18 грудня 2025 року м. ПолтаваСправа № 440/8970/25
Полтавський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Бойка С.С., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (надалі також позивач) звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Військової частини НОМЕР_1 (надалі також відповідач) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, а саме просить:
Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії військового стану за час його перебування на лікуванні, а саме: з 12.09.2022 по 25.04.2023 та з 01.04.2024 по 26.06.2024.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) збільшеної до 100 000,00 гривень додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії військового стану за час його перебування на лікуванні, а саме: 12.09.2022 по 25.04.2023 та з 01.04.2024 по 26.06.2024, з урахуванням проведених виплат.
Позовні вимоги мотивовано тим, що позивач проходив військову службу за призовом під час мобілізації під час дії воєнного стану, 15.08.2022 отримав мінно-вибухову травму та перебував на лікуванні з 12.09.2022 по 25.04.2023 та з 01.04.2024 по 26.06.2024 . За вказаний період відповідач не нарахував та не здійснив виплату позивачу додаткової винагороди відповідно до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168, внаслідок чого порушив його права на належне грошове забезпечення.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 02.07.2025 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі; розгляд справи вирішено здійснити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Військовою частиною НОМЕР_1 позов не визнано, у наданому до суду відзиві відповідач просив у задоволенні позовних вимог відмовити повністю з огляду на їх необґрунтованість та безпідставність. Свою позицію мотивував посиланням на те, що В жодній з довідок позивача про проходження військово-лікарської комісії, не вказана ступінь отриманої травми Позивачем, відповідно до вищевказаних довідок, позивач визнаний придатним до військової служби, але з відповідними обмеженнями. А процедура отримання Позивачем ІІ групи інвалідності, відповідно до позовної заяви є не з'ясованою. У зв'язку з чим, у довідці, яка видана Позивачу військовою частиною НОМЕР_1 № 7276/102 від 27.09.2024, яку Представник Позивача долучив до позовної заяви, вказано, що позивачем була отримана травма: мінно-вибухова травма, акубаротравма, ЗЧМТ, струс головного мозку, а не тяжке поранення відповідно до висновку (постанови) військово-лікарської (лікарсько-експертної, медичної) комісії.
У відповіді на відзив позивач підтримав свої позовні вимоги в повному обсязі.
Дослідивши матеріали справи, судом встановлено наступне.
Позивач зарахований до особового складу військової частини НОМЕР_1 та отримав 15.08.2022 мінно-вибухову травму, акубаротравму, ЗЧМТ, струс головного мозку під час виконання бойового завдання, пов'язаного із захистом Батьківщини колишнім військовослужбовцем старшим солдатом ОСОБА_1 , діловодом служби тилу військової частини НОМЕР_1 , який на момент отримання травми займав посаду снайпера (2 категорії) 1 відділення спеціального призначення 3 взводу спеціального призначення 2 роти спеціального призначення військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_1 , що підтверджується витягом із наказу еомандира військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) від 26.09.2024 №404.
У період з 12.09.2022 по 06.01.2023, з 06.01.2023 по 27.01.2023, з 27.01.2023 по 13.04.2023, з 01.04.2024 по 09.05.2024, 14.05.2024 по 23.05.2024, з 27.05.2024 по 25.06.2024 позивач перебував на стаціонарному лікуванні, що підтверджено копіями виписок із медичної карти стаціонарного хворого №4522, №32, №538, № 3210, № 1747, № 5018.
Відповідно до витягу із наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 28.08.2024 № 253 ОСОБА_1 з 28.08.2024 виключено зі списків особового складу військової частини та з усіх видів забезпечення.
Позивач, вважаючи протиправними дії щодо не нарахування та не виплати військовою частиною НОМЕР_1 , додаткової винагороди в розмірі 100000,00 грн пропорційно часу перебування на лікуванні в закладах охорони здоров'я, у зв'язку з пораненням, пов'язаним із захистом Батьківщини, за період з 12.09.2022 по 25.04.2023 та з 01.04.2024 по 26.06.2024, звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам суд виходить з наступного.
Згідно з частинами першою, другою статті 17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу. Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України.
У силу статті 65 Основного Закону України, захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Поряд з цим, відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженим Законом України від 24.02.2022 №2102-IX, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який у подальшому неодноразово продовжувався та діє донині.
Указом Президента України від 24.02.2022 №69/2022 "Про загальну мобілізацію" постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію.
Статтею 1 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" від 21.10.1993 №3543-ХІІ (надалі - Закон №3543-ХІІ в редакції на час виникнення спірних відносин) визначено, що мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.
За приписами частини першої статті 2 Закону України від 25.03.1992 №2232-XII "Про військовий обов'язок і військову службу" (надалі - Закон №2232-XII; у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
У силу частини четвертої статті 2 Закону №2232-XII порядок проходження військової служби, права та обов'язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.
Відповідно до частин першої - четвертої статті 9 Закону №2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону. Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності. Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.
Пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" (далі - Постанова №704) установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Згідно із пунктом 8 Постанови №704 умови грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються цією постановою та іншими актами Кабінету Міністрів України.
Пунктом 1-2 постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану" (далі - постанова №168), встановлено, що виплата додаткової винагороди та одноразової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників).
Нарахування та сплата податків, зборів, внесків до відповідних бюджетів здійснюється у порядку, визначеному законодавством як для грошового забезпечення.
Відповідно до наказів про виплату додаткової винагороди у розмірі 100000 гривень до таких наказів включаються особи, зазначені у пунктах 1 та 1-1, у тому числі такі, які:
у зв'язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов'язаним із захистом Батьківщини, а для поліцейських та осіб рядового і начальницького складу служби цивільного захисту - із участю у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах їх ведення (здійснення), зокрема на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, на території держави-агресора, у період здійснення зазначених заходів, перебувають на стаціонарному лікуванні (отримують медичну та/або реабілітаційну допомогу у сфері охорони здоров'я в стаціонарних умовах) в закладах охорони здоров'я (у тому числі закордонних), включаючи час переміщення з одного лікарняного закладу охорони здоров'я до іншого, або перебувають у відпустці для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва) у зв'язку із отриманням тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської (лікарсько-експертної, медичної) комісії.
Наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 №260, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26.06.2018 за №745/32197, затверджено Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам (далі - Порядок №260).
У абзаці шістнадцятому пункту 2 розділу І Порядку №260 (у редакції згідно з наказом Міністерства оборони від 25.01.2023 №44) визначено, що до одноразових додаткових видів грошового забезпечення належить додаткова винагорода на період дії воєнного стану.
Крім того, наказом Міністерства оборони від 25.01.2023 №44 Порядок №260 доповнено розділом XXXIV. Виплата додаткової винагороди на період дії воєнного стану, пунктами 10, 11 якого передбачено, що у період дії воєнного стану до наказів про виплату додаткової винагороди в розмірі 100 000 гривень також включаються військовослужбовці, які: (...) у зв'язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов'язаним із захистом Батьківщини, перебувають на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров'я (у тому числі закордонних), - з дня отримання такого поранення, включаючи час переміщення до лікарняного закладу (в тому числі з одного лікарняного закладу охорони здоров'я до іншого), або перебувають у відпустці для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської (лікарсько-експертної) комісії.
Підставою для видання наказу про виплату додаткової винагороди в розмірі 100 000 гривень у зв'язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов'язаним із захистом Батьківщини, є довідка про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва), форму якої визначено додатком 5 до Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністра оборони України від 14 серпня 2008 року № 402, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 17 листопада 2008 року за № 1109/15800, видана командиром військової частини, де проходить службу або перебуває у відрядженні військовослужбовець, яка містить інформацію про обставини отримання військовослужбовцем поранення (травми, контузії, каліцтва) під час захисту Батьківщини. Така довідка видається відповідно до наказу командира військової частини про отримання поранення (травми, контузії, каліцтва) військовослужбовцем.
У цій справі спір стосується наявності чи відсутності підстав для виплати позивачу додаткової винагороди відповідно до пункту 1 постанови №168 за період з 12.09.2022 по 25.04.2023, з 01.04.2024 по 26.06.2024 .
Суд враховує, що позивач 15.08.2022 отримав мінно-вибухову травму, акубаротравму, ЗЧМТ, струс головного мозку під час виконання бойового завдання, пов'язаного із захистом Батьківщини колишнім військовослужбовцем старшим солдатом ОСОБА_1 , діловодом служби тилу військової частини НОМЕР_1 , який на момент отримання травми займав посаду снайпера (2 категорії) 1 відділення спеціального призначення 3 взводу спеціального призначення 2 роти спеціального призначення військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_1 , що підтверджується витягом із наказу командира військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) від 26.09.2024 №404 за результатами службового розслідування.
Також матеріалами справи підтверджено, що позивач вибув на стаціонарне лікування до КП “Обласний заклад з надання психіатричної допомоги Полтавської обласної ради» та перебував з 12.09.2022 по 06.01.2023, з 06.01.2023 по 27.01.2023, з 27.01.2023 по 13.04.2023, з 01.04.2024 по 09.05.2024, 14.05.2024 по 23.05.2024, з 27.05.2024 по 25.06.2024 на стаціонарному лікуванні, що підтверджено копіями виписок із медичної карти стаціонарного хворого №4522, №32, №538, № 3210, № 1747, № 5018.
Крім того, 12 регіональною військово-лікарською комісією 23.12.2024 проведено медичний огляд позивача відповідно до якого складено витяг з протоколу засідання штатної військово лікарської комісії та під час лікування встановлено діагноз: " Хронічний різко виражений післятравматичний стресовий розлад, змішаний (депресивно-поведінковий) варіант, затяжний проградієнтний перебіг із суїцидальними міркуваннями з виходом в медикаментозку субкомпенсацію". Захворювання, Так, пов'язане із захистом Батьківщини.
З урахуванням наведеного, суд дійшов висновку про наявність у позивача права на отримання додаткової винагороди, передбаченої пунктом 1 постанови №168, за період з 12.09.2022 по 13.04.2023, з 01.04.2024 по 09.05.2024, з 14.05.2024 по 23.05.2024, з 27.05.2024 по 25.06.2024.
Водночас, щодо іншого періоду суд не знаходить підстав для задоволення позову, оскільки жодних документів, що підтверджують стаціонарне лікування позивача або перебування у відпустці внаслідок тяжкого поранення до суду не надано.
Також суд відхиляє твердження відповідача про те, що позивач не має права на додаткову винагороди в розмірі 10000,00 грн, оскільки позивачем не надано доказів отримання саме тяжкого поранення, з огляду на те, що зазначення тяжкого поранення як підставу для отримання додаткової винагороди виникає тільки внаслідок перебування позивача у відпустці для лікування, а не перебування позивача на стаціонарному лікуванні вищезазначеної травми.
Таким чином, дії військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати позивачу додаткової винагороди, передбаченої пунктом 1 постанови №168 за період з 12.09.2022 по 13.04.2023, з 01.04.2024 по 09.05.2024, з 14.05.2024 по 23.05.2024, з 27.05.2024 по 25.06.2024 є протиправними.
Суд зазначає, що спосіб відновлення порушеного права позивача має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Зазначена позиція повністю кореспондується з висновками Європейського суду з прав людини, відповідно до яких, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, в тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).
Отже, "ефективний засіб правого захисту" в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату.
Враховуючи викладене, суд, обираючи належний спосіб захисту порушеного права позивача, вважає за необхідне визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування додаткової винагороди ОСОБА_1 , встановленої пунктом 1-2 постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 року № 168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану" за період з 12.09.2022 по 13.04.2023, з 01.04.2024 по 09.05.2024, з 14.05.2024 по 23.05.2024, з 27.05.2024 по 25.06.2024 в сумі 100000,00 грн в розрахунку на місяць пропорційно часу його перебування на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров'я та зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 додаткову винагороду, встановлену пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 року № 168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану" за період з 12.09.2022 по 13.04.2023, з 01.04.2024 по 09.05.2024, з 14.05.2024 по 23.05.2024, з 27.05.2024 по 25.06.2024 в сумі 100000,00 грн в розрахунку на місяць пропорційно часу його перебування на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров'я, з урахуванням проведених виплат.
При прийнятті рішення у цій справі суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки інших аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява №65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29)
Отже, позов ОСОБА_1 належить задовольнити частково.
Вирішуючи питання про відшкодування витрат на правничу допомогу суд виходить з наступного.
Згідно зі статтею 132 Кодексу адміністративного судочинства України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду; пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.
За змістом статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Частиною сьомою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають компенсації стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26.02.2015 у справі “Баришевський проти України», від 10.12.2009 у справі “Гімайдуліна і інших проти України», від 12.10.2006 у справі “Двойних проти України», від 30.03.2004 у справі “Меріт проти України», заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об'єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв'язку з цим, суд, з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Також, при визначенні суми відшкодування суд має враховувати критерії реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерій розумності, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Аналогічні критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі “East/West Alliance Limited» проти України», заява № 19336/04). У рішенні Європейського суду з прав людини у справі “Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, якість підготовлених документів, витрачений адвокатом час, тощо - є неспівмірним.
Аналогічні висновки висловлені Верховним Судом у постанові від 19.02.2021 у справі № 820/3072/18.
На підтвердження факту понесення позивачем витрат на правничу допомогу ним надано ордер на надання правничої допомоги серії ВІ 1311009 від 19.06.2025, договір про надання правової (правничої) допомоги № 69 від 19.06.2025, акт здачі- прийняття робіт (надання послуг) № 1 від 14.07.2025, квитанція №69 від 19.06.2025.
Оцінивши обставини цієї справи та надані позивачем докази у їх сукупності, суд, враховуючи принципи обґрунтованості, співмірності і пропорційності судових витрат, дійшов висновку про необхідність відшкодування позивачу витрат на професійну правничу допомогу в цій справі у розмірі 5000,00 грн.
На підставі викладеного та керуючись статтями 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_2 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування додаткової винагороди ОСОБА_1 , встановленої пунктом 1-2 постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 року № 168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану" за період з 12.09.2022 по 13.04.2023, з 01.04.2024 по 09.05.2024, з 14.05.2024 по 23.05.2024, з 27.05.2024 по 25.06.2024 в сумі 100000,00 грн в розрахунку на місяць пропорційно часу його перебування на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров'я.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 додаткову винагороду, встановлену пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 року № 168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану" за період з 12.09.2022 по 13.04.2023, з 01.04.2024 по 09.05.2024, з 14.05.2024 по 23.05.2024, з 27.05.2024 по 25.06.2024 в сумі 100000,00 грн в розрахунку на місяць пропорційно часу його перебування на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров'я, з урахуванням проведених виплат.
В решті позовних вимог відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу у розмірі 5000,00 грн. (п'ять тисяч гривень нуль копійок).
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або ухвалення постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду в порядку, визначеному частиною 8 статті 18, частинами 7-8 статті 44 та статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Апеляційна скарга на дане рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення судового рішення.
Суддя С.С. Бойко