18 грудня 2025 р. Справа № 520/13704/25
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Перцової Т.С.,
Суддів: Макаренко Я.М. , Жигилія С.П. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 04.09.2025, головуючий суддя І інстанції: Біленський О.О., м. Харків, повний текст складено 04.09.25 по справі № 520/13704/25
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області
про визнання протиправною відмову та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі по тексту - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (далі по тексту - ГУ ПФУ в Харківській області, відповідач, пенсійний орган), в якому просив суд:
- визнати протиправною відмову Головного управління Пенсійного Фонду України в Харківській області від 22.04.2025 у призначенні пенсії по інвалідності ОСОБА_1 ;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області призначити ОСОБА_1 пенсію по інвалідності з 16.04.2025.
В обґрунтування позовних вимог послався на протиправність рішення ГУ ПФУ в Харківській області від 22.04.2025, яким позивачу відмовлено у призначенні пенсії по інвалідності, оскільки у розумінні пункту 3 постанови Кабінету Міністрів України від 08.12.2023 № 1338 «Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України з питань медико-соціальної експертизи» (далі по тексту - Постанова № 1338) особам з інвалідністю, повторний огляд яких був призначений із 01.01.2025, але які не змогли своєчасно його пройти, строк інвалідності продовжується до дати прийняття рішення за результатами оцінювання повсякденного функціонування, але не довше ніж до 01.07.2025, а тому, оскільки інвалідність ОСОБА_1 терміном до 01.02.2025 вважається автоматично продовженою до 01.07.2025, звертаючись до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії 16.04.2025, позивач дотримався передбачених строків.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 04.09.2025 по справі № 520/13704/25 адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (майдан Свободи, 5, Держпром, 3 під'їзд, 2 поверх, м. Харків, 61022, код ЄДРПОУ 14099344) про визнання протиправною відмову та зобов'язання вчинити певні дії - задоволено.
Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 22.04.2025 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії по інвалідності.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області призначити ОСОБА_1 пенсію по інвалідності з 16.04.2025 згідно Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб".
Відповідач, не погодившись з вказаним рішенням суду першої інстанції подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на його необґрунтованість та порушення судом норм матеріального права, просив суд апеляційної інстанції скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 04.09.2025 по справі № 520/13704/25, ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні вимог ОСОБА_1 .
Апеляційна скарга мотивована твердженнями про відсутність в діях пенсійного органу ознак протиправності, оскільки згідно із випискою з акту огляду медико-соціальної експертної комісії серії 12АГГ № 319290 термін дії інвалідності ОСОБА_1 скінчився 01.02.2025, а тому при розгляді звернення позивача про призначення пенсії по інвалідності від 16.04.2025, у пенсійного органу були відсутніми правові підстави для призначення такого виду пенсії.
Позивач правом подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.
У відповідності до пункту 3 частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Згідно з частиною четвертою статті 229 КАС України при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_2 на посаді старшого стрільця 2 механізованого відділення 2 механізованого взводу 5 механізованої роти НОМЕР_3 механізованого батальйону.
Згідно з Довідкою від 02.017.2024 №2069/5/7.1.5/ НОМЕР_4 , виданою командиром Військової частини НОМЕР_2 , ОСОБА_1 брав безпосередню участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки та інтересів у зв'язку з військовою агресією рф проти України.
Відповідно до Довідки про обставини травми (контузії, поранення, каліцтва) від 01.08.2023 №240 ОСОБА_1 21.07.2023 під час безпосереднього зіткнення з противником, в результаті мінометного обстрілу противником поблизу населеного пункту Приютне Пологівського району Запорізької області отримав поранення, діагноз: мінно-вибухова травма, вогнепальне осколкове наскрізне поранення лівого плеча у верхній третині, вогнепальний перелом лівої плечової кістки.
Поранення рядового ОСОБА_1 отримано під час проходження військової служби та пов'язано з виконанням обов'язків військової служби, пов'язане із захистом Батьківщини, під час відсічі збройної агресії російської федерації проти України, під час безпосереднього зіткнення з противником, в результаті мінометного обстрілу противником. поблизу населеного пункту Приютне Пологівського району Запорізької області.
Погіршення стану здоров'я не пов'язане з: отруєнням алкоголем, наркотичними засобами, токсичними чи отруйними речовинами, а також їх дії (асфіксія. інфаркт, зупинка серця тощо): використанням в особистих цілях без відома командування озброєння, устаткування, інструментів та матеріалів, які належать військовій частині або використовуються нею; навмисним вчиненням кримінального правопорушення; навмисним заподіянням військовослужбовцем шкоди своєму здоров'ю.
Військовослужбовець перебував у засобах індивідуального захисту.
Згідно з довідкою до акту огляду МСЕК серії 12ААГ № 319290, позивачу з 01.02.2024 встановлена 3 група інвалідності, у зв'язку з пораненням, пов'язаним із захистом Батьківщини. Інвалідність встановлена на строк до 01.02.2025, дата чергового переогляду - 01.02.2025.
16.04.2025 ІНФОРМАЦІЯ_1 направлена до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області заява №ФХ-13254/9964 від 15.04.2025 про призначення пенсії по інвалідності ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
За наслідком розгляду вказаної заяви і доданих до не] документів відповідачем прийнято рішення від 22.04.2025 про відмову у призначенні позивачу пенсії по інвалідності у зв'язку з тим, що термін дії інвалідності за випискою з акта огляду МСЕК серії 12ААГ №319290 закінчився 01.02.2025, а дата звернення за призначенням пенсії - 16.04.2025.
Вважаючи рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 22.04.2025 протиправним, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із протиправності рішення ГУ ПФУ в Харківській області від 22.04.2025 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії по інвалідності та наявності підстав для його скасування, оскільки позивачу встановлена 3 група інвалідності до набрання чинності Постановою № 1338 і строк повторного огляду припав на період воєнного стану на території України, що у розумінні постанови Кабінету Міністрів від 08.03.2022 № 225 "Деякі питання порядку проведення медико-соціальної експертизи на період воєнного стану на території України" (далі - Постанова № 225), що свідчить про автоматичне продовження позивачу строку інвалідності до дати прийняття рішення за результатами проведення оцінювання повсякденного функціонування, але не довше ніж до 1 липня 2025 року.
Обираючи належний та ефективний спосіб захисту порушеного права позивача, суд першої інстанції вважав за необхідне зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області призначити ОСОБА_1 пенсію по інвалідності з 16.04.2025 згідно Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб".
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційної скарги, а також виходячи з меж апеляційного перегляду справи, визначених статтею 308 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.
Статтею 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
За приписами пункту 6 частини 1 статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, визначаються Законом № 1058-ІV.
Відповідно до частини 1 статті 9 Закону № 1058-IV в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Умови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції, Державному бюро розслідувань, Національному антикорупційному бюро України, Службі судової охорони, державній пожежній охороні, Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації України, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції, Бюро економічної безпеки України чи Державній кримінально-виконавчій службі України, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом визначено Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 9 квітня 1992 року № 2262-XII (далі по тексту - Закон № 2262-XII).
Абзацом 1 та 2 статті 1 Закону № 2262-XII визначено, що особи з числа військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової служби) рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу, особи, які мають право на пенсію за цим Законом при наявності встановленої цим Законом вислуги на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції, Державному бюро розслідувань та на службі на посадах начальницького складу в Національному антикорупційному бюро України, Службі судової охорони і в державній пожежній охороні, службі в Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації України, в органах і підрозділах цивільного захисту, податкової міліції, Бюро економічної безпеки України, Державної кримінально-виконавчої служби України мають право на довічну пенсію за вислугу років.
Військовослужбовці, особи, які мають право на пенсію за цим Законом, які стали особами з інвалідністю за умов, передбачених цим Законом, набувають право на пенсію по інвалідності.
Умови призначення пенсій по інвалідності визначені статтею 18 Закону № 2262-XII, відповідно до якої Пенсії по інвалідності особам, які мають право на пенсію за цим Законом, призначаються в разі, якщо інвалідність настала в період проходження ними служби або не пізніше трьох місяців після звільнення зі служби, або якщо інвалідність настала пізніше тримісячного терміну після звільнення зі служби, але внаслідок захворювання (травми, поранення, контузії, каліцтва тощо), яке виникло в період проходження військової служби чи під час перебування в полоні або заручником, якщо полонення чи захоплення заручником не було добровільним і особа, яка має право на пенсію за цим Законом, перебуваючи в полоні або заручником, не вчинила злочину проти миру і людства.
Відповідно до статті 19 Закону № 2262-XII групи і причини інвалідності, а також час її настання встановлюються медико-соціальними експертними комісіями, які діють на підставі положення про них, що затверджується Кабінетом Міністрів України.
Залежно від ступеня втрати працездатності особи з інвалідністю поділяються на три групи.
Згідно зі статтею 26 Закону № 2262-XII пенсії по інвалідності військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом призначаються на весь час інвалідності, встановленої медико-соціальною експертною комісією, а особам з інвалідністю, які досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" - довічно. Повторний огляд цих осіб з інвалідністю провадиться лише за їх заявою.
В разі визнання пенсіонера, який не досяг пенсійного віку, працездатним пенсія виплачується йому до кінця місяця, в якому його визнано працездатним, але не довше ніж до дня, по який встановлено інвалідність.
Основні засади створення правових, соціально-економічних, організаційних умов для усунення або компенсації наслідків, спричинених стійким порушенням здоров'я, функціонування системи підтримання особами з інвалідністю фізичного, психічного, соціального благополуччя, сприяння їм у досягненні соціальної та матеріальної незалежності визначено Законом України "Про реабілітацію осіб з інвалідністю в Україні" № 2961-IV від 06.10.2005 (далі по тексту - Закон № 2961-IV).
Відповідно до статті 1 Закону № 2961-IV медико-соціальна експертиза - встановлення ступеня стійкого обмеження життєдіяльності, групи інвалідності, причини і часу їх настання, а також доопрацювання та затвердження індивідуальної програми реабілітації особи з інвалідністю (дитини з інвалідністю) в рамках стратегії компенсації на основі індивідуального реабілітаційного плану та комплексного реабілітаційного обстеження особи з обмеженням життєдіяльності.
У розумінні частини 8 статті 7 Закону № 2961-IV (в редакції на час встановлення позивачу групи інвалідності) медико-соціальні експертні комісії визначають групу інвалідності, її причину і час настання.
Кабінетом Міністрів України відповідно до статті 12-1 Закону України “Про правовий режим воєнного стану», Указу Президента України від 24 лютого 2022 р. № 64 “Про введення воєнного стану в Україні» прийнято постанову № 225, якою визначено деякі питання порядку проведення медико-соціальної експертизи дітям на період дії воєнного стану на території України.
Пунктом 3 Постанови № 225 передбачено, що повторний огляд, строк якого припав на період дії воєнного стану на території України, переноситься на строк після припинення або скасування воєнного стану, але не пізніше шести місяців після його припинення або скасування за умови неможливості направлення:
дітей з інвалідністю лікарем до лікарсько-консультативної комісії відповідно до Порядку встановлення лікарсько-консультативними комісіями інвалідності дітям, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 листопада 2013 р. № 917 (Офіційний вісник України, 2013 р., № 100, ст. 3666).
При цьому інвалідність продовжується до останнього числа шостого місяця після припинення або скасування періоду дії воєнного стану, якщо раніше не буде проведено повторний огляд.
У разі коли в індивідуальній програмі реабілітації дитини з інвалідністю встановлений строк повторного огляду, що припав на період дії воєнного стану на території України, в дитини з інвалідністю відсутня можливість пройти лікарсько-консультативну комісію закладу охорони здоров'я, їх індивідуальна програма реабілітації продовжується до останнього числа шостого місяця після припинення або скасування періоду дії воєнного стану, якщо раніше не буде проведено повторний огляд і не отримано відповідну індивідуальну програму реабілітації.
Також, 15.11.2024 Кабінетом Міністрів України прийнято постанову № 1338 "Деякі питання запровадження оцінювання повсякденного функціонування особи", пунктом 2 якої установлено, що:
з 1 січня 2025 р. експертиза щодо встановлення інвалідності відповідно до законодавства для повнолітніх осіб проводиться експертними командами з оцінювання повсякденного функціонування особи, сформованими відповідно до Положення про експертні команди з оцінювання повсякденного функціонування особи, затвердженого цією постановою (далі - експертні команди), до складу яких можуть входити лікарі, які мають право проводити оцінювання повсякденного функціонування особи відповідно до Порядку проведення оцінювання повсякденного функціонування особи, затвердженого цією постановою, а також Центром оцінювання функціонального стану осіб відповідно до Положення про експертні команди з оцінювання повсякденного функціонування особи, затвердженого цією постановою;
проведення оцінювання повсякденного функціонування особи організовується в кластерних та надкластерних закладах охорони здоров'я відповідно до Положення про експертну команду з оцінювання повсякденного функціонування особи, затвердженого цією постановою.
За потреби та/або в разі відсутності затвердженої спроможної мережі закладів охорони здоров'я на території регіону оцінювання повсякденного функціонування особи проводиться також у визначених Міністерством охорони здоров'я закладах охорони здоров'я державної форми власності та визначених розпорядженням начальника (голови) обласної, Київської міської державної адміністрації (військової адміністрації) за погодженням з Міністерством охорони здоров'я закладах охорони здоров'я комунальної форми власності;
оцінювання повсякденного функціонування особи проводиться з використанням електронної системи щодо оцінювання повсякденного функціонування особи після початку її функціонування.
Згідно з пунктом 3 Постанови № 1338, з моменту припинення повноважень, прав і обов'язків медико-соціальних експертних комісій щодо проведення медико-соціальної експертизи встановлення інвалідності повнолітнім особам, здійснення інших повноважень, прав і обов'язків, визначених Положенням про експертні команди з оцінювання повсякденного функціонування особи, затвердженого цією постановою, здійснюється експертними командами відповідно до Порядку проведення оцінювання повсякденного функціонування особи, затвердженого цією постановою.
Особам з інвалідністю, повторний огляд яких був призначений з 1 січня 2025 р., але які не пройшли його своєчасно, строк інвалідності продовжується до дати прийняття рішення за результатами проведення оцінювання повсякденного функціонування, але не довше ніж до 1 липня 2025 року.
У разі коли особі інвалідність (із зазначенням строку повторного огляду) була встановлена до набрання чинності цією постановою відповідно до Положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 3 грудня 2009 р. №1317 "Питання медико-соціальної експертизи" (Офіційний вісник України, 2009 р., № 95, ст. 3265), і строк повторного огляду припав на період воєнного стану на території України, але яка відповідно до постанови Кабінету Міністрів від 8 березня 2022 р. №225 "Деякі питання порядку проведення медико-соціальної експертизи на період воєнного стану на території України" (Офіційний вісник України, 2022 р., №25, ст. 1310) не проходила такий повторний огляд в медико-соціальних експертних комісіях:
чоловіки віком від 25 до 60 років, яким була встановлена друга або третя група інвалідності із зазначенням строку повторного огляду, зобов'язані у період з 1 квітня 2025 р. до 1 листопада 2025 р. пройти оцінювання повсякденного функціонування відповідно до Порядку проведення оцінювання повсякденного функціонування особи, затвердженого цією постановою;
інші особи, за винятком тих, кого неможливо направити на проведення оцінювання повсякденного функціонування, проходять оцінювання повсякденного функціонування до 1 квітня 2026 року.
Аналіз наведених норм свідчить про те, що з прийняттям Кабінетом Міністрів України Постанови № 1338 (набрала чинності 15.11.2024) особам з інвалідністю, повторний огляд яких був призначений з 1 січня 2025 року, але які не пройшли його своєчасно, строк інвалідності продовжується до дати прийняття рішення за результатами проведення оцінювання повсякденного функціонування, але не довше ніж до 1 липня 2025 року.
Як встановлено судом першої інстанції позивачу 01.02.2024 встановлено інвалідність ІІІ групи з датою чергового огляду 01.02.2025.
Отже, оскільки позивачу повторний огляд призначено з 1 січня 2025 року, наявні підстави вважати, що ОСОБА_1 строк інвалідності продовжено автоматично до дати прийняття рішення за результатами проведення оцінювання повсякденного функціонування, але не довше ніж до 1 липня 2025 року.
Таким чином, звертаючись до ГУ ПФУ у Харківській області 24.02.2025 із заявою про призначення пенсії по інвалідності, ОСОБА_1 вважався таким, що є особою з інвалідністю ІІІ групи, що дає йому право на призначення пенсії по інвалідності.
З огляду на викладене, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що викладені у рішенні ГУ ПФУ у Харківській області від 22.04.2025 доводи про закінчення терміну інвалідності ОСОБА_1 , встановленого медико-соціальною експертною комісією є безпідставними та не базуються на приписах закону.
Відтак, враховуючи встановлені під час апеляційного перегляду обставини, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про протиправність рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 22.04.2025 та наявність підстав для його скасування, що має наслідком прийняття рішення про відмову у задоволенні вимог апеляційної скарги в цій частині.
Колегія суддів зауважує, що спосіб відновлення порушеного права позивача має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Зазначена позиція повністю кореспондується з висновками Європейського суду з прав людини, відповідно до яких, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, в тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).
Отже, "ефективний засіб правого захисту" в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату.
Частиною четвертою статті 245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
Згідно Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.
У разі наявності у суб'єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов'язання судом суб'єкта прийняти рішення конкретного змісту є втручанням у дискреційні повноваження.
У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення. Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов'язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов'язати до цього в судовому порядку.
Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі.
Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 06 листопада 2019 року у справі № 509/1350/17 зазначила, що суд може зобов'язати суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
При цьому, застосування такого способу захисту у цій справі вимагає з'ясування судом, чи виконано позивачем усі визначені законом умови, необхідні для прийняття рішення про призначення пенсії.
Відповідно до пунктів 2, 4 та 10 частини другої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення адміністративного позову суд може визнати протиправним та скасувати індивідуальний акт чи окремі його положення; визнати бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язати вчинити певні дії; визначити інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
З огляду на те, що при зверненні позивача до відповідача із заявою про призначення пенсії по інвалідності останнім було долучено весь необхідний перелік документів, колегія суддів дійшла висновку про дотримання позивачем всіх визначених законодавством умов для такого призначення.
Відтак, враховуючи, що підстав для відмови у призначенні ОСОБА_1 пенсії по інвалідності у спірних правовідносинах не було, існує лише один вид правомірної поведінки ГУ ПФУ у Харківській області - призначити таку пенсію.
Отже, у відповідача відсутній вибір між декількома можливими правомірними рішеннями, а тому зазначені повноваження не є дискреційними.
З огляду на вказане, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції та вважає, що ефективним способом захисту порушених прав є зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області призначити ОСОБА_1 пенсію по інвалідності з 16.04.2025 згідно з Законом України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб".
Ухвалюючи судове рішення, колегія суддів керується ст. 322 КАС України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини (рішення Серявін та інші проти України) та Висновком №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень.
Як зазначено в п. 58 рішення Європейського суду з прав людини у справі Серявін та інші проти України суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору у справі, колегія суддів дійшла висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи сторін, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття судового рішення.
Відповідно до статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального та процесуального права.
Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують.
Керуючись ч. 4 ст. 229, ч. 4 ст.241, ст.ст.243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 326-329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області - залишити без задоволення.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 04.09.2025 по справі № 520/13704/25 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя Т.С. Перцова
Судді Я.М. Макаренко С.П. Жигилій