Справа № 203/466/17
Провадження № 2/761/67/2025
19 грудня 2025 року Шевченківський районний суд м. Києва в складі:
головуючого судді: Волошина В.О.
при секретарі: Харечко О.В.
за участі:
представника позивача: ОСОБА_1
представника відповідача 1: ОСОБА_2
представника відповідача 3: Сидоренко Ю.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві в приміщенні суду, за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп», ОСОБА_4 , Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, про визнання порушеним права, як споживача фінансових послуг банку; визнання недійсними кредитного договору та договору поруки,
У лютому 2017р. позивач ОСОБА_3 звернувся до Кіровського районного суду м. Дніпропетровська з позовом (а.с. 16-18 т. 1) до ПАТ «Комерційний банк «Надра», третя особа: ОСОБА_4 , в якому просив суд:
- визнати недійсним кредитний договір № 869758/ФЛ від 05 серпня 2008р. (далі по тексту - кредитний договір), укладений між ПАТ «Комерційний банк «Надра» та ОСОБА_4 ;
- визнати недійним договір поруки від 05 серпня 2008р. (далі по тексту - договір поруки), укладений між ПАТ «Комерційний банк «Надра» та ОСОБА_3 .
Ухвалою судді Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 08 лютого 2017р. позов залишено без руху.
17 лютого 2017р. позивачем було подано заяву про усунення недоліків.
Ухвалою судді Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 17 лютого 2017р. відкрито провадження по справі та призначено справу до судового розгляду.
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 26 грудня 2018р. ухвалу судді Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 17 лютого 2017р. про відкриття провадження по справі скасовано, справу направлено на розгляд до Шевченківського районного суду м. Києва.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Шевченківського районного суду м. Києва від 18 січня 2019р. визначено головуючого суддю Волошина В.О.
Ухвалою судді Шевченківського районного суду м. Києва від 25 січня 2019р. прийнято до розгляду цивільну справу № 203/466/17 та призначено за правилами загального позовного провадження в підготовче засідання.
21, 22 жовтня 2019р. на адресу суду надійшла заява про застосування строків позовної давності від ПАТ «Комерційний банк «Надра», в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію банка (а.с. 126, 127 т. 2), а також письмові пояснення на позов (а.с. 133-135 т. 2).
14 січня 2020р. на адресу суду надійшла уточнена позовна заява (а.с. 91-94 т. 2), та заява про поновлення строків позовної давності (а.с. 95 т.2).
16 липня 2020р. на адресу суду надійшла заява ТОВ «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп» про залучення товариства, в якості правонаступника ПАТ «Комерційний банк «Надра» (а.с. 184 т. 2).
24 вересня 2020р. на адресу суду надійшла уточнена позовна заява, в редакції від 18 вересня 2020р., в якій сторона позивача змінила суб'єктний склад, та просила суд:
- поновити позивачу ОСОБА_3 строк для звернення до суду про визнання недійсним кредитного договору та договору поруки;
- визнати порушеним право ОСОБА_3 як споживача фінансових послуг банку - ВАТ'Комерційний банк «Надра» (далі по тексту - вимога № 1);
- визнати недійсним кредитний договір, між ВАТ «Комерційний банк «Надра» та ОСОБА_4 , у зв'язку з укладенням його під впливом обману зі сторони банку (далі по тексту - вимога № 2);
- визнати недійсним договір поруки між ОСОБА_3 та ВАТ «Комерційний банк «Надра», у зв'язку з укладенням його під впливом обману зі сторони банку (далі по тексту - вимога № 3).
Свої позовні вимоги, з урахуванням остаточної редакції позову від 18 вересня 2020р. (а.с. 197-200 т. 2) позивач обґрунтовував тим, що 05 серпня 2008р. між ВАТ «Комерційний банк «Надра» та відповідачкою ОСОБА_4 було укладено кредитний договір, і з метою забезпечення виконання ОСОБА_4 , як позичальником, своїх зобов'язань за цим кредитним договором, між позивачем та ВАТ «Комерційний банк «Надра» було укладено договір поруки. На думку сторони позивача, при укладанні зазначених вище кредитного договору та договору поруки, банком (кредитодавцем) були введені в оману, як боржник, так і поручитель, а тому зазначені правочини суд повинен визнати недійсними. Так, сторона позивача вважає, що пункти 1.3.1, 1.5, 3.4. 3.5., 4.2.6 вказаного кредитного договору не відповідають положенням ст.ст. 11, 18, 19 Закону України «Про захист прав споживачів» та Правилам надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затвердженим постановою НБУ України № 168 від 10 травня 2007р., оскільки умови кредитного договору не мають відомостей про орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартості послуг з його оформлення, відсутній графік погашення кредиту, можливість банка нараховувати пеню, штраф та водночас в односторонньому порядку збільшувати розмір процентної ставки за кредитом, що в розумінні вимог законодавства є подвійною відповідальністю. Також сторона позивача вважає, що правила зміни відсоткової ставки за кредитом є дискримінаційними, оскільки дозволяють банку лише збільшення такої ставки без зменшення. Крім того, позивач в обґрунтування своїх вимог послався і на те, що розрахунок суми плати за користування кредитними коштами вводить позичальника в оману, оскільки: розмір процентів за користування кредитом здійснюється банком з розрахунку 360 днів у році, а не 365 (366); мінімальний щомісячний платіж є завеликим, оскільки сплата таких платежів має зумовити погашення кредиту задовго до настання визначеного договором кінцевого строку повернення кредиту; кредитним договором встановлено обов'язок позичальника сплачувати комісію в порушення вимог законодавства.
З урахуванням цього позивач вважає спірний кредитний договір несправедливим, укладеним з використанням відповідачем нечесної підприємницької діяльності по відношення, як до позичальника, так і до поручителя.
Оскільки в досудовому порядку вирішити спір не можливо, то позивач вимушений був звернутись до суду з вказаним позовом.
Одночасно з уточненою редакцією позову, стороною позивача було подано до суду заяву про поновлення строків позовної давності (а.с. 201 т. 2), в якій позивач просив суд, у відповідності до положень ч. 1 ст. 261 ЦК України, поновити строки позовної давності, оскільки позивач лише 22 жовтня 2019р., в рамках розгляду даної цивільної справи, отримав від ПАТ «Комерційний банк «Надра» інформацію про порушення значної частини його прав, а це зокрема інформація за поясненнями від 17 жовтня 2019р., що включає в себе графік погашення заборгованості та розрахунок заборгованості, які загалом надали позивачу інформацію про порушення його прав з огляду прихованих платежів, а також у відповідності до того, що весь розрахунок за кредитним договором під час підписання кредитного договору не був погоджений всіма сторонами. Тож, позивач має обґрунтовані підстави для поновлення строків позовної давності.
13 жовтня 2020р. на адресу суду надійшов відзив на позов (а.с. 209-213 т. 2), в яких відповідач ТОВ «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп» проти позову заперечив, зазначивши, що заявлені позовні вимоги є безпідставними та необґрунтованими, відсутні правові підстави для визнання недійсним, як кредитного договору, так і договору поруки, при цьому банком не були порушені права позивача, як споживача фінансових послуг, оскільки він не є таким.
20 жовтня 2020р. на адресу суду надійшли письмові пояснення Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (а.с. 224, 225 т. 2).
Протокольною ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 04 листопада 2020р. прийнято до розгляду уточнену позовну заяву, в редакції від 18 вересня 2020р.
Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 04 листопада 2020р. заяву ТОВ «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп» про залучення до участі у справі правонаступника по цивільній справі - задоволено. Залучено до участі у цивільній справі № 203/466/17, правонаступника ПАТ «Комерційний банк «Надра» - ТОВ «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп».
Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 04 листопада 2020р. заяву представника ОСОБА_3 - ОСОБА_5. про призначення судової експертизи по цивільній справі - задоволено, та призначено по справі судову експертизу.
Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 20 вересня 2021р. провадження по справі зупинено на час проведення судової експертизи.
Ухвалами Шевченківського районного суду м. Києва від 11 липня 2022р. поновлено зупинене провадження та задоволено заяву представника позивача ОСОБА_3 - ОСОБА_1 про витребування доказів по цивільній справі.
Ухвалами Шевченківського районного суду м. Києва від 31 січня, 27 лютого 2023р. застосовано заходи процесуального примусу у вигляді тимчасового вилучення доказів для дослідження судом, шляхом вилучення оригіналів документів у ТОВ «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп».
Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 19 вересня 2023р. провадження по цивільній справі зупинено на час проведення експертизи.
Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 26 листопада 2025р. поновлено зупинене провадження по цивільній справі.
Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 26 листопада 2025р. закрито підготовче засідання та призначено справу до розгляду по суті.
В судовому засіданні представник позивача заявлені позовні вимоги підтримав в повному обсязі, з підстав наведених у відповідних редакціях позову, просив суд позов задовольнити.
Представник відповідача 1 - ТОВ «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп», проти позову заперечила, з підстав наведених у відзиві на позов, зазначивши, що стороною позивача без поважних причин пропущені строки позовної давності.
Відповідач 2 ОСОБА_4 , про час та місце розгляду справи була повідомлена в установленому законом порядку, подала на адресу суду заяву про розгляд справи у її відсутність, заявлені позовні вимоги підтримала в повному обсязі (а.с. 64 т. 4).
Представник відповідача 3 - Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, проти позову заперечила, зазначивши, що Фонд жодним чином не порушував права позивача, а Фондом в межах процедури визначеної законом здійснювалась ліквідація ПАТ «Комерційний банк «Надра». Також представник відповідача наголошувала, про пропуск стороною позивача при зверненні до суду з вказаним позовом строків позовної давності.
В силу положень ст. ст. 211, 223 ЦПК України суд вважає, за можливе продовжити розгляд справи у відсутність сторони відповідача ОСОБА_4 .
Суд, заслухавши пояснення представника позивача, представників відповідачів 1, 3, розглянувши подані сторонами документи, повно і всебічно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, вважає, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Згідно ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. (ч. 2 ст. 15 ЦК України).
Частиною 1 ст. 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Рішенням Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення окремих положень ч. 1 ст. 4 ЦПК України від 01 грудня 2004р. № 18-рп/2004 (справа про охоронюваний законом інтерес) визначено, що поняття «охоронюваний законом інтерес», що вживається в ч. 1 ст. 4 ЦПК України та інших законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям «права», треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.
Порушення права пов'язане з позбавленням його суб'єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду (постанова Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024р. у справі № 567/3/22 (провадження № 61-5252сво23).
Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 березня 2023р. в справі № 753/8671/21 (провадження № 61-550св22), постанова Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023р. у справі № 582/18/21 (провадження № 61-20968 сво 21).
Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (постанова Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019р. в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19).
Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018р. у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11 вересня 2018р. у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30 січня 2019р. у справі № 569/17272/15-ц, від 11 вересня 2019р. у справі № 487/10132/14-ц (пункт 89), від 16 червня 2020р. у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23).
Спосіб захисту порушеного права повинен бути таким, що найефективніше захищає або відновляє порушене право позивача, тобто повинен бути належним. Належний спосіб захисту повинен гарантувати особі повне відновлення порушеного права та/або можливість отримання нею відповідного відшкодування (пункт 8.54 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 січня 2022р. в справі № 910/10784/16 (провадження № 12-30гс21).
Приватно - правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (постанова Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023р. в справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23), постанова Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023р. в справі № 607/20787/19 (провадження № 61-11625сво22).
Як вбачається з матеріалів справи і це встановлено судом, що 19 червня 2008р. відповідачкою ОСОБА_4 було подано до ВАТ «Комерційний банк «Надра» анкету-заяву клієнта на оформлення кредиту (Кредитний пакет «Житлові рішення») на суму 140000,0 дол. США, для придбання нерухомості із обранням аннуітетної форми погашення кредиту.
05 серпня 2008р. ОСОБА_4 була підписана пам'ятка клієнта про умови оформлення кредитного пакету «Житлові рішення», яка містить перелік можливих альтернативних (на вибір позичальника) умов надання кредиту, серед яких, зокрема, валюта кредиту, варіанти погашення кредиту та відсотків, вид забезпечення кредиту, додаткові послуги тощо.
05 серпня 2008р. ВАТ «Комерційний банк «Надра», як кредитодавцем, правонаступником якого є відповідач ТОВ «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп», та ОСОБА_4 , як позичальником, було укладено кредитний договір, за умовами якого позичальник отримала кредит в розмірі 107197,24 дол. США для придбання житлової нерухомості, зобов'язавшись його повернути до 12 липня 2023р., шляхом сплати аннуітетних платежів в розмірі 1464,71 доларів США, включаючи 14,49% річних за користування кредитом, а також комісію.
Пунктом 1.3.1 вказаного кредитного договору передбачено, що відсотки за користування кредитом розраховуються банком на підставі відсоткової ставки у розмірі 14,49 % річних. Нарахування відсотків за користування кредитом здійснюється за фактичну кількість днів у періоді (28-29-30-31/360) на залишок заборгованості. При розрахунку відсотків враховується день надання та не враховується день погашення кредиту.
Пунктом 1.5 кредитного договору, встановлено обов'язок позичальника сплатити банку комісію за розрахунки за кредитним договором в розмірі 3,5% від суми кредиту, за винятком суми, виданої на оплату комісії.
Пункт 3.3.1 кредитного договору сторін встановлює розмір щомісячного мінімального платежу (аннуітетного платежу) в сумі 1464,71 дол. США, який має сплачуватись позивальником, як погашення кредиту.
Пунктом 3.4. кредитного договору визначено, що якщо на протязі дії цього договору позичальник несвоєчасно та/чи неповністю вніс черговий мінімально необхідний платіж та/ чи інші платежі, передбачені цим договором, то банк приймає виконання позичальником своїх зобов'язань по цьому договору в наступному порядку: прострочені відсотки за користування кредитом; відсотки за користування кредитними коштами; пені та штрафи; прострочена сума кредиту; сума кредиту. З метою виконання умови, передбаченої п. 3.4 цього договору, якщо позичальник несвоєчасно та/чи не в повному об'ємі сплачує свої обов'язкові платежі, банк самостійно розподіляє грошові кошти згідно черговості, передбаченої п. 3.4 цього договору або іншої черговості, встановленої на розсуд банку (п. 3.5 кредитного договору).
Пунктом 4.2.6 кредитного договору передбачено право банку ініціювати зміну відсоткової ставки за користування кредитом, письмово попередивши про це позичальника за 14 робочих днів, в тому числі у випадку, якщо позичальник припиняє перерахування заробітної плати, або інших регулярних надходжень на рахунок, відкритий в банку. При незгоді позичальника з новим розміром відсоткової ставки, про що свідчить факт не підписання позичальником протягом 14 робочих днів додаткової угоди до кредитного договору, банк має право вимагати від позичальника дострокового виконання зобов'язань щодо повернення кредиту, сплати нарахованих відсотків та можливих штрафних санкцій.
Пункт 4.4.1 кредитного договору визначає, що позичальник має право здійснювати дострокове погашення кредиту: повне або часткове, без сплати додаткової комісії, окрім випадку, передбаченому п. 4.3.12 кредитного договору, попередивши письмово банк про свої наміри не пізніше як за десять робочих днів до здійснення погашення; при частковому достроковому погашенні кредиту, перерахунок графіку погашення кредиту здійснюється тільки у випадку внесення позичальником в рахунок погашення суми не меншій 5000,0 дол. США або еквіваленту в іншій валюті, при цьому розмір суми відсотків, які необхідно сплачувати позичальнику в майбутньому коригується автоматично.
З метою, забезпечення виконання позичальником ОСОБА_4 своїх зобов'язань за кредитним договором, 05 серпня 2008р. між позивачем ОСОБА_3 та ВАТ «Комерційний банк «Надра» було укладено договір поруки, відповідно до п. 1.1. якого, поручитель поручається перед кредитором за належне виконання ОСОБА_4 взятих на себе зобов'язань, що витікають з кредитного договору, в тому числі: повернути до 12 липня 2023р. кредит у сумі 107197, 24 дол. США; сплатити відсотки за користування кредитними коштами із розрахунку 14,49 % річних (із розрахунку фактичної кількості днів у періоді (28-29-30-31/360)); сплатити інші платежі, передбачені кредитним договором; сплатити можливі штрафні санкції (штраф, пеня).
Пунктом 1.2. договору поруки визначено, що поручитель відповідає перед кредитором у повному обсязі. Позичальник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, що означає нічим не обумовлене і абсолютне право кредитора вимагати виконання зобов'язань, вказаних у п. 1.1. цього договору повністю (чи у будь-якій його частині) як від позичальника та поручителя разом, так і від кожного окремо.
Поручитель підтверджує, що він ознайомлений та погоджується з умовами кредитного договору (п. 1.5. кредитного договору).
24 квітня 2020р., відповідно до результатів відкритих торгів, оформлених протоколом електронних торгів № UA-EA-2020-03-06-000036-b від 01 квітня 2020р.між ПАТ «Комерційний банк «Надра» та ТОВ «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп» був укладений договір № GL3N216953 про відступлення прав вимоги. За умовами цього договору ТОВ «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп» набуло право вимоги до боржників, майнових поручителів та фінансових поручителів, зокрема за кредитним договором (з додатками, додатковими угодами, договорами про внесення змін та доповнень тощо), укладеним з ОСОБА_4 , а також за договором поруки, укладеним з ОСОБА_3 .
Звертаючись до суду з вимогою № 1, позивач зазначав, що первісним кредитором ВАТ «Комерційний банк «Надра» були порушені його права, як споживача фінансових послуг банку.
Договір, у тому числі кредитний, укладений на задоволення особистих потреб фізичної особи і не пов'язаний з підприємницькою діяльністю такої фізичної особи чи виконанням нею обов'язків як найманим працівником, то такий договір є споживчим і наявність судового спору щодо цього договору не впливає на його характер як споживчого, відтак і сам спір у будь-якому випадку стосується прав сторони договору, як споживача, а вирішення такого спору, незалежно від його ініціатора, має ґрунтуватися та враховувати і вимоги Закону України «Про захист прав споживачів».
Споживачем, права якого захищаються на підставі Закону України «Про захист прав споживачів», є лише громадянин (фізична особа), котрий придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити товари (роботи, послуги) для власних побутових потреб. Цей Закон регулює відносини споживача з підприємством, установою, організацією чи громадянином-підприємцем, які виготовляють та продають товари, виконують роботи і надають послуги, незалежно від форм власності та організаційних форм підприємництва.
У частинах 1, 2 статті 553 ЦК України визначено, що за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі.
Відповідно до частин 1, 2 ст. 554 ЦК України, у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.
Договір поруки є додатковим, акцесорним зобов'язанням, який забезпечує належне виконання основного зобов'язання та виникає за умови існування основного. Тому сторона такого договору не є споживачем, оскільки вказаний договір не направлений на задоволення потреб поручителя.
Зазначений правовий висновок висловлений у постановах: Верховного Суду України від 24 травня 2017р. у справі № 755/30974/14-ц; Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018р. у справі № 755/11648/15-ц (провадження № 14-336 цс 18); Верховного Суду від 30 січня 2019р. у справі № 755/11937/16-ц.
Таким чином, оскільки позивач ОСОБА_3 , як поручитель за договором поруки є стороною акцесорного зобов'язання, не є споживачем, і Законом України «Про захист прав споживачів» не передбачено поширення на сторони акцесорних договорів його положень, то з урахуванням викладеного, суд не вбачає правових підстав для задоволення вимоги № 1.
Звертаючись до суду з вимогами № 2, і № 3, позивач зазначав, що слід визнати недійсним кредитний договір, та договір поруки, у зв'язку з укладенням їх під впливом обману зі сторони банку, при цьому за змістом позову, позивач також наголошував, що окремі пукти кредитного договору не відповідають положенням Закону України «Про захист прав споживачів».
В обгрунтування заявлених вимог № 2 і № 3, в судовому засіданні представник позивача посилався на висновок експерта за результатами проведення судово-економічної експертизи по цивільній справі № 2038466/17 від 09 липня 2025р. за № 3550 (а.с. 6-23 т. 4):
1) в результаті проведеного дослідження, виходячи з умов на момент укладення кредитного договору № 869758/ФЛІ від 05 травня 2008р., встановлена сукупна вартість кредиту у вигляді реальної процентної ставки та абсолютного значення подорожчання кредиту складає (докладно див. Додаток 1 експертизи):?- реальна процентна ставка на момент укладення кредитного договору № 869758/ФЛ від 05 травня 2008р. - 16,20% (докладно див. кол.7 Додатку 1 експертизи);
- абсолютне значення подорожання кредиту на момент укладення кредитного договору № 869758/ФЛ від 05 травня 2008р. - 157836,97 дол. США (докладно див. кол.8 Додатку 1 експертизи). Слід зазначити, що в межах наданих документів відсутні договори страхування майна та життя позичальника з відображенням розмірів страхових платежів протягом всього терміну дії кредитного договору, у зв?язку з чим розрахунок реальної процентної ставки та абсолютного значення подорожчання кредиту проведено без їх урахування, а розраховані значення реальної процентної ставки та абсолютного значення подорожчання кредиту та розміру щомісячних платежів не є остаточними.
За даними п. 1.3.1. кредитного договору № 869758/ФЛ від 05 травня 2008р. процентна ставка за користування кредитом становить 14,49% річних. В межах наявних матеріалів, реальна процентна ставка та абсолютне значення подорожчання кредиту на момент укладення кредитного договору № 869758/ФЛ від 05 травня 2008р. не визначені. Враховуючи зазначене, дослідити відповідність розрахованих значень реальної процентної ставки та абсолютного значення подорожчання кредиту даним зазначеним в договорі та додатках до нього, не є можливим;
2) в зв?язку з відсутністю графіку погашення заборгованості, підписаного між сторонами, та повного обсягу документів (в т.ч. договорів страхування із визначенням платежів на весь період дії договору), в межах наданих матеріалів не можливо в повній мірі встановити документально обґрунтований розмір щомісячних платежів (в тому числі за кредитом, проценти за користування кредитом, комісії, страхові та ін. платежі) на момент укладення кредитного договору № 869758/ФІ від 05 травня 2008р. (докладно див. дослідну частину експертизи).?В результаті проведених арифметичних розрахунків, відповідно наявних матеріалів та умов кредитування, викладених на момент укладення кредитного договору № 869758/ФЛ від 05 травня 2008р., встановлений щомісячний платіж складає: від 711,82 дол. США (в останній платіжний період) до 1464,71 дол. США (докладно див. кол.2 Додатку 1 експертизи).
В межах наявних матеріалів, положення кредитного договору № 869758/ФЛ від 05 травня 2008р. не відображають повного обсягу інформації про умови кредитування, а договір укладено без врахування вимог п. 2.1., 2.2., 3.1., 3.2., 3.3., 3.8 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою Правління Національного банку України № 168 від 10 травня 2007р. та п. 2 та 4 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів».
Також, у зв'язку з відсутністю первинних документів та документів бухгалтерського обліку банку (в тому числі виписки по рахунку № НОМЕР_1 ) з відображенням операції з надання кредиту, в межах наявних матеріалів неможливо дослідити операцію з надання кредитних коштів за кредитним договором № 869758/ФЛ від 05 травня 2008р.
Частиною 1 ст. 2 ЦПК України, передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
У частині 1 ст. 627 ЦК України, визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (ч. 1 ст. 638 ЦК України)
Згідно з частинами 1, 2 ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 "Позика. Кредит. Банківський вклад" ЦК України, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Відповідно до ч. 1 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» договір про надання споживчого кредиту укладається між кредитодавцем та споживачем, відповідно до якого кредитодавець надає кошти (споживчий кредит) або бере зобов'язання надати їх споживачеві для придбання продукції у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач зобов'язується повернути їх разом з нарахованими відсотками.
За змістом статей 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів» до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема про встановлення обов'язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору; надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі; передбачення зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки. Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати в договори зі споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінене або визнане недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.
Рішенням Конституційного Суду України від 10 листопада 2011р. № 15-рп/2011 у справі щодо офіційного тлумачення положень пунктів 22, 23 статті 1, статті 11, частини восьмої статті 18, частини третьої статті 22 Закону у взаємозв'язку з положеннями частини четвертої ст. 42 Конституції України (справа про захист прав споживачів кредитних послуг) підтверджено, що положення пунктів 22, 23 статті 1, статті 11 Закону з подальшими змінами у взаємозв'язку з положеннями частини четвертої ст. 42 Конституції України необхідно розуміти так, що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору.
У постанові від 02 грудня 2015р. у справі № 6-1341цс15 Верховний Суд України наголосив, що Закон застосовується до спорів, які виникли з кредитних правовідносин, лише в тому разі, якщо підставою позову є порушення порядку надання споживачеві інформації про умови отримання кредиту, типові процентні ставки, валютні знижки тощо, які передують укладенню договору.
Статтею 525 ЦК України, передбачена недопустимість односторонньої відмови від зобов'язання.
Відповідно до ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
За загальним правилом, передбаченим ст. 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення цивільних прав та обов'язків, доки ця презумпція не буде спростована. Таким чином, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов'язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (тобто оспорюваний правочин визнаний судом недійсним).
Частинами 1, 3 ст. 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини (ст. 217 ЦК України).
Виходячи із презумпції правомірності правочину (ст. 204 ЦК України, ч. 3 ст. 215 ЦК України) обов'язок доказування недійсності правочину покладається на сторону, яка його оспорює.
Згідно приписів ч. 1 ст. 230 ЦК України передбачено, що якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.
Правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї із сторін правочину.
Статтею 19 Закону України «Про захист прав споживачів», в чинній на час виникнення спірних правовідносин редакції, встановлено, що нечесна підприємницька практика забороняється. Нечесна підприємницька практика включає: 1) вчинення дій, що кваліфікуються законодавством як прояв недобросовісної конкуренції; 2) будь - яку діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману або є агресивною. Підприємницька практика є такою, що вводить в оману, якщо під час пропонування продукції споживачу не надається або надається у нечіткий, незрозумілий або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору.
Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману.
Проте суд констатує, що позивачем не зазначені обставини, які б свідчили про невідповідність умов кредитного договору, договору поруки, вимогам законодавства та про несправедливість його умов, так як доводи позивача про введення в оману при укладенні договору спростовуються самим змістом договорів, в яких чітко зазначено всі умови.
При цьому протягом всього часу розгляду справи в суді, стороною позивача не доведено належними і допустимими доказами, якими діями чи бездіяльністю були порушені його права зі сторони відповідачів: ОСОБА_4 - його дружини та Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.
Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом (ч. 4 ст. 82 ЦПК України).
В судовому засіданні представники відповідачів: Фонду гарантування вкладів фізичних осіб та ТОВ «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп» наголошували, що рішенням Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 06 жовтня 2015р. по цивільній справі № 203/3699/15-ц, яке набрало законної сили, позов ОСОБА_4 да ВАТ «Комерційний банк «Надра» про визнання недійсним кредитного договору, договору іпотеки залишено без задоволення (https://reyestr.court.gov.ua/Review/53259697).
Так, протягом всього часу розгляду справи в суді стороною позивача не було надано до суду жодного належного і допустимого доказу, на обгрунтування вимог недійсності кредитного договору та договору поруки, саме, на підставі ст. 230 ЦК України, а тому суд не вбачає правових підстав для задоволення вимоги № 2 і № 3, з цих підстав.
Разом з тим, як встановлено судом, і не було, спростовано відповідачем ТОВ «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп», як правонаступником первісного кредитора, що в результаті проведеної судової експертизи, виходячи з умов на момент укладення кредитного договору, встановлена сукупна вартість кредиту у вигляді реальної процентної ставки та абсолютного значення подорожчання кредиту складає 16,20 % річних; абсолютне значення подорожання кредиту на момент укладення кредитного договору - 157836,97 дол. США. При цьому протягом всього часу розгляду справи в суді, стороною кредитора не було надано до суд належні і допустимі докази, що при укладенні кредитного договору та договору поруки, первісним кредитором були дотримані положення п. 2.1., 2.2., 3.1., 3.2., 3.3., 3.8. Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою Правління Національного банку України № 168 від 10 травня 2007р., що в свою чергу впливає на права позивача, як сторони за оспорюваним договором поруки.
Суд звертає увагу, що позовна давність застосовується лише за наявності порушеного права або охоронюваного законом інтересу особи (якщо таке право чи інтерес не порушені - суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості, а не через сплив позовної давності, про який заявили відповідачі 2, 3, 4, тому сплив позовної давності для відмови у задоволенні позову у цій справі, як того просять відповідачі 2, 3,4 не застосовується, не дивлячись, що такий строк був пропущений стороною позивача без поважних причин.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2021р. у справі № 904/3405/19 (провадження № 12-50гс20) вказано, що «суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовної вимоги. Тобто перш ніж застосувати позовну давність, суд має з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушено право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушено, суд відмовляє у задоволенні позову через його необґрунтованість. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зробила заяву інша сторона спору, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем. Позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом частини 5 ст. 267 ЦК України позивач має право отримати судовий захист у разі визнання судом поважними причин пропуску позовної давності. При цьому саме на позивача покладений обов'язок доказування тієї обставини, що строк звернення до суду був пропущений ним з поважних причин».
За змістом ст. 257 діючого ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення (ч. 3 ст. 267 ЦК України).
Згідно зі ст. 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України).
Таким чином, національне законодавство розглядає позовну давність, як встановлений законом строк для захисту порушеного права.
Правила про позовну давність передбачають право на позов в матеріальному сенсі. Якщо особі належить цивільне право, і це право порушено, то вона вправі здійснити своє право в примусовому порядку, проти волі зобов'язаної особи, шляхом звернення до національного суду або до іншого компетентного органу.
В той же час Європейський Суд з прав людини, надаючи тлумачення поняття строку позовної давності, зазначив, що строки давності, які характерні для національних правових систем держав-учасників виконують декілька цілей, в числі яких, - забезпечення правової визначеності та остаточності, попередження порушення прав осіб, які могли би бути зменшені, якщо б суди розглядали їх справи на основі доказів, що могли би бути неповними за спливом часу (див. п. 570 рішення від 20 вересня 2011р. у справі ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»; п. 51 рішення від 22 жовтня 1996 р. у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»).
Так, подаючи до суду заяву про поновлення строків позовної давності (а.с. 201 т. 2), позивач зазначав, що лише 22 жовтня 2019р., в рамках розгляду даної цивільної справи він отримав від первісного кредитора інформацію про порушення значної частини його прав, а саме інформацію про приховані платежі, а також відомості, що розрахунок за кредитним договором під час укладення кредитного договору не був погоджений всіма сторонами.
Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи, з первісною редакцією позову, позивач звернувся до суду 07 лютого 2017р., а оспорені ним правочини, були укладені 05 серпня 2008р. З урахуванням викладеного, суд вважає, що причини, з яких позивачем були пропущені строки позовної давності при зверненні до суду з вказаним позовом є неповажними, і його заява про поновлення строків позовної давності не підлягає до задоволення.
Оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд не вбачає правових підстав для задоволення вимог № 2 і № 3.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України, враховуючи, що суд прийшов до висновку про відмову в задоволенні позову, то з відповідачів не підлягають стягненню судові витрати.
Керуючись ст. ст. 4, 5, 10, 12, 13, 17-19, 76-82, 89, 133, 137, 141, 223, 258, 259, 263-266, 268, 352, 354, 355 ЦПК України; ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод; ст.ст. 15, 16, 203, 215, 227, 253, 256, 257, 260, 261, 267, 524, 533, 548, 554, 627, 638, 1054, 1059 ЦК України; ст. ст. 11, 18, 19 Закону України «Про захист прав споживачів»; Правилами надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою Правління Національного банку України № 168 від 10 травня 2007р., суд, -
Позов ОСОБА_3 (РНОКПП: НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп» (код ЄДРПОУ: 40696815, місцезнаходження: м. Дніпро, вул. Автотранспортна, 2, оф. 205), ОСОБА_4 (РНОКПП: НОМЕР_3 , місце проживання: АДРЕСА_1 ), Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (код ЄДРПОУ: 21708016, місцезнаходження: м. Київ, вул. Січових Стрільців, 17), про визнання порушеним права, як споживача фінансових послуг банку; визнання недійсними кредитного договору та договору поруки - залишити без задоволення.
Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення суду складено 19 грудня 2025р.
Суддя: