Провадження № 22-ц/803/10544/25 Справа № 205/1989/25 Суддя у 1-й інстанції - Дорошенко Г. В. Суддя у 2-й інстанції - Никифоряк Л. П.
17 грудня 2025 року м. Дніпро
Дніпровський апеляційний суд колегією суддів у складі:
судді-доповідача Никифоряка Л.П.,
суддів Гапонова А.В., Новікової Г.В.,
Учасники справи:
позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс»,
відповідач ОСОБА_1 ,
розглянув в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи в письмовому провадженні у місті Дніпрі справу, що виникла з цивільних правовідносин в якій подана апеляційна скарга ОСОБА_1 на рішення Новокодацького районного суду міста Дніпра від 26 серпня 2025року, головуючий у суді першої інстанції Дорошенко Г.В.
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У січні 2025року Товариство з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» (далі - ТОВ «Діджи Фінанс», Товариство) подало в суд позов проти ОСОБА_1 з вимогою про стягнення заборгованості за кредитним договором №5067734 від 07 серпня 2021року у розмірі 22 825,00грн.
Існування таких вимог позивач пов'язував із тим, що 07 серпня 2021року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Мілоан» (далі - ТОВ «Мілоан») та ОСОБА_1 було укладено договір про споживчий кредит № 5067734, який підписано електронним підписом з використанням одноразового ідентифікатора, за умовами якого останній отримав кредит в сумі 5 000,00грн. ТОВ «Мілоан» свої зобов'язання за договором виконав в повному обсязі надавши відповідачеві кредит шляхом перерахування коштів на картковий рахунок.
Відповідач не виконував умови договору належним чином, у зв'язку з чим у відповідача виникла заборгованість по кредитному договору.
11 листопада 2021року між ТОВ «Мілоан» та ТОВ «Діджи Фінанс» укладено договір відступлення прав вимоги № 12Т, відповідно до якого ТОВ «Мілоан» відступило ТОВ «Діджи Фінанс» право вимоги до відповідача за кредитним договором № 5067734 від 07 серпня 2021року.
Сума заборгованості відповідача перед новим кредитором становить 22 825,00грн, з яких: 5 000,00грн - заборгованість за тілом кредиту; 16 875,00грн - заборгованість за відсотками; 950,00грн - заборгованість за комісійними винагородами.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Новокодацького районного суду міста Дніпра від 26 серпня 2025року позов ТОВ «Діджи Фінанс» задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Діджи Фінанс» заборгованість за договором про споживчий кредит № 5067734 від 07 серпня 2021року у розмірі 21 875,00грн, з яких: 5 000,00грн - заборгованість за тілом кредиту, 16 875,00грн - заборгованість за відсотками. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Суд першої інстанції, задовольняючи частково позов, виходив доведеності обставин укладення між первісним кредитором та відповідачем кредитного договору в електронній формі в порядку передбаченому Законом України «Про електронну комерцію» та доведеності наявності у відповідача перед позивачем заборгованості за кредитним договором.
Водночас виснував, що позовні вимоги про стягнення з відповідача заборгованості за комісією є необґрунтованими та задоволенню не підлягають, кредитором без наявності правових підстав нараховано комісію за обслуговування кредитної заборгованості у розмірі 950,00грн, положення кредитного договору про сплату позичальником на користь кредитодавця комісії за надання кредиту суперечать положенням Закону України «Про споживче кредитування» та є нікчемними з моменту укладення цього правочину.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу
28 вересня 2025 року ОСОБА_1 через представника ОСОБА_2 подав безпосередньо до суду апеляційної інстанції за допомогою засобів поштового зв'язку апеляційну скаргу на рішення Новокодацького районного суду міста Дніпра від 26 серпня 2025 року.
В апеляційній скарзі висловив вимогу про скасування рішення в частині стягнення з відповідача заборгованості за процентами в сумі 16 875,00грн та відмову у задоволенні позовних вимог в цій частині.
Незаконність та необґрунтованість рішення суду в частині стягнення з відповідача заборгованості за процентами на думку заявника полягає у тому, що судом першої інстанції не враховано неспівмірність нарахованих процентів з сумою існуючої заборгованості за кредитом, що суперечить принципам розумності, добросовісності та є наслідком дисбалансу договірних прав та обов'язків на шкоду позичальника як споживача послуг кредитної установи.
Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи
У відзиві на апеляційну скаргу позивач заперечив проти апеляційної скарги, заявляв що обставини якими скаржник обґрунтовував свої апеляційні вимоги не підтверджені в результаті розгляду цього спору, доводи наведені в апеляційній скарзі не спростовують висновків суду.
Надходження апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції
30 вересня 2025року ухвалою судді Дніпровського апеляційного суду з Новокодацького районного суду міста Дніпра витребувано цивільну справу №205/1989/25; 08 жовтня 2025року справа надійшла на адресу апеляційного суду.
Ухвалою судді Дніпровського апеляційного суду від 13 жовтня 2025року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без руху.
Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 27 жовтня 2025року відкрито апеляційне провадження у справі.
13 листопада 2025року ухвалою Дніпровського апеляційного суду справу призначено до розгляду без повідомлення учасників справи.
Відповідно до частини тринадцятої статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Згідно з частиною першою статті 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.
Згідно пункту 1 частини першої статті 274 ЦПК України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи.
Враховуючи вищевикладене, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи.
Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що про час та місце слухання даної справи апеляційним судом сторони у справі повідомлені належним чином у відповідності до вимог статей 128-130 ЦПК України, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень та довідками про доставку електронного листа.
Сторони у справі у встановлений законом строк не звернулися до суду з заявою із запереченнями щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження.
Фактичні обставини встановлені в ході судового розгляду, які підтверджені належними та допустимими доказами
Відповідно до анкети-заяви на кредит №5067734 створеної 07 серпня 2021року, ОСОБА_1 просив ТОВ «Мілоан» про надання споживчого кредиту на наступних умовах: сума кредиту - 5 000,00грн; строк кредиту - 15 днів; дата повернення кредиту - 22 серпня 2021року; сума до повернення - 7 825,00грн; комісія за надання кредиту - 950,00грн, нараховується одноразово за ставкою 19,00% від суми кредиту за договором; проценти за користування кредитом - 1 875,00грн, нараховуються за ставкою 2,50% від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом /а.с.17-18/.
07 серпня 2021 року ТОВ «Мілоан» з однієї сторони та ОСОБА_1 з іншої сторони уклали договір про споживчий кредит № 5067734 з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем, дистанційно в електронній формі в порядку, передбаченому Законом України «Про електронну комерцію» /а.с.38-42/.
Відповідно до п.п. 1.2-1.7 договору, сума кредиту становить 5 000,00грн; кредит надається строком на 15 днів з 07 серпня 2021року (строк кредитування); термін (дата) повернення кредиту і сплати комісії за надання кредиту та процентів за користування кредитом (дата платежу) 22 серпня 2021року; комісія за надання кредиту 950,00грн, яка нараховується за ставкою 19,00% від суми кредиту одноразово; проценти за користування кредитом 1 875,00грн, які нараховуються за ставкою 2,50% від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом; стандартна (базова) процентна ставка за користування кредитом становить 5,00% від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом; тип процентної ставки за цим договором - фіксована.
Пунктом 2.3 договору передбачена можливість пролонгації строку кредитування на пільгових або стандартних (базових) умовах, загальний період пролонгації на стандартних (базових) умовах не може перевищувати 60 днів.
Згідно з пунктом 5.1 договору, позичальник підтвердив, що: до укладення цього договору ознайомився з наявними схемами кредитування, отримав у письмовій формі (у вигляді електронного документа, розміщеного в особистому кабінеті) паспорт споживчого кредиту, з інформацією, передбаченою ч. 2, 3 ст. 9 Закону України «Про споживче кредитування»; до укладення договору отримав проект цього кредитного договору разом з додатками (в електронному вигляді в особистому кабінеті), ознайомився з усіма його умовами (у тому числі викладеними у п.6.3) та Правилами, що розміщені на веб-сайті Товариства та є невід'ємною частиною цього договору; умови договору йому зрозумілі та він підтверджує, що договір адаптовано до його потреб та фінансового стану; до укладення цього договору отримав від кредитодавця інформацію, зазначену в Законі України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» та в Законі України «Про споживче кредитування».
Окрім того, сторонами було погоджено та підписано у якості додатку №1 до договору про споживчий кредит №5067734 від 07 серпня 2021року, графік платежів /а.с.42/, у якому позичальник підтвердив, що розуміє та погоджується з тим, що наведені у цьому графіку платежів показники не підлягають оновленню у випадку дострокового часткового погашення заборгованості чи прострочення виконання позичальником зобов'язань, а у випадку продовження позичальником строку кредитування, оновленню підлягає лише частина показників. Зокрема, у випадку продовження строку кредитування відповідно до п.2.3 кредитного договору, позичальник доручає кредитодавцю самостійно оновити графік платежів/скласти його у новій редакції та розмістити дані графіку в особистому кабінеті позичальника.
Укладення кредитодавцем кредитного договору з позичальником в електронній формі юридично є еквівалентним отриманню кредитодавцем ідентичного за змістом кредитного договору, який підписаний власноручним підписом позичальника, у зв'язку з чим створює для сторін такі ж правові зобов'язання та наслідки. Цей Договір прирівнюється до такого, що укладений у письмовій формі (п.п.6.4., 6.5. Договору).
У розділі 10 договору «Реквізити сторін» вказано ідентифікуючі відомості ТОВ «Мілоан», а також ідентифікуючі відомості позичальника, зокрема: прізвище, ім'я та по батькові, реєстраційний номер облікової картки платника податків, адреса проживання, контактний номер телефону та електронна пошта.
Кредитодавцем в порядку, встановленому договором, виконано умови договору про споживчий кредит та 07 серпня 2021року здійснено переказ коштів ОСОБА_1 у розмірі 5000,00грн на кредит рах. № 414949*75, призначення платежу - кошти згідно договору 5067734, що підтверджується платіжним дорученням №53144646 від 07 серпня 2021року /а.с. 45/.
11 листопада 2021року ТОВ «Мілоан» та ТОВ «Діджи Фінанс» уклали Договір відступлення прав вимоги №12Т, за яким, ТОВ «Мілоан» передає новому кредитору ТОВ «Діджи Фінанс» за плату право грошової вимоги до боржників /а.с.25-29/.
Згідно з витягом додатку до договору №12Т від 11 листопада 2021року, до ТОВ «Діджи Фінанс» перейшло право грошової вимоги до відповідача ОСОБА_1 за договором про споживчий кредит №5067734 від 07 серпня 2021року в сумі 22 825,00грн, з яких: 5 000,00грн - заборгованість за тілом кредиту; 16 875,00грн - заборгованість за відсотками; 950,00грн - заборгованість за комісією /а.с.21/.
Відповідно до відомості про щоденні нарахування та погашення, сформованої ТОВ «Мілоан», заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором №5067734 становить 22825,00грн /а.с.22-23/.
Мотивувальна частина
Позиція апеляційного суду
Суд апеляційної інстанції заслухав суддю-доповідача щодо змісту судового рішення, яке оскаржено, дослідив доводи апеляційної скарги та з'ясував межі, в яких повинна здійснюватися перевірка рішення, встановлюватися обставини і досліджуватися докази.
У даній справі скаржник в апеляційному порядку заперечує висновки суду в частині задоволення вимог позивача про стягнення заборгованості за відсотками - тож з огляду на те, що не були оскаржені висновки суду щодо решти вимог позову, які задоволені частково, такі висновки суду не можуть бути предметом перевірки суду в апеляційному порядку.
Задовольняючи позовні вимоги в частині стягнення з відповідача заборгованості за відсотками суд першої інстанції надважливого значення надав тій обставині, що сума заборгованості за відсотками була нарахована відповідачу відповідно до умов кредитного договору в межах строку кредитування, з урахуванням пролонгації строку кредитування на шістдесят календарних днів, нарахування відсотків здійснено за період до моменту призову відповідача на військову службу, розрахунки кредитодавця відповідачем не спростовані та доказів належного виконання зобов'язання відповідачем не надано, а тому заборгованість за відсотками підлягає стягненню з відповідача в повному обсязі.
Дослідивши наявні в цивільній справі документальні докази апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково та змінити рішення в частині розміру заборгованості за нарахованими відсотками, так як суд першої інстанції не в повному обсязі дотримався вимог законодавства щодо законності і обґрунтованості рішення в цій частині.
Мотиви та норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції
Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства (стаття 526 ЦК України).
Згідно з частиною першою статті 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина друга статті 639 ЦК України).
Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України “Про електронну комерцію».
Згідно з пунктом 6 частини першої статті 3 Закону України “Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
При цьому одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб'єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв'язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір (пункт 12 частини першої статті 3 Закону України “Про електронну комерцію»).
Відповідно до частини третьої статті 11 Закону України “Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частини четверта статті 11 Закону України “Про електронну комерцію»).
Згідно з частиною шостою статті 11 Закону України “Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
За правилом частини восьмої статті 11 Закону України “Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно- телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного в письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.
У справі встановлено, що для підписання кредитного договору ОСОБА_1 було використано електронний підпис одноразовим ідентифікатором відповідно до вимог частини 6 та 8 статті 11 і 12 Закону України «Про електронну комерцію», що свідчить про те, що сторони досягли усіх істотних умов та уклали кредитний договір.
Отже, договір про споживчий кредит підписано ОСОБА_1 за допомогою одноразового паролю-ідентифікатора, тобто належними та допустимими доказами підтверджено укладання правочину.
Факт укладення 07 серпня 2021року з ТОВ «Мілоан» договору про споживчий кредит №5067734 та факт отримання у кредит грошових коштів відповідач не заперечував.
Позовні вимоги щодо стягнення з відповідача заборгованості за відсотками у розмірі 16 875,00грн, з якими погодився суд першої інстанції та задовольнив позовні вимоги в цій частині в повному обсязі, ТОВ «Діджи Фінанс» обґрунтовував наявністю домовленостей про процентну ставку, що малися у кредитному договорі, а також домовленостей про строк кредитування та можливість пролонгації строку кредитування ще до 60 календарних днів.
Між тим, стягуючи з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Діджи Фінанс» заборгованість за відсотками у сумі 16 875,00грн, суд першої інстанції не врахував таке.
Частиною першою статті 1048 ЦК України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Кредитодавцем та позичальником погоджено розмір процентів і порядок їх нарахування, який відповідно до розрахунку заборгованості складає 16 875,00грн, що більш ніж в три рази перевищує суму отриману відповідачем у кредит - 5 000,00грн.
Слід звернути увагу, що відповідач, як пересічний споживач кредитних послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не зміг ефективно здійснити свої права бути поінформованим про дійсні умови кредитування ТОВ «Мілоан», які викладені в декількох значних за об'ємом документах, які не містять прозорості та зрозумілості, зокрема щодо дійсного періоду та розміру нарахувань за кредитом. А тому на думку апеляційного суду, укладення ОСОБА_1 договору перетворюється на непомірний тягар для відповідача, як споживача та джерело отримання невиправданих прибутків кредитором.
Отже, суд апеляційної інстанції погоджується з доводами апеляційної скарги та враховує, що вимога про нарахування та сплату відсотків, які є явно завищені, не відповідає передбаченим у частині третій статті 509 та частинах першій, другій статті 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права.
Відповідно до пункту 5 частини третьої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п'ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов'язань за договором.
Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми відсотків спотворює їх дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов'язання проценти перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.
Кредитодавець, як фінансова установа, скориставшись необізнаністю позичальника, діючи з порушенням звичаїв ділового обороту та порушуючи при цьому норми і вимоги діючого законодавства, спонукав у такий спосіб позичальника на укладення кредитного договору на вкрай невигідних для нього умовах, які відповідач не міг оцінити належно.
Крім того, з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України, участь у договорі споживача як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту щодо сплати споживачем непропорційно великих відсотків за прострочення повернення кредиту.
Це узгоджується з положеннями Резолюції Генеральної Асамблеї ООН від 09 квітня 1985року № 39/248 «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», в якій зазначено наступне: визнаючи, що споживачі нерідко перебувають у нерівному становищі з точки зору економічних умов, рівня освіти та купівельної спроможності, принципи захисту інтересів споживачів мають, зокрема, за мету сприяти країнам у боротьбі зі шкідливою діловою практикою усіх підприємств на національному та міжнародному рівнях, яка негативно позначається на споживачах.
У наведених Керівних принципах для захисту інтересів споживачів визначено, що споживачі мають бути захищені від таких зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав у контрактах та незаконні умови кредитування продавцями.
Пунктами 1.2 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів» від 09 квітня 1985року № 39/248, Хартією захисту споживачів, схваленою Резолюцією Консультативної ради Європи від 17 травня 1973року № 543, Директивою 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 11 травня 2005року (пункти 9, 13, 14 преамбули), Директивою 2008/48/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 23 квітня 2008року про кредитні угоди для споживачів передбачається, що надання товарів чи послуг, у тому числі у фінансовій галузі, не має здійснюватися за допомогою прямого чи опосередкованого обману споживача, а відповідні права споживачів регламентуються як на доконтрактній стадії, так і на стадії виконання кредитної угоди.
Директива 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради Європи від 11 травня 2005року розділяє комерційну діяльність, що вводить в оману на дію і бездіяльність та застосовується до правовідносин до і після укладення угоди, фінансові послуги через їх складність та властиві їм серйозні ризики потребують встановлення детальних вимог, включаючи позитивні зобов'язання торговця. Оманливі види торговельної практики утримують споживача від поміркованого і таким чином ефективного вибору.
Відповідно до положень Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів» від 09 квітня 1985 року № 39/248 споживачі мають бути захищені від таких зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав у контрактах та незаконні умови кредитування продавцями.
Межі дії принципу свободи договору визначаються законодавством з урахуванням критеріїв справедливості, добросовісності, пропорційності і розумності. При цьому держава має підтримувати на засадах пропорційності розумний баланс між публічним інтересом ефективного перерозподілу грошових накопичень, комерційними інтересами банків щодо отримання справедливого прибутку від кредитування і правами та охоронюваними законом інтересами споживачів їх кредитних послуг (абз.3 пп.3.2 п.3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 10 листопада 2011року № 15-рп/2011 у справі про захист прав споживачів кредитних послуг).
Окрім цього, як зазначено в рішенні Конституційного суду України від 11 липня 2013року № 7-рп/2013, у випадку нарахування неустойки, яка є явно завищеною, не відповідає передбаченим у п.6 ст. 3, ч.3 ст. 509 та ч.1-2 ст. 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності, як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права, суд має право її зменшити.
Застосовуючи дану норму, суд зобов'язаний встановити баланс між застосованим до порушника заходом відповідальності у вигляді неустойки й оцінкою дійсного, а не покладеного розміру збитків, заподіяних у результаті конкретного правопорушення.
У цьому рішенні Конституційний Суд України дійшов висновку, що умови договору споживчого кредиту, його укладання та виконання повинні підпорядковуватися таким засадам, згідно з якими особа споживача вважається слабкою стороною у договорі та підлягає особливому правовому захисту з урахуванням принципів справедливості, добросовісності і розумності. Виконання державою конституційно-правового обов'язку щодо захисту прав споживачів вимагає від неї спеціального законодавчого врегулювання питань, пов'язаних із забезпеченням дії зазначених принципів у відносинах споживчого кредитування, зокрема щодо встановлення справедливого розміру неустойки за прострочення виконання грошових зобов'язань позичальниками - фізичними особами.
Такого ж самого правового висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 07 жовтня 2020року у справі № 132/1006/19 (провадження № 61-1602св20).
Також, відповідно до постанови Великої палати Верховного Суду від 18 березня 2020року у справі № 902/417/18, якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення.
Відповідно до пункту 8.38 зазначеної постанови з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві Велика палата Верховного Суду дійшла до висновку, що виходячи з принципі розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити загальний розмір як неустойки, штрафу так і процентів річних як відповідальності за прострочення грошового зобов'язання.
Саме з такого розуміння вищезазначених обставин та норм матеріального права виходить суд апеляційної інстанції.
Застосовуючи аналогію та враховуючи те, що заявлена позивачем до стягнення сума заборгованості за нарахованими відсотками у розмірі 16 875,00грн не є співрозмірною сумі кредиту у 5 000,00грн за договором, суперечить принципам розумності та добросовісності, є наслідком дисбалансу договірних прав та обов'язків на шкоду позичальника як споживача послуг кредитної установи, оскільки встановлює вимогу щодо сплати непропорційно великої суми процентів після закінчення пільгового періоду кредитування, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що необхідно зменшити розмір процентів за вказаним договором до розміру отриманих відповідачем кредитних коштів.
На викладене вище місцевий суд уваги не звернув, у повному обсязі фактичні обставини не встановив, тому рішення суду в частині стягнутої заборгованості за відсотками підлягає зміні, шляхом зменшення стягнутої заборгованості за відсотками з 16 875,00грн до 5 000,00грн та відповідно зменшення загальної суми заборгованості.
Саме з такого розуміння вищезазначених обставин та норм матеріального права виходить суд апеляційної інстанції.
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги
Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи (пункти 1, 3 частини першої статті 376 ЦПК України).
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, які в цій справі складаються із судового збору та витрат на професійну правничу допомогу, апеляційний суд виходить з наступного.
Процесуальні питання розподілу судових витрат визначено статтею 141 ЦПК України.
Так, відповідно до частин першої та другої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
За положеннями частини тринадцятої статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Приймаючи до уваги висновок суду про часткове задоволення позовних вимог, з відповідача ОСОБА_1 на користь позивача ТОВ «Діджи Фінанс» підлягають стягненню судові витрати, що складаються із судового збору за подачу позову у розмірі 1 061,29грн (10 000,00 / 22 825,00 х 2 422,40 = 1 061,29).
Відповідно з позивача ТОВ «Діджи Фінанс» на користь ОСОБА_1 підлягають стягненню судові витрати, що складаються із судового збору за подачу апеляційної скарги у розмірі 2 450,56грн (11 875,00 / 16 875,00 х 3 482,37 = 2 450,56).
Водночас, згідно з частиною десятою статті 141 ЦПК України, при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов'язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов'язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.
Тож, застосовуючи частину десяту статті 141 ЦПК України, в порядку розподілу судових витрат по сплаті судового збору з ТОВ «Діджи Фінанс» на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню 1 389,27грн (2 450,56 - 1 061,29 = 1 389,27).
Щодо розміру витрат ТОВ «Діджи Фінанс» на професійну правничу допомогу слід зазначити наступне.
Відповідно до частин другої та третьої статті 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
У частині восьмій статті 141 ЦПК України закріплено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
На підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції позивачем надано наступні документи: договір про надання правової допомоги № 42649746 від 01 листопада 2024року, укладений ТОВ «Діджи Фінанс» та адвокатом Стародуб І.В., згідно з яким у разі прийняття судом по матеріалам позовної заяви позитивного рішення, клієнт зобов'язується сплатити гонорар на користь адвоката у розмірі 6 000,00грн; додаткову угоду від 30 листопада 2024року № 5067734 до договору № 42649746 про надання правової допомоги від 01 листопада 2024року; акт про підтвердження факту надання правничої (правової) допомоги адвокатом (виконання робіт, надання послуг) від 30 листопада 2024року, в якому адвокат та клієнт підтвердили надання адвокатом та прийняття клієнтом правничої (правової) допомоги загальною вартістю 6 000,00грн, яка складається з правового аналізу обставин спірних правовідносин, складання позовної заяви про стягнення кредитної заборгованості та формування додатків до позовної заяви; детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом Стародуб І.В. від 30 листопада 2024року.
Крім того, на підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції позивачем надано наступні документи: акт про підтвердження факту надання правничої (правової) допомоги адвокатом (виконання робіт, надання послуг) від 28 жовтня 2025року, в якому адвокат та клієнт підтвердили надання адвокатом та прийняття клієнтом правничої (правової) допомоги загальною вартістю 6 000,00грн, яка складається з аналізу чинного законодавства та судової практики на предмет виявлення змін і доповнень, аналізу наявних кредитних та платіжних документів, надання правових рекомендацій (консультацій) щодо захисту інтересів ТОВ «Діджи Фінанс», складання відзиву на апеляційну скаргу; детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом Стародуб І.В. від 28 жовтня 2025року.
Позивач дійсно отримав правову допомогу від адвоката Стародуб І.В. в суді першої та апеляційної інстанції, а отже не викликає сумнівів, що позивачем фактично здійснено витрати на професійну правничу допомогу, надану адвокатом у зв'язку з розглядом в суді першої інстанції позовної заяви про стягнення заборгованості за кредитним договором та в суді апеляційної інстанції апеляційної скарги відповідача рішення суду першої інстанції.
При цьому, витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено.
Оскільки судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, враховуючи, що позовну заяву задоволено частково на загальну суму 10 000,00грн, беручи до уваги характер правовідносин у цій справі, проаналізувавши обсяг наданих послуг, виходячи з критерію реальності наданих адвокатських послуг, розумності їхнього розміру, з відповідача на користь позивача пропорційно до задоволеної частини позовних вимог підлягають стягненню витрати на професійну правничу допомогу у суді першої інстанції у розмірі 2 628,70грн (10000,00 / 22825,00 х 6000,00 = 2628,70).
Також, з урахуванням лише часткового задоволення апеляційної скарги ОСОБА_1 апеляційний суд приходить до висновку про можливість стягнення з відповідача на користь позивача понесених витрат на професійну правничу допомогу у суді апеляційної інстанції у розмірі 1 777,78грн (5000,00 / 16 875,00 х 6000,00 = 1 777,78).
Загальний розмір витрат на професійну правничу допомогу, який підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, становить 4 406,48грн (2628,70 + 1 777,78 = 4 406,48).
Заразом, оскільки з ТОВ «Діджи Фінанс» на користь ОСОБА_1 підлягають стягненню судові витрати по сплаті судового збору 1 389,27грн, а з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Діджи Фінанс» підлягають стягненню судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 4 406,48грн, то колегія суддів з метою звільнення сторін від обов'язку сплачувати одна одній частину судових витрат вважає за можливе застосувати положення частини десятої статті 141 ЦПК України та стягнути з відповідача ОСОБА_1 (на якого покладено більшу суму судових витрат) на користь позивача ТОВ «Діджи Фінанс» (на якого покладено меншу суму судових витрат) різницю між цими сумами.
Підсумовуючи наведене, в порядку розподілу судових витрат з ОСОБА_1 на користь позивача ТОВ «Діджи Фінанс» підлягають стягненню судові витрати у розмірі 3017,21грн. (4406,48 - 1389,27 = 3017,21).
Отже, рішення суду підлягає зміні в частині стягнутої заборгованості за відсотками, загальної суми заборгованості, та скасуванню в частині стягнення судових витрат по сплаті судового збору та витрат на професійну правничу допомогу.
Керуючись статтями 259, 268, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, -
Задовольнити частково апеляційну скаргу ОСОБА_1 .
Рішення Новокодацького районного суду міста Дніпра від 26 серпня 2025року в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» заборгованості за нарахованими відсотками та загальної суми заборгованості за кредитним договором - змінити, зменшивши суму заборгованості за відсотками до стягнення з 16 875,00грн до 5 000,00грн, а також зменшивши загальну суму заборгованості за кредитним договором до стягнення з 21 875,00грн до 10 000,00грн.
Рішення Новокодацького районного суду міста Дніпра від 26 серпня 2025року в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» судових витрат по сплаті судового збору та витрат на професійну правничу допомогу - скасувати.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» судові витрати у розмірі 3 017,21грн.
В решті рішення суду залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках передбачених пунктом 2 частиною третьою статті 389 ЦПК України.
Повне судове рішення складено 17 грудня 2025року.
Судді: