Справа № 756/20101/25
Провадження № 2-з/756/190/25
Оболонський районний суд міста києва
15 грудня 2025 року м. Київ
Суддя Оболонського районного суду м. Києва Пукало А.В., розглянувши матеріали заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову,
ОСОБА_1 звернувся до Оболонського районного суду м. Києва із позовною заявою до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , треті особи: ТОВ «ДБК-Партнер", ТОВ «Ріелт-буд", про визнання майна особистою приватною власністю, витребування майна з чужого незаконного володіння.
Разом з позовною заявою ОСОБА_1 подав до суду заяву про забезпечення позову, в якій просив накласти арешт на:
- квартиру АДРЕСА_1 , що зареєстрована за ОСОБА_4 ;
- квартиру АДРЕСА_2 , що зареєстрована за ОСОБА_3 .
Заява обґрунтована тим, що 25.04.2018 між ним та ОСОБА_2 було укладено шлюб, який розірвано рішенням Подільського районного суду м. Києва від 12.09.2024. Від шлюбу сторони мають сина.
За твердженням заявника, під час шлюбу в придбання спірного майна були вкладені його особисті грошові кошти, отримані від продажу квартир, набуті ним до шлюбу та, на його думку, такі, що є його особистою приватною власністю.
Заявник зауважив, що 10.06.2020 він продав квартиру АДРЕСА_3 за 2 664 000 грн, а 08.06.2021 продав квартиру АДРЕСА_4 за 4 269 191 грн.
За твердженням заявника, за грошові кошти, виручені від продажу зазначених квартир, ОСОБА_2 придбала майнові права на нерухоме майно та квартири, оформивши їх частково на своє ім'я, частково на свою матір ОСОБА_3 , яка, на думку заявника, не мала та не має достатніх доходів для придбання такого майна.
Заявник звернув увагу, що щодо частини квартир у Подільському районному суді м. Києва розглядається цивільна справа № 758/13606/24, а також відкрито кримінальне провадження № 12025105100000104 від 18.10.2025 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 192 КК України.
Заявник зазначив, що в ході розслідування кримінального провадження встановлено, що за залишок коштів від продажу квартири АДРЕСА_3 в розмірі 722 329,31 грн та за залишок коштів від продажу квартири АДРЕСА_4 в розмірі 2 200 940,29 грн колишня дружина ОСОБА_2 придбала майнові права на квартиру АДРЕСА_1 , оформивши їх на себе та, без відома заявника, уклала 20.12.2023 договір відступлення права вимоги з ОСОБА_4 , яка 22.01.2024 зареєструвала право власності на вказану квартиру АДРЕСА_5 .
Крім того, за твердженням заявника, 06.08.2021 ОСОБА_2 , використовуючи грошові кошти заявника в сумі 1 314 960 грн, придбала майнові права на квартиру АДРЕСА_2 , оформивши їх на свою матір ОСОБА_3 , а згодом здійснила відчуження цих майнових прав.
Заявник наголосив, що одна із квартир уже відчужена, у зв'язку з чим існує реальна загроза подальшого відчуження іншого спірного нерухомого майна, що, на його думку, може унеможливити або істотно ускладнити виконання майбутнього рішення суду та поновлення його порушеного права власності.
На думку заявника, наявні підстави для вжиття заходів забезпечення позову відповідно до ст. 149, 150 ЦПК України, зокрема шляхом накладення арешту на спірне нерухоме майно, зареєстроване за відповідачами ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .
Суд, вивчивши доводи поданої заяви та матеріали справи, доходить наступного.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених ст. 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Відповідно до ч. 1 ст. 153 Цивільного процесуального кодексу України заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи (учасників третейського (арбітражного) розгляду).
Статтею 150 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що позов забезпечується: накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; накладенням арешту на активи, які є предметом спору, чи інші активи відповідача, які відповідають їх вартості, у справах про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави; забороною вчиняти певні дії; встановленням обов'язку вчинити певні дії, у разі якщо спір виник із сімейних правовідносин; забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов'язання; зупиненням продажу арештованого майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту; зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа, який оскаржується боржником у судовому порядку; зупиненням митного оформлення товарів чи предметів; арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
За приписами ч. 3 ст. 153 ЦПК України, заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Із наведеного випливає, що заходи забезпечення позову повинні застосовуватись лише у разі необхідності та бути співмірними із заявленими вимогами, оскільки безпідставне забезпечення позову може привести до порушення прав і законних інтересів інших осіб. Крім того, спосіб забезпечення має відповідати способами, що визначені законодавством.
Метою вжиття заходів забезпечення позову є охорона матеріально-правових інтересів позивача, які гарантують за його позовом реальне виконання позитивно прийнятого рішення, у разі прийняття такого. Забезпечення позову має бути спрямовано проти несумлінних дій відповідача, який може сховати майно, продати, знищити або знецінити його. Таким чином усуваються утруднення і неможливості виконання рішення.
Забезпечення позову покликано, не порушуючи принципів змагальності і процесуального рівноправ'я сторін, вжити негайних заходів, направлених на недопущення утруднення чи неможливості виконання судового акта, а також перешкодити спричиненню значної шкоди заявнику.
Як роз'яснено у п. 4 Постанови Пленуму Верховного суду України від 22 грудня 2006 року «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Відповідно до ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
За змістом ст. 76, 77 ЦПК України суд встановлює наявність або відсутність обставин, якими обґрунтовують свої вимоги і заперечення сторони, на підставі доказів, що містять інформацію щодо предмета доказування.
Необхідно зазначити, що при вирішенні питання про вжиття заходів забезпечення позову суд повинен здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності їх вжиття з урахуванням: розумності, обґрунтованості та адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову та його предметом; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду у разі невжиття заходів забезпечення позову; запобігання порушенню охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками судового процесу, у разі вжиття заходів забезпечення позову.
За своєю суттю інститут забезпечення в цивільному судочинстві є інститутом попереднього судового захисту. Метою його запровадження є гарантування виконання рішення суду у випадку задоволення позову за існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення у справі. Доведення наявності зазначених підстав або принаймні однієї з них, з точки зору процесуального закону, є необхідною передумовою для вжиття судом заходів до забезпечення позову у разі їх вжиття за клопотанням позивача.
Із вищенаведеного випливає, що, вирішуючи питання про вжиття заходів забезпечення позову, суд має пересвідчитись, що надані докази та доводи позивача на даному етапі переконливо свідчать про наявність підстав для забезпечення позову.
Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише у разі необхідності, оскільки, безпідставне звернення до даних дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу.
Відповідно, заходи забезпечення позову повинні застосовуватись лише у разі необхідності та бути співмірними із заявленими позовними вимогами, оскільки безпідставне забезпечення позову може призвести до порушення прав і законних інтересів інших осіб.
У постанові Верховного суду України від 25.05.2016 року, прийнятій за результатами розгляду справи №6-605цс16, викладено правову позицію, відповідно до якої, метою забезпечення позову, є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, та інтересів сторін та інших учасників судового процесу. Вжиття таких заходів не повинно мати наслідком заподіяння шкоди заінтересованим особам.
Відповідно до ст. 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист, у тому числі судовий, свого цивільного права та інтересу, що загалом може розумітися як передумова для виникнення або обов'язковий елемент конкретного суб'єктивного права, як можливість задовольнити свої вимоги за допомогою суб'єктивного права та виражатися в тому, що особа має обґрунтовану юридичну заінтересованість щодо наявності/відсутності цивільних прав або майна в інших осіб.
Статтею 124 Конституції України визначено принцип обов'язковості судових рішень, який з огляду на положення ст. 14, 153 ЦПК України поширюється також на ухвалу суду про забезпечення позову. При цьому, відповідно до ч. 3 ст. 151 ЦПК України, забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.
Отже, метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі з метою запобігання потенційним труднощам у подальшому виконанні такого рішення.
Забезпечення позову по суті - це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних з ним інших осіб з метою забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя та задоволення вимог позивача (заявника). Зазначені обмеження встановлюються ухвалою суду і діють до заміни судом виду забезпечення позову або скасування заходів забезпечення позову (ст. 154 ЦПК України).
До такого правового висновку дійшов Верховний Суд України при розгляді справи № 6-2552цс16 у постанові від 18 січня 2017 року.
Отже, при поданні заяви про забезпечення позову не достатньо послатись на диспозицію відповідної норми процесуального права. Заява повинна бути належним чином мотивована, а її доводи - підтверджені. Не може бути задоволено клопотання про забезпечення позову, якщо заявник не мотивував, що невжиття заходів забезпечення позову призведе до наслідків, передбачених цим Кодексом.
Із поданої заяви убачається, що заява належним чином не обґрунтована та не містить відповідних доказів на підтвердження зазначених у ній вимог.
Суд наголошує, що метою забезпечення позову є запобігання ризику ускладнення чи унеможливлення виконання рішення суду або ефективного захисту, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача (ч. 2 ст. 149 ЦПК України), втім заявником не наведено вагомих доводів про те що позовні вимоги (визнання майна особистою приватною власністю, витребування майна з чужого незаконного володіння), у разі їх задоволення, можуть бути не виконані без вжиття заходів забезпечення позову.
Таким чином суд доходить висновку, що заявником не наведено обґрунтованих підстав вважати, що невжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно впливатиме на ефективність захисту та унеможливить виконання ймовірного рішення суду. До заяви про забезпечення позову заявником не долучено відповідних належних, допустимих та достовірних доказів на підтвердження того, що існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення про задоволення позову.
Виходячи із викладеного, вивчивши заяву про забезпечення позову, враховуючи співмірність заходів забезпечення позову із позовними вимогами, суд дійшов висновку про необґрунтованість поданої заяви, а відтак заява про забезпечення позову задоволенню не підлягає.
На підставі викладеного, керуючись ст. 260 ЦПК України, суддя -
У задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову - відмовити.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та може бути оскаржена до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом 15 днів з дня її підписання.
Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом 15 днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Суддя Андрій ПУКАЛО