Провадження № 22-ц/803/5322/25 Справа № 204/10372/24 Суддя у 1-й інстанції - Токар Н. В. Суддя у 2-й інстанції - Пищида М. М.
17 грудня 2025 року м. Дніпро
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Дніпровського апеляційного суду у складі:
головуючого - Пищиди М.М.
суддів - Ткаченко І.Ю., Свистунової О.В.
за участю секретаря судового засідання - Волкової К.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпро цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 27 лютого 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Волноваської міської військово-цивільної адміністрації Волноваського району Донецької області про визнання права власності, -
У жовтні 2024 року позивачка звернулася до суду з позовом до Волноваської міської військово-цивільної адміністрації Волноваського району Донецької області про визнання права власності.
В обґрунтування позовних вимог зазначила, що відповідно договору купівлі-продажу квартири від 20.05.1997 року, посвідченого державним нотаріусом Волноваської державної нотаріальної контори Степанищенко Л.І., позивачка є власником квартири за адресою: АДРЕСА_1 . Право власності на вказану квартиру зареєстровано у Волноваському бюро технічної інвентаризації 21.05.1997 за реєстровим №1055.
Рішенням державного реєстратора прав на нерухоме майно Виконавчого комітету Київської міської ради №7473849 від 24.08.2024 позивачці відмовлено у здійсненні реєстрації права власності на квартиру з тих підстав, що доступ до реєстрових книг та реєстраційних справ відсутній.
Тому, позивачка вимушена звернутись до суду із зазначеною позовною заявою для визнання права власності та подальшого оформлення та подачі заявки на отримання гарантованої державою компенсації з використанням електронної послуги «єВідновлення», яке передбачено Постановою КМУ №381 від 21.04.2023.
Враховуючи вищевикладене, позивачка просила суд визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , право власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 .
Рішенням Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 27 лютого 2025 року в задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до Волноваської міської військово-цивільної адміністрації Волноваського району Донецької області про визнання права власності - відмовлено.
Не погодившись з вказаним рішенням суду, ОСОБА_1 звернулася до суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду скасувати, ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.
В обґрунтування апеляційної скарги посилається на те, що судом першої інстанції було неповно та неправильно встановлено деякі обставини, що мають значення для справи, внаслідок неправильного дослідження і оцінки наданих суду доказів.
Перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду, в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити.
Судом першої інстанції встановлено, що відповідно до договору купівлі-продажу квартири від 20.05.1997 року, посвідченого державним нотаріусом Волноваської державної нотаріальної контори Степанищенко Л.І., позивач ОСОБА_1 є власником квартири за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.9-10,12-13).
Згідно інформаційної довідки №401104414 від 28.10.2024 року з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна, відомості про реєстрацію права власності відсутні (а.с.18).
24 лютого 2022 року розпочалось повномасштабне вторгнення російської федерації на територію України, у зв'язку з чим Указом Президента України №64/2022 від 24 лютого 2022 року «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 2102-1Х, у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України», в Україні введено військовий стан.
19.08.2024 року, маючи намір зареєструвати право власності на вказану квартиру в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, позивач звернулась до державного реєстратора прав на нерухоме майно Виконавчого органу Київської міської ради.
Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції виходив з відсутності підстав для задоволення позову, оскільки звертаючись з вимогами до Волноваської міської військово-цивільної адміністрації Волноваського району Донецької області, позивачкою не зазначено, яким саме чином військово-цивільна адміністрація порушила її права. Крім того, позивачка не довела, що нею були вчинені усі необхідні дії, передбачені спеціальним Порядком для отримання компенсації за пошкоджене майно та в отриманні якої було прийнято рішення про відмову.
Однак, колегія суддів не може погодитись з такими висновками суду першої інстанції.
Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ч.1 ст.4 ЦПК України).
Відповідно до вимог п. п. 1, 5 ч. 2 ст. 16 ЦК України, способом захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання права.
Згідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності є непорушним.
Статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено право кожної фізичної чи юридичної особи безперешкодно користуватися своїм майном, не допускається позбавлення особи її власності інакше як в інтересах суспільства й на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права, визнано право держави на здійснення контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.
Указом Президента України № 64/2022 від 24 лютого 2022 року, у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" введено в Україні воєнний стан строком на 30 діб, який неодноразово був продовжений та станом на дату розгляду справи триває.
Статтею 392 Цивільного кодексу України (ЦК України) передбачено визнання права власності на майно у разі втрати власником документа, що засвідчує його право власності.
Відповідно до зазначеної норми власник майна може подавати позов про визнання його права власності, якщо це право не визначає або може оскаржити інша особа, а також у разі втрати документа, який засвідчує його право власності.
Позивачами у позові про визнання права власності на підставі ст. 392 ЦК України є особи, які вже є власниками.
Тобто, відповідний спосіб захисту не породжує, а підтверджує наявне у позивача право власності, набуте раніше на законних підставах.
Суд має встановити, що правовстановлювальний документ дійсно існував, включно з встановленням моменту виникнення права власності, що важливо для забезпечення дотримання прав та інтересів можливих співвласників та третіх сторін в контексті сімейних, спадкових чи інших суспільних відносин.
Колегія суддів зазначає, що у випадку втрати документів, що засвідчують право власності, відсутній суб'єкт, який оспорює або не визнає право власності. В більшості випадків такі справи за своєю правовою природою характеризуються відсутністю спору. Відповідачем у даній категорії справах виступають міські ради або міські військово-цивільні адміністрації. Їх роль у судовому процесі можна охарактеризувати як номінальну та пасивну. Така ситуація обумовлена передусім специфікою цієї категорії справ, яка полягає в тому, що самодостатньою підставою для подачі позову є - втрата правовстановлюючого документа, яка не пов'язана з оспорюванням чи не визнанням права власності на відповідне майно.
ЦПК України, на сьогодні, не передбачає забезпечення розгляду справ про підтвердження права власності через втрату документів в порядку окремого провадження
Тобто, на сьогодні, визнання права власності в порядку статті 392 ЦК України є єдиним судовим механізмом підтвердження права власності на майно у разі втрати власником правовстановлювального документа.
Враховуючи зазначене, висновки суду щодо відмови у позові з підстав відсутності порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є помилковими.
Частиною першою статті 321 ЦК України визначено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
З приписів ст. 392 ЦК України слідує, що власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
Тобто передумовою для застосування ст. 392 ЦК України є відсутність іншого, крім судового, шляху для відновлення порушеного права. Позивачами у позові про визнання права власності є особи, які вже є власниками. Вказана стаття не породжує, а підтверджує наявне у позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, у тому випадку, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює наявне в позивача право власності, а також у разі втрати позивачем документа, який посвідчує його право власності.
Статтею 328 ЦК України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Колегія суддів зазначає, що суди, в даній категорії справ, повинні врахувати, що основним доказом у справі виступає копія правовстановлювального документа чи інший документ, який дозволяє встановити точні реквізити правовстановлювального документа, відповідного нерухомого майна та його власника. Цей доказ є ключовим з погляду на природу цієї категорії проваджень, де рішення суду повинно не створювати чи породжувати право власності, а виключно встановлювати факт його виникнення раніше на підставі конкретного документа, що також важливо для забезпечення інтересів третіх осіб, які також можуть мати права чи інтереси щодо такого майна.
За змістом статей 12, 13, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Суд розглядає цивільні справи в межах заявлених фізичними або юридичними особами вимог і на підставі наданих ними доказів. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно зі статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Встановлено, що відповідно до договору купівлі-продажу квартири від 20.05.1997 року, посвідченого державним нотаріусом Волноваської державної нотаріальної контори Степанищенко Л.І., позивач ОСОБА_1 є власником квартири за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.9-10,12-13).
Згідно інформаційної довідки №401104414 від 28.10.2024 року з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна, відомості про реєстрацію права власності відсутні (а.с.18).
Позивач зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ., що підтверджується копією витягу з Єдиного державного демографічного реєстру щодо реєстрації місця проживання та довідкою переселенця.
Рішенням державного реєстратора прав на нерухоме майно Виконавчого органу Київської міської ради Тараненко О.О. №7473849 від 24.08.2024 року відмовлено у проведенні реєстраційних дій за заявою від 19.08.2024 року за реєстраційним номером 62533293 у зв'язку із наступним: Державну реєстрацію прав до 01.01.2013 року об'єктів нерухомого майна у межах м. Волноваха Волноваського району Донецької області проводило КП «Волноваське бюро технічної інвентаризації», ТОВ «Волноваське бюро технічної інвентаризації», яке було утворено в наслідок реорганізації та є правонаступником КП «Волноваське бюро технічної інвентаризації». Наразі доступ до реєстрових книг та реєстраційних справ відсутній. Підприємство та документи не евакуйовані, знаходяться на тимчасово окупованій території. Відповідно до ч.8 ст.18 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державній реєстрації підлягають виключно заявлені речові права на нерухоме майно, об'єкти незавершеного будівництва, майбутні об'єкти нерухомості та їх обтяження, за умови їх відповідності законодавству і поданим/отриманим документам. Таким чином, вказані юридичні обставини позбавляють державного реєстратора можливості вчинити дії, спрямовані на проведення державної реєстрації речових прав на нерухоме майно (а.с.11).
Аналізуючи вищевикладені доводи, беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносин, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок у їх сукупності, суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог про визнання права власності.
Висновки суду першої інстанції щодо відмови у позові з підстав недоведеності позивачем вчинення усіх необхідних дій, передбачених спеціальним Порядком для отримання компенсації за пошкоджене майно та в отриманні якої було прийнято рішення про відмову є помилковими. Наявне рішення про відмову в проведення реєстраційних дій свідчить про відсутність іншого, крім судового, шляху для відновлення порушеного права, та є передумовою для застосування ст. 392 ЦК України.
Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставою для зміни чи скасування рішення суду першої інстанції є неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Враховуючи вищевикладене, рішення суду першої інстанції слід скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Разом з тим, враховуючи встановлені обставини справи, характер спору, що виник між сторонами, суд не знаходить розумних підстав для стягнення з відповідача на користь позивача судових витрат з оплати судового збору.
На підставі викладеного, керуючись ст. 367, 368, 374, 376, 381 - 384 ЦПК України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.
Рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 27 лютого 2025 року- скасувати.
Позов ОСОБА_1 до Волноваської міської військово-цивільної адміністрації Волноваського району Донецької області про визнання права власності - задовольнити.
Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , право власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 .
Судові витрати залишити за позивачем.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена відповідно до чинного законодавства.
Вступна та резолютивна частини постанови проголошені “17»грудня 2025 року.
Повний текст постанови складено “18» грудня 2025 року.
Головуючий:
Судді: