Справа № 500/6234/25
19 грудня 2025 рокум.Тернопіль
Тернопільський окружний адміністративний суд у складі судді Грицюка Р.П., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної установи "Територіальне медичне об'єднання Міністерства внутрішніх справ України по Тернопільській області", медично-відбіркової комісії ДУ "Територіальне медичне об'єднання Міністерства внутрішніх справ України по Тернопільській області" про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, -
До Тернопільського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Державної установи "Територіальне медичне об'єднання Міністерства внутрішніх справ України по Тернопільській області"(далі відповідач 1) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, у якому просить:
- визнати протиправною бездіяльність Державної установи "Тернопільське медичне об'єднання Міністерства внутрішніх справ України по Тернопільській області" щодо ненадання повної, об'єктивної та мотивованої відповіді на звернення із проханням надати належно завірену копію Положення про медичну-відбіркову комісію Державної установи "Тернопільське медичне об'єднання Міністерства внутрішніх справ України по Тернопільській області" та надати інформацію про отримання санаторно-курортного лікування;
- зобов'язати Державну установу "Тернопільське медичне об'єднання Міністерства внутрішніх справ України по Тернопільській області" розглянути звернення й надати повну, обґрунтовану та мотивовану відповідь.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що для захисту прав та законних інтересів цінним листом з описом вкладеного за №4600100431752 та повідомленням про вручення за №4600100431760, звернувся до медично-відбіркової комісії Державної установи "Тернопільське медичне об'єднання Міністерства внутрішніх справ України по Тернопільській області", однак відповіді не отримав. Вважає, що така бездіяльність спричинила порушення вимог Закону України "Про доступ до публічної інформації" та Закону України «Про звернення громадян».
Ухвалою суду від 03.11.2025 позовну заяву було залишено без руху та надано строк, достатній для усунення недоліків позовної заяви, із зазначенням способу їх усунення. Недоліки позовної заяви усунуто позивачем у строк, встановлений судом.
Ухвалою суду від 11.11.2025 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі, призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи. Запропоновано відповідачу надати до суду відзив на позов. Залучено другим відповідачем у справі медично-відбіркову комісію ДУ "Територіальне медичне об'єднання Міністерства внутрішніх справ України по Тернопільській області" (далі відповідач 2).
Відповідачем 1 подано відзив з якого слідує наступне. Згідно вимог Інструкції про організацію медичної реабілітації та санаторно-курортного лікування в Міністерстві внутрішніх справ України, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України №1296 від 04.11.2003, в редакції наказу від 11.12.2014, яка регламентує порядок направлення на санаторно-курортне лікування, для отримання путівки на санаторно-курортне лікування позивачу необхідно звернутися із заявою згідно затвердженої форми та переліком обов'язкових документів. Повідомляє, що станом на 25.11.2025 позивач з такою заявою не звертався. Проте, 09.09.2025 відповідачем отримано звернення від позивача, відповідь на яке надіслана позивачу поштовим відправленням та вручена 27.10.2025 згідно повідомлення про вручення за №4601300144010.
Враховуючи приписи частини 5 статті 262 КАС України, справа розглядалася за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи (у письмовому провадженні). Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складання повного судового рішення (частина 5 статті 250 КАС України).
Дослідивши письмові докази та перевіривши доводи, викладені у заявах по суті, суд встановив наступні обставини.
З матеріалів справи встановлено, що згідно пенсійного посвідчення № НОМЕР_1 ОСОБА_1 отримує пенсію по інвалідності 2 гр., інвалідність армії, МВС.
Відповідно до посвідчення серії НОМЕР_2 від 05.10.2025 позивач має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій.
08.09.2025 позивач звернувся із заявою до медично-відбіркової комісії Державної установи "Тернопільське медичне об'єднання Міністерства внутрішніх справ України по Тернопільській області з приводу надання належно завіреної копії Положення про медичну-відбіркову комісію Державної установи "Тернопільське медичне об'єднання Міністерства внутрішніх справ України по Тернопільській області" та інформації про те, чи має він право на отримання санаторно-курортного лікування.
25.10.2025 відповідь на звернення позивача від 08.09.2025 надіслана йому поштовим відправленням за №4601300144010, з якої слідує, що позивач має право на отримання санаторно-курортного лікування на підставі наказу Міністерства внутрішніх справ України №1568 від 14.12.2015 року «Про затвердження Порядку пільгового реабілітаційного, санаторно-курортного лікування, оздоровлення та відпочинку в медичних реабілітаційних центрах, санаторіях, будинках відпочинку, пансіонатах та оздоровчих закладах Міністерства внутрішніх справ України поліцейських, деяких інших категорій осіб та членів їх сімей». Для отримання путівки на санаторно-курортне лікування йому необхідно звернутися із заявою згідно затвердженої форми та переліком обов'язкових документів, відповідно до Інструкції про організацію медичної реабілітації та санаторно-курортного лікування в Міністерстві внутрішніх справ України, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України №1296 від 04.11.2003, в редакції наказу від 11.12.2014, яка регламентує порядок направлення на санаторно- курортне лікування.
Щодо отримання копії Положення про медичну - відбіркову комісію Державної установи «Тернопільське медичне об'єднання Міністерства внутрішніх справ України по Тернопільській області», відповідач повідомив, що відомості, які зазначені у даному Положенні містять інформацію службового характеру, управлінські процеси, а також внутрішні регламенти, які не підлягають відкритому розголошенню, оскільки службова інформація відноситься до категорії інформації з обмеженим доступом. Організація роботи медично-відбіркової комісії здійснюється відповідно до вимог, вищезазначених нормативно-правових актів, які регламентують організацію медичної реабілітації та санаторно-курортного лікування в Міністерстві внутрішніх справ України.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Аналіз даної норми дає змогу дійти висновку, що діяльність органів державної влади здійснюється у відповідності до спеціально-дозвільного типу правового регулювання, який побудовано на основі принципу «заборонено все, крім дозволеного законом; дозволено лише те, що прямо передбачено законом». Застосування такого принципу суттєво обмежує цих суб'єктів у виборі варіантів чи моделі своєї поведінки, а також забезпечує використання ними владних повноважень виключно в межах закону і тим самим істотно обмежує можливі зловживання з боку держави та її органів.
Вчинення ж державним органом чи його посадовою особою дій у межах компетенції, але непередбаченим способом, у непередбаченій законом формі або з виходом за межі компетенції є підставою для визнання таких дій та правових актів, прийнятих у процесі їх здійснення, неправомірними.
Відповідно до статті 49 Конституції України кожен має право на охорону здоров'я, медичну допомогу та медичне страхування.
Охорона здоров'я забезпечується державним фінансуванням відповідних соціально-економічних, медико-санітарних і оздоровчо-профілактичних програм.
Держава створює умови для ефективного і доступного для всіх громадян медичного обслуговування. У державних і комунальних закладах охорони здоров'я медична допомога надається безоплатно; існуюча мережа таких закладів не може бути скорочена. Держава сприяє розвитку лікувальних закладів усіх форм власності.
Правовий статус ветеранів війни, зокрема осіб з інвалідністю внаслідок війни, та гарантії їх соціального захисту визначаються Законом України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту № 3551-XII від 22 жовтня 1993 року (далі Закон №3551).
Пункт 3 частини першої статті 13 Закону №3551 встановлює, що особам з інвалідністю внаслідок війни та прирівняним до них особам надаються такі пільги: безплатне позачергове щорічне забезпечення санаторно-курортним лікуванням з компенсацією вартості проїзду до санаторно-курортного закладу і назад.
Відповідно до статті 40 Конституції України усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов'язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.
Статтею 5 Закону України "Про інформацію" від 2 жовтня 1992 року № 2657-XII (далі Закон №2657-XII) встановлено, що кожен має право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів.
Реалізація права на інформацію не повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб.
Положеннями ч.2 ст.6 Закону № 2657-XII обумовлено, що право на інформацію може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку, з метою запобігання заворушенням чи кримінальним правопорушенням, для охорони здоров'я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя.
Частинами 1, 2 статті 7 Закону України "Про інформацію" передбачено, що право на інформацію охороняється законом. Держава гарантує всім суб'єктам інформаційних відносин рівні права і можливості доступу до інформації.
При цьому ніхто не може обмежувати права особи у виборі форм і джерел одержання інформації, за винятком випадків, передбачених законом. Суб'єкт інформаційних відносин може вимагати усунення будь-яких порушень його права на інформацію.
Статтею 20 Закону України "Про інформацію" передбачено, що за порядком доступу інформація поділяється на відкриту інформацію та інформацію з обмеженим доступом. Будь яка інформація є відкритою, крім тієї, що віднесена законом до інформації з обмеженим доступом.
Інформація з обмеженим доступом може бути поширена, якщо вона є суспільно необхідною, тобто є предметом суспільного інтересу, і право громадськості знати цю інформацію переважає потенційну шкоду від її поширення. Предметом суспільного інтересу вважається інформація, яка свідчить про загрозу державному суверенітету, територіальній цілісності України; забезпечує реалізацію конституційних прав, свобод і обов'язків; свідчить про можливість порушення прав людини, введення громадськості в оману, шкідливі екологічні та інші негативні наслідки діяльності (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб тощо (стаття 29 Закону України "Про інформацію").
Порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом, та інформації, що становить суспільний інтерес, врегульовано Законом України "Про доступ до публічної інформації" №2939-VI від 13.01.2011 року.
Відповідно до статті 1 Закону №2939-VI публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб'єктами владних повноважень своїх обов'язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом. Публічна інформація є відкритою, крім випадків, встановлених законом.
Статтею 3 Закону №2939-VI визначені гарантії забезпечення права на публічну інформацію, зокрема: обов'язок розпорядників інформації надавати інформацію, крім випадків, передбачених законом, визначення розпорядником інформації спеціальних структурних підрозділів або посадових осіб, які організовують у встановленому порядку доступ до публічної інформації, якою він володіє, максимальне спрощення процедури подання запиту та отримання інформації.
Згідно із статтею 5 Закону №2939-VI одним із способів доступу до інформації є надання такої за запитами на інформацію.
Згідно із статтею 12 Закону №2939-VI суб'єктами відносин у сфері доступу до публічної інформації є: 1) запитувачі інформації - фізичні, юридичні особи, об'єднання громадян без статусу юридичної особи, крім суб'єктів владних повноважень; 2) розпорядники інформації - суб'єкти, визначені у статті 13 цього Закону; 3) структурний підрозділ або відповідальна особа з питань запитів на інформацію розпорядників інформації.
Статтею 13 Закону №2939-VI визначено, що розпорядниками інформації для цілей цього Закону визнаються: 1) суб'єкти владних повноважень - органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, органи влади Автономної Республіки Крим, інші суб'єкти, що здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення яких є обов'язковими для виконання; 2) юридичні особи, що фінансуються з державного, місцевих бюджетів, бюджету Автономної Республіки Крим, - стосовно інформації щодо використання бюджетних коштів; 3) особи, якщо вони виконують делеговані повноваження суб'єктів владних повноважень згідно із законом чи договором, включаючи надання освітніх, оздоровчих, соціальних або інших державних послуг, - стосовно інформації, пов'язаної з виконанням їхніх обов'язків; 4) суб'єкти господарювання, які займають домінуюче становище на ринку або наділені спеціальними чи виключними правами, або є природними монополіями, - стосовно інформації щодо умов постачання товарів, послуг та цін на них.
Відповідно до частини 1 статті 19 Закону №2939-VI запит на інформацію - це прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні.
Запитувач має право звернутися до розпорядника інформації із запитом на інформацію незалежно від того, стосується ця інформація його особисто чи ні, без пояснення причини подання запиту.
У відповідності до частини 1 статті 20 Закону №2939-VI, розпорядник інформації має надати відповідь на запит на інформацію не пізніше п'яти робочих днів з дня отримання запиту.
Згідно статті 22 Закону №2939-VI, розпорядник інформації має право відмовити в задоволенні запиту у випадку, зокрема, якщо інформація, що запитується, належить до категорії інформації з обмеженим доступом відповідно до частини 2 статті 6 цього Закону.
Статтею 6 Закону №2939-VI визначено, що інформацією з обмеженим доступом є: 1) конфіденційна інформація; 2) таємна інформація; 3) службова інформація.
Обмеження доступу до інформації здійснюється відповідно до закону при дотриманні сукупності таких вимог:
1) виключно в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи кримінальним правопорушенням, для охорони здоров'я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя;
2) розголошення інформації може завдати істотної шкоди цим інтересам;
3) шкода від оприлюднення такої інформації переважає суспільний інтерес в її отриманні.
Не може бути обмежено доступ до інформації про складання, розгляд і затвердження бюджетів, кошторисів розпорядників бюджетних коштів та плани використання бюджетних коштів одержувачів бюджетних коштів, а також їх виконання за розписами, бюджетними програмами та видатками (крім таємних видатків відповідно до статті 31 Бюджетного кодексу України), взяття розпорядниками та одержувачами бюджетних коштів бюджетних зобов'язань або здійснення розпорядження бюджетними коштами у будь-який інший спосіб, планування, формування, здійснення та виконання закупівлі товарів, робіт і послуг за бюджетні кошти, у тому числі оборонних закупівель (крім випадків, якщо окрема інформація про закупівлі товарів, робіт і послуг становить державну таємницю відповідно до Закону України "Про державну таємницю"), володіння, користування чи розпорядження державним, комунальним майном, у тому числі до копій відповідних документів, умови отримання цих коштів чи майна, прізвища, імена, по батькові фізичних осіб та найменування юридичних осіб, які отримали ці кошти або майно. Не підлягає обмеженню також доступ до інформації про стан і результати перевірок та службових розслідувань фактів порушень, допущених у сферах діяльності, зазначених у цій частині. Доступ до зазначеної інформації забезпечується розпорядниками інформації відповідно до положень статті 5 цього Закону.
Не належать до інформації з обмеженим доступом відомості, зазначені у декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, поданій відповідно до Закону України "Про запобігання корупції", крім випадків, визначених зазначеним Законом.
Не належить до інформації з обмеженим доступом інформація про структуру, принципи формування та розмір оплати праці, винагороди, додаткового блага керівника, заступника керівника юридичної особи публічного права, керівника, заступника керівника, члена наглядової ради державного чи комунального підприємства або державної чи комунальної організації, що має на меті одержання прибутку, особи, яка постійно або тимчасово обіймає посаду члена виконавчого органу чи входить до складу наглядової ради господарського товариства, у статутному капіталі якого більше 50 відсотків акцій (часток, паїв) прямо чи опосередковано належать державі та/або територіальній громаді.
Обмеженню доступу підлягає інформація, а не документ. Якщо документ містить інформацію з обмеженим доступом, для ознайомлення надається інформація, доступ до якої необмежений.
Згідно статті 9 Закону №2939-VI, відповідно до вимог частини 2 статті 6 цього Закону до службової може належати така інформація:
1) що міститься в документах суб'єктів владних повноважень, які становлять внутрівідомчу службову кореспонденцію, доповідні записки, рекомендації, якщо вони пов'язані з розробкою напряму діяльності установи або здійсненням контрольних, наглядових функцій органами державної влади, процесом прийняття рішень і передують публічному обговоренню та/або прийняттю рішень;
2) зібрана в процесі оперативно-розшукової, контррозвідувальної діяльності, у сфері оборони країни, яку не віднесено до державної таємниці.
Документам, що містять інформацію, яка становить службову інформацію, присвоюється гриф "для службового користування". Доступ до таких документів надається відповідно до частини 2 статті 6 цього Закону.
Перелік відомостей, що становлять службову інформацію, який складається органами державної влади, органами місцевого самоврядування, іншими суб'єктами владних повноважень, у тому числі на виконання делегованих повноважень, не може бути обмеженим у доступі.
Суд звертає увагу, що обов'язок доведення того факту, що доступ до інформації може бути обмежений, покладається на розпорядника публічної інформації. Відмова у задоволенні запиту на інформацію повинна бути мотивованою, тобто у відмові розпорядник інформації зобов'язаний обґрунтувати наявність передбачених частиною другою статті 6 згаданого Закону підстав обмеження у доступі. Відсутність висновку розпорядника інформації щодо наявності хоча б однієї з трьох складових, передбачених указаною правовою нормою, означає, що відмова в доступі до публічної інформації є необґрунтованою.
Таку ж правову позицію наведено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 24.01.2019 у справі № 9901/510/18, від 14.05.2020 у справі № 9901/589/19 та від 04.02.2021 року у справі № 9901/598/19.
Суд, дослідивши надану відповідачем на звернення позивача відповідь на предмет її вмотивованості та співвідношення із порушеними позивачем питаннями та з цього приводу дійшов висновку про те, що відповідачем у відповідності до вимог закону розглянуто звернення позивача в частині надання інформації щодо санаторно-курортного лікування, а відтак суд не вбачає підстав для задоволення позову у цій частині.
У той же час, щодо відмови позивачу у наданні завіреної копії Положення про медичну-відбіркову комісію Державної установи "Тернопільське медичне об'єднання Міністерства внутрішніх справ України по Тернопільській області", суд зазначає наступне.
Як встановлено судом, відмовою для надання запитуваної інформації, зокрема, послугував факт віднесення запитуваної інформації до категорії інформації з обмеженим доступом. Проте суд, дослідивши надану відповідачем на звернення позивача відповідь із урахуванням аналізу наведених вище правових норм на предмет її вмотивованості та співвідношення із порушеним позивачем питанням, дійщов висновку про те, що звернення позивача не було належним чином розглянуто в цій частині, адже відповідачем за відсутності належно обгрунтованих підстав відмовлено у наданні позивачу копії Положення про медичну-відбіркову комісію Державної установи "Тернопільське медичне об'єднання Міністерства внутрішніх справ України по Тернопільській області". Відповідачем 2 не доведено належними і достатніми доказами віднесення запитуваної позивачем інформації до інформації з обмеженим доступом, яка не може бути розголошена.
Велика палата Європейського суду з прав людини у рішенні від 8 листопада 2016 року у справі "Magyar Helsinki Bizottsag v. Hungary" (заява № 18030/11) вказала, що те, наскільки заборона доступу до інформації є втручанням у права заявника на свободу вираження поглядів, слід оцінювати у кожному конкретному випадку та з урахуванням його особливих обставин. Для цього, серед критеріїв, має бути оцінено чи є інформація готовою та доступною. Надання інформації не повинно накладати на державні органи надмірного тягаря зі збирання та обробки даних.
Відповідно до пункту 3 частини четвертої статті 22 Закону № 2939-VI відмова в задоволенні запиту на інформацію повинна бути мотивованою, тобто у відмові розпорядник інформації зобов'язаний обґрунтувати наявність підстав обмеження у доступі, наведених у пунктах 1-3 частини другої статті 6 Закону.
За приписами частини сьомої статті 6 Закону № 2939-VI обмеженню в доступі підлягає інформація, а не документ. Якщо документ містить інформацію з обмеженим доступом, для ознайомлення надається інформація, доступ до якої не обмежений.
Відповідно до статті 7 Закону № 2939-VI конфіденційна інформація - інформація, доступ до якої обмежено фізичною або юридичною особою, крім суб'єктів владних повноважень, та яка може поширюватися у визначеному ними порядку за їхнім бажанням відповідно до передбачених ними умов. Не може бути віднесена до конфіденційної інформація, зазначена в частині першій і другій статті 13 цього Закону.
Розпорядники інформації, визначені частиною першою статті 13 цього Закону, які володіють конфіденційною інформацією, можуть поширювати її лише за згодою осіб, які обмежили доступ до інформації, а за відсутності такої згоди - лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.
Отже, можливість віднесення інформації до конфіденційної, таємної чи службової не слід розуміти як єдину достатню підставу для обмеження доступу до конкретної інформації, що містить ознаки будь-якого із названих видів інформації.
Запровадження обмеження доступу до конкретної інформації за результатами розгляду запиту на інформацію допускається лише за умови застосування вимог пунктів 1-3 частини другої статі 6 Закону № 2939-VI.
Ці вимоги називають "трискладовим тестом", який повинна пройти публічна інформація для визначення її відкритою чи обмеженою. За умови додержання сукупності всіх трьох підстав може бути обмежено доступ до інформації (постанова пленуму Вищого адміністративного суду України від 29 вересня 2016 року № 10 "Про практику застосування адміністративними судами законодавства про доступ до публічної інформації").
Таким чином, передумовою для встановлення відкритості чи обмеження інформації є застосовування до такої інформації "трискладового тесту".
Суд звертає увагу на те, що положення частини другої статті 6 Закону №2939-VI передбачають вимоги до обмеження доступу до інформації, а не підстави для надання такого доступу. Такий підхід ґрунтується на тому, що статтею 1 цього Закону закріплена презумпція відкритості публічної інформації, доступ до якої може бути обмеженою лише у разі, якщо розпорядник інформації обґрунтує це на підставі "трискладового тесту". Отже, тягар доведення того, що доступ до інформації може бути обмежений, покладається на розпорядника публічної інформації.
Таким чином, відмова у наданні інформації є обґрунтованою у разі, якщо розпорядник в листі вказує, якому саме з інтересів загрожує розголошення запитуваної інформації, в чому полягає істотність шкоди цим інтересам від її розголошення, чому шкода від оприлюднення такої інформації переважає право громадськості знати цю інформацію в інтересах національної безпеки, економічного добробуту чи прав людини.
Судами встановлено, що запитувану позивачем інформацію (Положення про медично-відбіркову комісію) створено відповідачем 1 у процесі виконання своїх обов'язків. Запитувана позивачем інформація знаходиться у володінні відповідача 2, якому й був адресований запит позивача від 08.09.2025 .
Отже, інформація може бути зібрана і надана відповідачем 2 (без проведення додаткового змістовного аналізу), відповідає критеріям "відображеності та задокументованості" є публічною і її отримання регулюється положеннями саме Закону України "Про доступ до публічної інформації". Таким чином, суд приходить до висновку, що розпорядник інформації - медично-відбіркова комісія Державної установи "Тернопільське медичне об'єднання Міністерства внутрішніх справ України по Тернопільській області" повинна була надати інформацію за запитом позивача від 08.09.2025 або навести обгрунтовані доводи для обмеження доступу до такої інформації із урахуванням статті 7 Закону №2939.
Натомість, відповідачем відмовлено позивачу в наданні запитуваної позивачем інформації за відсутності належного обгрунтування, що свідчить про розгляд запиту не у відповідності до вимог закону. На підставі вищенаведеного суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог у частині визнання протиправною відмови у наданні позивачу належно завіреної копії Положення про медичну-відбіркову комісію Державної установи "Тернопільське медичне об'єднання Міністерства внутрішніх справ України по Тернопільській області", оскільки відповідачем не доведено протилежного і не надано достатніх, достовірних доказів на підтвердження віднесення Положення до інформації з обмеженим доступом, розголошення якої суперечить вимогам закону.
Відтак, позовні вимоги у цій частині підлягають до задоволення частково шляхом визнання протиправною відмову відповідача 2 у наданні належно завіреної копії Положення про медичну-відбіркову комісію Державної установи "Тернопільське медичне об'єднання Міністерства внутрішніх справ України по Тернопільській області" та зобов'язання відповідача 2 повторно розглянути звернення позивача від 08.09.2025 із урахуванням висновків, викладених у цьому рішенні.
Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Згідно положень ст. 75 КАС України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. При цьому в силу положень ст. 76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно з ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що обов'язок доказування в спорі покладається на відповідача орган публічної влади, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії.
Відповідно до ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Оцінивши кожен доказ, який є у справі щодо його належності, допустимості, достовірності та їх достатності і взаємного зв'язку у сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд вважає позов таким, що підлягає задоволенню частково.
Відповідно до п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі Hirvisaari v. Finland від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .
Згідно п. 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справіTorija v. Spain від 9 грудня 1994 р., статтю 6 п. 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.
Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п.29).
Згідно із ч.ч.1, 3 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, на підставі пункту 13 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» питання щодо розподілу судових витрат не вирішувалось.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2, 6, 7, 8, 9, 10, 77, 90, 139, 242-246, 250, 251, 255, 262, 295, 297 КАС України, суд -
Позовну заяву задовольнити частково.
Визнати протиправною відмову медично-відбіркової комісії Державної установи "Територіальне медичне об'єднання Міністерства внутрішніх справ України по Тернопільській області" у наданні за зверненням ОСОБА_1 від 08.09.2025 копії Положення про медичну-відбіркову комісію Державної установи "Територіальне медичне об'єднання Міністерства внутрішніх справ України по Тернопільській області".
Зобов'язати медично-відбіркову комісію Державної установи "Територіальне медичне об'єднання Міністерства внутрішніх справ України по Тернопільській області" повторно розглянути звернення ОСОБА_1 від 08.09.2025 в частині надання копії Положення про медичну-відбіркову комісію Державної установи "Територіальне медичне об'єднання Міністерства внутрішніх справ України по Тернопільській області" із урахуванням висновків суду, викладених у цьому рішенні.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відповідно до частини першої статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Згідно із статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Повне судове рішення складено 19 грудня 2025 року.
Реквізити учасників справи:
позивач:
- ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_3 );
відповідач:
- Державна установа "Територіальне медичне об'єднання Міністерства внутрішніх справ України по Тернопільській області" (місцезнаходження: вул. Кульчицької, 3, м. Тернопіль, Тернопільський р-н, Тернопільська обл., 46025 код ЄДРПОУ 08734552).
Головуючий суддя Грицюк Р.П.