Провадження № 22-ц/803/7728/25 Справа № 183/7242/24 Суддя у 1-й інстанції - Дубовенко І. Г. Суддя у 2-й інстанції - Новікова Г. В.
16 грудня 2025 року
Дніпровський апеляційний суд в складі колегії:
головуючого судді : Новікової Г.В.
суддів: Гапонова А.В., Никифоряка Л.П.
за участю секретаря Кругман А.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпріапеляційну скаргу представника Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» на рішення Самарівського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 29 травня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» про поновлення на роботі,-
16 липня 2024 року ОСОБА_1 через свого представника звернулася до суду з зазначеним позовом, в обгрунтування якого посилалася на те, що з 09.01.2023 року працювала у відокремленому підрозділі Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» - Філії «Новомосковське лісове господарство» державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» на посаді бухгалтера. 25.04.2024 року її було ознайомлено під особистий підпис із наказом Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» від 12.04.2024 року № 694 «Про припинення Філії «Новомосковське лісове господарство» державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» та письмово попереджено про можливе припинення трудових відносин з 28.06.2024 року відповідно до п.1 ст.40 КЗпП України.
На підставі наказу від 20.06.2024 року № 249-К ОСОБА_1 було звільнено з роботи з 28.06.2024 року по скороченню чисельності штату працівників згідно ст.40 п.1 КЗпП України.
Після попередження позивача про наступне звільнення відповідач мав запропонувати працівнику всі інші вакантні посади (іншу роботу), які існували на день такого попередження та/або з'явилися на підприємстві протягом усього періоду перед звільненням та існували на день звільнення у Державному спеціалізованому господарському підприємстві «Ліси України» в цілому (включаючи усі його відокремлені підрозділи (філії). Утім, відповідач не пропонував ОСОБА_1 жодної вакантної посади та не робив пропозицій іншої роботи у Державному спеціалізованому господарському підприємстві «Ліси України». При цьому, одночасно із закриттям Філії «Новомосковське лісове господарство» державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України», відповідач утворив новий відокремлений підрозділ юридичної особи - Філію «Східний лісовий офіс» Філії «Новомосковське лісове господарство» державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України», із найманими працівниками у штаті, однак жодної вакансії в утвореній філії ОСОБА_1 також не запропонував. Таким чином, відповідач грубо порушив вимоги чинного трудового законодавства України та права ОСОБА_1 при її звільненні з роботи, а тому ОСОБА_1 повинна бути поновленою на роботі, а також на її користь має бути стягнутий середній заробіток за час вимушеного прогулу з моменту її звільнення до ухвалення судового рішення.
Оскільки позивача було явно незаконно звільнено з роботи, не дотримано гарантій її трудових прав, то це призвело до моральних страждань позивача, які були викликані душевними переживаннями з приводу позбавлення позивача та її сім'ї єдиного джерела доходу.
Просила поновити її на посаді бухгалтера філії «Новомосковське лісове господарство» державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України», стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу, судові витрати на професійну правничу допомогу та моральну шкоду в розмірі 200000 грн.
Рішенням Самарівського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 29 травня 2025 року позовні вимоги задоволено частково. Поновлено ОСОБА_1 на роботі на посаду бухгалтера 1 категорії філії «Новомосковське лісове господарство» державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» з 28 червня 2024 року.
Стягнуто з Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 29 червня 2024 року по 29 травня 2025 року за 239 робочих днів, у розмірі 296 804,54 грн., моральну шкоду в розмірі 5000 гривень, судовий збір в розмірі 2422,40 грн. та витрати на правову допомогу у сумі 6000 грн .
В іншій частині в задоволенні позовних вимог відмовлено.
Допущено негайне виконання рішення суду в частині поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах суми платежу за один місяць.
В апеляційній скарзі представник Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
Вважав, що суд першої інстанції при прийняті рішення не звернув увагу на те, що положення статті 49-2 КЗпП України не містять обов'язку роботодавця ознайомлювати працівника з попередженням про наступне вивільнення та з вакантними посадами на підприємстві саме під особистий підпис та не визначена форма, в якій здійснюється ознайомлення з вакантними посадами, це зазначено у правовому висновку Верховного Суду у постанові від 11 вересня 2024 року по справі №758/2190/23.
Вищезазначений порядок дій було виконано, зважаючи на те, що позивач ознайомився з персональним попередженням про наступне вивільнення за два місяці до звільнення та з наказом про звільнення. Окрім ознайомлення з попередженням про наступне звільнення, ОСОБА_1 було ознайомлено з вакантними посадами, але вона відмовилась від запропонованих вакансій.
Тобто відмова ОСОБА_1 від запропонованих аналогічних посад виходила з волевиявлення працівника та свідомим вибором настання відповідних правових наслідків.
Зазначив, що внаслідок припинення філії «Новомосковське лісове господарство» державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» відповідно до п. 3 наказу №694 від 12.04.2024 року виконуючому обов'язки директора філії «Новомосковське лісове господарство» Прохорову О.Г. було доручено здійснити забезпечення передачі документів згідно номенклатури справ державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» до філії «Східний лісовий офіс» ДП «Ліси України». В Акті приймання-передачі кадрових документів Філії Новомосковське лісове господарство ДП «Ліси України» не містяться відомості про письмові попередження про наступне звільнення та актів ознайомлення працівників з вакансіями. Тому надати акт про ознайомлення позивача з вакансіями як доказ ознайомлення позивача з вакансіями не є можливим, оскільки філія «Східний лісовий офіс» ДП «Ліси України» не отримувала вищезазначені кадрові документи.
Крім того, на виконання рішення суду від 29 травня 2025 року ОСОБА_1 наказом № 168-к від 04.06.2025 року (додаток) було поновлено на посаді провідного бухгалтера відділу бухгалтерського обліку Управління фінансів з 28 червня 2024 року, але ОСОБА_1 відмовилась перебувати у трудових відносинах з ДП «Ліси України» в особі філії «Східний лісовий офіс» ДП «Ліси України». Вказане підтверджується заявою ОСОБА_1 про звільнення за згодою сторін від 10.06.2025 року та наказом № 181-К від 10.06.2025 року про звільнення ОСОБА_1 ..
Щодо стягнення моральної шкоди вважає, що судом не враховано, що встановлена єдина
підстава цивільно-правової відповідальності за заподіяну шкоду - це правопорушення, до складу якого входять: шкода, протиправність поведінки особи, яка заподіяла шкоду, причинний зв'язок між ними, вина особи, яка заподіяла шкоду.Вважає, що ОСОБА_1 не надано до матеріалів справи доказів на підтвердження сукупності необхідних складових для притягнення відповідача до цивільної відповідальності, а саме щодо стягнення з нього моральної шкоди.
У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_1 просив рішення суду першої інстанції залишити без змін,а апеляційну скаргу без задоволення. Хибними та недоведеними належним чином є доводи відповідача про те, що процедура звільнення позивача з роботи нібито була дотримана, а саме - що позивачу нібито пропонувалися вакансії.
Натомість у даній справі відповідач не надав жодних належних, допустимих, достатніх та достовірних доказів (хоча це є його процесуальним обов'язком) того, що він вчиняв визначені ч.2 ст.40, ч.3 ст.49-2 КЗпП України дії, спрямовані на працевлаштування позивача (пропонував у період від попередження про звільнення (25.04.2024) до дати звільнення (28.06.2024) позивачу наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо), при тому, що відповідні вакансії у відповідача були в наявності.
Помилковими є посилання апелянта на те, що положення статті 49-2 КЗпП України не містять обов'язку роботодавця ознайомлювати працівника з попередженням про наступне вивільнення та з вакантними посадами на підприємстві саме під особистий підпис та не визначена форма, в якій здійснюється ознайомлення з вакантними посадами, тобто роботодавець самостійно визначає спосіб та форму повідомлення про вивільнення працівника та
про наявні вакантні посади на підприємстві, про що вказав Верховний Суд у постанові від 11 вересня 2024 року по справі №758/2190/23, з таких причин.
Хибними є доводи апелянта про те, що факт спричинення позивачу моральної шкоди є недоведеним.
Про час та дату розгляду справи сторони повідомлені належним чином, про що свідчать довідки про доставку судових повісток представнику позивача та представника відповідача.
Відповідно до частин 1, 2 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції відповідно до вимог частини 1 статті 367 ЦПК України за наявними в ній доказами в межах доводів та вимог апеляційних скарг, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що з 09 січня 2023 року ОСОБА_1 працювала на посаді бухгалтера 1 категорії філії «Новомосковське лісове господарство» державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України», що підтверджується наказом № 1-к від 06 січня 2023 року. Наказом № 249-К від 20 червня 2024 року ОСОБА_1 з 28 червня 2024 року звільнено з роботи у зв'язку із скороченням чисельності працівників відповідно до п.1 ст. 40 КЗпП України.
Відповідно до наказу № 694 від 12 квітня 2024 року припинено філію «Новомосковське лісове господарство» державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» шляхом її закриття з попередженням працівників філії про припинення філії.
Згідно копії виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ДСГП «Ліси України» має у складі відокремлений підрозділ філія «Новомосковське лісове господарство».
З виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань від 05.08.2024 року вбачається, що філія «Новомосковське лісове господарство» ДП «Ліси України» закрито.
ОСОБА_1 попереджено про припинення філії «Новомосковське лісове господарство» шляхом її закриття, та можливе припинення трудових відносин 28.06.2024 року відповідно до п.1 ст. 40 КЗпП України. З попередженням ОСОБА_1 ознайомлена під підпис від 25.04.2024 року.
З відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ДСГП «Ліси України» (код ЄДРПОУ 44768034) має у складі ряд відокремлених підрозділів, проте у зазначеному витягу філія «Новомосковське лісове господарство» відсутнє.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що відповідачем допущено порушення норм трудового законодавства при звільненні позивача з роботи, оскільки їй не запропоновано вакантні посади,які б вона могла зайняти.
Такий висновок відповідає встановленим обставинам та нормам матеріального і процесуального права.
Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
Звільнення згідно з пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу (частина друга статті 40 КЗпП України).
Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації (частина третя статті 49-2 КЗпП України).
Власник є таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40 та частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.
При цьому роботодавець зобов'язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював.
Оскільки обов'язок з працевлаштування працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 49-2 КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обов'язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з'явилися на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 вересня 2018 року у справі № 800/538/17 (П/9901/310/18) вказано, що "за приписами ч. 1 ст. 40, ч. 1, 3 ст. 492 КЗпП України вбачається, що власник або уповноважений ним орган одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці зобов'язаний запропонувати працівникові всі наявні вакантні посади, які він може обіймати відповідно до своєї кваліфікації. Тобто, роботодавець зобов'язаний запропонувати всі вакансії, які відповідають зазначеним вимогам, що існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював. З огляду на викладене, оскільки обов'язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом ч. 3 ст. 492 КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обов'язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з'явилися на підприємстві протягом усього періоду і існували на день звільнення".
В обґрунтування позовних вимог позивач посилалася на те, що при звільнені їй не було запропоновано вакантних посад. Зазначені обставини нічим не спростовуються.
Доводи заявника про те, що підприємство належно виконало свій обов'язок з працевлаштування позивача, оскільки йому були запропоновані вакантні посади є безпідставними, оскільки норма частини третьої статті 49-2 КЗпП України чітко встановлює, що вакантні посади роботодавець зобов'язаний запропонувати працівнику одночасно з попередженням про звільнення.
Доказів того, коли та які вакантні посади пропонувалися позивачеві відповідачем не надано.
При цьому, з наданої представником відповідача інформації про наявність вакантних посад у філіях ДП «Ліси України» за період з 25 квітня 2024 року по 28 червня 2024 року вбачається наявність, в тому числі вакантних посад за відповідною професією (бухгалтер, бухгалтер 1 категорії), як і іншу вакантну роботу, яку ОСОБА_1 може виконувати з урахуванням її освіти, кваліфікації, досвіду тощо.
Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Визнаючи звільнення ОСОБА_1 незаконним та поновлюючи її на посаді, суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що її звільнення відбулося без дотримання норм КЗпП України щодо обов'язку роботодавця працевлаштувати звільненого працівника.
При цьому, судом першої інстанції було встановлено, що за період з попередження про наступне звільнення до його дати на підприємстві були наявні вакантні посади, які ОСОБА_1 могла займати за своєю кваліфікацією, проте їй не пропонувалися. Доказів того, що позивачеві пропонувалися вакантні посади в межах її освіти, кваліфікації і вона відмовилася від них відповідачем не надано.
Отже, колегія суддів апеляційного суду погоджується із висновками суду першої інстанції, та вважає, що суд, з урахуванням встановлених фактичних обставин, дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 ..
Апеляційний суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»).
Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Апеляційним судом не встановлено порушення або неправильне застосування судом першої інстанції при розгляді цієї справи норм матеріального чи процесуального права та невідповідності висновків суду обставинами справи, тому підстав для задоволення апеляційної скарги і скасування судового рішення з ухваленням нового рішення немає.
З огляду на те, що апеляційний суд дійшов висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення без змін, підстав для відшкодування, зміни або перерозподілу судових витрат у відповідності до ст.141 ЦПК України не має.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 375, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд,-
Апеляційну скаргу представника Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» залишити без задоволення.
Рішення Самарівського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 29 травня 2025 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 16 грудня 2025 року.
Судді: