Справа № 420/32312/25
19 грудня 2025 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Скупінської О.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії
До Одеського окружного адміністративного суду 22.09.2025 надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_2 в особі ІНФОРМАЦІЯ_1 , в якій позивач просить суд:
1. Визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_2 в особі ІНФОРМАЦІЯ_1 , що полягає у невнесенні до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів інформації відносно ОСОБА_1 , про непридатність до військової служби з виключенням його з військового обліку;
2. Зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_3 в особі ІНФОРМАЦІЯ_1 внести до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів інформацію відносно ОСОБА_1 , про його виключення з військового обліку на підставі ст. 37 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» згідно інформації наявної у його паперовому військово-обліковому документі та довідки ВЛК від 13.10.2022 № 25/218.
Ухвалою судді від 26.09.2025 постановлено позовну заяву залишити без руху, встановивши 10-денний строк для усунення недоліків, шляхом надання до суду уточненої позовної заяви в частині найменування відповідача та/або змісту позовних вимог до кожного з них, а також надати копію позову в новій редакції для відповідача.
01.10.2025 від представника позивача надійшло клопотання (вх. №ЕС/102702/25) про долучення в якості додатку позовної заяви в новій редакції, в якій позовні вимоги викладені наступним чином:
1. Визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 , що полягає у невнесенні до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів інформації відносно ОСОБА_1 , про непридатність до військової служби з виключенням його з військового обліку;
2. Зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_4 внести до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів інформацію відносно ОСОБА_1 , про його виключення з військового обліку на підставі ст. 37 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» згідно інформації наявної у його паперовому військово-обліковому документі та довідки ВЛК від 13.10.2022 № 25/218.
Обгрунтовуючи позовні вимоги ОСОБА_1 зазначив, що він перебуває на обліку у ІНФОРМАЦІЯ_1 , як військовозобов'язаний. Відповідно до Тимчасового посвідчення військовозобов'язаного НОМЕР_1 ОСОБА_1 13.10.2022 виключено з військового обліку військовозобов'язаних ІНФОРМАЦІЯ_5 за ст. 37 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу». Згідно з Довідкою військово-лікарської комісії № 251218 від 13.10.2022, ОСОБА_1 , 1975 року народження, на підставі статті 47-А графи ІІІ Розкладу хвороб визнаний непридатним до військової служби з виключенням з військового обліку.
Однак, встановивши на свій телефон мобільний застосунок «Резерв+» ОСОБА_1 виявив, що відносно нього уповноваженою особою ІНФОРМАЦІЯ_1 досі не внесено відомості про виключення його з обліку на підставі висновку ВЛК від 2022 року. Крім того, від 18.07.2025 року ОСОБА_1 перебуває у розшуку ТЦК.
Надалі, представник позивача - адвокат Лук'янова А.О. 12.08.2025 року звернулася із адвокатським запитом № 12-08/25 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , з метою отримання інформації щодо розбіжностей, які містяться у Тимчасовому посвідченні військовозобов'язаного НОМЕР_1 , у мобільному додатку «Резерв+» та у Єдиному державному електронному реєстрі призовників, військовозобов'язаних та резервістів «Оберіг». А також, просила ІНФОРМАЦІЯ_6 внести відповідні відомості до електронного реєстру відносно ОСОБА_1 .
З аналогічними запитами було звернуто до ІНФОРМАЦІЯ_2 , з метою зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_4 внести до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів інформацію відносно ОСОБА_1 , про його виключення з військового обліку на підставі ст. 37 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» згідно інформації наявної у його паперовому військово-обліковому документі та довідки ВЛК від 13.10.2022 № 25/218. Проте, станом на день звернення до суду з позовною заявою, відповідь від ІНФОРМАЦІЯ_1 та ІНФОРМАЦІЯ_2 на вищевказаний адвокатський запит не надходило.
06.10.2025 ухвалою судді прийнято до розгляду позовну заяву, відкрито провадження у справі та вирішено розглядати її за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи відповідно до ст.262 КАС України.
Копія ухвали від 06.10.2025 була доставлена до електронного кабінету відповідача 02.12.2025, проте, ані у визначений в ухвалі строк, ані на момент розгляду справи відповідач своїм правом на надання відзиву на позовну заяву не скористався.
Дослідивши матеріали адміністративної справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується адміністративний позов, судом встановлено наступне.
Представник ОСОБА_1 звернулась до ІНФОРМАЦІЯ_1 із адвокатським запитом від 12.08.2025 (а.с.13-15) з метою, отримання інформації щодо розбіжностей, які містяться у Тимчасовому посвідченні військовозобов'язаного НОМЕР_1 , у мобільному додатку «Резерв+» та у Єдиному державному електронному реєстрі призовників, військовозобов'язаних та резервістів «Оберіг». Також, представник позивача - адвокат Лук'янова А.О. у зазначеному адвокатському запиті просила ІНФОРМАЦІЯ_6 внести відповідні відомості до електронного реєстру відносно ОСОБА_1 .
До запиту від 12.08.2025 адресантом було додано: документи на підтвердження повноважень представника; витяг з додатку «Резерв+»; копія тимчасового посвідчення військовозобов'язаного; копія довідки ВЛК.
Також, представник позивача - адвокат Лук'янова А.О. 15.09.2025 року звернулася із адвокатським запитом № 15-09/25 до ІНФОРМАЦІЯ_2 , з метою, зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_4 внести до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів інформацію відносно ОСОБА_1 про його виключення з військового обліку на підставі ст. 37 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» згідно інформації наявної у його паперовому військово-обліковому документі та довідки ВЛК від 13.10.2022 №25/218.
Як зазначає позивач та не заперечує відповідач, вказані звернення розглянуті не були. Доказів розгляду вказаної заяви матеріали справи не містять.
Вважаючи спірну бездіяльність відповідача протиправною, а свої права порушеними, позивач звернувся до суду.
Вирішуючи спір, що виник між сторонами, суд зазначає таке.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Процедури збирання, зберігання, обробки та використання відомостей Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів встановлено Порядком ведення Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів, затвердженим наказом Міністерства оборони України від 28.03.2022 № 94 (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Згідно із пунктами 2-4, 6 розділу І Порядку ведення Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 28.03.2022 № 94, реєстр - автоматизована інформаційно-телекомунікаційна система, призначена для збирання, зберігання, обробки та використання даних про призовників, військовозобов'язаних та резервістів, створена для забезпечення військового обліку громадян України.
Основними завданнями Реєстру є:
- ведення військового обліку громадян України;
- забезпечення комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань особовим складом в мирний час та в особливий період;
- інформаційне забезпечення громадян України, у тому числі осіб, звільнених з військової служби, які мають право на пенсію та членів сімей загиблих військовослужбовців відомостями щодо виконання ними військового обов'язку.
Основними засадами ведення Реєстру є:
- обов'язковість внесення до Реєстру передбачених Законом України «Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов'язаних та резервістів» відомостей про призовників, військовозобов'язаних та резервістів;
- повнота та актуалізація відомостей Реєстру;
- захищеність Реєстру та внесення до нього відомостей - держава гарантує захист бази даних Реєстру від несанкціонованого доступу, зловживання доступом, незаконного використання відомостей Реєстру, порушення цілісності бази даних Реєстру та його апаратного та програмного забезпечення відповідно до вимог законодавства у сфері захисту інформації.
Дані Реєстру використовуються для реалізації завдань військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів, а також для інформаційного забезпечення громадян України, у тому числі осіб, звільнених з військової служби, які мають право на пенсію, та членів сімей загиблих військовослужбовців відомостями щодо виконання ними військового обов'язку.
Пунктами 1, 2, 16, 18 розділу ІІ Порядку ведення Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 28.03.2022 № 94, передбачено, що суб'єктами Реєстру є володілець Реєстру, розпорядник Реєстру, органи адміністрування Реєстру та органи ведення Реєстру.
Володільцем Реєстру є Міністерство оборони України.
Органами ведення Реєстру, у тому числі, є ТЦК та СП.
Призначена відповідальна особа за ведення Реєстру відповідно до покладених на неї обов'язків здійснює:
- внесення відомостей до електронних форм облікових карток призовників, військовозобов'язаних та резервістів відповідно до нормативно-правових актів з питань ведення військового обліку, взяття (зняття) на військовий облік з перевіркою відповідності персональних та службових даних призовників, військовозобов'язаних та резервістів з існуючими обліковими даними;
- внесення змін до персональних та службових даних призовників, військовозобов'язаних та резервістів на підставі відомостей органів виконавчої влади, інших державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, закладів освіти незалежно від підпорядкування і форми власності, ТЦК та СП, військових частин, а також відомостей, що подаються органу ведення Реєстру призовниками, військовозобов'язаними та резервістами;
- верифікацію персональних та службових даних призовників, військовозобов'язаних або резервістів, у тому числі осіб, звільнених з військової служби, які мають право на пенсію;
- перегляд та друк облікових документів, звітів та статистичних відомостей Реєстру відповідного ТЦК та СП, Центрального управління СБУ та відповідного регіонального органу СБУ, відповідного підрозділу СЗРУ;
- знищення повторного запису з Реєстру.
Пунктом 9 розділу ІІІ Порядку ведення Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 28.03.2022 № 94, передбачено, що виправлення недостовірних відомостей Реєстру, а також включення (не включення) до Реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів, у тому числі осіб, звільнених з військової служби, які мають право на пенсію, здійснюється за результатами розгляду їхньої мотивованої заяви із зазначенням підстав, передбачених законодавством, яка подається до органів ведення Реєстру.
З урахуванням вищенаведених приписів, представник позивача звернувся із заявою від 12.08.2025 до відповідача про внесення відповідних даних до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів.
Проте, до суду не надано жодних доказів внесення чи невнесення відповідних відомостей про виключення позивача з військового обліку в Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов'язаних та резервістів, як і не надав жодної відповіді позивачу з цього приводу, отже, бездіяльність відповідача з розгляду цієї заяви є протиправною.
Разом із цим, суд звертає увагу на поняття дискреційних повноважень, яке наведене у Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2, яку прийняв Комітет Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, відповідно до якої під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Тобто, дискреційними є повноваження суб'єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною.
Згідно із позицією Верховного Суду, яка сформована, зокрема, у постановах від 13.02.2018 у справі № 361/7567/15-а, від 07.03.2018 у справі № 569/15527/16-а, від 20.03.2018 у справі № 461/2579/17, від 20.03.2018 у справі № 820/4554/17, від 03.04.2018 у справі №569/16681/16-а, від 12.04.2018 справі № 826/8803/15, від 21.06.2018 у справі № 274/1717/17, від 14.08.2018 у справі № 820/5134/17, від 17.10.2019 у справі № 826/521/16, від 30.03.2021 у справі № 400/1825/20, від 14.09.2021 у справі № 320/5007/20 та від 27.09.2021 у справі №380/8727/20, дискреційні повноваження - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчинити конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними); відповідно до завдань адміністративного судочинства, визначених статтею 2 КАС України, адміністративний суд не наділений повноваженнями втручатися у вільний розсуд (дискрецію) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями визначеними статтею; завдання правосуддя полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше порушується принцип розподілу влади; принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно - дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право, тому завданням адміністративного судочинства завжди є контроль легальності; перевірка доцільності переступає компетенцію адміністративного суду і виходить за межі адміністративного судочинства; адміністративний суд не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесенні до компетенції цього органу.
Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень.
Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов'язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов'язати до цього в судовому порядку.
Отже, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.
Відповідно до ч. 4 ст. 245 КАС України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Позиція Верховного Суду щодо застосування частини четвертої статті 245 КАС України, а саме, щодо можливості зобов'язання суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, висловлена у постановах від 04.09.2021 у справі № 320/5007/20, від 14.09.2021 у справі №320/5007/20, від 23.12.2021 у справі № 480/4737/19 та від 13.10.2022 у справі №380/13558/21.
Також суд враховує правову позицію, що міститься, зокрема у постановах Верховного Суду від 10.09.2020 у справі № 806/965/17 та від 27.09.2021 у справі № 380/8727/20, відповідно до якої у разі, якщо суб'єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому особою дотримано усіх визначених законом умов, то суд вправі зобов'язати суб'єкта владних повноважень прийняти певне рішення. Якщо ж таким суб'єктом на момент прийняття рішення не перевірено дотримання особою усіх визначених законом умов або при прийнятті такого рішення суб'єкт дійсно має дискреційні повноваження, то суд повинен зобов'язати суб'єкта владних повноважень до прийняття рішення з урахуванням оцінки суду.
Таким чином, у випадку коли закон встановлює повноваження суб'єкта публічної влади в імперативній формі, тобто його діяльність чітко визначена законом, то суд може зобов'язати відповідача прийняти конкретне рішення чи вчинити певну дію. У випадку, коли ж суб'єкт наділений дискреційними повноваженнями, суд може лише вказати на виявлені порушення, допущені при прийнятті оскаржуваного рішення, та зазначити норму закону, яку відповідач повинен застосувати при вчиненні дії (прийнятті рішення) з урахуванням встановлених судом обставин.
Варто наголосити, що адміністративний суд не обмежений у виборі способів відновлення права особи, порушеного владними суб'єктами, і вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права, який відповідає характеру такого порушення з урахуванням обставин конкретної справи. Перебирання непритаманних суду повноважень державного органу не відбувається за відсутності обставин для застосування дискреції.
Зобов'язання позивача прийняти конкретне рішення, як і будь-які інші способи захисту застосовується лише за наявності необхідних підстав, з урахуванням фактичних обставин справи. Дійсно, у випадку невиконання обов'язку відповідачем, за наявності визначених законом умов, у суду виникають підстави для ефективного захисту порушеного права позивача шляхом, зокрема, зобов'язання відповідача вчинити певні дії, спрямовані на відновлення порушеного права, або шляхом зобов'язання прийняти рішення.
Однак, як і будь-який інших спосіб захисту, зобов'язання відповідача прийняти рішення може бути застосовано судом за наявності необхідних та достатніх для цього підстав.
При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.
Зважаючи на те, що до суду не надано доказів внесення до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів інформації про виключення позивача з військового обліку, так само як не надано доказів надання відповіді на заяву представника позивача про внесення таких відомостей, суд вважає за доцільне задовольнити позовні вимоги позивача частково шляхом визнання протиправною бездіяльність відповідача щодо розгляду заяви представника позивача від 12.08.2025 щодо внесення відомостей про виключення з військового обліку позивача, до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів та зобов'язання відповідача розглянути заяву представника позивача від 12.08.2025 щодо внесення відомостей про виключення з військового обліку позивача до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів згідно Закону України «Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов'язаних та резервістів» та надати йому відповідь по суті.
Статтею 90 КАС України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Надаючи оцінку кожному окремому специфічному доводу всіх учасників справи, що мають значення для правильного вирішення адміністративної справи, суд застосовує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) № 303-A, пункт 29).
Наведена позиція ЄСПЛ також застосовується у практиці Верховним Судом, що, як приклад, відображено у постанові від 28 серпня 2018 року (справа № 802/2236/17-а).
Суд вважає, що у даній справі ним було надано вичерпну відповідь на всі питання, які входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних правовідносин як у матеріально-правовому, так і в процесуальному аспектах.
Такий підхід узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини. Так, у рішенні ЄСПЛ від 19 квітня 1993 року у справі «Краска проти Швейцарії» визначено, що ефективність справедливого розгляду досягається тоді, коли сторони процесу мають право представити перед судом ті аргументи, які вони вважають важливими для справи. При цьому такі аргументи мають бути «почуті», тобто ретельно розглянуті судом. Іншими словами, суд має обов'язок провести ретельний розгляд подань, аргументів та доказів, поданих сторонами. Разом із цим, обов'язок суду обґрунтовувати свої рішення не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (п. 29 рішення ЄСПЛ від 9 грудня 2009 року у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»).
Матеріали справи містять квитанцію від 19.09.2025 про сплату позивачем судового збору у розмірі 1211,20 грн.
Відповідно до приписів ст.139 КАС України слід стягнути з ІНФОРМАЦІЯ_1 за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 суму сплаченого судового збору у розмірі 1211,20 грн.
Керуючись ст.ст. 7, 9, 77, 139, 241-246, 250, 255, 263, 295 КАС України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо розгляду заяви представника ОСОБА_1 від 12.08.2025 про внесення відомостей про виключення з військового обліку позивача до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів.
Зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_4 розглянути заяву представника ОСОБА_1 від 12.08.2025 про внесення відомостей про виключення з військового обліку позивача до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів згідно Закону України «Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов'язаних та резервістів» та надати на неї відповідь по суті.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Стягнути з ІНФОРМАЦІЯ_1 за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 суму сплаченого судового збору у розмірі 1211,20 грн.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до П'ятого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Учасники справи:
Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 );
Відповідач - ІНФОРМАЦІЯ_4 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ).
Суддя Олена СКУПІНСЬКА