19 грудня 2025 року Чернігів Справа № 620/12234/25
Чернігівський окружний адміністративний суд під головуванням судді Дубіної М.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Чернігівській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,
10.11.2025 ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом (зареєстрований у суді 11.11.2025), у якому просить:
визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Чернігівській області щодо нарахування та виплати йому середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку, тобто з 03.12.2024 за шість місяців, відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України);
зобов'язати Головне управління Національної поліції в Чернігівській області нарахувати та виплатити йому середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку, тобто з 03.12.2024 за шість місяців, відповідно до статті 117 КЗпП України.
На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 посилається на те, що при його звільненні відповідачем всупереч вимог чинного законодавства з ним не було проведено повного розрахунку, який фактично був здійснений 23.10.2025 на виконання рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 05.05.2025 у справі № 620/2388/25, яке набрало законної сили, тому він набув право на виплату середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні відповідно до статей 116, 117 КЗпП України.
Ухвалою судді Чернігівського окружного адміністративного суду Дубіної М.М. від 12.11.2025 позовну заяву ОСОБА_1 прийнято до розгляду та відкрито провадження у цій справі. Ухвалено здійснювати розгляд справи суддею одноособово за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення та виклику учасників справи за наявними у справі матеріалами.
У відзиві на позовну заяву представник відповідача, заперечуючи проти заявлених позовних вимог, просить відмовити у їх задоволенні, оскільки враховуючи принцип розумності, справедливості та пропорційності, а також зважаючи на введення воєнного стану в Україні та загальновідомі обставини значного дефіциту Державного бюджету України і переорієнтування спрямованості основного масиву бюджетних асигнувань на забезпечення відсічі збройної агресії рф, Головне управління Національної поліції в Чернігівській області дійшло до висновку, що у межах чинного правового регулювання та стану суспільних відносин стягнення на користь позивача коштів середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні є незаконним.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.
ОСОБА_1 проходив службу в Головному управлінні Національної поліції в Чернігівській області на посаді начальника Новгород-Сіверського районного відділу поліції.
Відповідно до наказу Головного управління Національної поліції в Чернігівській області (по особовому складу) від 29.11.2024 №634 о/с позивача було звільнено зі служби за пунктом 7 (за власним бажанням) частини першої статті 77 Закону України «Про Національну поліцію», 02.12.2024.
Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 05.05.2025 у справі №620/2388/25, яке набрало законної сили, було зобов'язано Головне управління Національної поліції в Чернігівській області нарахувати та виплатити позивачу компенсацію за невикористані додаткові оплачувані відпустки як учасника бойових дій за 2015 рік - 14 діб, 2016 рік - 14 діб, 2017 - 14 діб, 2023 рік - 14 діб.
23.10.2025 на картковий рахунок позивача надійшла сума 76 772,39 грн від Головного управління Національної поліції в Чернігівській області з коментарем «1007020; 2800; компенс. за невикор. відпус., згідно рішення суду по справі 620/2388/25 від 05.05.2025; ОСОБА_2 ».
На адресу відповідача було направлено адвокатський запит від 27.10.2025 №346 в інтересах позивача з проханням повідомити підставу нарахування позивачу грошових коштів 23.10.2025 року у сумі 76 772, 39 грн, надати детальний розрахунок нарахування позивачу вище вказаної суми з зазначенням підстав та посиланням на нормативно-правові акти, а також якщо вказані грошові кошти є виплатою компенсації за невикористані додаткові оплачувані відпустки, як учасника бойових дій за 2015 рік - 14 діб, 2016 рік - 14 діб, 2017 рік - 14 діб, 2023 рік - 14 діб, нарахувати та виплатити середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців, відповідно до статті 117 КЗпП України.
Відповідач листом від 03.11.2025 №89230-2025 на вказаний вище адвокатський запит повідомив, що на виконання рішення Чернігівського окружного адміністративного суду у справі №620/2388/25, Головне управління Національної поліції в Чернігівській області 23.10.2025 перерахувало на картковий рахунок банку АТ «Приватбанк» ОСОБА_1 компенсацію за невикористані додаткові оплачувані відпустки, як учасника бойових дій за 2015-2017 та за 2023 роки в кількості 56 діб на суму 76 772, 39 грн. Інших рішень щодо виплат середнього заробітку ОСОБА_1 в рішенні Чернігівського окружного адміністративного суду у справі №620/2388/25 не зазначено. Також відповідачем було надано розрахунок виплачених коштів, довідку про середньомісячний та середньоденний заробіток позивача на дату звільнення.
ОСОБА_1 , вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо нарахування та виплати йому середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку, тобто з 03.12.2024 за шість місяців, відповідно до статті 117 КЗпП України, звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає, що відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини першої статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 26.02.2020 у справі №821/1083/17, що була підтримана у постанові від 13.05.2020 у справі №810/451/17, висловлено правову позицію, відповідно до якої статтею 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов'язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП України, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Цими нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов'язку настає відповідальність, передбачена статтею 117 КЗпП України.
При цьому, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти всі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
Положення частини першої та частини другої статті 117 КЗпП України стосуються відмінних (різних) правових ситуацій, які передбачають різні правові наслідки для роботодавця у разі затримки виплати заробітної плати при звільненні працівника, при цьому істотне значення має наявність спору щодо суми належних працівникові при звільненні сум.
Дійсно, частина перша статті 117 КЗпП України передбачає виплату компенсації за затримку виплати працівникові належних йому сум при звільненні у розмірі середньомісячного заробітку за весь період затримки до дати фактичного розрахунку, але за умови, коли спору щодо суми заборгованості немає.
Інша правова ситуація виникає, коли є спір щодо суми заборгованості із заробітної плати, яку роботодавець повинен виплати працівникові при звільненні. У цьому випадку працівник, за змістом частини другої статті 117 КЗпП України, має право на відшкодування, якщо спір буде вирішено на його користь. Розмір заборгованості та відшкодування встановлює орган, який вирішує спір, у цьому випадку - суд.
Отже, у разі якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в такому випадку, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України).
Таким чином, законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов'язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальності роботодавця протягом усього періоду прострочення.
Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.
Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.
Таким чином, положення статті 117 КЗпП України поширюються на правовідносини, які виникають у зв'язку з прийняттям та виконанням судового рішення про виплату заборгованості із заробітної плати.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 11.03.2021 у справі №520/12809/19, від 18.03.2021 у справі № 820/3313/17, від 31.03.2021 у справі №340/970/20, від 31.03.2021 у справі №120/2617/20-а, від 04.06.2021 у справі №280/1198/20, від 22.04.2021 у справі №620/828/20, та в силу вимог Кодексу адміністративного судочинства України має враховуватись судом при виборі і застосуванні норм права.
Крім того, суд звертає увагу, що відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, висловленої у постанові від 30.01.2019 у справі №755/10947/17, незалежно від того чи перераховані усі постанови, у яких викладена правова позиція, від якої відступила Велика Палата Верховного Суду, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію.
У своєму рішенні Європейський суд з прав людини не вирішував питання щодо необхідності застосування тієї чи іншої норми права національного законодавства та її тлумачення, а констатував, що застосування процесуальних обмежень у справі заявниці значною мірою залежало від тлумачень матеріальних норм КЗпП України. Звернув увагу на те, що частина друга статті 117 КЗпП України, яка встановлює право на отримання компенсації у випадку постановлення судом рішення щодо суми такої заборгованості та є застосовною у справі заявниці, не передбачає виплати компенсації за період до фактичного розрахунку по заборгованості, на відміну від частини першої статті 117 КЗпП України.
Аналізуючи застосування судами статей 116 та 117 КЗпП України, Європейський суд з прав людини у рішенні «Меньшакова проти України» вказав, що обґрунтуванню, наведеному судами, не вистачає чіткості і ясності, оскільки суди детально не розглянули двояку дію статті 117 КЗпП України, однак це не свідчить про жодні прояви несправедливості чи свавілля, і процесуальні обмеження доступу заявниці до суду не застосовувались непропорційно.
Тому, за висновком Європейського суду з прав людини, не було порушення статті 6 Конвенції щодо скарги заявниці на відсутність доступу до суду (пункт 59 рішення).
За таких обставин, Велика Палата Верховного Суду у постановах від 26.02.2020 у справі №821/1083/17 та від 13.05.2020 у справі №810/451/17, дійшла висновку що немає жодних підстав вважати, що Європейський суд з прав людини надав для застосування на національному рівні тлумачення приписів статті 117 КЗпП України всупереч практиці Верховного Суду України. Вказане рішення Європейського суду з прав людини не може розглядатися як підстава для відступу від правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України від 15.09.2015 у справі №21-1765а15, відповідно до якого положення статей 116 та 117 КЗпП України поширюються на правовідносини, які виникли у зв'язку з прийняттям та виконанням судового рішення про виплату заборгованості із заробітної плати та відшкодування/компенсації.
Під час розгляду цієї адміністративної справи судом встановлено, що з позивачем не було проведено повного розрахунку при звільненні, а остаточну виплату позивачу компенсації за невикористані дні відпустки відповідачем було проведено 23.10.2025.
Отже, вищевказане є підставою для відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, яка полягає у компенсації працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця.
Позивача виключено зі списків особового складу військової частини, усіх видів забезпечення з 02.12.2024, тому відлік строку затримки щодо виплати позивачу заробітної плати розпочинається з 03.12.2024, з дня, наступного за днем, у якому позивачу не виплачене в повному обсязі грошове забезпечення.
У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
Отже, відповідач зобов'язаний виплатити позивачу середній заробіток за період затримки остаточного розрахунку при звільненні з військової служби з 03.12.2024 за шість місяців відповідно до статті 117 КЗпП України.
Суд зазначає, що протиправною бездіяльністю є зовнішня форма поведінки (діяння) цього органу, яка полягає у неприйнятті рішення чи у нездійсненні юридично значимих й обов'язкових дій на користь заінтересованих осіб, що на підставі закону чи іншого нормативно-правового акта належать до компетенції суб'єкта владних повноважень, були об'єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені.
Згідно з частинами першою та другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
З урахуванням зазначеного, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, дійшов висновку про наявність у цьому випадку бездіяльності відповідача, яку суд кваліфікує як протиправну, та наявність підстав для задоволення позовних вимог.
Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Як видно з наявної у матеріалах справи квитанції від 10.11.2025 № 1645-6695-7461-7061 позивачем під час звернення з цим позовом до суду сплачено судовий збір у розмірі 968, 96 грн, у зв'язку із чим слід стягнути за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі на користь позивача судові витрати у розмірі 968, 96 грн.
Керуючись статтями 2, 72-74, 77, 139, 241-246, 250 - 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Чернігівській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії, - задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Чернігівській області щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку, тобто з 03.12.2024 за шість місяців, відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України.
Зобов'язати Головне управління Національної поліції в Чернігівській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку, тобто з 03.12.2024 за шість місяців, відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Національної поліції в Чернігівській області на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору у розмірі у розмірі 968, 96 грн, сплаченого згідно із квитанцією від 10.11.2025 № №1645-6695-7461-7061.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Позивач - ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 ; АДРЕСА_1 ).
Відповідач - Головне управління Національної поліції в Чернігівській області (ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України: 40108651, місцезнаходження юридичної особи: 14000, м. Чернігів, проспект Перемоги, 74).
Суддя Марія ДУБІНА