Провадження № 22-ц/803/10145/25 Справа № 204/10837/24 Суддя у 1-й інстанції - Черкез Д. Л. Суддя у 2-й інстанції - Халаджи О. В.
17 грудня 2025 року м. Дніпро
Дніпровський апеляційний суд у складі:
головуючого-судді Халаджи О. В.
суддів: Агєєва О.В., Космачевської Т.В.
секретар Піменова М.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Дніпро апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Чечелівського районного суду м. Дніпра від 07 серпня 2025 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Управління-служба у справах дітей адміністрації Новокодацької районної у місті Дніпрі ради, про позбавлення батьківських прав (суддя першої інстанції Черкез Д. Л.),
У листопаді 2024 року позивачка ОСОБА_1 звернулась до Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська з позовом до ОСОБА_2 , третя особа: Управління-служба у справах дітей адміністрації Новокодацької районної у місті Дніпрі ради, про позбавлення батьківських прав, в якому просила позбавити відповідача батьківських прав відносно малолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Рішенням Чечелівського районного суду м.Дніпра від 07 серпня 2025 року у задоволенні позову відмовлено.
Із вказаним рішенням суду не погодилась позивачка, та подала апеляційну скаргу, в якій зазначила, що воно ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права, а також без врахування всіх обставин справи.
Скарга мотивована тим, що у розрахунку заборгованості зі сплати аліментів по виконавчому провадженню зазначено, що за період з 17 січня 2023 року по 01 жовтня 2024 року заборгованість ОСОБА_2 зі сплати аліментів становить 74 146,49 грн. За період з 05 квітня 2023 року по 08 жовтня 2024 року позивач аліменти від відповідача не отримувала, про що зазначено у довідці про неотримання аліментів № 71447342/19 від 10 жовтня 2024 року.
Відповідач тільки після звернення позивача до суду почав сплачувати аліменти дані платежі, щоб зробити вигляд, нібито він цікавиться дитиною, а судом не надано належної оцінки даним обставинам справи, а саме тому, що відповідач роками ухиляється від виконання свого обов'язку по утриманню доньки.
Позивач звернулася до суду із позовною заявою 07 листопада 2024 року, а тому не вважається випадковістю, що після звернення до суду відповідач почав перебувати на замісній підтримувальній терапії (ЗПТ), до цього, знову ж, відповідачу це не потрібно було, як і донька, яку вже тривалий час виховує та утримує, нарівні із позивачем, її теперішній чоловік, якого дитина вважає батьком.
Вказує, що судом жодним чином не прокоментовано надані пояснення свідків зі сторони позивача, а саме: ОСОБА_4 , яка зазначила, що вона є подругою позивача та були сусідами, рідного батька дитини вона ніколи не бачила; ОСОБА_5 , яка зазначила, що вона є подругою позивача та були сусідами, постійно бачила ОСОБА_6 в нетверезому стані, що він вживав спиртні напої у присутності дитини, позивач та відповідач розійшлися через те, що ОСОБА_6 виніс хазяйські речі з орендованої квартири, дитина називає батьком нового чоловіка позивача.
ОСОБА_1 просила рішення Чечелівського районного суду м. Дніпра від 07 серпня 2025 року скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
Від представника ОСОБА_2 - ОСОБА_7 , надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому він зазначив, що суд мотивовано зазначив, що у висновку органу опіки та піклування лише описано встановлені комісією з питань захисту прав дитини обставини, однак при цьому не зазначено та не обґрунтовано, які ж саме зі встановлених комісією обставин стали підставою для органу опіки та піклування вважати за доцільне позбавити ОСОБА_2 батьківських прав по відношенню до малолітньої дочки - ОСОБА_3 .
Вказує, що факт перебування ОСОБА_2 на замісній підтримувальній терапії та отримання в рамках терапії метадону гідрохлорид також не може бути підставою для позбавлення відповідача батьківських прав щодо дитини. Суд правильно розцінив наведений факт як такий, що позитивно характеризує відповідача, оскільки свідчить про його бажання та спроби припинити вживання наркотичних засобів.
Позивач під час розгляду справи визнала, що вона б не хотіла, щоб відповідач спілкувався з дочкою, а тому не надає відповідачу можливості бачитись чи іншим чином спілкуватись з дитиною, оскільки вважає, що це негативно вплине на дитину.
ОСОБА_7 , просив оскаржуване рішення суду залишити без змін.
Позивачка та її представник адвокат Опара Т.В. у судовому засіданні доводи апеляційної скарги підтримали та просили її задовольнити.
Представник ОСОБА_2 - адвокат Білий І.М., та сам відповідач у судовому засіданні заперечували проти задоволення апеляційної скарги, просили оскаржуване рішення суду залишити без змін.
Інші учасники справи до судового засідання не з'явились, про час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином.
Згідно із ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Заслухавши доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що вона не підлягає задоволенню з наступного:
Згідно ч.1 ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Судом першої інстанції встановлено, що 05 липня 2019 року Чечелівським районним у місті Дніпрі відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області між позивачем та відповідачем було зареєстровано шлюб, актовий запис № 712, який було розірвано рішенням Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 03 травня 2023 року по справі № 204/492/23 (а.с. 14-15). Вказане рішення набрало законної сили 04 серпня 2023 року.
Позивач ОСОБА_1 є матір'ю, а відповідач ОСОБА_2 є батьком малолітньої дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 , виданим 24 вересня 2019 року Чечелівським районним у місті Дніпрі відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області, актовий запис № 910 (а.с. 12).
На теперішній час малолітній ОСОБА_3 виповнилось 5 повних років.
Дитина проживає разом з матір'ю - позивачем справі.
Судовим наказом Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 08 березня 2023 року було стягнуто з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на користь ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , аліменти на утримання малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі частини від заробітку (доходу) платника аліментів щомісячно, але не менш ніж 50% прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку щомісячно та не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, починаючи з 17 січня 2023 року до досягнення дитиною повноліття, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_4 (а.с. 16).
При цьому, у зв'язку з реєстрацією 10 квітня 2024 року шлюбу з ОСОБА_9 позивач змінила прізвище з « ОСОБА_10 » на « ОСОБА_11 », що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_2 , виданим 10 квітня 2024 року Відділом державної реєстрації актів цивільного стану по Новокодацькому та Чечелівському районах у місті Дніпрі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), актовий запис № 220 (а.с. 22).
Вищевказаний судовий наказ перебуває на примусовому виконанні у Другому Правобережному відділі державної виконавчої служби у Чечелівському та Новокодацькому районах міста Дніпра Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), виконавче провадження № 71447342.
У розрахунку заборгованості зі сплати аліментів по виконавчому провадженню № 71447342, який складений державним виконавцем Кравченко Є.С., зазначено, що за період з 17 січня 2023 року по 01 жовтня 2024 року заборгованість ОСОБА_2 зі сплати аліментів становить 74 146,49 грн. (а.с.18-19). За період з 05 квітня 2023 року по 08 жовтня 2024 року ОСОБА_1 (попереднє прізвище - « ОСОБА_10 ») аліменти від ОСОБА_2 не отримувала, про що зазначено у довідці про неотримання аліментів № 71447342/19 від 10 жовтня 2024 року, виданій старшим державним виконавцем Другого Правобережного відділу державної виконавчої служби у Чечелівському та Новокодацькому районах міста Дніпра Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Кравченко Є. (а.с. 17).
Також, судом встановлено, що ОСОБА_2 знаходиться на замісній підтримувальній терапії (ЗПТ) з 15 січня 2025 року та отримує метадон гідрохлорид 60 мг/добу, що підтверджується довідкою № 145 від 20 січня 2025 року, виданою Комунальним підприємством «Дніпропетровська багатопрофільна клінічна лікарня з надання психіатричної допомоги» Дніпропетровської обласної ради» (а.с. 69).
Звертаючись у листопаді 2024 року до суду з даним позовом про позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав відносно малолітньої дочки - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_1 посилалась на те, що ОСОБА_2 свої батьківські обов'язки щодо дочки не виконує, не приймає участі у вихованні дитини, про дитину не піклується, не проявляє заінтересованості у її подальшій долі, не цікавиться успіхами та станом здоров'я дитини, а також матеріально не утримує дитину.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивачкою не доведено факту ухилення відповідача від виконання своїх обов'язків.
Колегія суддів погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції.
Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою (частина третя статті 51 Конституції України).
Частиною першою статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.
Виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (частина перша статті 12 Закону України «Про охорону дитинства»).
У частині сьомій статті 7 СК України передбачено, що дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Відповідно до пунктів 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
Статтею 9 Конвенції про права дитини визначено, що держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають окремо і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Відповідно до статті 18 Конвенції про права дитини батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
Будь-який сімейний спір стосовно дитини має вирішуватися з урахуванням та якнайкращим забезпеченням інтересів дитини.
Положення вказаної Конвенції, узгоджуються з нормами законів України.
Згідно з частинами першою-четвертою статті 150 СК України батьки зобов'язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім'ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини, піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя, поважати дитину.
Відповідно до частини першої статті 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності.
Частиною першою статті 164 СК України передбачено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров'я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини; жорстоко поводяться з дитиною; є хронічними алкоголіками або наркоманами; вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; засуджені за вчинення умисного злочину щодо дитини.
Згідно зі статтею 166 СК України позбавлення батьківських прав є винятковою мірою, яка тягне за собою надзвичайні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини.
Позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування необхідно вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.
Особи можуть бути позбавлені батьківських прав лише щодо дитини, яка не досягла вісімнадцяти років, і тільки з підстав, передбачених статтею 164 СК України.
Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.
Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо і лише при наявності вини у діях батьків.
Відповідно до частини першої статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
ЄСПЛ у справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року (заява № 31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також міг свідчити про його інтерес до дитини.
Відповідно до частини шостої статті 19 СК України суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.
При вирішенні такої категорії спорів судам необхідно мати на увазі, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, вирішення сімейних питань, на який вони йдуть лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров'я та психічного розвитку.
Дитина має право на особливе піклування та повинна мати свободу вибору щодо своїх батьків.
Аналізуючи встановлені факти у контексті позбавлення батьківських прав, суди повинні зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на дитину вже несе в собі негативний вплив на свідомість дитини, та застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини.
Таким чином, позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який необхідно розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків.
Аналогічний правовий висновок викладений Верховним Судом у постановах: від 29 квітня 2020 року у справі № 522/10703/18 (провадження № 61-4014св20), від 13 квітня 2020 року у справі № 760/468/18 (провадження № 61-8883св19), від 11 березня 2020 року у справі № 638/16622/17 (провадження № 61-13752св19), від 23 грудня 2020 року у справі № 522/21914/14 (провадження № 61-8179св19).
Права батьків і дітей, які засновані на спорідненості, становлять основоположну складову сімейного життя, а заходи національних органів, спрямовані перешкодити реалізації цих прав, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 Конвенції.
Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.
У рішенні по справі «Мамчур проти України» від 16 липня 2015 року (заява № 10383/09) ЄСПЛ зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте основні інтереси дитини є надзвичайно важливими.
Розірвання сімейних зв'язків означає позбавлення дитини її коріння, позбавлення батька спорідненості з дитиною, а це буде вважатись виправданим лише за виняткових обставин (рішення ЄСПЛ від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України»).
Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками (постанова Верховного Суду від 23 жовтня 2024 року в справі № 361/2014/22 (провадження № 61-9249св24)).
Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Доведення обставин свідомого, умисного ухилення відповідача від виконання батьківських обов'язків, які можуть бути підставою позбавлення останнього батьківських прав, покладено на позивача.
За таких обставин, місцевий суд правильно виходив з того, що мати дитини, перешкоджає спілкуванні батька, з дитино, оскільки з наявних в матеріалах справи доказів вбачається, що між батьками малолітньої ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_5 існує конфлікт щодо участі у вихованні доньки.
Відповідно до вимог частин 3 та 4 статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
Вирішуючи спір, належним чином дослідивши та давши оцінку наданим сторонами доказам, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що підстави, передбачені частиною першою статті 164 СК України для позбавлення відповідача батьківських прав, відсутні, оскільки факт умисного ухилення від виконання батьківських обов'язків зі сторони відповідача відсутній.
Колегія суддів також звертає увагу на те,що з урахуванням того, що донька вже значний час проживає окремо від батька, разом з матір'ю та новим чоловіком позивачки , то слід наголосити на тому, що можливий на дитину психологічний та емоційний тиск по відношенню до відповідачка, також неможливо враховувати авторитет матері та її думку стосовно поведінки батька, щодо виконання ним батьківських обов'язків.
Крім того, апеляційний суд вважає наголосити на тому, що оскаржуваним рішенням встановлено, що відповідач ОСОБА_2 не уникає від виконання своїх обов'язків, почав сплачувати заборгованість за наявними аліментами, та уклав договір з адвокатом Білим І.М. за для захисту своїх прав у суді, що також вказує, що відповідач заперечує проти позбавлення його батьківських прав.
В даному випадку, матеріали справи підтверджують лише те, що між батьками існує конфлікт, щодо її способу виховання.
Під час вирішення справи, апеляційний суд враховує висновки Верховного Суду, викладені в постановах від 06 травня 2020 року під час розгляду справи № 753/2025/19 (провадження № 61-1344св20) від 09 листопада 2020 року під час розгляду справи № 753/9433/17 (провадження № 61-3462св20) в яких зазначено, що позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки для батька (матері), так і для дитини (ст. 166 СК України). Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращий бік неможливо і лише за наявності вини у їхніх діях. Питання щодо сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав, подання відповідачем апеляційної скарги свідчить про його інтерес до дитини. За обставин недоведеності свідомого нехтування відповідачем батьківськими обов'язками, а також враховуючи те, що мати дитини проти позбавлення батьківських прав заперечує, підстави для позбавлення батьківських прав відсутні. Висновок органу опіки та піклування щодо доцільності позбавлення відповідача батьківських прав стосовно малолітньої дочки не є обов'язковим для суду (частини 5, 6 ст. 19 СК України), від його висновку суд має право мотивовано відступити, такий висновок є доказом у справі, який підлягає дослідженню та оцінці судом.
Інші доводи апеляційної скарги зводяться до переоцінки доказів та незгоди з висновками суду першої інстанції стосовно встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, який їх обґрунтовано спростував та є однаковими з доводами які були викладені у позовній заяві.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, апеляційний суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у апеляційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду першої інстанції.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE (Серявін та інші проти України), №4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Колегія суддів перевірила доводи апеляційної скарги на предмет законності судового рішення виключно в межах заявлених в суді першої інстанції вимог та які безпосередньо стосуються правильності застосування судом норм матеріального і дотримання норм процесуального права, у зв'язку із чим, не вдається до аналізу і перевірки інших доводів, які за своїм змістом зводяться до необхідності переоцінки доказів та встановлення обставин у справі, оскільки доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків суду першої інстанції і не дають підстав вважати, що судом порушено норми процесуального права та/або неправильно застосовано норми матеріального права, апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін.
Керуючись статтями 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Чечелівського районного суду м. Дніпра від 07 серпня 2025 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення. Касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Судді: О.В. Халаджи
О.В. Агєєв
Т.В. Космачевська
Повний текст судового рішення складено 18 грудня 2025 року.
Головуючий суддя О.В. Халаджи