Провадження № 22-ц/803/9703/25 Справа № 172/1635/24 Суддя у 1-й інстанції - АВРАМЕНКО А. М. Суддя у 2-й інстанції - Пищида М. М.
17 грудня 2025 року м. Дніпро
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Дніпровського апеляційного суду у складі:
головуючого - Пищиди М.М.
суддів - Ткаченко І.Ю., Свистунової О.В.
розглянувши у спрощеному позовному провадженні в місті Дніпро цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпра від 04 серпня 2025 року у цивільній справі за позовом Акціонерного товариства «Перший український міжнародний банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -
У вересні 2024 року позивач звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
В обґрунтування своїх вимог позивач вказав на те, що 10 січня 2018 року між сторонами було укладено кредитний договір №200958220401, за умовами якого відповідач отримав кредит у вигляді кредитного ліміту на платіжну картку, зобов'язавшись сплатити проценти за користування кредитними коштами та повернути кредит у встановлений договором строк, а також сплатити інші обов'язкові платежі. Відповідач не виконав свої договірні зобов'язання, внаслідок чого станом на 01 липня 2024 року утворилась кредитна заборгованості в загальному розмірі 72688,95 гривень, з яких: 42585,04 гривень - заборгованість за тілом кредиту, 30103,91 гривень - проценти за користування кредитом.
Враховуючи зазначене, позивач просив суд з ОСОБА_1 на свою користь заборгованість за кредитним договором №200958220401 від 10 січня 2018 року станом на 01 липня 2024 року заборгованість в розмірі 72688,95 грн. Вирішити питання стосовно судових витрат.
Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпра від 04 серпня 2025 року позовну заяву Акціонерного товариства «Перший український міжнародний банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Перший український міжнародний банк» заборгованість за кредитним договором №200958220401 від 10 січня 2018 року станом на 01 липня 2024 року у вигляді заборгованості за тілом кредиту в розмірі 42585,04 гривень.
У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовлено.
У рахунок відшкодування судових витрат по справі стягнуто з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Перший український міжнародний банк» судовий збір в розмірі 1419,17 гривень.
Не погодившись з вказаним рішенням суду, ОСОБА_1 звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду в частині задоволених вимог та ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким в задоволенні позову відмовити .
В обґрунтування апеляційної скарги посилається на те, що при винесенні рішення судом першої інстанції порушені норми матеріального та процесуального права.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 274 ЦПК України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.
Перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду, в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, виходячи з наступного.
Судом першої інстанції встановлено, що 10 січня 2018 року між позивачем, як кредитодавцем, та відповідачем, як позичальником, було укладено кредитний договір №200958220401, за умовами якого позичальник отримав кредит у вигляді кредитного ліміту на платіжну картку в розмірі 1000 гривень (в подальшому неодноразово змінювався, досягнувши в останній зміні розміру в 42600 гривень 26 травня 2023 року), зобов'язавшись повернути кредит щомісячними платежами (розрахунковий день 30 число місяця). Викладені обставини підтверджуються копією заяви відповідача на приєднання до договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб, яка містить наведені умови кредитного договору, копією паспорту споживчого кредиту, а також випискою про рух коштів на рахунку позичальника, копією довідки про збільшення кредитного ліміту.
Як слідує з виписки по рахунку відповідача за період з 10 січня 2018 року по 01 липня 2024 року, відповідач отримав від позивача обумовлені укладеним між сторонами кредитним договором кредитні кошти в повному обсязі шляхом встановлення кредитного ліміту та користувався ними протягом зазначеного періоду.
Згідно з наданим позивачем розрахунком, заборгованість відповідача за кредитним договором №200958220401 від 10 січня 2018 року станом на 01 липня 2024 року нарахована позивачем в загальному розмірі 72688,95 гривень, з яких: 42585,04 гривень - заборгованість за тілом кредиту, 30103,91 гривень - проценти за користування кредитом.
Задовольняючи частково, суд першої інстанції виходив із того, що відповідач не виконував умови договору в частині повернення кредитних коштів, у зв'язку з чим дійшов висновку про стягнення заборгованості за Договором №200958220401 від 10.01.2018 року, у розмірі 42585,04 грн.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції.
Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Частиною 1 ст. 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорення. Таким чином, у розумінні закону, суб'єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.
У ч. 2 ст. 16 ЦК України законодавець визначив способи здійснення захисту цивільних справ та інтересів судом, а також зазначив можливість суду захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
У ч. 1, 3 ст. 509 ЦК України вказано, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони ( кредитора ) певну дію ( у тому числі сплатити гроші ), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Статтею 6 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Статтею 628 ЦК України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.
Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до ст. 1054-1055 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Кредитний договір укладається у письмовій формі.
Згідно із ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Судом встановлено , що 10.01.2018 року ОСОБА_1 підписав заяву № 200958220401 на приєднання до Договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб (ДКБО), та своїм підписом підтвердив, що приймає публічну пропозицію АТ «Перший Український Міжнародний Банк» на укладення такого, яка розміщена на сайті банку, в повному обсязі з урахуванням умов надання послуг, як обраних безпосередньо при прийнятті ДКБО.
06 січня 2019 року відповідачу встановлено кредитний ліміт 1 000 грн, який неодноразово збільшувався, останній раз до 42600грн.
Згідно ст.ст. 526, 530 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу. Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.
Відповідно до ст. 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.
Згідно зі ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
До матеріалів справи долучено виписку за рахунком ОСОБА_1 , де відображено усі операції за картковим рахунком.
З наведеного вбачається, що відповідач отримав кредит, користувався кредитними коштами , що підтверджує факт укладення кредитного договору.
Відповідач не надав, ані суду першої інстанції, ані суду апеляційної інстанції, доказів, які б спростовували розрахунок заборгованості перед АТ «Перший Український Міжнародний Банк», не довів відсутності заборгованості.
Доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно з указаними положенням закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі.
Відповідно до пункту 5.6 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 18 червня 2003 року №254 (чинного на момент розгляду справи судом першої інстанції), та пункту 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою правлінняНаціонального банку України від 04 липня 2018 року №75 (чинного на момент розгляду справи судом апеляційної інстанції), виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.
Аналіз зазначених норм дає підстави дійти висновку, що виписки за картковими рахунками можуть бути належними доказами щодо заборгованості за кредитним договором.
Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 16 вересня 2020 року у справі №200/5647/18 (провадження №61-9618св18) та у постанові від 28.10.2020 року у справі №760/7792/14-ц.
Досліджуючи обставини справи, колегія суддів звертає увагу, що на підтвердження позовних вимог, окрім копії кредитного договору про надання споживчого кредиту, розрахунку заборгованості, позивачем також надано виписку по банківському рахунку, яка містить інформацію щодо всіх здійснених відповідачем платіжних операцій.
Таким чином, виходячи з наведеного, колегія суддів дійшла висновку, що позивачем за допомогою належних та допустимих доказів доведено факт отримання відповідачем кредитних коштів та невиконання належним чином відповідачем зобов'язань за кредитним договором.
Доводи, викладені в апеляційні скарзі, фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці. Проте, відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України, оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів учасниками справи діючим законодавством не передбачена. Судом першої інстанції повно та всебічно досліджені обставини справи, перевірені письмові докази та надано їм належну оцінку.
Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободзобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов'язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджуються письмовими доказами.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального законодавства, у зв'язку із чим апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду в оскарженій частині- залишенню без змін.
Керуючись ст. ст. 374, 375, 382, 384 ЦПК України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 -залишити без задоволення.
Рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпра від 04 серпня 2025 рокув оскарженій частині - залишити без зміни.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду лише у випадках, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.
Повний текст постанови складений 18 грудня 2025 року.
Головуючий суддя:
Судді :