Провадження № 22-ц/803/10870/25 Справа № 229/9046/24 Суддя у 1-й інстанції - Сарат Н.О. Суддя у 2-й інстанції - Остапенко В. О.
16 грудня 2025 року м. Кривий Ріг
справа № 229/9046/24
Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - судді Остапенко В.О.,
суддів Бондар Я.М., Зубакової В.П.
секретар судового засідання Дяченко Д.П.
сторони:
позивач ОСОБА_1
відповідач Головне управління національної поліції в Донецькій області
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кривому Розі Дніпропетровської області, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, без фіксації судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу, без участі учасників справи, в порядку спрощеного позовного провадження, апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє ОСОБА_2 , на рішення Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 07 жовтня 2025 року, яке ухвалено суддею Сарат Н.О. у місті Кривому Розі Дніпропетровської області, та повне судове рішення складено 07 жовтня 2025 року,
В грудні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління національної поліції в Донецькій області про витребування майна з чужого незаконного володіння.
Позовна заява мотивована тим, що 19 квітня 2025 року, по квитанції 20450908836681, зі сплатою з доставки в розмірі 568 грн, у відділенні Укрпошті посилку, адресовану ОСОБА_1 , яку за його згодою отримав ОСОБА_3 , без протоколу та акту вилучення працівники Головне управління національної поліції в Донецькій області вилучили та не повертають.
Позивач звернувся до відповідача з вимогою про повернення посилки, але на момент звернення позивача до суду з даним позовом, майно, а саме спиртні напої загальним об'ємом 80 літрів, не повернуте.
24 липня 2024 року позивач повторно звернувся до поліції м. Дружківка та отримав лист від 25 червня 2024 року № с-7/202/01-2024, в якому було зазначено, що 19 квітня 2024 року працівниками поліції було виявлено та вилучено 80 літрів спиртних напоїв у ОСОБА_4 , який отримав посилку замість ОСОБА_1 , але в цьому листі не вказується на якій підставі, та згідно якого закону була вилучена посилка, та ознак кримінального правопорушення не виявлено.
Прохання позивача про повернення вилученої посилки не виконано.
12 серпня 2024 року позивачем була відправлена скарга у Дружківський відділ Краматорської окружної прокуратури, відповідь на вказане звернення позивачем не отримано.
На підставі наведенного вище позивач просив суд витребувати у відповідача вилучене майно, а саме посилку, яка була отримана 19 квітня 2025 року по квитанції 20450908836681.
Рішенням Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 07 жовтня 2025 року в задоволенні позову відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 ставить питання про скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення у справі про задоволення позовних вимог позивача.
Апеляційна скарга мотивована тим, що викладені у відзиві на апеляційну скаргу заперечення відповідачажодним чином не стосується заборони, щодо здійснення торгівлі алкогольними напоями на території Донецької області.
Апелянт зазначає, що нi ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , та представник позивача ОСОБА_6 , не ввозили алкогольнi напої, не торгували алкогольними напоями та речовинами на спиртовій основі на території Донецької області. Відповідачем не доведено вказаних фактів, та не доведено, що у позивача був такий намiр.
Відповідно до ст. 62 Конституції України особа вважається невиноватою, доки вину не буде доведено в законному порядку.
Крім того зазначає, що вилучена посилка не транспортувалась, не переносилась, а була вилучена з подвiрья частного сектору за адресою АДРЕСА_1 .
У відзиві на апеляційну скаргу відповідач просит рішення суду першої інстанції залишити без змін, апеляційну скаргу позивача - залишити без задоволення.
Учасники справи, будучи завчасно належним чином повідомленими про час і місце розгляду справи, в судове засідання не з'явилися, про причини своєї неявки суд не повідомили, що, у відповідності до ч.2 ст. 372 ЦПК України, не перешкоджає розглядові справи.
При цьому, представник позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , якому Дніпровський апеляційний суд, згідно ухвали суду 13 листопада 2025 року, забезпечив участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції та роз'яснив положення ч. 5 ст. 212 ЦПК України щодо ризиків технічної неможливості участі в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду, на відеозв'язок із судом не вийшов та клопотань про відкладення судового розгляду до початку судового засідання не надав.
Від представника відповідача до суду апеляційної інстанції надійшла заява про розгляд справи за відсутності представника відповідача.
Неявка осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час та місце судового розгляду справи являється їх волевиявленням, яке свідчить про відмову від реалізації свого права на безпосередню участь у судовому розгляді справи та інших процесуальних прав, тому не може бути перешкодою для розгляду судом апеляційної інстанції питання по суті.
Така правова позиція викладена Верховний Судом у постанові від 24 січня 2018 року у справі № 907/425/16.
У постанові Верховного Суду від 01 жовтня 2020 року у справі № 361/8331/18 суд дійшов висновку про те, що якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з'явилися в судове засідання, а суд апеляційної інстанції вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
Колегія суддів не вбачає підстав для визнання обов'язкової явки сторін по справі в судове засідання, оскільки наявні у справі матеріали є достатніми для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи.
Відповідно до ст. 247 ЦПК України фіксування судового засідання технічними засобами не здійснювалося.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог, доводів апеляційної скарги та відзиву на апеляційну скаргу, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, з наступних підстав.
Матеріалами справи встановлено, що 19 квітня 2024 року, о 10:05 годині, у відділенні № 1 ТОВ «Нова Пошта» за адресою: Донецька область, Краматорський район, м. Дружківка, вул. Космонавтів, 50-а, під час перевірки поштового відправлення у ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , було виявлено алкогольну продукцію - горілку у розливних ПЕТ-пляшках загальним об'ємом 80 літрів. Виявлені напої вилучено та поміщено до камери зберігання речових доказів. Квитанція про отримання вилучених речей і документів № 320 від 19 квітня 2024 року № ЄО-1998, вилучено 80 літрів горілки.
На підтвердження права власності на майно, а саме посилку, за доставку якої сплачено 568 грн, при цьому відсутнє підтвердження ким сплачено, яке позивач вважає своїм та просить витребувати у відповідача, позивач надав витяг інформацію про посилку з зазначеним відправником ОСОБА_7 та адресою доставки АДРЕСА_1 , що не є адресою позивача та не підтверджує право власності на майно або законне право володіння ним, особисто у ОСОБА_1 , чи його представника ОСОБА_2 майно не вилучалося працівниками поліції. Згідно квитанції про отримання вилучених речей і документів № 320 від 19 квітня 2024 року № ЄО-1998, вилучено 80 літрів горілки у ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Звертаючись до суду з позовом про витребування майна з чужого незаконного володіння, позивач посилався на те, що відповідачем по справі, безпідставно, за відстуності відповідних правових підстав, було вилучено у позивача 80 літрів спиртних напоїв, які були отримані позивачем у відділенні Укрпошта по квитанції 20450908836681
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог позивача, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведено наявними доказами протиправність дій співробітників поліції, не надано до суду доказів з якою метою була придбана у великій кількості алкогольна продукція та була ввезена до Донецької області, враховуючи що з серпня 2022 року на території Донецької області діяла заборона на ввезення алкогольної продукції, не надано доказів належності майна, а саме 80 літрів спиртних напоїв, саме позивачеві.
Колегія суддів не може повністю погодитись з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Відповідно до ст.4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Стаття 12 ЦПК України, передбачає що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до ст.19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 41 Конституції України закріплено гарантії дотримання права власності, які можуть бути обмеженими, згідно ст.64 лише в умовах воєнного або надзвичайного стану
Пунктами 2 та 3 Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року№ 64/2022(Указ затверджено Законом № 2102-IX від 24 лютого 2022 року) визначено, що військовому командуванню (Генеральному штабу Збройних Сил України, ІНФОРМАЦІЯ_3 , командуванням видів, окремих родів військ (сил) Збройних Сил України, управлінням оперативних командувань, командирам військових з'єднань, частин Збройних Сил України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Управління державної охорони України) разом із Міністерством внутрішніх справ України, іншими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування запроваджувати та здійснювати передбачені Законом України «Про правовий режим воєнного стану» заходи і повноваження, необхідні для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави. У зв'язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30 - 34, 38, 39, 41 - 44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першою статті 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану».
Після введення у державі воєнного стану з 24 лютого 2022 року, його дія багаторазово продовжувалася Указами Президента України № 133/2022 від 14 березня 2022 року, № 259/2022 від18 квітня 2022 року, № 341/2022 від 17 травня 2022 року, № 573/2022 від 12 серпня 2022 року,№ 757/2022 від 07 листопада 2022 року.
По перше, даний Указ Президента не містить категоричного твердження про обмеження конституційних прав і свобод, а передбачає лише таку можливість.
По друге, такі обмеження запроваджуються для забезпечення заходів, передбачених ч.1 ст.8 Закону «Про правовий режим воєнного стану» від 12 травня 2015 року № 389-VIII(далі за текстом також - Закон № 389-VIII).
Закон № 389-VIII закріплює наступні повноваження військового командування: право в межах повноважень, визначених цим Законом та Указом Президента, видавати обов'язкові до виконання накази і директиви з питань забезпечення оборони, громадської безпеки і порядку, здійснення заходів правового режиму воєнного стану(ч.2 ст.3 Закону № 389-VIII); право на примусове відчуження майна що перебуває у приватній або комунальній власності, вилучати майно державних підприємств, державних господарських об'єднань для потреб держави в умовах правового режиму воєнного стану в установленому законом порядку та видавати про це відповідні документи встановленого зразка(п.4 ч.1 ст.8 Закону № 389-VIII); право забороняти у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, торгівлю зброєю, сильнодіючими хімічними і отруйними речовинами, а також алкогольними напоями та речовинами, виробленими на спиртовій основі(п.13 ч.1 ст.8 Закону № 389-VIII).
Окремою 20 статтею Закону № 389-VIII наголошується на тому, що правовий статус та обмеження прав і свобод громадян та прав і законних інтересів юридичних осіб в умовах воєнного стану визначаються відповідно до Конституції України та цього Закону.
Право військового командування на заборону торгівлі зброєю, сильнодіючими хімічними і отруйними речовинами, а також алкогольними напоями та речовинами, виробленими на спиртовій основі(п.13 ч.1 ст.8 Закону № 389-VIII) обмежено механізмом його реалізації, який визначений «Порядком заборони торгівлі зброєю, сильнодіючими хімічними і отруйними речовинами, а також алкогольними напоями та речовинами, виробленими на спиртовій основі, в умовах правового режиму воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях», затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 29 грудня 2021 року № 1457(далі за текстом також - Порядок № 1457)
Пункти 3 та 4 даного Порядку № 1457 передбачають, що заборона торгівлі зброєю, сильнодіючими хімічними і отруйними речовинами, а також алкогольними напоями та речовинами, виробленими на спиртовій основі, в межах території, на якій вводиться воєнний стан, запроваджується шляхом видання наказу військовим командуванням разом з військовою адміністрацією (у разі її утворення) з метою забезпечення громадської безпеки і порядку. Наказом військового командування та військової адміністрації (у разі її утворення) визначається час введення та строк дії заборони торгівлі зброєю, сильнодіючими хімічними і отруйними речовинами, а також алкогольними напоями та речовинами, виробленими на спиртовій основі, в межах території, на якій вводиться воєнний стан.
Отже, як у п.13 ч.1 ст.8 Закону № 389-VIII, так і Порядку № 1457 передбачається заборона торгівлі зброєю, сильнодіючими хімічними і отруйними речовинами, а також алкогольними напоями та речовинами, виробленими на спиртовій основі.
Таким чином, військове командування при ухваленні розпорядження начальника штабу - першого командувача об'єднаних сил Міністерства оборони України від 17 травня 2022 року №Р-386 «Про внесення змін до розпорядження начальника штабу - першого командувача об'єднаних сил Міністерства оборони України від 25 березня 2022 року №62» (далі за текстом також - Розпорядження про заборону), яким змінено пункт 1 розпорядження начальника штабу - першого командувача об'єднаних сил Міністерства оборони України від 25 березня 2022 року № 62 «Про заборону торгівлі на території Донецької та Луганської областей алкогольними напоями та речовинами, виробленими на спиртовій основі» та викладено в наступній редакції: «Заборонити на території Донецької та Луганської областей на період дії правового режиму воєнного стану ввезення та торгівлю алкогольними напоями та речовинами, виробленими на спиртовій основі (окрім речовин медичного призначення)» не врахувало приписи, передбачені Законом № 389-VIII і Порядком № 1457.
Водночас, крім існування самого права, яке надається особі для здійснення її повноважень, повинен існувати механізм його реалізації (впровадження), який закріплюється у відповідних нормативних актах.
У даній справі на підставі Розпорядження про заборону, було вилучено товар, що належить на праві приватної власності певній особі, за зберігання якого відповідає позивач, як власник.
Між тим, механізм вилучення приватних речей у період дії воєнного стану визначений ЗУ «Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану» 17 травня 2012 року№ 4765-VI (далі за текстом також - Закон № 4765-VI).
Стаття 1 вказаного акту визначає, що примусове відчуження майна - позбавлення власника права власності на індивідуально визначене майно, що перебуває у приватній або комунальній власності та яке переходить у власність держави для використання в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану за умови попереднього або наступного повного відшкодування його вартості;
Примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану може здійснюватися з попереднім повним відшкодуванням його вартості. У разі неможливості попереднього повного відшкодування за примусово відчужене майно таке майно примусово відчужується з наступним повним відшкодуванням його вартості.(ст.3 Закону Закон № 4765-VI)
Примусове відчуження або вилучення майна у зв'язку із запровадженням та виконанням заходів правового режиму воєнного стану здійснюється за рішенням військового командування, погодженим відповідно з Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласною, районною, Київською чи Севастопольською міською державною адміністрацією або виконавчим органом відповідної місцевої ради, крім випадків, передбачених частиною третьою цієї статті(ст.4 Закону № 4765-VI).
При примусовому відчуженні або вилученні майна складається відповідний Акт між власником майна або його законним представником і уповноваженими особами військового командування та органу, що погодив рішення про примусове відчуження майна, або військового командування чи органу, що прийняв таке рішення, і скріплюється печатками військового командування та/або зазначених органів. У разі примусового відчуження майна до акта додається документ, що містить висновок про вартість майна на дату його оцінки, яка проводилася у зв'язку з прийняттям рішення про його примусове відчуження. У разі відсутності особи, у якої відчужується або вилучається майно, або її законного представника під час складання акта про примусове відчуження або вилучення майна такий акт складається без її участі.(ст.7 Закону № 4765-VI).
Отже, у даній справі було застосовано правовий механізм вилучення майна, визначеного Законом № 4765-VI.
Закон України «Про Національну поліцію» від 02 липня 2015 року №580-VIII (далі Закон № 580) визначає правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України.
Частиною 1 ст.59 Закону визначено, що служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень.
Згідно з ч.1 ст.3 цього Закону у своїй діяльності поліція керується Конституцією України, міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, цим та іншими законами України, актами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, а також виданими відповідно до них актами Міністерства внутрішніх справ України, іншими нормативно-правовими актами.
Стаття 8 Закону №580 визначає, що поліція діє виключно на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України. Поліцейському заборонено виконувати злочинні чи явно незаконні розпорядження та накази. Накази, розпорядження та доручення вищих органів, керівників, посадових та службових осіб, службова, політична, економічна або інша доцільність не можуть бути підставою для порушення поліцейським Конституції та законів України. Під час дії воєнного стану поліція діє згідно із призначенням та специфікою діяльності з урахуванням тих обмежень прав і свобод громадян, а також прав і законних інтересів юридичних осіб, що визначаються відповідно до Конституції України та Закону України «Про правовий режим воєнного стану».
Статтею 29 Закону №580 визначені вимоги до поліцейського заходу: Поліцейський захід - це дія або комплекс дій превентивного або примусового характеру, що обмежує певні права і свободи людини та застосовується поліцейськими відповідно до закону для забезпечення виконання покладених на поліцію повноважень.
Поліцейський захід застосовується виключно для виконання повноважень поліції. Обраний поліцейський захід має бути законним, необхідним, пропорційним та ефективним.
Обраний поліцейський захід є законним, якщо він визначений законом. Поліцейському заборонено застосовувати будь-які інші заходи, ніж визначені законами України.
За приписами ч.4 ст.37 вказаного Закону, поліцейський може тимчасово обмежити фактичне володіння річчю або пересування транспортного засобу для запобігання небезпеці, якщо є достатні підстави вважати, що річ або транспортний засіб можуть бути використані особою з метою посягання на своє життя і здоров'я або на життя чи здоров'я іншої людини, або пошкодження чужої речі. На вимогу особи поліцейський зобов'язаний повідомити про причини застосування ним відповідних заходів.
Вбачається, що позивач звернувся з позовом до ГУ НП в Донецькій області та зазначив, що дії з вилучення вантажу, який він перевозив, є незаконними.
Разом з тим позивачем не оскаржено дії посадової особи поліції, які були вчинені ним у рамках реалізації своїх повноважень. Позивач не довів суду, що дії працівника поліції були незаконними, тому колегія суддів доходить висновку про наявність правових підстав для відмови в задоволенні позовних вимог про витребування майна із застосуванням правового механізму, передбаченого положеннями статті 387 ЦК України, оскільки з урахуванням конкретних обставин цієї справи така вимога, без встановлення незаконності дій працівника поліції, не є належним способом захисту права власника.
Відмова у задоволенні позову через обрання неефективного (неналежного) способу захисту не позбавляє позивача права повторного звернення до суду з належним позовом до суду відповідної юрисдикції.
Відповідно до п.2 ч.1 ст.374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Відповідно до ст.376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
За вказаних обставин апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а судове рішення зміні в частині мотивів відмови в задоволенні позовних вимог позивача, у редакції цієї постанови.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, п. 1 ч. 1 ст. 376, ст.ст. 381, 382 ЦПК України, суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє ОСОБА_2 , - залишити без задоволення.
Рішення Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 07 жовтня 2025 року змінити в частині мотивів відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Головного управління національної поліції в Донецькій області про витребування майна з чужого незаконного володіння,виклавши їх у редакції цієї постанови.
В іншій частині рішення суду залишити без змін
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 18 грудня 2025 року.
Головуючий:
Судді: