Справа № 500/6617/25
19 грудня 2025 рокум.Тернопіль
Тернопільський окружний адміністративний суд, у складі головуючої судді Мірінович У.А., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у порядку письмового провадження позовну заяву та додані до неї матеріали ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,-
До Тернопільського окружного адміністративного суду через представника адвоката Дячук Сніжанну Ігорівну надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, у якій позивач просить суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області №192150004484 від 25.09.2025 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу період роботи з 01.01.1992 по 13.08.1993 на території російської федерації;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 18.09.2025 про призначення пенсії, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказала, що має право на призначення пенсії за віком у зв'язку з наявністю відповідного стажу та досягненням відповідного віку. Позивач звернулася до територіального органу Пенсійного фонду із заявою про призначення пенсії за віком, однак відповідач рішенням від 25.09.2025 № 192150004484 відмовив в такому призначенні, не зарахувавши до страхового стажу спірний період роботи. Не погоджуючись з відмовою в призначенні пенсії позивач зазначає, що згідно довідки АТ «Новгород АГП» №06-161 від 05.03.2022, вона була прийнята на роботу до Акціонерного товариства «Новгородське аерогеодезичне підприємство» на посаду інженера Об'єднаної комплексної експедиції №186 з 1 липня 1983 року (наказ про прийняття №101 від 01.07.1983) і звільнена 13 серпня 1993 року (наказ про звільнення №57 від 05.07.1993). За позицією позивача, вказаний період її роботи на території російської федерації має бути зарахований до страхового стажу при призначенні пенсії за віком на підставі Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, яка була чинною у період роботи позивача в РФ.
Ухвалою суду від 25.11.2025 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, залучено до участі у справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області. Встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву.
15.15.2025 відповідачем надано до суду відзив на позовну заяву, у якому вимоги позивача не визнає та просить відмовити у їх задоволенні. В обґрунтування своєї позиції зазначає, що згідно вимог пенсійного законодавства стаж роботи позивачки є недостатнім, а тому право на призначення пенсії за віком у неї відсутнє. За результатами розгляду документів, доданих до заяви про призначення пенсії, до страхового стажу не зараховано період її роботи згідно довідки №06-161 від 05.03.2022 з 01.01.1992 по 13.08.1993 на території російської федерації, оскільки відсутні будь-які угоди з питань пенсійного забезпечення між Україною та російською федерацією. З урахуванням викладеного відповідач вважає позовні вимоги необґрунтованими.
Інших заяв, у тому числі по суті, до суду не надходило.
Відповідно до частини п'ятої статті 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
Перевіривши доводи сторін, викладені у заявах по суті, з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення сторін, оцінивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, суд вказує наступне.
Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 , народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується даними паспорта громадянина України серії НОМЕР_1 , виданого 08.06.2007 Монастирським РВ УМВС України в Тернопільській області. (а.с.4-5)
З копії матеріалів електронної пенсійної справи, наданої відповідачем, слідує, що 18.09.2025 ОСОБА_1 звернулась до територіального органу Пенсійного фонду України з заявою про призначення їй пенсії за віком.
Згідно розписки - повідомлення до вказаної заяви позивачем додано: паспорт громадянина України, диплом про вищу освіту серії НОМЕР_2 від 01.06.1983, свідоцтво про перепідготовку № НОМЕР_3 від 01.07.1994, свідоцтво про курси підготовки №189 від 15.05.1997, трудову книжку серії НОМЕР_4 , довідку про перебування на обліку в Тернопільському міськрайонному центрі зайнятості як безробітної №232 від 15.06.2021, довідку АТ «Новгородське аерогеодезичне підприємство» №06-161 від 05.03.2022 про розмір заробітної плати за період з 1991 по 1993 роки, довідку АТ «Новгородське аерогеодезичне підприємство» №06-161 від 05.03.2022 про розмір заробітної плати за період з 1983 по 1988 роки, довідку про реєстрацію місця проживання, довідку АТ «Новгородське аерогеодезичне підприємство» №06-161 від 05.03.2022 про періоди роботи, довідку ТОВ «ВЕЛЕС ЛТД» №1162 від 18.05.2023, довідку Монастирської міської ради від 15.07.2021 №198, заяву про неотримання пенсії та інших виплат від російської федерації.
Згідно відомостей трудової книжки серії НОМЕР_4 від 01.07.1983, виданої ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , остання 01.07.1983 прийнята на посаду інженера Об'єднаної комплексної експедиції №186 АТ «Новгородське аерогеодезичне підприємство», звідки звільнена 13.08.1993 за власним бажанням (записи №1-5).
Згідно довідки АТ «Новгород АГП» №06-161 від 05.03.2022, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 була прийнята на роботу до Акціонерного товариства «Новгородське аерогеодезичне підприємство» на посаду інженера Об'єднаної комплексної експедиції №186 з 1 липня 1983 року (наказ про прийняття №101 від 01.07.1983) і звільнена 13 серпня 1993 року (наказ про звільнення №57 від 05.07.1993).
Заява та додані до неї документи за принципом екстериторіальності розглянуті Головним управлінням Пенсійного фонду України у Київській області, яким 25.09.2025 прийнято рішення №192150004484 про відмову у призначенні ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком відповідно до частини 2 статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», оскільки заявниця не набула необхідного страхового стажу.
У вказаному рішенні відповідачем зазначено, що вік заявниці становить 64 роки, страховий стаж складає 19 років 6 місяців 3 дні, що є меншим за необхідні 21 рік, визначений частиною 2 статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». При цьому, за результатами розгляду документів, доданих до заяви до страхового стажу позивача не зараховано період роботи згідно довідки №06-161 від 05.03.2022 з 01.01.1992 по 13.08.1993 на території російської федерації, оскільки відсутні будь-які угоди з питань пенсійного забезпечення між Україною та російською федерацією.
Відповідно до розрахунку страхового стажу форми РС-право, складеного Головним управлінням Пенсійного фонду України у Київській області, страховий стаж позивача становить 19 років 05 місяців 03 дні.
Вважаючи протиправним рішення територіального органу Пенсійного фонду щодо відмови у призначенні пенсії за віком, позивач з метою захисту своїх прав, свобод та інтересів звернулась до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцію та законами України.
Відповідно до частин першої та другої статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» № 1058-IV від 09.07.2003 (далі Закон № 1058-IV) пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом.
Відповідно до частини 1 статті 26 Закону № 1058-IV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року.
Згідно частини 2 статті 26 Закону №1058-ІУ, у разі відсутності, починаючи з 1 січня 2018 року, страхового стажу, передбаченого частиною першою цієї статті, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 63 роки мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - від 21 до 31 року.
Страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. (частина 1 статті 24 Закону № 1058-IV)
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування. (частина 2 статті 24 Закону № 1058-IV)
Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом. (частина 4 статті 24 Закону № 1058-IV)
У законодавстві, що діяло раніше (до 01.01.2004), зокрема у статті 56 Закону України "Про пенсійне забезпечення" № 1788-XII від 05.11.1991 (далі - Закон №1788-ХІІ) передбачено, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативі незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру тривалості роботи і тривалості перерв.
За змістом положень статті 62 Закону № 1788-ХІІ та статті 48 Кодексу законів про працю України основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до статті 62 Закону №1788-XII постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (у редакції, чинній на дату звернення за призначенням пенсії) (далі - Порядок №637).
Пунктом 1 Порядку №637 передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування (далі - персоніфікований облік), є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Згідно пункту 3 Порядку №637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Системний аналіз наведених правових норм дає суду підстави вважати, що основним документом, який підтверджує наявність у особи стажу роботи, є трудова книжка. При цьому, чинним законодавством встановлено пріоритетність записів у трудовій книжці перед відомостями про періоди роботи, що можуть міститися в інших документах, а також необхідність надання уточнюючої довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників для підтвердження спеціального трудового стажу лише у випадку, коли в трудовій книжці відсутні відповідні відомості.
Відмовляючи позивачу у призначенні пенсії, Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області у рішенні 25.09.2025 № 192150004484 послалось на те, що страховий стаж ОСОБА_1 становить 19 років 06 місяців 03 дні, що є меншим за необхідні 21 рік.
При цьому, за результатами розгляду заяви позивача та доданих до неї документів відповідачем не зараховано до страхового стажу ОСОБА_1 період її роботи на території російської федерації з 01.01.1992 по 13.08.1993 згідно довідки №06-161 від 05.03.2022, виданої АТ «Новгородське аерогеодезичне підприємство».
Вирішуючи питання щодо правомірності відмови відповідача у зарахуванні до страхового стажу позивача зазначеного періоду її роботи, суд вказує наступне.
Згідно частини 1 статті 24-1 Закону № 1058-IV періоди трудової діяльності за межами України зараховуються до страхового стажу, у тому числі на пільгових умовах, особам, які проживають в Україні, якщо це передбачено цим Законом або міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Періоди трудової діяльності до 1 січня 1992 року за межами України у республіках колишнього Союзу РСР зараховуються до страхового стажу, у тому числі на пільгових умовах, особам, які проживають в Україні, за умови нездійснення іншою державою пенсійних виплат таким особам за зазначені періоди. Порядок підтвердження нездійснення іншою державою пенсійних виплат визначається Кабінетом Міністрів України. (частина 2 статті 24-1 Закону №1058-IV)
Отже, зарахування особі періоду її роботи за межами України до страхового стажу для призначення пенсії здійснюється у випадку наявності відповідної міжнародної угоди, ратифікованої Верховною Радою України, а також за умови нездійснення іншою державою пенсійних виплат такій особі.
Відповідно до статті 19 Закону України «Про міжнародні договори України» чинні міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства. Якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.
Як передбачено частиною другою статті 4 Закону № 1058-IV якщо міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору.
Одним із міжнародних договорів з питань пенсійного забезпечення, який підписала Україна, стала багатостороння Угода про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, зобов'язання за якою взяли на себе дев'ять держав - учасниць СНД, в тому числі Україна та російська федерація (далі Угода).
Відповідно до статті 1 Угоди пенсійне забезпечення громадян держав - учасниць цієї Угоди та членів їхніх сімей здійснюється за законодавством держави, на території якої вони проживають.
Статтею 5 Угоди встановлено, що ця Угода поширюється на всі види пенсійного забезпечення громадян, які встановлені або будуть встановлені законодавством держав - учасниць Угоди.
Статтею 6 Угоди встановлено, що призначення пенсій громадянам держав - учасниць Угоди проводиться за місцем проживання.
Для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав - учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набуття чинності цією Угодою.
Відповідно до статті 11 Угоди, необхідні для пенсійного забезпечення документи, видані у належному порядку на території держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав і держав, що входили до складу СРСР або до 1 грудня 1991 року, приймаються на території держав - учасниць Співдружності без легалізації.
Згідно із абзацами 2, 3 статті 6 Угоди між Урядом України і Урядом РФ «Про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і Росії, які працюють за межами кордонів своїх країн» від 14 січня 1993 року, трудовий стаж, включаючи стаж який обчислюється у пільговому порядку, і стаж роботи за спеціальністю, набутий у зв'язку з трудовою діяльністю на територіях обох Сторін, взаємно визнається Сторонами. Обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність. Сторонами визнаються дипломи, свідоцтво, інші документи державного зразка про рівень освіти і кваліфікації, які видані відповідними компетентними органами Сторін, без легалізації.
Частиною другою статті 4 Угоди «Про співробітництво в галузі трудової міграції та соціального захисту трудівників-мігрантів» від 15 квітня 1994 року, підписаної Урядами Азербайджанської Республіки, Республіки Вірменія, республіки Білорусь, Республіки Грузія, Республіки Казахстан, Киргизької Республіки, Республіки Молдова, РФ, Республіки Таджикистан, Туркменістану, Республіки Узбекистан, України, передбачено, що трудовий стаж, зокрема стаж на пільгових підставах і за спеціальністю, взаємно визнається Сторонами.
Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку про те, що обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством держави, на території якої відбувалась трудова діяльність; пільговий стаж, набутий на території однієї з цих двох держав, визнається іншою державою.
Положення зазначеної Угоди були чинними на момент роботи позивача на території російської федерації у спірний період з 01.01.1992 по 13.08.1993. Дія Угоди припинена згідно з постановою Кабінету Міністрів України № 639 від 24.06.2023.
При цьому суд враховує, що 29.11.2022 Кабінет Міністрів України прийняв постанову №1328 «Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення», згідно з пунктом 1 якої постановив вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13 березня 1992 р. у м. Москві. Постанова набрала чинності 02.12.2022.
Водночас, відповідно до пункту 2 статті 13 Угоди про гарантії пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають.
Отже, положення відповідних міжнародних договорів розповсюджується також і на питання, пов'язані із зарахуванням періодів роботи на території інших держав до страхового стажу та обчислення пенсій, пов'язаних із їх перерахунком. Діюче в Україні пенсійне законодавство передбачає, що у разі, якщо пенсія призначена на території України, а особа працювала на території російської федерації або на підприємстві зареєстрованому на території Російської Федерації після 13.03.1992, то цей стаж має враховуватись на території України як власний страховий (трудовий стаж), хоча пенсійні внески можуть сплачуватись в росії. Тобто існує гарантія врахування страхового стажу кожної із сторін при призначенні пенсії на її території без перерахування страхових внесків.
Вказане узгоджується з правовою позицією, викладеною в постановах Верховного Суду від 14 листопада 2019 року у справі №676/6166/16-а, від 16 квітня 2020 року у справі №555/2250/16-а від 17 червня 2020 року у справі №646/1911/17, від 21 лютого 2020 року у справі № 291/99/17 та від 06 липня 2020 року у справі № 345/9/17.
Суд зазначає, що на час набуття позивачем трудового стажу в спірний період, вказані вище Угоди були чинними для України, тому підлягають застосуванню до таких правовідносин.
Окрім того, суд вважає, що стаж, набутий на території будь-якої з держав-учасниць Угоди, враховується при встановленні права на пенсію та її обчисленні. При цьому, обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність, а пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць проводиться по законодавству держави, на території якого вони проживають.
Дійсно, 01.12.2022 Верховна Рада України прийняла Закон України за № 2783-IX «Про зупинення дії та вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року» (далі Закон № 2783-IX), який набрав чинності 23.12.2022 і яким постановила зупинити у відносинах з Російською Федерацією та Республікою Білорусь дію Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, вчиненої від імені України у м. Мінську 22 січня 1993 року і ратифікованої Законом України від 10 листопада 1994 року № 240/94-ВР, та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року, вчиненого від імені України у м. Москві 28 березня 1997 року і ратифікованого Законом України від 3 березня 1998 року №140/98-ВР.
Проте суд зазначає, що відповідно до статті 58 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Як встановив суд, записами №№ 1-5 трудової книжки позивача серії НОМЕР_4 від 01.07.1983 підтверджується, що позивач 01.07.1983 прийнята на посаду інженера Об'єднаної комплексної експедиції №186 АТ «Новгородське аерогеодезичне підприємство», звідки звільнена 13.08.1993 за власним бажанням.
Вказані обставини підтверджуються також довідкою АТ «Новгород АГП» №06-161 від 05.03.2022, згідно якої ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , була прийнята на роботу до Акціонерного товариства «Новгородське аерогеодезичне підприємство» на посаду інженера Об'єднаної комплексної експедиції №186 з 1 липня 1983 року (наказ про прийняття №101 від 01.07.1983) і звільнена 13 серпня 1993 року (наказ про звільнення №57 від 05.07.1993).
Враховуючи, що період роботи позивача на території російської федерації з 01.01.1992 по 13.08.1993 підтверджений даними трудової книжки та довідкою №06-161 від 05.03.2022, і у вказаному періоді для України була чинною Угода про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992тому, тому вказаний період підлягає зарахуванню до страхового стажу позивача.
При цьому, суд відхиляє посилання Головного управління ПФУ у Київській області на відсутність будь-яких угод з питань пенсійного забезпечення між Україною та російською федерацією, оскільки обставини припинення Україною участі в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 не стосуються періодів трудової діяльності позивача, що мали місце в період дії вказаної Угоди.
Жодних інших зауважень (недоліків) до записів про трудовий стаж, що містяться у трудовій книжці позивача та довідці №06-161 від 05.03.2022, відповідач не зазначив у спірному рішенні, а суд не встановив.
Враховуючи, що відповідачем протиправно не зараховано до страхового стажу позивача періоду її роботи з 01.01.1992 по 13.08.1993 на території російській федерації, тому рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області від 25.09.2025 №192150004484 про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 є протиправним та підлягає скасуванню, а позовні вимоги в цій частині слід задовольнити.
Що стосується обраного позивачем способу захисту порушеного права, суд зазначає наступне.
Адміністративний суд не наділений повноваженнями втручатися у вільний розсуд (дискрецію) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями, визначеними статтею 2 КАС України.
Завдання правосуддя полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше порушується принцип розподілу влади. Принцип розподілу влади не допускає надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право. Тому завданням адміністративного суду є контроль за легітимністю прийняття рішень.
Виходячи зі змісту положень КАС України щодо компетенції адміністративного суду, останній не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.
Оскільки в силу частини п'ятої статті 45 Закону № 1058-IV передбачено обов'язок органу Пенсійного фонду щодо прийняття відповідного рішення про призначення (перерахунок) або про відмову в призначенні (перерахунок) пенсії, суд вважає, що територіальний орган Пенсійного фонду має виключну компетенцію у питаннях призначення (перерахунку) пенсії. Отже, зазначене питання віднесено до дискреційних повноважень територіального органу Пенсійного фонду.
Право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію.
Завданням адміністративного судочинства є перевірка правомірності дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, відповідності його рішень критеріям, які пред'являються до рішень суб'єктів владних повноважень та закріплені в частині другій статті 2 КАС України.
Тому, зважаючи на обставини справи, враховуючи, що настання для позивача негативних наслідків пов'язано із відмовою в призначенні пенсії позивачу з підстав неврахування певного періоду її роботи до страхового стажу, суд вважає, що зобов'язання пенсійного органу призначити пенсію позивачу є втручанням у дискреційні повноваження пенсійного органу.
При цьому, встановлення пенсійному органу обов'язку зарахувати до страхового стажу позивача спірний період її роботи не є таким втручанням, оскільки відповідач протиправно не врахував записи трудової книжки позивача та довідки №06-161 від 05.03.2022, позаяк судом визначено обов'язок пенсійному органу здійснити свої дискреційні повноваження відповідно до Закону № 1058 та Порядку № 22-1.
Таким чином, з огляду на обставини справи та дискреційні повноваження пенсійного органу щодо призначення пенсій за віком, належним способом захисту порушеного права позивача є зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області повторно розглянути заяву позивача від 18.09.2025 із зарахуванням до страхового стажу періоду її роботи з 01.01.1992 по 13.08.1993 згідно довідки №06-161 від 05.03.2022.
Згідно з частиною 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. При цьому в силу положень частини 2 статті 77 вказаного кодексу, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
За вказаних обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивачки є обґрунтованими, а вимоги такими, що належить задовольнити в повному обсязі.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд вказує, що згідно із частиною першою статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Позивачем сплачено судовий збір за подання позовної заяви у сумі 1211,20 грн, що підтверджується квитанцією № 2.378397895.1 від 30.10.2025. (а.с.12)
Разом з тим, позовна заява подана представником позивача через систему «Електронний суд».
Частиною 3 статті 4 Закону України "Про судовий збір" встановлено, що при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.
Отже, позивач мала сплатити судовий збір за вимогу немайнового характеру у розмірі 968,96 грн (1211,20 грн. х 0,8).
З огляду на викладене, керуючись положеннями статті 139 КАС України та враховуючи висновок суду про задоволення позову, суд вважає за необхідне стягнути на користь позивача судовий збір у сумі 968,96 грн за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ПФУ у Київській області.
Керуючись статтями 139, 242, 246, 255, 295, 297 КАС України, суд, -
Позовні вимоги ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, - задовольнити в повному обсязі.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області №192150004484 від 25.09.2025 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу період її роботи на території російської федерації з 01.01.1992 по 13.08.1993.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 18.09.2025 про призначення пенсії за віком, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору в сумі 968 (дев'ятсот шістдесят вісім) гривень 96 коп.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відповідно до частини першої статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Згідно із статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Повне судове рішення складено 19 грудня 2025 року.
Реквізити учасників справи:
позивач:
- ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 код РНОКПП НОМЕР_5 );
відповідач:
- Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області (місцезнаходження: пров. Андрія Саєнка, 10, м.Фастів, Фастівський р-н, Київська обл., 08500 код ЄДРПОУ 22933548);
третя особа:
- Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області (місцезнаходження: майдан Волі, 3, м.Тернопіль, Тернопільський р-н, Тернопільська обл.,46001 код ЄДРПОУ 14035769) .
Головуючий суддя Мірінович У.А.