Провадження № 22-ц/803/7472/25 Справа № 177/1279/24 Суддя у 1-й інстанції - Лященко В. В. Суддя у 2-й інстанції - Остапенко В. О.
16 грудня 2025 року м. Кривий Ріг
справа № 177/1279/24
Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді Остапенко В.О.,
суддів Бондар Я.М., Зубакової В.П.,
секретар судового засідання Дяченко Д.П.
сторони:
позивач ОСОБА_1
відповідач ОСОБА_2 , Новопільська сільська рада Криворізького району Дніпропетровської області,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кривому Розі Дніпропетровської області, в порядку спрощеного позовного провадження, апеляційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якої діє адвокат Котляр Тетяна Вікторівна, на рішення Криворізького районного суду Дніпропетровської області від 09 травня 2025 року, яке ухвалено суддею Лященко В.В. у місті Кривому Розі Дніпропетровської області, відомості щодо дати складання повного судового рішення в матеріалах справи відсутні,
У червні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду позовом до ОСОБА_2 , Новопільської сільської ради Криворізького району Дніпропетровської області, про визнання майна особистою власністю та визнання права власності на житловий будинок в порядку спадкування за законом.
Позовна заява мотивована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її чоловік ОСОБА_3 , після його смерті залишилося спадкове майно, яке складається з житлового будинку, загальною площею 76,9 кв.м., житловою площею 42,9 кв.м., розташованого за адресою: АДРЕСА_1 .
Вказаний житловий будинок належав померлому на підставі свідоцтва про право власності на житловий будинок, яке видано 24 жовтня 1988 року Новопільською сільською радою згідно з рішенням виконкому Криворізької районної Ради народних депутатів № 309 від 27 листопада 1987 року, зареєстрованого Криворізьким БТІ в реєстровій книзі № 5-248-1426.
З метою отримання свідоцтва про право на спадщину ОСОБА_1 звернулася до нотаріуса, але отримала відмову у зв'язку з тим, що спадковий житловий будинок був придбаний померлим за час перебування в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 , який розірвано, а відтак нібито повинна бути виділена шлюбна частка за нею та за померлим для подальшого відокремлення обсягу спадкового майна, яке підлягає успадкуванню.
З вказаними висновками нотаріуса та визнанням спірного будинку спільною сумісною власністю подружжя позивачка категорично не згодна.
Так, позивачка зазначає, що спірний будинок було збудовано в 1953 році матір'ю ОСОБА_3 - ОСОБА_4 , за рахунок власних коштів, до шлюбу ОСОБА_3 з ОСОБА_2 , укладеного 09 квітня 1982 року, при цьому самому ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на той час виповнилося лише 15 років.
В подальшому спірний будинок, який не був на той час зареєстрований в БТІ, перейшов до ОСОБА_3 в порядку спадкування від матері ОСОБА_4 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_3 , отже вважається набутим в особисту приватну власність.
Отже, ОСОБА_3 , у відповідності до вимог тогочасного законодавства, було отримано технічний паспорт на житловий будинок, який складений Криворізьким БТІ 25 вересня 1988 року, та в подальшому, на його підставі, отримано свідоцтво про право власності, де він вказаний єдиним власником спірного будинку без виділення часток, тобто наведене свідчить про те, що будинок АДРЕСА_1 є його особистою приватною власністю.
Крім того, з відповідних норм законодавства, чинного на момент звершення будівництва спірного будинку випливало, що побудований будинок, який не було створено подружжям роботою в період зареєстрованого шлюбу, вважається окремою власністю кожного з подружжя та належить до приватної власності. Також, відповідачка ОСОБА_2 ще й пропустила строк позовної давності для звернення до суду із позовними вимогами щодо поділу майна, який слід обраховувати саме з дати розірвання шлюбу, оскільки з 1989 року не пред'явила позову про визнання спірного житлового будинку спільною сумісною власністю та про його поділ, що є додатковою підставою визнання його особистою приватною власністю ОСОБА_3 .
На підставі наведенного вище позивач просила суд визнати житловий будинок АДРЕСА_1 , особистою приватною власністю ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ; визнати за ОСОБА_1 право власності в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_3 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , на житловий будинок загальною площею 76,9 кв.м., який належав ОСОБА_3 на підставі свідоцтва про право власності, виданого 24 жовтня 1988 року Новопільською сільською Радою народних депутатів Криворізького району Дніпропетровської області, на підставі рішення виконкому Криворізької районної Ради народних депутатів від 27 листопада 1987 року № 309, зареєстрованого Криворізьким БТІ в реєстровій книзі № 5-248-1426.
Рішенням Криворізького районного суду Дніпропетровської області від 09 травня 2025 року позов задоволено. Визнано житловий будинок АДРЕСА_1 , особистою приватною власністю ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 . Визнано за ОСОБА_1 право власності в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_3 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , на житловий будинок АДРЕСА_1 , житловою площею 42,9 кв.м., загальною площею 76,9 кв.м., який належав ОСОБА_3 на підставі свідоцтва про право власності, виданого 24 жовтня 1988 року Новопільською сільською Радою народних депутатів Криворізького району Дніпропетровської області, на підставі рішення виконкому Криворізької районної Ради народних депутатів від 27 листопада 1987 року № 309, зареєстрованого Криворізьким БТІ в реєстровій книзі № 5-248-1426.
Відповідач ОСОБА_2 , будучи незгодною з ухваленим судовим рішенням, подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на незаконність і необґрунтованість рішення суду, просить його скасувати у повному обсязі, ухвалити нове судове рішення, яким в задоволенні позовних вимо ОСОБА_1 відмовити. Визнати домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 , спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_3 . Розподілити домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 , яке є спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , виділивши кожному по 1/2 частині від вказаного домоволодіння. Визнати за ОСОБА_2 право приватної власності на 1/2 частину житлового будинку житловою площею 42,9 кв. м., загальною площею 76,9 кв. м., за адресою: АДРЕСА_1 , який належав ОСОБА_3 на підставі свідоцтва про право власності, виданого 24 жовтня 1988 року Новопільською сільською Радою народних депутатів Криворізького району Дніпропетровської області, на підставі рішення виконкому Криворізької районної Ради народних депутатів від 27 листопада 1987 року № 309, зареєстрованого Криворізьким БТІ в реєстровій книзі № 5-248 1426.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що спірне домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 , було зареєстровано 24 жовтня 1988 року на праві власності за ОСОБА_3 в період перебування ним у шлюбі з ОСОБА_2 (шлюб з 27 листопада 1987 року до 19 квітня 1990 року), тому вказане домоволодіння є спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , та їх частки у вказаному майні є рівними, тобто кожному належить по 1/2 частині вказаного домоволодіння, зазначені обставини підтверджуються письмовими свідченнями ОСОБА_2 викладеними в цій апеляційній скарзі, а також письмовими доказами по справі: свідоцтвом про шлюб ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , свідоцтвом про розірвання шлюбу ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , копією матеріалів спадкової справи № 335/2019 відкритою Шостою криворізькою державною нотаріальною конторою після смерті ОСОБА_3 , свідоцтвом про смерть ОСОБА_3 , свідоцтвом про право особистої власності на житловий будинок № НОМЕР_1 від 24 жовтня 1988 року виданим Відділом комунального господарства Новопільської сільської ради Криворізького р-ну, постановою про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 28 жовтня 2019 року виданою державним нотаріусом Шостої криворізької державної нотаріальної контори Деркач Я.В., копії вказаних документів були надані позивачем ОСОБА_1 , а оригінали знаходяться у ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
Згідно наданих позивачем ОСОБА_1 документів до суду відсутні належні та допустимі докази позиції позивача ОСОБА_1 , що начебто спірне домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 , було успадковане ОСОБА_3 після смерті його матері. Тобто відсутній жодний доказ, що вказане спірне домоволодіння належало на праві приватної (особистої) власності матері ОСОБА_3 . ОСОБА_4 , та відсутні докази спадкування вказаного домоволодіння ОСОБА_3 після смерті ІНФОРМАЦІЯ_3 його матері - ОСОБА_4 .
В документах доданих до позовної заяви позивача ОСОБА_1 щодо спірного домоволодіння фігурує дві різні дати будівництва спірного домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 , а саме в технічному паспорті на спірне домоволодіння зазначено дату будівництва саманного обкладеного цеглою будинку площею 103,9 кв.м. - 1953 рік, а в довідці про право особистої власності на житловий будинок №1213 від 06 грудня 1982 року виданої Виконавчим комітетом Новопільської сільської ради народних депутатів зазначено дату будівництва саманного обкладеного цеглою будинку площею 40 кв.м. - 1960 року, а у Висновку про вартість об'єкта оцінки від 22 березня 2024 року виконаного ФОП ОСОБА_5 зазначено дату будівництва саманного обкладеного цеглою будинку площею 76,9 кв.м. - рік будівництва не вказано, а у Технічному паспорті на спірний будинок від 10 квітня 2024 року виконаного ФОП ОСОБА_6 зазначено дату будівництва обкладеного цеглою будинку площею 76,9 кв.м. - 1953 року, тобто будинок відрізняється і по даті будівництва і по площі, що свідчить про різні будинки, або про неналежність вказаних доказів, які суперечать один одному, та не можуть підтвердити суттєві характеристики спірного будинку (рік будівництва та площа будинку), і як відомо сумніви не можуть бути доказами, зазначені обставини підтверджуються письмовими свідченнями ОСОБА_2 викладеними в цій апеляційній скарзі, а також письмовими доказами по справі: технічним паспортом на спірне домоволодіння, довідкою про право особистої власності на житловий будинок № 1213 від 06 грудня 1982 року виданою Виконавчим комітетом Новопільської сільської ради народних депутатів, свідоцтвом про право особистої власності на житловий будинок № НОМЕР_1 від 24 жовтня 1988 року, виданим Відділом комунального господарства Новопільської сільської ради Криворізького р-ну, постановою про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 28 жовтня 2019 року, виданою державним нотаріусом Шостої криворізької державної нотаріальної контори Деркач Я.В., Висновком про вартість об'єкта оцінки від 22 березня 2024 року виконаного ФОП ОСОБА_5 , Технічним паспортом на спірний будинок від 10 квітня 2024 року виконаного ФОП ОСОБА_6 , копії вказаних документів були надані позивачем ОСОБА_1 , а оригінали знаходяться у ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
Також апелянт посилається на те, що якщо майно, яке було власністю одного з подружжя, за час шлюбу істотно збільшилося у своїй цінності внаслідок трудових або грошових затрат другого з подружжя або їх обох, воно може бути визнане судом спільною сумісною власністю подружжя, у зв'язку з чим вважає, що спірний будинок необхідно визнати спільною сумісною власністю подружжя подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , та, відповідно, розподілити його, вищнавши за відповідачкою право власності на 1/2 його частину.
У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_1 - ОСОБА_7 просить рішення суду першої інстанції залишити без змін, як законне та обґрунтоване, апеляційній ну скаргу - залишити без задоволення.
Учасники справи, будучи завчасно належним чином повідомленими про час і місце розгляду справи, в судове засідання не з'явилися, про причини своєї неявки суд не повідомили, що, у відповідності до ч.2 ст. 372 ЦПК України, не перешкоджає розглядові справи.
Неявка осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час та місце судового розгляду справи являється їх волевиявленням, яке свідчить про відмову від реалізації свого права на безпосередню участь у судовому розгляді справи та інших процесуальних прав, тому не може бути перешкодою для розгляду судом апеляційної інстанції питання по суті.
Така правова позиція викладена Верховний Судом у постанові від 24 січня 2018 року у справі № 907/425/16.
У постанові Верховного Суду від 01 жовтня 2020 року у справі № 361/8331/18 суд дійшов висновку про те, що якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з'явилися в судове засідання, а суд апеляційної інстанції вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
Колегія суддів не вбачає підстав для визнання обов'язкової явки сторін по справі в судове засідання, оскільки наявні у справі матеріали є достатніми для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи.
Відповідно до ст. 247 ЦПК України фіксування судового засідання технічними засобами не здійснювалося.
Заслухавши суддю доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог, доводів апеляційної скарги та відзиву на апеляційну скаргу, за наявними у справі матеріалами, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга сторони позивача підлягає задоволенню, з огляду на таке.
Судом першої інстанції встановлено та з матеріалів справи вбачається, що відповідно до довідки про право приватної власності на житловий будинок, виданої ОСОБА_3 виконавчим комітетом Новопільської сільської Ради народних депутатів Криворізького району Дніпропетровської області № 1213 від 06 грудня 1982 року, згідно до запису в господарській книзі виконавчого комітету Новопільської сільської Ради народних депутатів за № 3, особистого рахунку № 219, громадянці ОСОБА_4 , померлій ІНФОРМАЦІЯ_3 , яка доводилася матір'ю ОСОБА_3 , належить на праві приватної власності житловий будинок, розташований на земельній ділянці колгоспу ім. Карла Лібкнехта розміром 1700 кв. метрів та знаходиться в АДРЕСА_1 . Будинок побудований 1960 року (а.с.16).
Відповідно до копії заповіту, посвідченого секретарем виконавчого комітету Новопільської сільської Ради народних депутатів Криворізького району та зареєстрованого в реєстрі за № 20 від 25 травня 1981 року ОСОБА_4 , на випадок своєї смерті, зробила розпорядження, що все її майно, де б воно не було та з чого б воно не складалося і взагалі, все те, на що вона матиме право на день своєї смерті, вона заповідає своєму синові - ОСОБА_3 (а.с.14).
Згідно свідоцтва про одруження серії НОМЕР_2 від 13 листопада 1965 року ОСОБА_3 13 листопада 1965 року зареєстрував шлюб з ОСОБА_8 . Прізвище дружини після укладення шлюб « ОСОБА_9 » (а.с.57 зворот). Шлюб було розірвано 22 лютого 1982 року, що підтверджується свідоцтвом про розірвання шлюбу серія НОМЕР_3 від 01 серпня 2021 року (а.с.58).
Згідно повторного свідоцтва про укладення шлюбу серії НОМЕР_4 від 24 грудня 1987 року ОСОБА_3 09 квітня 1982 року зареєстрував шлюб з ОСОБА_10 . Прізвище дружини після укладення шлюб « ОСОБА_9 » (а.с.28).
З рішення № 309 виконавчого комітету Криворізької районної Ради народних депутатів Дніпропетровської області від 27 листопада 1987 року «Про проведення інвентаризаційних і реєстраційних робіт по оформленню документації на житлові будинки державних підприємств, організацій та громадян» вбачається, що виконавчий комітет вирішив провести до 01 січня 1988 року інвентаризаційних і реєстраційних документів будинків, які знаходяться у використанні сільських та селищних Рад народних депутатів, державного житлового фонду господарств та підприємств району, та будинків належних громадянам на праві приватної власності (а.с.18 а).
Відповідно до свідоцтва про право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 , виданого 24 жовтня 1988 року Новопільською сільською радою, згідно з рішенням виконкому Криворізької районної Ради народних депутатів № 309 від 27 листоппада 1987 року, зареєстрованого в реєстровій книзі № 5, сторінка № 248, запис №1426 (а.с.15 зворот).
Згідно Технічного паспорту на житловий будинок індивідуального житлового фонду за адресою АДРЕСА_1 , складеного 25 вересня 1988 року Криворізьким БТІ вбачається, що спірний будинок було побудовано в 1953 році (а.с.21-23).
Відповідно до свідоцтва про розірвання шлюбу серії НОМЕР_5 від 11 квітня 2012 року шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 19 квітня 1990 року було розірвано, про що в Книзі реєстрації розірвань шлюбів зроблено відповідний актовий запис № 178 (а.с.28 зворот).
Згідно свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_6 ОСОБА_3 04 вересня 2012 року зареєстрував шлюб з ОСОБА_1 про що в Книзі реєстрації шлюбів зроблено відповідний актовий запис № 18. Прізвище дружини після реєстрації шлюбу « ОСОБА_9 » (а.с.15).
Відповідно до свідоцтва про смерть серії НОМЕР_7 ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 помер (а.с.18).
З довідки Комунального підприємства Дніпропетровської обласної ради «Криворізьке бюро технічної інвентаризації» № 173416 від 02 жовтня 2019 року, виданою відповідно до даних архівної справи станом на 31 грудня 2012 року, згідно з яким право власності на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстровано на праві приватної власності в КП ДОР «Криворізьке БТІ» в реєстровій книзі № 5-248-1426 на ім'я: ОСОБА_3 на підставі свідоцтва про право власності видане 24 жовтня 1988 року Новопільською сільською Радою, згідно рішення виконкому Криворізької районної Ради народних депутатів від 27 листопада 1987 року № 309 (а.с.16 зворот).
З постанови про відмову у вчинені нотаріальної дії Шостої криворізької державної нотаріальної контори від 28 жовтня 2019 року вбачається, що ОСОБА_1 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті чоловіка ОСОБА_3 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , у зв'язку з тим, що спадковий житловий будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , був придбаний померлим за час перебування в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 , який розірвано, а відтак нібито повинна бути виділена шлюбна частка за нею та за померлим для подальшого відокремлення обсягу спадкового майна, яке підлягає успадкуванню (а.с.17).
Звертаючись до суду з позовом про визнання майна особистою власністю та визнання права власності на житловий будинок в порядку спадкування за законом позивач посилалась на те, що будинок АДРЕСА_1 є особистою приватною власністю чоловіка позивача по справі - ОСОБА_3 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , тому за позивачем, як спадкоємицею чоловіка, має бути визнано право власності на вказаний будинок в порядку спадкування за законом.
Ухвалюючи рішення по справі суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_3 у передбачений законом спосіб набув право особистої приватної власності на житловий будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , в свою чергу ОСОБА_1 , яка є єдиною спадкоємицею за законом після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 , у передбачений законом строк звернулася до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини, але отримати свідоцтво про право на спадщину не змогла, тому суд дійшов висновку про обгрунтованість позовних вимог позивача.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Відповідно до ст.ст. 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
На момент виникнення спірних правовідносин і введення будинку в експлуатацію питання набуття права власності регулювалося Указом Президії Верховної Ради СРСР від 26 серпня 1948 року «Про право громадян на купівлю і будівництво індивідуальних житлових будинків» (далі - Указ від 26 серпня 1948 року), що був визнаний таким, що втратив чинність, Указом Президії Верховної Ради СРСР від 22 лютого 1988 року № 8502-ІІ, і прийнятою відповідно до Указу від 26 серпня 1948 року постановою Ради Міністрів СРСР від 26 серпня 1948 року «Про порядок застосування Указу Президії Верховної Ради СРСР від 26 серпня 1948 року «Про право громадян на купівлю і будівництво індивідуальних житлових будинків» (далі - Постанова від 26 серпня 1948 року), які, зокрема, визначали умови та правові наслідки будівництва.
Згідно зі статтею 1 Указу від 26 серпня 1948 року кожен громадянин і кожна громадянка мали право купити або збудувати для себе на праві особистої власності жилий будинок на один або два поверхи з числом кімнат від однієї до п'яти як у місті, так і поза містом.
Пункт 2 Постанови від 26 серпня 1948 року визначав, що земельні ділянки для будівництва індивідуальних жилих будинків відводяться за рахунок земель міст, селищ, держземфонду і земель держлісфонду у безстрокове користування, а збудовані на цих ділянках будинки є особистою власністю забудовника.
Отже, за Указом від 26 серпня 1948 року та Постановою від 26 серпня 1948 року підставою виникнення у громадянина права власності на жилий будинок був сам факт побудови його з додержанням вимог цих актів законодавства.
Виникнення права власності на житловий будинок чинним на момент його побудови законодавством не пов'язувалося з проведенням його реєстрації.
Інструкція про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР була затверджена Міністерством комунального господарства Української РСР 31 січня 1966 року.
Відповідно до п. 2 Інструкції про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР, затвердженої Заступником Міністра комунального господарства Української РСР 31 січня 1966 року, яка втратила чинність на підставі Наказу Держжитлокомунгоспу № 56 від 13 грудня 1995 року, під будинком, як об'єктом правової реєстрації, розуміється один будинок з приналежними до нього службовими будівлями та спорудами (чи без таких), що розташовані на одній земельній ділянці, під самостійним порядковим номером по вулиці, провулку, площі. Під домоволодінням розуміється два і більш будинків з приналежними до них надвірними будівлями (чи без таких), що розташовані на одній земельній ділянці під одним порядковим номером по вулиці, провулку, площі.
Відповідно до Розділу III «Про порядок оформлення права власності на будинок або домоволодіння при відсутності правовстановлюючих документів» вищевказаної Інструкції передбачено, що: 10. При відсутності правовстановлюючих документів, які зазначені в цій інструкції (додаток №1), зацікавлена юридична або фізична особа (установа, підприємство, організація, громадянин, колгоспний двір) подає до виконкому місцевої Ради депутатів трудящих заяву про оформлення права власності на будинок або домоволодіння і видачу свідоцтва про це.
Для вирішення питання про можливість оформлення права власності (п. 10) виконком місцевої Ради депутатів трудящих доручає бюро технічної інвентаризації: а) оглянути будинок (домоволодіння); б) одержати відомості у громадян, які проживають у будинку, зазначеному заявником, а також у сусідніх будинках, та з'ясувати, хто являється його власником. Про час огляду і збирання відомостей бюро технічної інвентаризації вивішує об'яви на видному місці на даному будинку і сусідніх будинках; в) скласти акт огляду будинку (домоволодіння) і одержати відомості за підписом представника бюро технічної інвентаризації і громадян, які дали відомості; г) перевірити документи і відомості, подані заявником, порівнюючи їх з матеріалами, що зібрані на місці огляду будинку (домоволодіння), із відомостями, одержаними від громадян.
Бюро технічної інвентаризації, на підставі зібраних матеріалів, а також матеріалів, поданих заявником, складає мотивований висновок про те, чи належить будівля заявнику, і подає його виконкому місцевої Ради депутатів трудящих, який виносить відповідне рішення. Після винесення виконкомом рішення про оформлення права власності на будинок або домоволодіння, органи комунального господарства, а де їх немає - виконком місцевої Ради депутатів трудящих видає власникові свідоцтво про право особистої власності на будинок за встановленою.
Відповідно до Розділу IV «Порядок реєстрації права власності на будинок або домоволодіння» вищевказаної Інструкції передбачено, що Бюро технічної інвентаризації в своїй роботі по реєстрації будинків і домоволодінь зобов'язані: ознайомитись з документами, поданими установами, підприємствами, організаціями і окремими громадянами на підтвердження їх права власності на будинок (домоволодіння); з'ясувати підстави виникнення і порядок переходу до установи, підприємства, організації чи громадянина права власності, правильність оформлення документів, число учасників спільної власності і частку, яка належить кожному із співвласників.
На підставі правовстановлюючих документів, перелічених в додатку № 1, бюро технічної інвентаризації складає письмовий висновок, в якому зазначається: адреса будинку (домоволодіння), площа земельної ділянки і кількість основних будівель; дані про власників з зазначенням відносно громадян прізвища, ім'я та по батькові, а для установ, підприємств і організацій - повного їх найменування; детальний перелік поданих документів, що встановлюють право теперішніх власників; вид власності (державна, кооперативна, громадська, особиста); д) участь кожного із співвласників у спільній власності відповідно до належної йому частки.
На підставі перевірених документів і свого висновку бюро технічної інвентаризації вносить відомості про право власності на будинок (домоволодіння) до реєстрової книги даного населеного пункту і проставляє на документі власника реєстраційний напис за встановленою формою (додаток №4).
З наведених вище норм матеріального права слідує, що при первинній реєстрації права власності на спірний житловий будинок бюро технічної інвентаризації та виконкоми місцевої Ради депутатів трудящих, який виносить відповідне рішення про оформлення права власності на будинок здійснювали вказану реєстрацію на підставі ретельної перевірки та з'ясування підстав виникнення і порядок переходу до громадянина права власності, правильності оформлення документів, з'ясування числа учасників спільної власності і частки, яка належить кожному із співвласників.
Отже, той факт, що у відповідності до вимог вищевказаної Інструкції ОСОБА_3 було отримано технічний паспорт на житловий будинок індивідуального житлового фонду за адресою АДРЕСА_1 , який складений 25 вересня 1988 року Криворізьким БТІ, згідно якого вбачається, що спірний будинок було побудовано в 1953 році, та в подальшому на його підставі отримано свідоцтво про право власності, де він вказаний єдиним власником спірного будинку без виділення часток, про що також зазначено в технічному паспорті на житловий будинок індивідуального житлового фонду, наведене свідчить про те, що будинок АДРЕСА_1 є його особистою приватною власністю.
Крім того, з матеріалів справи вбачається, що спірний будинок, відповідно до запису в господарській книзі виконавчого комітету Новопільської сільської Ради народних депутатів де зазначено, що ОСОБА_4 , померлій ІНФОРМАЦІЯ_3 , яка доводилася матір'ю ОСОБА_3 , належить на праві приватної власності житловий будинок, розташований на земельній ділянці колгоспу ім. Карла Лібкнехта розміром 1700 кв. метрів та знаходиться в АДРЕСА_1 , тобто до шлюбу ОСОБА_3 з ОСОБА_2 , укладеного 09 квітня 1982 року.
На момент первинної реєстрації права власності на спірний будинок в 1988 році та набуття права власності ОСОБА_3 діяв Порядок державного обліку житлового фонду, затверджений, постановою Ради Міністрів Української РСР № 105 від 11 березня 1985 року, згідно з якою на виконання постанови Ради Міністрів СРСР від 10 лютого 1985 року №136 «Про порядок державного обліку житлового фонду» Рада Міністрів Української РСР постановила розробити до 1 липня 1985 організаційні заходи по завершенню реєстрації й технічної інвентаризації житлового фонду Української РСР у містах і селищах міського типу в 1987 році, у сільській місцевості - в 1988 році; розглянути і вирішити питання про створення й розширення при необхідності мережі організацій технічної інвентаризації у районах і містах для забезпечення проведення робіт по реєстрації й технічній інвентаризації житлового фонду.
На виконання вказаних вище постанов виконавчий комітет Криворізької районної ради народних депутатів Дніпропетровської області приймає рішення № 309 від 27 листопада 1987 року «Про проведення інвентаризаційних робіт з оформлення документів на житлові будинки державних підприємств, організацій та громадян».
На підставі вказаного рішення ОСОБА_3 і було видано Новопільською сільською радою свідоцтво про право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 від 24 жовтня 1988 року.
Також слід зауважити, що спірний будинок ОСОБА_3 був успадкований останнім після смерті матері року ОСОБА_4 , яка, відповідно до копії заповіту, посвідченого секретарем виконавчого комітету Новопільської сільської Ради народних депутатів Криворізького району та зареєстрованого в реєстрі за № 20 від 25 травня 1981 року, на випадок своєї смерті, зробила розпорядження, що все її майно, де б воно не було та з чого б воно не складалося і взагалі, все те, на що вона матиме право на день своєї смерті, вона заповідає своєму синові - ОСОБА_3 (а.с.14).
Відповідно до ст. 24 Кодексу про шлюб та сім'ю України, в редакції, чинній на момент смерті спадкодавця ОСОБА_4 , майно, яке належало кожному з подружжя до одруження, а також одержане ним під час шлюбу в дар або в порядку успадкування, є власністю кожного з них.
Наведене свідчить про правомірність набуття права власності ОСОБА_3 на спірний будинок.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 1216 ЦК України, спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
Згідно ст. 1217 ЦК України, спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
У відповідності до ст. 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Відповідно до ст. 1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.
Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.
За приписом ч. 2 ст.1269 ЦК України заява про прийняття спадщини подається спадкоємцем особисто.
Статтею 1270 ЦК України передбачено, що для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.
Відповідно до ч. 5 ст. 1268 ЦК України незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини. Відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину (ч.3 ст. 1296 ЦК України).
Згідно п. 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 30 травня 2008 року «Про судову практику у справах про спадкування», справи про спадкування розглядаються судами за правилами позовного провадження, якщо особа звертається до суду з вимогою про встановлення фактів, що мають юридичне значення, які можуть вплинути на спадкові права й обов'язки інших осіб та (або) за наявності інших спадкоємців і спору між ними.
Відповідно до ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Згідно ст. 392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
Відповідно до абз. 2,3 п. 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30.05.2008 р. №7 «Про судову практику у справах про спадкування» свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, установленому цивільним законодавством. За наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розглядові не підлягають. У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.
Зважаючи на відмову нотаріуса видати свідоцтво про право на спадщину, іншого шляху окрім звернення до суду за захистом порушеного права у позивача немає та вона правильно у розумінні ст.16 ЦК України обрала спосіб захисту порушеного права.
На підставі наведенного вище суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про те, що ОСОБА_3 , у передбачений законом спосіб, набув право особистої приватної власності на житловий будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та враховуючи, що ОСОБА_1 є єдиною спадкоємицею за законом після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 , у передбачений законом строк звернулася до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини, але отримати свідоцтво про право на спадщину не змогла, у зв'язку з чим задовольнив позовні вимоги позивачки.
Колегією суддів не приймаються до уваги доводи апеляційної скарги представника відповідача про те, що спірний будинок належить відповідачці та померлому ОСОБА_3 на праві спільної сумісної власності, з огляду на наступне.
Норми Сімейного Кодексу України та Цивільного кодексу України застосовуються до відносин, які виникли після набрання ним чинності, тобто не раніше 01 січня 2004 року, та застосовуються до відносин, які вже існували на зазначену дату в частині лише тих прав і обов'язків, що виникли після набрання ними чинності, очевидним є те, що оскільки спірний будинок збудовано до набрання чинності Кодексом України про шлюб та сім'ю Української РСР (далі - КпШС України), Сімейним кодексом України (далі - СК України), Цивільним кодексом УРСР 1963 р. (далі - ЦК УРСР 1963), Цивільним кодексом України 2003 р., а під час дії Цивільного кодексу Української РСР 1922 р. (далі - ЦК УРСР 1922) та Кодексу законів про сім'ю, опіку, шлюб та акти громадянського стану Української РСР 1926 року (далі - КЗпС УРСР 1926), тому до спірних правовідносин щодо виникнення та набуття права власності на спірний будинок застосовуються саме ці законодавчі акти.
Відповідно до ст. 52 ЦК УРСР 1922 розрізняється власність: а) державна (націоналізована і муніципалізована); б) кооперативна; в) приватна.
Відповідно до ст. 54 ЦК УРСР 1922 року предмет приватної власності можуть становити: ненаціоналізовані будівлі, підприємства торгові, підприємства промислові, що мають найманих робітників не вище передбаченої особливими законами кількості; знаряддя та засоби виробництва, гроші, цінні папери та інші цінності, в тому числі золота і срібна монета та іноземна валюта; предмети хатнього вжитку, господарства та особистого споживання, товари, які продавати законом не заборонено, і всяке не вилучене з приватного обороту майно.
Відповідно до ст. 125 КЗпС УРСР 1926 року майно, набуте подружжям роботою в період зареєстрованого шлюбу, вважається таким, що належить обом членам подружжя на засадах спільної власності. Розмір частини, яка належить кожному з подружжя в разі спору, визначається судом. Інше майно становить окрему власність кожного з подружжя.
Отже, з відповідних норм законодавства, чинного на момент звершення будівництва спірного будинку випливало, що побудований будинок, який не було створено подружжям роботою в період зареєстрованого шлюбу, вважається окремою власністю кожного з подружжя та належить до приватної власності.
Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.
Згідно з п. 22 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 11 від 21 грудня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статтями 69-72 СК та ст. 372 ЦК. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи.
Пунктом 24 зазначеної вище Постанови передбачено, що до складу майна, що підлягає поділу, включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов'язаннями, що виникли в інтересах сім'ї (ч. 4 ст. 65 СК). Не належить до спільної сумісної власності майно одного з подружжя, набуте особою до шлюбу; набуте за час шлюбу на підставі договору дарування або в порядку спадкування; набуте за час шлюбу, але за кошти, які належали одному з подружжя особисто; речі індивідуального користування, в тому числі коштовності, навіть якщо вони були придбані за рахунок спільних коштів подружжя; кошти, одержані як відшкодування за втрату (пошкодження) речі, що належала особі, а також як відшкодування завданої їй моральної шкоди; страхові суми, одержані за обов'язковим або добровільним особистим страхуванням, якщо страхові внески сплачувалися за рахунок коштів, що були особистою власністю кожного з них. Що стосується премії, нагороди, одержаних за особисті заслуги, суд може визнати за другим з подружжя право на їх частку, якщо буде встановлено, що він своїми діями сприяв її одержанню.
Згідно зі ст. 368 ЦК України вказано, що спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю. Суб'єктами права спільної сумісної власності можуть бути фізичні особи, юридичні особи, а також держава, територіальні громади, якщо інше не встановлено законом. Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.
У постановах Верховного Суду від 18 червня 2018 року у справі № 711/5108/17 (провадження № 61-1935св18) та від 07 жовтня 2020 року у справі № 752/7501/18 (провадження №61-4114св20) зроблено висновки про те, що тлумачення статті 60 СК України свідчить, що законом встановлено презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Водночас, зазначену презумпцію може бути спростовано й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Таким чином, ОСОБА_3 є єдиним власником житлового будинку АДРЕСА_1 , який він придбав за особисті кошти.
Вимоги відповідача заявлені в апеляційній скарзі про визнання домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 , спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , розподілу вказаного домоволодіння з виділом кожному по 1/2 частині від вказаного домоволодіння та визнання за відповідачкою права приватної власності на 1/2 частину спірного будинку колегією суддів не можуть бути задоволені, оскільки з відповідним позовом ОСОБА_2 до суду не зверталась, питання щодо того, що майно, яке було власністю одного з подружжя, за час шлюбу істотно збільшилося у своїй цінності внаслідок трудових або грошових затрат другого з подружжя або їх обох, воно може бути визнане судом спільною сумісною власністю подружжя, не були предметом цього спору.
У справі, що розглядається, судом першої інстанції надано відповідь на всі істотні питання, що виникли під час кваліфікації спірних відносин. Наявність у апелянта іншої точки зору на встановлені судом обставини та щодо оцінки наявних у матеріалах доказів не спростовує законності та обґрунтованості прийнятих судом першої інстанції рішення та фактично зводиться до спонукання суду апеляційної інстанції до прийняття іншого рішення - на користь апелянта.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів апелянта по суті спору та їх відображення в оскаржуваному судовому рішенні, питання вмотивованості висновків суду, колегія суддів виходить з того, що у справі, яка переглядається, сторонам надано мотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені у апеляційній скарзі, не спростовують обґрунтованих і правильних висновків суду першої інстанції.
Наведені апелянтом в апеляційній скарзі доводи не можуть бути взяті до уваги колегією суддів, оскільки вони фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці. Проте відповідно до вимог ст.89 ЦПК України оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів діючим законодавством не передбачена.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції прозахист правлюдини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов'язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджуються письмовими доказами.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального законодавства, у зв'язку із чим апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - залишенню без змін.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381, 382, 384 ЦПК України, суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якої діє адвокат Котляр Тетяна Вікторівна, залишити без задоволення.
Рішення Криворізького районного суду Дніпропетровської області від 09 травня 2025 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Повне судове рішення складено 18 грудня 2025 року.
Головуючий:
Судді: