18 грудня 2025 р. Справа № 520/22455/25
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Спаскіна О.А.,
Суддів: Любчич Л.В. , Присяжнюк О.В. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 14.10.2025, головуючий суддя І інстанції: Волошин Д.А., майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022, по справі № 520/22455/25
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області , Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області
про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернулася до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому, з урахуванням уточнень, просила суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення про відмову в призначені пенсії №204850005445 Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківський області від 23.07.2025 щодо відмови в призначенні пенсії ОСОБА_1 за віком відповідно до п. 3 статті 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування";
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області зарахувати ОСОБА_1 в трудовий стаж періоди роботи: в Роздрібному об'єднанні «Універсам» згідно записів трудової книжки серії НОМЕР_1 з 01.02.1978 по 07.07.1986; у Фрунзенському продторзі з 23.06.1987 по 15.11.1988, до стажу роботи, що згідно з пунктом 3 статті 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» дає право на пенсію за віком, як жінці, яка досягла відповідного віку (65 років) та має страховий стаж з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - від 15 до 22 років;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області призначити та виплачувати ОСОБА_1 пенсію за віком з 12.07.2025;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області негайно виконати рішення суду в межах виплати за один місяць.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 14.10.2025 адміністративний позов задоволено частково.
Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області від 23.07.2025 №204850005445 про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 15.07.2025 про призначення пенсії за віком, з урахуванням висновків суду в даній справі.
У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовлено.
Стягнуто на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області суму сплаченого судового збору в розмірі 605,60 грн (шістсот п'ять гривень 60 копійок).
Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 14.10.2025 та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт посилається на п. 3 Порядку № 637 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. Коли в трудовій книжні відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості про видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудової договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи. Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області № 204850005445 від 23.07.2025 відмовлено ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком у зв'язку з відсутністю необхідного стажу роботи, передбаченого ст. 26 Закону № 1058-ІV.
Звертає увагу суду апеляційної інстанції, шо суд І інстанції дійшов до хибного висновку щодо наявності підстав для зарахування до страхового стажу позивачки періоду роботи, згідно поданих документів та індивідуальних відомостей про застраховану особу страховий стаж позивачки становив 12 років 5 місяців 28 днів, що не достатньо для призначення пенсії за віком.
Відзив на апеляційну скаргу від позивачки не надходив. Відповідно до ч. 4 ст. 304 КАС України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Відповідно до ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Колегія суддів вислухавши суддю доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, дослідивши письмові докази по справі, дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено судом апеляційної інстанції, що ОСОБА_1 15.07.2025 звернулася до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії за віком, яку було прийнято 15.07.2025 та зареєстровано за №1244, що підтверджується розпискою-повідомленням (а.с.76, 77).
За принципом екстериторіальності Головним управлінням Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області було розглянуто заяву позивача та прийнято рішення від 23.07.2025 №204850005445 про відмову в призначенні пенсії за віком, у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу (а.с.14-15).
У рішенні зазначено, що страховий стаж позивачки становить 12 років 5 місяців 28 днів, у тому числі страховий стаж - 10 років 16 днів, якого недостатньо для призначення позивачу пенсії за віком. Також, у рішенні зазначено, що за результатами розгляду документів, доданих до заяви, до страхового стажу не зараховано відповідно до записів трудової книжки від 08.07.1986 НОМЕР_2 періоди роботи: з 01.02.1978 по 07.07.1986, оскільки дата заповнення трудової 08.07.1986 не відповідає вказаному періоду трудової діяльності; з 23.06.1987 по 15.11.1988, оскільки дата наказу про звільнення з роботи (15.09.1988) не відповідає даті звільнення.
Не погодившись з протиправними діями відповідача, позивачка звернулася до суду з цим позовом.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з протиправності рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області від 23.07.2025 №204850005445 щодо не зарахування ОСОБА_1 до страхового стажу періодів роботи з 01.02.1978 по 07.07.1986 та з 23.06.1987 по 15.11.1988.
З метою належного та повного захисту порушених прав позивачки, суд першої інстанції зобов'язав Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 15.07.2025 про призначення пенсії за віком, з урахуванням висновків суду в даній справі.
Суд апеляційної інстанції погоджується з таким висновком суду першої інстанції з наступних підстав.
Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
За приписами п. 6 ч. 1 ст. 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, визначаються Законом №1058-IV.
Частиною 1 ст. 5 Закону №1058-IV встановлено, що цей Закон регулює відносини, що виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.
Згідно зі ст. 8 Закону №1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи, зокрема, мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у ст. 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.
Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 24 Закону № 1058-IV Страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов'язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески.
Згідно з ч. 2 ст. 24 Закону № 1058-IV страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Відповідно до ч. 4 ст. 24 Закону № 1058-IV періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Згідно з ч. 1 ст. 26 Закону № 1058-IV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 років.
Відповідно до ч. 2 ст. 26 Закону № 1058-IV у разі відсутності, починаючи з 1 січня 2018 року, страхового стажу, передбаченого частиною першою цієї статті, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 63 роки мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - від 20 до 30 років.
До набрання чинності Законом № 1058-IV стаж роботи для призначення пенсії регламентувався Законом України "Про пенсійне забезпечення" № 1788-XII від 05 листопада 1991 року.
Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (абз.1 ч. 4 ст. 24 Закону №1058-IV).
Як встановлено судовим розглядом, 15.07.2025 позивачка звернулася із заявою до територіального органу Пенсійного фонду України щодо призначення пенсії за віком.
Рішенням від 23.07.2025 №204850005445 Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області відмовило позивачці в призначенні пенсії за відсутності необхідного стажу роботи, серед іншого позивачці не враховано до стажу період роботи з 01.02.1978 по 07.07.1986, оскільки порушено вимоги Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників №58 від 29.07.1993 затвердженої Міністерством соціального захисту населення України, а саме дата заповнення трудової книжки 08.07.1986 не відповідає вказаному переіоду трудової діяльності, та не враховано період роботи з 23.06.1987 по 15.11.1988 з причини, що дата звільненя в трудовій книжці не відповідає даті наказу про звільнення з роботи (15.09.1988).
Згідно з ч. 1 ст. 44 Закону України № 1058-IV призначення (перерахунок) пенсії здійснюється за зверненням особи або автоматично (без звернення особи) у випадках, передбачених цим Законом.
Звернення за призначенням (перерахунком) пенсії здійснюється шляхом подання заяви та інших документів, необхідних для призначення (перерахунку) пенсії, до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженої особи застрахованою особою особисто або через законного представника недієздатної особи, особи, дієздатність якої обмежена, малолітньої або неповнолітньої особи.
Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсії визначається правлінням Пенсійного фонду за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері соціального захисту населення.
З 11.10.2017 набрав чинності Закон України від 03.10.2017 № 2148-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій», яким внесені зміни до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (надалі по тексту також - № 1058-IV).
Відповідно до п.4.2 розділу ІV Постанови від 25.11.2005 № 22-1 зареєстровано в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005 року за № 1566/11846 Про затвердження Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" при прийманні документів працівник структурного підрозділу, який здійснює прийом та обслуговування осіб: ідентифікує заявника (його представника); надає інформацію щодо умов та порядку призначення (перерахунку) пенсії; реєструє заяву, перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів, відповідність викладених у них відомостей про особу даним паспорта; уточнює інформацію про факт роботи (навчання, служби, підприємницької діяльності) і про інші періоди діяльності до 01 січня 2004 року, що можуть бути зараховані до страхового стажу. У разі необхідності роз'яснює порядок підтвердження страхового стажу, повідомляє про право особи на здійснення доплати до мінімального страхового внеску відповідно до частини третьої статті 24 Закону, та/або на добровільну участь у системі загальнообов'язкового пенсійного страхування.
Трудова книжка є основним документом, що підтверджує стаж роботи. Проте окремі недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.
Такий висновок наведений у постанові Верховного Суду від 28.02.2018 у справі №428/7863/17 та враховується судом на підставі частини п'ятої статті 242 КАС України.
Вищезазначеній правовій нормі кореспондують приписи п. 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України № 637 від 12 серпня 1993 року, згідно з якими основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Відповідно до п.1.7. Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України 25.11.2005 №22-1 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України 07.07.2014 №13-1) та зареєстрованій в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005 року за № 1566/11846, днем звернення за призначенням пенсії вважається день прийняття органом, що призначає пенсію, відповідної заяви. У разі якщо до заяви про призначення пенсії додані не всі необхідні документи, орган, що призначає пенсію, письмово повідомляє заявника про те, які документи необхідно подати додатково, про що в заяві про призначення пенсії робиться відповідний запис. Якщо поданих документів достатньо для визначення права особи на призначення пенсії, пенсія призначається на підставі таких документів.
За змістом п. 20 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637, у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.
Поряд із цим, відповідно постанови Кабінету Міністрів України від 27 квітня 1993 року № 301 "Про трудові книжки працівників" відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для особи-працівника, а отже, й не може впливати на її особисті права та інтереси.
Як вбачається з копії трудової книжки позивачки від 08.07.1986 серії НОМЕР_3 , остання містить відомості про період роботи позивача (з 01.02.1978 по 07.07.1986) в Роздрібному об'єднанні "Універсам" на посадах: касира-контролера магазину №34 (у період з 01.02.1978 по 01.04.1986) та старшого продавця магазину №34 (у період з 01.04.1986 по 07.07.1986) (записи №2, 3, 4 трудової книжки) (а.с. 8).
Зокрема, позивач 01.02.1978 була переведена на посаду касира-контролера магазину №34 на підставі наказу №18 від 06.02.1986 (запис №2), 01.04.1986 - на посаду старшого продавця магазину №34 на підставі наказу №43 від 01.04.1986 (запис №3), 07.07.1986 позивач була звільнена за ст. 38 КЗпП УССР у зв'язку з направленням чоловіка на роботу в іншу місцевість після закінчення інституту на підставі наказу №84 від 07.07.1986 (запис №4) (а.с.8).
Також, суд звертає увагу, що факт невідповідності дати заповнення трудової книжки із періодом трудової діяльності, не спростовують наявність у позивача стажу роботи, а отже юридичний факт роботи позивача у період з 01.02.1978 по 07.07.1986 є підтвердженим належними та допустимими доказами. Трудова книжка заповнена підприємством, в якому була розпочата трудова діяльність позивача.
Крім того, судова колегія зазначає, що всі записи за спірний період наявні в трудовій книжці. Наслідки того, що у трудовій книжці наявна певна невідповідність між датою заповнення трудової та періоду трудової діяльності, не може перекладатись на позивача, як тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені в його трудовій книжці.
Також, трудова книжка ОСОБА_1 від 08.07.1986 серії НОМЕР_3 містить відомості про період роботи у Фрунзенському продторзі на посаді продавця магазину №19, з 23.06.1987 по 15.11.1988 (запис №5, 6 трудової книжки) (а.с.9).
Колегія суддів зазначає, що такий недолік трудової книжки позивача (дата звільнення (15.11.1988) не відповідає даті наказу про звільнення з роботи (15.09.1988)), в даному випадку, є суттєвим, оскільки впливає на тривалість періоду, який підлягає зарахуванню позивачу до страхового стажу, адже інтервал між датою звільнення позивача з роботи відповідно до трудової книжки (15.11.1988) та датою наказу про звільнення позивача з роботи (15.09.1988) становить два місяці.
Суд зазначає, що позивач не подала до суду та до пенсійного органу уточнюючі документи щодо вірної дати звільнення її з роботи, у зв'язку з чим твердження позивача щодо того, що спірний період підлягає зарахуванню з 23.06.1987 по 15.11.1988, тобто зважаючи на дату наказу про звільнення, не підтверджується документально.
Разом з тим, суд зазначає, що відповідачем також не здійснено жодних дій, спрямованих на отримання відомостей, додаткових документів, на підставі яких можна було б додатково підтвердити спірний стаж позивача та встановити дійсну дату звільнення позивача (15.09.1988 або 15.11.1988) для вирішення питання щодо зарахування спірного періоду роботи позивача до страхового стажу.
У даному випадку відповідач не був позбавлений можливості отримати відомості про вірну дату звільнення позивача з роботи у Фрунзенському продторзі шляхом витребування відповідних документів, подання запитів тощо та за встановленими відомостями зарахувати до страхового стажу позивача такий період. Однак, відповідачем таких дій вчинено не було. Матеріали справи відповідних відомостей не містять. Так само позивач дій щодо отримання уточнюючої довідки також не вчинив.
Разом з тим, судова колегія зауважує, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці. Відсутність посилання чи неточних записів у первинних документах по обліку трудового стажу та нарахуванню заробітної плати на конкретну посаду, яку займав позивач у той чи інший період його роботи у підприємстві за наявності належним чином оформленої трудової книжки, не може бути підставою для виключення вказаних періодів роботи з трудового стажу позивача, що дає йому право на призначення пенсії за віком, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком.
Така правова позиція суду узгоджується із висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 21.02.2018 у справі №687/975/17, відповідно до яких, на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці.
Відтак, трудова книжка є достатньою підставою для підтвердження стажу роботи для призначення (перерахунку) пенсії. Водночас, не зарахування цього періоду до страхового стажу позивачки лише через не значену дату підстави звільнення - є необґрунтованим та протиправним, оскільки відповідальність за правильність ведення трудових книжок лежить на роботодавцеві, а не на працівникові.
Так, приймаючи оскаржуване рішення, пенсійний орган застосував суто формальний підхід, що не відповідає принципу верховенства права.
За таких обставин, суд першої інстанції дійшов вірного висновку з яким погоджується колегія суддів, що оскаржуване рішення від 23.07.2025 № 204850005445 Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області є протиправним та підлягає скасуванню.
Водночас, належним способом захисту та відновлення права позивачки у цій справі є зобов'язання Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 15.07.2025 про призначення пенсії за віком, з урахуванням висновків суду в даній справі.
Суд першої інстанції надав оцінку усім обставинам справи, котрі мають юридичне значення для правильного вирішення спору та дослухався до усіх аргументів сторін, які здатні вплинути на результат вирішення спору.
Суд наголошує, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 10 лютого 2010 року у справі Серявін та інші проти України зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі Конвенція) зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. У справі Трофимчук проти України ЄСПЛ також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не можна розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Відповідно до пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Деякі аргументи не можуть бути підставою для надання детальної відповіді на такі доводи.
Усі інші аргументи сторін вивчені судом, однак є такими, що не потребують детального аналізу у цьому судовому рішенні, оскільки вищенаведених висновків рішення суду першої інстанції не спростовують.
За правилами частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
У відповідності до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції ухвалив законне та обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального та процесуального права.
Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та свідчать про незгоду із правовою оцінкою суду першої інстанції обставин справи, суд апеляційної інстанції підстав для його скасування не вбачає.
Таким чином, колегія суддів, згідно ст. 316 КАС України вирішила залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, з урахуванням того, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Керуючись ст. ст. 242, 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області - залишити без задоволення.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 14.10.2025 по справі № 520/22455/25 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя О.А. Спаскін
Судді Л.В. Любчич О.В. Присяжнюк