Справа № 500/6009/25
19 грудня 2025 рокум.Тернопіль
Тернопільський окружний адміністративний суд у складі судді Грицюка Р.П., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -
До Тернопільського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області (далі - відповідач) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, у якій просить:
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області щодо відмови в нарахуванні і виплаті ОСОБА_1 підвищення пенсії за п. «г» ст. 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в розмірі 25% мінімальної пенсії за віком, як члену сім'ї репресованої особи, яку у подальшому було реабілітовано;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області здійснити нарахування і виплату ОСОБА_1 підвищення пенсії в розмірі 25 відсотків від мінімальної пенсії за віком згідно п. «г» ст. 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення», як члену сім'ї репресованої особи, яку у подальшому було реабілітовано, починаючи з 01 серпня 2025 року.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що 15 липня 2025 року звернулася до відповідача - Головного управління Пенсійного Фонду України в Тернопільській області з заявою з проханням провести їй розрахунок підвищення пенсії та виплачувати підвищення пенсії в розмірі 25 % від мінімальної пенсії за віком відповідно до п. «г» ст.77 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
До заяви позивачем було долучено копію свідоцтва про народження, копію довідки органів внутрішніх справ про реабілітацію матері.
Однак, відповідач своїм листом від 01.08.2025 за №4971-5122/Б-02/8-1900/25 повідомив позивачку про те, що підстав для проведення перерахунку пенсії немає.
Позивач, вважає дану відмову необґрунтованою та незаконною, що і слугувало підставою для звернення до суду.
Ухвалою суду від 21.10.2025 прийнято дану позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, вирішено її розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін за наявними у справі матеріалами.
Дослідивши докази та письмові пояснення, наявні у заявах по суті справи, суд встановив такі обставини справи та відповідні правовідносини.
Позивач перебуває з 27.11.2008 на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України у Тернопільській області та отримує пенсію за віком згідно із Законом України «Про загальнообов'язкове державне страхування».
Позивачка ОСОБА_2 народилась ІНФОРМАЦІЯ_1 в селі Євдокимово Тулунського району Іркутської області, що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 від 26.12.1953 та паспортом громадянина України серії НОМЕР_2 виданого Тернопільським МВ УМВС України в Тернопільській області 27.08.2002.
Витягом щодо актового запису про шлюб №22, дата складання 28.06.1975 сформованого з онлайн-сервісу «Дія» підтверджується, що зміна прізвища із « ОСОБА_3 » на « ОСОБА_4 ».
Відповідно до архівної довідки Управління міністерства внутрішніх справ України в Тернопільській області від 22.05.2025 №30-Б-3/2025 мати позивачки - ОСОБА_5 , 1921 року народження, та ОСОБА_6 , 1920 року народження, на підставі наказу МДБ СРСР №00386 від 20.10.1948 року рішенням позасудових органів в адміністративному порядку та згідно рішення Тернопільського облвиконкому від 6 квітня 1951 року № 543-13/с, як членів сім'ї віднесеної до категорії куркульських, 08 квітня 1951 року було виселено з села Качанівка Підволочиського району Тернопільської області на спецпоселення в Іркутську область.
На поселенні ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 народила дочку ОСОБА_7 (позивачку), яку 21 січня 1954 року як новонароджену згідно постанови начальника Тулунського MB МВС Іркутської області взято на облік спецпоселення і зроблено відповідну відмітку в особовій справі матері.
На поселенні під наглядом спецкомендатури родина ОСОБА_3 перебувала до 26 червня 1958 року. Звільнені на підставі Указу Президії Верховної Ради СРСР від 19.05.1958 року.
На підставі Закону України від 17.04.1991 «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні» ОСОБА_6 , ОСОБА_5 - реабілітовані.
15 липня 2025 року позивачка звернулася до відповідача - Головного управління Пенсійного Фонду України в Тернопільській області з заявою з проханням провести їй розрахунок підвищення пенсії та виплачувати підвищення пенсії в розмірі 25% від мінімальної пенсії за віком відповідно до п. «г» ст.77 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
До заяви позивачем було долучено копію свідоцтва про народження, свідоцтво про одруження, копію довідки органів внутрішніх справ про реабілітацію матері.
Однак, відповідач своїм листом від 01.08.2025 за №4971-5122/Б-02/8-1900/25 повідомив про те, що підстав для проведення перерахунку пенсії немає.
Вважаючи протиправними дії відповідача щодо відмови у проведенні перерахунку пенсії, позивач звернулася до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку спірним відносинам та відповідним доводам сторін, суд дійшов таких висновків.
Враховуючи вимоги частини 2 статті 19 Конституції України та частини 2 статті 2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Статтею 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
З метою відновлення історичної справедливості, встановлення порядку реабілітації репресованих осіб та осіб, які потерпіли від репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років, відновлення їхніх політичних, соціальних, економічних та інших прав, визначення порядку відшкодування шкоди, завданої таким особам унаслідок репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років, недопущення повторення злочинів тоталітарних режимів прийнято Закон України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років» від 17.04.1991 № 962-XII, (назва в редакції Закону № 2325-VIII від 13.03.2018) (далі - Закон № 962-XII).
Відповідно до положень статті 1-1 Закону № 962-XII репресована особа - особа, яка зазнала репресій з мотивів та у формах, визначених цим Законом; члени сім'ї - чоловік або дружина репресованої особи, діти репресованої особи, у тому числі повнолітні або усиновлені, батьки, вітчим, мачуха репресованої особи, усиновлювач, опікун, піклувальник, а також інші родичі або особи, які на момент здійснення репресій проживали з репресованою особою однією сім'єю і були пов'язані спільним побутом.
Згідно з положеннями статті 1-2 Закону № 962-XII реабілітованими визнаються особи, зокрема, стосовно яких до 24 серпня 1991 року були здійснені репресії у формах, визначених статтею 2 цього Закону, за рішенням іншого репресивного органу, якщо встановлено факт здійснення репресій проти таких осіб з класових, національних, політичних, релігійних, соціальних мотивів.
Статтею 2 Закону № 962-XII формою репресії визнано вислання - примусове виселення особи з місця її проживання з встановленням заборони на проживання у визначеній місцевості або примусове виселення чи переселення особи з місця її проживання в іншу місцевість або за межі СРСР.
Статтею 1-3 Закону №962-XII визначено, що потерпілими від репресій - є діти репресованої особи, у тому числі усиновлені, які у віці до18 років залишилися без батька, матері (усиновлювача) внаслідок здійснення репресій проти батька, матері (усиновлювача) або які народилися не пізніше ніж через 10 місяців з дня арешту батька, матері, або які народилися у місці позбавлення волі, на засланні, висланні під час перебування репресованої особи у місці позбавлення волі, на засланні, висланні, залишення репресованої особи для роботи у таборах Народного комісаріату внутрішніх справ у становищі вільнонайманого без права виїзду з прикріпленням до районів табору-будівництва, закріплення репресованої особи за будівництвом згідно з директивою Народного комісара внутрішніх справ та Прокурора СРСР від 29 квітня 1942 року №185, або які народилися у матері, яку було примусово безпідставно поміщено до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, під час перебування матері у такому психіатричному закладі, або які у віці до 18 років перебували, незалежно від тривалості, у спецприймальниках чи розподільниках, спеціальних будинках малюка чи дитячих будинках репресивних органів, або які внаслідок здійснення репресії проти батька, матері були примусово позбавлені імен, включаючи родові імена.
Судом встановлено, що позивачка народилася ІНФОРМАЦІЯ_2 у місцях спецпоселення її матері та батька у селищі Євдокимово Тулунського району Іркутської області РРФСР.
Відповідно до архівної довідки №30-Б-3/2025 від 22.05.2025, виданою Управлінням МВС України в Тернопільській області, мати позивачки - ОСОБА_5 і ОСОБА_6 були виселені 08.04.1951 із села Качанівка Підволочиського району Тернопільської області за рішенням Тернопільського облвиконкому від 06.04.1951 на спецпоселення в Іркутську область, як члени сім'ї віднесеної до категорії куркульських, звідки звільнені 26.06.1958. Таким чином, як вбачається з матеріалів справи, позивач є дитиною репресованих осіб та народилася у засланні.
Відповідно до пункту 6 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV (далі - Закон №1058-IV) до прийняття відповідного закону до пенсій, передбачених цим Законом, установлюються надбавки та здійснюється їх підвищення згідно із Законом України «Про пенсійне забезпечення». Зазначені надбавки та підвищення встановлюються в розмірах, що фактично виплачувалися на день набрання чинності цим Законом з наступною індексацією відповідно до законодавства про індексацію грошових доходів населення. Виплата їх здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.
Згідно з пунктом «г» частини 1 статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-XII призначені пенсії підвищуються репресованим особам, яких у подальшому було реабілітовано, призначені пенсії - на 50 процентів, а членам їх сімей, яких було примусово переселено, - на 25 процентів мінімальної пенсії за віком.
Згідно з пунктом «г» частини 1 статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-XII призначені пенсії підвищуються репресованим особам, яких у подальшому було реабілітовано, призначені пенсії - на 50 процентів, а членам їх сімей, яких було примусово переселено, - на 25 процентів мінімальної пенсії за віком.
Відповідно до положень частини 1 статті 2 Закону України «Про прожитковий мінімум» від 15.07.1999 №966-XIV прожитковий мінімум застосовується для встановлення розмірів мінімальної пенсії за віком.
Згідно зі статтею 4 Закону України «Про прожитковий мінімум» прожитковий мінімум встановлюється Кабінетом Міністрів України після проведення науково-громадської експертизи сформованих набору продуктів харчування, набору непродовольчих товарів і набору послуг. Прожитковий мінімум на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення, щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік. Прожитковий мінімум публікується в офіційних виданнях загальнодержавної сфери розповсюдження.
Так, положення частини 4 статті 28 Закону №1058-IV згідно з якою мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений частинами першою - третьою цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом, на переконання суду апеляційної інстанції, не є перешкодою для застосування даної величини (мінімального розміру пенсії за віком) до обрахування інших пенсій чи доплат пов'язаних з мінімальною пенсією за віком, оскільки чинним законодавством не встановлено іншого крім передбаченого частиною 1 цієї статті мінімального розміру пенсії за віком. Іншого нормативно-правового акта, який би визначав цей розмір або встановлював інший розмір, немає.
Водночас відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Про підвищення рівня пенсійного забезпечення громадян» від 16 липня 2008 року № 654 репресованим особам, яких у подальшому було реабілітовано, до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачуються замість пенсії, підвищення проводиться в розмірі 54,4 гривні, а членам їх сімей, яких було примусово переселено, - 43,52 гривні.
Відповідно до вимог статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України та повинні відповідати їй.
Закон України «Про пенсійне забезпечення» має вищу юридичну силу ніж постанова Кабінету Міністрів України від 16 липня 2008 року №654, а тому застосуванню в даному випадку підлягає саме вказаний Закон.
Стаття 28 Закону №1058-IV визначає розмір мінімальної пенсії за віком, який встановлений в розмірі прожиткового мінімуму, встановленому для осіб, що втратили працездатність, визначеного законом.
Відповідно до вимог ч.1 ст.2 Закону України «Про прожитковий мінімум» від 15.07.1999 №966-XIV, з наступними змінами та доповненнями, прожитковий мінімум застосовується для встановлення розмірів мінімальної заробітної плати та мінімальної пенсії за віком.
Згідно ч.4 ст.28 Закону №1058-IV мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений частинами першою - третьою цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом.
Виходячи із загальних засад пріоритетності законів над підзаконними актами, при визначенні розміру підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачуються замість пенсії громадянам, які необґрунтовано зазнали політичних репресій і згодом були реабілітовані та членам їх сімей, яких було примусово переселено, слід керуватися нормами Закону №1788-XII, який має вищу юридичну силу, а не підпунктом 2 п.4 постанови №654, зважаючи на те, що останній звужує розмір сум, що підлягають виплаті реабілітованим громадянам та суперечить наведеним нормам Закону.
Аналогічна правова позиція сформована Верховним Судом в постановах від 10.10.2018 у справі № 446/1549/16-а, від 27.11.2018 у справі № 446/1515/16-а та від 06.02.2019 у справі № 446/1848/16-а.
Аналізуючи співвідношення підпункту 2 п.4 Постанови №654 та п. «г» ст.77 Закону №1788-XII, суд виходить з пріоритетності застосування до спірних правовідносин положень згаданого Закону як нормативно-правового акту вищої юридичної сили.
Суд звертає увагу, що матеріали справи підтверджують той факт, що позивачка є членом сім'ї репресованої особи, яку в подальшому було реабілітовано, що сторонами не заперечується. Відтак, суд дійшов висновку, що зазначена обставина надає позивачці право на підвищення призначеної пенсії відповідно до п. «г» ст.77 Закону №1788-XII.
Суд відзначає, що підвищення до пенсії, яке визначене Постановою №654, звужує розмір сум, що підлягають виплаті членам сім'ї реабілітованих громадян відповідно до Закону №1788-XII, який має вищу юридичну силу.
Таким чином, суд дійшов висновку про наявність у позивачки права на підвищення до пенсії у розмірі, передбаченому п. «г» ст.77 Закону №1788-XII із розрахунку 25% мінімальної пенсії за віком. Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що відмова здійснити перерахунок та виплату пенсії позивачу у розмірі, передбаченому п. «г» ст.77 Закону №1788-XII із розрахунку 25% від мінімальної пенсії за віком, не відповідає критерію правомірності, передбаченому п.1 ч.2 ст.2 КАС України, а тому позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими та підлягають задоволенню. Як наслідок обґрунтованими є і похідні вимоги про спонукання до вчинення дій.
Згідно зі статтею 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Підсумовуючи вказане, надаючи правову оцінку аргументам сторін, з урахуванням предмета спору, зважаючи на висловлену Верховним Судом правову позицію у такій категорії справ, суд приходить до висновку, що орган Пенсійного фонду України протиправно відмовив позивачу у нарахуванні підвищення до пенсії в розмірі 25 відсотків мінімальної пенсії за віком згідно з пунктом «г» частини 1 статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення», як члену сім'ї репресованої особи, яку у подальшому було реабілітовано, що стало наслідком порушення прав та інтересів позивача які підлягають захисту в судовому порядку.
Приписами статті 90 КАС України встановлено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд дійшов висновку, що з наведених у позовній заяві мотивів і підстав, позовні вимоги підлягають задоволенню.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Що стосується судових витрат, у відповідності до вимог ст.139 КАС України, такі підлягають стягненню на користь позивача з відповідача.
Керуючись ст.ст. 19-21, 72-77, 139, 242-246, 255, 293, 295, підп.15.5 п.15 Перехідних положень КАС України, суд, -
Позов задовольнити повністю.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області щодо відмови ОСОБА_1 у перерахунку та виплаті підвищення до пенсії, як члену сім'ї репресованої особи, яку в подальшому було реабілітовано, у передбаченому п. «г» ст. 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-XII розмірі із розрахунку 25% від мінімальної пенсії за віком.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області здійснити з 01.08.2025 перерахунок та виплату ОСОБА_1 підвищення пенсії у розмірі 25% від мінімальної пенсії за віком відповідно до п. «г» статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-XII як члену сім'ї репресованої особи, яку в подальшому було реабілітовано, із урахуванням виплачених сум.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області на користь ОСОБА_1 1211 (одну тисячу двісті одинадцять) грн 20 коп. сплаченого судового збору.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відповідно до частини першої статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Згідно із статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Повне судове рішення складено 19 грудня 2025 року.
Реквізити учасників справи:
позивач:
- ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_3 );
відповідач:
- Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області (місцезнаходження: майдан Волі, 3, м. Тернопіль, Тернопільський р-н, Тернопільська обл., 46001 код ЄДРПОУ 14035769).
Головуючий суддя Грицюк Р.П.