Провадження № 22-ц/803/9463/25 Справа № 185/5922/25 Суддя у 1-й інстанції - Головін В. О. Суддя у 2-й інстанції - Петешенкова М. Ю.
Категорія 30
10 грудня 2025 року м. Дніпро
Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді - Петешенкової М.Ю.,
суддів - Городничої В.С., Красвітної Т.П.,
при секретарі - Сахарові Д.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу
за апеляційною скаргою ОСОБА_1
на рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 14 липня 2025 року у складі судді Головіна В.О.
у справі за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» про відшкодування моральної шкоди, -
У травні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вищевказаним позовом посилаючись на те, що тривалий час перебував у трудових відносинах з різними структурними підрозділами підприємства ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля», працюючи на різних посадах в умовах впливу шкідливих факторів на організм.
Зазначає, що безпосередньо під час виконання робіт з ним стався нещасний випадок, внаслідок якого отримав тілесні ушкодження, що підтверджується актом розслідування нещасного випадку форми Н-1 № 9 від 21 лютого 1987 року.
У зв'язку з шкідливими і тяжкими умовами праці отримав хронічні професійні захворювання, що підтверджується актом розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання форми П-4 від 04 жовтня 2012 року.
26 вересня 1994 року первинно встановлено втрату професійної працездатності 10 %.
11 грудня 2012 року первинно-повторно встановлено втрату професійної працездатності 40 %. 20 грудня 2018 року повторно безстроково встановлено втрату професійної працездатності 40 %.
Вважає, що роботодавець не створив безпечні умови праці на підприємстві, де він працював, тим самим порушивши статтю 153 КЗпП України та статтю 13 Закону України «Про охорону праці», що стало причиною отримання ним професійних захворювань, тому вимушений звернутися до суду та просити стягнути з відповідача в рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров'я 245000,00 грн.
Рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 14 липня 2025 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Стягнуто з ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування моральної шкоди 60000,00 грн. без відрахуванням податків та інших обов'язкових платежів. В іншій частині позову відмовлено. Стягнуто з ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» судовий збір на користь держави у розмірі 1211,20 грн.
Рішення суду мотивовано наявністю підстав для часткового задоволення позову внаслідок не створення відповідачем належних та безпечних умов праці позивачу, який отримав хронічні професійні захворювання, внаслідок чого останньому завдано моральну шкоду, яка підлягає відшкодуванню відповідачем та її розмір 60000,00 грн., суд визначив з урахуванням істотності вимушених змін у житті позивача, ступеня втрати працездатності та характеру професійних захворювань та її наслідків для здоров'я останнього.
Не погодившись з таким рішенням суду, ОСОБА_1 звернувся з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального права, просив змінити рішення суду в частині визначеного судом розміру моральної шкоди, збільшивши розмір до 245000,00 грн. без відрахування податків та інших обов'язкових платежів.
Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не врахував його стан здоров'я, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, не врахував наслідки та обсяг спричинених моральних страждань з урахуванням ступеня вини відповідача, а тому стягнута сума в рахунок відшкодування моральної шкоди є заниженою. Вказує, що суд першої інстанції помилково визначив що спірні правовідносини у позивача виникли з 20 лютого 1987 року, оскільки нещасний випадок на виробництві за яким складено акт Н-1 від 20 лютого 1987 року, тобто до 01 січня 2004 року - дня набрання чинності ЦК України, а тому до спірних правовідносин слід застосовувати положення ЦК Української РСР в редакції від 18 липня 1963 року, яка не передбачала права на відшкодування моральної шкоди.
У відзиві на апеляційну скаргу ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» просило апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення залишити без змін, посилаючись на його законність та обґрунтованість.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційних скарг та заявлених вимог, колегія суддів вважає, що рішення суду підлягає зміні, з огляду на наступне.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 тривалий час перебував у трудових відносинах з різними структурними підрозділами підприємства ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля», працюючи на різних посадах в умовах впливу шкідливих факторів на організм.
Безпосередньо під час виконання робіт з ним стався нещасний випадок, внаслідок якого отримав тілесні ушкодження, що підтверджується актом розслідування нещасного випадку форми Н-1 № від 21 лютого 1987 року.
За змістом акту розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання П-4 від 04 жовтня 2012 року, затвердженого в.о. головного державного санітарного лікаря м. Павлограда, встановлено наявність у ОСОБА_1 професійних захворювань: Остеоартроз колінних суглобів ПФ другого ступеня та остеоартроз, в поєднанні з періартрозом, ліктьових суглобів (ПФ другого ст.) двобічний плечолопатковий періартроз (ПФ другого ст.) з гіпотрофіями м'язів плечового поясу та стійким больовим синдромом. Хронічне обструктивне захворювання легень першої ст. (пиловий бронхіт першої ст. емфізема легень першої ст.) ЛН першого ст. Нейросенсорна приглухуватість другого ст. (з помірним зниженням слуху).
Професійне захворювання виникло за таких обставин: тривалої дії шкідливих факторів виробничого середовища на організм робітника. Причинами виникнення професійного захворювання є: Разова маса вантажу, що підіймається та переміщується постійно протягом зміни становить 36 кг., сумарна маса вантажів. що переміщуються протягом кожної години зміни з підлоги становить 700-600кг.умови праці шкідливі клас 3.2. Пил гірничої маси природний. мінеральний, утворюється при роботі гірничошахтного обладнання концентрація пилу становить 104,44 мг/м3, при ГДК 4,0 мг/м3 з вмістом вільного двуокису кремнію до 10%. Пил діяв впродовж 83% робочого часу. клас 3.4. Шум: з еквівалентним рівнем 84 дБ, при ГДР 80 дБ. Клас 3.1.
Згідно довідки Медико-соціальної експертної комісії від 26 вересня 1994 року ОСОБА_1 первинно визначено ступінь втрати працездатності на рівні 10% через трудове каліцтво.
На підставі довідки Медико-соціальної експертної комісії від 11 грудня 2012 року серії 10 ААА № 083260 ОСОБА_1 первинно-повторно визначено ступінь втрати працездатності на рівні 40%, з яких первинно через профзахворювання: 10%- деформуючий артроз, 10% - хронічне обструктивне захворювання легень, 10% - нейросенсорна приглухуватість, та повторно через виробничу травму: 10% - трудове каліцтво.
Згідно довідки Медико-соціальної експертної комісії від 20 грудня 2018 року серії 12 ААА № 074960 ОСОБА_1 повторно безстроково визначено ступінь втрати працездатності на рівні 40%, з яких: 10% - деформуючий артроз, 10% - хронічне обструктивне захворювання легень, 10% - нейросенсорна приглухуватість, 10% - трудове каліцтво.
Отже, між сторонами склалися трудові правовідносини, професійні захворювання отримані позивачем під час виконання ним трудових обов'язків, а отже наявні у зв'язку з цим підстави для відшкодування моральної шкоди.
Згідно статті 3 Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю, а утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Відповідно до частини 1 статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Частиною 3 статті 5 ЦК України визначено, що якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.
Пунктом 4 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України передбачено, що ЦК України застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності ЦК України, положення цього кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.
Тлумачення статті 5 та пункту 4 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України свідчить, що за загальним правилом дія актів цивільного законодавства в часі має футуроспективний характер, тобто спрямована на майбутнє акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності.
Відповідно до статті 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання ним чинності. Визнання закону таким, що втратив чинність, припиняє його дію в повному обсязі. Спори про відшкодування шкоди повинні вирішуватися за законодавством, яке було чинним на момент виникнення у потерпілого права на відшкодування шкоди. Таким чином, моментом, з яким пов'язується виникнення у позивача права на відповідне відшкодування є момент заподіяння шкоди.
Отже, спірні правовідносини з позивачем виникли з 20 лютого 1987 року (нещасний випадок на виробництві за яким складено акт Н-1 від 20 лютого 1987 року), тобто до 01 січня 2004 року дня набрання чинності ЦК України, а тому до спірних правовідносин слід застосовувати положення ЦК Української РСР в редакції від 18 липня 1963 року, яка не передбачала права на відшкодування моральної шкоди. Діючим на час виникнення між сторонами правовідносин законодавством ЦК Української РСР, в редакції 1963 року, чинній станом на 20 лютого 1987 року, не було передбачено відшкодування моральної шкоди, оскільки ст.440-1 ЦК Української РСР, була внесена до ЦК Української РСР - 06 травня 1993 року (на підставі Закону України "Про «внесення змін і доповнень до положень законодавчих актів України, що стосуються захисту честі, гідності та ділової репутації громадян та організації» N 3188-XII). Правила відшкодування власником підприємства, установи і організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням ним трудових обов'язків введено в дію з 1 липня 1993 року, після виникнення між сторонами правовідносин. Закон України «Про охорону праці» від 14 жовтня 1992 року, набрав чинності лише 01 січня 1993 року, тобто після виникнення між сторонами правовідносин.
Таким чином, правовідносини між сторонами виникли в період дії Цивільного кодексу, в редакції 1963 року, яка станом на 20 лютого 1987 року не передбачала права на відшкодування моральної шкоди.
За загальним правилом про дію нормативно-правового акту у часі до кожної події факту чи відносин застосовується той нормативно-правовий акт, який був чинним на момент, коли вказана подія факт чи відносини мали місце, а не на момент пред'явлення позову та розгляду його в судовому порядку.
Відповідно до частини 1,2 статті 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом'якшує або скасовую цивільну відповідальність особи.
Таким чином, нормативно-правові акти, які набрали чинності після періоду, в який склалися правовідносини між сторонами, в тому числі ЗУ «Про охорону праці», статті 237-1 КЗпП України, статті 1167 та 1168 Цивільного Кодексу України від 16 січня 2003 року, не можуть бути застосовані до спірних відносин, а відтак не можуть бути і задоволені на їх підставі позовні вимоги (зазначена правова позиція міститься у постанові Верховного суду від 15 травня 2023 року по справі № 210/4481/22).
Події, а саме виробнича травма внаслідок нещасного випадку, що стало підставою для звернення до суду з позовом ОСОБА_1 мали місце у 1987 році, та не потягнули за собою виникнення у позивача цивільного права на відшкодування моральної шкоди в 2025 році, оскільки законодавство, що було чинним на момент настання нещасного випадку, не містило положень щодо відшкодування моральної шкоди. Стаття 440-1 ЦК Української РСР (Кодекс доповнено статтею 440-1 згідно з Законом №3188-12 від 06 травня 1993 року) та стаття 237-1 КЗпП України (Кодекс доповнено статтею 237-1 згідно із Законом N 1356-XIV ( 1356-14 ) від 24 грудня 1999 року) не можуть бути застосовані до спірних правовідносин, які мали місце до набрання ними чинності. Таким чином, у роботодавця не виникло обов'язку перед позивачем з відшкодування моральної шкоди.
Подібні висновки винесено у постановах Верховного Суду від 15 серпня 2023 року у справі № 210/4481/22 (№ 61-8541св23), від 31 березня 2022 року у справ № 210/2283/20 (провадження № 61-19508св20) та від 25 січня 2018 року у справі № 219/10961/15-ц (провадження № 61-553св18).
У зв'язку з вищевикладеним, суд першої інстанції дійшов до правильного висновку про відсутність підстав для задоволення вимог ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок нещасного випадку на виробництві 1987 року, оскільки нормами законодавства, діючого на час виникнення між сторонами спірних правовідносин, не передбачалося право позивача на відшкодування моральної шкоди.
Відповідно до частини 2 статті 153 КЗпП України забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.
Стаття 173 КЗпП України закріплює за потерпілим право на відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням трудових обов'язків.
Частиною 1 статті 237-1 КЗпП України передбачено відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі порушення його законних прав, що призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Відповідно до статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає у тому числі у фізичному болю та стражданнях, яких зазнала особа у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я.
Відповідно до частини 1 статті 168 ЦК України моральна шкода, завдана каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, може бути відшкодована одноразово або шляхом здійснення щомісячних платежів.
Згідно із частиною 1 статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених законом.
Право на відшкодування шкоди настає з дня встановлення потерпілому МСЕК стійкої втрати професійної працездатності. Таким чином, і право на відшкодування моральної шкоди виникає в потерпілого з дня встановлення МСЕК стійкої втрати професійної працездатності. Така позиція висловлена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2019 у справі № 210/3177/17.
У відповідності до статті 4 Закону України “Про охорону праці» державна політика в області охорони праці, базується; зокрема, на принципах пріоритету життя і здоров'я працівників, повної відповідальності роботодавця за створення належних, безпечних і здорових умов праці, соціального захисту працівників, повного відшкодування шкоди особам, які постраждали від нещасних випадків на виробництві і професійних захворювань.
Згідно із частинами 1,3 статті 13 Закону України «Про охорону праці», роботодавець зобов'язаний створити на робочому місці в кожному структурному підрозділі умови праці відповідно до нормативно-правових актів, а також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці. Роботодавець несе безпосередню відповідальність за порушення зазначених вимог.
У пункті 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 “Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз'яснено, що відповідно до статті 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, зокрема, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах, яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.
Крім того, згідно рішення Конституційного Суду України від 27 січня 2004 року, моральна шкода потерпілого від нещасного випадку на виробництві чи професійного захворювання полягає, зокрема, у фізичному болю, фізичних та душевних стражданнях, яких він зазнає у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я. Ушкодження здоров'я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов'язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності спричиняють йому моральні та фізичні страждання.
В даному випадку отримані професійні захворювання на виробництві пов'язані з виконанням робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах, тому відповідальність по відшкодуванню моральної шкоди покладається на роботодавця (підприємство).
Ушкодження здоров'я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов'язків в шкідливих умовах, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності спричинюють йому моральні та фізичні страждання.
Надані позивачем докази повною мірою вказують, що ушкодження здоров'я відбулося при виконанні ним трудових обов'язків, що у свою чергу призвело як до фізичних, так і до моральних страждань. Втрата працездатності призвела до обмеження його можливості вести активний спосіб життя, вільно спілкуватися, внаслідок чого останній змушений прикладати додаткові зусилля для організації свого життя.
Соціальний аспект поняття непрацездатності свідчить про нездатність, в даному випадку, позивача, матеріально забезпечити себе та членів своєї сім'ї на рівні, визначеному достатнім для проживання людини (прожиткового мінімуму) в державі, що також завдає моральних страждань позивачу.
У статті 16 Конвенції Міжнародної організації праці від 22 червня 1981 року №155 передбачено, що від роботодавців повинно вимагатися настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, забезпечення безпечності робочих місць, механізмів, обладнання та процесів, які перебувають під їхнім контролем, і відсутності загрози здоров'ю з їхнього боку. Від роботодавців повинно вимагатися настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, забезпечення відсутності загрози здоров'ю з боку хімічних, фізичних та біологічних речовин й агентів, які перебувають під їхнім контролем, тоді, коли вжито відповідних захисних заходів. Від роботодавців повинно вимагатися надавати у випадках, коли це є необхідним, відповідні захисні одяг і засоби для недопущення настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, загрози виникнення нещасних випадків або шкідливих наслідків для здоров'я.
Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року).
Встановивши факт завдання моральної шкоди ОСОБА_1 у зв'язку із втратою ним професійної працездатності, яка встановлена висновком МСЕК від 11 грудня 2012 року серія 10 ААА № 083260 та висновком МСЕК від 20 грудня 2018 року серія 12 ААА № 074960, та вже сама по собі свідчить про спричинення моральної шкоди, оскільки стан здоров'я потерпілого погіршено, що завдає йому фізичного болю та душевних страждань, суд першої інстанції правильно застосував до спірних правовідносин положення статті 237-1 КЗпП України та дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок професійних захворювань.
Визначаючи розмір моральної шкоди, суд першої інстанції виходив із вимог чинного законодавства, з урахуванням характеру і тривалості його душевних страждань та обсягу змін в його житті. Визначена судом сума відповідає ступеню втрати професійної працездатності, засадам розумності, виваженості та справедливості. Будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз.
Висновки суду першої інстанції відповідають обставинам справи, які встановлені відповідно до вимог процесуального закону, а також узгоджуються з нормами матеріального права, які судом правильно застосовані.
З врахуванням викладеного, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, з яким погоджується колегія суддів, заявлені вимоги про відшкодування моральної шкоди є законними та обґрунтованими, оскільки внаслідок отриманих професійних захворювань, останньому заподіяні фізичний біль і душевні страждання. Ушкодження здоров'я призвело до порушення його особистих немайнових прав, таких як, право на охорону здоров'я, на безпечну працю. Все це призвело до порушення його звичного образу життя та вимагає від позивача додаткових зусиль для організації свого життя, що належним чином має бути компенсовано.
Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 з приводу визначеного судом розміру моральної шкоди, який вважає заниженим, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки вирішуючи питання щодо розміру моральної шкоди суд виходив із принципу розумності, виваженості та справедливості, конкретних обставини у справі і розмір втрати професійної працездатності, характер отриманих професійних захворювань та їх наслідки для здоров'я останнього.
Посилання скаржника на те, що суд першої інстанції помилково визначив, що спірні правовідносини виникли з 20 лютого 1987 року, оскільки нещасний випадок на виробництві за яким складено акт Н-1 від 20 лютого 1987 року, тобто до 01 січня 2004 року - дня набрання чинності ЦК України, а тому до спірних правовідносин слід застосовувати положення ЦК Української РСР в редакції від 18 липня 1963 року, яка не передбачала права на відшкодування моральної шкоди, є безпідставними, оскільки під час розгляду справи судом першої інстанції застосовані положення статті 5 ЦК України та справу розглянуто у відповідності до вимог законодавства, яке діяло на час виникнення спірних правовідносин.
Висновки суду першої інстанції відповідають обставинам справи, які встановлені відповідно до вимог процесуального закону, а також узгоджуються з нормами матеріального права, які судом правильно застосовані.
Разом з тим, правовідносини з нарахування, утримання та перерахування податків, зборів чи інших обов'язкових платежів знаходяться у площині публічних (податкових) відносин, а тому суд при вирішенні позову про стягнення грошової компенсації моральної шкоди відповідно до статті 23 ЦК України не вирішує питання про податки, збори чи інші обов'язкові платежі.
З урахуванням викладеного необґрунтованим є вирішення судом у даній цивільній справі питань щодо податків, зборів чи інших обов'язкових платежів та визначення в резолютивній частині рішення порядку його виконання про стягнення цієї суми «без відрахування податків та інших обов'язкових платежів».
Зазначені висновки містяться також у постанові Верховного Суду від 21 травня 2025 року у справі №235/3143/24 (провадження №61-14246св24).
На викладене вище суд першої інстанції уваги не звернув, у повному обсязі фактичні обставини не встановив, тому оскаржуване рішення підлягає зміні шляхом виключення у другому абзаці резолютивної частини словосполучення: «без відрахування податків та інших обов'язкових платежів».
За таких обставин, колегія суддів вважає, що наявні підстави для зміни рішення суду першої інстанції, оскільки встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, рішення суду ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права, що відповідно до положень статті 376 ЦПК України, є підставою для зміни рішення суду.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 382, 384 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 14 липня 2025 року - змінити, виключити у другому абзаці резолютивної частини словосполучення: «без відрахування податків та інших обов'язкових платежів».
В іншій частині рішення - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Вступна та резолютивна частини постанови проголошена 10 грудня 2025 року
Повний текст судового рішення складено 18 грудня 2025 року.
Головуючий: М.Ю. Петешенкова
Судді: В.С. Городнича
Т.П. Красвітна