Справа № 500/6506/25
19 грудня 2025 рокум.Тернопіль
Тернопільський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Грицюка Р.П., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -
До Тернопільського окружного адміністративного суду з позовною заявою звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області (далі - відповідач) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, у якій просить:
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області щодо відмови у нарахуванні та виплаті підвищення до пенсії за пунктом «г» статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788 у розмірі 25 відсотків від мінімальної пенсії за віком як члену сім'ї репресованої особи;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області здійснити нарахування та виплату підвищення до пенсії в розмірі 25 відсотків від мінімальної пенсії за віком згідно з пунктом «г» статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788 як члену сім'ї репресованої особи, починаючи з 01.10.2025.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач перебуває на обліку в ГУ ПФУ в Тернопільській області та отримує пенсію за віком. Зазначає, що має право на отримання підвищення до пенсії в розмірі 25% мінімальної пенсії за віком відповідно до пункту «г» статті 77 Закону №1788-XII, у зв'язку з чим звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області з відповідною заявою. Однак рішенням ГУ ПФУ у Тернопільській області відмовлено у виплаті підвищення у вказаному розмірі.
Позивач відноситься до членів сім'ї, яких було примусово переселено, а тому вважає, що на нього розповсюджується дія Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного режиму 1917-1991 років» №2325-VIII від 13.03.2018 (далі - Закон №2325-VIII) і він, як член сім'ї репресованої особа, яку в подальшому було реабілітовано, має право на підвищення до пенсії, передбачене пунктом «г» статті 77 Закону №1788-XII у розмірі 25 відсотків мінімальної пенсії за віком.
Ухвалою Тернопільського окружного адміністративного суду від 19.11.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, постановлено справу розглядати суддею одноособово за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами у строк, встановлений статтею 258 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України).
Відповідач подав до суду відзив на позовну заяву, у якому заперечив проти позову та зазначив що позивачу не встановлено підвищення до пенсії в розмірах, передбачених постановою Кабінету Міністрів України від 16.07.2008 №654 як реабілітованому чи як члену сім'ї реабілітованого, оскільки позивач не надав необхідних підтверджуючих документів.
Дослідивши письмові докази та перевіривши доводи, викладені у заявах по суті справи, суд встановив такі обставини.
Позивач перебуває на обліку в ГУ ПФУ в Тернопільській області й отримує пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Згідно з архівною довідкою УМВС України в Тернопільській області від 29.08.2025 №62-Л-7/2025 мати позивача - ОСОБА_2 разом із сім'єю на підставі наказу Міністерства Державної Безпеки СРСР №00430 від 21.08.1947 рішенням позасудових органів в адміністративному порядку як члени сім'ї учасника ОУН 21.10.1947 була виселена з с. Устя Борщівського району Тернопільської області на спецпоселення у Красноярський край з конфіскацією майна. Виселення затверджено Особливою Нарадою при МДБ СРСР від 24.02.1948, протокол №7-б.
На поселенні під наглядом спецкомендатури ОСОБА_2 перебувала до 15.08.1956. Звільнена на підставі наказу МВС СРСР від 21.05.1956 №0192. Згідно з Законом України від 17.04.1991 «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні» ОСОБА_2 реабілітована 05.04.1993 УВС Тернопільської області.
Відповідно до архівної довідки від 29.08.2025 №63-Л-7/2025 батько позивача - ОСОБА_3 на підставі наказу Міністерства Державної Безпеки СРСР №00430 від 21.08.1947 рішенням позасудових органів в адміністративному порядку як члени сім'ї учасника ОУН 21.10.1947 був виселений з с. Нижня Кривча Борщівського району Тернопільської області на спецпоселення у Красноярський край з конфіскацією майна. Виселення затверджено Особливою Нарадою при МДБ СРСР від 24.02.1948, протокол 7-б.
На поселенні під наглядом комендатури ОСОБА_3 перебував до 17.07.1956.
Знятий з обліку спецпоселенців на підставі наказу МВС СРСР №0192 від 21.05.1956.
Ухвалою судової колегії по кримінальних справах Верховного суду УРСР від 15.02.1990 постанова Особливої Наради при МДБ СРСР від 24.02.1947 про виселення ОСОБА_3 скасована, справа закрита з поверненням конфіскованого майна або його вартості.
На підставі Закону України від 17.04.1991 «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні» ОСОБА_3 реабілітований.
Відповідно до свідоцтва про народження від 01.06.1956 №056407 позивач народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Чорногорськ Красноярського краю, батьки: батько ОСОБА_3 , мати ОСОБА_4 .
Згідно з посвідченням від 05.01.1996 серія НОМЕР_1 позивач має право на пільги і компенсації, встановлені Законом України «По реабілітацію жертв політичних репресій на Україні».
Позивач 16.09.2025 звернувся до ГУ ПФУ в Тернопільській області з заявою, у якій просив здійснити перерахунок підвищення пенсії як репресованій особі, яку у подальшому реабілітовано, у розмірі 25% мінімальної пенсії за віком згідно з пунктом “г» статті 77 Закону №1788-XII (а.с.17-18, 30-31).
У відповідь на звернення позивач про перерахунок пенсії листом від 30.09.2025 №6604-6931/Б-02/8-1900/25 відповідач зазначив, що порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління, Пенсійний фонд України від 25.11.2005 №22-1 (з внесеними змінами) (далі - Порядок), визначено, що при призначенні до пенсій надбавок, допомог, додаткової пенсії, компенсації, пенсії за особливі заслуги перед Україною та підвищень відповідно надаються документи, зокрема, про визнання заявника реабілітованим або членом його сім'ї, якого було примусово переселено (для підвищення пенсії згідно з пунктом «г» статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення»).
Вважаючи таку відмову протиправною, позивач звернувся до суду з цим позовом.
При вирішенні даного спору суд виходить з такого нормативно-правового регулювання спірних правовідносин.
Зміст нормативно-правових положень щодо реалізації конституційного права громадян, які набули правового статусу реабілітованих, основи їх соціального захисту та гарантії їх соціальної захищеності через надання пільг і державної соціальної підтримки визначені та закріплені в Законі України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років» від 17.04.1991 №962-XII (далі - Закон № 962-XII, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) з метою ліквідувати наслідки беззаконня, допущені з політичних мотивів до громадян Української РСР, поновити їх права, встановити компенсації за незаконні репресії та пільги реабілітованим.
Статтею 1 Закону №962-XII встановлено, що реабілітованими особами слід вважати осіб, які з політичних мотивів були необґрунтовано засуджені судами або піддані репресіям позасудовими органами, в тому числі «двійками», «трійками», особливими нарадами і в будь-якому іншому позасудовому порядку, за вчинення на території України діянь, кваліфікованих як контрреволюційні злочини за кримінальним законодавством України до набрання чинності Законом СРСР «Про кримінальну відповідальність за державні злочини» від 25.12.1958, за винятком осіб, зазначених у статті 2 цього Закону.
Дія цієї статті поширюється на осіб, громадян України, які постійно проживали в Україні і яких з різних причин було переміщено за межі колишнього Радянського Союзу, необґрунтовано засуджено військовими трибуналами, Верховним Судом Союзу РСР чи піддано репресіям позасудовими органами.
Відповідно до статті 3 Закону №962-XII реабілітації підлягають всі громадяни, заслані і вислані з постійного місця проживання та позбавлені майна за рішенням органів державної влади і управління з політичних, соціальних, національних, релігійних та інших мотивів під приводом боротьби з куркульством, противниками колективізації, так званими бандпособниками та їх сім'ями.
Наведене свідчить, що законодавець до реабілітованих осіб відносить як громадян, які необґрунтовано зазнали політичних репресій, так і примусово переселених осіб.
Статтею 1-1 Закону №962-XII визначенні наступні терміни, зокрема: вислання - примусове виселення особи з місця її проживання з встановленням заборони на проживання у визначеній місцевості або примусове виселення чи переселення особи з місця її проживання в іншу місцевість або за межі СРСР; депортація - примусове виселення народів, етнічних, етноконфесійних, соціальних або інших груп населення з місць їхнього постійного проживання з політичних, класових, соціальних, релігійних, національних мотивів; заслання - примусове переміщення особи з місця її проживання з обов'язковим поселенням у певній місцевості, спецпоселенні, встановленням обмеження на право пересування та заборони виїзду з місця спецпоселення; репресована особа - особа, яка зазнала репресій з мотивів та у формах, визначених цим Законом; члени сім'ї - чоловік або дружина репресованої особи, діти репресованої особи, у тому числі повнолітні або усиновлені, батьки, вітчим, мачуха репресованої особи, усиновлювач, опікун, піклувальник, а також інші родичі або особи, які на момент здійснення репресій проживали з репресованою особою однією сім'єю були пов'язані спільним побутом.
Відповідно до статті 1-3 Закону №962-XII потерпілими від репресій є діти репресованої особи, у тому числі усиновлені, які у віці до18 років залишилися без батька, матері (усиновлювача) внаслідок здійснення репресій проти батька, матері (усиновлювача) або які народилися не пізніше ніж через 10 місяців з дня арешту батька, матері, або які народилися у місці позбавлення волі, на засланні, висланні під час перебування репресованої особи у місці позбавлення волі, на засланні, висланні, залишення репресованої особи для роботи у таборах Народного комісаріату внутрішніх справ у становищі вільнонайманого без права виїзду з прикріпленням до районів табору-будівництва, закріплення репресованої особи за будівництвом згідно з директивою Народного комісара внутрішніх справ та Прокурора СРСР від 29 квітня 1942 року №185, або які народилися у матері, яку було примусово безпідставно поміщено до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, під час перебування матері у такому психіатричному закладі, або які у віці до 18 років перебували, незалежно від тривалості, у спецприймальниках чи розподільниках, спеціальних будинках малюка чи дитячих будинках репресивних органів, або які внаслідок здійснення репресії проти батька, матері були примусово позбавлені імен, включаючи родові імена.
Положення цієї норми чітко визначають, що потерпілими від репресій є діти репресованої особи, у тому числі: діти, які були переселені разом із батьками; діти, які народилися під час перебування репресованої особи на засланні і проживали з репресованою особою однією сім'єю.
Таким чином, до членів сімей, яких було примусово переселено, належать й діти, які народилися на засланні і проживали з репресованою особою однією сім'єю.
Відповідно до пункту 6 Прикінцевих положень Закону №1058-IV до прийняття відповідного закону до пенсій, передбачених цим Законом, установлюються надбавки та здійснюється їх підвищення згідно із Законом України «Про пенсійне забезпечення» №1788-XII.
Згідно з пунктом «г» статті 77 Закону №1788-XII призначені пенсії підвищуються репресованим особам, яких у подальшому було реабілітовано, призначені пенсії - на 50 процентів, а членам їх сімей, яких було примусово переселено, - на 25 процентів мінімальної пенсії за віком.
Вказана правова позиція висловлена Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в постанові від 13.05.2024 у справі №500/5507/23.
Відповідно до частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постанові Верховного Суду від 13.05.2024 у справі №500/5507/23.
Як встановлено, згідно до архівної довідки УМВС України в Тернопільській області від 29.08.2025 №62-Л-7/2025 та №63-Л-7/2025, свідоцтва про народження № НОМЕР_2 від 01.06.1956, паспорта громадянина України серії НОМЕР_3 , виданого Борщівським РВ УМВС України в Тернопільській області 14.05.2002, батьки позивача знаходились на спецпоселенні в м. Чорногорськ Красноярського краю, де в них народився син ОСОБА_1 , який на час здійснення репресій проживав з батьками, репресованими особами однією сім'єю, в тому числі проживав у спецпоселенні, куди сім'ю було переселено примусово.
Згідно з посвідченням від 05.01.1996 серія НОМЕР_1 позивач має право на пільги і компенсації, встановлені Законом України «По реабілітацію жертв політичних репресій на Україні».
Отже, відповідно до статті 1-3 Закону №962-XII позивач є потерпілим від репресії, оскільки є дитиною репресованих осіб, та народилися на засланні.
Ураховуючи встановлені обставини у даній справі, зокрема, що позивач належить до категорії громадян, членів сім'ї, висланих з постійного місця проживання, позбавлених майна за рішенням органів державної влади і управління, з політичних, соціальних, національних, релігійних та інших мотивів під приводом боротьби з куркульством, противниками колективізації, так званими бандпособниками та їх сім'ями, реабілітованої по статті 3 Закону України» реабілітацію жертв політичних репресій на Україні», суд вважає що позивач, як член сім'ї громадянина, який необґрунтовано зазнав політичних репресій та був реабілітований, має право на підвищення пенсії на 25 процентів мінімальної пенсії за віком відповідно до пункту «г» статті 77 Закону №1788-XII з 06.03.2024.
Відмова Головного управління Пенсійного Фонду України в Тернопільській області у встановленні позивачу підвищення до пенсії відповідно до пункту «г» статті 77 Закону №1788-XII у розмірі 25 % мінімальної пенсії за віком, відповідно до поданої позивачем заяви від 16.09.2025, є протиправною.
Таким чином, суд дійшов до висновку, позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають до задоволення.
Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Оскільки позивач за подання позову сплатив судовий збір у розмірі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) грн. 20 коп., суд стягує такі витрати за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області, оформлене листом №6604-6931/Б-02/8-1900/25 від 30.09.2025, про відмову ОСОБА_1 у нарахуванні і виплаті підвищення до пенсії відповідно до пункту «г» статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-ХІІ із розрахунку 25% мінімальної пенсії за віком.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області здійснити з 01.10.2025 перерахунок та виплату ОСОБА_1 пенсії відповідно до пункту «г» статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-ХІІ із розрахунку підвищення розміру пенсії на 25 % мінімальної пенсії за віком із урахуванням виплачених сум.
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області сплачений судовий збір у розмірі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) грн. 20 коп.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відповідно до частини першої статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Згідно із статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Повне судове рішення складено 19 грудня 2025 року.
Реквізити учасників справи:
позивач:
- ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_4 ).
відповідач:
- Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області (місцезнаходження: майдан Волі, 3, м. Тернопіль, Тернопільський р-н, Тернопільська обл., 46001 код ЄДРПОУ 14035769).
Головуючий суддя Грицюк Р.П.