19 грудня 2025 року м. ПолтаваСправа № 440/14287/25
Полтавський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Бевзи В.І., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Піщанської сільської ради Кременчуцького району Полтавської області про визнання дій та бездіяльності протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
І. РУХ СПРАВИ
Стислий зміст позовних вимог.
Позивач ОСОБА_1 звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Виконавчого комітету Піщанської сільської ради Кременчуцького району Полтавської області про визнання дій та бездіяльності протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, а саме просить:
- визнати протиправними дії та бездіяльність виконавчого комітету Піщанської сільської ради Кременчуцького району Полтавської області в частині відмови ОСОБА_1 у переведенні садового будинку у жилий;
- зобов'язати виконавчий комітет Піщанської сільської ради Кременчуцького району Полтавської області скасувати рішення №237 від 24.09.2025 року про відмову у переведенні садового будинку у жилий та прийняти нове рішення про переведення садового будинку у жилий.
В обґрунтування позовних вимог зазначені доводи, що позивач є власником земельної ділянки площею 0,0482 га, кадастровий номер 5322483800:04:000:0662, членом садівничого товариства "Росинка" та власником садового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 34,5 кв.м. Цей садовий будинок відповідає всім державним будівельним нормам відповідно до звіту про проведення технічного огляду садового будинку від 28.07.2025 №024-ТО та витягу з реєстру будівельної діяльності щодо інформації про технічне обстеження ТО0166626-1316-8908-0659.
Зазначено, що, вищевказаний садовий будинок використовується для проживання протягом року з 2023 року. Водночас, з метою проживання у вказаному будинку протягом всього року та реєстрації місця проживання у ньому позивачу та членам сім'ї є необхідність у переведенні вказаного садового будинку у жилий. Цей будинок відповідає всім санітарно гігієнічним, інженерно-технічним та іншим вимогам, що підтверджує звіт від 28.07.2025 №024-TO. Зазначив, що постановою Кабінету Міністрів України від 29.04.2015 №321 передбачена можливість переведення садового будинку у житловий будинок.
Позивач звернувся до суду з метою захисту свого права від протиправної відмови у переведенні садового будинку у жилий, просить суд задовольнити позов.
Стислий зміст заперечень відповідача.
30.10.2025 виконавчий комітет Піщанської сільської ради надав до суду відзив та докази, в якому зазначив наступне.
Виконавчий комітет Піщанської сільської ради заперечив щодо позовних вимог, зазначив, що виконавчий орган ради не наділений повноваженнями скасовувати свої рішення навіть на підставі рішення суду. Даними повноваженнями наділені лише Піщанська сільська рада, як орган місцевого самоврядування та безпосередньо органи судової влади України.
Зазначив, що садовий будинок не відповідає вимогам державних будівельних норм, а саме звіт (від 28.07.2025 №024-ТО) не враховує вимоги ДБН Б-2.2.-12:2019 "Планування та забудова територій", зокрема: пунктів 6.1.30, 6.1.49.
Вказав, що відповідно до Генерального плану населеного пункту даної місцевості (Проекту організації садівницько-городницького товариства "Росинка", затвердженого рішенням виконавчого комітету Кременчуцької районної Ради народних депутатів Полтавської області від 19.01.1988 № 7), будинок знаходиться на землях для колективного садівництва, а не для житлової та громадської забудови.
На даній території, згідно із генеральним планом, не передбачена житлова забудова для постійного проживання (виключно садових будинків). Переведення садового будинку без внесення змін до Генерального плану населеного пункту даної місцевості буде порушенням вимог Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності".
Також зазначив, що згідно із витягом з державного земельного кадастру про земельну ділянку від 18.07.2016 №НВ-5304304312016, цільове призначення земельної ділянки за адресою: Полтавська область, Кременчуцький район, Піщанська територіальна громада, СТ "Росинка" (кадастровий номер 5322483800:04:000:0662), на якому знаходиться будинок - для індивідуального садівництва.
Звернуто увагу, що законодавством визначено, що розміщення житлової забудови можливе виключно на землях житлової та громадської забудови, а не на землі для ведення садівництва.
У відзиві містяться посилання на постанови Верховного Суду від 22.10.2020 у справі №818/57/18, від 26.10.2022 у справі №600/2150/21-а, від 09.09.2020 у справі №712/387/17-а.
Відповідач просить відмовити в задоволенні позовних вимог.
Заяви, клопотання учасників справи.
Сторонами не подані суду заяви та клопотання.
Процесуальні дії у справі.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 22.10.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні); витребувані судом докази від відповідача.
Відповідачем наданий відзив на позов та відповідні докази на їх обґрунтування.
Фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось на підставі частини 4 статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
ІІ. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ
Дослідивши заяви по суті справи та наявні у матеріалах справи докази, суд встановив наступні обставини справи та відповідні правовідносини.
Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав №435817547 від 17.07.2025 ОСОБА_1 є власником садового будинку за адресою: АДРЕСА_1 " садівниче товариство), вулиця Малинова, будинок 451 (земельні ділянки місця розташування - кадастровий номер 5322483800:04:000:0662) /а.с.14/.
11.08.2025 позивач звернувся до Піщанського сільського голови з заявою про переведення дачного (садового) будинку у жилий будинок, а саме садовий будинок АДРЕСА_1 /а.с. 27/.
Листом виконавчого комітету Піщанської сільської ради від 02.09.2025 №02-24/1438 зазначено, що рішення про переведення садового будинку у жилий будинок, за адресою: АДРЕСА_1 розглянуто 28.08.2025 на засіданні виконавчого комітету Піщанської сільської ради та за результатами розгляду не підтримане членами виконавчого комітету Піщанської сільської ради. Зазначено, що враховуючи зауваження членів виконавчого комітету Піщанської сільської ради питання буде повторно винесене на розгляд наступного чергового засідання виконавчого комітету Піщанської сільської ради /а.с.44/.
Рішенням виконавчого комітету Піщанської сільської ради від 24.09.2025 №237 "Про відмову у переведенні садового будинку у жилий будинок", керуючись статтею 40 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", статті 22-2 закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", статті 8-1 Житлового кодексу України, постановами Кабінету Міністрів України від 23.06.2021 №681 "Деякі питання забезпечення функціонування Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва", від 29.047.2015 №321 (в редакції від 18.08.2021 №881) "Про затвердження Порядку переведення садових і дачних будинків, що відповідають державним будівельним нормам, у жилі будинки", ДБН Б.2.2-12:2019 "Планування та забудова територій", розглянувши заяву громадянина (заявника) ОСОБА_1 від 11.08.2025 №Д-397/02-08 та додані до неї документи, виконавчий комітет вирішив: відмовити громадянину (заявнику) ОСОБА_1 у переведенні садового будинку, який розміщений на земельній ділянці з кадастровим номером 5322483800:04:000:0662, за адресою: АДРЕСА_1 ужилий будинок, на підставі абзацу 5 пункту 4 Порядку переведення садових і дачних будинків, що відповідають державним будівельним нормам, у жилі будинки, у зв'язку із виявленням в поданих документах недостовірних відомостей у звіті про проведення технічного огляду дачного (садового) будинку для переведення дачних і садових будинків у жилі будинки створеного з використанням реєстру будівельної діяльності у формі електронного документа з реєстраційним номером документу ТО01:6626-1316-8908-0659 від 28.07.2025, а саме: невідповідність пункту 6.1.30 та пункту 6.1.49 ДБН Б.2.2-12:2019 "Планування та забудова територій" /а.с. 45 зворот/.
Позивач вважає вказане рішення відповідача протиправним, у зв'язку із чим звернувся до суду із даним адміністративним позовом.
ІІІ. ДЖЕРЕЛА ПРАВА
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
Частиною 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини 1 статті 11 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" виконавчими органами сільських, селищних, міських, районних у містах (у разі їх створення) рад є їх виконавчі комітети, відділи, управління та інші створювані радами виконавчі органи.
Статтею 40 цього Закону передбачено, що виконавчі органи сільських, селищних, міських рад, крім повноважень, передбачених цим Законом, здійснюють й інші надані їм законом повноваження.
Статтею 8-1 Житлового кодексу України встановлено, що громадяни відповідно до закону мають право на переведення дачних і садових будинків, що відповідають державним будівельним нормам, у жилі будинки в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Рішення про переведення дачних і садових будинків у жилі будинки приймається відповідними органами місцевого самоврядування.
Відповідно до приписів пунктів 1, 2 Порядку переведення дачних і садових будинків, що відповідають державним будівельним нормам, у жилі будинки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.04.2015 № 321 (далі - Порядок №321), цей Порядок визначає механізм переведення дачних і садових будинків, що відповідають державним будівельним нормам, у жилі будинки.
Переведення дачних і садових будинків, що відповідають державним будівельним нормам, у жилі будинки здійснюється безоплатно органами місцевого самоврядування села, селища, міста, з якими відповідні дачні поселення та садівничі товариства пов'язані адміністративно або територіально.
Пунктом 3 Порядку №321 визначено, що для переведення дачного чи садового будинку у жилий будинок громадянин, який є його власником, або уповноважена ним особа (далі - власник) подає до виконавчого органу сільської (селищної, міської) ради, а у разі, коли в сільській раді виконавчий орган не утворений, - сільському голові (далі - уповноважений орган) у паперовій формі особисто (у тому числі через центри надання адміністративних послуг) чи надсилає рекомендованим листом з описом вкладення або в електронній формі через електронний кабінет користувача Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва або іншу державну інформаційну систему, інтегровану з електронним кабінетом власника, заяву за формою згідно з додатком, до якої додаються:
копія документа, що підтверджує право власності на дачний чи садовий будинок, засвідчена в установленому порядку (крім випадку, коли право власності на такий будинок зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно);
письмова згода співвласників (за наявності) на переведення такого будинку в жилий;
звіт про проведення технічного огляду дачного чи садового будинку з висновком про його відповідність державним будівельним нормам, підписаний виконавцем окремих видів робіт (послуг), пов'язаних із створенням об'єктів архітектури, створений виключно з використанням Реєстру будівельної діяльності у формі електронного документа з присвоєнням реєстраційного номера.
Звіт про проведення технічного огляду дачного чи садового будинку містить відомості, передбачені Порядком ведення Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 23 червня 2021 р. № 681 "Деякі питання забезпечення функціонування Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва".
Технічний огляд дачного чи садового будинку проводиться з метою визначення відповідності фактичного стану садового або дачного будинку новому функціональному призначенню та надання в разі потреби рекомендацій щодо усунення виявлених недоліків без застосування обладнання для визначення характеристик конструкцій та виконання вишукувальних робіт на підставі укладеного договору суб'єктом господарювання, у якого працює один або більше виконавців окремих видів робіт (послуг), пов'язаних із створенням об'єктів архітектури, які пройшли професійну атестацію згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 23.05.2011 № 554 "Деякі питання професійної атестації виконавців окремих видів робіт (послуг), пов'язаних із створенням об'єктів архітектури".
Відповідно до пункту 4 Порядку №321 за результатами розгляду заяви та доданих до неї документів уповноважений орган протягом місяця з дня їх надходження приймає рішення про переведення дачного чи садового будинку у жилий будинок або про відмову в такому переведенні.
Рішення створюється виключно з використанням Реєстру будівельної діяльності у формі електронного документа з присвоєнням реєстраційного номера та накладенням кваліфікованого електронного підпису керівника уповноваженого органу.
Прийняття рішення про відмову в переведенні дачного чи садового будинку у жилий будинок допускається за наявності хоча б однієї з таких підстав:
неподання документів, зазначених у пункті 3 цього Порядку;
виявлення в поданих документах недостовірних відомостей;
встановлення відсутності у дачному чи садовому будинку діючої протягом року системи опалення для забезпечення експлуатації будинку та/або її невідповідність державним будівельним нормам, що встановлюють вимоги до опалення, вентиляції та кондиціонування;
встановлення наявності у дачному чи садовому будинку деформацій, що можуть призвести до втрати несучої здатності конструкцій та руйнування будинку, за оцінкою механічного опору та стійкості несучих конструкцій.
Таким чином, Порядок №321 визначає вичерпний перелік підстав для відмови в переведенні дачного чи садового будинку у жилий будинок: неподання документів, зазначених у пункті 3 цього Порядку; виявлення в поданих документах недостовірних відомостей; встановлення відсутності у дачному чи садовому будинку діючої протягом року системи опалення для забезпечення експлуатації будинку та/або її невідповідність державним будівельним нормам, що встановлюють вимоги до опалення, вентиляції та кондиціонування; встановлення наявності у дачному чи садовому будинку деформацій, що можуть призвести до втрати несучої здатності конструкцій та руйнування будинку, за оцінкою механічного опору та стійкості несучих конструкцій.
У постанові Верховного Суду від 26.10.2022 у справі № 600/2150/21-а викладено такі висновки щодо застосування норм права "зі змісту наведених норм права вбачається, що законодавством передбачено вичерпний перелік підстав для відмови в переведенні дачного чи садового будинку у жилий будинок. Зокрема, обов'язковою умовою переведення дачних і садових будинків в жилі є відповідність таких будинків будівельним стандартам, що висуваються до жилих домоволодінь".
Згідно з пунктом 5 Порядку №321 уповноважений орган у триденний строк з дня прийняття рішення про переведення дачних і садових будинків, що відповідають державним будівельним нормам, у жилі будинки видає або надсилає власникові рекомендованим листом з описом вкладення, або в електронній формі через електронний кабінет користувача Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва або іншу державну інформаційну систему, інтегровану з електронним кабінетом, користувачем якої є уповноважений орган, рішення про переведення дачного чи садового будинку у жилий будинок із зазначенням його адреси (рішення про відмову в переведенні разом з поданими документами). У разі подання заяви про переведення дачного або садового будинку у жилий будинок через центр надання адміністративних послуг рішення про переведення дачних і садових будинків, що відповідають державним будівельним нормам, у жилі будинки, видається через зазначені центри. Рішення про переведення є підставою для використання дачних і садових будинків як житло, зокрема для реєстрації місця проживання.
Пунктом 6 Порядку №321 у разі відмови в переведенні дачного чи садового будинку у жилий будинок власник має право повторно подати документи, зазначені у пункті 3 цього Порядку, після усунення причин, що стали підставою для прийняття такого рішення.
Статтею 53 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" передбачено, що основною формою роботи виконавчого комітету сільської, селищної, міської, районної у місті (у разі її створення) ради є його засідання. Засідання виконавчого комітету скликаються відповідно сільським, селищним, міським головою (головою районної у місті ради), а в разі його відсутності чи неможливості здійснення ним цієї функції - заступником сільського, селищного, міського голови з питань діяльності виконавчих органів ради (районної у місті ради - заступником голови ради) в міру необхідності, але не рідше одного разу на місяць, і є правомочними, якщо в них бере участь більше половини від загального складу виконавчого комітету. Повноваження, пов'язані з наданням адміністративних послуг, здійснюються виконавчим комітетом сільської, селищної, міської, районної у місті (у разі її створення) ради у визначений законом строк.
Акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування визначені статтею 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні".
Так, частиною 6, 7 статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" встановлено, що виконавчий комітет сільської, селищної, міської, районної у місті (у разі її створення) ради в межах своїх повноважень приймає рішення. Рішення виконавчого комітету приймаються на його засіданні більшістю голосів від загального складу виконавчого комітету і підписуються сільським, селищним, міським головою, головою районної у місті ради. У разі незгоди сільського, селищного, міського голови (голови районної у місті ради) з рішенням виконавчого комітету ради він може зупинити дію цього рішення своїм розпорядженням та внести це питання на розгляд відповідної ради.
ІV. ВИСНОВКИ СУДУ
Суд, повно виконавши процесуальний обов'язок зі збору доказів, перевіривши доводи сторін добутими доказами, дослідивши зібрані у справі докази в їх сукупності безпосередньо у судовому засіданні, проаналізувавши зміст належних норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з таких підстав та мотивів у наступних висновках.
Суд зазначає, що в спірному рішенні підставою відмови у переведенні садового будинку у жилий зазначене виявлення в поданих документах недостовірних відомостей у звіті про проведення технічного огляду дачного (садового) будинку для переведення дачних і садових будинків у жилі будинки створеного з використанням реєстру будівельної діяльності у формі електронного документа з реєстраційним номером документу ТО01:6626-1316-8908-0659 від 28.07.2025, а саме: невідповідність пункту 6.1.30 та пункту 6.1.49 ДБН Б.2.2-12:2019 "Планування та забудова територій".
Оскільки пунктом 6.1.30 ДБН Б.2.2-12:2019 "Планування та забудова територій" зазначене, що садибну забудову слід передбачати: - у межах населеного пункту переважно на вільних територіях, на ділянках, потенційно придатних для будівництва; - у приміських зонах - на резервних територіях, що плануються до включення у межу міста, за винятком зелених зон; - у нових селищах і тих, що розвиваються, розміщених у межах 30-40-хвилинної транспортної доступності.
З метою збереження масштабу планування і забудови історичного населеного пункту у зонах існуючої індивідуальної садибної забудови слід забезпечувати збереження історичного характеру середовища.
У найкрупніших містах нову садибну або блоковану забудову слід розміщувати в існуючих районах садибної забудови лише за наявності територіальних ресурсів відповідно до містобудівної документації, окрім територій історичних ареалів, де будівництво вистотних будівель і споруд не допускається.
Пунктом 6.1.49 ДБН Б.2.2-12:2019 "Планування та забудова територій" зазначено, що при переведенні існуючої дачної і садової забудови у райони садибної забудови має бути забезпечена відповідність показників соціальної, транспортної та інженерної інфраструктури нормативам садибної забудови в межах населених пунктів.
У звіті про проведення позапланового технічного огляду дачного/садового будинкку на предмет можливості переведення його в житловий будинок від 28.07.2025 №024-ТО зазначено, що зазначено про відповідність садового будинку №451 вимогам пункту 2.9 ДБН В.2.2-15 "Житлові будинки. Основні положення" у частині висоти житлових приміщень, ДБН В.1.2-6 "Основні вимоги до будівель і споруд. Механічний опір та стійкість", ДБН В.2.5-67 "Опалення, вентиляція та кондиціонування", пункту 3.37 ДБН 360-92** "Містобудування. планування і забудова міських і сільських поселень" у частині дотримання санітарних та протипожежних розривів, вимогам ДБН В.2.2-15:2015 "Житлові будинки. Основні положення" /а.с.39-41/.
Водночас, суд звертає увагу, що висновки щодо дослідження питання стосовно відповідності об'єкта Плану зонування території, забезпечення вулично-інженерною мережею і інженерним обладнанням, забезпечення послугами зв'язку і медичної допомоги, в зазначеному звіті відсутні.
Також відповідно до частини першої статті 19 Земельного кодексу України, землі України за основним цільовим призначенням поділяються на дев'ять категорій, серед яких виділяють землі сільськогосподарського призначення та землі житлової та громадської забудови.
У свою чергу, відносно кожної із зазначеної категорії земель, іншими положеннями ЗК України визначено порядок їх використання. Категорії земель України мають особливий правовий режим (частина друга статті 18 Земельного кодексу України).
Згідно із Витягом з державного земельного кадастру про земельну ділянку від 18.07.2016 №НВ-5304304312016, цільове призначення земельної ділянки за адресою: Полтавська область, Кременчуцький район, Піщанська територіальна громада, СТ "Росинка" (кадастровий номер 5322483800:04:000:0662), на якому знаходиться будинок - для індивідуального садівництва /а.с.12/.
Суд звертає увагу, що відповідно до листа відділу архітектури, містобудування, інфраструктури та житлово-комунального господарства від 22.10.2025 №12 викопіювання генерального плану розбивки ділянок для садівництва "Проекту організації садівницько-городницькоrо товариства "Росинка" розроблений Полтавською філією Державного проектного інституту "Укргорстройпроект" та затверджений рішенням виконавчого комітету Кременчуцької районної Ради народних депутатів Полтавської області від 19.01.1988 №7. Цією містобудівною документацією затверджені текстові та графічні матеріали з питань регулювання планування, забудови та іншого використання територій) територія садівничого товариства "Росинка" віднесена до сільськогосподарських територій під багаторічними насадженнями. Дана територія знаходиться за межами населених пунктів Піщанської територіальної громади.
Звернуто увагу, що у відповідності до п. 2.3 Порядку видачі будівельного паспорта забудови земельної ділянки, затвердженого наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України 05.07.2011 № 103 (у редакції наказу Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України 25.02.2013 №66) визначається відповідність намірів забудови вимогам планувальних рішень проектів садівницьких та дачних товариств.
Додатково повідомлено, що проектом організації садівничого товариства "Росинка" передбачено будівництво виключно садових будинків переведення існуючої садової забудови у райони садибної забудови не передбачено.
Також зазначено, що садова забудова та інфраструктура, яка історично склалася на території садівничого товариства "Росинка", не відповідають нормативам садибної забудови в межах населених пунктів згідно ДБН Б-2.2-12:2019.
Дослідивши викопіювання з "проекту організацїї садівницька-городницького товариства "Росинка", затвердженого рішенням виконавчого комітету Кременчуцької районної ради народних депутатів від 19.01.1988 №167" /а.с. 56/, суд вважає за необхідне зазначити, що розміщення житлового будинку поруч з об'єктами нерухомості (садовими будинками, земельними ділянками), які використовуються для організації садівництва неодмінно впливатиме на права та інтереси власників таких об'єктів.
Отже, з матеріалів справи, наданих відповідачем та враховуючи відсутність детального плану території, встановлено відсутність відповідності нормативів садибної забудови вулично-інженерної мережі і інженерного обладнання у садівницько-городницькому товаристві "Росинка".
Суд зазначає, що позивач оскаржує дії та бездіялність відповідача в частині відмови у переведені садового будинку у жилий, тобто фактично позивач оскаржує рішення відповідача від 24.09.2025, що відповідає суті спору, оскільки у такому рішенні викладена відмова.
Суд не застосовує надмірний формалізм у цьому спору і надає правовий висновок щодо суті наданої відмови у рішенні відповідача від 24.09.2025.
За змістом статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У пункті 83 постанови від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що згідно з принципом jura novit curia ("суд знає закони") неправильна юридична кваліфікація позивачем і відповідачами спірних правовідносин не звільняє суд від обов'язку застосувати для вирішення спору належні приписи юридичних норм.
Відповідно до ст. 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому, Європейський суд з прав людини у рішенні від 29 червня 2006 року у справі "Пантелеєнко проти України" зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.
У рішенні від 31 липня 2003 року у справі "Дорани проти Ірландії" Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.
При чому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Салах Шейх проти проти Нідерландів", ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи "Каіч та інші проти Хорватії" (рішення від 17 липня 2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 15 листопада 1996 року у справі "Chahal проти Об'єднаного королівства" (заява №22414/93) зазначив, що ст. 13 Конвенції про захист прав і основоположних свобод, гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, її суть зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органу розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист (параграф 145).
Засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (параграф 75 рішення Європейського суду з прав людини від 05 квітня 2005 у справі "Афанасьєв проти України").
Також за загальним процесуальним правилом «один спір одна справа», що відповідає принципу «процесуальної економії», суд повинен ухвалювати одне судове рішення, щоб один спір вирішувався судами лише один раз, якщо є станом на момент ухвалення рішення судом по суті спору всі необхідні для цього підстави та встановлені обставини.
Таким чином, суд зазначає, що оскаржуване рішення від 24.09.2025 про відмову у переведені садового будинку у жилий прийняте відповідачем на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені законами України.
Суд зазначає, що законодавством передбачено вичерпний перелік підстав для відмови в переведенні дачного чи садового будинку в жилий. Зокрема, обов'язковою умовою переведення дачних і садових будинків у жилі є відповідність таких будинків будівельним стандартам, що висуваються до жилих домоволодінь.
Суд також зазначає, на вимогу, визначену п. 3 Порядку переведення дачних і садових будинків, що відповідають державним будівельним нормам, у жилі будинки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29 квітня 2015 року № 321, щодо відповідності садового чи дачного будинку державним будівельним нормам для переведення його в жилий необхідно тлумачити розширено. Вона включає відповідність будівлі всім санітарно-гігієнічним, інженерно-технічним й іншим вимогам, що є частиною державних будівельних норм, або якщо такі норми не були дотримані під час будівництва садового чи дачного будинку, то будівля має бути узгоджена з ними шляхом улаштування додаткового обладнання, комунікацій, інженерно-технічного укріплення тощо.
Окрім того, суд зауважує, що при прийнятті рішення щодо переведення садових будинків у жилі, застосування даного Порядку № 321 не звільняє від обов'язку дотримання інших нормативно-правових актів, що регулюють дані правовідносини.
Відповідно до частини 6 статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» 2 червня 2016 року № 1402-VIII, висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
Згідно із частиною 5 статті 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Така правова позиція узгоджується з висновками, викладеними у постанові Верховного Суду від 09.09.2020 у справі № 712/387/17-а та від 22.10.2020 у справі № 818/57/18.
Верховний Суд також указав, що вимогу, визначену п. 3 Порядку переведення дачних і садових будинків, що відповідають державним будівельним нормам, у жилі будинки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29 квітня 2015 року № 321, щодо відповідності садового чи дачного будинку державним будівельним нормам для переведення його в жилий необхідно тлумачити розширено. Вона включає відповідність будівлі всім санітарно-гігієнічним, інженерно-технічним й іншим вимогам, що є частиною державних будівельних норм, або якщо такі норми не були дотримані під час будівництва садового чи дачного будинку, то будівля має бути узгоджена з ними шляхом улаштування додаткового обладнання, комунікацій, інженерно-технічного укріплення тощо (постанова Верховного Суду від 26 жовтня 2022 року у справі № 600/2150/21).
Дослідженням матеріалів справи судом встановлено, що в рішенні відповідача про відмову в переведенні садового будинку в жилий будинок зазначений пункт 6.1.30 та 6.1.49 ДБН Б.2.2-12:2019 «Планування і забудова територій», які затверджені наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 26 квітня 2019 року №104.
У свою чергу, жодних аргументів, які доводять, що позивачем подані документи у відповідності до пункту 6.1.30 та 6.1.49 ДБН Б.2.2-12:2019 «Планування і забудова територій», які затверджені наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 26 квітня 2019 року №104, до суду не надані та не спростоване встановлене судом щодо невідповідності цим пунктам.
Доводи позивача стосовно невідповідності рішення відповідача підставам для відмови у переведені у житловий наведеному у Порядку № 321 не заслуговують на увагу, оскільки як встановлено судом, позивачка має у власності садовий будинок в садівничому товаристві «Росинка», який побудований та розташований на території Піщанської сільської ради Кременчуцького району Полтавської області, на земельній ділянці за цільовим призначенням «для ведення індивідуального садівництва».
При прийнятті рішення щодо переведення садових будинків у житлові, застосування Порядку №321 не звільняє від обов'язку дотримання інших нормативно-правових актів, що регулюють дані правовідносини.
ДБН України розробляються на продукцію, процеси та послуги в галузі містобудування (проектування, вишукування, територіальна діяльність, зведення, реконструкція і реставрація об'єктів будівництва, планування і забудова населених пунктів і територій), а також в галузі організації, технології, управління і економіки будівництва.
Ці норми обов'язкові для органів державного управління, місцевого і регіонального самоуправління підприємств і установ незалежно від форм власності та відомчого підпорядкування, громадських об'єднань і громадян, які здійснюють проектування, будівництво і благоустрій на території міських і сільських поселень.
Питання будівництва, обслуговування того чи іншого об'єкту нерухомого майна, нерозривно пов'язаний з земельною ділянкою, на якій такий об'єкт розташований. Наявність того чи іншого об'єкта нерухомості повинен відповідати цільовому призначенні земельної ділянки та їй відповідати.
В силу частини 3 статті 35 ЗК України земельні ділянки, призначені для садівництва, можуть використовуватись для закладання багаторічних плодових насаджень, вирощування сільськогосподарських культур, а також для зведення необхідних будинків, господарських споруд тощо.
Слід звернути увагу на те, що Земельним кодексом України не передбачено можливість використання земельних ділянок за категорією земель «землі сільськогосподарського призначення» із цільовим призначенням «для ведення садівництва» для розташування на них саме жилих будинків. Такі повинні розміщуватись на земельних ділянках із цільовим призначенням «для будівництва та обслуговування жилого будинку», які відносяться до іншої категорії земель - земель житлової та громадської забудови (статті 38 - 42 ЗК України).
Питання про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та зміну її цільового призначення належить до виключної компетенції відповідного суб'єкта владних повноважень, яким в даному випадку є орган місцевого самоврядування - Піщанська сільська рада. Розглядаючи назване питання вказаний орган може прийняти одне з трьох рішень, наведених у статті 20 Земельного кодексу України.
З урахуванням наведеного, суд вважає, що рішення Виконавчого комітету Піщанської сільської ради Кременчуцького району Полтавської області про відмову в переведенні садового будинку у жилий від 24.09.2025 ґрунтується на нормах права, прийняте на підставі, у межах та у спосіб визначений чинним законодавством України, а відтак, суд дійшов до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, оскільки протиправні дії чи бездіяльність відповідача судом не встановлені.
Така правова позиція узгоджується з висновками, викладеними у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 712/387/17-а, від 22.10.2020 у справі №818/57/18.
Інші доводи сторін не впливають на висновки суду.
Відповідно до статті 55 Конституції кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Оцінюючи правомірність дій відповідача, суд керується критеріями, закріпленими у частині другій статті 2 КАС України, що відображають принципи адміністративної процедури, які повинні дотримуватися при реалізації дискреційних повноважень суб'єкти владних повноважень.
Згідно ч. 1 та 2 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з частиною першою статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Частиною другою статті 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У силу статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
За наслідками судового розгляду, відповідач, як суб'єкт владних повноважень, надав суду достатні беззаперечні докази на обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його заперечення, і довів правомірність оскаржуваного рішення.
Добросовісність (пункт 6 статті 3 Цивільного кодексу України) - це певний стандарт поведінки, засада використання та захисту цивільних прав, якій корелює принцип добросовісності у пункт 5 частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України під час перевірки рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень. Цивільні права у публічно-правовому спорі захищаються в адміністративній юстиції.
Принципи адміністративної процедури є добросовісність і розсудливість (п. 5 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про адміністративну процедуру» 17 лютого 2022 року № 2073-IX).
Стаття 10 Закону України «Про адміністративну процедуру» пояснює добросовісність і розсудливість в адміністративній процедурі. Адміністративний орган зобов'язаний діяти добросовісно для досягнення мети, визначеної законом. Адміністративний орган при здійсненні адміністративного провадження повинен діяти, керуючись здоровим глуздом, логікою та загальноприйнятими нормами моралі, з дотриманням вимог законодавства. Особа зобов'язана здійснювати надані їй права добросовісно та не зловживати ними.
Принципу добросовісності («bona fides») корелюють доктрина римського права «venire contra factum proprium» (заборони суперечливої поведінки, інша назва принцип «естопель») ґрунтується ще на римських максимах - «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці), «nemo auditur propriam turpitudinem allegans» (ніхто не може посилатися на власну ганебність або провину, щоб отримати перевагу в суді або в правових питаннях - тобто заборони отримувати вигоду від власного неправомірної поведінки). В основі зазначених доктрин знаходиться принцип добросовісності.
Поведінка, яка суперечить добросовісності, «легітимним очікуванням», «належному урядуванню» та «правовій визначеності» не може бути правомірною, як і всі рішення пов'язані із нею.
Так, одним із суттєвих елементів принципу верховенства права є принцип юридичної визначеності. Цей принцип має різні прояви. Зокрема, він є одним з визначальних принципів "доброго врядування" і "належної адміністрації" (встановлення процедури і її дотримання), частково співпадає з принципом законності (чіткість і передбачуваність закону, вимоги до "якості" закону).
Наприклад, у пунктах 70-71 рішення у справі "Рисовський проти України" (заява № 29979/04) Європейський Суд з прав людини, аналізуючи відповідність мотивування Конвенції, підкреслює особливу важливість принципу "належного урядування", зазначивши, що цей принцип передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (рішення у справах "Беєлер проти Італії" (Beyeler v. Italy), заява № 33202/96, пункт 120, "Онер'їлдіз проти Туреччини" (Oneryildiz v. Turkey), заява № 48939/99, пункт 128, "Megadat.com S.r.l. проти Молдови" (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), № 21151/04, пункт 72, "Москаль проти Польщі" (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, пункту 51). Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах "Лелас проти Хорватії" (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, пункт 74, "Тошкуца та інші проти Румунії" (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, пункт 37) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (див. зазначені вище рішення у справах "Онер'їлдіз проти Туреччини" (Oneryildiz v. Turkey), пункт 128, та "Беєлер проти Італії" (Beyeler v. Italy), пункт 119).
Принцип "належного урядування", як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (див. зазначене вище рішення у справі "Москаль проти Польщі" (Moskal v. Poland),заява № 10373/05, пункт 73). Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам (там само). З іншого боку, потреба виправити минулу "помилку" не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (рішення у справі "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки" (Pincova and Pine v. the Czech Republic), заява № 36548/97, пункт 58). Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків (див. зазначене вище рішення у справі "Лелас проти Хорватії" (Lelas v. Croatia), пункту 74). Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (рішення у справах "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки" (Pincova and Pine v. the Czech Republic), пункт 58, "Ґаші проти Хорватії" (Gashi v. Croatia), заява № 32457/05, пункт 40, "Трґо проти Хорватії" (Trgo v. Croatia), заява № 35298/04, пункт 67). У контексті скасування помилково наданого права на майно принцип "належного урядування" може не лише покладати на державні органи обов'язок діяти невідкладно, виправляючи свою помилку (наприклад, рішення у справі "Москаль проти Польщі" (Moskal v. Poland), пункту 69), а й потребувати виплати відповідної компенсації чи іншого виду належного відшкодування колишньому добросовісному власникові (зазначені вище рішення у справах "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки" (Pincova and Pine v. the Czech Republic), пункт 53 та "Тошкуце та інші проти Румунії" (Toscuta and Others v. Romania), пункт 38).
Враховуючи встановлені судом обставини справи, оцінивши добуті докази в їх сукупності за правилами статті 9, статті 90, статті 245 КАС України, та аналізуючи наведені положення законодавства, суд дійшов висновку, що позов не підлягає задоволенню.
При цьому, суд враховує положення Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи), сформовану в пункті 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" (№4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain), серія A, 303-A, п. 29).
Таки чином, в контексті обставин даної справи судом надана оцінка та відповідь на всі доводи позивача та відповідача, які можуть вплинути на правильне вирішення спору.
За наведених обставин, перевіривши обґрунтованість доводів сторін та оцінивши зібрані у справі докази в їх сукупності, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.
V. РОЗПОДІЛ СУДОВИХ ВИТРАТ
Позивач звільнений від сплати судового збору. Підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись статтями 241-245 Кодексу адміністративного судочинства України,
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , рнокпп НОМЕР_1 ) до Виконавчого комітету Піщанської сільської ради Кременчуцького району Полтавської області (вул. Київська, 104, с. Піщане, Кременчуцький район, Полтавська область, 397017, код ЄДРПОУ 04384842) про визнання дій та бездіяльності протиправними та зобов'язання вчинити певні дії відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга подається безпосередньо до Другого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів після складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Головуючий суддя В.І. Бевза