Справа №760/33918/25
1-кс/760/14436/25
18 грудня 2025 року м. Київ
Слідчий суддя Солом'янського районного суду м. Києва ОСОБА_1 за участю секретаря ОСОБА_2 , прокурора ОСОБА_3 , захисника ОСОБА_4 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференцзв'язку в залі Солом'янського районного суду м. Києва клопотання старшого слідчого слідчого управління Головного управління СБ України у м. Києві та Київській області ОСОБА_5 , погоджене прокурором Київської обласної прокуратури ОСОБА_6 про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та додані до клопотання матеріали кримінального провадження, відомості про яке внесені 20.12.2024 до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42024110000000422 відносно:
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Гірник м. Селідове м. Донецьк Донецької області, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1
підозрюваного у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 111-2 КК України,-
До слідчого судді Солом'янського міського суду м. Києва надійшло вказане клопотання, в обґрунтування якого вказано наступне.
Слідчим управлінням Головного управління СБ України у м. Києві та Київській області здійснюється досудове розслідування кримінального провадження № 42024110000000422, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань 20.12.2024, за підозрою ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 111-2 КК України.
Досудовим розслідуванням встановлено, що 24 жовтня 1945 року набув чинності Статут Організації Об'єднаних Націй, підписаний 26 червня 1945 року, яким фактично створено Організацію Об'єднаних Націй (далі - ООН).
До складу ООН увійшли Українська Радянська Соціалістична Республіка (з 24 серпня 1991 року змінено назву на Україна), Союз Радянських Соціалістичних Республік (з 24 грудня 1991 року змінено назву на Російська Федерація) та ще 49 країн-засновниць, а в подальшому до вказаної міжнародної організації прийняті інші країни світу.
Відповідно до ч. 4 ст. 2 Статуту ООН всі Члени ООН утримуються в їх міжнародних відносинах від загрози силою або її застосування як проти територіальної недоторканності або політичної незалежності будь-якої держави, так і будь-яким іншим чином, несумісним з Цілями Об'єднаних Націй.
Декларацією Генеральної Асамблеї ООН від 9 грудня 1981 року № 36/103 про недопустимість інтервенції та втручання у внутрішні справи держав та резолюціями від 16 грудня 1970 року № 2734 (ХХV), що містить Декларацію про зміцнення міжнародної безпеки; від 21 грудня 1965 року № 2131 (ХХ), що містить Декларацію про неприпустимість втручання у внутрішні справи держав та обмеження їх суверенітету та від 14 грудня 1974 року № 3314 (ХХІХ), що містить визначення агресії, установлено, що ні одна з держав не має право здійснювати інтервенцію чи втручання у будь-якій формі або з будь-якої причини у внутрішні та зовнішні справи інших держав. Закріплено обов'язок держав: утримуватися від озброєної інтервенції, підривної діяльності, військової окупації; здійснення сприяння, заохочення чи підтримки сепаратистської діяльності; не допускати на власній території навчання, фінансування та вербовки найманців чи засилання таких найманців на територію іншої держави.
Крім того, у статтях 1-5 Декларації Генеральної Асамблеї ООН від 14 грудня 1974 року № 3314 (ХХІХ) серед іншого визначено:
- застосування збройної сили державою проти суверенітету, територіальної та політичної незалежності іншої держави;
- застосування збройної сили державою першою в порушення Статуту ООН є перш за все свідченням акту агресії.
Будь-яка з наступних дій, незалежно від оголошення війни, кваліфікується як акт агресії:
- вторгнення або напад збройних сил держави на територію іншої держави або будь-яка військова окупація, який би тимчасовий характер вона не носила, що є результатом такого вторгнення або нападу, або будь-яка анексія
із застосуванням сили території іншої держави або частини її;
- бомбардування збройними силами держави території іншої держави або застосування будь-якої зброї державою проти території іншої держави;
- блокада портів або берегів держави збройними силами іншої держави;
- напад збройними силами держави на сухопутні, морські або повітряні сили, або морські і повітряні флоти іншої держави;
- застосування збройних сил однієї держави, що знаходяться на території іншої держави за згодою з приймаючою державою, у порушення умов, передбачених в угоді, або будь-яке продовження їх перебування на такій території після припинення дії угоди;
- дія держави, що дозволяє, щоб її територія, яку вона надалав розпорядження іншої держави, використовувалася цією іншою державою для здійснення акту агресії проти третьої держави;
- засилання державою або від імені держави збройних банд, груп, іррегулярних сил або найманців, які здійснюють акти застосування збройної сили проти іншої держави, що мають настільки серйозний характер, що це рівнозначно наведеним вище актам.
Жодні міркування будь-якого характеру, з політичних, економічних, військових чи інших причин не можуть бути виправданням агресії.
Статтями 1 та 2 III Конвенції про відкриття воєнних дій (Гаага, 18 жовтня 1907 року), яка вступила в дію 26 січня 1910 року, яку 7 березня 1955 року визнано Союзом Радянських Соціалістичних Республік, правонаступником якого є Російська Федерація, передбачено, що військові дії між державами не повинні починатися без попереднього і недвозначного попередження, яке буде мати форму мотивованого оголошення війни або форму ультиматуму з умовним оголошенням війни. Стан війни повинен бути без уповільнення оповіщений нейтральним державам і буде мати для них дійсну силу лише після одержання оповіщення.
24 серпня 1991 року Верховною Радою Української Радянської Соціалістичної Республіки схвалено Акт проголошення незалежності України, яким урочисто проголошено незалежність України та створення самостійної української держави - України. Згідно з указаним документом, територія України є неподільною та недоторканною.
У преамбулі Декларації про державний суверенітет України від 16 липня 1990 року вказано, що Верховна Рада Української Радянської Соціалістичної Республіки проголошує державний суверенітет України як верховенство, самостійність, повноту і неподільність влади Республіки в межах її території та незалежність і рівноправність у зовнішніх зносинах.
Відповідно до розділу V Декларації територія України в існуючих кордонах є недоторканною і не може бути змінена та використана без її згоди. Незалежність України визнали держави світу, серед яких і Російська Федерація. Згідно з п.п. 1, 2 Меморандуму про гарантії безпеки у зв'язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї від 5 грудня 1994 року Російська Федерація, Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії і Сполучені Штати Америки підтвердили Україні їх зобов'язання згідно з принципами Заключного акта Наради з безпеки та співробітництва в Європі від 1 серпня 1975 року поважати незалежність і суверенітет та існуючі кордони України, зобов'язались утримуватися від загрози силою чи її використання проти територіальної цілісності чи політичної незалежності України, і що ніяка їхня зброя ніколи не буде використовуватися проти України, крім цілей самооборони, або будь-яким іншим чином згідно зі Статутом ООН.
31 травня 1997 року відповідно до положень Статуту ООН і зобов'язань за Заключним актом Наради з безпеки і співробітництва в Європі Україна та Російська Федерація уклали Договір про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією (ратифікований Законом України від 14 січня 1998 року №13/98-ВР та Федеральним Законом Російської Федерації від 2 березня 1999 року № 42 ФЗ). Відповідно до ст.ст. 2-3 зазначеного Договору Російська Федерація зобов'язалась поважати територіальну цілісність України, підтвердила непорушність існуючих між ними кордонів та будівництво відносин на основі принципів взаємної поваги суверенної рівності, територіальної цілісності, непорушності кордонів, мирного врегулювання спорів, незастосування сили або загрози силою, включаючи економічні та інші способи тиску, права народів вільно розпоряджатися своєю долею, невтручання у внутрішні справи, додержання прав людини та основних свобод, співробітництва між державами, сумлінного виконання взятих міжнародних зобов'язань, а також інших загальновизнаних норм міжнародного права.
Відповідно до опису і карти державного кордону, які є додатками до Договору між Україною та Російською Федерацією про українсько-російський державний кордон від 28 січня 2003 року (ратифікований Російською Федерацією 22 квітня 2004 року), територія Автономної Республіки Крим, м. Севастополя, Донецької та Луганської областей відноситься до території України.
Статтями 1-2 Конституції України визначено, що Україна є суверенною і незалежною, демократичною, соціальною, правовою державою. Суверенітет України поширюється на всю її територію, яка в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною.
Згідно із статтею 5 Конституції України, носієм суверенітету та єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування. Право визначати і змінювати конституційний лад в Україні належить виключно народові і не може бути узурповане державою, її органами або посадовими особами.
Згідно з ч. 1 ст. 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є обов'язком громадян України.
Відповідно до ст. 68 Конституції України кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.
Статтею 73 Конституції України визначено, що виключно всеукраїнським референдумом вирішуються питання про зміну території України.
Відповідно до статей 132-134 Конституції України територіальний устрій України ґрунтується на засадах єдності та цілісності державної території. До складу України входять: Автономна Республіка Крим, Вінницька, Волинська, Дніпропетровська, Донецька, Житомирська, Закарпатська, Запорізька, Івано-Франківська, Київська, Кіровоградська, Луганська, Львівська, Миколаївська, Одеська, Полтавська, Рівненська, Сумська, Тернопільська, Харківська, Херсонська, Хмельницька, Черкаська, Чернівецька, Чернігівська області, міста Київ та Севастополь. Місто Севастополь має спеціальний статус, Автономна Республіка Крим (далі - АР Крим) є невід'ємною складовою частиною України і в межах повноважень, визначених Конституцією України, вирішує питання, віднесені до її відання.
Таким чином, із зазначених міжнародних нормативно-правових актів, а також актів національного законодавства, яке визначає основні засади державної політики, спрямованої на захист національних інтересів і гарантування в Україні безпеки особи, суспільства і держави від зовнішніх і внутрішніх загроз в усіх сферах життєдіяльності, випливає, що дії РФ на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, державній, економічній та інформаційній безпеці України створюють реальні загрози національній безпеці та є проведенням підривної діяльності проти України. Її результатом стала в 2014 році анексія Криму, окупація території Донецької та Луганської областей, масштабні руйнування провідних промислових бюджетоутворюючих підприємств на сході держави, що призвело до загострення суспільно-політичної обстановки в Україні, падіння економіки держави та інших вкрай негативних для України наслідків.
22 лютого 2022 року Президент Російської Федерації, реалізуючи злочинний план, направив до Ради Федерації звернення про використання Збройних Сил РФ за межами РФ, яке було задоволено.
24 лютого 2022 року о 05 годині Президент Російської Федерації оголосив про рішення розпочати військову операцію в Україні.
У подальшому, Збройними силами РФ, які діяли за наказом керівництва РФ і ЗС РФ, здійснено пуск крилатих та балістичних ракет по аеродромам, військовим штабам і складам зброї та підрозділам ЗСУ, також військовими формуваннями РФ здійснено вторгнення на територію суверенної держави Україна.
У зв'язку з чим, Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 № 64/2022 в Україні введено воєнний стан з 05 год. 30 хв. 24.02.2022, який продовжено і діє на даний час.
Відповідно до п.п. 6, 7 ч. 1 ст. 1? Закону № 1207-VII, окупаційна адміністрація Російської Федерації - сукупність державних органів і структур Російської Федерації, функціонально відповідальних за управління тимчасово окупованими територіями та підконтрольних Російській Федерації самопроголошених органів, які узурпували виконання владних повноважень на тимчасово окупованих територіях та які виконували чи виконують властиві органам державної влади чи органам місцевого самоврядування функції на тимчасово окупованій території України, в тому числі органи, організації, підприємства та установи, включаючи правоохоронні та судові органи, нотаріусів та суб'єктів адміністративних послуг.
Тимчасово окупована територія - це частини території України, в межах яких збройні формування Російської Федерації та окупаційна адміністрація Російської Федерації встановили та здійснюють фактичний контроль або в межах яких збройні формування Російської Федерації встановили та здійснюють загальний контроль з метою встановлення окупаційної адміністрації Російської Федерації.
Згідно ст. 42 IV Конвенції про закони і звичаї війни на суходолі та додаток до неї: положення про закони і звичаї війни на суходолі (1907 року) територія визнається окупованою, якщо вона фактично перебуває під владою армії супротивника.
Відповідно до наказу Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України № 309 від 22.12.2022, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 23.12.2022 за № 1668/39004, «Про затвердження Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією» територія Автономна Республіка Крим відноситься до територій, які перебувають в тимчасовій окупації рф.
Факт повномасштабного збройного вторгнення не приховувався владою Російської федерації, а також установлений рішеннями міжнародних організацій, зокрема Резолюцією Генеральної асамблеї ООН ES-11/1 від 02.03.2022 «Про агресію проти України», п. п. 1, 3 Висновку 300 (2022) Парламентської Асамблеї Ради Європи «Наслідки агресії російської федерації проти України», п. п. 17, 18 наказу від 16.03.2022 за клопотанням про вжиття тимчасових заходів у справі «Звинувачення в геноциді відповідно до Конвенції про запобігання злочину геноциду та покарання за нього» (Україна проти РФ та ін.)».
В подальшому постановою Кабінету Міністрів України № 187 від 03.03.2022 та постанови Правління Національного банку України за № 18 від 24.02.2022 з рф заборонено провадження будь-якої господарської діяльності та валютних розрахунків з державою-агресором.
Статтею 42 Конституції України закріплено, що кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом.
Так, встановлено, що після початку повномасштабного вторгнення ЗС РФ на територію України, громадянин України ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у невстановлений досудовим розслідування час, але не пізніше 20.04.2022, перебуваючи у невстановленому досудовим розслідуванням місці на території держави-агресора, достовірно знаючи про те, що на території України введено воєнний стан, а також про введення в дію Указів Президента щодо накладення санкцій на фізичних та/або юридичних осіб, які ведуть господарську діяльність з державою агресором або їй допомагають (у будь-якій формі), переслідуючи мотиви, які спрямовані на надання матеріальних ресурсів представникам держави-агресора, які можуть використовуватись у військово-промисловій сфері на розвиток військово-промислового комплексу РФ, усвідомлюючи, що провадження будь-якої господарської діяльності на території держави-агресора, в тому числі надання послуг і робіт, постачання товарів на користь РФ чи контрольованих РФ підприємств є незаконним та призведе до сплати податкових зобов'язань та зборів на користь РФ, що в свою чергу сприятиме її економічному розвитку, буде спрямовуватись на розвиток військово-промислового комплексу РФ, забезпечення військових потреб та збільшення військового потенціалу країни-агресора, вирішив в обхід застосованих відносно держави-агресора Україною та США санкцій, налагодити протиправний механізм спрямований на виробництво та постачання товарів на підприємства з приватної та державної сфери економіки держави-агресора та з цією метою заснував підприємство ООО «ЧЕРНЫШЕВСКОЕ 22» (код підприємства - 9106015733, юридична адреса: 296213, Республіка Крим, Роздільненський р.н, с. Ботанічне, вул. Степна, буд. 6, приміщення 3), основний виді діяльності - вирощування зернових (крім рису), зернобобових культур та насіння олійних культур (код КВЕД - 01.11) та додаткові види діяльності - вирощування рису (код КВЕД - 01.12), вирощування винограду (код КВЕД - 01.21), торгівля оптова зерном, необробленим тютюном, насінням та кормами для сільськогосподарських тварин (код КВЕД - 46.21) та інше.
Надалі, встановлено, що підприємство ООО «ЧЕРНЫШЕВСКОЕ 22» (код ЄДРПОУ - 9106015733) під керівництвом ОСОБА_7 , у період часу з 20.04.2022 по 25.06.2025, на підставі укладених договорів, здійснювало постачання товарів у вигляді - соняшників, пшениці, проса жовтого, рису та інше, а також надавало послуги у вигляді - надання в оренду земельних ділянок, нежитлових приміщень та транспортних засобів, таким російським суб'єктам господарювання як: АО «АПК-ПАЛЛАДА», АО «ГЕНБАНК», АО «КРЫМАГРОХИМ» ИП « ОСОБА_8 », ГАУ РК «РАЗДОЛЬНЕНСКОЕ ЛОХ», ИП Глава К(Ф)Х « ОСОБА_9 », ИП « ОСОБА_10 », ИП « ОСОБА_11 », ИП « ОСОБА_12 », ИП « ОСОБА_13 », ИП « ОСОБА_14 », ИП « ОСОБА_15 », ИП « ОСОБА_16 », ИП Глава К(Ф)Х « ОСОБА_17 », ИП « ОСОБА_18 », КФХ «ХЛЕБОРОБ», КФХ « ОСОБА_19 », ИП « ОСОБА_20 », «МИНФИН КРЫМА (МИНСЕЛЬХОЗ РЕСПУБЛИКИ КРЫМ)», МУП Чернышевского сельского поселения «ЖКХ «Чернышевское», ООО «АТЛАНТ», ООО «Торгово-промышленная компания «Инфокар», ООО «АГРО-ТРЕЙД», ООО «АГРОФИРМА "СТЕПНАЯ», ООО «АЛИСА», ООО «ВИТ ТРЕЙД», ООО «ГЕФЕСТ», ООО «ДЖЕЙГРУПП», ООО «КОЛОС», ООО «Дон-Маркет», ООО «КОМПАНИЯ «АПРЕЛЬ», ООО «КРОНОС-АГРО», ООО «РОСТОК», ООО «Топ Грейн Л.Т.Д.», ООО «Торговая компания «Велес», ООО «ТОРГОВЫЙ ДОМ "ЧЕРНОМОР», ООО «ТОТАЛ ГРУПП», ООО «ФЛАГМАН-ЮГ», ООО «ХЛЕБКОМ», ООО «Автолидер-М», ООО «АВРОРА АГРО ПАРТС», ООО «АВРОРА», ООО «АГРОПРАЙМ», ООО «АГРО-ТРЕЙД», ООО «АКФ», ООО «АРЕНА-ТРЕЙД», ООО «ВОЛГОМАКССЕРВИС», ООО «ГЕЛИОС ПЛЮС», ООО «ГРИФОН АГРОТРАНС», ООО «ДОН - МАРКЕТ», ООО «ЗК ЭФКО-ЮГ», ООО «КАРАКАШ АГРО», ООО «КАЦ», ООО «К-ТЕЛЕКОМ», ООО «Лидер-Агро», ООО «Нива», ООО «СельхозТорг», ООО «ТК АГРОИНДУСТРИЯ», ООО «ТОП ГРЕЙН Л.Т.Д.», ООО «ХЛЕБКОМ», ООО «Холдинг Королевский», ООО «МИЛЕКС», ООО «РусАгроТрейд», ООО «ТК Агроиндустрия», ООО «ТОТАЛ ГРУПП», ООО «ГЕФЕСТ», ФГУП «Почта Крыма», ФИЛИАЛ "ЦЕНТРАЛЬНЫЙ" БАНКА ВТБ (ПАО), та інші., за результатом чого отримало дохід у розмірі 1 105 188 563 руб.
Крім того, ОСОБА_7 перебуваючи у невстановленому досудовим розслідуванням місці на території держави-агресора, у невстановлений досудовим розслідуванням час, але не пізніше 11.01.2025, за рахунок отриманого доходу від діяльності належного йому підприємства ООО «ЧЕРНЫШЕВСКОЕ 22» (код ЄДРПОУ - 9106015733), на виконання свого злочинного умислу спрямованого на пособництво державі-агресору шляхом передачі товарів представника державі-агресора, з метою забезпечення військових потреб та збільшення військового потенціалу країни-агресора, у невстановлений досудовим розслідуванням спосіб придбав транспортні засоби марки «УАЗ СГР» у кількості 5 шт., вартістю 1 565 000 руб. кожна, на загальну суму 7 825 000 руб.
В подальшому, ОСОБА_7 у невстановлений досудовим розслідуванням час, але не пізніше 11.01.2025, на виконання свого злочинного умислу, усвідомлюючи протиправність своїх дій, з метою надання матеріальних ресурсів представникам держави-агресора, які можуть використовуватись у військово-промисловій сфері на розвиток військово-промислового комплексу РФ, перебуваючи на тимчасово окупованій території Роздольненського району АР Крим, передав транспортні засоби марки «УАЗ СГР» у кількості 5 шт., на загальну суму 7 825 000 руб., представникам військового підрозділу, який наносить шкоду державі Україна в Херсонській області, чим здійснив дії, спрямовані на допомогу державі-агресору, з метою завдання шкоди Україні шляхом передачі матеріальних ресурсів представниками держави-агресора на визначену суму.
В свою чергу встановлено, ОСОБА_7 у період часу з 20.04.2022 по 25.06.2025, на виконання свого злочинного умислу, спрямованого на пособництво державі-агресору, організував постачання товарів у вигляді - соняшників, пшениці, проса жовтого та інше, а також надання послуги у вигляді - надання в оренду земельних ділянок, нежитлових приміщень та транспортних засобів з підконтрольного йому підприємства ООО «ЧЕРНЫШЕВСКОЕ 22» (код ЄДРПОУ - 9106015733) на суб'єкти господарювання приватної та державної сфери економіки держави-агресора, внаслідок чого до бюджету держави-агресора у період часу з 20.04.2025 по 31.12.2022 останнім перераховано грошові кошти у сумі 3 812 456 рублів, що відповідно до офіційно встановленого середнього курсу Національного банку України станом на 31.12.2022 становило 191 840, 38 гривні, крім того у період часу з 01.01.2023 по 31.12.2023 останнім перераховано грошові кошти у сумі 4 578 524 руб., що відповідно до офіційно встановленого середнього курсу Національного банку України станом на 31.12.2023 становило 1 946 628 гривень, також останнім у період часу з 01.01.2024 по 31.12.2024 останнім перераховано грошові кошти у сумі 58 412 003,41 руб., що відповідно до офіційно встановленого середнього курсу Національного банку України станом на 31.12.2024 становило 22 767 241,52 гривень, в свою чергу останнім у період часу з 01.01.2025 по 25.06.2025 останнім перераховано грошові кошти у сумі 12 718 052,26 руб., що відповідно до офіційно встановленого середнього курсу Національного банку України станом на 25.06.2025 становило 6 257 938,79 гривень, чим здійснив дії, спрямовані на допомогу державі-агресору, з метою завдання шкоди Україні шляхом передачі інших активів державі агресору у вигляді грошових коштів, отриманих як прибуток представниками держави-агресора на визначену суму.
Таким чином, ОСОБА_7 , підозрюється у вчиненні ним, умисних дій, спрямованих на допомогу державі-агресору (пособництво), вчинених громадянином України, з метою завдання шкоди Україні шляхом: добровільної передачі матеріальних ресурсів та інших активів у вигляді грошових коштів, представникам держави-агресора ч. 1 ст. 111-2 КК України.
26.11.2025 щодо ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 складено повідомлення про зміну раніше повідомленої підозри у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 111-2 КК України.
28.11.2025 ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 111-2 КК України.
Того ж дня, у відповідності до п. 8 ст. 135 КПК України повідомлення про підозру та повістка про виклик ОСОБА_7 на 03.12.2025, 04.12.2025 та 05.12.2025 були опубліковані на сайті загальнодержавного засобу масової інформації - «Урядовий кур'єр», за результатами чого підозрюваний не з'явився.
Разом з цим, відповідно до п. 8 ст. 135 КПК України повідомлення про підозру та повістки про виклик ОСОБА_7 на 03.12.2025, 04.12.2025 та 05.12.2025 (оригінал та переклад) було опубліковано на сайті «Офіс Генерального прокурора».
03.12.2025 ОСОБА_7 на допит в якості підозрюваного не з'явився та не повідомив поважних причин свого неприбуття.
04.12.2025 ОСОБА_7 на допит в якості підозрюваного не з'явився та не повідомив поважних причин свого неприбуття.
05.12.2025 ОСОБА_7 на допит в якості підозрюваного не з'явився та не повідомив поважних причин свого неприбуття.
Згідно з повідомленням ГУ «І» ДЗНД СБУ, останній, виїхав з території України на тимчасово окуповану територію України, де й знаходиться до теперішнього часу.
Разом з тим, під час проведення досудового розслідування встановити місцезнаходження підозрюваного не вдалося.
05.12.2025 слідчим слідчого управління Головного управління, керуючись статтями 40, 110 та 281 КПК України, підозрюваного ОСОБА_7 було оголошено в розшук, виконання якого доручено співробітникам ГУ «І» ДЗНД СБУ.
В подальшому, на адресу слідчого управління Головного управління надійшов лист ГУ «І» ДЗНД СБУ про те, що стосовно ОСОБА_7 заведено оперативно-розшукову справу категорії «розшук».
В свою чергу, 05.12.2025 слідчим слідчого управління Головного управління, керуючись статтями 40, 110 та 281 КПК України, підозрюваного ОСОБА_7 було оголошено в міжнародний розшук, виконання якого доручено Департаменту міжнародного поліцейського співробітництва НП України для виконання.
Наявність обґрунтованої підозри у вчиненні ОСОБА_7 інкримінованого йому правопорушення повністю підтверджується зібраними у кримінальному провадженні доказами.
Метою обрання відносно підозрюваного ОСОБА_7 запобіжного заходу згідно ст. 177 КПК України є забезпечення виконання ним як підозрюваним покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам переховуватись від органів досудового розслідування та суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на свідків; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Під час досудового розслідування встановлено наявність ризиків, передбачених пунктами 1, 2, 3, 4, 5 частини 1 статті 177 Кримінального процесуального кодексу України, які дають підстави застосування до підозрюваного запобіжного заходу.
Враховуючи викладене, на даний час існують наступні ризики, передбачені ст. 177 КПК України, а саме:
Наявність ризику, передбаченого п. 1 ч. 1 ст. 177 КПУ України, а саме переховування від органів досудового розслідування та/або суду обґрунтовується тим, що ОСОБА_7 підозрюється у злочині за який, передбачено понесення винною особою покарання у вигляді позбавлення волі на строк від 10 до 12 років з позбавленням права обіймати певні посади, або займатися певною діяльністю на строк від 10 до 15 років та з конфіскацією майна або без такої, у зв'язку із чим розуміючи тяжкість понесення покарання у разі визнання підозрюваного винним у вчиненні інкримінованого злочину, останній переховується від органу досудового розслідування та суду, з метою уникнення понесення покарання.
Так в ході досудового розслідування встановлено, що ОСОБА_7 на даний час перебуває на території АР Крим.
Крім цього, після того, як ОСОБА_7 був належним чином повідомлений про підозру та отримав повістки про виклик на допит у якості підозрюваного на 03.12.2025, 04.12.2025 та 05.12.2025, останній не з'явився та продовжує переховуватися від органів досудового розслідування.
При цьому, його вік, стан здоров'я, соціальні зв'язки та майновий стан дозволяють переховуватись від органу досудового розслідування та суду, що унеможливлює досягнення мети визначеної статтею 2 КПК України.
Наявність ризику, передбаченого п. 2 ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, обґрунтовується тим, що у вказаному кримінальному провадженні не встановлені всі обставини, які підлягають доказуванню, зокрема інших можливих епізодів вчинення аналогічних злочинів, місця перебування інших речей, предметів та документів, які можуть бути визнані речовими доказами у кримінальному провадженні, а тому для уникнення покарання за скоєння злочину підозрюваний ОСОБА_7 перебуваючи на волі, може самостійно знищити, сховати або спотворити речі і документи, які можуть мати значення речових доказів у кримінальному провадженні та які на даний час не відшукані органом досудового розслідування.
Крім того, може знищити фінансово-господарські документи, чорнову документацію та інші документи, які залишили на собі сліди вчинення злочину ОСОБА_7 , передбаченого ч. 1 ст. 111-2 КК України.
Наявність ризику, передбаченого п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме незаконно впливати на свідків з метою уникнення кримінальної відповідальності для себе, може вчинити дії направлені на примушення до надання неправдивих свідчень.
При встановленні наявності ризику впливу на свідків слід враховувати встановлену КПК України процедуру отримання показань від осіб, які є свідками у кримінальному провадженні, а саме: спочатку на стадії досудового розслідування показання отримуються шляхом допиту слідчим чи прокурором, а після направлення обвинувального акту до суду на стадії судового розгляду - усно шляхом допиту особи в судовому засіданні (частини 1, 2 статті 23, стаття 224 КПК України).
При цьому, суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому статтею 225 КПК України, тобто допитаних на стадії досудового розслідування слідчим суддею. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них (частина 4 статті 95 КПК України).
За таких обставин ризик впливу на свідків та експертів існує не лише на початковому етапі кримінального провадження при зібранні доказів, а й продовжує існувати на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання судом показань від свідків та дослідження їх судом..
Наявність ризику, передбаченого п. 4 ч. 1 ст.177 КПК України, а саме перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином обґрунтовується тим, що підозрюваний ОСОБА_7 може перешкоджати проведенню досудового розслідування іншим чином. Маючи достатнє фінансове забезпечення може змінювати місця проживання.Також зазначений ризик може бути реалізований підозрюваним шляхом зловживання процесуальними правами, що може виразитись у неявці для проведення слідчих дій у справі чи затягуванні з отриманням та ознайомленням з процесуальними документами, вручення яких чи надання для ознайомлення є обов'язковим під час проведення досудового розслідування.
Наявність ризику, передбаченого п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обґрунтовується тим, що підозрюваний може і надалі вчиняти кримінальні правопорушення, адже відповідно до зібраних доказів підозрюваний ОСОБА_7 не збирався завершувати свою злочинну діяльність.
Саме запобіжний захід у виді тримання під вартою щодо підозрюваного ОСОБА_7 забезпечить виконання останнім покладених на нього процесуальних обов'язків та надасть можливість досягти органу досудового розслідування завдань, передбачених ст. 2 КПК України, а саме: захист особи від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування з тим, щоб кожний хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини.
Також, відповідно до п. 6 ст. 193 КПК України, слідчий суддя, суд розглядає клопотання про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та може обрати такий запобіжний захід за відсутності підозрюваного лише у разі доведення прокурором наявності підстав, передбачених статтею 177 цього Кодексу, а також наявності достатніх підстав вважати, що підозрюваний виїхав та/або перебуває на тимчасово окупованій території України, території держави, визнаної Верховною Радою України державою-агресором, та/або оголошений у міжнародний розшук. У такому разі після затримання особи і не пізніш як через сорок вісім годин з часу її доставки до місця кримінального провадження слідчий суддя, суд за участю підозрюваного, обвинуваченого розглядає питання про застосування обраного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою або його зміну на більш м'який запобіжний захід, про що постановляє ухвалу.
У разі постановлення слідчим суддею, судом ухвали про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно підозрюваного на підставі частини шостої статті 193 цього Кодексу строк дії такої ухвали не зазначається.
Згідно ч. 6 ст. 176 КПК України, під час дії воєнного стану до осіб, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених статтями 109-114-2, 258-258-5, 260, 261, 437-442 Кримінального кодексу України, за наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, застосовується запобіжний захід, визначений пунктом 5 частини першої цієї статті, а саме - тримання під вартою.
При цьому, згідно до абз. 7 ч. 4 ст. 183 КПК України, при обранні запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно підозрюваного, обвинуваченого, який оголошений у міжнародний розшук, та/або який виїхав, та/або перебуває на тимчасово окупованій території України, території держави, визнаної Верховною Радою України державою-агресором, розмір застави не визначається..
Згідно абз. 8 п. 2 ч. 1 розділу 4 Наказу Міністерства юстиції України № 613/380/93/228/414/510/2801/5 від 17.08.2020 «Про затвердження Інструкції про порядок використання правоохоронними органами України інформаційної системи Міжнародної організації кримінальної поліції - Інтерпол», для запиту публікації Генеральним секретаріатом Інтерполу Червоного оповіщення правоохоронний орган України надсилає уповноваженому підрозділу формуляр для запиту публікації Червоного оповіщення (додаток 1), а також таку інформацію та документи. Запит про публікацію Генеральним секретаріатом Інтерполу Червоного оповіщення надсилається уповноваженим підрозділом за умови його погодження із центральним органом України щодо видачі особи (екстрадиції) і повідомлення ним про намір надіслати запит про видачу (екстрадицію) особи, яка розшукується, у разі її арешту, затримання чи встановлення місцезнаходження на території іноземної держави.
На підставі викладеного слідчий, за погодженням з прокурором, звернулися до суду з відповідним клопотанням.
У судовому засіданні прокурор підтримав клопотання та доводи, викладені в ньому, долучила до матеріалів справи додаткові матеріали та пояснила, що підозра, пред'явлена ОСОБА_7 обґрунтована і підтверджується належними доказами, нині наявні ризики та підстави, визначені статтею 177 КПК України, підозрюваний перебуває на тимчасово окупованій державою-агресором території Автономної Республіки Крим та оголошений у міжнародний розшук. З огляду на викладене просив обрати відносно підозрюваного запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.
Захисник у судовому засіданні заперечував проти заявленого клопотання та просив відмовити у його задоволенні.
Заслухавши пояснення прокурора, захисника, дослідивши матеріали досудового розслідування та копії матеріалів, якими слідчий та прокурор обґрунтовують доводи клопотання, слідчий суддя вважає його таким, що підлягає задоволенню з наступних підстав.
Метою застосування запобіжних заходів відповідно до ч. 1 ст. 177 КПК України є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобіганню спробам:1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3)незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому він підозрюється, обвинувачується.
Відповідно до ч. 2 ст. 177 КПК України підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті. Слідчий, прокурор не мають права ініціювати застосування запобіжного заходу без наявності для цього підстав, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до ч. 1 ст. 194 КПК України під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: 1) наявність обґрунтованої підозри у вчинення підозрюваним кримінального правопорушення; 2) наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, і на які вказує слідчий, прокурор; 3) недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
Відповідно до ст. 178 КПК України при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, крім наявності ризиків, зазначених у ст. 177 цього Кодексу, слідчий суддя на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов'язаний оцінити в сукупності всі обставини, передбачені даною статтею.
Відповідно до приписів ч. 1 ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 КПК України.
Відповідно до вимог ч. 6 ст. 193 КПК України, слідчий суддя, суд розглядає клопотання про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та може обрати такий запобіжний захід за відсутності підозрюваного, обвинуваченого лише у разі доведення прокурором наявності підстав, передбачених статтею 177 цього Кодексу, а також наявності достатніх підстав вважати, що підозрюваний, обвинувачений виїхав та/або перебуває на тимчасово окупованій території України, території держави, визнаної Верховною Радою України державою-агресором, та/або оголошений у міжнародний розшук. У такому разі після затримання особи і не пізніш як через сорок вісім годин з часу її доставки до місця кримінального провадження слідчий суддя, суд за участю підозрюваного, обвинуваченого розглядає питання про застосування обраного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою або його зміну на більш м'який запобіжний захід, про що постановляє ухвалу.
Крім того, обов'язковою умовою вимоги про видачу для здійснення карного переслідування є засвідчена копія постанови про заключення під варту. Зазначена вимога міститься в ч. 2 ст.58 Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22.01. 1993 року. Такі ж вимоги передбачені Європейською конвенцією про видачу правопорушників від 13.12.1957 року.
Ухвала про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою за відсутності підозрюваного, обвинуваченого виступає правовою підставою для подальшого затримання цієї особи за межами України і доставки її на територію України до місця кримінального провадження.
Після затримання особи за межами України слідчий, прокурор, який здійснює нагляд за додержанням законів під час проведення досудового розслідування, або суд, який розглядає справу чи яким ухвалено вирок, готує клопотання про видачу особи в Україну, до якого серед інших документів обов'язково додається засвідчена копія ухвали слідчого судді або суду про тримання особи під вартою, якщо видача запитується для притягнення до кримінальної відповідальності (ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 575 КПК).
При цьому час затримання такої особи фактично може перевищувати 30 діб - тримання під вартою за ст. 59 Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах, 40 діб - тимчасовий арешт за ст. 16 Європейської конвенції про видачу правопорушників та 60 діб - строк дії ухвали про тримання під вартою за ч. 1 ст. 197 КПК.
Тобто на відміну від затриманої особи з метою приводу, яка має гарантії не пізніше 36 годин з моменту затримання бути звільненою або доставленою до слідчого судді, суду, який постановив ухвалу про дозвіл на затримання з метою приводу, затримана особа на підставі ухвали слідчого судді, суду, постановленої в порядку ч. 6 ст. 193 КПК, може бути затриманою і утримуватись під вартою протягом усього часу, необхідного для екстрадиції та доставки її до місця кримінального провадження.
Відповідно до вимог ч. 4 ст.197 КПК України, у разі постановлення слідчим суддею, судом ухвали про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно підозрюваного, обвинуваченого на підставі частини шостої статті 193 цього Кодексу строк дії такої ухвали не зазначається.
З наведеного слідує, що обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою за процедурою, передбаченою ч. 6 ст. 193 КПК, має правовим наслідком обмеження права на свободу та особисту недоторканність, яке може бути обмежене виключно з дотриманням конституційних гарантій захисту прав і свобод людини і громадянина, принципів справедливості, рівності та домірності (пропорційності), із забезпеченням справедливого балансу інтересів особи та суспільства, на підставі та в порядку, визначених законами України, з урахуванням актів міжнародного права, позицій Європейського суду з прав людини, за вмотивованим рішенням суду, прийнятим в порядку справедливої судової процедури (рішення Конституційного Суду України (від 13 червня 2019 року № 4-р/2019).
Так, в судовому засіданні встановлено, що Слідчим управлінням Головного управління СБ України у м. Києві та Київській області здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні відомості про яке внесені 20.12.2024 до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42024110000000422 за підозрою ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 111-2 КК України.
Відповідно до п. 1 ч.1 ст. 178 КПК України слідчий суддя перевіряє вагомість наявних доказів про вчинення підозрюваним кримінального правопорушення.
26.11.2025, на підставі ст. ст. 111, 133, 135, 276-278 КПК України, ОСОБА_7 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1ст. 111-2 КК України.
28.11.2025, у відповідності до вимог ч. 1 ст. 278, п. 8 ст. 135 КПК України повідомлення про підозру, пам'ятка про права та повістки про виклик ОСОБА_7 на 03.12.2025, 04.12.2025 та 05.12.2025 опубліковані на сайті «Офіс генерального прокурора» та у загальнодержавному засобі масової інформації - «Урядовий кур'єр», що підтверджується наданими слідчому судді матеріалами.
Наявність обґрунтованої підозри ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення підтверджується зібраними у кримінальному провадженні доказами, наданими суду для вивчення, а саме: протоколами оглядів, протоколами за результатами проведення негласних (слідчих) розшукових дій іншими матеріалами досудового розслідування.
Слідчий суддя вважає, що за обставин, викладених у клопотанні про застосування запобіжного заходу, слідчим та прокурором доведено наявність обґрунтованої підозри щодо причетності ОСОБА_7 до вчинення інкримінованого йому органом досудового розслідування кримінального правопорушення та існування фактів, які в контексті практики Європейського суду з прав людини можуть переконати об'єктивного спостерігача в тому, що підозрюваний міг вчинити дане кримінальне правопорушення.
При цьому слідчий суддя враховує, що на даній стадії кримінального провадження та слідчим суддею не вирішуються питання, які повинен вирішувати суд під час розгляду кримінального провадження по суті. Судом лише вирішується питання про обґрунтованість підозри та наявність ризиків для обрання відповідного запобіжного заходу, з огляду на викладене слідчий суддя не оцінює докази з точки зору їх достатності і допустимості для визнання особи винною чи невинною у вчиненні кримінального правопорушення, а тому докази, які є достатніми для висновку про наявність обґрунтованої підозри, не обов'язково мають бути настільки ж переконливими та повними, як докази на стадії висунення особі обвинувачення у вчиненні злочину або на стадії судового розгляду такого обвинувачення.
Таким чином, слідчий суддя вважає, що в судовому засіданні стороною обвинувачення надано достатньо доказів щодо обґрунтованості підозри у вчиненні ОСОБА_7 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 111-2 КК України, а саме: умисних дій, спрямованих на допомогу державі-агресору (пособництво), вчинених громадянином України, з метою завдання шкоди Україні шляхом добровільної передачі матеріальних ресурсів та інших активів у вигляді грошових коштів, представникам держави-агресора.
Так, відповідно до п. 2 ч.1 ст. 178 КПК України слідчий суддя пересвідчився у тяжкості покарання, що загрожує ОСОБА_7 у разі визнання його винуватим у кримінальному правопорушенні, у вчиненні яких він підозрюється, оскільки санкція ч. 1 ст. 111-2 КК України передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк від десяти до дванадцяти років з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк від десяти до п'ятнадцяти років та з конфіскацією майна або без такої.
Відповідно до вимог п.3 ч. 1 ст. 178 КПК України слідчий суддя зауважує, що підозрюваний має середній вік, відомостей про стан здоров'я підозрюваного слідчому судді не надано.
Відповідно до вимог п. 4 ч. 1 ст. 178 КПК України слідчий суддя встановив, що підозрюваний не має міцних соціальних зв'язків, оскільки має зареєстроване місце проживання на тимчасово окупованій державою-агресором території України.
Відповідно до вимог п. 5 ч. 1 ст. 178 КПК України слідчий суддя зазначає, що відомостей про наявність у підозрюваного постійного місця роботи чи навчання слідчому судді не надано.
Щодо репутації підозрюваного, відповідно до вимог п. 6 ч. 1 ст. 178 КПК України, слідчий суддя зазначає, що даних щодо негативної репутації підозрюваної в ході судового розгляду слідчому судді не надано.
Щодо майнового стану підозрюваного, в дотримання вимог п. 7 ч. 1 ст. 178 КПК України, слідчий суддя відзначає, що, як стороною захисту так і стороною обвинувачення, не надано відомостей щодо майнового стану підозрюваного.
На виконання вимог п. 8, 9, 10 ч.1 ст. 178 КПК України в ході розгляду клопотання відомостей про наявність у підозрюваного судимостей не встановлено. Даних про застосування до підозрюваного інших запобіжних заходів не надано, як і відомостей про наявність повідомлення особі про підозру у вчиненні іншого кримінального правопорушення.
Відповідно до вимог, визначених п. 11 ч. 1 ст. 178 КПК України, слідчий суддя зазначає, що на момент розгляду даного клопотання майнової шкоди у кримінальному провадженні не встановлено.
Крім того наявний ризик продовження чи повторення протиправної поведінки, окрема ризик летальності, що його створює підозрюваний, у тому числі у зв'язку з його доступом до зброї, відповідно до п. 12 ч.1 ст. 178 КПК України.
05.12.2025, постановою старшого слідчого управління Головного управління СБ України у м. Києві та Київській області ОСОБА_5 на підставі ч. 1 ст. 281 КПК України, підозрюваного ОСОБА_7 оголошено у розшук.
Відповідно до матеріалів, отриманих в ході виконання доручень в порядку ст.ст. 40, 41 КПК України та протоколу огляду від 26.09.2025 встановлено, що громадянин України ОСОБА_7 залишився на тимчасово окупованій території Автономної республіки Крим, де знаходиться до теперішнього часу. Крім того встановлено, що ОСОБА_7 заснував підприємство ООО «ЧЕРНЫШЕВСКОЕ 22» (код підприємства - 9106015733, юридична адреса: 296213, Республіка Крим, Роздільненський р.н, с. Ботанічне, вул. Степна, буд. 6, приміщення 2), яке здійснює свою діяльність з виробництва та постачання товарів на підприємства з приватної та державної сфери економіки держави-агресора.
Отже, при проведенні слідчих (розшукових) дій встановлені достатні підстави вважати, що підозрюваний перебуває тимчасово окупований державою-агресором території України.
Слідчий суддя наголошує, що, в даному випадку, норми кримінально-процесуального законодавства не зобов'язують сторону обвинувачення доводити перед слідчим суддею саме факт перебування підозрюваної особи у розшуку, достатнім є лише факт оголошення такої особи в розшук, оскільки чинний КПК України у жодній нормі не розкриває поняття «міжнародний розшук» та не визначає момент, з якого особа вважається такою, що оголошена у міжнародний розшук. Разом з цим в абз. 1 ч. 1 ст. 281 КПК України зазначено, що «якщо під час досудового розслідування місцезнаходження підозрюваного невідоме або він виїхав та/або перебуває на тимчасово окупованій території України чи за межами України та не з'являється без поважних причин на виклик слідчого, прокурора за умови його належного повідомлення про такий виклик, слідчий, прокурор оголошує розшук такого підозрюваного». В той же час ч. 2 ст. 281 КПК України встановлює, що «про оголошення у розшук виноситься окрема постанова, якщо досудове розслідування не зупиняється, або вказується в постанові про зупинення досудового розслідування, якщо таке рішення приймається, відомості про що вносяться до Єдиного реєстру досудових розслідувань». Отже, для того, щоб підозрюваний, у розумінні ч. 2 ст. 281 КПК України, вважався оголошеним у розшук має бути наявна постанова про оголошення особи в розшук.
Таким чином, слідчий суддя встановив наявність підстав для розгляду даного клопотання в порядку вимог ч. 6 ст. 193 КПК України за відсутності підозрюваного ОСОБА_7 у зв'язку із тим, що підозрюваний перебуває » на тимчасово окупований державою-агресором території України та оголошений у міжнародний розшук.
Крім того, стороною обвинувачення доведено існування ризиків, передбачених п.п. 1, 2, 4, 5 ч.1 ст. 177 КПК України.
Так, про наявність зазначеного ризику, свідчить: тяжкість покарання, що загрожує підозрюваному у разі визнання його винуватим у вчиненні кримінального правопорушення-злочину, передбаченого ч. 7 ст. 111-1КК України, який, відповідно до ст. 12 КК України, відноситься до категорії особливо тяжких злочинів. Крім того не можна залишити поза увагою той факт, що ОСОБА_7 перебуває на тимчасово окупований державою-агресором території України, оголошений у міжнародний розшук до теперішнього часу не повернувся, достовірно знаючи, що відносно нього проводиться досудове розслідування, не з'являється без поважних причин на виклик слідчого та прокурора, будучі належним чином повідомленим по такий виклик та враховуючи відсутність міцних соціальних зв'язків підозрюваного.
Про наявність ризиків. Передбачених п.п. 2, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме можливості можливість знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, а також вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується підтверджується тим, що ОСОБА_7 перебуває на тимчасово окупованій території Автономної Республіки Крим де здійснює господарську діяльність з виробництва та постачання товарів на підприємства з приватної та державної сфери економіки держави-агресора.
Слідчий суддя, також, погоджується із існуванням ризику передбаченого п. 4 ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме можливості перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, оскільки серед оточення ОСОБА_7 є невстановлені учасники злочину, яких він може повідомити про факт виявлення їх злочинної діяльності та обставини, які стали відомі йому в ході проведення досудового розслідування, що унеможливить притягнення до кримінальної відповідальності всіх винних осіб
Разом з тим, слідчий суддя вважає, що стороною обвинувачення не доведено існування ризику, передбаченого п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме незаконно впливати на свідків у цьому кримінальному провадженні, оскільки суду не надано відомостей щодо свідків, допитаних в рамках даного кримінального провадження, на яких ОСОБА_7 може впливати, перебуваючи на тимчасово окупований території Автономної Республіки Крим, отже вказаний ризик не обґрунтований у клопотанні, не віднайшов об'єктивного підтвердження у судовому засіданні та ґрунтується на припущеннях слідчого, прокурора.
Таким чином, враховуючи встановлені у судовому засіданні обставини, слідчий суддя вважає, що прокурором доведено наявність усіх обставин, передбачених статтею 177 цього Кодексу, а також обставин, передбачених ч. 1 ст. 194 КПК України, що обрання у відношенні підозрюваного ОСОБА_7 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відповідає конкретній меті, визначеній у КПК України, та застосовується за наявності підстав, передбачених КПК України, є необхідним та достатнім для запобігання існуючим ризикам і жоден із більш м'яких запобіжних заходів не може запобігти доведеним під час розгляду ризикам, враховуючи, наявність обґрунтованої підозри у вчиненні ОСОБА_7 інкримінованого йому кримінального правопорушення, а також наявності достатніх підстав вважати, що підозрюваний перебуває на тимчасово окупований державою-агресором території України та оголошений у міжнародний розшук, отже клопотання підлягає задоволенню.
Також, при обранні запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно підозрюваного, який оголошений у міжнародний розшук та перебуває на тимчасово окупований державою-агресором території України, розмір застави не визначається, відповідно до вимог ч. 4 ст. 183 КПК України.
Керуючись ст.ст.110, 131, 132, 176-178, 183, 184, 186, 193, 194, 196, 197, 369-372 КПК України, ст.58 Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22.01.1993, слідчий суддя -
Клопотання задовольнити.
Обрати відносно підозрюваного ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.
Після затримання ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 і не пізніш як через сорок вісім годин з часу його доставки до місця кримінального провадження, розглянути за його участю питання про застосування обраного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою або його зміну на більш м'який запобіжний захід у встановленому законом порядку.
Ухвала слідчого судді підлягає негайному виконанню після її оголошення.
На ухвалу може бути подана апеляція безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом 5 (п'яти) днів з дня її оголошення.
Якщо ухвалу слідчого судді було постановлено без виклику особи, яка її оскаржує, то строк апеляційного оскарження для такої особи обчислюється з дня отримання нею копії судового рішення.
Слідчий суддя ОСОБА_1