 21; 2003 - 22; 2005 - 24; 2006 - 16; 2007 - 16; 2008 - 2; 2013 - 4; 2014 - 22; 2015 - 8; 2019 - 31; 2020 - 18; 2021 - 31; 2022 - 5; 2023 - 16; 2024 - 14. Тому компенсація за дні невикористаних щорічних відпусток мала становити 299 378,04 грн, а з урахуванням вже сплаченої суми недоплата складає 75 424,70 грн. (за 65 днів).
Крім того, позивачці не були компенсовані витрати на відрядження: з 22.02.2022 року по 25.02.2022 року - витрати на проїзд: 553,33 грн. та 605,93 грн., на оплату вартості проживання у готелі: 2 175,00 грн., а загалом 3 334,26 гривень; з 20 жовтня 2022 року по 23 жовтня 2022 року- 533,01 грн., на оплату вартості проживання у готелі: 1 010,00 грн., а загалом 1 543,01 грн.; з 20 вересня 2023 року по 22 вересня 2023 року - витрати на проїзд: 1 422,67 грн. та 883,55 грн., на оплату вартості проживання у готелі: 1 632,00 грн., а загалом 3 938,22 грн. Загалом позивачка просила стягнути компенсації її витрат на відрядження в розмірі 11 815,49 грн., що складається з 3 000,00 грн. добових витрат та 8 815,49 грн. витрат на проїзд та на оплату вартості проживання у готелях. Загальна сума позовних вимог становила 87 240 грн. 19 коп.
24 лютого 2025 року від представника позивачки надійшла заява про збільшення позовних вимог, в якій зазначалось, що загальна кількість днів не використаних позивачкою відпусток становить 283 дні, тому сума недоплаченої відповідачем компенсації при звільненні за невикористану відпустку складає 104 434, 20 грн., а загальна сума, що підлягає стягненню з відповідача - 116 249, 69 грн.
18 квітня 2025 року від представника позивачки надійшла заява про зменшення позовних вимог, в якій зазначалось, що загальна кількість днів не використаних позивачкою відпусток, за які відповідачем не сплачено компенсацію при звільненні, складає 41 день, тому з відповідача слід стягнути 47 575, 58 грн. за невикористану відпустку, а загальна сума, що підлягає стягненню з відповідача має становити 59 391 грн. 07 коп. З приводу доводів щодо можливого пропуску строку звернення до суду, представник позивачки зазначав, що відлік цього строку для позивачки розпочався 26 жовтня 2024 року, коли вона одержала від відповідача розрахунковий лист і дізналася про порушення своїх прав.
Рішенням Центрального районного суду м. Дніпра від 04 липня 2025 року у задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду мотивовано тим, що позивачка не довела належними та допустимими доказами недостовірність розрахунку відповідача щодо кількості днів не використаних позивачкою відпусток. Позивачкою до військової частини НОМЕР_1 звіти про використання коштів на відрядження у визначений строк без поважних не надавалися.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позову в повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не повно з'ясував усі фактичні обставини справи та не дослідив і не надав належної оцінки наявним матеріалах справи доказам, не сприяв повному, об'єктивному та неупередженому її розгляду, а тому рішення суду не відповідає фактичним обставинам справи, є незаконним та необґрунтованим.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, з наступних підстав.
Так, судом встановлено, що з грудня 1988 року позивач працювала у В/Ч НОМЕР_1 на різних посадах, зокрема з квітня 2008 року на посаді начальника адміністративної групи (наказ в/ч НОМЕР_1 № 80 від 14.04.2008 р.), з лютого 2016 року на посаді завідувача адміністративного відділення (наказ в/ч НОМЕР_1 № 27 від 01.02.2016 р.), з липня 2016 року на посаді начальника адміністративного відділення (наказ в/ч НОМЕР_1 № 164 від 12.07.2016 р.), з листопада 2019 року на посаді начальника відділення персоналу та стройове (наказ в/ч НОМЕР_1 № 2 від 29.11.2019 р.). Вказане підтверджується записами в її трудовій книжці, копія якої знаходиться в матеріалах цивільної справи.
Наказом Військової частини НОМЕР_1 № 316 від 18 жовтня 2024 року позивачку звільнено з 28 вересня 2024 року з посади начальника відділення персоналу та стройового з виплатою компенсації за всі дні невикористаних щорічних відпусток за робочий період протягом 2002 -2024 років у кількості 193 календарних доби, а саме за: 2002 рік - 21 календарна доба, 2003 рік - 22 календарні доби, 2005 рік - 24 календарні доби, 2006 рік - 7 календарних діб, 2007 рік - 16 календарних діб, 2008 рік - 2 календарні доби, 2013 рік - 4 календарні доби, 2014 рік - 22 календарні доби, 2015 рік - 8 календарних діб, 2020 рік - 18 календарних діб, 2021 рік - 31 календарна доба, 2022 рік - 5 календарних діб, 2023 рік - 5 календарних діб, 2024 рік - 8 календарних діб. Вказане підтверджується копією наказу про звільнення.
Усього позивачці при звільненні було нараховано 244 287 грн. 34 коп., в тому числі 223 953 грн. 34 коп. компенсації за дні невикористаної відпустки.
Згідно наданих відповідачем копій наказів та розрахункових листів в період з 20 грудня 2001 року по дату звільнення позивачка набула право на 704 дні відпустки (основної та додаткової). Вказана обставина визнається позивачкою.
Відповідач з посиланням на копії наказів та розрахункових листів стверджує, що позивачка в період з 20 грудня 2001 року по дату звільнення використала 499 днів відпустки, а ще за 21 день отримала компенсацію. Надання за частину періоду роботи позивачки розрахункових листів, а не копій наказів, представник відповідача пояснював тим, що такі накази вилучені.
Позивачка, згідно уточнених позовних вимог, визнавала факт використання в період з 20 грудня 2001 року по дату звільнення 449 днів відпустки
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що позивачка не довела належними та допустимими доказами недостовірність розрахунку відповідача щодо кількості днів не використаних позивачкою відпусток. Позивачкою до військової частини НОМЕР_1 звіти про використання коштів на відрядження у визначений строк без поважних не надавалися.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Відповідно до ч. 7 ст. 43 Конституції України право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом. Частиною 1 ст. 21 Закону України «Про оплату праці» визначено, що працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору.
Відповідно до вимог статті 116 КЗпП України слідує, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Відповідно до частини першої статті 24 Закону України «Про відпустки» у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.
Згідно з пунктами 1, 2 частини першої статті 82 КЗпП України до стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку (стаття 75 цього Кодексу), зараховуються час фактичної роботи (в тому числі на умовах неповного робочого часу) протягом робочого року, за який надається відпустка; час, коли працівник фактично не працював, але за ним згідно із законодавством зберігалися місце роботи (посада) та заробітна плата повністю або частково (у тому числі час оплаченого вимушеного прогулу, спричиненого незаконним звільненням або переведенням на іншу роботу).
Відповідно до абзацу першого пункту 2 розділу ІІ Порядку № 100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток або для виплати компенсації за невикористані відпустки проводиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.
Згідно з абзацами першим, третім пункту 3 Порядку № 100 при обчисленні середньої заробітної плати враховуються всі суми нарахованої заробітної плати згідно із законодавством та умовами трудового договору, крім визначених у пункті 4 цього Порядку.
При обчисленні середньої заробітної плати для оплати за час відпусток або компенсації за невикористані відпустки, крім зазначених вище виплат, до фактичного заробітку включаються виплати за час, протягом якого працівнику зберігається середній заробіток (за час попередньої щорічної відпустки, виконання державних і громадських обов'язків, службового відрядження, вимушеного прогулу тощо) та допомога у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю.
Відповідно до абзаців третього, четвертого пункту 4 Порядку № 100, якщо в розрахунковому періоді у працівника не було заробітної плати, розрахунки проводяться з установлених йому в трудовому договорі тарифної ставки, посадового (місячного) окладу.
Обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток або компенсації за невикористані відпустки проводиться шляхом ділення сумарного заробітку за останні перед наданням відпустки 12 місяців або за фактично відпрацьований період (розрахунковий період) на відповідну кількість календарних днів розрахункового періоду. Із розрахунку виключаються святкові та неробочі дні, встановлені законодавством. Отриманий результат множиться на число календарних днів відпустки (пункт 7 Порядку № 100).
Доводи апеляційної скарги про те, що при звільненні відповідач мав компенсувати не 193 дні, а 234 (193 + 41 = 234). Тому компенсація за всі 234 (двісті тридцять чотири) дні невикористаних щорічних відпусток (1160.38 грн за 1 добу), становить 271528.92 грн, і з урахуванням вже сплаченої суми (223953.34 грн), недоплата становить 47575.58 грн (за 41 днів), яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивачки, колегія суддів не може прийняти до уваги, оскільки позивачкою не надано належних доказів стосовно вимог про не виплату військової частиною НОМЕР_1 компенсації за не використані дні відпустки.
Відповідно до ст. 2 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
Згідно ст. 81 ЦПК кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 6 ст. 81 ЦПК України).
За приписами ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Належних та допустимих доказів недостовірності розрахунку відповідача щодо кількості днів не використаних позивачкою відпусток, апелянтом ані в суді першої інстанції, так і в суді апеляційної інстанції надано не було.
Доводи апеляційної скарги щодо незаконності та необґрунтованості рішення суду першої інстанції в частині грошової компенсації за відрядження, колегія суддів вважає необґрунтованими, з огляду на наступне.
Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 02 лютого 2011 року № 98 "Про суми та склад витрат на відрядження державних службовців, а також інших осіб, що направляються у відрядження підприємствами, установами та організаціями, які повністю або частково утримуються (фінансуються) за рахунок бюджетних коштів" витрати на відрядження відшкодовуються лише за наявності документів в оригіналі, що підтверджують вартість цих витрат, а саме: транспортних квитків або транспортних рахунків (багажних квитанцій), рахунків готелів (мотелів), страхових полісів тощо. Витрати у зв'язку з відрядженням, що не підтверджені відповідними документами (крім добових витрат), працівникові не відшкодовуються. Витрати у зв'язку з поверненням відрядженим працівником квитка на потяг, літак або інший транспортний засіб можуть бути відшкодовані з дозволу керівника підприємства лише з поважних причин, якщо на те були поважні причини (рішення про відміну відрядження відкликання з відрядження тощо), за наявності документа, що засвідчує вартість цих витрат.
Звіт про використання коштів, виданих на відрядження, разом із підтвердними документами працівник зобов'язаний подати до закінчення п'ятого банківського дня, що настає за днем прибуття до місця постійної роботи. У зазначений строк також повертається сума надміру витрачених коштів.
Пунктом 4 розділу II. "Інструкції про службові відрядження в межах України та за кордон" затвердженої наказом Міністерства фінансів України 13.03.98 № 59, передбачено, що сума добових визначається згідно з наказом про відрядження та відповідними первинними документами. Відшкодування суми добових витрат здійснюється згідно з наказом (розпорядженням) про відрядження, звітом про використання коштів, виданих на відрядження, та згідно з одним чи декількома документальними доказами, які підтверджують перебування працівника у відрядженні.
У разі відсутності зазначених в абзаці шостому цього пункту документів добові витрати відрядженому працівникові не відшкодовуються. Пунктом 11 розділу II. "Інструкції про службові відрядження в межах України та за кордон" затвердженої наказом Міністерства фінансів України 13.03.98 № 59, передбачено, що якщо для остаточного розрахунку за відрядження необхідно виплатити додаткові кошти, виплата (перерахування) зазначених коштів має здійснюватися до закінчення третього банківського дня після затвердження керівником звіту про використання коштів, виданих на відрядження. Форма авансового звіту та порядок його складання затверджені наказом Міністерства фінансів України від 28 вересня 2015 № 841.
Пунктом 17 розділу I. "Інструкції про службові відрядження в межах України та за кордон" затвердженої наказом Міністерства фінансів України 13.03.98 № 59, передбачено, що звіт про використання коштів / електронних грошей, виданих на відрядження або під звіт (далі - звіт про використання коштів, виданих на відрядження), складається і подається працівником (в усіх без винятків випадках) у паперовій або електронній формі з дотриманням вимог Законів України «Про електронні документи та електронний документообіг» та «Про електронні довірчі послуги» за формою Звіту про використання коштів / електронних грошей, виданих на відрядження або під звіт, затвердженою наказом Міністерства фінансів України від 28 вересня 2015 року № 841, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 13 жовтня 2015 року за № 1248/27693 (у редакції наказу Міністерства фінансів України від 09 травня 2023 року № 239) разом з підтвердними документами для розгляду і прийняття рішення про відшкодування вартості витрат.
Тобто звіт про використання коштів затверджений наказом Міністерства фінансів України від 28 вересня 2015 року № 841 складається і подається працівником в усіх без винятків випадках.
Отже доводи апеляційної скарги про те, що звіт про відрядження подається у тому разі, якщо перед від'їздом у відрядження працівнику був виданий аванс у межах суми, визначеної на оплату проїзду, найм житлового приміщення і добові витрати, є необґрунтованими.
Інші доводи апелянта колегією суддів перевірені та визнані такими, що не впливають на законність оскаржуваного рішення суду.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, відповідно до якої пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» від 18 липня 2006 року).
Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справ «Гірвісаарі проти Фінляндії», п.32.)
Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burgandothers v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no.2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41.
Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що вирішуючи даний спір, суд першої інстанції повно, всебічно та об'єктивно з'ясувавши обставини справи, оцінивши надані сторонами докази, дійшов вірного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.
Рішення, як таке, що відповідає нормам матеріального та процесуального права повинне бути залишене без змін, а апеляційна скарга без задоволення.
В зв'язку із залишенням апеляційної скарги без задоволення, відповідно до ст. 141 ЦПК України, сплачений апелянтом судовий збір за подання апеляційної скарги поверненню не підлягає.
Керуючись ст.ст. 259, 367, 374, 375 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 - залишити без задоволення.
Рішення Центрального районного суду м. Дніпра від 04 липня 2025 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Вступна та резолютивна частини постанови проголошена 16 грудня 2025 року.
Повний текст судового рішення складено 18 грудня 2025 року.
Головуючий суддя М.О. Макаров
Судді М.Ю. Петешенкова
О.В. Свистунова