Провадження № 22-ц/803/9728/25 Справа № 176/545/25 Суддя у 1-й інстанції - Гусейнов К. А. Суддя у 2-й інстанції - Пищида М. М.
17 грудня 2025 року м. Дніпро
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Дніпровського апеляційного суду у складі:
головуючого - Пищиди М.М.
суддів - Ткаченко І.Ю., Свистунової О.В.
розглянувши у спрощеному позовному провадженні в місті Дніпро цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на заочне рішення Жовтоводського міського суду Дніпропетровської області від 02 червня 2025 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Українські фінансові операції» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -
У лютому 2025 року позивач звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
В обґрунтування своїх вимог позивач вказав на те, що 25.11.2023 між ТОВ «Лінеура Україна» та ОСОБА_1 було укладено Договір №4166490 про надання коштів на умовах споживчого кредиту.
Згідно умов кредитного договору: сума кредиту складає 10000 грн., строк кредиту 350 днів; періодичність платежів зі сплати процентів - кожні 25 днів.
На підставі погоджених умов, викладених в п.2.1. Договору ТОВ «Лінеура Україна» надає кредит у безготівковій формі шляхом перерахування коштів кредиту на банківський рахунок фізичної особи за реквізитами електронного платіжного засобу (платіжної картки) НОМЕР_1 , яку відповідачем вказано особисто під час укладення договору.
ТОВ «Лінеура Україна» свої зобов'язання перед відповідачем за кредитним договором виконало та надало ОСОБА_1 кредит в сумі 10 000 грн, шляхом зарахування кредитних коштів на платіжну картку відповідача, емітовану банком АТ «Таскомбанк».
Станом на 26.07.2024 року загальна сума заборгованості відповідача за Договором №4166490 від 25.11.2023 року склала: тіло кредиту - 10000 грн, заборгованість за процентами - 49000 грн; загальна сума 59000 грн.
26.07.2024 між ТОВ «Лінеура Україна» та ТОВ «Українські фінансові операції» було укладено договір факторингу № 26/07/2024, згідно з умовами якого клієнт відступив фактору права грошової вимоги за вищевказаним кредитним договором.
Відповідно до п.1.3 Договору №4166490 строк кредиту 350 днів: з 25.11.2023 року по 09.11.2024 року. Станом на дату укладення Договору факторингу від 26.07.2024 року №26/07.2024, строк дії Договору №4166490 від 25.11.2023 року не закінчився. А тому, в межах строку дії Договору, укладеного між первісним кредитором та відповідачем, ТОВ «Українські фінансові операції» у період з 26.07.2024 року по 09.11.2024 року (106 календарних днів) здійснено нарахування процентів за стандартною процентною ставкою у сумі 21200 грн.
Станом на дату звернення до суду заборгованість відповідача по кредитному договору перед позивачем не сплачена.
Відповідач має заборгованість перед позивачем за Договором № 4166490 від 25.11.2023 року загальною сумою 80200 грн, яка складається з суми заборгованості з тіла кредиту - 10000 грн, нарахованих процентів первісним кредитором - 49000 грн, нарахованих процентів ТОВ «Українські фінансові операції» за 19 календарних днів 21200 грн.
Враховуючи зазначене, позивач просив суд стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Українські фінансові операції» заборгованість за Договором №4166490 про надання коштів на умовах споживчого кредиту від 25.11.2023 року в сумі 80200 гривень 00 копійок, яка складається з: суми заборгованості за основним боргом - 10000,00 грн; суми заборгованості за відсотками нарахованими первісним кредитором - 49000 грн; суми заборгованості за відсотками нарахованими ТОВ «Українські фінансові операції» за 106 календарних днів - 21200 грн.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Українські фінансові операції» витрати по сплаті судового збору у розмірі 2422 гривень 40 копійок та 10000 гривень - витрати на правову допомогу .
Заочним рішенням Жовтоводського міського суду Дніпропетровської області від 02 червня 2025 року позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Українські фінансові операції» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Українські фінансові операції» заборгованість за Договором №4166490 про надання коштів на умовах споживчого кредиту від 25.11.2023 року в сумі 80200 (вісімдесят тисяч двісті) гривень 00 копійок, яка складається з: суми заборгованості за основним боргом (сумою боргу) - 10000,00 грн; суми заборгованості за відсотками нарахованими первісним кредитором - 49000 грн; суми заборгованості за відсотками нарахованими ТОВ «Українські фінансові операції» за 106 календарних днів - 21200 грн.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Українські фінансові операції» витрати по сплаті судового збору у розмірі 2422 гривень 40 копійок та 10000 гривень - витрати на правову допомогу .
Ухвалою Жовтоводського міського суду Дніпропетровської області від 02 червня 2025 року заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення Жовтоводського міського суду Дніпропетровської області від 02 червня 2025 року по цивільній справі №176/545/25 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Українські фінансові операції» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - залишено без задоволення.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову.
В обґрунтування апеляційної скарги посилається на те, що при винесенні рішення судом першої інстанції порушені норми матеріального та процесуального права.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 274 ЦПК України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково.
Судом першої інстанції встановлено, що 25.11.2023 між ТОВ «Лінеура Україна» та ОСОБА_1 за допомогою інформаційно-телекомунікаційної системи кредитора було укладено Договір №4166490 про надання коштів на умовах споживчого кредиту (а.с.83-92).
Згідно умов кредитного договору: сума кредиту (загальний розмір) складає 10000 грн., строк кредиту 350 днів зі сплатою відсотків за користування кредитом.
Згідно з п.1.4.1 Стандартна процентна ставка становить 2% в день та застосовується в межах всього строку кредиту, вказаного в п.1.3 цього Договору.
Крім того, вищезазначені умови кредитування були доведені до відома відповідача перед укладенням договору, про що свідчить паспорт споживчого кредиту від 25.11.2023 року, який підписано ОСОБА_1 електронним підписом (а.с.79-81).
ТОВ «Лінеура Україна» свої зобов'язання перед відповідачем за кредитним договором виконало та надало ОСОБА_1 кредит в зазначеній сумі, шляхом зарахування кредитних коштів на платіжну картку відповідача НОМЕР_1 (а.с.54).
26.07.2024 між ТОВ «Лінеура Україна» та ТОВ «Українські фінансові операції» було укладено договір факторингу № 26/07/2024, згідно з умовами якого клієнт відступив фактору права грошової вимоги за вищевказаним кредитним договором (а.с.43-47).
Згідно з Актом прийому-передачі Реєстру Боржників від 26.07.2024 року за Договором Факторингу №26/07/2024 від 26.07.2024 року ТОВ «Лінеура Україна» передав, а ТОВ «Українські фінансові операції» прийняв Реєстр Боржників кількістю 6262, після чого, з урахуванням п.1.2. Договору факторингу №26/07/2024 від 26.07.2024 року, від Клієнта до Фактора переходять Права вимоги заборгованості від боржників і Фактор стає кредитором по відношенню до боржників стосовно заборгованостей (а.с.28).
Відповідно до Витягу з Реєстру боржників до Договору факторингу №26/07/2024 від 24.07.2024, ТОВ «Українські фінансові операції» набуло права грошової вимоги до ОСОБА_1 за Кредитним договором №41664903 на суму заборгованості 59000 грн (10000 грн - сума заборгованості за основною сумою боргу; 49000 грн - сума заборгованості за відсотками) (а.с.52).
Відповідно до Розрахунку за Договором №4166490 від 25.11.2023 про надання коштів на умовах споживчого кредиту станом на 26.07.2024 року заборгованість ОСОБА_1 складає 59000 грн (а.с.74-78).
Листом від 29.07.2024 року позивач повідомив ОСОБА_1 про відступлення права грошової вимоги за кредитними договорами (а.с.65).
Відповідач має заборгованість перед позивачем за Договором № 4166490 від 25.11.2023 року загальною сумою 80200 грн., яка складається з суми заборгованості з тіла кредиту - 10000 грн, нарахованих процентів первісним кредитором - 49000 грн, нарахованих процентів ТОВ «Українські фінансові операції» - 21200 грн.
Відповідач не виконує взятих на себе зобов'язань, кредитні кошти не повертає.
У відповідь на запит згідно ухвали Жовтоводського міського суду Дніпропетровської області АТ «Таскомбанк» повідомив суд, що ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) оформлено віртуальну банківську платіжну картку № НОМЕР_1 , яка існує тільки в цифровій формі, без фізичного носія; рух коштів по рахунку № НОМЕР_3 у гривнях, операції по якому можна здійснювати за допомогою вищезазначеної банківської платіжної картки, за період з 25.11.2023 по 05.12.2023; фінансовий номер телефону ОСОБА_1 : НОМЕР_4 та знаходиться в його анкетних даних.
Згідно виписки по рахунку ОСОБА_1 за період 25.11.2023 - 05.12.2023, наданої АТ «Таскомбанк» відповідачу ОСОБА_1 25.11.2023 року на карту № НОМЕР_1 було зараховано 10000 грн.
Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що факт існування кредитних відносин між сторонами підтверджується договором надання споживчого кредиту, договорами факторингу. Відповідач не належним чином виконував свої зобов'язання за договором кредиту, допустивши заборгованість. Таким чином, невиконання відповідачем своїх договірних зобов'язань порушує право позивача на своєчасне та в повному обсязі отримання грошових коштів, які були надані у кредит. У зв'язку з чим, суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за кредитним договором на загальну сум 80 200 грн.
Проте повністю з таким висновком суду погодитися неможливо виходячи з наступного.
За приписами ч.1, 2 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво - чи багатосторонніми (договори).
За змістом ч.1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч.1 ст. 626 ЦК України).
В силу ч.1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно з ч.1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Із положень ч.1 ст. 634 ЦК України слідує, що договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Загальні правила щодо форми договору визначено ст. 639 ЦК України, згідно з якою договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася; якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі; якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами; якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.
Отже, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексу України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (ст. 205, 207 ЦК України).
Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі №732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18, від 07 жовтня 2020 року у справі №127/33824/19.
Відповідно до ч.1, 3, 4, 7 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» пропозиції укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі прийняття. Електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або іншому порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами Законодавства.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст.12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовий формі (ч. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 3 вказаного Закону електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
Отже, електронний підпис призначений для ідентифікації особи, яка підписує електронний документ, який накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа.
Згідно з ч. 1 ст. 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
В силу ч. 1 ст. 1048 цього ж Кодексу позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.
Статтею 525 Цивільного кодексу України визначено, що одностороння відмова від виконання зобов'язань не допускається.
З врахуванням встановлених судом обставин справи та досліджених доказів, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про укладеність вищевказаного договору про надання споживчого кредиту між відповідачем та ТОВ «Лінеура Україна»».
За приписами статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі №2-383/2010 зроблено висновок, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов'язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.
Матеріали справи не містять та відповідачем не надано доказів щодо спростування презумпції правомірності договору про надання споживчого кредиту, як і договору факторингу. Зазначені договори недійсними не визнано.
При цьому встановлення обставин, за яких цей правочин може бути визнаний недійсним (оспорюваний) за відсутності оспорення або визнання його недійсним у встановленому законом порядку, не входить у межі дослідження під час розгляду справи про стягнення заборгованості за кредитним договором, а тому відповідні обставини не можуть бути підставою для відмови у задоволенні позову, оскільки це суперечитиме презумпції правомірності правочину, визначеному статтею 204 ЦК України.
Згідно статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).
Відповідно до статті 610 цього Кодексу порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Одним із видів порушення зобов'язання є прострочення - невиконання зобов'язання в обумовлений сторонами строк.
Крім того колегія суддів звертає увагу, що надані позивачем розрахунок заборгованості та витяги з реєстру боржників у сукупності є належними та допустимими доказами у справі, відповідають вищенаведеним вимогам та підтверджують факт передачі кредитних прав позичальнику та заборгованість за кредитними договорами. Натомість відповідачем наданий позивачем розрахунок заборгованості не спростовано, будь-яких доказів щодо погашення ним боргу за кредитними договорами суду не надано.
З урахуванням встановленого, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що відповідач взяті на себе зобов'язання не виконав, у передбачений в договорі строк кошти (суму позики) не повернув, внаслідок чого виникла заборгованість за основним зобов'язанням, яка складається із суми тіла кредиту - 10 000 грн. Таким чином, вимога позивача в частині стягнення з відповідача вказаної суми заборгованості є доведеною.
Однак колегія суддів не погоджується із розміром заборгованості за відсотками, які позивач просить стягнути з відповідача за вказаними правочинами виходячи з наступного.
За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору (частини перша, друга статті 1054 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу (стаття 1050 ЦК України).
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 9.01.2020 у справі № 643/5521/19 (провадження №61-20093св19) зазначено, що: «в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі №444/9519/12 висловлено правову позицію про те, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. Після спливу чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Колегія суддів вважає, що розмір процентів, які просить стягнути позивач з відповідача не є співмірним тілу кредиту, суперечить принципам розумності та добросовісності, є наслідком дисбалансу договірних прав та обов'язків на шкоду позичальника як споживача послуг кредитної установи, оскільки встановлює вимогу щодо сплати непропорційно великої суми компенсації (розмір відсотків у шість разів перевищує тіло кредиту ) за користування коштами.
У постанові ВС від 12.02.2025 у справі № 679/1103/23 зазначено, що принципи справедливості, добросовісності та розумності передбачають, зокрема, обов'язок особи враховувати потреби інших осіб у цивільному обороті, проявляти розумну дбайливість і добросовісно вести переговори (постанова Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі № 910/719/19 (пункт 6.20)).
Отже, сторони повинні сумлінно та добросовісно співпрацювати з метою належного виконання укладеного договору. Кредитор у зобов'язанні має створити умови для виконання боржником свого обов'язку, для чого вчиняє не тільки дії, визначені договором, актами цивільного законодавства, але й ті, які випливають із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту (частина перша статті 613 ЦК України).
Відповідно до пункту 5 частини третьої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п'ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов'язань за договором.
Під час стягнення заявленої позивачем заборгованості необхідно керуватись чітко обумовленими між контрагентами кредитного договору умовами, а не іншими умовами, які дають змогу кредитодавцю вийти за межі узгодженого строку та нарахувати непропорційно велику суму компенсації, оскільки така непропорційно велика сума компенсації не відповідає засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права.
Отже, вимога про нарахування та сплату відсотків, які є явно завищеними, не відповідає передбаченим у частині третій статті 509, частинах першій, другій статті 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права.
Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми відсотків спотворює їх дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов'язання проценти перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.
Позивач як фінансова установа, скориставшись необізнаністю позичальника, діючи із порушенням звичаїв ділового обороту та порушуючи при цьому норми і вимоги чинного законодавства, спонукав у такий спосіб позичальника на укладення договору позики на вкрай невигідних для нього умовах, які відповідач не міг оцінити належно.
Необхідно зазначити, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту щодо сплати споживачем непропорційно великих відсотків за прострочення повернення кредиту.
Вказане узгоджується із положеннями Резолюції Генеральної Асамблеї ООН від 9.04.1985 № 39/248 «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», в якій зазначено, що, визнаючи, що споживачі нерідко перебувають у нерівному становищі з точки зору економічних умов, рівня освіти та купівельної спроможності, принципи захисту інтересів споживачів мають, зокрема, за мету сприяти країнам у боротьбі зі шкідливою діловою практикою усіх підприємств на національному та міжнародному рівнях, яка негативно позначається на споживачах.
Пунктами 1, 2 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів» від 9.04.1985 № 39/248, Хартією захисту споживачів, схваленою Резолюцією Консультативної ради Європи від 17.05.1973 № 543, Директивою 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 11.05.2005 (пункти 9, 13, 14 преамбули), Директивою 2008/48/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 23.04.2008 про кредитні угоди для споживачів передбачається, що надання товарів чи послуг, зокрема у фінансовій галузі, не має здійснюватися за допомогою прямого чи опосередкованого обману споживача, а відповідні права споживачів регламентуються як на доконтрактній стадії, так і на стадії виконання кредитної угоди.
Директива 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради Європи від 11.05.2005 розділяє комерційну діяльність, що вводить в оману на дію і бездіяльність та застосовується до правовідносин до і після укладення угоди, фінансові послуги через їх складність та властиві їм серйозні ризики потребують встановлення детальних вимог, включаючи позитивні зобов'язання торговця. Оманливі види торговельної практики утримують споживача від поміркованого і таким чином, ефективного вибору.
Межі дії принципу свободи договору визначаються законодавством з урахуванням критеріїв справедливості, добросовісності, пропорційності і розумності. При цьому держава має підтримувати на засадах пропорційності розумний баланс між публічним інтересом ефективного перерозподілу грошових накопичень, комерційними інтересами банків щодо отримання справедливого прибутку від кредитування і правами та охоронюваними законом інтересами споживачів їх кредитних послуг (пункт 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 10.11.2011 №15-рп/2011 у справі про захист прав споживачів кредитних послуг).
У Рішенні від 11.07.2013 №7-рп/2013 Конституційний Суд України дійшов висновку, що умови договору споживчого кредиту, його укладання та виконання повинні підпорядковуватися таким засадам, згідно з якими особа споживача вважається слабкою стороною у договорі та підлягає особливому правовому захисту з урахуванням принципів справедливості, добросовісності і розумності. Виконання державою конституційно-правового обов'язку щодо захисту прав споживачів вимагає від неї спеціального законодавчого врегулювання питань, пов'язаних із забезпеченням дії зазначених принципів у відносинах споживчого кредитування, зокрема, щодо встановлення справедливого розміру неустойки за прострочення виконання грошових зобов'язань позичальниками - фізичними особами.
Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 7.10.2020 у справі № 132/1006/19.
Відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Також у цій постанові зазначено, що з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що, керуючись принципами розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити загальний розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних, як відповідальності за прострочення грошового зобов'язання.
У постанові ВС від 12.02.2025 у справі № 679/1103/23 зазначено, «що під час розгляду справи суд апеляційної інстанції не спростував доводів ОСОБА_1 щодо несправедливих умов нарахування розміру відсотків за несвоєчасно виконане зобов'язання за кожен день прострочення, зазначивши лише про те, що позичальник із позовом про визнання недійсним договору про відкриття кредитної лінії не звертався. При цьому відсутність такого позову не є перешкодою для врахування інтересів відповідача у цій справі з метою дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об'єктивності з'ясування обставин справи та оцінки доказів».
Як вбачається з матеріалів справи позивач у своїх розрахунках фактично виходить із щоденного нарахування процентів за користування кредитом у розмірі 2% на день (стандартна ставка) , що призводить до надмірно завищеної суми процентів 49 000 грн. за короткий період користування кредитом.
Відповідно до ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування», розрахунок реальної річної та денної процентної ставки має здійснюватися з урахуванням усіх загальних витрат за кредитом для споживача (проценти, комісії, інші платежі третім особам), а денна процентна ставка не може перевищувати 1 %.
З урахуванням вищевикладеного, загальний розмір заборгованості, який підлягає стягненню з відповідача на користь позивача складає 45100 грн., яка складається з заборгованість за тілом кредиту - 10 000 грн., заборгованість за відсотками - 35 100грн .
Щодо стягнення правничої допомоги.
Відповідно до статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, у тому числі, гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаними адвокатом робами (наданими послугами); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини. Так, у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
На підтвердження витрат на правничу допомогу в суді першої інстанції представник ТОВ «Українські фінансові операції» - адвокат Дідух Є.О. надав договір про надання юридичних послуг №01/08/2024-А від 01.08.2024 року, акт приймання-передачі послуг №4102609 на загальну суму 10 000,00 грн., детальний опис робіт (наданих послуг) №4166490 від 11.12.2024.
З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку щодо наявності підстав для стягнення з відповідача витрат на правничу допомогу, розмір яких, з урахуванням критерію реальності наданих адвокатських послуг, розумності їхнього розміру, конкретним обставинам справи, з урахуванням її складності, необхідних процесуальних дій сторони та часткового задоволення позовних вимог, буде складати 3000 грн.
Відповідно до ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справу на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
За подачу позову позивачем було сплачено судовий збір у розмірі 2 422,40 грн., за подачу апеляційної скарги відповідачем - 3 633,60 грн., а тому з урахуванням пропорційності задоволених позовних вимог (56,23%) з відповідача на користь позивача підлягають стягненню понесені ним витрати зі сплати судового збору у розмірі 1362,12 грн., а з позивача на користь відповідача - 1590,43 грн. (43,77%).
Відповідно до п.2 ч.3 ст. 389 ЦПК України судові рішення у малозначних справах не підлягають касаційному оскарженню. Малозначними є справи, у яких ціна позову не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (п.1 ч.6 ст. 19 ЦПК України). Дана справа є малозначною в силу вимог закону.
Керуючись ст. 259, 268, 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Заочне рішення Жовтоводського міського суду Дніпропетровської області від 02 червня 2025 року скасувати та ухвалити нове судове рішення про часткове задоволення позову.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Українські фінансові операції» заборгованість за договором про надання коштів на умовах споживчого кредиту №4166490 від 25.11.2023 в розмірі 45100 грн., яка складається з: заборгованість за тілом кредиту - 10000 грн., заборгованість за відсотками - 35 100,00 грн. У задоволенні решти вимог відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Українські фінансові операції» судовий збір у розмірі 1362,12 грн. та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 3000 грн.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Українські фінансові операції» на користь ОСОБА_1 понесені витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги в розмірі 1590,43 грн.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Повний текст постанови складено 18 грудня 2025 року.
Судді