Харківський окружний адміністративний суд
61700, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
19 грудня 2025 року Справа № 520/28752/25
Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Садової М.І., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні в приміщенні суду в м. Харкові адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
Позивач звернувся до суду з позовом до відповідача, у якому просить: - визнати протиправними дії головного управління Пенсійного фонду України у Харківській області щодо відмови мені, ОСОБА_1 , у призначені пенсії за віком у зв'язку з відсутністю необхідного трудового стажу, підтвердженого в установленому законодавством порядку та скасувати рішення № 205150018902 від 02.10.2025; -зобов'язати головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області зарахувати до мого страхового стажу роботи для обчислення пенсії за віком період роботи з 01.06.1995 по 04.01.2000, та здійснити призначення і виплату пенсії з врахуванням даного страхового стажу та архівних довідок від 30.03.2020 за № 02-24/134 та № 02-24/135 з дня звернення до територіального управління ПФУ; - вирішити питання розподілу судових витрат.
В обґрунтування позову зазначив, що позивач звернулась до пенсійного органу з заявою про призначення пенсії за віком, однак рішенням останнього відмовлено у заяві позивача. В оспорюваному рішенні вказано, що до страхового стажу не зараховано періоди роботи, у зв'язку із чим відсутні відмовлено у призначенні пенсії. Позивач стверджує, що ці періоди роботи підтверджено записами трудової книжки. Вважає такі дії відповідача протиправними, просив задовольнити адміністративний позов. У відповідності до ст. 139 КАС України просить вирішити питання розподілу судових витрат .
Відповідачем подано до суду відзив, який містить заперечення на позов. Наводить аргументи про те, що трудова книжка, хоча і є основним документом, однак відповідачу не надано усіх необхідних належних та допустимих доказів, які б у сукупності підтверджували оспорюваний стаж. Просить у позові відмовити.
Ухвалою суду від 03.11.2025 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі в порядку за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Відповідно до вимог частини четвертої статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши дійсні обставини справи та перевіривши їх доказами, суд прийшов до наступного з огляду на таке.
Суд установив, позивач 29.09.2025 звернулася до територіальних органів Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком.
Рішенням головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 02.10.2025 №205150018902 у призначенні позивачу пенсії за віком відмовлено. Наведено аргументи про те, що починаючи 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року- не менше 32 років. У разі відсутності, починаючи з 1 січня 2018 року, страхового стажу, передбаченого частинами першою статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 63 роки мають особи за наявності страхового стажу починаючи з 1 січня 2028 року - від 25 до 35 років. За доданими документами до страхового стажу не зараховано певні періоди роботи, у зв'язку із чим у призначенні пенсії за віком відмовлено.
Позивач вважає рішення відповідача протиправним у зв'язку із чим звернувся до суду за захистом свого порушеного оправа.
Умови, порядок нарахування та розмір пенсій визначаються, зокрема, законами України "Про пенсійне забезпечення" від 05 листопада 1991 року №1788-ХІІ та "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09 липня 2003 року № 1058-IV (далі - Закон №1058-IV), які є чинними на час виникнення спірних відносин.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 8 Закону № 1058-ІV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані інвалідами в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.
Згідно з ч.1 ст. 24 Закону № 1058-ІV страховий стаж - це період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Відповідно до ч. 2 ст. 24 Закону № 1058-ІV страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (ч. 4 ст. 24 Закону № 1058-ІV).
До набрання чинності Закону №1058-IV питання пенсійного забезпечення, в тому числі й порядок обчислення стажу для призначення пенсій регулювалися Законом №1788-XII.
Відповідно до ст.62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Так, згідно з п.1-2 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637 (далі - Порядок №637) основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка.
Приписами абз.1 п.3 Порядку № 637 визначено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Суд установив, згідно із записами у трудовій книжці від 29.01.2001 серія НОМЕР_1 , даними архівної довідки від 30.03.2020 №02-24/134 періоди роботи позивача та причини не зарахування таких пенсійним органом за страхового стажу, згідно з оспорюваного рішення:
- період роботи у КСП з 01.06.1995 по 04.01.2000, оскільки запис про звільнення не завірено печаткою організації та підписом відповідальної особи;
- період роботи у фермерському господарстві з 05.01.2000 по 29.01.2001, оскільки відповідно до вимог статті 28 Закону України «Про селянське (фермерське) господарство», чинною до 29 липня 2003 року та статті 34 закону України «Про фермерське господарство», який набрав чинності з 29 липня 2003 року, час роботи в селянському (фермерському) господарстві членів господарства та осіб, які працюють у ньому за трудовим договором (контрактом), зараховується до загального і безперервного стажу на підставі записів у трудовій книжці і документів, що підтверджують сплату внесків (збору) на соціальне страхування;
- періоди роботи у КСП з 06.1995 по 04.01.2000 згідно з довідкою №02-24/134 від 30.03.2020, оскільки в довідці не зазначені накази про прийом на роботу та звільнення з роботи, а також в довідці не зазначено по батькові у період роботи у 1995-1999 роках та зазначено не повне по батькові у період роботи в 2000 році.
Щодо періодів роботи з 01.06.1995 до 04.01.2000, з 06.1995 до 04.01.20000, суд прийшов насутпного.
Відповідно до п. 2.8 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затверджена наказом Міністерства праці України, Міністерства соціального захисту населення України, Міністерства юстиції України за № 58 від 29 липня 1993 року, якщо підприємство, яке зробило неправильний або неточний запис, ліквідоване, відповідний запис робиться правонаступником і засвідчується печаткою, а в разі його відсутності - вищестоящою організацією, якій було підпорядковане підприємство, а в разі його відсутності - облархівом, держархівом м.Києва, держархівом м.Севастополя і держархівом при Раді Міністрів Криму.
Відповідно до Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 637 від 12.08.1993, відповідальність за своєчасне та правильне заповнення трудових книжок, за їх облік, зберігання та видачу, несуть спеціально уповноважені особи, що призначені наказом керівника підприємства, установи, організації.
Органи Пенсійного фонду можуть надавати допомогу у пошуку та зборі необхідних документів. Відповідно до частини третьої статті 44 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. Відповідачу слід врахувати, що у випадку якщо поданих позивачем документів про призначення пенсії було не достатньо, то орган пенсійного фонду мав всі правові підстави для того, щоб самостійно витребувати документи, необхідні для перевірки трудового стажу позивача, провести перевірку, зустрічну перевірку для з'ясування спірних обставин, запропонувати позивачу надати інформацію щодо двох свідків, які б знали заявника по спільній з ним роботі на одному підприємстві, в установі, організації або в одній системі і мали документи про свою роботу за час, стосовно якого вони підтверджують роботу заявника.
З огляду на викладене вище суд прийшов переконання про те, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у її трудовій книжці. Посилання на відсутність чи неточність записів у первинних документах по обліку трудового стажу на конкретній посаді, яку займав позивач у той чи інший період його роботи, за наявності у трудовій книжки відомостей достатніх у своїй сукупності для визначення конкретного періоду роботи, не може бути підставою для виключення вказаного періоду роботи з трудового стажу позивача, оскільки відповідальність за порядок ведення трудової книжки покладено безпосередньо на посадових осіб установи-роботодавця, а відтак недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для особи, щодо якої такі порушення було вчинено, а отже, й не може впливати на особисті права позивача.
Верховного Суду, зокрема від 06.02.2018 по справі № 677/277/17, від 21.02.2018 у справі № 687/975/17, від 11.05.2022 у справі № 120/1089/19, від 17.09.2024 у справі № 440/4164/23.
Згідно з пунктом 4.2 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постанова правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1 (далі - Порядок № 22-1) при прийманні документів орган, що призначає пенсію: перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів; перевіряє копії відповідних документів, фіксує й засвідчує виявлені розбіжності (невідповідності). Орган, що призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі.
Також, згідно зі статтею 101 Закону України "Про пенсійне забезпечення" органи, що призначають пенсії, мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі. Підприємства та організації несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну громадянам або державі внаслідок несвоєчасного оформлення або подання пенсійних документів, а також за видачу недостовірних документів, і відшкодовують її.
Крім того, згідно із частиною 3 статті 44 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію.
На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.
Отже, пенсійний орган в силу діючого законодавства наділений повноваженнями вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі.
Суд зауважує, що працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в постанові від 21.02.2018 у справі №687/975/17.
Формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для органів пенсійного фонду для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.
Подібна позиція була висловлена Верховним Судом у постановах від 25.04.2019 у справі №593/283/17 та від 30.09.2019 у справі №638/18467/15-а
Відповідно до правової позиції викладеної у постанові Верховного Суду від 12.09.2022 у справі №569/16691/16-а відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 №301 “Про трудові книжки працівників» відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, а тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для особи, а отже, й не може впливати на її особисті права.
В свою чергу згідно правової позиції, наведеної у постанові Верховного Суду від 19.12.2019 у справі №307/541/17 однією з підстав для призначення пенсії за віком є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки. Управління ПФУ не врахувало, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці».
З огляду на викладене суд прийшов переконання про те, що відповідачем не надано до суду доказів вчинення ним дій щодо перевірки записів у трудовій книжці та інших документах позивача для призначення пенсії.
Тобто, органом пенсійного фонду не вчинено заходів, визначених Законом України "Про пенсійне забезпечення" та Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", для з'ясування обставин наявності у позивача стажу.
Враховуючи наведене вище, а також відсутність суттєвості недоліків в трудовій книжці та архівні довідці позивача суд прийшов висновку, що відповідачем допущено бездіяльність у не врахуванні спірних періодів до страхового стажу позивача у зв'язку із недоліками зроблених у записах трудової книжки, а відтак таку суд визнає протиправною.
Щодо періоду роботи з 05.01.2000 до 29.01.2001, суд прийшов наступного.
Згідно з ст. 28 Закону України «Про селянське (фермерське) господарство», який діяв на час виникнення правовідносин, особи, які працюють у селянському (фермерському) господарстві за трудовим договором (контрактом), та члени (фермерського) господарства починаючи з 15-річного віку підлягають пенсійному 3 селянського також забезпеченню нарівні працівниками сільського господарства, a загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню від нещасного випадку виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню на випадок безробіття і загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням, відповідно до законодавства.
Селянське (фермерське) господарство реєструється як платник збору на обов'язкове державне пенсійне страхування в органах Пенсійного фонду України за своїм місцем розташування у встановленому порядку сплачує збір на обов'язкове державне пенсійне страхування з усіх вид в заробітку за членів селянського (фермерського) господарства та осіб, які працюють у ньому за трудовим договором (контрактом), а також як платник страхових внесків з окремих видів загальнообов'язкового державного соціального страхування, зазначених у частині першій цієї статті, сплачує страхові внески у встановленому законодавством порядку.
Час роботи у фермерському господарстві членів господарства та осіб, які працюють у ньому за трудовим договором (контрактом), зараховується до загального i безперервного стажу роботи на підставі записів у трудовій книжці і документів, що підтверджують сплату внесків на соціальне страхування.
За приписами статті 113 Закону №1058-IV держава створює умови для функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування і гарантує дотримання законодавства з метою захисту майнових та інших прав і законних інтересів осіб стосовно здійснення пенсійних виплат.
Відповідно до частини першої статті 21 Закону №1058-IV персоніфікований облік у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування здійснюється з метою обліку застрахованих осіб, учасників накопичувальної системи пенсійного страхування та їх ідентифікації, а також накопичення, зберігання та автоматизованої обробки інформації про облік застрахованих осіб і реалізацію ними права на страхові виплати у солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування та накопичувальній системі пенсійного страхування.
Відповідно до частини першої статті 15 Закону №1058-IV платниками страхових внесків до солідарної системи є страхувальники, зазначені в статті 14 цього Закону, і застраховані особи, зазначені в частині першій статті 12 цього Закону.
Згідно із частиною другою статті 20 Закону №1058-IV обчислення страхових внесків застрахованих осіб, зазначених у пунктах 1, 2, 57, 9, 10, 12, 15, 17 1 18 статті 11 цього Закону, здійснюється страхувальниками на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) заробітної плати (доходу), грошового забезпечення, на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески.
Як передбачено частинами 4-6, 9 статті 20 Закону №1058-IV, сплата страхових внесків здійснюється виключно в грошовій формі шляхом внесення відповідних сум страхових внесків до солідарної системи на банківські рахунки виконавчих органів Пенсійного фонду, а сум страхових внесків до накопичувальної системи пенсійного страхування на банківський рахунок Накопичувального фонду або на банківський рахунок обраного застрахованою особою недержавного пенсійного фонду суб'єкта другого рівня системи пенсійного забезпечення. Страхові внески сплачуються страхувальниками шляхом перерахування безготівкових сум з їх банківських рахунків. Страхувальники зобов'язані сплачувати страхові внески, нараховані за відповідний базовий звітний період, не пізніше ніж через 20 календарних днів із дня закінчення цього періоду. Базовим звітним періодом е: для страхувальників, зазначених у пунктах 1, 2, 4 статті 14 цього Закону, календарний місяць. Днем сплати страхових внесків вважається: у разі перерахування сум страхових внесків у безготівковій формі з банківського рахунку страхувальника на банківський рахунок органу Пенсійного фонду день списання установою банку, органом, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, суми платежу з банківського (спеціального реєстраційного) рахунку страхувальника незалежно від часу й зарахування на банківський рахунок органу Пенсійного фонду.
Згідно із положеннями частини 10 статті 20 Закону №1058-IV якщо страхувальники несвоєчасно або не в повному обсязі сплачують страхові внески, до них застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про сплату страхових внесків, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом.
Страхові внески підлягають сплаті незалежно від фінансового стану платника страхових внесків (ч.12 ст. 20 Закону №1058-IV).
Відповідно до статті 106 Закону №1058-IV відповідальність за несплату страхових внесків несе підприємство-страхувальник, оскільки здійснює нарахування страхових внесків із заробітної плати застрахованої особи.
Тобто, страхові внески є складовою умовою існування солідарної системи і підлягають обов'язковій сплаті, перерахунок пенсії провадиться з урахуванням часу, коли особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, та за який підприємством, де працює людина, (страхувальником) сплачені щомісячні страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
За змістом вищезазначених норм, обов'язок по сплаті страхових внесків та відповідальність за несвоєчасну або не в повному обсязі сплату страхових внесків законом покладено саме на роботодавця, який здійснює нарахування цього внеску та утримання його із заробітної плати позивача.
Слід зазначити, що Верховним Судом сформована усталена правова позиція, відповідно до якої особа, яка звернулась за призначенням пенсії, не має відповідати за неналежне виконання підприємством-страхувальником свого обов'язку щодо належної сплати страхових внесків, а отже, наявність заборгованості підприємства по страховим внескам не може бути підставою для не зарахування до страхового стажу при перерахунку пенсії позивача періодів його роботи (зокрема, постанови від 24.05.2018 у справі №490/12392/16-а, від 01.11.2018 у справі № 199/1852/15-а, від 12.09.2019 у справі №489/2283/16-а, від 01.03.2021 у справі № 423/757/17, від 27.05.2021 у справі №№ 343/659/17).
Суд повторно відмічає, позивач на постійній основі працював з 05.01.2000 до 29.01.2001, тобто був найманим працівником.
Згідно із ст. 20 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», страхові внески обчислюються виключно в грошовій формі, у тому числі з виплат (доходу), що здійснюються в натуральній формі.
Обчислення страхових внесків застрахованих осіб, здійснюється страхувальниками. на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) заробітної плати (доходу), грошового забезпечення, на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески.
Страхові внески підлягають сплаті незалежно від фінансового стану платника страхових внесків.
Якщо страхувальники несвоєчасно або не в повному обсязі сплачують страхові внески, до них застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про сплату страхових внесків, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом.
Відповідно до ст. 106 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» виконавчі органи Пенсійного фонду накладають на посадових осіб, які вчинили правопорушення, адміністративні стягнення у разі, зокрема, несплати або несвоєчасної сплати страхових внесків, у тому числі авансових платежів.
Верховний Суд у постанові від 17.07.2019р. у справі №144/669/17 дійшов висновку, що задовольняючи позовні вимоги суди попередніх інстанції виходили з того, що наявність заборгованості перед Пенсійним фондом України зі сплати страхових внесків не може бути підставою для відмови у зарахуванні до страхового стажу періоду роботи, за який підприємством-страхувальником не сплачено страхові внески, оскільки відповідальність за їх несплату несе страхувальник, в якому працює застрахована особа, а не остання.
Працівник не повинен відповідати за неналежне виконання підприємством-страхувальником свого обов'язку щодо належної сплати страхових внесків, а отже, наявність заборгованості підприємства по страховим внескам не може бути підставою для незарахування до страхового стажу при призначенні пенсії позивачу періоду Його роботи.
В подальшому цей правовий висновок підтримано Верховним Судом у постановах від 30.12.2021 у справі № 348/1249/17 та від 11.10.2023 у справі № 340/1454/21.
Приймаючи до уваги наведене, вбачається, що відповідачами необґрунтовано не зараховано до страхового стажу період роботи позивача з 05.01.2000 до 29.01.2001.
З огляду на вищевикладене та задля ефективного захисту прав, та інтересів позивача від порушень з боку суб'єкта владних повноважень, суд визнає протиправним та скасовує рішення головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про відмову в призначенні пенсії за віком позивачу.
Щодо позовної вимоги про зобов'язання до вчинення дій, суд прийшов наступного.
При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у Постанові від 21 березня 2019 року у справі №817/498/17 наголосив, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Процедура прийняття, оформлення та розгляду документів, поданих для призначення (перерахунку пенсії) встановлений Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженим Постановою Правління ПФУ 25.11.2005 № 22-1, зареєстрованою в Мінюсті України 27 грудня 2005 р. за № 1566/11846 (далі - Порядок 22-1).
Відповідно до абз. 13 п. 4.2 вказаного Порядку 22-1 після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.
Відповідно до п. 4.3 Порядку 22-1 створення та обробка документів здійснюється із накладенням кваліфікованого електронного підпису працівників, відповідальних за здійснення операцій. Рішення за результатами розгляду заяви підписується керівником органу, що призначає пенсію (іншою посадовою особою, визначеною відповідно до наказу керівника органу, що призначає пенсію, щодо розподілу обов'язків), та зберігається в електронній пенсійній справі особи. Рішення за результатами розгляду заяви та поданих документів органом, що призначає пенсію, приймається не пізніше 10 днів після надходження заяви.
Згідно з п. 4.10 Порядку 22-1 після призначення пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії. Нарахована сума пенсії включається в документи для виплати пенсії не пізніше одного місяця з дня прийняття рішення про призначення, перерахунок, переведення з одного виду пенсії на інший та про поновлення виплати пенсії.
Стосовно позовних вимог про зобов'язання суб'єкта владних повноважень призначити та виплачувати пенсію позивачу з 29.09.2025, суд відмічає наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 45 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку: пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.
Відтак суд прийшов переконання про те, що оскільки позивач звернувся за призначенням пенсії у межах строків установлених ст. 45 вищевказаного Закону, що підтверджено доказами у справі та доводами, які викладені у адміністративному позові та підтвердженні представником позивача у судовому засіданні, а відтак підстави визнати дату призначення пенсії з цієї дати у суду відсутні з огляду на положення ч. 1 ст. 45 Закону України Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», адже будь-яких даних щодо не призначення пенсії позивачу з порушенням вимог цієї норми, у суду відсутні.
Враховуючи вищевикладене та те, що заява позивача про призначення пенсії була розглянута головним управління Пенсійного фонду України в Харківській області та саме зазначеним органом прийнято оскаржуване рішення та не зараховано стаж позивача, а відтак суд зазначає, що ефективним способом захисту порушених прав позивача є зобов'язання відповідача повторно розглянути заяву позивача про призначення пенсії від 29.09.2025, зарахувавши до страхового стажу позивача періоди роботи, а саме: з 01.06.1995 до 04.01.2000, з 05.01.2000 до 29.01.2001, з 06.1995 до 04.01.2000.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.
У відповідності до ст. 139 КАС України стягнути з відповідача за рахунок бюджетних асигнувань на користь позивача судовий збір у розмірі 968,96 грн.
Керуючись ст. ст. 241-246, 255, 293, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Адміністративний позов ОСОБА_1 до головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 02.10.2025 № 205150018902 про відмову в призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 .
Зобов'язати головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 29.09.2025 про призначення пенсії за віком, відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», зарахувавши до страхового стажу позивача періоди роботи, а саме: з 01.06.1995 до 04.01.2000, з 05.01.2000 до 29.01.2001, з 06.1995 до 04.01.2000.
В решті позовних вимог - відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 968,96 грн.
Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасники справи:
позивач ОСОБА_1 , місце проживання - АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ;
відповідач головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області, місцезнаходження - місто Харків, майдан Свободи, 5, код ЄДРПОУ 14099344.
Повне судове рішення складено та підписано суддею 19.12.2025.
Суддя М. І. Садова